Рішення від 06 квітня 2025 р. у справі №932/16725/19 — Шевченківський районний суд міста Дніпра

Справа № 932/16725/19

Провадження № 2/932/1332/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 квітня 2025 року Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Кудрявцевої Т.О.

за участю секретаря судового засідання Мікрух К.Є.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права особистої власності на майно, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя, -

В С Т А Н О В И В:

12.11.2019 до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права особистої власності на майно, в якій позивач просив визнати за ним право особистої приватної власності на майно: трикімнатну квартиру, житловою площею 39,6 кв.м. загальною площею 63,9 кв.м., за адресою АДРЕСА_1 ; на автомобіль марки TOYOTA PRADO, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.11.2019 для розгляду даної справи був визначений суддя Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська Сліщенко Ю.Н., який ухвалою від 12.11.2019 залишив позовну заяву без руху з наданням позивачу строку для усунення її недоліків.

Ухвалою від 12.11.2019 вказана позовна заява прийнята судом до провадження, визначено про розгляд справи за правилами позовного провадження з призначенням проведення підготовчого засідання.

02.12.2019 до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права особистої власності на майно, в якій позивач просив визнати за ним право особистої приватної власності на майно: трикімнатну квартиру, житловою площею 39,6 кв.м. загальною площею 63,9 кв.м., за адресою АДРЕСА_1 ; та на автомобіль марки TOYOTA PRADO, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Відповідно до Розпорядження в.о.керівника апарату суду від 10.08.2020 № 265 та протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.08.2020 дана цивільна справа передана в провадження судді Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська Кудрявцевої Т.О.

Ухвалою від 21.08.2020 суддею прийнято цивільну справу до свого провадження, визначено про її розгляд в порядку загального позовного провадження з призначенням проведення підготовчого засідання.

18.11.2020 до Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська надійшов зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя, в якому позивач по зустрічному позову ОСОБА_2 просила визнати майно, а саме 36/100 частин домоволодіння, що знаходиться в АДРЕСА_2 , трикімнатну квартиру за адресою АДРЕСА_1 , автомобіль марки TOYOTA PRADO, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ; поділити спільне майно подружжя, визнавши за нею право власності: на 36/100 частини домоволодіння, що знаходиться в АДРЕСА_2 , на 1/2 частину трикімнатної квартири, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , визнавши за ОСОБА_1 право власності: на 1/2 частину трикімнатної квартири, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , на автомобіль марки TOYOTA PRADO, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , стягнути з ОСОБА_1 понесені витрати по справі.

Згідно протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 18.11.2020 для розгляду зустрічного позову визначена суддя Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська Кудрявцева Т.О.

Ухвалою суду від 21.12.2020 вказана зустрічна позовна заява була залишена без руху з наданням позивачу по зустрічному позову строку для усунення її недоліків.

Ухвалою суду від 13.01.2021 прийнято до спільного розгляду зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя з первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права особистої власності на майно з об`єднанням їх в одне провадження.

02.02.2021 до Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від ОСОБА_1 надійшов Відзив на зустрічний позов, в якому позивач по первісному позову просив відмовити у задоволенні зустрічного позову у повному обсязі.

17.02.2021 до суду від ОСОБА_2 надійшла письмова Відповідь на відзив на зустрічний позов про поділ майна подружжя, в якій позивач по зустрічному позову просила задовольнити її зустрічні позовні вимоги про поділ майна подружжя в повному обсязі.

17.02.2021 до Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська надійшов уточнений зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя, в якому позивач по зустрічному позову просить:

- визнати майно, а саме 36/100 частини домоволодіння, що знаходиться в АДРЕСА_2 ; трикімнатну квартиру за адресою АДРЕСА_1 ; земельну ділянку, кадастровий номер 1221486200:01:0766005, що розташована за адресою АДРЕСА_3 ; автомобіль марки TOYOTA PRADO, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ;

- поділити спільне майно подружжя, визнавши за ОСОБА_2 право власності: на 36/100 частини домоволодіння, що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 ; на 1/2 частину трикімнатної квартири, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 ; на 1/2 частину земельної ділянки, кадастровий номер 1221486200:01:0766005, що розташована за адресою АДРЕСА_3 ; визнавши за ОСОБА_1 право власності:

- на 1/2 частину трикімнатної квартири, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 ; на 1/2 частину земельної ділянки, кадастровий номер 1221486200:01:0766005, що розташована за адресою АДРЕСА_3 ; на автомобіль марки TOYOTA PRADO, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , стягнути з ОСОБА_1 понесені витрати по справі.

В обгрунтування уточненого зустрічного позову ОСОБА_2 посилається на те, що вона з 31.07.1976 по 22.09.2010 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 . В шлюбі у них народилося двоє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . З 1998 року іноді вони з ОСОБА_1 проживали окремо, іноді разом, проте вони підтримували подружні та статеві стосунки ще багато років поспіль. Зазначає, що в первісному позові ОСОБА_1 посилається на те, що начебто рішенням Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська встановлено той факт, що вони проживали окремо більше 10 років, проте вказане рішення є заочним, тобто ухваленим на підставі тільки слів позивача та без жодних доказів, оскільки докази, що підтверджують факт окремого проживання, в матеріалах справи відсутні. Вказує на те, що після 2009 року вони дійсно припинили з чоловіком будь-які стосунки, однак про те, що вони вже офіційно не чоловік та дружина вона дізналась нещодавно і випадково, оскільки її колишній чоловік ніколи їй не пропонував розлучитися офіційно, про що свідчить відсутність в її паспорті запису про розірвання шлюбу, а свідоцтво про розірвання шлюбу від 22.09.2010 було видано тільки ОСОБА_1 .

Позивач по зустрічному позову ОСОБА_2 також вказує на те, що вони з чоловіком ОСОБА_1 , перебуваючи у зареєстрованому шлюбі, за спільні кошти придбали: 09.08.1980 року - 36/100 частин домоволодіння, що знаходиться в АДРЕСА_2 на земельній ділянці розміром 320 кв.м.; 02.08.2001 року - трикімнатну квартиру за адресою АДРЕСА_1 ; в 2003 році - земельну ділянку, кадастровий номер 1221486200:01:0766005, що розташована за адресою АДРЕСА_3 ; 01.11.2007 року - автомобіль марки TOYOTA PRADO, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 ; вартість вищезазначеного майна складає: домоволодіння – 421 650 грн., що еквівалентно 15 000 доларів США по курсу НБУ станом на день звернення з позовом до суду; трикімнатна квартира – 730 860 грн., що еквівалентно 26 000 доларів США по курсу НБУ станом на день звернення з позовом до суду; автомобіль – 421 650 грн., що еквівалентно 15 000 доларів по курсу НБУ станом на день звернення з позовом до суду; земельна ділянка, кадастровий номер 1221486200:01:076:0005 – 421 650 грн., що еквівалентно 15000 доларам по курсу НБУ станом на день звернення з позовом до суду. На теперішній час в домоволодінні, що знаходиться в АДРЕСА_2 , проживає вона – позивач, а автомобілем марки TOYOTA PRADO, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , користується ОСОБА_1 ; в трикімнатній квартирі за адресою АДРЕСА_1 проживав їх син ОСОБА_3 зі своєю родиною більше ніж 10 років до серпня 2019 року, а земельною ділянкою, що розташована в с.Братське, користується ОСОБА_1 . Зазначає, що в первісному позові ОСОБА_1 посилається на те, що зазначене майно є його особистою власністю, оскільки він придбав його на особисті кошти та в період окремого проживання, проте доказів на підтвердження вказаних фактів до позовної заяви не надає; крім того, зазначене ОСОБА_1 не відповідає дійсності, оскільки вони проживали однією родиною, працювали та спільно накопичували грошові кошти для придбання майна для їх родини та їх дітей. Таким чином, вищевказане майно було набуто нею та ОСОБА_1 за час зареєстрованого шлюбу за спільні кошти, а тому належить їм на праві спільної сумісної власності. Враховуючи, що її права як співвласника майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, були порушені тоді, коли позивач ОСОБА_1 звернувся з позовом до суду про визнання права особистої власності на майно, вона дізналась про порушення своїх прав тільки 03.11.2020, коли її представник ознайомилася з матеріалами цивільної справи №932/16725/19, що підтверджується з заявою на ознайомлення, яка знаходиться в матеріалах справи, тому вона вважає, що строк позовної давності нею не пропущений.

26.03.2021 року до Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська надійшла уточнена позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права особистої приватної власності на майно, в якій позивач ОСОБА_1 просить визнати за ним право особистої приватної власності на квартиру, житловою площею 39,6 кв.м. загальною площею 63,9 кв.м., за адресою АДРЕСА_1 ; та на автомобіль марки TOYOTA модель PRADO, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 , стягнути з відповідача понесені витрати по справі.

В обгрунтування уточненої позовної заяви ОСОБА_1 посилається на те, що 31.07.1976 він та ОСОБА_5 зареєстрували шлюб. Рішенням Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 27.05.2009 по справі №2-2967/09 шлюб між ними розірвано, Бабушкінським відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції видано свідоцтво про розірвання шлюбу від 22.09.2010 року, серія НОМЕР_3 , актовий запис №375. Від спільного шлюбу із ОСОБА_2 вони мають двох повнолітніх дітей. Позивач ОСОБА_1 зазначає, що у 1998 році він фактично припинив з відповідачкою ОСОБА_2 шлюбні відносини, з того часу вони проживали окремо, спільного господарства не вели, спільного бюджету не мали, сім`я фактично розпалася. Вищезазначеним рішенням суду від 27.05.2009 про розірвання шлюбу встановлено факт його не проживання однією сім`єю більше 10 років з відповідачкою та те, що вони припинили шлюбні відносини, більш ніж десять років проживають окремо, спільне господарство не ведуть; вказане рішення суду відповідачкою не оскаржувалося, набрало законної сили, з обставинами, у ньому викладеними, відповідачка погодилася. Зазначає, що вони з відповідачкою остаточно припинили проживання однією сім`єю з грудня 1998 року, з того часу постійно проживали окремо один від одного без будь-яких поважних причин, а за його власним виваженим рішенням, вони не були з відповідачкою пов`язані спільним побутом, фактично він створив нову сім`ю з іншою жінкою, з якою у нього склалися усталені відносини, притаманні подружжю. Зазначені обставини зокрема підтверджуються рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 27.05.2009, матеріалами цивільної справи № 2-2967/09, актом про не проживання особи за місцем реєстрації від 03.03.2021, актом про проживання від 03.03.2021, актом про проживання від 11.03.2021, матеріалами нотаріальної справи щодо посвідчення договору купівлі-продажу квартири, показаннями свідків, фотознімками.

ОСОБА_1 в уточненій позовній заяві також посилається на те, що, зважаючи на не визнання ОСОБА_2 факту припинення між ними шлюбних відносин з 1998 року, він вважає за необхідне зазначити про те, що спочатку після реєстрації 31.07.1976 року з ОСОБА_6 шлюбу їх сімейне життя складалося добре, але з часом сімейні відносини погіршилися, у нього з`явилася інша жінка – ОСОБА_7 , з якою він був знайомий ще до 1990 року, вони підтримували з нею дружні стосунки до 1992 року, які потім переросли в інтимні, з вересня 1992 року вони з ОСОБА_7 проживали іноді разом, іноді окремо, багато часу проводили разом. ІНФОРМАЦІЯ_3 у них з ОСОБА_7 народилась донька ОСОБА_8 , факт народження дитини вони приховували, не хотіли розголошення. При реєстрації факту народження дитини в органах РАЦС відомості про батька були записані зі слів матері, дитина зареєстрована на прізвище матері - ОСОБА_9 , по батькові ОСОБА_10 , в графі «батько» зазначено ОСОБА_11 , це було рішення ОСОБА_12 і він не наполягав на зворотньому. Після народження доньки, починаючи з жовтня 1995 року, вони разом з ОСОБА_7 виховували доньку, він забезпечував їх матеріально, ставився як до своєї сім`ї, приклав немало зусиль у вихованні доньки, аж до її повноліття. З 1996 року, після смерті його батька, між ним та ОСОБА_2 вже остаточно склалися вкрай неприязні стосунки, вони не проживали однією сім`єю як чоловік та дружина, спали в окремих кімнатах, матеріально та морально один одного не підтримували, один про одного не піклувалися, дома він майже не бував, часто не приходив ночувати, оскільки умови для проживання стали нестерпні з огляду на постійні сварки. Заробітні плати вони вже не складали разом, бюджети мали окремі, харчувалися окремо, спільних покупок не придбавали; протягом всього їх перебування в шлюбі вона дорікала його практично в усьому: писала на нього скарги до медичного інституту, у них були розбіжності у вихованні дітей та веденні домашнього господарства, проживання з ОСОБА_2 було нестерпним. З серпня 1998 року у нього з`явилася інша жінка - ОСОБА_13 , яку призначили головним лікарем Дніпропетровського обласного наркологічного диспансеру, де він працював, і з якою вони почали постійно проживати разом з грудня 1998 року в орендованій ними квартирі за адресою: АДРЕСА_4 , де він з нею зустрічав новий 1999 рік. Після придбання ним у 2001 році за його особисті кошти у період окремого проживання з ОСОБА_2 квартири за адресою: АДРЕСА_1 , вони з ОСОБА_13 переїхали та постійно проживали разом в новій квартирі по грудень 2006 року включно, з 2007 року вони з ОСОБА_13 переїхали на постійне місце проживання у недобудований будинок у АДРЕСА_3 . З ОСОБА_13 у них склалися дуже теплі, хороші та пристрасні почуття та усталенні відносини, притаманні подружжю, вони жили однією сім`єю, як чоловік та дружина, разом відпочивали, їздили у відпустки, були на роботі, вдома та всі свята разом, разом провідували його та її матерів, рідних, близьких друзів, багато подорожували, були за кордоном в різних країнах. Свої відносини вони не приховували, їх друзі, рідні, знайомі знали, що вони проживають постійно разом, як чоловік та дружина. Про їх відносини з ОСОБА_13 знала й його колишня дружина ОСОБА_2 та його діти ОСОБА_4 та ОСОБА_3 . ОСОБА_2 приходила у Дніпропетровський обласний наркологічний диспансер до ОСОБА_13 , щоб створити чергову сварку та принизити його, що він не проживає з нею. Його діти, які знали про його стосунки з ОСОБА_13 , часто приїжджали до них з ОСОБА_13 на свята, вони зустрічалися у родичів, згодом ОСОБА_13 влаштувала їх на роботу в Дніпропетровський обласний наркологічний диспансер.

