Рішення від 08 квітня 2026 р. у справі №516/211/25 — Теплодарський міський суд Одеської області

Суд: Теплодарський міський суд Одеської області

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: споживчого кредиту

Дата: 08 квітня 2026 р.

Справа: №516/211/25

Суддя: Ширінська О. Х.

Справа №516/211/25

Провадження №2/516/7/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2026 рокум.Теплодар

Теплодарський міський суд Одеської області в складі:

головуючої судді – Ширінської О.Х.,

за участю секретаря – Паньковської Т.В.,

представника позивача – Кавалевського Є.В.,

представника відповідачів – ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі Теплодарського міського суду Одеської області, в режимі відеоконоференції, цивільну справу за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Укрдебт Плюс» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог – Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк», про стягнення інфляційних втрат і 3% річних за прострочення виконання грошового зобов`язання, -

УСТАНОВИВ:

ТОВ «Укрдебт Плюс», через представника - адвоката Андрюхіну Альону Русланівну, звернулося до суду з вищевказаним позовом.

В обґрунтування заявлених позовних вимог, представник позивача зазначила, що 27 липня 2005 року між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого було ПАТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_2 було укладено Кредитний договір № 10606595000 (2887-08 ОФ Н) (далі - Кредитний договір 1), відповідно до якого АКІБ «УкрСиббанк» надав позичальниці кредит в сумі 13 000,00 доларів США, а позичальниця зобов`язалась сплачувати відсотки за користування кредитом та повернути кредит у повному обсязі.

В забезпечення виконання зобов`язань за Кредитним договором 1, 27 липня 2005 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 було укладено Договір поруки № 2887-08 від 27 липня 2005 року (далі - Договір поруки 1), за умовами якого ОСОБА_3 зобов`язався перед кредитором відповідати за виконання ОСОБА_2 усіх її зобов`язань перед Кредитором в повному обсязі, що виникають з Кредитного договору 1.

Відповідно до п. 1.4. Договору поруки 1 ОСОБА_3 та ОСОБА_2 відповідають перед кредитором солідарно.

Окрім того, 03 листопада 2006 року між АКІБ «УкрСиббанк» , правонаступником якого було ПАТ «УкрСиббанк» , та ОСОБА_2 було укладено Договір про надання споживчого кредиту № 11066432000 (далі - Кредитний договір 2), відповідно до якого АКІБ «УкрСиббанк» надав позичальниці кредит в сумі 15 000,00 доларів США, а позичальниця зобов`язалась сплачувати відсотки за користування кредитом та повернути кредит у повному обсязі.

В забезпечення виконання зобов`язань за Кредитним договором 2, 03 листопада 2006 рокуміж АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_4 було укладено Договір поруки № 56694 від 03 листопада 2006 року (далі - Договір поруки 2), а також 03 листопада 2006 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 було укладено Договір поруки №56517 від 03 листопада 2006 року (далі - Договір поруки 3), за умовами яких ОСОБА_4 та ОСОБА_3 зобов`язались перед кредитором відповідати за виконання ОСОБА_2 усіх її зобов`язань перед Кредитором в повному обсязі, що виникають з Кредитного договору 2.

Відповідно до пунктів п 1.4. Договору поруки 2 та Договору поруки 3 ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 відповідають перед кредитором солідарно.

Позичальник не виконувала свої обов`язки за вказаним Кредитним договором, у зв`язку з чим ПАТ "УкрСиббанк" зверталось до Теплодарського міського суду Одеської області з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про солідарне стягнення сум заборгованості за кредитними договорами.

Рішенням Теплодарського міського суду Одеської області від 22.10.2010 року у справі №2-104/10: Стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» заборгованість за договором про надання споживчого кредиту №11066432000 від 03.11.2006 року у розмірі 159447,08 гривень, солідарно.

Стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» заборгованість за Кредитним договором №2887-08 ОФ Н (10606595000) від 27.07.2005 р. у розмірі 143 411 (сто сорок три тисячі чотириста одинадцять) гривен 87 (вісімдесят сім) копійок - солідарно.

