Рішення від 09 квітня 2026 р. у справі №332/6088/25 — Заводський районний суд м. Запоріжжя

Заводський районний суд м. Запоріжжя

Справа № 332/6088/25

Провадження №: 2/332/807/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 квітня 2026 р. м. Запоріжжя

Заводський районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого судді - Марченко Н.В.,

при секретарі судового засідання - Петракей Р.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Заводського районного суду м. Запоріжжя цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіальної громади в особі Запорізької міської ради, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Перша Запорізька державна нотаріальна контора Південного міжрегіонального управління юстиції Міністерства юстиції ( м. Одеса) про визначення додаткового строку, достатнього для подання заяви про прийняття спадщини,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду із позовною заявою до Територіальної громади в особі Запорізької міської ради, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Перша Запорізька державна нотаріальна контора Південного міжрегіонального управління юстиції Міністерства юстиції ( м. Одеса) про визначення додаткового строку, достатнього для подання заяви про прийняття спадщини.

В обґрунтування позовних зазначено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла матір позивачки – ОСОБА_2 .. Померла була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Після її смерті відкрилась спадщина на житловий будинок АДРЕСА_1 та земельна ділянка площею 0,0633 га, кадастровий номер 2310100000:02:025:0210, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення: для будівництва та обслуговування будинку, господарських будівель та споруд ( присадибна ділянка).

Відповідно до заповіту, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Малишевим Р.Є. 22.03.2002 за реєстровим №752 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 усе своє майно заповіла донці – ОСОБА_1

16.10.2025 позивач звернулася до приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Малишева Р.Є. з заявою про прийняття спадщини, однак їй було відмовлено у вчиненні нотаріальної дії з підстав пропуску строку для прийняття спадщини та було рекомендовано звернутися до суду з заявою про надання додаткового строку для прийняття спадщини.

Як на підставу поважності пропуску строку для прийняття спадщини позивач зазначає початок військової агресії рф проти України та необізнаністю про наявність заповіту, складеного на її ім`я, оскільки він був складений і посвідчений у день купівлі вказаного вище будинку, який входить у спадкову масу. Також, позивач зазначає, що при житті її матір збиралася скласти заповіт на свого онука ( сина позивача), і тому вона була впевнена, що спадкове майно вже було оформлено онуком або при житті на підставі договорів дарування, або як спадщина на підставі заповіту.

За таких підстав, позивач просить суд визнати причини пропуску строку для прийняття спадщини поважними та визначити додатковий строк, достатній для подання заяви про прийняття спадщини за заповітом, що відкрилась після смерті ОСОБА_2 ,, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , строком три місяці.

Ухвалою судді Заводського районного суду м. Запоріжжя від 13.11.2025 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження із призначенням підготовчого засідання.

25.11.2025 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що згідно з матеріалами справи позивачка звернулась до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 гр. ОСОБА_2 лише 25.07.2025, тобто після спливу встановленого законом строку, пропустивши його більше ніж на 10 років. Внаслідок цього 16.10.2025 державним нотаріусом Першої запорізької державної нотаріальної контори Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) було відмовлено позивачці у видачі Свідоцтва про право на спадщину за заповітом на житловий будинок АДРЕСА_1 та на земельну ділянку площею 0,0633 га, кадастровий номер 231010000002:025:0210, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , які за життя належали ОСОБА_2 .

Позивачка обґрунтовує свій пропуск строку для прийняття спадщини після померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 гр. ОСОБА_2 введенням воєнного стану на території України та незнанням про існування заповіту, складеного на її ім`я.

Щодо введення воєнного стану на території України.

Вказана причина не може вважатись поважною причиною пропуску строку на прийняття спадщини, адже воєнний стан на території України було введено 24.02.2022, а спадкодавиця померла ІНФОРМАЦІЯ_3 . Тобто з моменту її смерті до існування зазначених обставин минуло майже 7 років, а отже, вони ніяк не могли бути перешкодою для позивачки звернутись до нотаріальною контори із заявою про прийняття спадщини після своєї матері протягом шести місяців з моменту її смерті (до ІНФОРМАЦІЯ_4 ).

З матеріалів справи вбачається, що спадкодавицею за життя був складений заповіт, посвідчений 22.03.2002 за р№752 Приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Малишевим Р.Є., яким вона заповідала все своє майно своїй доньці - ОСОБА_1 .

Позивачка зазначає, що не знала про його існування, та вважає це поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини, посилаючись на відповідну

судову практику.