ОСОБА_1 в уточненій позовній заяві також вказує на те, що влітку 1998 року він за особисті кошти, так як з ОСОБА_2 в них був вже окремий бюджет, та за кошти майбутніх сватів справив весілля своєму старшому сину; ОСОБА_2 матеріальної та організаційної участі в цьому не приймала. Таким чином, він остаточно фактично припинив шлюбні відносини з ОСОБА_2 з грудня 1998 року, коли виїхав з дому за адресою: АДРЕСА_2 . З того часу жодного дня він не проживав разом з відповідачкою ОСОБА_2 і поважних причин для цього не було, причиною було – остаточне припинення з нею шлюбних відносин та створення сім`ї з іншою жінкою – з ОСОБА_13 . Починаючи з 1999 року і до 2006 рік він неодноразово телефонував та пропонував ОСОБА_2 розлучитися в органах РАЦС добровільно за їх бажанням без суду, але чув у відповідь одне і теж, що вона не надасть ніколи згоди на розірвання шлюбу; просив надати свідоцтво про шлюб між ними, але вона відмовляла, у зв`язку з цим він був змушений у 2006 році отримати дублікат свідоцтва про шлюб у м.Павлограді. 03.06.2016 він зареєстрував шлюб з ОСОБА_14 , від зазначеного шлюбу у них є малолітня донька – ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Як зазначає в уточненій позовній заяві ОСОБА_1 , під час окремого проживання з ОСОБА_2 та фактичного припинення з нею шлюбних відносин він за особисті грошові кошти 01.11.2007 придбав автомобіль марки «TOYOTA» модель «PRADO», 2007 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 , колір жовтий, легковий універсал – В, реєстраційний номер НОМЕР_1 , згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 він зазначений власником вказаного автомобіля. У жовтні 2019 року у зв`язку з необхідністю продажу належної йому на праві власності квартири за адресою: АДРЕСА_1 нотаріус йому роз`яснила, що необхідна згода колишньої дружини, оскільки квартира була придбана у період, коли офіційного розлучення із відповідачкою ще не було. У зв`язку із зазначеним, він звернувся до ОСОБА_2 із проханням надати нотаріальну згоду на продаж квартири, однак, остання відмовила у наданні такої згоди, зазначивши, що він зобов`язаний передати своє майно, придбане за особисті кошти, у її власність. Враховуючи вищезазначене, вказані обставини унеможливлюють його право вільно розпоряджатися своєю особистою приватною власністю, а тому він вимушений звернутися до суду за захистом своїх прав та інтересів із відповідною позовною заявою про визнання права особистої приватної власності на майно.

ОСОБА_1 також посилається у позові на те, що квартиру АДРЕСА_5 , згідно договору купівлі-продажу він придбав 02 серпня 2001 року. Враховуючи зазначене, згідно з ч.2 ст.28 Кодексу про шлюб та сім`ю України, який діяв на момент виникнення спірних правовідносин, суд може визнати майно, нажите кожним із подружжя під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу, власністю кожного з них. З посиланням на роз`яснення п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім`ю України» N 16 від 12.06.98 року, положення ч.6 ст. 57 СК України, роз`яснення абз. 3 п. 30 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21.12.2007 N 11, правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 19.02.2020 у справі № 405/3904/17, ОСОБА_1 у позові зазначає, що набуття одним з подружжя у власність майна, яке придбано хоча й під час зареєстрованого шлюбу, однак за час окремого проживання у зв`язку фактичним припиненням шлюбних відносин є підставою для визнання зазначеного майна особистою приватною власністю того з подружжя, який його придбав.

26.03.2021 до Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від ОСОБА_1 надійшов Відзив на уточнену зустрічну позовну заяву від 17.02.2021, в якому ОСОБА_1 просить відмовити у задоволенні уточненої зустрічної позовної заяви, посилаючись на її безпідставність. В обгрунтування своїх заперечень проти уточненої зустрічної позовної заяви посилається на те, що, враховуючи час придбання майна, про розділ якого заявлено ОСОБА_2 в уточненій позовній заяві, він вважає, що спірні правовідносини регулюються як Кодексом про шлюб та сім`ю (домоволодіння та квартира) так і Сімейним кодексом України, зазначає, що автомобіль та квартира не є спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , оскільки рішенням Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 27 травня 2009 року по справі №2-2967/09 шлюб між ними розірвано, Бабушкінським відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції видано свідоцтво про розірвання шлюбу від 22 вересня 2010 року, серія НОМЕР_3 , актовий запис №375; з грудня 1998 році він фактично припинив з відповідачкою шлюбні відносини, з того часу вони проживали окремо, спільного господарства не вели, спільного бюджету не мали, сім`я фактично розпалася, фактично він створив нову сім`ю з іншою жінкою, з якою у нього склалися усталені відносини, притаманні подружжю. Вищезазначеним рішенням суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили, встановлено факт його непроживання однією сім`єю більше 10 років з відповідачкою та того, що сторони припинили шлюбні відносини і більш ніж десять років проживають окремо, спільне господарство не ведуть. Вказує на те, що, також, з умов договору купівлі-продажу від 02.08.2001, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Поповою І.В., зареєстрованого в реєстрі за №1-3682, не вбачається, що квартира АДРЕСА_6 придбана у спільну сумісну власність подружжя, також відповідачка ОСОБА_2 не була присутня при укладанні даного договору та не надавала нотаріальної згоди на його укладання, доказів про зворотнє не існує. Таким чином, квартира та автомобіль, що придбані у період окремого проживання його - позивача з ОСОБА_2 у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин, є його особистою приватною власністю з огляду на приписи ч.1 ст.22 КпШС та ч.6 ст.57 СК України. Зазначає також, що ОСОБА_2 вводить суд в оману, стверджуючи, що з 1998 року вони іноді проживали окремо, іноді разом, що вони нібито підтримували подружні та статеві стосунки ще багато років поспіль, що не відповідає дійсності, оскільки з грудня 1998 року, коли він виїхав з дому за адресою: АДРЕСА_2 , він жодного дня не проживав разом з ОСОБА_2 і у нього жодного разу не було з нею ніяких статевих або інших схожих на подружні стосунків. Крім того, твердження ОСОБА_2 щодо її лише нещодавньої освідченості про факт розірвання шлюбу спростовується матеріалами цивільної справи №2-2967/09, з якої вбачається, що ОСОБА_2 неодноразово подавала заяви про відкладення розгляду справи та отримала копію рішення суду про розірвання шлюбу під підпис, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення кореспонденції. Відповідно до позовної заяви про розірвання шлюбу він зазначив місце свого мешкання – АДРЕСА_3 , вказав, що з 1996 року шлюбні відносини припинені, майнових претензій один до одного вони з відповідачкою не мають. Будучи освіченою про розгляд даної справи, відповідачка заперечень до суду не подала, термін на примирення не просила, зазначене рішення суду не оскаржувала, з обставинами, викладеними у ньому, погодилась; заперечуючи проти позову, ОСОБА_2 не надала суду належних та достатніх доказів у підтвердження їх сумісного з нею проживання з грудня 1998 року, не дивлячись на той факт, що він наполягає на зворотньому і надав на підтвердження цього численні докази. Крім того, ОСОБА_2 не послалася як на підставу своїх вимог на норму права, що регулює спірні правовідносини за часом їх виникнення – до вступу в дію Сімейного кодексу України.

Крім того, ОСОБА_1 у Відзиві на позов зазначає, що позовні вимоги в уточненому зустрічному позові щодо визнання земельної ділянки спільною сумісною власністю сторін та її поділ є необгрунтованими, оскільки він став власником даної земельної ділянки у період його окремого проживання з ОСОБА_2 у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин, а також він отримав цю земельну ділянку у дар від свого друга ОСОБА_16 згідно договору дарування земельної ділянки від 23.04.2005, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського районного нотаріального округу Юрченко Л.Л., тому з огляду на приписи, зокрема, п.2 ч.1 ст.57 СК України, зазначена земельна ділянка є його особистою приватною власністю та не підлягає поділу. Також, ОСОБА_1 вважав необгрунтованими позовні вимоги ОСОБА_2 щодо поділу 36/100 часток домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2 , посилаючись на те, що в 1980 році, перебуваючи у шлюбі з ОСОБА_2 , він звільнився з лав Радянської армії та вступив до Дніпропетровського медичного інституту для подальшого навчання, йому його батьки купили частину домоволодіння по АДРЕСА_2 за свої накопичені збереження, вони з ОСОБА_2 на той час, як молода сім`я, не мали фінансової можливості придбати будь-яке житло. Згідно договору купівлі-продажу від 09.08.1980, посвідченого державним нотаріусом Сьомої дніпропетровської нотаріальної контори Ляховою Р.М. і зареєстрованого в реєстрі за №2-6305, ОСОБА_17 продала, а він – ОСОБА_1 купив 36/100 частин домоволодіння, що знаходиться в АДРЕСА_2 , на земельній ділянці розміром 320 кв.м., яке складалося з жилого шлакобетонного будинку, загальною жилою площею 53,1 кв.м., жилого глинобитного будинку, загальною жилою площею 19,6 кв.м., сарая В. За вказаним договором йому у власність перейшла частина даного житлового будинку, житловою площею 30,9 кв.м., та розташований на земельній ділянці загального користування сарай. Починаючи з 1984 року, він – ОСОБА_1 самовільно побудував до будинку житлову прибудову на І поверсі літ. А3-2, добудував ІІ поверх літ. А-2, літ. А3-2, літ.а1-2, в житловому будинку літ. А-1 приміщення 1-2, 1-3, площею 13,1 кв.м., самовільно переобладнав в нежитлове; за рахунок цього загальна площа належної йому частини домоволодіння на сьогоднішній день складає 116,9 кв.м., житлова 95,9 кв.м., також він зніс старий сарай та побудував новий сарай літ.В. У зв`язку з прибудовою та переобладнанням змінився розмір ідеальних часток співвласників, який належним чином не визначався, самовільні прибудови та переобладнання будинку не пройшли узаконення у встановленому законом порядку, за станом на сьогоднішній день такого об`єкту як 36/100 часток домоволодіння не існує, самочинне будівництво призвело до виникнення нового (зміненого) об`єкту нерухомого майна, потребуючого узаконення та реєстрації права власності на нього, що за твердженням позивача ОСОБА_1 , підтверджується відповіддю Комунального підприємства «Дніпровське міське бюро технічної інвентаризації» від 01.03.2021 року за вих.№2173 з додатком технічної документації, витягом з реєстру права власності на нерухоме майно від 10.06.2005. Таким чином, оскільки об`єкт нерухомого майна у вигляді 36/100 часток домоволодіння не існує, а право власності на новостворений об`єкт не зареєстровано, то відсутні підстави для поділу зазначеного майна та визнання права власності на нього в порядку цього поділу. ОСОБА_1 також вказує на те, що позивач за зустрічним уточненим позовом ОСОБА_2 просить суд поділити спільне майно подружжя, визнавши за нею право власності на 36/100 часток домоволодіння, а за ним – ОСОБА_1 просить визнати право власності на автомобіль, з чим він категорично не погоджується, оскільки це призводить до позбавлення його права власності на домоволодіння. Вказав, що, перебіг позовної давності щодо позовних вимог, заявлених за зустрічним позовом, починається з дати розірвання шлюбу, тобто 27.05.2009 року, тому строк позовної давності сплив 27.05.2012, і він просить застосувати у справі наслідки пропуску строку позовної давності ОСОБА_2 . Зазначає, що у зустрічному позові ОСОБА_2 заперечує пропуск строку позовної давності на тій підставі, що вона дізналась про порушення свого права власності після подання ним позову до суду, вважає зазначені аргументи безпідставними, адже квартиру та автомобіль він купував за власні кошти та ніколи не визнавав прав позивачки на це майно, крім того, це майно було придбано за час окремого з ОСОБА_2 проживання, що виключає належність майна до спільної сумісної власності подружжя, позивачка жодного дня цим майном не користувалася, не володіла, не приймала участі у його придбані, таким чином, позовна давність за вимогами по зустрічному позову почала свій перебіг саме з моменту розірвання шлюбу, тому строк звернення до суду позивачкою був пропущений, що є додатковою підставою для відмови в позові.