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 20.04.2011 року Рішення Теплодарського міського суду Одеської області від 20.10.2010 року у справі №2-104/10 було змінено та ухвалено нове рішення, яким позов ПАТ «УкрСиббанк» задоволено: стягнуто на користь ПАТ «УкрСиббанк» з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 в солідарному порядку за кредитним договором №10606595000 (2887-08 ОФ Н) від 27.07.2005 року:

- суму заборгованості за кредитом – 87 476,83 грн.;

- суму заборгованості по процентам за користування кредитом – 29 485,25 грн.;

- суму пені за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом – 10 251,66 гривень;

- суму пені за несвоєчасне погашення заборгованості по процентам за користування кредитом – 16 607,12 гривень;

за договором про надання споживчого кредиту №11066432000 від 03.11.2006 року:

- суму заборгованості за кредитом – 104 034,92 гривень;

- суму заборгованості по процентам за користування кредитом – 42 113,35 гривень;

- суму пені за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом – 7 279,22 гривень;-

- суму пені за несвоєчасне погашення заборгованості по процентам за користування кредитом – 6 453,53 гривень.

08.12.2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» було укладено Договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, відповідно до умов якого ПАТ «УкрСиббанк» відступив на користь ПАТ «Дельта Банк» своє право вимоги заборгованості за Договорами кредиту, в тому числі за Кредитним договором №10606595000 (2887-08 ОФ Н) від 27.07.2005 року та Договором про надання споживчого кредиту № 11066432000 від 03 листопада 2006 року, укладеними між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 , а також договорами забезпечення до них.

Ухвалою Теплодарського міського суду Одеської області від 15.01.2013 року у справі №1530/369/12 задоволено заяву ПАТ «Дельта банк» про заміну сторони виконавчого провадження, замінено сторону виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа №2-104/10р, виданого 24.06.2011 року Теплодарським міським судом Одеської області, про стягнення з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 солідарно боргу в загальному розмірі 303 701, 88 гривень, - з ПАТ «УкрСиббанк» на правонаступника - ПАТ «Дельта банк» у справі за позовом ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про солідарне стягнення сум заборгованості за кредитними договорами.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 15.05.2013 року залишено без змін Ухвалу Теплодарського міського суду Одеської області від 15.01.2013 року.

13.05.2020 року між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «Укрдебт Плюс» був укладений Договір про відступлення прав вимоги №2244/К, посвідчений Шевченко І.Л., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за реєстровим №683.

За цим Договором в порядку та на умовах, визначених ним, АТ «Дельта Банк» відступило ТОВ «Укрдебт Плюс» належні банку права вимоги до позичальників, заставодавців (іпотекодавців) та поручителів, зазначених у додатку до цього договору, включаючи права вимоги до правонаступників боржників, спадкоємців боржників або інших осіб, до яких перейшли обов`язки боржників, за кредитними договорами, договорами поруки та договорами застави (іпотеки), з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до них.

Згідно вказаного договору, ТОВ «Укрдебт Плюс» набуло право вимоги, в тому числі за Кредитним договором №10606595000 (2887-08 ОФ Н) від 27.07.2005 року, Договором про надання споживчого кредиту № 11066432000 від 03 листопада 2006 року, а також за договорами забезпечення до них.

Таким чином, кредитора за Кредитним договором №10606595000 (2887-08 ОФ Н) від 27.07.2005 року, Договором про надання споживчого кредиту № 11066432000 від 03 листопада 2006 року, які було укладено з ОСОБА_2 , за Договором поруки № 2887-08 від 27 липня 2005 року, який було укладено з ОСОБА_3 , Договором поруки № 56694 від 03 листопада 2006 року, який було укладено з ОСОБА_4 , а також Договором поруки №56517 від 03 листопада 2006 року, який було укладено з ОСОБА_3 , було змінено з ПАТ «Дельта Банк» на ТОВ «Укрдебт Плюс» .

Відповідно до ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу Положеннями статті 611 цього Кодексу передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Зокрема, статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 цього Кодексу.

Отже, за змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), від 4 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), якщо банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, то такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. Кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку у разі пред`явлення вимоги до позичальника про дострокове погашення боргу на підставі статті 1050 ЦК України. Разом з тим права та інтереси кредитодавця в таких правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки у цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 4 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18).