Дійсно, практикою Верховного Суду встановлено, що необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, що випливає з принципу свободи заповіту. Однак таку необізнаність не можна ототожнювати з незнанням спадкоємцем про його право на спадкування загалом.

Обставини усвідомлення особою того, що вона має право на спадкування за законом, наприклад, на підставі своєї спорідненості із спадкодавцем й у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, закликаних до спадкування, та не вчинення нею жодних активних дій з прийняття спадщини та щодо встановлення спадкової маси, не можуть обґрунтовувати поважність причин пропуску нею строку для подання заяви про прийняття спадщини за заповітом, про існування якого особа не знала.

Тож необізнаність про наявність заповіту може бути оцінена як поважна причина пропуску строку для прийняття спадщини винятково для осіб, які не є спадкоємцями за законом першої черги або кожної наступної черги спадкоємців за законом, у разі їх обізнаності про відсутність спадкоємців попередньої черги, які набували право на спадкування за законом (Постанова ВП ВС від 26.06.2024 у справі № 686/5757/23 (провадження № 14-50цс24).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові ОП КЦС ВС від 22.04.2024 у справі № 346/2744/21.

Зважаючи на те, що ОСОБА_1 є дочкою спадкодавиці ОСОБА_2 , що

підтверджується доданими до позовної заяви документами, вона, відповідно до ст. 1261 ЦК України, є спадкоємцем першої черги.

Таким чином, незнання про існування заповіту не може бути поважною причиною пропуску строку на прийняття спадщини для позиваки - спадкоємиці першої черги.

Враховуючи вищевикладене, причини, зазначені позивачкою, є неповажними, та відповідно до судової практики, яка склалась на даний час, не можуть бути підставою для надання додаткового строку для прийняття спадщини.

На підставі викладеного, просить суд відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позовної заяви про визначення додаткового строку, достатнього для подання заяви про прийняття спадщини.

Ухвалою Заводського районного суду м. Запоріжжя від 25.12.2025витребувано з Першої Запорізької державної нотаріальної контори Південного міжрегіонального управління юстиції Міністерства юстиції ( м. Одеса) ( ( 69006, м. Запоріжжя, вул. Північне шосе, буд. 3) копію спадкової справи №299/2023 після смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .Оголоено перерву у підготовчому засіданні.

Ухвалою Заводського районного суду м. Запоріжжя від 05.03.2026 закрито підготовче провадження по справі та призначено справу до судового розгляду.

У судовому засіданні позивач підтримала позовні вимоги, з підстав, викладених у позовній заяві.

У судовому засіданні представник відповідача проти задоволення позовної заяви заперечувала з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Вислухавши сторони, дослідивши письмові докази, встановивши факти та відповідні правовідносини, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню з нижченаведених підстав.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть від 03.06.2025, серія НОМЕР_1 ( а.с. 8).

За життя померла ОСОБА_2 склала заповіт, яким заповідала на все своє майно, де б воно не було та з чого б воно не складалося, і взагалі все те, що їй буде належати на день смерті, і на що вона за законом матиме прав, у тому числі і належний їй на праві власності житловий будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 заповіла своїй доньці – ОСОБА_1 , що підтверджується заповітом від 22.03.2002, серія АЕІ №871443 ( а.с. 17).

Після смерті ОСОБА_2 відкрилася спадщина, до складу якої входять: житловий будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , площею 40,7 кв.м., розташованого на земельній ділянці розміром 600 кв.м, що підтверджується Договором купівлі-продажу від 22.03.2002, серія АЕІ №871442 ( а.с. 86) та земельна ділянка , площею 0,0633 Га, за адресою: АДРЕСА_1 . Цільове призначення земельної ділянки: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд ( присадибна ділянка), кадастровий номер: 2310100000:02:025:0210, що підтверджується Державним Актом на право власності на земельну ділянку від 14.08.2007, серія №700856 та Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 16.10.2025 ( а.с. 87-93).

Відповідно до відповідді Департаменту адміністративних послуг ЗМР від 18.09.2025 №06.4-04/02/6656 за адресою: АДРЕСА_1 була зареєстрована ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в період з 17.10.2002 по 03.06.2015 ( померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ). Разом з нею на день смерті зареєстровані особи відсутні ( а.с. 9).