11.06.2021 до Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська надійшов уточнений зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя, в якому позивач просить:

- визнати майно, а саме 36/100 частин домоволодіння, що знаходиться в АДРЕСА_2 ; трикімнатну квартиру за адресою АДРЕСА_1 ; земельну ділянку, кадастровий номер 1221486200:01:076:0005, що розташована за адресою АДРЕСА_3 ; автомобіль марки TOYOTA PRADO, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ;

- поділити спільне майно подружжя, визнавши за ОСОБА_2 право власності: на 36/100 частин домоволодіння, що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 , яке складається з житлової прибудови І поверху літ. А3-2, житловою площею 77,8 кв.м., ІІ поверху літ. А-2, літ. А3-2, літ.а1-2, прибудови літ.а3-1, мансардного поверху літ. Г02, сараю літ.Ж, визнавши за ОСОБА_1 право власності: на трикімнатну квартиру, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 ; на автомобіль марки TOYOTA PRADO, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 ;

- в рахунок компенсації вартості автомобіля марки TOYOTA PRADO, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію вартості майна в сумі 203 175 грн., що еквівалентно 7500 доларів США по курсу НБУ станом на день подачі уточненого зустрічного позову, судові витрати просила стягнути з ОСОБА_1 .

В обгрунтування уточненого зустрічного позову ОСОБА_2 , зокрема, посилається на те, що вона з 31.07.1976 по 22.09.2010 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 , від якого вони мають двох повнолітніх дітей. З 1998 року іноді вони з ОСОБА_1 проживали окремо, іноді разом, проте вони підтримували подружні та статеві стосунки ще багато років поспіль, тільки після 2009 року вони дійсно припинили з чоловіком будь-які стосунки. Вони з чоловіком ОСОБА_1 , перебуваючи у зареєстрованому шлюбі, за спільні кошти придбали: 09.08.1980 року - 36/100 частини домоволодіння, що знаходиться в АДРЕСА_2 на земельній ділянці розміром 320 кв.м.; 02.08.2001 року придбали трикімнатну квартиру за адресою АДРЕСА_1 ; 01.11.2007 року придбали автомобіль марки TOYOTA PRADO, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 . Починаючи з 1980 року після придбання домоволодіння вони почали самовільно поступово перебудовувати домоволодіння за адресою АДРЕСА_2 і протягом їх подружнього життя за їх спільні грошові кошти вони побудували житлову прибудову на І поверсі літ. А3-2, добудували 2 поверх літ. А-2, літ. А3-2, літ.а1-2, прибудували літ. 3-1, мансардний поверх літ. Г-2, та побудувати новий сарай. Після того, як в 2009 році вони з ОСОБА_1 припинили подружні стосунки, вона залишилась проживати в їх домоволодінні, де проживає і по теперішній час. Крім того, за час їх спільного подружнього з ОСОБА_1 життя вони придбали дві земельні ділянки площею 0,200 га та 0,018 га, загальною площею 0,218 га, які розташовані в АДРЕСА_7 , кадастровий номер: 1221411000-02-006-0011, 1221411000-02-006-0012, право власності на які було зареєстровано за ОСОБА_1 , оскільки на той момент у них були довірчі стосунки та вона не надала значення на кого саме буде зареєстровано право власності. Однак, в 2007 році вони спільно з тоді ще чоловіком прийняли рішення про продаж зазначених земельних ділянок та 14 вересня 2007 року ОСОБА_1 уклав договір купівлі-продажу земельних ділянок, площею 0,200 та 0,018 га, загальною площею 0,218 га, які розташовані в АДРЕСА_7 , кадастровий номер:1221411000-02-006-0011, 1221411000-02-006-0012, з ОСОБА_18 , який був посвідчений приватним нотаріусом Козіною А.В., що підтверджується її письмовою згодою на продаж зазначених земельних ділянок, яка міститься в матеріалах нотаріальної справи. Так, вже 01.11.2007 ОСОБА_1 за спільні гроші, отримані від продажу земельних ділянок, придбав автомобіль марки TOYOTA PRADO, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 . Однак, враховуючи, що після припинення подружніх стосунків ОСОБА_1 продовжив користуватися спільним автомобілем, то вона не заперечує проти отримання грошової компенсації половини вартості зазначеного автомобіля, яку вона – ОСОБА_2 на теперішній час визначає в розмірі 15 000 доларів США, тобто її частка у зазначеному спільному майні подружжя складає 7500 доларів США.

ОСОБА_2 також вказує в уточненому зустрічному позові про те, що в первісному позові позивач ОСОБА_1 посилається на те, що зазначене майно є його особистою власністю, оскільки він придбав його на особисті кошти та в період окремого проживання, проте належних та допустимих доказів на підтвердження зазначених фактів не надає. ОСОБА_1 зазначає у своєму уточненому первісному позові, що працював лікарем в Дніпропетровському обласному наркологічному диспансері і усім відомо, що лікарі не отримують такі високі заробітні плати, які б надавали змогу придбати стільки нерухомого та рухомого майна та утримувати декілька родин одночасно, тому очевидно, що накопичували грошові кошти для придбання майна для їх родини та їх дітей тільки спільною працею подружжя. Таким чином, майно, а саме: 36/100 частини домоволодіння, що знаходиться в АДРЕСА_2 , квартира за адресою АДРЕСА_1 та автомобіль марки TOYOTA PRADO, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , було набуто нею та ОСОБА_1 за час зареєстрованого шлюбу за спільні кошти, а тому належить їм на праві спільної сумісної власності. ОСОБА_2 також зазначає, що, враховуючи, що її права як співвласника майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, були порушені тоді, коли ОСОБА_1 звернувся з позовом до суду про визнання права особистої власності на майно, вона дізналась про порушення її прав тільки 03.11.2020 року, коли її представник знайомився з матеріалами цивільної справи № 932/16725/19, тому вона вважає, що строк позовної давності нею не пропущений.

30.06.2021 до Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від ОСОБА_1 надійшов Відзив на уточнену зустрічну позовну заяву від 11.06.2021, в якому ОСОБА_1 просить відмовити у задоволенні уточненої зустрічної позовної заяви, посилаючись на її необгрунтованість та на те, що ОСОБА_2 був обраний вочевидь невірний спосіб захисту. В обгрунтування своїх заперечень проти даної уточненої зустрічної позовної заяви ОСОБА_1 посилається на доводи, викладені ним у Відзиві на уточнену зустрічну позовну заяву від 17.02.2021, який надійшов 26.03.2021 до Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська, а також вказує про те, що у відповіді на відзив на зустрічний позов ОСОБА_2 зазначає, що про порушення своїх майнових прав вона довідалася лише 03.11.2020 після ознайомлення її представника з матеріалами даної цивільної справи, однак зазначене твердження спростовується її заявою про відкладення розгляду даної справи від 26.03.2020, що свідчить про її обізнаність про слухання даної справи раніше. Вказує на те, що з урахуванням поданої уточненої позовної заяви від 11.06.2021 ОСОБА_2 посилається, що рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 27.05.2009 про розірвання шлюбу є заочним, судом факт окремого проживання їх з чоловіком понад 10 років встановлено зі слів позивача без жодних доказів, оскільки ОСОБА_2 була відсутня при розгляді зазначеної справи. Він не погоджується з таким твердженням, оскільки ОСОБА_2 була повідомлена належним чином про розгляд даної справи, неодноразово подавала заяви про відкладення розгляду справи та отримала копію даного рішення в установленому законом порядку. Погодившись з мотивуванням даного рішення в цілому, ОСОБА_2 не подала заяву про перегляд заочного рішення та відповідно апеляційну скаргу у подальшому, таким чином, вона визнала обставини, викладені ним у позовній заяві та встановлені судовим рішенням, зокрема, час, з якого сторони проживали окремо та остаточно припинили шлюбні відносини. Вказує, що ОСОБА_2 абсолютно невірно трактує положення ч.4 ст.82 ЦПК України, оскільки зазначена норма права поширюється не на осіб, які хоча і виступали учасниками справи, однак, не були присутні у судовому засіданні, зазначена норма права поширюється на осіб, які не були залучені до участі у справі у будь-якому процесуальному статусі, однак, суд своїм рішенням встановив обставини стосовно них, натомість ОСОБА_2 є стороною у зазначеній цивільній справі у статусі відповідача, таким чином, посилання на ч.4 ст.82 ЦПК України, як на підставу спростування обставин, встановлених рішенням суду, що набрало законної сили, є вкрай некоректним. Зазначає, що сторона, що не згодна з рішенням суду, могла лише подати заяву про перегляд заочного рішення або подати апеляційну скаргу, в протилежному випадку – сторона погодилася з обставинами, встановленими рішенням суду, що набрало законної сили, і тому ОСОБА_2 погодилася з рішенням Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 27.05.2009 та обставинами, встановленими судом.

ОСОБА_1 у Відзиві також посилається на те, що в уточненій зустрічній позовній заяві ОСОБА_2 зазначає, що за час їх спільного подружнього життя вони придбали у власність дві земельні ділянки, площею 0,200 га та площею 0, 018 га (загальна площа 0,218 га), за адресою: АДРЕСА_7 та вважає зазначені земельні ділянки спільною сумісною власністю подружжя. Однак, зазначене твердження не відповідає дійсності, оскільки вони з 1998 року припинили з ОСОБА_2 проживати однією сім`єю та, зокрема, рішенням №184 Виконкому міської Ради народних депутатів від 21.06.2000 року вирішено виділити громадянину ОСОБА_1 земельну ділянку в місті за адресою АДРЕСА_7 розміром 800 кв.м. під будівництво, у подальшому було укладено між ним та Виконкомом Дніпропетровської ради народних депутатів договір про надання у безстрокове користування земельної ділянки від 27.06.2000; зазначена земельна ділянка придбана ним на безоплатній основі в порядку приватизації. 08 грудня 2004 року він придбав земельну ділянку за договором купівлі-продажу земельної ділянки 7718 у ОСОБА_19 , на сьогоднішній час ( ОСОБА_20 ) за адресою: АДРЕСА_7 . Зазначена земельна ділянка придбана ним у 2004 році, тобто вже у період окремого проживання з ОСОБА_2 , та була його особистою приватною власністю. При укладенні договору купівлі-продажу ОСОБА_2 своєї письмової згоди не надавала, при укладенні угоди не була присутня, їй взагалі не було відомо про його намір придбати земельну ділянку, оскільки на той момент вони вже тривалий час припинили проживати однією сім`єю. У 2005 році він приватизував на своє ім`я земельну ділянку, що йому була виділена, у подальшому зазначені земельні ділянки біли об`єднані Рішенням Підгородненської міської ради від 12.04.2005, цільове призначення яких було: ділянка площею 0,200 га (кадастровий номер: 1221411000-02-006-0011) надана для будівництва та обслуговування жилого будинку; ділянка площею 0,018 га (кадастровий номер: 1221411000-02-006-0012) надана для ведення особистого селянського господарства, згодом ним отримано Державний акт серії ЯА №543385, виданий Підгородненською міською радою Дніпропетровського району Дніпропетровської області 17.08.2005, та Державний акт серії ЯА 543386, виданий Підгородненською міською радою Дніпропетровського району Дніпропетровської області 17.08.2005. У подальшому дані земельні ділянки були продані ОСОБА_18 на підставі договору купівлі-продажу від 14.09.2007, посвідченому приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Козіною А.В., серія ВЕХ №488820. При укладенні договору купівлі-продажу нотаріус повідомила, що для посвідчення угоди необхідна згода ОСОБА_2 , оскільки на момент придбання земельної ділянки за договором купівлі-продажу у 2004 році він перебував на той час з нею у офіційно нерозірваному шлюбі, хоча фактично припинив з нею шлюбні відносини ще з 1998 року. Таким чином, надання ОСОБА_2 нотаріальної згоди на продаж земельної ділянки у 2007 році є абсолютним формалізмом, оскільки він фактично придбав земельну ділянку за договором купівлі-продажу у 2004 році у період окремого проживання з нею. Як у випадку з земельною ділянкою, розміщеною за адресою АДРЕСА_3 , ОСОБА_2 не було відомо, що він є її власником на підставі договору дарування, тому вона помилково вважає її спільною сумісною власністю, так і у випадку з земельною ділянкою по АДРЕСА_7 , ОСОБА_2 не відомо, що він її приватизував, що свідчить про необізнаність ОСОБА_2 щодо його особистого життя у період з 1998 року та обставин виникнення його права власності на об`єкти нерухомого майна у період окремого проживання з нею. Також, ОСОБА_1 вказує на те, що в уточненій зустрічній позовній заяві ОСОБА_2 посилається, що неможливо на заробітну плату лікаря Дніпропетровського обласного наркологічного диспансеру придбати стільки нерухомого майна, проте майно було придбане, ОСОБА_2 також весь час працювала медичною сестрою кабінету фізіотерапії. Твердження про неможливість придбання ним нерухомого майна за свої доходи, у свою чергу, свідчить про необізнаність ОСОБА_2 про його фактичні доходи у період окремого проживання з нею. ОСОБА_2 посилається, що накопичували кошти спільною працею подружжя, однак, не зазначає якого саме подружжя, оскільки він з 1998 року припинив проживати подружнім життям з ОСОБА_2 , пішов з сім`ї та проживав з ОСОБА_13 . Таким чином, до майна, придбаного після 1998 року, ОСОБА_2 не має ніякого відношення, майно, придбане після 1998 року, не є спільним сумісним майном ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Вважає, що позовні вимоги в частині стягнення грошової компенсації за частину автомобіля є необгрунтованими, оскільки зазначений автомобіль є його особистою приватною власністю, придбаною у період фактичного припинення шлюбних відносин з ОСОБА_2