Таким чином, з ухваленням рішення про стягнення боргу у 2011 році зобов`язання відповідачів сплатити заборгованість за Кредитним договором не припинилося та триває по сьогоднішній день. Відтак кредитор має право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.11.2019 у справі №127/15672/16-ц зробила висновок, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Разом з тим, на час дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (СОVID-19), а також, на період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, перебіг строків позовної давності зупинився.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID- 19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався.

Запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу СОVID - 19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина.

Законом України № 530-ІХ від 17 березня 2020 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (СОVID-19)» введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, віднесено до форс-мажорних обставин (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати»).

Законом України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (СОVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (СОVID- 19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину». Цей Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року. При цьому карантин на території України встановлено з 12 березня 2020 року (постанова Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу СОVID-19» (назва в редакції, чинній на дату прийняття) від 11 березня 2020 року № 211).

У пункті 12 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (СОVID-19) (див. постанови Верховного Суду від 7 вересня 2022 року у справі № 679/1136/21 (провадження № 61-5238св22) та від 20 квітня 2023 року у справі №728/1765/21 (провадження № 61-6640св21)).

Отже, вказаною нормою права встановлено, що строки, визначені цим пунктом Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України на час дії карантину продовжуються автоматично, відтак заява відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності до позовних вимог строк давності за яким продовжено згідно з імперативними приписами ЦК України не підлягає задоволенню (див. постанову Верховного Суду від 16 листопада 2023 року у справі № 487/1342/21 (провадження № 61-4298св23)).

Виходячи із взаємозв`язку норм права, які були прийняті органом законодавчої влади в Україні під час дії карантину, введеного Урядом України у зв`язку із поширенням коронавірусної хвороби (СОVID-19), цілей, з метою яких ці норми впроваджені, а також з метою недопущення безпідставного звуження прав учасників цивільних правовідносин, колегія суддів дійшла висновку, що пункт 12 Перехідних і прикінцевих положень ЦК України щодо продовження під час карантину строків загальної і спеціальної позовної давності, передбачених статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, підлягає застосуванню у тому випадку, коли строк позовної давності не сплив на момент встановлення карантину на території України (12 березня 2020 року).

Близькі за змістом висновки викладено в постановах Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі № 679/1136/21 (провадження № 61-5238св22) та від 26 вересня 2022 року у справі № 372/3235/20 (провадження № 61-6797св22).

Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р. на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Проте, відповідно до пункту 18 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України, який доповнений Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період воєнного стану» від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ та набрав чинності 17 березня 2022 року, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Аналіз положень пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» та статей 1046, 1049, 1050, 1054 ЦК України свідчить про те, що на кредитний договір розповсюджується дія пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України.

Схожі висновки містяться у постановах Верховного Суду від 06 вересня 2023 року у справі № 910/8349/22 та від 18 жовтня 2023 року у справі № 706/68/23 (провадження № 61-8279св23).

Також цим Законом Розділ «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України доповнено пунктом 19 такого змісту: «У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану».

Воєнний стан триває в Україні і на даний час.

Відтак, суми, передбачені статтею 625 ЦК України нараховано позивачем за період з 23 лютого 2019 року по 23 лютого 2022 року в межах строків позовної давності.

Також, для правильного визначення сум, передбачених статтею 625 ЦК України, потрібно врахувати правові висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 340/385/17.

У цій постанові Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про правомірність нарахування на суму основної заборгованості індексу інфляції, оскільки позивач скористався своїм процесуальним правом обирати валюту зобов`язання та пред`явив позовну вимогу щодо стягнення заборгованості в гривневому еквіваленті за курсом НБУ. Відтак, з цієї дати валютою заборгованості стала національна валюта України - гривня, тому нарахування індексу інфляції на таку заборгованість є правомірним.

З урахування викладеного, позивачем нараховано відповідачу наступні суми, передбачені статтею 625 ЦК України за період з 23 лютого 2019 року по 23 лютого 2022 року на відповідну заборгованість.

Загальна сума заборгованості складає 200 545(двісті тисяч п`ятсот сорок п`ять) гривень 62 копійки, відповідно до наданого розрахунку.

Стягнення вказаної суми заборгованості з відповідача буде належним та ефективним способом захисту майнових прав та інтересів позивача.

