Вирок від 09 квітня 2026 р. у справі №332/1454/26 — Заводський районний суд м. Запоріжжя

Заводський районний суд м. Запоріжжя

вул. Мирослава Симчича 65, м. Запоріжжя, 69106, тел.099-55-49-125 , inbox@zv.zp.court.gov.ua

Справа № 332/1454/26

Провадження № 1-кп/332/339/26

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2026 р.м. Запоріжжя

Заводський районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого-судді: ОСОБА_1 ,

при секретарі судового засідання: ОСОБА_2 ,

за участю:

прокурора: ОСОБА_3 ,

захисника: ОСОБА_4 ,

розглянувши у судовому засіданні в залі суду в м. Запоріжжі кримінальне провадження відносно ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Калуш Івано-Франківської області, громадянина України, який має середню спеціальну освіту, одружений, є військовослужбовцем на посаді навідника 2 аеромобільного відділення 2 аеромобільного взводу 4 аеромобільної роти військової частини НОМЕР_1 у військовому званні «солдат», зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимий,

за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_5 , будучи військовослужбовцем військової служби та перебуваючи на посаді навідника 2 аеромобільного відділення 2 аеромобільного взводу 4 аеромобільної роти аеромобільного батальйону військової частини НОМЕР_1 у військовому званні «солдат», в порушення вимог ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст. ст. 9, 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, 17.10.2023, в умовах воєнного стану, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, діючи з метою ухилення від військової служби, самовільно залишив місце служби, а саме місце дислокації підрозділів військової частини НОМЕР_1 (інформація обмежена для запобігання несанкціонованому поширенню інформації про переміщення або розміщення Збройних Сил України чи інших утворених відповідно до законів України військових формувань, вчиненому в умовах воєнного або надзвичайного стану), свої службові обов`язки не виконував, час проводив на власний розсуд, заходів для повернення до місця несення служби не приймав та про своє місцезнаходження органи командування, органи військового та цивільного управління не повідомляв та незаконно перебував за межами місця служби.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_5 свою вину у вчиненні інкримінованого йому правопорушенні визнав, суду пояснив, що він був мобілізований у лютому 2023 року до військової частини НОМЕР_1 . Перебував на посаді навідника 2 аеромобільного відділення 2 аеромобільного взводу 4 аеромобільної роти, має військове звання солдат. Останнім місцем несення служби був Запорізький напрямок Пологівський район. Через сімейні обставини, а саме хворобу матері, якій у подальшому була визначена І група інвалідності, відмову керівництва військової частини від надання йому відпустки, він 17 жовтня 2023 року залишив місце служби, зброю та за допомогою транспорту повернувся до м. Калуша, де певний час, близько 4 місяців, проживав не за місцем реєстрації. У подальшому проживав з мамою, здійснював за нею догляд, оскільки його рідні сестри, які проживають за кордоном, відмовились це робити. Приблизно у червні 2025 року він звернувся до поліції з метою поновити проходження військової служби, а потім з неї звільнитись через догляд за матір`ю, якій вже на той час було надано статус інваліда. Його було спрямовано до ВСП, резервний батальйон у м. Рівне, що він також покинув через тривале проведення обстеження побутових умов, яке проводились представниками ІНФОРМАЦІЯ_2 . У подальшому, 10.02.2026, його було затримано органами поліції, як оголошеного у розшук. 09.03.2026 його матір померла, однак продовжувати військову службу не має бажання.

Враховуючи те, що обвинувачений та інші учасники процесу не оспорюють всі фактичні обставини справи і судом встановлено, що вони правильно розуміють зміст цих обставин, відсутні будь-які сумніви у добровільності та істинності їх позиції, суд, роз`яснивши учасникам процесу положення ст. 349 КПК України, провів судове слідство у справі щодо всіх фактичних обставин із застосуванням правил ч. 3 ст. 349 КПК України, визнає недоцільним дослідження в цій частині інших доказів по справі.

За таких обставин суд вважає доведеним пред`явлене обвинувачення ОСОБА_5 та кваліфікує дії останнього за ч. 4 ст. 408 КК України: дезертирство, тобто самовільне залишення військової частини з метою ухилитися від військової служби, вчинене в умовах воєнного стану.

При призначенні обвинуваченому покарання, суд враховує:

- ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, що у відповідності до ст. 12 КК України, є особливо тяжким злочином;

- дані про особу обвинуваченого ОСОБА_5 , який: відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 284 від 04.10.2023 призначений на посаду навідника 2 аеромобільного відділення 2 аеромобільного взводу 4 аеромобільної роти військової частини НОМЕР_1 у військовому званні «солдат»; раніше не судимий; на обліку у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває; згідно службової характеристики ОСОБА_5 зарекомендував себе посередньо; згідно медичної характеристики є здоровим;

- обставиною, що пом`якшує покарання, суд визнає його щире каяття;

- обставин, що обтяжують покарання, не встановлено.

Як випливає із змісту ч. 2 ст. 65 КК України, особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів, а згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого.

З урахуванням зазначеного, суд приходить до висновку про доцільність та необхідність призначення покарання обвинуваченому у межах санкції інкримінованої статті обвинувачення у вигляді позбавлення волі в мінімальному розмірі.

Законодавцем заборонено застосування положень ст. ст. 69, 75 КК України до осіб, засуджених за ст. 408 КК України.

Враховуючи принцип індивідуалізації покарання, саме таке покарання буде необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

Призначення такого покарання буде відповідати принципу необхідності і достатності для виправлення обвинуваченого, випливає з дотримання судом принципів «рівних можливостей» та «справедливого судового розгляду», встановлених ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод 1950 року.

Витрати на залучення експертів під час здійснення досудового розслідування та речові докази відсутні.

Цивільний позов не заявлений.

Керуючись ст. ст. 370, 374, 377 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

Визнати ОСОБА_5 винним у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України, та призначити покарання у вигляді 5 років позбавлення волі.

Строк відбуття покарання ОСОБА_5 рахувати з моменту фактичного затримання – з 11.02.2026.

Запобіжний захід тримання під вартою до набрання вироком чинності – залишити без змін.

Вирок може бути оскаржений до Запорізького апеляційного суду через Заводський районний суд м. Запоріжжя, шляхом подачі апеляції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Копію вироку негайно вручити учасникам судового провадження.

Суддя ОСОБА_1