Факт родинних відносин між померлою ОСОБА_2 та ОСОБА_1 підтверджується свідоцтвом про народження від 16.12.1963, серія НОМЕР_2 ( а.с. 71), свідоцтвом про одруження від 14.11.1997, серія НОМЕР_3 ( а.с. 71 зворотна сторона), свідоцтвом про розірвання шлюбу від 23.08.1973, серія НОМЕР_4 ( а.с. 72) та Витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб від 16.10.2025 №00054214828 ( а.с. 84 зворотна сторона -85).

22.07.2025 ОСОБА_1 , засобом поштового зв`язку, звернулася до Першої запорізької державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за заповітом після смерті матері – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ( а.с. 63).

Постановою державного нотаріуса Першої запорізької державної нотаріальної контори Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Одеса) Трипольської К.К. від 16.10.2025 у видачі свідоцтв про право на спадщину за заповітом на житловий будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та земельну ділянку , площею 0,0633 Га, за адресою: АДРЕСА_1 . Цільове призначення земельної ділянки: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд ( присадибна ділянка), кадастровий номер: 2310100000:02:025:0210 – відмовлено, у зв`язку з тим, що ОСОБА_1 не прийняла спадщину у встановлений законом строк після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 гр. ОСОБА_2 – матері, яка була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ( а.с. 95).

Відповідно до статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до ст.15, 16 ЦК України, ст.4, 5 ЦПК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, і має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

За правилами частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Подання заяви про прийняття спадщини є дією, що її повинен вчинити спадкоємець, який бажає прийняти спадщину у разі, коли він не проживав на час відкриття спадщини постійно зі спадкодавцем.

Для прийняття спадщини встановлено строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 1272 ЦК України, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини (частина третя статті 1272 ЦК України).

Поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є такі, що пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Правила частини третьої статті 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть застосовуватися, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними.

Якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не використав право на прийняття спадщини через брак інформації про смерть спадкодавця, незнання приписів закону тощо, тоді немає правових підстав для визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Такі правові висновки викладено у постанові Верховного Суду України від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1486цс15, а також у постановах Верховного Суду від 17 жовтня 2019 року у справі № 766/14595/16, від 30 січня 2020 року у справі № 487/2375/18 (провадження № 61-10136св19), від 31 січня 2020 року у справі № 450/1383/18 (провадження № 61-21447св19) та інших.

З урахуванням фактичних обставин конкретної справи поважними причинами пропуску строку суд може визнати, зокрема: 1) тривалу хворобу спадкоємців; 2) велику відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем розташування спадкового майна; 3) складні умови праці, які, зокрема, пов`язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; 4) перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України тощо.

Суд не може визнати поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна та відкриття спадщини, похилий вік, непрацездатність, невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину, брак коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, несприятливі погодні умови тощо.

Подібні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 17 березня 2021 року у справі № 638/17145/17, від 22 березня 2023 року у справі № 361/8259/18 та багатьох інших.

Практика суду касаційної інстанції у цій категорії справ є сталою та незмінною.

З урахуванням наведеного, якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду із позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.

За конкретних фактичних обставин кожної справи пропуск строку для прийняття спадщини суд має оцінювати з урахуванням тривалості такого пропуску та загальних засад цивільного законодавства, як-от розумність, добросовісність та справедливість.

Головною ознакою поважних причин такого пропуску є те, що вони унеможливлюють своєчасне звернення із заявою про прийняття спадщини.

Неподання заяви умисно чи з необережності (недбалості) не може бути підставою для визначення спадкоємцю додаткового строку для прийняття спадщини.

Вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. Оцінка поважності причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини повинна, першорядно, стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об`єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду.

Суди мають враховувати, що безпідставне надання додаткового строку для прийняття спадщини є порушенням правової визначеності як елемента правовладдя (верховенства права) та є незаконним втручанням у права спадкоємців, які прийняли спадщину, а у разі відсутності таких спадкоємців - в інтереси територіальної громади, яка має право на визнання спадщини відумерлою.

Співвідношення принципу свободи заповіту з правом особи, яка пропустила строк для подання заяви про прийняття спадщини, на визначення їй додаткового строку.

Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 06 вересня 2017 року у справі № 6-496цс17, під час вирішення питання про поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини потрібно враховувати свободу заповіту як фундаментальний принцип спадкового права.

Свобода заповіту охоплює особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належно вираженим, підлягає правовій охороні і після смерті заповідача.

Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також неодмінність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання.

Тобто, складаючи заповіт, спадкодавець виражає свою волю на набуття спадкоємцем права на визначене в ньому майно.