Представник позивача просив стягнути солідарно з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ), ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 ) та ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрдебт Плюс», код за ЄДРПОУ 43212924 інфляційні втрати та 3 % річних з загальному розмірі 200 545 (двісті тисяч п`ятсот сорок п`ять) гривень 62 копійки.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ), ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 ) та ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрдебт Плюс», код за ЄДРПОУ 43212924, витрати по оплаті судового збору у розмірі 2422,40 грн.

Представник відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 – адвокат Сухецька С.М. 04.08.2025 року подала відзив на позову заяву, в якому зазначила, що фактично свої вимоги позивач ґрунтує на тому, що: «...з ухваленням рішення про стягнення боргу у 2011 році зобов`язання відповідачів сплатити заборгованість за кредитним договором не припинилося та триває по сьогоднішній день. Відтак кредитор має право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України за увесь час прострочення».

З вказаними доводами позивача та позовними вимогами не згодна, вважає їх безпідставними та незаконними з наступних підстав.

На сьогоднішній день у позивача відсутні правові підстави для стягнення з ОСОБА_2 та інших відповідачів на його користь інфляційні втрати та 3% річних.

Вказані доводи позивача не ґрунтуються на вимогах закону.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач ставить питання про стягнення інфляційних витрат та 3% річних за прострочення виконання рішення суду.

Таким чином, з часу ухвалення та набрання законної сили рішенням суду, яким вирішено спір між сторонами щодо боргових зобов`язань відповідачів, правовідносини сторін перейшли у площину виконання судового рішення.

Права та обов`язки сторін за кредитним договором внаслідок прийняття судового рішення та вступу його в законну силу трансформувалися в право кредитора вимагати виконання судового рішення, а не зобов`язання за кредитним договором (постанова Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 753/4256/17).

У позивача ТОВ «Укрдебт Плюс» відсутнє право вимагати виконання судового рішення, оскільки позивач не є ані стороною справи №2-104/10, ані Стягувачем у виконавчому провадженні по виконанню рішення суду у даній справі, а строки примусового виконання рішення суду закінчилися.

Ухвалою Теплодарського міського суду Одеської області від 21.05.2025 року (у справі №2-104/10) було відмовлено ТОВ «Укрдебт Плюс» у задоволенні заяви про заміну стягувача ПАТ «Дельта банк» на його правонаступника ТОВ «Укрдебт Плюс» у цивільній справі № 2-104/10 за позовом ПАТ «Укрсиббанк» до ОСОБА_2 , та ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитними договорами.

При постановлені вказаної ухвали судом встановлено, що на підставі рішення апеляційного суду по справі було видано три виконавчих листа, які первинним кредитором звернуто до виконання та виконавчою службою було відкрито три виконавчі провадження № 28566508, № 28564040, № 28566508.

Постановами від 07 грудня 2011 року, 24 грудня 2012 року, 05 березня 2012 року виконавчі листи було повернуто стягувачу, тобто ПАТ «УкрСиббанк».

Після заміни сторони виконавчого провадження ухвалою суду у 2013 році, АТ «Дельта Банк» не зверталось із виконавчими листами до виконавчої служби щодо примусового виконання рішення.

Відповідно до постанов державного виконавця строк звернення виконавчих листів до виконання становить 24 грудня 2013 року по виконавчому листу відносно ОСОБА_2 , по виконавчому листу відносно ОСОБА_4 - 05 березня 2013 року та 07 грудня 2012 року - по виконавчому листу відносно ОСОБА_3 .

Виконавчі листи первинному кредитору ПАТ «УкрСиббанк» було повернуто: щодо боржника ОСОБА_3 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону, тобто у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними; щодо боржника ОСОБА_2 на підставі п. 3 ч. 1 ст. 47 Закону, тобто стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, не реалізоване під час виконання рішення; щодо боржника ОСОБА_4 на підставі п. 4 ч. 1 ст. 47 Закону, тобто стягувач перешкоджав провадженню виконавчих дій або не здійснив авансування витрат на організацію та проведення виконавчих дій, авансування яких передбачено цим Законом, незважаючи на попередження державного виконавця про повернення йому виконавчого документа.

Згідно відповіді Біляївського відділу ДВС в Одеському районі Одеської області від 12 травня 2025 року, наданій на запит суду у справі № 2-104/10, у період з 01 січня 2013 року по теперішній час, виконавчі листи за № 2-104/10, видані Теплодарським міським судом Одеської області про стягнення заборгованості на користь ПАТ «УкрСиббанк» та/або АТ «Дельта Банк» до Біляївського відділу ДВС не надходили та на примусовому виконанні не перебували.

