Постанова від 06 квітня 2026 р. у справі №645/882/25 — Харківський апеляційний суд

Суд: Харківський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: про позбавлення батьківських прав

Дата: 06 квітня 2026 р.

Справа: №645/882/25

Суддя: Маміна О. В.

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

Іменем України

07 квітня 2026 року

м. Харків

справа № 645/882/25

провадження № 22-ц/818/1608/26

Харківський апеляційний суд у складі:

Головуючого: Маміної О.В.

суддів: Тичкової О.Ю., Яцини В.Б.

за участю секретаря: Шнайдер Д.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради про позбавлення батьківських прав, -

за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 адвоката Зайцевої Ольги Олександрівни на рішення Немишлянського районного суду м.Харкова від 23 жовтня 2025 року, постановлене суддею Феленком Ю.В.

в с т а н о в и в :

У лютому 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив позбавити ОСОБА_2 (до шлюбу ОСОБА_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьківських прав відносно неповнолітнього сина, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та призначити опікуном його повнолітнього брата, ОСОБА_1 .

Рішенням Немишлянського районного суду м.Харкова від 23 жовтня 2025 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 . Попереджено ОСОБА_5 про необхідність змінити ставлення до виховання малолітньої дитини, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 адвокат Зайцева Ольга Олександрівна просить рішення скасувати, та постановити нове задовольнити позовні вимоги в цій частині.

Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права; зазначає, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення помилково не врахував долучені до матеріалів справи висновок Департаменту служб у справах дітей про доцільність позбавлення батьківських прав. Крім того, не враховано, що дитина майже все життя проживала з батьком та братом, мати жодного разу не відвідувала дитину та не цікавилась її життям. Крім того мати нотаріально відмовилась від сина. Вважає, що змінити поведінку відповідачки неможливо, оскільки це свідомий вибір, вона мешкає за межами України тривалий час, має іншу сім`ю.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про позбавлення батьківських прав, суд першої інстанції виходив з того, що зважаючи на відсутність беззаперечних та достатніх доказів, які б підтверджували винну та свідому поведінку ОСОБА_5 щодо ухилення від виконання батьківських обов`язків, вчинення насильства відповідачем по відношенню до дитини, або наявності інших обставин, які є підставою для позбавлення відповідача батьківських прав, суд не вбачає правових підстав для задоволення позову та позбавлення ОСОБА_5 батьківських прав стосовно її малолітнього сина та встановлення над ним опіки. На думку суду, з метою захисту якнайкращих інтересів дитини доцільним буде збереження зв`язку малолітнього ОСОБА_4 із матір`ю ОСОБА_5 . Водночас, суд вважав за доцільне попередити відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання сина, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Такі висновки суду першої інстанції не відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.

Судом встановлено, що згідно свідоцтва про народження ОСОБА_4 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 . Батьками дитини є ОСОБА_6 та ОСОБА_3 (а.с.13).

Відповідно до відомостей свідоцтва про народження, виданого 09.06.1998 міським відділом реєстрації актів громадянського стану, актовий запис №270, позивач, ОСОБА_1 є сином ОСОБА_7 та ОСОБА_3 (а.с.14)..

Таким чином, неповнолітній ОСОБА_4 та позивач ОСОБА_1 є рідними братами по матері.

Відповідно до інформації Немишлянського відділу у місті Харкові ГУ ДМС в Харківській області 31.10.2019 гр. ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , була документована паспортом громадянина України у формі ID-картки № НОМЕР_1 , у зв`язку зі зміною прізвища з « ОСОБА_8 » на « ОСОБА_9 » замість паспорта громадянина України серії НОМЕР_2 , виданого 30.01.1997 Фрунзенським РВ ХМУ УМВС в Харківській області. Вказана громадянка змінила прізвище з « ОСОБА_8 » на « ОСОБА_9 » на підставі свідоцтва про шлюб НОМЕР_3 , дата видачі 27.12.2018, Відділ №5 Одинцовського управління ЗАГС Головного управління ЗАГС Московської області рф (а.с.75).

Отже, на даний час прізвище відповідача « ОСОБА_9 ».

