Постанова від 08 квітня 2026 р. у справі №441/2750/25 — Городоцький районний суд Львівської області

3/441/38/2026 441/2750/25

П О С Т А Н О В А

І м е н е м У к р а ї н и

09 квітня 2026 року суддя Городоцького районного суду Львівської області Перетятько О.В., за участі захисника Комар М.В., розглянувши матеріали справи про адміністративне правопорушення, що надійшли від заступника начальника ВАП УПП у Львівській області ДПП про притягнення до адміністративної відповідальності

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого по АДРЕСА_1 ,

за ознаками частини 1 статті 130 КУпАП, -

в с т а н о в и л а :

за протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 541648 від 15 грудня 2025 року, ОСОБА_1 обвинувачується у тому, що він 15 грудня 2025 року о 17:15 годині, на перехресті вулиці М.Хмільовського та вулиці Б.Хмельницького у селі Суховоля Львівського району Львівської області, керував автомобілем марки «Jeep Cherokee», р.н.з. НОМЕР_1 , з явними ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови та поведінка, що не відповідає обстановці. Від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння у встановленому законом порядку відмовився, чим порушив вимоги пункту 2.5 ПДР України, від керування транспортним засобом відсторонений шляхом передачі транспортного засобу тверезому водію.

ОСОБА_1 у суді факт порушення категорично заперечив, вказав, що у той день, він з родиною повертались з села Бартатів додому, при цьому за кермом автомобіля перебувала його дружина ОСОБА_2 , у селі Суховоля вона припаркувала автомобіль та разом із своїми батьками вийшла з автомобіля, щоб провести їх на зупинку, він при цьому залишився в автомобілі, перебував там сам довгий час, слухав музику, коли до нього підійшли працівники поліції, дійсно перебував на місці водія, оскільки періодично глушив та заводив автомобіль, щоб погрітися, при спілкуванні з працівниками поліції розповідав, що він не керував автомобілем, що таким керувала його дружина, натомість вони вимагали від нього документи, інше, про те, що він перебуває з ознаками алкогольного сп`яніння йому працівники поліції не повідомляли, пройти тест на стан алкогольного сп`яніння не пропонували, протокол про адмінправопорушення за статтею 130 КУпАП не складали, після повернення дружина теж вказувала, що вона сьогодні керувала транспортним засобом та у подальшому вона продовжила рух як водій.

Захисник Комар М.В. у суді просив провадження у праві на ОСОБА_1 за частиною 1 статті 130 КУпАП закрити, у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, покликаючись на те, що протокол суперечить дійсним обставинам, матеріалам справи та чинному законодавству, оскільки у той день ОСОБА_1 працівниками поліції було притягнуто до відповідальності за ознаками частини 1 статті 126 та частини 1 статті 122 КУпАП за те, що він не пред`явив посвідчення водія, а також за порушення правил паркування, між тим, працівниками поліції не вказувалось ОСОБА_1 на наявність у нього ознак алкогольного сп`яніння, протокол за статтею 130 КУАП не складався та таке обвинувачення йому не пред`являлось, про що також свідчать відеозаписи з нагрудних відеокамер, долучені працівниками поліції до матеріалів справи, інше, про що також подав письмове клопотання.

Заслухавши особу, яка притягується до адміністративної відповідальності, свідка, вивчивши клопотання захисника, оглянувши та дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши обставини такої, приходжу до наступного висновку.

Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності (частина 2 статті 7 КУпАП), а завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом (стаття 245 КУпАП).

За диспозицією частини 1 статті 130 КУпАП об`єктивна сторона цього правопорушення полягає у керуванні транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Диспозиція даної норми закону є бланкетною, тобто відсилає до інших нормативно-правових чи підзаконних нормативно-правових актів, які передбачають конкретні обов`язки учасників дорожнього руху, в тому числі і осіб, які керують транспортними засобами, та встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України.

Відповідно до пункту 2.5. Правил дорожнього руху України, водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Згідно статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото-і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото-і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

У своїх рішеннях в справах «Malofeyeva v. Russia» та «Karelin v. Russia» ЄСПЛ зазначив, якщо в протоколі про адміністративне правопорушення фабула відображена неповно, суд не може самостійно її доповнювати чи уточнювати.

Постановою Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспортні» передбачено, що при розгляді справ зазначеної категорії необхідно з`ясовувати всі обставини, перелічені у статтях 247, 280 КУпАП. Зміст постанови судді має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 і 284 КУпАП, тобто на достатніх і незаперечних доказах.

