Рішення від 07 квітня 2026 р. у справі №552/8543/25 — Київський районний суд м. Полтави

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ПОЛТАВИ

Справа №552/8543/25

Провадження № 2/552/513/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08.04.2026 року Київський районний суд м. Полтави:

Головуючий суддя – Турченко Т.В.

При секретарі- Дмитриченковій Ю.В.,

За участю адвокатів- Кулішова В.П., Бойченка В.П.,

розглянув у судовому засіданні в залі суду в м. Полтава цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та поділ спільного майна подружжя, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання частини «в» пункту 2.2 шлюбного договору від 19.02.2021 року про поділ спільного майна, набутого під час перебування у зареєстрованому шлюбі недійсним та поділ спільного майна подружжя,–

ВСТАНОВИВ:

15.10.2025 року позивач ОСОБА_1 звернулася в Київський районний суд м. Полтави з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та поділ спільного майна. Позовна заява обґрунтована тим, що між сторонами по справі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було зареєстровано шлюб. Вказувала, що спільне життя не склалося через відсутність взаєморозуміння, розходження поглядів на сімейні відносини та сімейні обов`язки. Шлюбні відносини між ними припинені з липня 2025 року, спільне господарство не ведеться, проживають за різними адресами. В період шлюбу сторонами придбано квартиру АДРЕСА_1 та автомобіль RENAULT МЕGAN, 2013 року випуску, об`єм двигуна 1461 куб.см. днз., НОМЕР_1 . В поданій до суду позовній заяві просила розірвати шлюб між нею та ОСОБА_2 , зареєстрований 19 травня 1999 року Котелевським відділом реєстрації актів громадянського стану Полтавської області. Просила також в порядку поділу спільного майна подружжя визнати право власності за ОСОБА_1 на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , в жилому будинку літер. «А-5» загальною площею - 46,0 кв.м, житловою площею - 27,4 кв.м., іншу 1/2 частину квартири залишити у власності ОСОБА_2 . Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) вартість 1/2 частини автомобіля RENAULT МЕGAN, 2013 року випуску, об`єм двигуна 1461 куб.см. днз., НОМЕР_1 у розмірі 152 752 грн, а автомобіль передати у приватну власність ОСОБА_2 .

Ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 30.10.2025 року відкрито провадження в справі за правилами загального позовного провадження.

27.11.2025 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_1 про визнання частини «в» пункту 2.2 шлюбного договору від 19.02.2021 року про поділ спільного майна, набутого під час перебування у зареєстрованому шлюбі недійсним та поділ спільного майна подружжя. Посилався на те, що 19.02.2021 року приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Полтавської області посвідчено між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 шлюбний договір про поділ майна, набутого ними у спільну власність під час перебування у шлюбі. Частиною «в» пункту 2.2 шлюбного договору від 19.02.2021 року передбачено, що набуте майно чоловіком та дружиною за час шлюбу, але на кошти, що належали кожному із них особисто. Зазначив, що відповідно до укладеного договору ОСОБА_1 за його кошти в розмірі 31 000 доларів США придбала квартиру АДРЕСА_2 , оскільки остання перебувала на повному його утриманні. На час придбання квартири ОСОБА_2 перебував в Єдиному державному реєстрі боржників, оскільки мав близько 3000 грн. заборгованості за виконавчими документами. Тому, вважає що даний договір вчинено під впливом тяжкої для нього обставини і на вкрай невигідних умовах. Просив суд визнати повністю частину «в» пункту 2.2. шлюбного договору від 19.02.2021 року про поділ спільного майна, набутого під час перебування в зареєстрованому шлюбі між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Визнати квартиру АДРЕСА_2 спільною сумісною власністю подружжя.

Ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 16.12.2025 року зустрічна позовна заява ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання частини «в» пункту 2.2 шлюбного договору від 19.02.2021 року про поділ спільного майна, набутого під час перебування у зареєстрованому шлюбі недійсним та поділ спільного майна подружжя прийнята до спільного розгляду з первісним позовом.

26.12.2025 року від позивача ОСОБА_1 надійшов відзив на позовну заяву.

Ухвалою Київського районного суду м. Полтави суду від 24.02.2026 року закрито підготовче провадження, призначено судове засідання з розгляду справи по суті.

