Вирок від 09 квітня 2026 р. у справі №644/11978/25 — Індустріальний районний суд міста Харкова

Суддя ОСОБА_1

Справа № 644/11978/25

Провадження № 1-кп/644/219/26

10.04.2026

ВИРОК

Іменем України

10 квітня 2026 року м.Харків

Індустріальний районний суд м. Харкова у складі головуючої судді ОСОБА_1 ,

За участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

Прокурора ОСОБА_3

Обвинуваченого ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження №12025221100002606 від 13.11.2025 за обвинувальним актом відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт. Шевченкове Шевченківського району Харківської області, українця, громадянина України, із середньою освітою, не одруженого, не працевлаштованого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Індустріального районного суду м. Харкова від 27.05.2025 по справі №644/4135/25 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП, а саме керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, або передача керування транспортним засобом особі, яка не має права керування таким транспортним засобом вчинене повторно протягом року та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 40800,00 грн. з з позбавленням права керування транспортними засобами строком на п`ять років без оплатного вилучення транспортного засобу.

Однак ОСОБА_4 , достовірно знаючи про наявність вказаної постанови Індустріального районного суду м. Харкова від 27.05.2025, яка набрала законної сили 09.06.2025, та будучи ознайомлений з нею належним чином, ігноруючи виконання постанови суду щодо позбавлення його права керування транспортними засобами та маючи реальну можливість її виконати, підриваючи авторитет органів правосуддя України, в порушення ст. 129-1 Конституції України, в частині обов`язковості судових рішень, ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», відповідно до якого судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними та юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України, всупереч вищевказаного судового рішення, яким його позбавлено права керувати транспортними засобами, вчинив дії щодо умисного невиконання вказаної постанови суду за наступних обставин:

11.11.2025 близько 12:30, ОСОБА_4 , керуючи транспортним засобом марки ВАЗ 21011 д.н.з. НОМЕР_1 , рухався по пров. Перемоги у с-ще Шевченкове, Купінського району Харківської області, де був зупинений працівниками СРПП ВПД № 1 Куп`янського РВП ГУНП в Харківській області, які винесли відносно останнього постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ББА №636190 за ч. 4 ст. 126 КУпАП, а саме керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортними засобами.

Таким чином, ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення - злочин, передбачений ч.1 ст.382 КК України - тобто умисне невиконання постанови суду, що набрала законної сили.

У судовому засіданні судом було поставлено на обговорення питання щодо визначення обсягу доказів, які будуть досліджуватися, та порядок їх дослідження.

Прокурор зазначив, що враховуючи повне визнання обвинуваченим своєї вини, добровільності позиції обвинуваченого, відсутності сумнівів у тому, що обвинувачений розуміє суть обвинувачення та не оспорює фактичні обставини справи, він вважає за можливе визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, обмежившись допитом обвинуваченого, а також дослідженням доказів, що характеризують особу обвинуваченого та ряд матеріалів кримінального провадження.

Обвинувачений ОСОБА_4 з запропонованим прокурором обсягом та порядком дослідження доказів погодився.

Суд заслухавши думку учасників процесу, з урахуванням положень частин 2 та 3 статті 349 КПК України на місці постановив ухвалу про визнання недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються та встановлення запропонованого прокурором порядку дослідження доказів, а саме: допит обвинуваченого, дослідження доказів, що характеризують особу обвинуваченого, а також вивчення матеріалів кримінального провадження, які підтверджують процесуальні дії органу досудового розслідування.

Допитаний у судовому засіданні обвинувачений зазначив, що свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.382 КК України визнає в повному обсязі, кримінальне правопорушення ним було вчинено саме за тих обставин, які викладені у обвинувальному акті. У тому, що вчинив вказане кримінальне правопорушення, він щиро розкаявся, пояснив, що дійсно засуджує свії вчинки.

Показання обвинуваченого щодо пред`явленого обвинувачення є послідовними, логічними, а тому не викликають у суду сумніву щодо правильності розуміння обвинуваченим змісту обставин правопорушення, добровільності та істинності його позиції.