Згідно постанов державного виконавця, якими повернуто виконавчі листи первинному стягувачу, строк пред`явлення виконавчих листів до виконання, самий пізній 2013 рік.

Таким чином строк пред`явлення виконавчих листів до виконання сплив станом на 2025 рік.

При розгляді вказаної справи було встановлено відсутність права позивача на заміну стягувача ПАТ «Дельта Банк» на його правонаступника ТОВ «Укрдебт Плюс» у даних правовідносинах, що в свою чергу свідчить про відсутність у позивача права на звернення до суду за контролем виконання рішення суду та захисту його прав, що виникають в процесі виконання рішення суду, в тому числі і щодо стягнення заборгованості встановленої рішенням суду.

Відповідно до усталеної практики постанов Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі №554/4741/19, Об`єднаної палати Верховного Суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 встановлено, що розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм. Натуральним зобов`язанням (obligatio naturalis) є зобов`язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном. Конструкція статті 625 ЦК України щодо нарахування 3 % річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов`язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку. Кредитор в натуральному зобов`язанні не має права нараховувати 3 % річних та інфляційні втрати, оскільки вимога в такому зобов`язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку відповідно до правової позиції у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 757/44680/15-ц.

Крім того, у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі №757/44680/15-ц зазначено, що «в постанові Верховного Суду України від 26 квітня 2017 року у справі №3-1522гс 16 зроблено висновок, що «зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК), а тому 12 квітня 2016 року (дата здійснення розрахунку за виконані роботи) і є датою, коли зобов`язання припинилося. Законодавець визначає обов`язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням' рівня інфляції та 3 % річних за увесь час прострочення, у зв`язку з чим таке зобов`язання є триваючим. Зважаючи на викладене, висновок суду першої інстанції про сплив позовної давності за вимогами про стягнення інфляційних втрат і 3% річних у зв`язку зі спливом строку за вимогою про стягнення основного боргу - помилковий, оскільки інфляційні та річні не є додатковими вимогами в розумінні статті 266 ЦК України».

У справі № 3-1522г16 між сторонами не існувало натурального зобов`язання і тому висновок у справі № 3-1522с16 не може бути застосований у справі, що переглядається. У справі, що переглядається ПАТ «Родовід Банк» просило стягнути з відповідача 3 % річних від суми простроченої заборгованості за тілом кредиту за період з 04 червня 2014 року по 22 жовтня 2015 року. Оскільки рішенням Печерського районного суду міста Києва від 02 квітня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 16 липня 2015 року, було відмовлено у задоволенні позову АТ «Родовід Банк» до ОСОБА 4 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 25 грудня 2006 року № 15.3/СЖ-229.06.2 у зв`язку з пропуском позовної давності, то 3 % річних у справі, що переглядається, були нараховані до вимоги, яка існує в натуральному зобов`язанні».

Таким чином, з часу ухвалення та набрання законної сили рішенням у справі №2- 104/10, яким вирішено спір між сторонами щодо боргових зобов`язань відповідачів, правовідносини сторін перейшли в іншу площину - площину виконання судового рішення.

Враховуючи, що судовим рішенням у справі № 2-104/10, яке набрало законної сили, позивачу було відмовлено у заміні стягувана ПАТ «Дельта банк» на його правонаступника ТОВ «Укрдебт Плюс», тобто його вимоги, які виникли на підставі рішення суду, не можуть бути захищені в судовому (примусовому) порядку, то між сторонами виникло натуральне зобов`язання, до якого не можуть бути застосовані положення ст. 625 ЦК України.

Отже, коли в судовому порядку позивачу було відмовлено у залучені його до правовідносин, що виникли відносно судового рішення у якості стягувача, з мотивів відсутності виконавчого провадження та закінченням строків пред`явлення виконавчих листів відносно відповідачів до виконання, позивач втрачає право на стягнення заборгованості з відповідачів за судовим рішенням в примусовому порядку. Відповідно припиняються повноваження суду здійснювати судовий контроль за виконанням такого судового рішення, та кредитор втрачає право на судовий захист своєї вимоги.