Відповідно до довідки з реєстру територіальної громади міста Харкова станом на 13.02.2025 за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.46).

За інформацією ВП № 2 ХРУП № 2, вих. № 18048/119-19/01 від 02.10.2024, при виході за адресою зареєстрованого місця проживання відповідача: АДРЕСА_2 , було встановлено, що відповідач ОСОБА_5 фактично не мешкає за вищевказаною адресою. Зі слів сусідів, відповідач відсутня за вказаним місцем проживання протягом останніх п`яти років (а.с.24).

ІНФОРМАЦІЯ_4 батько дитини, ОСОБА_6 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_4 , виданим Першим відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, актовий запис № 11573 (а.с.15).

Як убачається з наказу начальника Служби у справах дітей по Немишлянському району №42 від 10.10.2024 неповнолітній ОСОБА_4 був переданий на тимчасове влаштування в сім`ю позивача, ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.118).

Згідно з актом про обстеження умов проживання за адресою: АДРЕСА_1 , складеного спеціалістами ССД по Немишлянському району від 10.10.2024, позивач ОСОБА_1 проживає за вказаною адресою разом з братом, ОСОБА_4 . Квартира затишна, всі комунікації працюють, квартира обладнана меблями та технікою. Санітарний стан житла в нормі.(а.с.25).

Також встановлено, що неповнолітній ОСОБА_4 є учнем 7-го класу КЗ «Харківський ліцей №2 Харківської міської ради» з 31.08.2028, що підтверджується листом директора ХЛ №2 №559 від 22.10.2024. За інформацію, викладеною у вказаному листі, активну участь у шкільному житті дитини брав батько, мати жодної участі не приймала. Наразі вказані обов`язки взяв на себе брат неповнолітнього, ОСОБА_1 (а.с.22).

З інформації КНП «Міська дитяча поліклініка №15 ХМР № 366/0/554-24 від 22.10.2024 убачається, що неповнолітній ОСОБА_4 перебував під наглядом лікарів з народження, при цьому декларацію № 0001-87Е8-Х6АО про вибір лікаря було укладено батьком, ОСОБА_6 , з педіатром ОСОБА_11 . На прийом хлопчика завжди приводив батько, лікарю ОСОБА_12 було відомо, що мати, ОСОБА_3 перебуває за кордоном з 2020 року (а.с.23).

Згідно з інформацією Державної прикордонної служби України, наданої на №9550 від 19.06.2025, ОСОБА_5 з 2018 року здійснювала виїзди з України: 13.02.2018, 05.09.2018, 07.11.2019, 19.11.2024, та в`їзди в Україну: 25.08.2018, 27.10.2019, 30.10.2024 (а.с.88).

Даних про те, що ОСОБА_5 повернулась в Україну після 19.11.2024 року матеріали справи не містять.

16.11.2024 року ОСОБА_5 була написана заява, посвідчена приватним нотаріусом ХМНО Коляда Ю.С., в якій вона зазначила, про відмову від утримання, виховання та виконання усіх батьківських обов?язків щодо малолітнього сина, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , у зв?язку з постійним добровільним проживанням поза межами України.

Відповідно до Висновку щодо позбавлення батьківських прав ОСОБА_5 відносно неповнолітнього №349 від 26.09.2025 Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради в інтересах дитини вважав за доцільне позбавити батьківських прав відповідача відносно неповнолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та призначення опікуна, ОСОБА_1 (а.с.100-103).

З довідки, виданої військово-медичним клінічним центром Південного регіону клініки амбулаторно-поліклінічної допомоги №4981 від 13.08.2024, та довідки ВЧ НОМЕР_5 про обставини травми №24 від 04.01.2024, убачається, що позивач є військовослужбовцем, що призваний у Збройні сили України ІНФОРМАЦІЯ_6 . ОСОБА_1 отримав поранення під час виконання обов`язків військової служби, а саме: вибухову травму, множинні ВУСП нижнії кінцівок, тулуба, верхніх кінцівок, АКБТ обох вух. У зв`язку з пораненням позивачу проведено медичний огляд ВЛК 13.08.2024, за результатом якого встановлено ряд діагнозів, пов`язаних з отриманими травмами, та встановлено придатність до служби у військових частинах забезпечення, ТЦК та СП, ВВНЗ, навчальних центрах, закладах (установах), медичних підрозділах, підрозділах логістики, зв`язку, оперативного забезпечення, охорони (а.с.116-117).