Водночас прийняття спадщини є правом, а не обов`язком спадкоємця, який, відмовляючись від прийняття спадщини, не порушує свободи заповіту, а діє у власних інтересах.

Відмова від прийняття спадщини може бути виражена як у формі подання заяви про відмову від прийняття спадщини, так і шляхом невчинення спадкоємцем дій, потрібних для прийняття спадщини.

Натомість, за загальним правилом, прийняття спадщини потребує активних дій спадкоємця.

Враховуючи зазначене, дотриманням свободи заповіту в частині реалізації волі спадкодавця є забезпечення спадкоємцю можливості прийняти спадщину в порядку, встановленому чинним законодавством.

Водночас, як уже зазначалося, вирішення питання щодо прийняття чи відмови у прийнятті спадщини, за загальним правилом, є безумовним правом спадкоємця, яке він реалізовує на власний розсуд.

Тож відмова спадкоємця за заповітом від прийняття спадщини не порушує принципу свободи заповіту.

Поєднання права спадкоємця на спадкування за заповітом та за законом. Дотримання принципу співмірності.

Згідно зі статтею 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Відповідно до статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Спадкоємець за законом першої черги здійснює право на спадкування в такому ж порядку, що й спадкоємець за заповітом, відповідно до статей 1268-1270 ЦК України, та на нього поширюються наслідки пропущення строку для прийняття спадщини, передбачені статтею 1272 ЦК України.

Тож факт усвідомлення спадкоємцем першої черги або кожної наступної черги спадкоємців за законом (у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, закликаних до спадкування), який не знав про існування заповіту, наявності в нього права на спадкування та невчинення ним неодмінних активних дій щодо встановлення спадкової маси і прийняття спадщини не свідчить про виникнення в нього об`єктивних обставин, які унеможливили або істотно ускладнили йому своєчасне звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини у передбачений ЦК України строк у зв`язку з його необізнаністю про існування заповіту, складеного на його ім`я. Сам факт відмови нотаріуса, за цих обставин, у видачі спадкоємцю свідоцтва про право на спадщину не порушує принцип свободи заповіту.

Важливим під час вирішення питання про надання особі додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини також є факт прийняття спадщини іншими спадкоємцями за законом, оскільки в такому разі може відбутися втручання у право власності інших осіб, порушення принципу правової визначеності стосовно особи, яка добросовісно реалізувала власні цивільні права. Наведене зумовлює потребу в дотриманні принципу «пропорційності» втручання у права спадкоємців, які прийняли спадщину.

Принцип пропорційності тісно пов`язаний з принципом правовладдя (верховенства права): принцип правовладдя є фундаментом, на якому базується принцип пропорційності, натомість принцип пропорційності є умовою реалізації принципу правовладдя і водночас його неодмінним наслідком. Судова практика Європейського суду з прав людини розглядає принцип пропорційності як невід`ємну складову та інструмент верховенства права, зокрема й у питаннях захисту права власності.

Дотримання принципу пропорційності передбачає, що втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, все одно буде порушенням статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо не було дотримано розумної пропорційності між втручанням у право особи та інтересами суспільства. Ужиті державою заходи мають бути ефективними з точки зору розв`язання проблеми суспільства і водночас пропорційними щодо прав приватних осіб. Оцінюючи пропорційність, потрібно визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод заінтересованої особи, оскільки обмеження не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж потрібно для реалізації поставленої мети.

У спірних правовідносинах дотримання принципу пропорційності безпосередньо залежить від наявності об`єктивних, непереборних та істотних обставин, які є підставою для визначення спадкоємцю додаткового строку на подання заяви про прийняття спадщини. У разі якщо таких обставин суд не встановив, то не можна допускати втручання у права спадкоємців, які прийняли спадщину, навіть з огляду на такий фундаментальний принцип спадкового права, як свобода заповіту, оскільки це порушить принцип правової визначеності стосовно особи, яка добросовісно скористалася власними цивільними правами, та не відповідатиме принципу пропорційності втручання у право власності на спадкове майно.

З огляду на викладене, суд висновує, що необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, що випливає з принципу свободи заповіту, проте таку необізнаність суд не повинен ототожнювати з його (спадкоємця) незнанням про його право на спадкування загалом, оскільки в такому випадку особа з незалежних від неї причин не вчиняє юридично значущих дій, які пов`язані з набуттям нею певних прав, що випливають із спадкування.