Відповідно є підстави стверджувати, що між сторонами виникли правовідносини^ виконання натурального зобов`язання.

З вказаного вбачається, що позивачем були нараховані інфляційні витрати та 3% річних до вимоги, яка існує в натуральному зобов`язанні.

Тобто, позивач втратив своє право вимоги на примусове виконання відповідачами своїх зобов`язань за кредитним договором за рішенням суду (срок пред`явлення до виконання рішення суду), і тому основне зобов`язання ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 за кредитними договорами, встановлене рішенням суду у справі № 2-104/10, вже не підлягає примусовому виконанню.

За таких обставин кредитор, для охорони інтересів боржника, міг пред`явити позов про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, які нараховані на заявлену вимогу, тільки разом з пред`явленням позову про стягнення заявленої вимоги, або після відкриття виконавчого провадження.

Також, стягувач за рішенням суду справі №2-104/10 самостійно у 2012 році відмовився від виконання боржниками (відповідачами у справі) рішення суду шляхом передачі йому майна ОСОБА_2 , що підтверджується постановою державного виконавця про повернення виконавчого листа стягувачу, інформація про що міститься в матеріалах цивільної справи №2-104/10.

З вказаного вбачається, що рішення суду могло бути виконано ще у 2012 році, однак саме з вини стягувача вказане рішення суду не виконане.

Представник відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 – ОСОБА_5 просила відмовити в повному обсязі в задоволені позовних вимог ТОВ «Укрдебт Плюс» до ОСОБА_2 , та ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , із залученням до участі у справі у якості третьої особи: ПАТ «Дельта Банк», про стягнення інфляційних втрат і 3% річних за прострочення виконання грошового зобов`язання.

Представником позивача було подано відповідь на відзив, в яких представник наводить низку правових позицій, викладених Верховним судом у своїх постановах щодо практики застосування ст. 625 ЦК України, нарахування інфляційних втрат та 3 відсотків річних.

В судовому засіданні представник позивача Ковалевський Є.В. просив задовольнити заявлені позовні вимоги з підстав, зазначених у позові.

Представник відповідачів ОСОБА_1 просила відмовити у задоволенні позовних вимог з огляду на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 11.02.2026 року по справі № 754/511/23.

Заслухавши думку сторін, дослідивши матеріали справи, суд встановив обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що відповідно до кредитного договору №10606595000, укладеного 27.07.2005 між АКІБ "Укрсиббанк" та ОСОБА_2 , остання отримала кредит у сумі 13 000, 00 доларів США.

В забезпечення виконання зобов`язань за зазначеним кредитним договором 27.07.2005 укладено Договір поруки № 2887-08 між АКІБ "Укрсиббанк" та ОСОБА_3 , за умовами якого ОСОБА_3 зобов`язався відповідати за виконання ОСОБА_2 усіх її зобов`язань.

Окрім того, відповідно до Договору про надання споживчого кредиту № 11066432000, укладеного 03.11.2006 між АКІБ "Укрсиббанк" та ОСОБА_2 , остання отримала кредит у сумі 15 000,00 доларів США.

В забезпечення виконання зобов`язань за зазначеним кредитним договором, 03.11.2006 укладено Договір поруки № 56694 між АКІБ "Укрсиббанк" та ОСОБА_4 , а також Договір поруки №56517 між АКІБ "Укрсиббанк" та ОСОБА_3 , за умовами яких ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зобов`язалися відповідати за виконання ОСОБА_2 усіх її зобов`язань.

Рішенням Теплодарського міського суду Одеської області від 22.10.2010 року у справі №2-104/10: стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» заборгованість за договором про надання споживчого кредиту №11066432000 від 03.11.2006 року у розмірі 159 447,08 гривень.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» заборгованість за Кредитним договором №2887-08 ОФ Н (10606595000) від 27.07.2005 р. у розмірі 143 411 (сто сорок три тисячі чотириста одинадцять) гривен 87 копійок.

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 20.04.2011, яким було змінено рішення Теплодарського міського суду Одеської області від 20.10.2010, стягнуто на користь ПАТ «Укрсиббанк» з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 в солідарному порядку за кредитним договором №10606595000 від 27.07.2005 та договором про надання споживчого кредиту №11066432000 від 03.11.2006 заборгованість на загальну суму 200 545, 62 грн.