Відповідно до висновку про стан здоров`я позивача, виданого міською поліклінікою №3 Харківської міської ради, останній за станом здоров`я протипоказань для здійснення опіки не має (а.с.26). Крім того, ОСОБА_1 було пройдено попередній, періодичний та позачерговий психіатричний огляд, в тому числі на предмет вживання психоактивних речовин (довідка №6852 а.с.29).

Звертаючись до суду з позовом, позивач наголошував, що мати ще у 2016 році виїхала за кордон, ніколи не виявила бажання забрати сина до себе, де проживає, з моменту народження дитини його виховує лише батько, після його смерті вихованням дитини займається брат.

Відповідно до ст. 11 Закону України "Про охорону дитинства" сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків.

Частиною 2 ст. 150 СК України передбачено, що батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Згідно ч. 4 ст. 155 СК України, ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені ч.1 ст.164 СК України. Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він:

1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування;

2) ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини;

3) жорстоко поводяться з дитиною;

4) є хронічними алкоголіками або наркоманами;

5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва;

6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. Тобто, перелік підстав позбавлення батьківських прав є вичерпним.

Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно їх утримують та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконання ним батьківських обов`язків.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст.166 СК України).

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.

Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Матеріали справи свідчать про те, що 13.02.2018оку відповідачка виїхала з України. Після цього починаючи з 2018 року, ОСОБА_13 приїздила до України тричі: у серпні 2018 року (з 25.08.18 р. по 05.09.18 р.), у жовтні 2019 року (з 27.10.19 р. по 07.11.19 р.) та у листопаді 2024 року (з 30.10.24 р. по 19.11.24 р.).

Перед виїздом з у 2024 році 16.11.2024 ОСОБА_5 надала нотаріально посвідчену заяву, в якій вона зазначила, що в повному обсязі відмовляється від утримання, виховання та виконання усіх батьківських обов?язків щодо малолітнього сина, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , у зв?язку з постійним добровільним проживанням поза межами України.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник органу опіки та піклування повідомив, що ОСОБА_3 після смерті батька дитини приходила до служби з питанням подальшої долі квартири, де мешкає її неповнолітній син. Повідомила, що мешкає за межами території України, забрати до себе сина ОСОБА_14 не може, оскільки не має фінансового статку.

Також в судовому засіданні, зокрема і в суді апеляційної інстанції, було допитано дитину ОСОБА_4 , який повідомив, що все життя жив із батьком ОСОБА_6 у АДРЕСА_1 . Після смерті батька, приїхав його дорослий брат ОСОБА_1 який поховав батька, та почав жити разом з ним. В подальшому він разом із братом переїхав у с. Малинівка, де мешкає у квартирі разом із братом та його цивільною дружиною ОСОБА_15 . Брат ОСОБА_1 його повністю забезпечує, одягає, він допомагає по господарству та навчається у школи дистанційно. Зауважив, що з братом має гарні доброзичливі відносини, вони проводять разом час, дивляться фільми.

Зазначив, що матір не пам`ятає. З нею ніколи не жив. Після смерті батька мати не намагалась наладити стосунки, не спілкувалась ні особисто, ні телефоном. Ніколи не піклувалась про нього, ніколи нічого не купляла та не передавала. Жодного зв`язку із матір`ю немає.

Позбавлення батьківських прав необхідно розглядати як крайній захід сімейно-правового характеру, який застосовується до батьків, що не забезпечують належного виховання своїх дітей.

Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці, яка є частиною національного законодавства України, у рішенні по справі «Хант проти України» від 7 грудня 2006 року зазначив, що позбавлення батьківських прав має бути виправдане інтересами дитини, і такі інтереси повинні мати переважний характер над інтересами батьків, між інтересами дитини та інтересами батьків має існувати справедлива рівновага.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-XII, передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

У справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) від 16 липня 2015 року Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

Практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що питання позбавлення батьківських прав мають ґрунтуватись на оцінці особистості відповідача та його поведінці.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування своїми обов`язками.