20.08.2021 до суду від ОСОБА_2 надійшла Відповідь на Відзив на уточнений зустрічний позов про поділ майна подружжя, в якій позивач по зустрічному позову ОСОБА_2 просить задовольнити її зустрічні позовні вимоги в повному обсязі та зазначає про те, що рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 27.05.2009 про розірвання шлюбу є заочним, а це означає, що вона не брала участі у розгляді справи, а була лише стороною у справі; посилання у відповіді на відзив, що положення ст. 82 ЦПК України поширюються на осіб, які не були залучені до участі у справі у будь-якому процесуальному статусі, є власним трактуванням ОСОБА_1 зазначеної норми права. Так, у відзиві на уточнену позовну заяву ОСОБА_1 зазначає, що 08.12.2004 в період офіційного шлюбу ним була придбана за договором купівлі-продажу земельна ділянка у ОСОБА_21 за адресою АДРЕСА_7 , яка в подальшому 14.09.2007 була продана ОСОБА_18 на підставі договору купівлі-продажу разом з приватизованою земельною ділянкою за її письмової згоди як дружини. Тобто, як придбавалась, так і продавалась земельна ділянка за спільні кошти подружжя, а не його особисті, що підтверджується наявністю письмової згоди при укладанні угоди. На їх спільні гроші, отримані від продажу зазначених земельних ділянок 01.11.2007 ОСОБА_1 придбав автомобіль марки TOYOTA PRADO, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , а тому вона вважає, що зазначене майно також є їх спільною сумісною власністю. Крім того, ОСОБА_1 зазначає, що начебто не проживав з нею однією сім`єю з 1998 року, при цьому більше десяти років він на розлучення не подавав, хоча в період офіційного шлюбу з нею мав одночасно іншу сім`ю, коханку та позашлюбну дитину, що свідчить про те, що він все ж таки не розривав їх шлюбні стосунки та вони продовжували бути однією сім`єю.

16.09.2021 до Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від ОСОБА_1 надійшли письмові додаткові пояснення, в яких позивач по первісному позову зазначає, що, отримавши відповідь на Відзив на уточнену зустрічну позовну заяву, він повідомляє, що після фактичного припинення у 1998 році шлюбних відносин з ОСОБА_2 він ніколи не припиняв відносин зі своїми синами, обов`язково вітав їх з днями народження та приймав участь у важливих подіях їх життя, однак, він не проживав разом з ними та не проживав з їх матір`ю ОСОБА_2 за однією адресою однією сім`єю. Таким чином, фотознімки, що додані ОСОБА_2 до відповіді на відзив на уточнений зустрічний позов, жодним чином заявлені ним позовні вимоги не спростовують, а події, що на них зображені, він визнає, він дітей завжди вітав зі святами, і зрештою ОСОБА_2 не була для нього сторонньою людиною, вона була і є матір`ю їх спільних дітей, однак, він пішов з родини і проживав однією сім`єю з іншою жінкою. Вказує, що ОСОБА_2 не надала суду жодного фотознімку, зробленого за адресою її мешкання по АДРЕСА_8 , фотознімки, що нею надані, зроблені за адресою мешкання їх синів, вони вже були дорослі та проживали окремо, а він їх відвідував та вітав, і звісно, не міг заборонити їх матері бути присутньою на таких подіях. Також зазначає, що у відповіді на відзив на уточнену зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 , посилаючись на той факт, що вона надавала письмову згоду на продаж земельної ділянки по АДРЕСА_7 , вважає дану земельну ділянку їхньою з нею спільною сумісною власністю, проте земельна ділянка по АДРЕСА_7 08.12.2004 була подарована йому ОСОБА_21 , однак у нього не зберіглася копія даного договору, факт укладання такого договору дарування підтвердила у розмові з ним ОСОБА_21 . Відповідно до вступної частини договору купівлі-продажу земельної ділянки від 14.09.2007, за яким він у подальшому продав ОСОБА_18 вже об`єднані в одну земельні ділянки разом з приватизованою, зазначено, що земельна ділянка належить йому – ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу №7718 від 08.12.2004. В зв`язку з його зверненням приватний нотаріус Юрченко Л.Л. зі свого архіву видала йому нотаріально засвідчену 08.09.2021 копію договору дарування земельної ділянки, укладеного між ним та ОСОБА_21 , що зареєстровано в реєстрі за номером саме 7718. Таким чином, при укладенні договору купівлі-продажу 14.09.2007 приватним нотаріусом Козіною А.В. була допущена помилка у вступній частині договору з невірним зазначенням правовстановлюючого документу, насправді 08.12.2004 між ним та ОСОБА_21 було укладено договір дарування, тому ОСОБА_2 не має ніякого відношення до земельних ділянок, що були придбані ним у 2004 та 2005 роках по АДРЕСА_7 , оскільки одна з них йому подарована, а інша безоплатно отримана у порядку приватизації; у подальшому зазначені земельні ділянки були об`єднані в одну земельну ділянку, яку слід вважати його особистою приватною власністю, тому ОСОБА_2 не може претендувати на неї ніяким чином, оскільки це майно не є спільним майном подружжя. Тому вбачається, що приватний нотаріус Козіна А.В. допустила помилку при укладенні договору купівлі-продажу від 14.09.2007, вимагаючи письмову згоду ОСОБА_2 , з якою на той час він перебував у офіційно не розірваному шлюбі, на продаж даної земельної ділянки, оскільки відбулося дарування земельної ділянки.

Ухвалою Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 16.09.2021 було закрито підготовче провадження у даній цивільній справі та призначено справу до розгляду по суті.

Ухвалою Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 09.12.2021 за клопотанням ОСОБА_2 з представником провадження у даній цивільній справі закрито в частині позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання земельної ділянки, що розташована за адресою АДРЕСА_3 , спільною сумісною власністю подружжя.

В судовому засіданні позивач по первісному позову ОСОБА_1 та його представник позовні вимоги ОСОБА_1 підтримали та просили їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві та уточненнях до позовної заяви, відзивах на позов, письмових поясненнях; заперечували проти зустрічного позову з урахуванням його уточнень, просили відмовити у його задоволенні, посилаючись на його необгрунтованість та з врахуванням обставин, викладених у відзивах на зустрічний позов та на його уточнення, письмових поясненнях.

В судовому засіданні позивач по зустрічному позову ОСОБА_2 з представником позовні вимоги ОСОБА_1 з урахуванням їх уточнень не визнали, посилаючись на їх необгрунтованість з підстав, викладених у відзивах на позов та на уточнений позов, відповіді на відзив на позов, просили задовольнити зустрічний позов з урахуванням його уточнень та відмовити у задоволенні первісного позову у повному обсязі.

В подальшому, у наданій суду заяві представник позивача по первісному позову ОСОБА_1 – адвокат Опара Г.В. просила ухвалити рішення у судовому засіданні за її відсутності, позовні вимоги за первісним позовом підтримала, просила їх задовольнити у повному обсязі, позовні вимоги за зустрічним позовом не визнала, просила у їх задоволенні відмовити, надавши письмові пояснення у вигляді письмових судових дебатах.

У наданому суду клопотанні представник позивача по зустрічному позову ОСОБА_2 - адвокат Бесчасова Д.О. просила провести судове засідання з розгляду даної цивільної справи без її участі та врахувати позицію представника відповідача за основним позовом та позивача за зустрічним позовом, викладену в письмових дебатах.

Зважаючи на викладене, відповідно до положень ч.2 ст. 247 ЦПК України розгляд справи здійснюється судом у даному судовому засіданні за відсутності учасників справи та їх представників та без здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Вислухавши учасників справи та їх представників, а також свідків, дослідивши матеріали цивільної справи, суд дійшов до наступного висновку.

Відповідно до ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частинами 1, 2 ст. 5 передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до ч.1, 2, 3 ст. 12 ЦПК України, ц ивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1, 2, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

У відповідності до ч.1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно зі статтею 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Отже, нормою статті 60 СК України визначено презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Зазначене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду викладеними в постановах від: 24 травня 2017 року в цивільній справі № 6-843цс17; 08 листопада 2017 року в цивільній справі № 6 – 1447цс17, 18 червня 2018 року в цивільній справі № 711/5108/17.

Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Статтею 22 Кодексу про шлюб та сім`ю в Україні, який виник на час виникнення правовідносин у сторін в даній справі, було передбачено, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

У відповідності до ч.2 ст. 28 Кодексу про шлюб та сім`ю в Україні, суд може визнати майно, нажите кожним із подружжя під час їх

роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу, власністю

кожного з них.

У відповідності до ч.1 ст.61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Згідно зі ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до ч. 1 ст. 68 Сімейного кодексу України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Згідно з ч. 1 ст. 69 Сімейного кодексу України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Згідно ст. 69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою.

Статтею 70 СК України передбачено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.

За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Положеннями ст. 71 СК України передбачено, що майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України.

Як зазначено у п.19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори про поділ майна подружжя, суди повинні враховувати, що само по собі розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності подружжя на майно, набуте за час шлюбу. Проте розпорядження таким майном після розірвання шлюбу здійснюється колишнім подружжям виключно за взаємною згодою відповідно до положень ЦК, оскільки в таких випадках презумпція згоди одного з подружжя на укладення другим договорів з розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності подружжя вже не діє.

Відповідно до роз`яснень, викладених у п.п. 22, 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК та ст. 372 ЦК. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені

грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні

засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов`язальними правовідносинами, тощо. Майно, яке належало одному з подружжя, може бути віднесено до спільної сумісної власності укладеною при реєстрації шлюбу угодою

(шлюбним договором) або визнано такою власністю судом з тих підстав, що за час шлюбу його цінність істотно збільшилася внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох.

Відповідно до ч.1 ст. 57 Сімейного Кодексу України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; 4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду"; 5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.

Відповідно до ч. 6, 7 ст. 57 Сімейного Кодексу України, суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин. Якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю.

Відповідно до абз. 3 п. 30 Постанови Пленуму ВСУ «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21.12.2007 N 11, якщо за час окремого проживання подружжя після фактичного припинення шлюбних відносин спільне майно його членами не придбавалося, суд відповідно до ч. 6 ст. 57 СК може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте кожним з них за цей період та за вказаних обставин, і провести поділ тільки того майна, що було їхньою спільною власністю до настання таких обставин.

Отже, враховуючи викладене, набуття одним з подружжя у власність майна, яке придбано хоча й під час зареєстрованого шлюбу, однак за час окремого проживання у зв`язку фактичним припиненням шлюбних відносин є підставою для визнання зазначеного майна особистою приватною власністю того з подружжя, який його придбав.

Зазначене відповідає правовій позиції Верховного суду, викладеній в постанові від 19.02.2020 у справі № 405/3904/17, згідно з якою: «…належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя. Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими чинниками: 1) час набуття майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття). Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам». Таким чином, ВС наголошує на тому, що майно є спільним, коли обидва з подружжя працею або коштами приймали участь в його набутті.

Зміст права власності, яке полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном, визначено у статті 317 ЦК України.

У відповідності зі статтею 319 ЦК України власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він сам вирішує, що робити зі своїм майном, керуючись виключно власними інтересами, здійснюючи щодо цього майна будь-які дії, які не повинні суперечити закону і не порушують прав інших осіб та інтересів суспільства. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ст. 355 ЦК України, майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

Статтею 356 ЦК України передбачено, що власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Суб`єктами права спільної часткової власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади.

Відповідно до ст. 357 ЦК України, частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом.

Відповідно до ст. 358 ЦК України, право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Відповідно до ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 369 ЦК України передбачено, що співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена. Співвласники мають право уповноважити одного з них на вчинення правочинів щодо розпорядження спільним майном. Правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

Положеннями статті 372 ЦК України передбачено, що майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

В ухвалі ВССУ від 15.02.2017 (справа №554/1847/14-ц) акцентована увага на критеріях віднесення майна до спільної сумісної власності. Зокрема, зауважено, що належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, а й спільною участю коштами або працею в набутті. Отже, застосовуючи ст.60 СК та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не лише факт набуття майна під час шлюбу, а й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя. ВСУ визначає критерії, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності. Такими є: час набуття майна; кошти, за які воно було набуте (джерело набуття); мета придбання, яка дозволяє надати майну правовий статус спільної власності подружжя.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

У відповідності до ст. 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Згідно до ст.ст. 319, 321 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до частин першої - третьої статті 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Вищевказана стаття визначає правила розпорядження подружжям майном, що є об`єктом права їх спільної сумісної власності. Таке розпорядження здійснюється шляхом укладення дружиною та/або чоловіком різноманітних правочинів з іншими особами. Якщо правочин щодо спільного майна укладає один з подружжя, то воля другого з подружжя, його згода на укладення правочину має бути з`ясована окремо.

За нормами сімейного законодавства умовою належності майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об`єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім`ї, а не власні, не пов`язані з сім`єю інтереси одного з подружжя. Тобто сімейне законодавство передбачає виникнення спільної сумісної власності на майно і рівні права подружжя щодо володіння, користування і розпорядження ним.

