Рішення від 01 квітня 2026 р. у справі №346/4916/25 — Коломийський міськрайонний суд Івано-Франківської області

Справа № 346/4916/25

Провадження № 2/346/388/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2026 р.м. Коломия Коломийський міськрайонний суд Івано - Франківської області

в складі головуючого судді Яремин М.П.

з участю секретаря Урбанович І.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики,-

в с т а н о в и в:

свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач позичив у неї грошові кошти, у зв`язку з чим власноручно 26.03.2024 року написав розписку, відповідно до якої він отримав 7 000 доларів США (що відповідно до курсу НБУ станом на 19.09.2025 року еквівалентно 288 741,60 грн.) та 40 000 грн. які зобов`язався повернути через 6 місяців. Загальна сума неповернутих коштів становить 328 741,60 грн.

Позивач, починаючи з січня 2025 року, неодноразово висловлювала усні прохання до відповідача, в тому числі і в телефонному режимі, щодо повернення суми позики. Проте, позичених грошових коштів відповідач так і не повернув, ухиляючись від виконання взятих на себе зобов`язань. Тому позивач просить стягнути з відповідача вказану суму боргу – 328 741,60 грн. та судові витрати в сумі 28 287,42 грн., які складаються із 3 287,42 грн. сплаченого судового збору та 25 000 грн. на професійну правничу допомогу.

Позивач в судове засідання не з`явилась. Її представник, адвокат Дикун І.В. через систему “ Електронний суд ” подав до суду письмову заяву, в якій позовні вимоги підтримує, просить їх задовольнити, а розгляд справи проводити в його та позивача відсутності, не заперечує щодо заочного розгляду справи ( а.с. 57 ).

Відповідач в судове засідання повторно не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, а саме за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання. Причин своїх неявок відповідач суду не повідомив, не звернувся із заявою про розгляд справи в його відсутності та не подав відзив на позов.

Відповідно до ч. 4 ст. 223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Тому відповідно до положень ч. 4 ст.223 та ч.1 ст.280 ЦПК України суд вважає можливим ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, оскільки представник позивача не заперечує проти такого вирішення справи.

В зв`язку з неявкою в судове засідання сторін фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося, що відповідає правилам ч.2 ст.247 ЦПК України.

Суд, перевіривши матеріали справи, та, оцінивши досліджені докази в сукупності, дійшов наступних висновків.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу.

У відповідності до ч.1 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно зі ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Положеннями ст. 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ч.2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до правил ч.1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Судом встановлено, що 26.03.2024 року відповідач оформив власноручно письмову розписку, за умовами якої він отримав від позивача в борг 7 000 доларів США та 40 000 грн. на термін 6 місяців, зобов`язувався повернути ( а.с. 11 ).

Верховний Суд України у постанові від 18 січня 2017 року по цивільній справі №6-2789цс16 та у постанові від 18 вересня 2013 року по цивільній справі №6-63цс13 висловив правову позицію, у якій зазначив, що, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. В контексті даної правової норми обов`язковими реквізитами боргового документу є власноручний підпис позичальника, його уповноваженого представника, а факультативними - дата, місце видачі, вказівка про свідків тощо.

З цих підстав суд дійшов висновку те, що надана позивачем на підтвердження укладання договору позики між ним та відповідачем розписка позичальника, свідчить про виникнення між сторонами правовідносин, які регулюються положеннями цивільного законодавства щодо договорів позики. Таким чином між сторонами був укладений договір позики грошей на визначений термін. За умовами даного договору позивач передав відповідачу зазначену грошову суму у позику, а відповідач зобов`язався, відповідно, повернути отримані кошти готівкою.

Верховний Суд України у постанові від 11.06.2021 року в цивільній справі № 753/11670/17 вказав, що за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів. За своїми правовими характеристиками договір позики є реальною, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

Такі правові висновки про застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладені в постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17.

Позивачем вказано, що з метою досудового врегулювання спору вона неодноразово висловлювала усні прохання до відповідача щодо повернення суми позики. Однак, взяті на себе зобов`язання відповідач не виконав.

У відповідності до вимог ст. 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Як встановлено з відповідної інформації станом на 25.09.2025 року (дату пред`явлення позову) офіційний курс гривні до долара США становив: 1 долар = 41,4105 грн.

Разом з тим, позивач у позовній заяві просить стягнути 7 000 доларів США, що еквівалентно за курсом НБУ станом на 19.09.2025 року 288 741,60 грн. (1 долар = 41,2488 грн.), а суд з огляду на приписи ч.2 ст.264 ЦПК України, позбавлений права вийти за межі позовних вимог.