Відповідно до ст. 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.

Статтею 141 СК України передбачено, мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Згідно з ч. ч. 1-4 ст. 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності (ч. 1 ст. 155 СК України).

Отже мати добровільно пішла з життя своєї дитини,тривалий час не спілкується з дитиною, не має з дитиною психоемоційного контакту, не виявляє інтересу до дитини та її внутрішнього світу, не брала участі в утриманні дитини, не вітала дитину з днем народження, святами. Після смерті батька не налагодила стосунки з дитиною, не забрала дитину до себе. Починаючи з 2018 року мешкає у іншій державі. Достеменно знаючи, що дитина залишилась без батька, покинула дитину, виїхавши за кордон та залишивши нотаріально посвідчену заяву про відмову у від утримання, виховання та виконання усіх батьківських обов?язків щодо мого малолітнього сина, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_7 .

Даних про наявність поважних причин, з яких мати не може виконувати свої обов`язків, матеріали справи не містять.

Вказані обставини свідчать про наявність підстав, передбачених статтею 164 СК України, для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, з огляду на її свідоме ухилення від виконання батьківських обов`язків щодо виховання неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Колегія суддів вважає, що дії відповідача підтверджують відсутність намірів та бажання брати участь у житті дитини та у її вихованні.

Позбавлення відповідача батьківських прав відповідатиме насамперед інтересам дитини, яка не отримує будь-якої допомоги від матері і фактично позбавлено батьківського піклування.

З огляду на висновок органу опіки та піклування та наявні в матеріалах справи докази та з урахуванням думки дитини, судова колегія вважає, що вказаних доказів достатньо для висновку про наявність підстав для задоволення позову про позбавлення батьківських прав.

Щодо призначення ОСОБА_1 опікуном ОСОБА_4 , судова колегія зазначає наступне.

Згідно з частиною першою статті 1 Закону України «Про охорону дитинства» забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Відповідно до частини першої статті 55 ЦК України опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров`я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов`язки.

Опіка встановлюється над малолітніми особами, які є сиротами або позбавлені батьківського піклування, та фізичними особами, які визнані недієздатними (частина перша статті 58 ЦК України).

Опікуном або піклувальником не може бути фізична особа: 1) яка позбавлена батьківських прав, якщо ці права не були поновлені; 2) поведінка та інтереси якої суперечать інтересам фізичної особи, яка потребує опіки або піклування (частина перша статті 64 ЦК України).

Відповідно до абзацу 1 частини першої статті 67 ЦК України опікун зобов`язаний дбати про підопічного, про створення йому необхідних побутових умов, забезпечення його доглядом та лікуванням.

Опікун зобов`язаний вживати заходів щодо захисту цивільних прав та інтересів підопічного (частина четверта статті 67 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 75 ЦК України суд, якщо він призначив опікуна чи піклувальника, або орган опіки та піклування за заявою особи звільняє її від повноважень опікуна або піклувальника. Ця заява розглядається судом або органом опіки та піклування протягом одного місяця.

Особа виконує повноваження опікуна або піклувальника до винесення рішення про звільнення її від повноважень опікуна або піклувальника чи до закінчення місячного строку від дня подання заяви, якщо вона не була розглянута протягом цього строку.

В постанові Верховного Суду від 07 квітня 2022 року № 712/10043/20 викладена правова позиція, згідно якої при призначенні опікуна важливі і обов`язково повинні враховуватися особисті приязні взаємини між опікуном і підопічним, що забезпечить нормальне життєзабезпечення підопічного. Можливість особи здійснювати повноваження опікуна перевіряються органом опіки та піклування, який висловлює пропозиції про доцільність призначення опікуна.

Аналогічні положення зазначені у правилах опіки та піклування, затверджених наказом Державного комітету України у справах сім`ї та молоді Міністерства освіти України, Міністерства охорони здоров`я України, Міністерства праці та соціальної політики України 26 травня 1999 року № 34/166/131/88.