Коли ж особа усвідомлює чи повинна усвідомлювати, що вона є учасником процесу спадкування, зокрема на підставі своєї спорідненості зі спадкодавцем як спадкоємець першої черги спадкування або кожної наступної черги спадкоємців за законом, у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, закликаних до спадкування,і не вчиняє активних дій, спрямованих на прийняття спадщини (засвідчення своєї згоди на вступ у всі правовідносини спадкодавця) виходячи з обставин, які не пов`язані з об`єктивними, непереборними та істотними труднощами для своєчасного прийняття спадщини, то її необізнаність про наявність заповіту не може розглядатися як підстава для визначення їй додаткового строку на подання заяви про прийняття спадщини.

Відмова нотаріуса, за наведених обставин, у видачі свідоцтва про право на спадщину спадкоємцю першої черги або кожної наступної черги спадкоємців за законом, у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, закликаних до спадкування, на користь якого було складено заповіт, не порушує принципу свободи заповіту, оскільки усвідомленим невчиненням дій для прийняття спадщини спадкоємець на власний розсуд реалізовує своє право на відмову від прийняття спадщини.

Після закінчення строку, передбаченого ЦК України для подання заяви про прийняття спадщини, право спадкоємця на прийняття / відмову від прийняття спадщини є реалізованим, а його результат не підлягає зміні у зв`язку з обставинами, які залежали від самого спадкоємця, до яких, зокрема, входить пасивна поведінка спадкоємця, який усвідомлює чи повинен усвідомлювати (у зв`язку зі своєю спорідненістю зі спадкодавцем та відсутністю спадкоємців попередньої черги, закликаних до спадкування) наявність в нього права на спадкування.

У цьому аспекті потрібно також враховувати, що право на прийняття спадщини є суб`єктивним цивільним правом, зміст якого полягає в тому, що спадкоємцю надано альтернативу: прийняти спадщину або відмовитися від неї.

Право особи на відмову від прийняття спадщини може бути реалізоване, зокрема, й шляхом неподання спадкоємцем протягом встановленого ЦК України строку заяви про прийняття спадщини, а реалізація цього права передбачає виникнення чи можливість виникнення в інших осіб права на спадкування та, як наслідок, набуття ними матеріального права, втручаючись у яке, потрібно дотримуватися, зокрема, й принципу «пропорційності».

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам загалом, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який є у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Суд наголошує, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Отже, за обставинами цієї справи позивач є спадкоємцем майна померлої ОСОБА_2 за заповітом та за законом як спадкоємець першої черги.

Тож навіть у разі незнання про існування заповіту позивач як спадкоємець за законом першої черги повинен був вчинити активні дії для прийняття спадщини - подати заяву про прийняття спадщини у встановлений ЦК України строк.

З огляду на обставини справи, а також правові висновки, сформульовані у цьому рішенні, суд констатує, що факт усвідомлення позивачем його права на спадкування за законом як спадкоємця першої черги спадкування поряд із незнанням про існування заповіту, складеного на її ім`я, за умови невжиття нею жодних активних дій щодо встановлення спадкової маси і прийняття спадщини протягом передбаченого ЦК України строку, не свідчить як про порушення принципу свободи заповіту, так і про виникнення в неї об`єктивних обставин, які унеможливили або істотно ускладнили їй своєчасне звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини у відведений ЦК України строк.

З огляду на наведене, суд, з урахуванням конкретних обставин цієї справи необізнаність позивача про наявність заповіту, складеного на її ім`я, не є поважною причиною пропуску строку на подання заяви про прийняття спадщини після смерті матері – ОСОБА_2 , оскільки позивач є донькою спадкодавця, тобто спадкоємцем першої черги. Тож незалежно від наявності заповіту на її ім`я, вона у тому разі, якщо бажала би прийняти спадщину після смерті матері, мала можливість звернутися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини за законом, оскільки спадщина приймається повністю, а не частинами.

Оцінюючи встановлене, суд приходить до висновку, що вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 263-265 ЦПК України, ст. ст. 1270 ч. 1, 1272 ч. 3 ЦК України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Територіальної громади в особі Запорізької міської ради, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Перша Запорізька державна нотаріальна контора Південного міжрегіонального управління юстиції Міністерства юстиції ( м. Одеса) про визначення додаткового строку, достатнього для подання заяви про прийняття спадщини – відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Повний текст рішення складено 10.04.2026.

Суддя Н.В. Марченко