Право на майно виникає в обох із подружжя одночасно, в момент набуття його хоча б одним з них, і оформлення права власності на ім`я другого з подружжя юридичного значення не має, оскільки майно знаходиться у спільній сумісній власності подружжя без визначення часток.

Так, зважаючи на передбачену законодавчими приписами можливість спростування презумпції спільності майна, набутого подружжям, необхідним є надання оцінки, із відповідним обґрунтуванням їх відхилення або прийняття, тим аргументам, якими один із подружжя доводить належність такого майна йому особисто на праві приватної власності.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст. 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Статтею 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч.1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як встановлено в судовому засіданні, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , з 31 липня 1976 року перебували в шлюбі, зареєстрованому 31 липня 1979 року виконкомом В`язівоцької сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області, що підтверджується копією Свідоцтва про шлюб Серії НОМЕР_5 , виданого повторно відділом реєстрації актів цивільного стану по Павлоградському району Павлоградського міськрайонного управління юстиції Дніпропетровської області, актовий запис № 11.

Від шлюбу сторони мають двох повнолітніх дітей – ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .

Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 27 травня 2009 року, ухваленим у справі № 2-2967/09 у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

22.09.2010 Бабушкінським відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції було видано Свідоцтво про розірвання шлюбу серії НОМЕР_6 , відповідно до якого 22.09.2010 в Книзі реєстрації розірвань шлюбів зроблено відповідний актовий запис за № 375 від 22.09.2010 про розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Відповідно до копії Свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_7 , виданого 03.06.2016 Бабушкінським районним у місті Дніпропетровську відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , 03.06.2016 уклав шлюб з ОСОБА_22 , ІНФОРМАЦІЯ_8 .

ІНФОРМАЦІЯ_4 народилась дитина – ОСОБА_15 , батьками якої є ОСОБА_1 та ОСОБА_23 , що підтверджується копією Свідоцтва про народження серії НОМЕР_8 , виданого 26.12.2017 Шевченківським районним у місті Дніпрі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області.

Встановлено, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 існує спір про розділ майна, тому ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права особистої власності на майно, а ОСОБА_2 звернулась до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя, які були судом об`єднані в одне провадження. Враховуючи час придбання майна, розподіл якого є предметом даної справи, спірні правовідносини регулюються як Кодексом про шлюб та сім`ю так і Сімейним кодексом України.

У зустрічному позові ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного мана подружжя, який розглядається у даній справі, позивачем ОСОБА_2 заявлено, зокрема, позовні вимоги про визнання майна, а саме 36/100 частин домоволодіння, що знаходиться в АДРЕСА_2 , спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ; про поділ спільного майна подружжя з визнанням за ОСОБА_2 права власності: на 36/100 частин домоволодіння, що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 , яке складається з житлової прибудови І поверху літ. А3-2, житловою площею 77,8 кв.м., ІІ поверху літ. А-2, літ. А3-2, літ.а1-2, прибудови літ.а3-1, мансардного поверху літ. Г02, сараю літ.Ж.

Судом встановлено та вбачається з матеріалів цивільної справи, 09.08.1980 між ОСОБА_17 та ОСОБА_1 було укладено Договір, за яким ОСОБА_1 купив 36/100 частин домоволодіння, яке знаходиться в АДРЕСА_2 , яке складається з житлового шлакобит.будинку, загальною жилою площею 58,1 кв.м., жилого глинобит.будинку, загальною жилою площею 19,6 кв.м., сарая В. Вказаний Договір було посвідчено 09 серпня 1980 року державним нотаріусом Сьомої дніпропетровської державної нотаріальної контори, що зареєстровано в реєстрі за № 2-6305, право власності на зазначене нерухоме майно зареєстровано за ОСОБА_1 .

З огляду на те, що вказані 36/100 частин домоволодіння, яке знаходиться в АДРЕСА_2 було набуте подружжям ОСОБА_24 за час шлюбу, зареєстрованого 31 липня 1976 року, дане нерухоме майно відповідно до положень ст. 22 КпШС та ст. 60 Сімейного Кодексу України, ст. 368 ЦК України належить ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на праві спільної сумісної власності, як об`єкт права спільної сумісної власності подружжя.

Зважаючи на встановлені обставини, суд вважає такими, що підлягають задоволенню зустрічні позовні вимоги позивача ОСОБА_2 про визнання майна, а саме 36/100 частин домоволодіння, що знаходиться в АДРЕСА_2 спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

З урахуванням того, що суд дійшов висновку про задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 про визнання майна, а саме 36/100 частин домоволодіння, що знаходиться в АДРЕСА_2 , спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_24 , зважаючи на приписи ст. 70 СК України, ст.ст. 357, 372 ЦК України, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_2 про поділ майна подружжя підлягають задоволенню частково з визнанням за ОСОБА_2 права власності на 1/2 частину від 36/100 частин домоволодіння, що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 , та визнанням за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частину від 36/100 частин домоволодіння, що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 , без зазначення складових частин даної частини домоволодіння, як було заявлено у зустрічному позові ОСОБА_2 , оскільки суду не надано доказів їх наявності та здійснення державної реєстрації змін та перепланування у домоволодінні в установленому законом порядку.

Тобто, суд дійшов висновку про те, що вказане нерухоме майно - 36/100 частин домоволодіння, що знаходиться в АДРЕСА_2 , як спільна сумісна власність подружжя ОСОБА_24 , підлягає поділу між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у рівних частках.

ОСОБА_1 як в судовому засіданні так і у Відзиві на зустрічну позовну заяву вважав необгрунтованими позовні вимоги ОСОБА_2 щодо поділу 36/100 часток домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2 , посилаючись на те, що в 1980 році, перебуваючи у шлюбі з ОСОБА_2 , він звільнився з лав Радянської армії та вступив до Дніпропетровського медичного інституту для подальшого навчання, і йому його батьки купили частину домоволодіння по АДРЕСА_2 за свої накопичені збереження, вони з ОСОБА_2 на той час, як молода сім`я, не мали фінансової можливості придбати будь-яке житло. Також зазначив, що, починаючи з 1984 року, він самовільно побудував до будинку за вказаною адресою житлову прибудову на І поверсі, добудував ІІ поверх, самовільно переобладнав будинок, і за рахунок цього загальна площа належної йому частини домоволодіння на сьогоднішній день складає 116,9 кв.м., житлова 95,9 кв.м., також він зніс старий сарай та побудував новий сарай, тому в з прибудовою та переобладнанням змінився розмір ідеальних часток співвласників, який належним чином не визначався, самовільні прибудови та переобладнання будинку не пройшли узаконення у встановленому законом порядку, за станом на сьогоднішній день такого об`єкту як 36/100 часток домоволодіння не існує, і оскільки об`єкт нерухомого майна у вигляді 36/100 часток домоволодіння не існує, а право власності на новостворений об`єкт не зареєстровано, то відсутні підстави для поділу зазначеного майна та визнання права власності на нього в порядку цього поділу.

Разом з цим, суд вважає, що вказані твердження ОСОБА_1 не можуть бути підставою для відмови у частковому задоволенні вказаних позовних вимог ОСОБА_2 , оскільки ОСОБА_1 не надано суду будь-яких доказів в спростування зустрічних позовних вимог в частині визнання вищевказаного нерухомого майна спільним майном подружжя, набутим за час шлюбу з ОСОБА_2 , позовні вимоги про визнання зазначеного нерухомого майна його особистою власністю ним не заявлялось, а його твердження про те, що такого об`єкту нерухомості не існує з наведених ним підстав є недоведеними.

Стосовно позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права особистої приватної власності на квартиру, житловою площею 39,6 кв.м., загальною площею 63,9 кв.м., за адресою АДРЕСА_1 , та щодо зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна, а саме трикімнатної квартири за адресою АДРЕСА_1 ; поділ спільного майна подружжя з визнанням за ОСОБА_1 права власності: на трикімнатну квартиру, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , суд вважає наступне.

В обгрунтування первісного позову, з урахуванням його уточнення, ОСОБА_1 , зокрема, посилається на те, що рішенням Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 27 травня 2009 року шлюб між ним та ОСОБА_2 було розірвано і цим рішенням, яке вступило в законну силу, встановлено факт його непроживання однією сім`єю більше 10 років з відповідачкою та того, що сторони припинили шлюбні відносини і більш ніж десять років проживають окремо, спільне господарство не ведуть. Таким чином, квартира, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , та автомобіль марки TOYOTA PRADO, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , що придбані у період його окремого проживання з ОСОБА_2 , є його особистою приватною власністю, і вони не є спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а тому не підлягають розподілу.

В обгрунтування зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 , зокрема, зазначає, що вони з чоловіком ОСОБА_1 , перебуваючи у зареєстрованому шлюбі, за спільні кошти придбали, зокрема, 02.08.2001 року - трикімнатну квартиру за адресою АДРЕСА_1 ,

Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, про що зазначено вище, заочним рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 27.05.2009, ухваленим у цивільній справі №2-2967/09, шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був розірваний, Бабушкінським відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції видано свідоцтво про розірвання шлюбу від 22.09.2010 року, серія НОМЕР_3 , актовий запис №375.

Відповідно до ч.4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч.2 ст.3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Вказаним рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 27.05.2009 про розірвання шлюбу встановлено, що сторони припинили шлюбні відносини, більш ніж десять років мешкають окремо, спільно господарство не ведуть, сім`я фактично розпалася, примирення між подружжям неможливо. В судовому засіданні судом було досліджено матеріали цивільної справи №2-2967/09 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та встановлено, що відповідачка була обізнала про розгляд справи про розірвання шлюбу (підтверджується заявами про відкладення судового засідання у справі № 2-2967/09), вона отримала поштою копію вказаного рішення суду 09.06.2010, що вбачається з повідомлення про вручення поштового відправлення № 236057 Укрпошти, була ознайомлена із вказаним рішенням суду, нею заява про перегляд вказаного заочного рішення до суду не подавалася, рішення суду у встановленому законом порядку сторонами у справі в апеляційному порядку не оскаржувалося, набрало законної сили, не є скасованим на час розгляду даної цивільної справи №932/16725/19, а відтак з обставинами, викладеними у цьому рішенні, відповідачка погодилася. Заперечень з боку ОСОБА_2 щодо того, що підпис у заявах та поштовому повідомленні про вручення рішення суду про розірвання шлюбу їй не належить або інших зауважень щодо обізнаності із вказаним рішенням суду не надійшло.

В судовому засіданні ОСОБА_1 з представником наполягали на тому, що у ОСОБА_1 з ОСОБА_2 поступово погіршувалися стосунки, з 1992 року ОСОБА_1 перебував в близьких стосунках з ОСОБА_7 , від якої вони мають спільну дитину ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що сторонами у даній справі не оспорювалось; ОСОБА_1 з ОСОБА_2 остаточно припинили проживання однією сім`єю з грудня 1998 року, з того часу постійно проживали окремо один від одного, вони не були пов`язані спільним побутом, фактично ОСОБА_1 створив нову сім`ю з ОСОБА_13 , з якою він проживав разом та з якою у нього склалися усталені відносини, притаманні подружжю. Вказане не спростовано відповідачем по первісному позову ОСОБА_2 .

Таким чином, з огляду на приписи ч.4 ст.82 ЦПК України, дані обставини щодо строку припинення подружжям ОСОБА_24 шлюбних відносин, спільного проживання, наявності взаємних прав та обов`язків, встановлені вказаним рішенням суду від 27.05.2009 у цивільній справі № 2-2967/09, що набрало законної сили, не підлягають доказуванню при розгляді даної цивільної справи №932/16725/19 про поділ майна подружжя.

Вбачається, що 02.08.2001 між ОСОБА_25 , діючої від імені ОСОБА_26 , та ОСОБА_1 було укладено Договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Поповою І.В., що зареєстровано в реєстрі за № 1-3682. Відповідно до цього Договору ОСОБА_1 купив квартиру АДРЕСА_9 Дніпропетровськ, Запорізьке шосе, б.80.

На підставі вказаного Договору купівлі-продажу за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_10 , що підтверджується Витягом про державну реєстрацію прав № 35092494 від 07.08.2012, виданим КП «ДМБТІ» ДОР.

У своєму зустрічному позові ОСОБА_2 зазначає, що вказана квартира є спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_24 , придбана за сумісні грошові кошти та під час спільного проживання з ОСОБА_1 , а тому підлягає розподілу у спосіб, зазначений нею у зустрічному позові з урахуванням його уточнення.

На підтвердження зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 в судовому засіданні надали пояснення свідки ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 .