Згідно пункту 3.1 Правил опіки та піклування, для безпосереднього здійснення опіки та піклування органами опіки та піклування призначається опікун чи піклувальник. При призначенні опікуна (піклувальника) беруться до уваги його можливості виконувати опікунські обов`язки, стосунки між ним та підопічним. Опікун чи піклувальник призначається лише за його згодою і, як правило, з числа родичів чи близьких підопічному осіб. Опікунами (піклувальниками) не можуть бути особи, які: не досягли 18 років; визнані в установленому порядку недієздатними або обмежено дієздатними; перебувають на обліку або лікуються в психоневрологічних та наркологічних закладах; раніше були опікунами чи піклувальниками та з їх вини опіку чи піклування було припинено; позбавлені батьківських прав; інтереси яких суперечать інтересам осіб, що підлягають опіці чи піклуванню; засуджені за скоєння тяжкого злочину.

ОСОБА_4 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_6 , виданим Харківським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану головного територіального управління юстиції у Харківській області 06.02.2018, актовий запис 868 (а.с.13). Батьками дитини записані ОСОБА_6 та ОСОБА_3 .

Таким чином, неповнолітній ОСОБА_4 та позивач ОСОБА_1 є рідними братами по матері.

Наказом Департаменту служб у справах дітей Служб у справах дітей по Немишлянському району від 10.10.2024 року передано на тимчасове влаштування дитину, що опинилась у складних життєвих обставинах, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в родину ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_1 . Попереджено ОСОБА_1 про особисту відповідальність за життя та здоров?я малолітнього, що опинився у складних життєвих обставинах ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у відповідності до законодавства України.

Ураховуючи висновок Департаменту служб у справах дітей про доцільність призначення опікуном ОСОБА_4 10.06.2012 року, ОСОБА_1 та з урахуванням фактичних обставин справи, колегія суддів вважає обґрунтованими вимоги про призначення опікуном ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , його близької особи рідного брата ОСОБА_1 .

Згідно ч. 3 ст. 166 ЦПК України при задоволенні позову щодо позбавлення батьківських прав суд одночасно приймає рішення про стягнення аліментів на дитину. У разі якщо мати, батько або інші законні представники дитини відмовляються отримувати аліменти від особи, позбавленої батьківських прав, суд приймає рішення про перерахування аліментів на особистий рахунок дитини у відділенні Державного ощадного банку України та зобов`язує матір, батька або інших законних представників дитини відкрити зазначений особистий рахунок у місячний строк з дня набрання законної сили рішенням суду.

Згідно з вимогами статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Відповідно до частини 2 статті 51 Конституції України, статті 180 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Частиною 3 статті 181 Сімейного кодексу України передбачено, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Відповідно до ч. 1 ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно ч. 2 ст. 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів (ч. 2 цієї статті).

Частинами 1, 2 статті 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

Таким чином з урахуванням положень ст. 166 ЦПК з ОСОБА_13 на користь опікуна ОСОБА_1 підлягають стягненню аліменти на утримання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі частини заробітку, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно до досягнення дитиною повноліття, починаючи з дня пред`явлення позову до суду, тобто з 11.02.2025 року.

За таких обставин колегія суддів вважає, що рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідність висновків суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Керуючись ст. ст.367,368,369,376,379,381,382,383,384 ЦПК України суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Зайцевої Ольги Олександрівни – задовольнити.

Рішення Немишлянського районного суду м.Харкова від 23 жовтня 2025 року – скасувати та ухвалити нове.

Позовні вимоги ОСОБА_1 – задовольнити.

Позбавити ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьківських прав відносно неповнолітнього сина, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Призначити опікуном ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_8 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , паспорт серія НОМЕР_7 , РНОКПП НОМЕР_8 .

Стягнути з ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , аліменти на утримання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , в розмірі 1/4 частини заробітку, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 11.02.2025 року та до досягнення дитиною повноліття, .

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий: О.В. Маміна

Судді: О.Ю. Тичкова

В.Б. Яцина

Оригінал: reyestr.court.gov.ua