У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.

Відповідно до пункту 24 Постанови звертається увага судів на неприпустимість спрощеного підходу до судового розгляду справ про адміністративні правопорушення на транспорті та ігнорування прав осіб, яких притягають до відповідальності, потерпілих, їх законних представників і захисників.

Суд зазначає, що складання протоколу про адміністративне правопорушення - це процесуальні дії суб`єкта владних повноважень, які спрямовані на фіксацію адміністративного правопорушення та, в силу положень статті 251 КУпАП, є предметом оцінки суду в якості доказу вчинення такого правопорушення при розгляді справи про притягнення особи до адміністративної відповідальності. Тобто, протокол про адміністративне правопорушення, складений стосовно особи сам по собі не є головним доказом події правопорушення.

Оскільки ОСОБА_1 вину у вчиненні адміністративного правопорушення не визнає, а тому вказані обставини у протоколі є недоведеними та підлягають встановленню (доказуванню) під час розгляду справи.

За протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 541648 від 15 грудня 2025 року, ОСОБА_1 обвинувачується у тому, що він 15 грудня 2025 року, о 17:15 годині, на перехресті вулиці М.Хмільовського та вулиці Б.Хмельницького у селі Суховоля Львівського району Львівської області, керував автомобілем марки «Jeep Cherokee», р.н.з. НОМЕР_1 , з явними ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови та поведінка, що не відповідає обстановці. Від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння у встановленому законом порядку відмовився, чим порушив вимоги пункту 2.5 ПДР України, від керування транспортним засобом відсторонений шляхом передачі транспортного засобу тверезому водію.

Як показала у суді свідок ОСОБА_2 , у той день, 15 грудня 2025 року, вона керувала автомоблем марки «Jeep Cherokee», р.н.з. НОМЕР_1 , зупинилась на узбіччі у селі Суховоля та пішла провести своїх батьків на залізничну станцію, де вони мали сісти на електропоїзд та їхати додому, при цьому її чоловік ОСОБА_1 залишився у машині чекати її, з ними він не пішов, оскільки вона з ним того дня мала напружені стосунки, по дорозі додому вони сварилися у автомобілі, тому по дорозі вона їхала дещо нерівно та часто пригальмовувала, про все це вона повідомила працівникам поліції, коли повернулась до автомобіля, при цьому пояснила працівникам поліції, що саме вона керувала автомобілем, про те, що працівники поліції пропонували її чоловіку пройти огляд на стан сп`яніння не чула.

Відповідно до пункту 3.3. Розділу ІІІ Інструкції про порядок зберігання, видачі, приймання, використання нагрудних відеокамер (відеореєстраторів) працівниками патрульної поліції та доступ до відеозаписів з них, затвердженої наказом Департаменту патрульної поліції НПУ від 03 лютого 2016 року № 100 нагрудна відеокамера (відеореєстратор) повинна активовуватись працівником патрульної поліції та знаходитись у режимі відеозйомки при будь-якому контакті з особами, зокрема, але не виключно: при оформленні дорожньо-транспортної пригоди; при перевірці документів; при поверхневому огляді; при загрозі використання фізичної сили, спеціальних засобів або вогнепальної зброї; при наданні допомоги особам; у випадках, коли усвідомлення особою факту відеофіксації її поведінки може сприяти вирішенню конфліктної ситуації.

Відповідно до пункту 3.5 Розділу ІІІ Інструкції, після активації нагрудної відеокамери (відеореєстратора), все спілкування повинно бути записане безперервно.

Судом досліджено, як доказ, долучений до матеріалів справи відеозапис події 15 грудня 2025 року за участі ОСОБА_1 , такий складається з трьох відеофайлів, і, зокрема, із відеофайла під назвою clip-0 видно, що відеозапис розпочато о 17:15 годині 15 грудня 2025 року та закінчується о 17:28 годині 15 грудня 2025 року, у якому працівник поліції вказує ОСОБА_1 на порушення Розділу 15 ПДР України та просить пред`явити посвідчення водія та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, при цьому автомобіль стоїть нерухомо. Із наступного відеофайлу під назвою clip-1, який розпочинається о 17:28 годині 15 грудня 2025 року та закінчується о 17:29 годині 15 грудня 2025 року видно, що інспектор поліції повідомляє ОСОБА_1 про розгляд справи відносно нього у зв`язку із порушенням ПДР України, а саме пункту 15.9. Ґ (зупинка заборонена на пішохідних переходах і ближче 10 м від них з обох боків, крім випадків надання переваги у русі) та пункту 2.4. А (на вимогу поліцейського водій повинен пред`явити для перевірки документи, зазначені у пункті 2.1 правил). Відеофайл під назвою clip-2 розпочинається о 17:20 годині 15 грудня 2025 року та закінчується о 17:33 годтні 15 грудня 2025 року фактично дублює відеофайл під назвою clip-0.