В судовому засіданні представник позивач за первісним позовом відповідач за зустрічним позовом адвокат Кулішов В.П. просив задовольнити заявлені первісні позовні вимоги, у задоволенні зустрічних позовних вимог відмовити.

Відповідач за первісним позовом позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 та його представник адвокат Бойченко В.П. в судовому засіданні позовні вимоги позивача визнали, не заперечували проти їх задоволення, та просили суд задовольнити зустрічні позовні вимоги.

Суд, заслухавши представника позивача за первісним позовом відповідача за зустрічним позовом адвоката Кулішова В.П., відповідача за первісним позовом позивача за зустрічним позовом ОСОБА_2 та його представника адвоката Бойченко В.П., дослідивши зібрані в справі докази, приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що сторони по справі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , з 19.05.1999 року перебувають в зареєстрованому шлюбі.

Статтею 24 СК України передбачено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

На час розгляду справи судом встановлено, що сім`я розпалась остаточно, подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу неможливі, тому шлюб необхідно розірвати.

Також судом встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу від 23.07.2004 року відповідачу ОСОБА_2 на праві власності належить квартира АДРЕСА_1 , в жилому будинку літер. «А-5» загальною площею - 46,0 кв.м, житловою площею - 27,4 кв.м.

Встановлено, що під час шлюбу придбано автомобіль марки RENAULT МЕGAN, 2013 року випуску, об`єм двигуна 1461 куб.см. днз., НОМЕР_1 , чорного кольору.

Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 від 23.05.2023 року власником є ОСОБА_2 .

Відповідно до ст. ст. 60 Сімейного кодексу України, ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності.

Як встановлено судом, спірне майно, а саме: квартира АДРЕСА_1 , в жилому будинку літер. «А-5» загальною площею - 46,0 кв.м, житловою площею - 27,4 кв.м. та автомобіль марки RENAULT МЕGAN, 2013 року випуску, об`єм двигуна 1461 куб.см. днз., НОМЕР_1 , чорного кольорунабуто відповідачем ОСОБА_2 за час перебування в зареєстрованому в шлюбі з позивачем ОСОБА_1 .

Тому суд приходить до висновку, що квартира в квартира АДРЕСА_1 та автомобіль марки RENAULT МЕGAN, 2013 року випуску, об`єм двигуна 1461 куб.см. днз., НОМЕР_1 в розумінні норм ст. 60 СК України та ст. 368 ЦК є об`єктом спільної сумісної власності сторін по справі, як подружжя та підлягає поділу між сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно ст. 372 ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками, у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, що мають істотне значення.

Статтею 71 СК України встановлено, що майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (друга частина ст. 71 СКУ).

Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема, на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України (частина 4 статті 71 СК України).

Якщо річ неможливо розділити, вона присуджується одному з подружжя. Якщо виділити в натурі частину із загального майна не можна, хтось один із подружжя має право на отримання від іншого грошової або матеріальної компенсації вартості його частини.

Таким чином, відповідно до вимог ст. 71 СК України, присудження судом одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на неподільну річ (автомобіль) допускається.

Отже, з урахуванням вартості такого автомобіля суд може залишити у власності того, хто зазначений в свідоцтві про реєстрацію на автомобіль, стягнувши на користь іншого з подружжя грошову компенсацію у розмірі 1/2 вартості такого авто. Таким чином інший з подружжя має захист своїх прав незалежно чи буде проданий такий автомобіль чи залишиться у власності іншого з подружжя.

На підставі викладеного, оскільки спірне майно набуте під час перебування у зареєстрованому шлюбі, частки майна дружини та чоловіка є рівними, суд приходить до висновку, про необхідність визнання за позивачем права власності на 1/2 частину спірної квартири та на частини автомобіля RENAULT МЕGAN, 2013 року випуску.

Отже, позовні вимоги ОСОБА_1 про присудження їй грошової компенсації замість частки у праві спільної сумісної власності на спірний автомобіль підлягають задоволенню з урахуванням вищевикладених обставин.