Судовий розгляд провадження проводився відносно обвинуваченого в межах пред`явленого обвинувачення. Зміни обвинувачення та визнання частини обвинувачення необґрунтованою судом не здійснювались, а підстав для цього не встановлено.

Отже, з урахуванням викладеного вище, в ході судового розгляду, за наслідками всебічного, повного й неупередженого дослідження всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, суд приходить до висновку, що висунуте ОСОБА_4 за ч.1 ст.382 КК України обвинувачення знайшло своє підтвердження, суд приходить до переконання, що події кримінального правопорушення мали місце, провину обвинуваченого повністю доведено, а вчинений обвинуваченим злочин вірно кваліфікований

Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченому ОСОБА_4 , відповідно до частини 1 статті 67 КК України судом не встановлено.

Обставиною, що пом`якшує покарання обвинуваченого суд визнає щире каяття обвинуваченого.

Щодо призначення покарання, суд виходить із положень статті 65 КК України, а саме з принципів законності, справедливості, індивідуалізації, а також достатності покарання для виправлення та попередження нових злочинів, приймає до уваги ті обставини, що ОСОБА_4 є осудним, раніше не притягувався до кримінальної відповідальності, скоєне правопорушення є не тяжким злочином, у відповідності до ст. 12 КК України, а також враховує характер вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення, спосіб його вчинення, суспільну небезпеку.

Згідно з вимогами КК України та постанови Пленуму Верховного Суду України № 8 від 12 червня 2009 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», покарання, призначене судом, має бути необхідним і достатнім для виправлення засуджених та попередження вчинення ними нових злочинів.

При обранні виду та міри покарання суд, реалізовуючи принципи справедливості та індивідуалізації покарання, враховуючи, що призначене покарання повинно бути не тільки карою, але і переслідувати цілі загальної та спеціальної превенції, вважає, що покарання повинно бути відповідним скоєному і сприяти виправленню обвинуваченого та запобіганню вчинення ним нових злочинів.

Наведені обставини у своїй сукупності, свідчать про те, що враховуючи обставини злочину, виправити обвинуваченого ОСОБА_4 запобігти його злочинній діяльності цілком можливо без його ізоляції від суспільства, в зв`язку з чим суд приходить до висновку, що обвинувачений має бути засудженим за частиною 1 статті 382 КК України до покарання у виді штрафу в межах санкції особливої частини Кримінального кодексу України.

При цьому, суд вважає за неможливе застосування до обвинуваченого ОСОБА_4 вимог ст. 69 КК України, оскільки у судовому розгляді не встановлено наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.

Запобіжний захід стосовно ОСОБА_4 у цьому кримінальному провадженні не обирався, клопотання про обрання щодо ОСОБА_4 запобіжного заходу стороною обвинувачення у цьому кримінальному провадженні не заявлялось, таким чином, суд, згідно зі статтею 177-178 КПК України вважає за можливе не обирати запобіжний захід щодо обвинуваченого.

У кримінальному провадженні відсутні процесуальні витрати.

Матеріальна шкода злочином не завдана.

Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлено.

Долю речових доказів суд вирішує у відповідності до статті 100 КПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 314, 369-370, 373, 374, 475 КПК України, суд -

У Х В А Л И В:

Визнати ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 Кримінального кодексу України і призначити йому покарання у виді штрафу в розмірі 700 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 11900,00 (одинадцять тисяч дев`ятсот) гривень на користь держави.

Запобіжний захід ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 до набрання вироком законної сили не обирати.

Речові докази у кримінальному провадженні №12025221100002606 – постанову судді Індустріального районного суду міста Харкова, копію поштової квитанції, DVD-R диск з відеофайлом з назвою «0000000_00000020251111122954_0001» - залишити в матеріалах провадження.

Вирок може бути оскаржений шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду через Індустріальний районний суд м. Харкова протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не буде подано. У разі подання апеляційної скарги вирок суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору, інші учасники судового провадження мають право отримати копію вироку в суді.

Вирок ухвалено в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу.

Головуючий суддя ОСОБА_5