Як встановлено судом із оглянутих відеозаписів, долучених до адміністративних матеріалів на ОСОБА_1 , останньому працівниками поліції не вказувалось на наявність у нього ознак алкогольного сп`яніння, пройти огляд на стан сп`яніння не пропонувалось, обвинувачення за ознаками статті 130 КУпАП не пред`являлось та протокол на місці не складався.

Частиною 2 Розділу І Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої Наказом МВС та МОЗ від 09 листопада 2015 року № 1452/735, огляду на стан сп`яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп`яніння згідно з ознаками такого стану.

Згідно Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції Огляд на стан сп`яніння проводиться:

поліцейським на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціальних технічних засобів, дозволених до застосування МОЗ та Держспоживстандартом (далі - спеціальні технічні засоби); лікарем закладу охорони здоров`я (у сільській місцевості за відсутності лікаря - фельдшером фельдшерсько-акушерського пункту, який пройшов спеціальну підготовку).

За положеннями статті 252 КУпАП, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Так, до суду надійшов протокол на ОСОБА_1 за ознаками частини 1 статті 130 КУпАП, між тим, такий долучений до матеріалів у двох екземплярах, а отже такий йому не вручався, не підписаний особою, відносно якої складено протокол, також ані в Акті огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів, ані у Направленні на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції від 15 грудня 2025 року немає підпису ОСОБА_1 біля слів відмовився, сам ОСОБА_1 складення такого протоколу за статтею 130 КУпАП заперечує, відомості про вказання йому на наявність у нього ознак алкогольного сп`яніння та докази відмови від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння у відеоматеріалах відсутні, свідки також відсутні.

Суд надає віри таким твердженням особи, відносно якої складено протокол, оскільки такі узгоджуються із показами свідка у суді, а також із долученими до матеріалів відео з нагрудних камер поліцейських, на яких зафіксовано розгляд матеріалів відносно ОСОБА_1 за ознаками частини 1 статті 126 та частини 1 статті 122 КУпАП, проте, у долучених відеофайлах відсутня жодна обставина, яка б вказувала на те, що працівниками поліції вказувалось особі на наявність у нього ознак алкогольного сп`яніння та відносно ОСОБА_1 складався протокол за статтею 130 КУпАП, свідки такого працівниками поліції також не залучались.

Критично оцінюю рапорт інспектора поліції від 15 грудня 2025 року у якому вказано про складення відносно ОСОБА_1 протоколу за ознаками частини 1 статті 130 КУпАП, з огляду на практику Верховного суду, і зокрема, Верховний Суд неодноразово підкреслював, що рапорт не може слугувати однозначним доказом винуватості особи (справи №524/4668/17, №524/5741/16-а), без підтвердження іншими доказами.

Також беру до уваги письмові пояснення ОСОБА_3 про те, що бачив, як 15 грудня 2025 року близько 16:50 години автомобіль марки «Jeep Cherokee», р.н.з. НОМЕР_1 рухаючись автодорогою виконував незрозумілі маневри, прискорюючись та пригальмовуючи, інше, між тим, особи водія він не бачив, а отже, такі для суду переконливо значення не мають, свідок ОСОБА_2 при цьому вказувала, що сварилась з чоловіком у автомобілі та вона, керуючи автомобілем пригальмовувала та прискорювалась інше.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод і практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у справі «Гурепка проти України» (пункти 50-55 Рішення від 06 вересня 2005 року), суд не має сумніву, що в силу суворості санкції справа про адміністративне правопорушення за суттю є кримінальною, а адміністративне покарання фактично носить кримінальний характер з усіма гарантіями статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, що дає підстави для застосування практики Європейського суду з прав людини з кримінальних справ у справах про адміністративні правопорушення залежно від суворості санкції статті Закону.