На підставі викладеного суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Відповідно до шлюбного договору від 19.02.2021 року, в пункті 2.2 зазначено, «ОСОБИСТОЮ ПРИВАТНОЮ ВЛАСНІСТЮ кожного із ПОДРУЖЖЯ є: а) майно (в тому числі грошові кошти), набуте ЧОЛОВІКОМ або ДРУЖИНОЮ до шлюбу; б) майно (в тому числі грошові кошти), набуте ЧОЛОВІКОМ або ДРУЖИНОЮ за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; в) майно, набуте ЧОЛОВІКОМ або ДРУЖИНОЮ за час шлюбу, але на кошти, що належали кожному із них особисто.

Також, в пункті 6 Договору купівлі-продажу квартири від 19.02.2021 року, за №320, вказано, що: нотаріусом доведено до відома продавця зміст заяви, поданої нотаріусу покупцем про те, що грошові кошти, що витрачаються ним на придбання вищевказаного нерухомого майна, є особистою приватною власністю. Тобто продавець квартири підписав договір, в якому зазначено, що ОСОБА_1 заплатила йому за квартиру грошові кошти в розмірі 410 930,00 грн., які є її особистою приватною власністю.

Отже чоловік та дружина за шлюбним договором, не лише визначили правовий статус майна, яке набуто після набрання чинності Шлюбного договору, а й чітко визначили конкретну квартиру яка набуває статус «особистої приватної власності» дружини після укладення Шлюбного договору.

Відповідно до п. 4.1 Шлюбного договору, даний шлюбний договір набуває чинності з моменту його нотаріального посвідчення.

Нотаріусом посвідчено договір 19 лютого 2021 року, до купівлі квартири дружиною - ОСОБА_1 .

Шлюбний договір зареєстровано нотаріусом в реєстрі за №319.

Договір купівлі- продажу квартири посвідчений нотаріусом 19 лютого 2021 року, за реєстровим номером 320, що свідчить про укладення договору купівлі-продажу після набуття чинності Шлюбним договором, що в свою чергу підтверджує набуття ОСОБА_1 квартири номер АДРЕСА_2 , особисту приватну власність.

Обставини, що викладені у зустрічній позовній заяві щодо оформлення квартири на ОСОБА_2 , позивач за зустрічним позовом зазначає, що процес проходив у спішному

порядку (у період короткочасної відпустки позивача) так, на той час і на даний час він перебував і перебуває на військовій службі за контрактом у Збройних Силах України за межами міста Полтави та Полтавської області.

Також ОСОБА_2 зазначає, що на час придбання квартири позивач за зустрічним позовом перебував у Єдиному державному реєстрі боржників у зв`язку з наявністю у нього біля 3000 грн. заборгованості за виконавчими документами.

Згідно відомостей з Державного реєстру фізичних осіб платників податків про джерела та суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору відповідь на запит в електронному вигляді від 31.10.2025 року за період з січня 2018 року по грудень 2022 року в п. 47 за січень 2021 року здійснено зарахування на рахунок ОСОБА_2 13 416,98 грн. - виплата військовослужбовцям; п. 48 за лютий 2021 року здійснено зарахування на рахунок ОСОБА_2 15 239,00 грн. - заробітна плата.

Як на підставу визнання пункту договору недійсним ОСОБА_2 посилається на ст. 233 ЦК України, а саме правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Частиною першою статті 233 ЦК України визначено, що правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину. Разом з тим правочини, що вчиняються особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, характеризуються тим, що особа їх вчиняє добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини і на вкрай невигідних умовах, а тому волевиявлення особи не вважається вільним і не відповідає її внутрішній волі. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім`ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах (постанова ВС у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільно суду від 25 березня 2020 року в справі № 760/9707/17, провадження № 61-46162св18).

Правочин, який оспорюється на підставі статті 233 ЦК України, характеризується тим, що особа вчиняє його добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена вчинити правочин через тяжкі для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, а тому волевиявлення особи не вважається вільним і не відповідає її внутрішній волі.

Підставами визнання правочину недійсним на підставі статті 233 ЦК України та предметом доказування у справі є: 1) наявність тяжкої обставини, в якій перебувала особа, що змусила її вчинити правочин; 2) правочин було вчинено на вкрай невигідних умовах.