Так, свідок ОСОБА_4 в судовому засіданні пояснив, що є сином ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , вони сім`єю жили в будинку по АДРЕСА_2 , батьки його матері давали гроші його-свідку батькам на придбання цієї нерухомості. В 1993-1994 роках у будинку була реконструкція на 60%, були необхідні для цього грошові кошти, мати просила батька закінчити будівництво, він не погоджувався, посилаючись на відсутність коштів. Тоді його–свідка мати - ОСОБА_2 виділила ОСОБА_1 свої заощадження - 3000 доларів США для купівлі будматеріалів. Коли у його батька з`явилась коханка, між батьком та матір`ю погіршились відносини, батько зрідка приїзжав додому. В будинку по АДРЕСА_2 він – свідок жив з батьками до 1998 року, оскільки в зв`язку з одруженням переїхав на інше місце проживання, періодично приїздив до батьків у гості. Його батько ОСОБА_1 приїздив туди, вони з матір`ю займались його з братом вихованням, хоча стосунки між ними були вже не ті. На той час його батько жив в будинку по АДРЕСА_2 два рази на тиждень, одночасно він приділяв увагу своїй коханці та своїй третій коханці, у його батька та матері були нормальні дружні, відносини до 2010 року, які заключалися: у телефонних розмовах про стан здоров`я, життя, вони обговорювали побутові відносини щодо ремонту та сімейного спілкування, батько обіцяв повернутися і казав, що любить його – свідка маму, його батьки не сварилися, з 1998 року його–свідка мати звикла до зрад батька, але у них була сім`я і ведення спільного господарства. 26.11.1999 року батьки були разом на його дні народженні. З 1998 року у його батька ОСОБА_1 був роман з ОСОБА_13 , це довго приховувалось, оскільки вона була у шлюбі, мала дітей. У ОСОБА_1 відносини були на три сім`ї: їх сім`ю з ОСОБА_2 , коханку та ОСОБА_13 , від якої ОСОБА_1 був залежним по роботі, у нього–свідка та його брата були нормальні відносини з батьком та ОСОБА_13 . За пропозицією ОСОБА_1 ці 3000 доларів ввійшли до суми на покупку квартири по Запорізькому шосе, батько йому сказав, що квартиру купили за 6000 доларів, при її купівлі він– свідок присутній не був, батько сказав тоді, що квартиру купив для них – своїх синів. Після придбання квартири в ній зробили ремонт, при цьому ремонт в квартирі робив його батько ОСОБА_1 , а ОСОБА_13 була спонсором цього ремонту. З 2004 року його батько ОСОБА_1 та ОСОБА_13 стали жити в цій квартирі, він-свідок приїздив до них по святам, разом з ними та своєю сім`єю вони разом святкували дні народження його – свідка синів в 2010-2011 роках. Потім там до 2018 року жив його-свідка брат з сім`єю. Вказав про те, що під час сумісного проживання його батька з ОСОБА_13 він–свідок та його брат з ними їздили на відпочинок за кордон, його мати ОСОБА_2 за кордон не їздила. Потім за кошти ОСОБА_13 побудували будинок в с.Братському. В 2000 році його батько придбав земельну ділянку в м.Підгородньому і при всій сім`ї подарував її йому – свідку, проте документи про право власності на нього не оформлювались, він завіз туди будматеріали, які згодом вкрали. 26.11.1999 року батьки були разом на його дні народженні у нього вдома, як чоловік та жінка. На початку 2000х років ОСОБА_1 придбав біля першої ділянки ще земельну ділянку в м.Підгородньому. В 2007 році за сімейною згодою вони вирішили продати дві ці земельні ділянки і продали їх за 100 000 доларів, з яких його батько ОСОБА_1 за 57000 доларів США купив автомобіль Тойота Прада, а він – свідок за 27000 доларів США купив собі автомобіль, 23000 доларів батько собі привласнив. В будинку в с.Братське він–свідок бував часто в гостях у батька до 2015-2016 р., його мати - ОСОБА_2 туди не їздила, так не ночувала, оскільки там завжди була ОСОБА_13 . Також свідок пояснив, що перед ОСОБА_13 його батько ОСОБА_1 приховував відносини з ОСОБА_2 , в 2009 році ОСОБА_13 стала вимагати від батька розірвати шлюб з ОСОБА_2 . В 2010 році суд виніс заочне рішення про розірвання шлюбу його батьків за позовом його батька ОСОБА_1 і з того часу відносини між його батьком та його матір`ю остаточно закінчились, вони перестали бути однією сім`єю, в тому числі коли він одружився з ОСОБА_31 , яка працювала в бухгалтерії в тому ж наркологічному диспансері, після чого він – свідок припинив з батьком всі стосунки.

Свідок ОСОБА_3 в судовому засіданні пояснив, що він є сином ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , він з ними та братом жили за адресою АДРЕСА_2 . В 1998 році його брат одружився і став з сім`єю жити окремо. Влітку 2001 року його батько ОСОБА_1 запропонував вигідно купити квартиру, його–свідка мати ОСОБА_2 дала на це їх спільні гроші три тисячі або шість тисяч доларів, він це бачив, мама на той час підробляла і заробляла гроші. Батько купив квартиру по Запорізькому шосе, робив в ній ремонт, казав, що подарує квартиру йому-свідку. Батько став часто їздити, як він казав, у відрядження, приховував, що у нього є коханка і донька від неї, але відносини у батьків були. Батько сказав їм, що головний лікар наркологічного диспансеру, де він працює, ОСОБА_13 хотіла з ним відносин і для того, щоб вона його не звільнила, він має намір з нею бути у близьких відносинах. Після цього батько почав не завжди повертатися додому, обіцяв матері повернутися, мати знала про його близькі відносини з ОСОБА_32 та залежність по роботі від неї, але терпіла це, вона вірила, що вони будуть разом, так вони і жили. В подальшому його батько ОСОБА_1 продав дві земельні ділянки в м.Підгородне за 100 000 доларів, купив собі автомобіль. Він-свідок до грудня 2008 року жив з батьками по АДРЕСА_2 , потім став до 2018 року жити в квартирі до Запорізьке шосе. Коли він жив з батьками, він вважав, що вони живуть однією сім`єю, батько обіцяв повернутися до матері, купував продукти, мати готувала їжу, вони проживали з його-свідка матір`ю в одній кімнаті. До 2015 року майже на всіх святах та днях народження були його батьки разом, батько ночував в будинку по АДРЕСА_2 . Коли його батько ОСОБА_1 жив в селі Братському, він також повертався на АДРЕСА_2 . Свідок вказав, що його батьки були однією сім`єю до 2015 року, у них був спільний бюджет та побут, його особисті речі та засоби для гоління були по АДРЕСА_2 . Потім ОСОБА_1 знайшов ще коханку і з 2015 року його батьки припинили відносини, у нього також немає з цього часу відносин з батьком.

Свідок ОСОБА_27 в судовому засіданні пояснила, що живе по сусідству з ОСОБА_24 за адресою АДРЕСА_2 , з ними була у добрих сусідських відносинах. Їй відомо, що до 2003 року ОСОБА_1 точно приїздив майже кожний день на автомобілі в будинок за адресою АДРЕСА_2 , перекривав дах у цьому будинку, щось привозив, щось по господарству робив, разом з ОСОБА_33 вони їздили на автомобілі. Вона-свідок не знає, чи жили ОСОБА_1 з ОСОБА_2 як чоловік та жінка до 2000 року, вона до них додому не ходила, не знає чи відпочивали вони разом, не бачила, щоб вони проявляли при ній один до одного подружні почуття; про покупку ними будь-якої квартири вона не знає.

Свідок ОСОБА_28 в судовому засіданні пояснив, що знайомий з ОСОБА_34 з 2002 року, разом вступали на навчання в юридичну академію, ОСОБА_35 тоді проживав по АДРЕСА_2 з батьком та матір`ю, з якими він-свідок знайомий, бував у них в гостях за вказаною адресою, вдень і ввечері, бачив там обох батьків ОСОБА_36 , між ними були звичайні відносини дорослих людей-подружжя, щоб вони цілувались або обіймались, він не бачив; про будь-які розбіжності між ними йому невідомо, також йому невідомо чи ночував у той період ОСОБА_1 вдома. Він у них вдома бував часто, періодично бачив там батька ОСОБА_37 до 2004-2005 р., йому-свідку було невідомо про наявність у ОСОБА_1 інших жінок; також він бував на дні народження ОСОБА_36 в 2003-2004 роках, у цей період ОСОБА_1 приїздив у Крим, де він з ОСОБА_34 були на стажуванні. З 2009 року, протягом 9-10 років, ОСОБА_3 проживав з дружиною в квартирі АДРЕСА_11 , йому говорив, що це його квартира. Він-свідок приїздив до ОСОБА_37 у гості, в 2019 році його з тієї квартири попросив з`їхати батько.

Свідок ОСОБА_29 в судовому засіданні пояснив, що він з 1993 року проживає по АДРЕСА_12 по сусідству з ОСОБА_24 , знає з дитинства ОСОБА_1 , з 1998 року декілька разів на місяць він-свідок бував у них вдома, спілкувався з ОСОБА_1 . За місцем проживання до 2004-2005 р. він бачив ОСОБА_1 майже щодня, декілька разів на тиждень, через паркан бачив хто проходить повз його будинку, між ними сусідські відносини. Він-свідок не знає про відносини ОСОБА_1 з ОСОБА_2 , гадає, що ОСОБА_1 з дружиною жив як сім`я, як чоловік та жінка; вони в 2004-2005 роках їздили разом відпочивати, куди саме йому невідомо, чув це від їх дітей. З 2005 по 2014 р. він бачив ОСОБА_1 на АДРЕСА_2 декілька разів на місяць; бачив, що до 2005 року він щось робив напевно на своєму дворі; бачив як в 2015 році він перекривав дах в будинку, при цьому він спілкувався з ОСОБА_2 , припускає, що ОСОБА_1 ночував в будинку по АДРЕСА_2 , не знає чи був у нього спільний бюджет з ОСОБА_2 , до якого року вони проживали однією сім`єю йому невідомо. Він-свідок підписав Акт від 12.08.2021, в якому зазначено, що ОСОБА_1 приїздив і якійсь стосунки підтримував з дітьми, дружиною, онуками, ремонтував дах, обставини купівлі квартири АДРЕСА_13 йому невідомі.

Свідок ОСОБА_38 в судовому засіданні пояснила, що ОСОБА_2 є її сестрою, вони змолоду проводили разом час, спілкувалися як родичі, знали батьків ОСОБА_1 , їздили один до одного у гості, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 все робили разом, добудовували будинок, з 1999 р. разом як чоловік та жінка були на весіллях їх дітей, на їх днях народженнях. З часом відносини між подружжям ОСОБА_24 змінювались, проте вони підтримували нормальні відносини, вони жили як одна родина. В 2000х роках щось у них пішло не так, в 2001 році вони купили машину та квартиру для дітей, ОСОБА_2 їй-свідку казала, що зібрала 3000 доларів і віддала ОСОБА_1 , це було його рішення купити цю квартиру для дітей, ОСОБА_2 його підтримала, вона-свідок не пам`ятає хто з них шукав квартиру для купівлі, ціну квартиру вона не знає, в цій квартирі вона не була, згодом в ній близько 10 років жив з сім`єю син ОСОБА_1 . Після 2004 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вже не завжди разом були, ОСОБА_1 кудись виїздив, десь пропадав, про їх відносини до 2004-2005 р. вона-свідок може все не знати, але знає, що в цей період між ними погіршилися відносини, оскільки у ОСОБА_1 були близькі відносини з керівником наркологічного диспансеру ОСОБА_39 , про це було всім відомо, але він в той час перебував у шлюбі з ОСОБА_2 , з якою у нього приблизно до 2009 року були нормальні відносини. ОСОБА_1 ставився до ОСОБА_2 як до своєї жінки, приїздив, подарунки дарував, продукти привозив, м`ясо, качку, в 1999-2000 роках ОСОБА_1 та ОСОБА_2 разом їздили на Чорне море. У них була хороша машина та хороші земельні ділянки і ОСОБА_1 казав, що вдало продав їх і купив автомобіль. На земельних ділянках ними планувалось будівництво будинку для їх старшого сина. Їй-свідку відомо, що у ОСОБА_1 є два дорослі сина, ще є донька, яка народилась у нього під час шлюбу з ОСОБА_33 в кінці 1990х років, і донька 3-4 років; вона не може сказати, коли ОСОБА_1 пішов до ОСОБА_13 , їй-свідку ОСОБА_2 сказала, що це було десь у 2000х роках, свої речі з будинку по АДРЕСА_2 ОСОБА_1 не забирав, звідти не з`їзжав, ОСОБА_2 їй казала, що у неї є надія, що вони з ОСОБА_1 знову будуть разом.

Натомість, судом встановлено, як зазначено вище, що станом на грудень 1998 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 були припиненні шлюбні відносини, спільне проживання, були відсутні взаємні права та обов`язки, відсутній спільний бюджет, що встановлено вказаним заочним рішенням Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 27.05.2009 у цивільній справі № 2-2967/09. З грудня 1998 року ОСОБА_1 перебував у близьких стосунках з ОСОБА_13 , з якою вони із вказаного періоду постійно проживали разом спочатку в орендованій ними квартирі за адресою: АДРЕСА_4 , разом шукали для придбання квартиру, а після придбання ОСОБА_1 за особисті кошти 02.08.2001 квартири за адресою: АДРЕСА_1 , зробили в квартирі ремонт та переїхали і постійно проживали разом в цій квартирі по грудень 2006 року включно, з 2007 року ОСОБА_1 з ОСОБА_13 переїхали на постійне місце проживання у недобудований будинок у АДРЕСА_3 . Між ОСОБА_1 та ОСОБА_13 склалися хороші та усталенні відносини, притаманні подружжю, вони жили однією сім`єю, як чоловік та дружина, разом відпочивали, їздили у відпустки, разом були на роботі, вдома та всі свята, разом провідували їх рідних, друзів, багато подорожували за кордоном, до них у гості приходили діти ОСОБА_1 .