Таким чином, на підставі наведеного, суд дійшов висновку, що розмір неповернутого відповідачем боргу становить в загальному розмірі 328 741,60 грн. (7 000 доларів США х 41,2488 = 288 741,60 грн. + 40 000 грн.), які слід стягнути з нього на користь позивача, оскільки відповідач добровільно не виконує своїх зобов`язань.

Отже, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Судом також встановлено, що позивачем за звернення до суду з даною позовною заявою сплачено судовий збір в розмірі 3 287,42 грн., що стверджується платіжною інструкцією від 20.09.2025 року (а.с. 6). Дані судові витрати підлягають присудженню з відповідача на користь позивача в зв`язку із задоволенням позовних вимог.

Вирішуючи вимогу позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 25 000 грн., суд виходить з наступного.

Порядок визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу, розподілу витрат між сторонами визначається ст. 137 ЦПК України.

Відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Водночас, за змістом ч.4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним з: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).

Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

Такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 13 січня 2021 року у справі № 596/2305/18-ц (провадження № 61-13608св20).

Отже, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони, тощо.

Тобто у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині 4 статті 137 ЦПК України.

Як встановлено судом, 20.09.2025 року між адвокатом Дикуном І.В. та позивачем укладено договір про надання правової допомоги №1, згідно з п. 1.1 якого адвокат зобов`язується надати клієнту правову допомогу щодо захисту його інтересів в будь-яких органах державної влади, на підприємствах, в установах, організаціях усіх форм власності та підпорядкування, а також в загальних та господарських судах загальної юрисдикції України, а клієнт зобов`язується оплатити таку допомогу ( а.с. 8 ).

Відповідно до п. 4.1 договору за надану допомогу клієнт виплачує адвокату плату за домовленістю, в якій включено гонорар та всі інші витрати на правничу ( правову ) допомогу, надану адвокатом, в тому числі за представництвом клієнта в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку справи до розгляду, збір доказів, підготовка процесуальних документів тощо.

Відповідно до копії акту №1 виконаних робіт ( надано послуги ) по договорах про надання правової допомоги від 25.09.2025 року сторони погодили, що відповідно до договору про надання правової допомоги від 20.09.2025 року адвокатом виконана у справі про стягнення боргу за договором позики наступна робота: консультація клієнта; попереднє вивчення матеріалів, що стосуються позову; опрацювання законодавства в спірних правовідносинах, судової практики; збирання доказів; підготовка позовної заяви до Коломийського міськрайонного суду. Загальна кількість годин затраченого часту – 30 год.; вартість виконаних робіт складає 25 000 грн., які оплачені клієнтом 25.09.2025 року (а.с. 15 ).

Вартість робіт в сумі 25 000 грн. вказана у квитанції №343205 від 25.09.2025 року (надання правової допомоги згідно з договором №1 від 20.09.2025 року (а.с. 14)).

Разом з тим, суд вважає, що заявлений стороною позивача розмір витрат на оплату послуг адвоката в розмірі 25 000 грн. не є співмірним, зважаючи на складність справи, час, витрачений на виконання відповідних робіт, обсяг наданих адвокатом послуг. Враховуючи вищевикладене, виходячи з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру та з конкретних обставин справи, пов`язаність витрат з розглядом справи, беручи до уваги, що вказаний розрахунок витрат на професійну правничу допомогу є дещо завищеним, суд вважає за необхідне обмежити розмір заявлених представником позивача до стягнення витрат до 3 000 грн.

На підставі ст.ст. 525, 526, 610, 1046, 1047, 1048, 1049 ЦК України та, керуючись ст. ст.137, 141, ч.2 ст. 247, ст. ст. 263 - 265, 268, 273, 280-289, 354 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

позов задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , останнє відоме зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 , уродженки м.Новоград-Волинський Житомирської області, жительки АДРЕСА_2 , заборгованість за договором позики від 26.03.2024 року в загальному розмірі 328 741 (триста двадцять вісім тисяч сімсот сорок одна) гривня 60 копійок, а також 3 287 (три тисячі двісті вісімдесят сім) гривень 42 копійки сплаченого судового збору та 3 000 (три тисячі) гривень витрат на професійну правничу допомогу.

Заочне рішення може бути переглянуте Коломийським міськрайонним судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його ухвалення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана позивачем до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його ухвалення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених законом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Найменування сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 , уродженка м. Новоград-Волинський Житомирської області, жителька АДРЕСА_2 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , останнє відоме зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 .

Повний текст рішення складено 10 квітня 2026 року.

Суддя: Яремин М. П.