Тобто для визнання правочину недійсним на підставі частини першої статті 233 ЦК України необхідна сукупність вказаних умов. Такий висновок підтверджується вживанням законодавцем в частині першій статті 233 ЦК України сполучника «і», за допомогою якого відбувається поєднання вказаних умов. Встановлена статтею 233 ЦК України підстава недійсності правочину є сукупністю цих двох елементів; відсутність хоча б одного з них є ознакою знаходження відповідних правовідносин за межами сфери регулювання частини першої статті 233 ЦК України.

Наявність тяжкої обставини, що змусила особу вчинити правочин, має довести сторона, яка такий правочин оспорює. Предметом доказування також є той факт, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було би вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах. Тяжкі обставини мають вплинути на особу таким чином, що спонукають її вчинити правочин на вкрай невигідних для неї умовах. Умови мають бути очевидно невигідними для особи, яка уклала цей правочин, і бути наявними саме в момент вчинення правочину. Тяжкими обставинами можуть бути, зокрема, тяжка хвороба особи, членів її сім`ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства особи, учасника правочину, та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Такого ж висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 22 вересня 2023 року в цивільній справі № 711/4680/21.

Такі правочини мають дефекти волі і здійснюються за обставин, коли особа змушена вчинити правочин на вкрай невигідних для себе умовах.

Виходячи із системного аналізу наведених норм, визнання правочину недійсними на підставі статті 233 ЦК України пов`язане із доведеністю наявності чи відчутності власного волевиявлення в особи на його вчинення на тих умовах, за яких був укладений правочин.

В Постанові Верховного Суду від 13 лютого 2025 року у справі № 405/4853/20, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки позивач не надав суду належних та допустимих доказів на обґрунтування вимог про визнання договору недійсним як такого, що був вчинений особою під впливом тяжкої для відчужувача обставин, - хвороби, оскільки жодними доказами наявність такого захворювання не підтверджено. Крім того, позивач всупереч вимогам статті 233 ЦК України не довів яким чином вказана обставина вплинула на відчужувача під час вчинення оспорюваного правочину і що умови, на яких його вчинено, були для нього невигідними, а також, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено або вчинено не на таких умовах.

Таким чином, позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки ОСОБА_2 не надав суду належних та допустимих доказів на обґрунтування вимог про визнання договору недійсним як такого, що був вчинений особою під впливом тяжкої для відчужувача обставин, - хвороби, оскільки жодними доказами наявність такого захворювання не підтверджено.

Крім того, ОСОБА_2 всупереч вимогам статті 233 ЦК України не довів яким чином вказана обставина вплинула на відчужувача під час вчинення оспорюваного правочину і що умови, на яких його вчинено, були для нього невигідними, а також, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено або вчинено не на таких умовах.

Крім того, суд звертає увагу, що звернувся ОСОБА_2 до суду з даною зустрічною позовною заявою 27.11.2025 року, майже через 4 роки 8 місяців після настання для нього тяжкої обставини на вкрай невигідних для нього умовах.

Керуючись ст. ст. 3-13, 263- 265 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та поділ спільного майна подружжя задовольнити.

Шлюб, зареєстрований 19 травня 1999 року Котелевським відділом реєстрації актів громадянського стану Полтавської області між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , актовий запис №22 розірвати.

Після розірвання шлюбу прізвище чоловіка – ОСОБА_4 , жінки - ОСОБА_4 .

Визнати право власності за ОСОБА_1 на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , в жилому будинку літер. «А-5» загальною площею - 46,0 кв.м, житловою площею - 27,4 кв.м., іншу 1/2 частину квартири залишити у власності ОСОБА_2 .

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) вартість 1/2 частини автомобіля RENAULT МЕGAN, 2013 року випуску, об`єм двигуна 1461 куб.см. днз., НОМЕР_1 у розмірі 152 752 грн, а автомобіль передати у приватну власність ОСОБА_2 .

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання частини «в» пункту 2.2 шлюбного договору від 19.02.2021 року про поділ спільного майна, набутого під час перебування у зареєстрованому шлюбі недійсним та поділ спільного майна подружжя відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Полтавського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце проживання: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .

Рішення виготовлено 09.04.2026 року.

Головуючий суддя Турченко Т.В.