На підтвердження вказаних доводів ОСОБА_1 в судовому засіданні надали пояснення свідки ОСОБА_40 , ОСОБА_41 , ОСОБА_42 , ОСОБА_43 ,

Так, свідок ОСОБА_40 в судовому засіданні пояснив, що знайомий з ОСОБА_1 із студентських років, з 1988 року він почав працювати в Дніпропетровському наркологічному диспансері, де працював ОСОБА_1 , вони дружили сім`ями до 1995 року, разом відпочивали. В 1995 році він – свідок ОСОБА_40 став хрещеним батьком позашлюбної доньки ОСОБА_1 – ОСОБА_44 , матір`ю якої є ОСОБА_45 . ОСОБА_2 - колишня дружина ОСОБА_1 , між ними сімейні відносини були до 1995 року, потім їх відносини погіршилися, до 1998 року ОСОБА_1 з ОСОБА_2 проживали в будинку по АДРЕСА_2 , який будував ОСОБА_1 , ремонтував за життя з ОСОБА_33 . Йому – свідку відомо, що в 1998 році ОСОБА_1 пішов з сім`ї від ОСОБА_2 , вона дізналась, що у нього народилась позашлюбна донька, між ними зіпсувалися відносини. ОСОБА_1 допомагав доньці ОСОБА_46 та її матері до 1998 року, поки не зустрів в 1998 році ОСОБА_47 , яка прийшла працювати в наркологічний диспансер головним лікарем, якою у нього з 1998 року зав`язались близькі відносини. ОСОБА_1 з ОСОБА_13 зняли в оренду квартиру на ж/м Фрунзенському для проживання, купили туди м`які меблі, холодильник, він – свідок подарував їм стіл зі стільцями, там він з ними зустрічали новий рік. Він – свідок разом з ОСОБА_1 та ОСОБА_13 постійно святкували разом свята та дні народження на роботі, де він працював завідуючим поліклінікою, та у них вдома. На сумісних святах з 1995 року ОСОБА_2 разом з ОСОБА_1 не була присутня. З ОСОБА_1 постійно була на святах ОСОБА_48 , з якою у нього були сімейні відносини, вони разом приїздили на роботу в наркологічний диспансер та вони разом їхали додому, або їх возив водій. Йому – свідку відомо, що квартиру на Запорізькому шосе в м.Дніпро ОСОБА_1 з ОСОБА_13 купили разом в 2001-2002 роках для свого проживання, вони в неї переїхали, він бував у цій квартирі; її пошуком для придбання та її ремонтом, облаштуванням займався ОСОБА_1 , а не ОСОБА_2 , яка не приймала участі у купівлі квартири. У ОСОБА_1 була велика заробітна плата в 2000-2001 роках і у нього була можливість купити автомобіль і квартиру, у медичної сестри була значно менша зарплата. ОСОБА_1 та ОСОБА_13 проживали разом однією сім`єю з 1998 по 2016 рік, вони разом з ним працювали та відпочивали, вони були сімейною парою. Також, йому відомо, що ОСОБА_1 виділили земельну ділянку в с.Братському і він став там будувати будинок, він-свідок там часто бував, в будинку з 2003 жили ОСОБА_1 з ОСОБА_13 . ОСОБА_2 там не бувала, оскільки у них з ОСОБА_1 з 1995 року не було ніяких відносин. Він – свідок ОСОБА_2 в останнє бачив в 1996 році на похованні батька ОСОБА_1 . Також, йому – свідку відомо, що у ОСОБА_1 є ще маленька дитина від іншого шлюбу – донька ОСОБА_49 .

Свідок ОСОБА_41 в судовому засіданні пояснив, що живе по АДРЕСА_3 з 2004 року, ОСОБА_1 він знає з 2004 року, працював у нього на будівництві за вказаною адресою, робив так паркан, фундамент і інші підрядні роботи, для нього там зробили гостьовий будинок, в якому він і живе, з 2004 року ОСОБА_1 кожен день бував на будівництві з ОСОБА_13 , а в 2008 році вони як сімейна пара переїхали проживати в будинок на вказаній земельній ділянці. ОСОБА_2 він знає, оскільки діти ОСОБА_1 поряд з ділянкою ОСОБА_1 побудували будинок і вона туди приїздила, його – свідка звали туди в гості і він там з нею познайомився, на земельній ділянці ОСОБА_1 він ОСОБА_2 не зустрічав, до ОСОБА_1 приїздили в гості майже кожні вихідні тільки його діти та онуки. Зазначив, що до 2004 року ОСОБА_1 з ОСОБА_13 жили в квартирі по Запорізькому шосе, куди він приїздив вішати карнизи, там ОСОБА_50 не зустрічав, тільки ОСОБА_13 , з якою ОСОБА_1 проживав однією сім`єю до 2016 року в с.Братському, ОСОБА_1 чи її водій возили її на роботу в наркодиспансер та з роботи. Коли ОСОБА_1 жив разом з ОСОБА_13 , він – свідок не знав, що він був ще в шлюбі з ОСОБА_2 .

Свідок ОСОБА_42 в судовому засіданні пояснив, що він знайомий з ОСОБА_1 з 1998 року, коли почав працювати Дніпропетровському наркологічному диспансері водієм головного лікаря диспансеру ОСОБА_13 , яку привозив на роботу та возив додому. Спочатку ОСОБА_1 та ОСОБА_13 жили разом в квартирі на ж/м Фрунзенському, іноді він разом їх туди привозив і забирав звідти. По дорозі вони іноді заїздили в магазин за продуктами і він їх сприймав як сімейну пару, на роботі їх сприймали як сімейну пару. Потім вони в 2001 році стали жити в квартирі на Запорізькому шосе. Приблизно в 2009 році вони стали проживати в будинку в с.Братське, він їх як водій забирав звідти та возив на роботу, а також привозив з роботи як сімейну пару, також вони разом їздили на роботу та з роботи на своєму автомобілі. Знає, що ОСОБА_1 був раніше одружений, але з його дружиною він не знайомий.

Свідок ОСОБА_43 в судовому засіданні пояснила, що вона з 1999 року проживала зі своєю матір`ю за адресою АДРЕСА_14 , в 2000 році вона хотіла купити квартиру по сусідству АДРЕСА_11 у вказаному будинку, але там було необхідно робити великий ремонт. В 2001 році вона-свідок познайомилась з ОСОБА_1 та ОСОБА_39 як його дружиною, коли вони подзвонили у двері квартири її матері і сказали, що хотіли би купити квартиру АДРЕСА_11 у цьому ж будинку, розташовану в одному тамбурі з квартирою її матері. Вони представились подружньою парою, сім`єю, сказали, що разом працюють: він завідуючим клінікою, а вона головним лікарем, у будинку сусіди їх так і сприймали як подружню пару, вони не виглядали просто коханцями і не приховували свої відносини. Коли вони в 2001 році купили квартиру АДРЕСА_11 у цьому ж будинку, вона-свідок часто приходила до своєї матері і спостерігала як ОСОБА_1 та його дружина ОСОБА_51 робили в своїй квартирі ремонт близько 3-4 місяці, чула як вони ходили разом на роботу, вони жили в квартирі вдвох, були дуже дружні, до них приїздили гості, вони їх зустрічали та проводжали разом, самі залишались в квартирі. Вона-свідок бувала у них в гостях неодноразово, іноді зі своєю мамою у них в гостях вони пили чай, вони разом зустріли новий 2002 рік, між ними були добрі сусідські відносини. Її-свідка мама бачила їх кожен день, а вона майже кожний день, коли жила вже окремо без матері, приходила до своєї матері в квартиру, розташовану в одному тамбурі з їх квартирою, а її мама або кожний день пила чай в квартирі у ОСОБА_1 або ОСОБА_1 з ОСОБА_39 приходили в гості до її-свідка мами в квартиру, вони спілкували щодня, збирались разом облаштувати їх загальний тамбур. Звукоізоляція між їх квартирами була погана, вона-свідок часто у мами працювала дистанційно і тому вони з мамою чули, що вони живуть постійно у квартирі, коли вони відкривають та зачиняють свої двері, коли вони кожний день разом їхали на роботу або приїздили додому. Вона-свідок не була знайома з ОСОБА_2 і ніколи її не бачила. У цій квартирі АДРЕСА_11 ОСОБА_1 з ОСОБА_39 прожили близько 5 років, потім після їх виїзду до будинку, який вони побудували, ця квартира деякий час була порожня, згодом в цій квартирі з 2010 року проживав син ОСОБА_1 – ОСОБА_52 , спочатку з сім`єю, а потім сам.

Суд вважає, що ОСОБА_2 не надала суду належних та допустимих доказів вказаним твердженням, зазначеним нею у зустрічному позові щодо того, що зазначена квартира є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_24 , та не спростувала доводи ОСОБА_1 про те, що ця квартира є його особистою власністю. Крім того, як пояснила в судовому засіданні ОСОБА_2 , пошуком квартири для придбання вона не займалася, яким критеріям повинна була відповідати квартира, яку мали намір придбати, їй невідомо, в якому районі міста шукали для придбання квартиру їй невідомо, продавця квартири вона не бачила, саму квартиру не бачила до придбання, у нотаріуса на укладенні договору купівлі-продажу спірної квартири вона присутня не була, в квартирі не бувала, за яку суму була придбана квартира вона не пам`ятає, який ремонт зроблено в квартирі вона не пам’ятає.

Суд також вважає, що допитані в судовому засіданні свідки з боку позивача за первісним позовом ОСОБА_1 , а саме: ОСОБА_40 , ОСОБА_53 , ОСОБА_43 , ОСОБА_41 підтвердили позовні вимоги за первісним позовом, ними підтверджено факт того, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_13 склалися усталені відносини, притаманні подружжю, що вони постійно проживали разом, як чоловік та дружина, і що ОСОБА_2 вони не бачили, як таку, що має з ОСОБА_1 сімейні відносини у період з грудня 1998 року, їх пояснення відповідають іншим доказам по справі, наданим ОСОБА_1 , та не спростовані доказами, наданими ОСОБА_2 .

Пояснення в судовому засіданні свідків, заявлених з боку ОСОБА_2 - ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , які є синами сторін, суд сприймає критично, оскільки вони є зацікавленими у результаті розгляду справи, т.я. вони з батьком - ОСОБА_1 не спілкуються та прийняли сторону матері – ОСОБА_2 , про що вона пояснила в судовому засіданні.

З пояснень свідка ОСОБА_27 , яка є сусідкою по АДРЕСА_2 , вбачається, що

у 2013 році ОСОБА_1 займався ремонтом даху у домоволодінні по АДРЕСА_2 , що ним не заперечувалося, вона пояснила, що близько з родиною ОСОБА_24 не спілкувалася, а лише по-сусідськи, тому їй невідомо чи проживали ОСОБА_24 як чоловік та дружина з 1998 року. Свідок ОСОБА_38 , яка є рідною сестрою ОСОБА_2 , пояснила, зокрема, що їй невідомі обставини придбання спірної квартири; свідчення свідка ОСОБА_29 загалом містять припущення щодо обставин відносин ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

На підтвердження своїх позовних вимог позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 надала суду Акт від 12.08.2021, в якому зазначено, що його складено сусідами сторін та завірений квартальним комітетом №9 Бабушкінського районної у м.Дніпропетровську ради, в якому зазначено, що ОСОБА_1 проживав до 2004 року, а до 2015 року постійно приїздив та підтримував стосунки з ОСОБА_2 по АДРЕСА_8 ; також у весь цей час він підтримував добрі стосунки зі своїми синами та онуками.

Суд вважає, що даний акт не є належним доказом у справі, оскільки він спростовується іншими доказами по справі, зокрема, поясненнями свідка та відповідачки ОСОБА_2 у судовому засіданні, в яких вона зазначила, що у 2004 році ОСОБА_1 виїхав з АДРЕСА_2 , а подружні стосунки припинені остаточно з 2009 року. Відповідно ж до змісту Акту – до 2015 року ОСОБА_1 постійно приїжджав та підтримував стосунки з ОСОБА_2 , адреса сторін зазначена « АДРЕСА_2 . В даному Акті, підписаному ОСОБА_27 , яка є свідком у даній справі, зазначено, що ОСОБА_1 приїжджав постійно до 2015 року та підтримував стосунки з ОСОБА_2 , хоча у судовому засіданні ОСОБА_27 зазначила, що близько з родиною ОСОБА_24 не спілкувалася та їй невідомо чи підтримували ОСОБА_1 та ОСОБА_2 стосунки.

До зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 в якості доказів додано фотознімки з присяги сина та дня народження сина, на яких зображені ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , проте в судовому засіданні ОСОБА_1 не заперечував, що продовжував спілкуватися з синами після того, як остаточно пішов з сім`ї, з ОСОБА_2 , їх матір`ю, він зустрічався на святкових подіях у житті синів, однак ж, він ніколи не був після 1998 року на святкуванні дня народження синів за адресою мешкання ОСОБА_2 - АДРЕСА_2 . Вбачається, що ОСОБА_2 не надано суду на підтвердження зустрічних позовних вимог фотознімків із зображенням себе та ОСОБА_1 у період їх сумісного проживання за адресою АДРЕСА_2 за обставин, вказаних нею у зустрічному позові.

Таким чином, судом встановлено, що квартира за адресою: АДРЕСА_1 не є спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , оскільки була придбана ОСОБА_1 за Договором купівлі-продажу від 02.08.2001, хоча в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , однак за час їх окремого проживання у зв`язку фактичним припиненням шлюбних відносин, що також встановлено заочним рішенням Бабушкінського районного суду від 27.05.2009 у справі № 2-2967/09, що є підставою для визнання зазначеного нерухомого майна особистою приватною власністю ОСОБА_1 .