Європейський суд з прав людини притримується у своїх рішеннях позиції того, що суд вправі обґрунтовувати свої висновки лише доказами, що випливають зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту (рішення Європейського суду з прав людини, справа Коробов проти України № 39598/03 від 21 липня 2011 року), тобто таких, що не залишать місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується із стандартом доказування поза розумним сумнівом (рішення від 18 січня 1978 року в справі Ірландія проти Сполученого Королівства (Ireland v. the United Kingdom), п. 161, Series A заява № 25). Крім того, у справі «Paul and Audrey Edwards v. the United Kingdom» (№ 46477/99), суд зазначив, що компетентні органи завжди повинні докладати серйозних зусиль для з`ясування обставин справи і не повинні керуватись необдуманими або необґрунтованими висновками для розслідування, або в якості підстав для прийняття рішень.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010 адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтується на конституційних принципах і правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні, в тому числі і закріпленій в статті 62 Конституції України презумпції невинуватості.

У відповідності до роз`яснень, які містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України від 01 листопада 1996 № року № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», визнання особи винуватою, може мати місце лише за умови доведеності її вини.

Згідно з правовою позицією ЄСПЛ, згідно якої «доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість особи доведено поза розумним сумнівом» (пункт 43 рішення від 14 лютого 2008 року в справі «Кобець проти України» (Kobets v. Ukraine), з відсиланням на пункт 282 рішення у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey).

У згаданій позиції ЄСПЛ «розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду усіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення».

Обов`язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи. Необхідно, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред`явленим обвинуваченням.

За наведеного, конфлікт між протоколом та відеозаписом події, де відео не підтверджує або заперечує складені поліцією обставини, є підставою для закриття справи через відсутність складу правопорушення.

Таким чином, приходжу до переконання, що пояснення ОСОБА_1 у суді та його захисника Комар В.М. у письмових поясненнях від 18 лютого 2026 року щодо обставин 15 грудня 2025 року, мають місце, оскільки підтверджуються долученим до матеріалів справи відео події, а також показами свідка ОСОБА_2 у суді, доказів, які б спростували дане, судом не здобуто.

Окрім того, звертаю увагу, що суд не вправі сам збирати докази винуватості особи.

Відповідно до частини другої статті 7 КУпАП провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності.

Згідно частини першої статті 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених Законом.

У справі «Barbera, Messegu and Jabardo v.Spain» від 06 грудня 1998 року (пункт 146) Європейський суд з прав людини встановив, що принцип презумпції невинності вимагає серед іншого, щоб виконуючи свої обов`язки, судді не починали розгляд справи з упередженої думки, що особа скоїла правопорушення, яке ставиться їй в провину; всі сумніви, щодо її винуватості повинні тлумачитися на користь цієї особи.

Виходячи з положень статті 8, статті 62 Конституції України, дотримання принципу верховенства права є однією з підвалин демократичного суспільства. Обвинувачення не може грунтуватися на доказах одержаних незаконним шляхом, а також припущеннях. В силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені винуватість особи та його подія мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.

За наведеного, аналізуючи матеріали справи та зібрані у справі докази в їх сукупності, у відповідності до положень статті 252 КУпАП, і, зокрема, покази ОСОБА_1 в суді, покази свідка ОСОБА_2 у суді, письмові пояснення від 18 лютого 2026 року, які є послідовними та узгоджуються між собою, розбіжності, які містяться у відеозаписі події від 15 грудня 2025 року та протоколі серії ЕПР1 № 541648, відсутність відеозапису події за ознаками статті 130 КУпАП, відсутність свідків, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, вважаю, що у даному, конкретному випадку склад адміністративного правопорушення, передбачений частиною 1 статті 130 КУпАП, не доведено.

Згідно пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за умови відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

Виходячи з вищенаведеного, вважаю що в діях ОСОБА_1 відсутні подія і склад адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 130 КУпАП, у зв`язку із чим провадження в даній справі слід закрити.

В свою чергу, статтею 4 Закону України «Про судовий збір» та статтею 40-1 КУпАП визначено, що судовий збір стягується лише у разі ухвалення судом постанови про накладення адміністративного стягнення, а тому згідно частини 2 статті 284 та статті 247 КУпАП, підстав для стягнення судового збору з ОСОБА_1 не вбачаю.

Керуючись статтею 62 Конституції України, пунктом 1 частини 1 статті 247, пунктом 3 частини 1 статті 284 КУпАП, суддя, -

п о с т а н о в и л а :

провадження по справі про адміністративне правопорушення на ОСОБА_1 за частиною 1 статті 130 КУпАП закрити на підставі пункту 1 частини 1 статті 247 КУпАП, за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

Постанова може бути оскаржена особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником до Львівського апеляційного суду протягом десяти днів з дня її винесення.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Суддя Перетятько О.В.