Зважаючи на викладене, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права особистої власності на майно підлягають задоволенню з визнанням за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на квартиру, житловою площею 39,6 кв.м. загальною площею 63,9 кв.м., за адресою АДРЕСА_1 , а зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 про визнання вказаної квартири спільною сумісною власністю подружжя та про її поділ задоволенню не підлягають.

Вбачається, що 23.04.2005 між ОСОБА_16 та ОСОБА_1 було укладено Договір дарування земельної ділянки, відповідно до якої ОСОБА_1 отримав у дарунок безоплатно земельну ділянку площею 1200 кв.м., розміщену на території Новоолександрівської сільської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області, АДРЕСА_3 , призначену для будівництва і обслуговування жилого будинку. Вказаний Договір був посвідчений 23.04.2005 приватним нотаріусом Дніпропетровського районного нотаріального округу, зареєстровано в реєстрі за № 1131. Відповідно до Державного Акту на право власності на земельну ділянку Серія № 150833, виданого 07.06.2007 Дніпропетровським районним відділом земельних ресурсів, за ОСОБА_1 було зареєстровано право власності на земельну ділянку, площею 0,120, яка розташована в АДРЕСА_3 . Позивачем за зустрічним позовом ОСОБА_2 у даній справі було заявлено позовні вимоги до ОСОБА_1 щодо поділу вказаної земельної ділянки, проте ухвалою Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 09.12.2021 за клопотанням ОСОБА_2 з представником провадження у даній цивільній справі було закрито в частині позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання земельної ділянки, що розташована за адресою АДРЕСА_3 , спільною сумісною власністю подружжя.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права особистої приватної власності на автомобіль марки TOYOTA модель PRADO, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 , та щодо зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна, а саме вказаного автомобіля спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 та про його поділ, стягнення в рахунок компенсації вартості автомобіля грошових коштів суд вважає наступне.

В обгрунтування первісного позову, з урахуванням його уточнення, ОСОБА_1 , зокрема, посилається на те, що в період припинення ним шлюбних відносин з ОСОБА_2 , окремого з нею проживання та припинення ведення спільного господарства ним крім квартири було також придбано автомобіль марки TOYOTA PRADO, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , який є його особистою приватною власністю, що заперечується ОСОБА_2 , яка у зустрічному позові просить визнати його спільною сумісною власністю подружжя та розділити.

В обгрунтування зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 , з урахуванням їх уточнення, зокрема, зазначає, що вони з чоловіком ОСОБА_1 , перебуваючи у зареєстрованому шлюбі, за спільні кошти придбали, зокрема, 01.11.2007 року автомобіль марки TOYOTA PRADO, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 ; також ними було придбано дві земельні ділянки площею 0,200 га та 0,018 га, загальною площею 0,218 га, які розташовані в АДРЕСА_7 , кадастровий номер: 1221411000-02-006-0011, 1221411000-02-006-0012, право власності на які було зареєстровано за ОСОБА_1 та за продаж яких у вересні 2007 року ОСОБА_18 . ОСОБА_1 отримав спільні кошти, за які він 01.11.2007 придбав автомобіль марки TOYOTA PRADO, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , який є спільним майном подружжя та підлягає розподілу між ними.

Разом з цим, судом встановлено, що вказані земельні ділянки по АДРЕСА_7 та автомобіль марки TOYOTA PRADO, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , не є спільним майном подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , з огляду на наступне.

Судом встановлено та вбачається з матеріалів цивільної справи, Рішенням №184 виконкому ради народних депутатів від 21 червня 2000 року було виділено ОСОБА_1 земельну ділянку за адресою АДРЕСА_7 , розміром 800 кв.м. для будівництва житлового будинку, житловою площею 58 кв.м., корисною 102 кв.м.

Відповідно до «Договору про надання у безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку на праві особистої власності житловою площею не більше 60 кв.м.» від 27.06.2000, Виконкомом Дніпропетровської ради народних депутатів згідно рішення Підгородненської ради народних депутатів №184 від 21.06.2000 про відвід земельної ділянки ОСОБА_1 надано на право безстрокового користування земельною ділянкою загальною площею 800 кв.м. згідно плану земельної ділянки АДРЕСА_7 .

Таким чином, встановлено, що земельна ділянка за адресою АДРЕСА_7 , розміром 800 кв.м., була виділена ОСОБА_1 . Рішенням №184 Виконкому міської Ради народних депутатів від 21.06.2000 року під будівництво, і у подальшому між ОСОБА_1 та Виконкомом Дніпропетровської ради народних депутатів було укладено Договір про надання у безстрокове користування земельної ділянки від 27.06.2000р., таким чином, зазначена земельна ділянка була придбана ОСОБА_1 на безоплатній основі в порядку приватизації та за час його окремого проживання у зв`язку фактичним припиненням шлюбних відносин з ОСОБА_2 .

Крім того, 08.12.2004, вже у період окремого проживання з ОСОБА_2 , між ОСОБА_21 та ОСОБА_1 був укладений Договір дарування земельної ділянки, відповідно до якого ОСОБА_21 подарувала ОСОБА_1 земельну ділянку, площею 1000 кв.м., розміщену на території АДРЕСА_7 , призначену для будівництва та обслуговування житлового будинку. Вказаний Договір було посвідчено приватним нотаріусом Дніпропетровського районного нотаріального округу, зареєстровано в реєстрі за № 7718.

В подальшому ОСОБА_1 було приватизовано земельні ділянки, а саме відповідно до Державного Акту на право власності на земельну ділянку Серія ЯА № 543385, виданого 17.08.2005 Дніпропетровським районним відділом земельних ресурсів, ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, площею 0,200 га, яка розташована АДРЕСА_7 .

Зазначені земельні ділянки були об`єднані Рішенням Підгородненської міської ради від 12.04.2005 року, їх цільове призначення було: ділянка площею 0,200 га (кадастровий номер: 1221411000-02-006-0011) - надана для будівництва та обслуговування житлого будинку; ділянка площею – 0,018 га (кадастровий номер: 1221411000-02-006-0012) – надана для ведення особистого селянського господарства, ОСОБА_1 було отримано Державний акт серії ЯА №543385, виданий Підгородненською міською радою Дніпропетровського району Дніпропетровської області 17.08.2005 та Державний акт серії ЯА 543386, виданий Підгородненською міською радою Дніпропетровського району Дніпропетровської області 17.08.2005 року.

Відповідно до Договору купівлі-продажу земельної ділянки від 14.09.2007, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Козіною А.В., ОСОБА_1 продав, а покупець ОСОБА_18 купив земельні ділянки площею 0,200 га (кадастровий номер: 1221411000-02-006-0011) та 0,018 га (кадастровий номер: 1221411000-02-006-0012) (загальною площею 0,218 га); місце розташування земельних ділянок: АДРЕСА_7 ; цільове призначення земельних ділянок: 0,200 га – надана для будівництва та обслуговування жилого будинку; 0,018 га – надана для ведення особистого селянського господарства. Вказаний договір було посвідчено приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Козіною А.В., серія ВЕХ №488820. При укладенні договору купівлі-продажу нотаріус повідомила ОСОБА_1 , що для посвідчення угоди необхідна згода ОСОБА_2 , оскільки на момент придбання земельної ділянки за договором купівлі-продажу у 2004 році ОСОБА_1 перебував на той час у шлюбі з ОСОБА_2 , хоча фактично припинив з нею шлюбні відносини ще з грудня 1998 року, яка була нею отримана.

Разом з цим, відповідно до вступної частини Договору купівлі-продажу земельної ділянки від 14.09.2007, за яким ОСОБА_1 продав ОСОБА_18 вже об`єднані в одну земельну ділянки, зазначено, що земельна ділянка належить ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу №7718 від 08.12.2004 року.

Таким чином, при укладенні Договору купівлі-продажу від 14.09.2007 приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Козіною А.В. була допущена помилка у вступній частині договору з невірними зазначенням правовстановлюючого документу, за яким ОСОБА_1 набув у власність земельну ділянку, оскільки 08.12.2004 між ОСОБА_1 та ОСОБА_21 було укладено договір дарування земельної ділянки, а не договір її купівлі-продажу, що підтверджується матеріалами справи, тому підстави для отримання згоди другого подружжя були відсутні.

Отже, встановлено, що одна із вищевказаних земельних ділянок була ОСОБА_1 подарована, а інша безоплатно отримана ним у порядку приватизації, та у період припинення шлюбних відносин з ОСОБА_2 , у подальшому зазначені земельні ділянки були об`єднані в одну, яку слід вважати особистою приватною власністю ОСОБА_1 , тому відповідно до вищенаведених положень чинного законодавства та сталої судової практики ці земельні ділянки не є спільним сумісним майно подружжя.

Відповідно до Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 , за ОСОБА_1 13.02.2015 року зареєстровано автомобіль марки TOYOTA модель PRADO, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 .

Як зазначила ОСОБА_2 у зустрічному позові, автомобіль марки TOYOTA модель PRADO, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 , було придбано за грошові кошти від продажу земельної ділянки по АДРЕСА_7 , яка за твердженням ОСОБА_2 є спільним сумісним майном подружжя, а тому підлягає поділу.

Разом з цим, вбачається, що вказаний автомобіль був придбаний ОСОБА_1 у період, коли шлюбні відносини з ОСОБА_2 фактично були припинені та між ними були відсутні взаємні права та обов`язки. Суд вважає, що ОСОБА_1 доведено суду те, що земельна ділянка по АДРЕСА_7 (об`єднана) є виключно його особистою приватною власністю, оскільки була частково приватизована ним в безоплатному порядку, а частково отримана у дар, тому відповідно, гроші, які були отримані від її продажу, є його особистими, а відтак автомобіль марки TOYOTA модель PRADO, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , було придбано за рахунок цих особистих коштів і цей автомобіль не є спільною сумісною власністю подружжя, що не стростовано ОСОБА_2 .

Тому, зважаючи на положення п.3 ч.1 ст.57 СК України, автомобіль марки TOYOTA модель PRADO, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , є особистою приватною власністю ОСОБА_1 та не підлягає поділу, що оспорювалося ОСОБА_2 , а відтак суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги позивача за первісним позовом ОСОБА_1 про визнання за ним права особистої приватної власності на автомобіль марки TOYOTA модель PRADO, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 .

Із вказаних підстав не підлягають задоволенню позовні вимоги ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя шляхом визнання за ОСОБА_1 права власності на автомобіль марки TOYOTA PRADO, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , та про стягнення з ОСОБА_1 в рахунок компенсації вартості цього автомобіля на користь ОСОБА_2 грошової компенсації вартості майна в сумі 203 175 грн., що еквівалентно 7500 доларів США по курсу НБУ станом на день подачі уточненого зустрічного позову, оскільки ці вимоги є похідними від вищевказаних позовних вимог.

Відповідно до ч.2, 3 ст. 72 СК України, до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

Як в позові так і в судовому засіданні ОСОБА_1 з представником вважали, що ОСОБА_2 пропустила строк позовної давності для звернення до суду з зустрічним позовом про поділ майна подружжя.

З огляду на всі встановлені обставини даної справи та взаємин сторін, суд вважає, що ОСОБА_2 звернулась до суду у даній справі з зустрічним позовом про поділ майна подружжя у строк, передбачений чинним законодавством України, оскільки встановлено, що до звернення до суду ОСОБА_1 з позовом про визнання майна особистою власністю спірне майно не було відчужено, ніхто із сторін не вчинив дій щодо його відчуження, тобто не відбулося порушення прав будь-кого з колишнього подружжя, тому заява ОСОБА_1 про застосування позовної давності до вимог ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.

Ухвалюючи рішення у справі про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та часткове задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 , суд враховує те, що відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Крім цього, зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).

У відповідності до ст. 141 ЦПК України, з урахуванням вирішення судом позовних вимог сторін, суд вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені витрати по справі - сплачений судовий збір у розмірі 9605,00 (дев`ять тисяч шістсот п`ять) гривень. Також, суд вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені витрати по справі - сплачений судовий збір у розмірі 6306,00 (шість тисяч триста шість) гривень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 76-81, 89, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права особистої власності на майно - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_9 , право особистої приватної власності на квартиру, житловою площею 39,6 кв.м. загальною площею 63,9 кв.м., за адресою АДРЕСА_1 , та на автомобіль марки TOYOTA модель PRADO, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 .

Зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя – задовольнити частково.

Визнати майно, а саме 36/100 частини домоволодіння, що знаходиться в АДРЕСА_2 , спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Поділити спільне майно подружжя, визнавши за ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_10 , право власності на 1/2 частину від 36/100 частин домоволодіння, що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 .

Визнати за ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_9 , право власності на 1/2 частину від 36/100 частин домоволодіння, що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 .

В задоволенні решти частини зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання спільною сумісною власністю подружжя, поділ спільного майна подружжя, стягнення грошової компенсації – відмовити в повному обсязі.

Стягнути з ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_10 , на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_9 , понесені витрати по справі - сплачений судовий збір у розмірі 9605,00 (дев`ять тисяч шістсот п`ять) гривень.

Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_9 , на користь ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_10 , понесені витрати по справі - сплачений судовий збір у розмірі 6306,00 (шість тисяч триста шість) гривень.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду через Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська шляхом подачі в 30-денний строк з дня отримання його копії. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя Т.О. Кудрявцева