08.12.2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» було укладено Договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, відповідно до умов якого ПАТ «УкрСиббанк» відступив на користь ПАТ «Дельта Банк» своє право вимоги заборгованості за Договорами кредиту, в тому числі за Кредитним договором №10606595000 (2887-08 ОФ Н) від 27.07.2005 року та Договором про надання: споживчого кредиту № 11066432000 від 03 листопада 2006 року, укладеними між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 , а також договорами забезпечення до них.

Ухвалою Теплодарського міського суду Одеської області від 15.01.2013 року у справі №1530/369/12 задоволено заяву ПАТ «Дельта Банк» про заміну сторони виконавчого провадження, замінено сторону виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа №2-104/10р. виданого 24.06.2011 року Тепдодарським міським судом Одеської області, про стягнення з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 солідарно боргу в загальному розмірі 303701.88 гривень, - з ПАТ «УкрСиббанк» на правонаступника - ПАТ «Дельта банк».

13.05.2020 року між ПАТ «Дельта банк» та ТОВ «Укрдебт Плюс» був укладений Договір про відступлення прав вимоги №2244/К. За цим Договором в порядку та на умовах, визначених ним, АТ «ДЕЛЬТА БАНК», відступило ТОВ «Укрдебт Плюс» належні банку права вимоги до позичальників, заставодавців (іпотекодавців) та поручителів, зазначених у додатку до цього договору, включаючи права вимоги до правонаступників боржників, спадкоємців боржників або інших осіб, до яких перейшли обов`язки боржників, за кредитними договорами, договорами поруки та договорами застави (іпотеки), з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до них.

Ухвалою Теплодарського міського суду Одеської області від 21.05.2025 року (у справі №2-104/10) було відмовлено ТОВ «Укрдебт Плюс» у задоволенні заяви про заміну стягувача ПАТ «Дельта Банк» на його правонаступника ТОВ «Укрдебт Плюс» у цивільній справі № 2-104/10 за позовом ПАТ «Укрсиббанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про стягнення заборгованості за кредитними договорами.

ТОВ «Укрдебт плюс» в заяві про заміну стягувача не ставило питання про поновлення строку звернення з виконавчим документом до примусового виконання.

На підставі рішення апеляційного суду було видано у справі три виконавчих листа, які первинним кредитором було звернуто до виконання та виконавчою службою було відкрито три виконавчі провадження № 28566508, № 28564040, № 28566508.

Відповідно до постанов державного виконавця строк звернення виконавчих листів до виконання по виконавчому листу відносно ОСОБА_2 - 24 грудня 2013 року, по виконавчому листу відносно ОСОБА_4 - 05 березня 2013 року та 07 грудня 2012 року - по виконавчому листу відносно ОСОБА_3 .

Виконавчі листи первинному кредитору ПАТ «УкрСиббанк» було повернуто: щодо боржника ОСОБА_3 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону, тобто у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними; щодо боржника ОСОБА_2 - на підставі п. 3 ч. 1 ст. 47 Закону, тобто стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, не реалізоване під час виконання рішення; щодо боржника ОСОБА_4 - на підставі п. 4 ч. 1 ст. 47 Закону, тобто стягувач перешкоджав провадженню виконавчих дій або не здійснив авансування витрат на організацію та проведення виконавчих дій, авансування яких передбачено цим Законом.

Тобто, строк пред`явлення виконавчих листів до виконання сплив станом на 2025 рік.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно із частиною другою статті 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку.

Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина перша статті 530 ЦК України).

Відповідно до статті 611 ЦК України в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК України).

Одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання (частина друга статті 615 ЦК України).

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входить до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 11.02.2026 року у справі № 754/511/23, провадження № 14-63цс25 зазначила наступне.

«Згідно із частиною першою статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Хоча конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов`язки. Практика ЄСПЛ визначає, що сторона, задіяна у ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

У рішенні ЄСПЛ у справі «Тойшлер проти Німеччини» від 04 жовтня 2001 року наголошено, що обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті своїх інтересів.

З огляду на викладене, будучи позивачем у справі та стягувачем за виконавчим документом, особа не може бути необізнаною з наявністю провадження у вказаній справі та із встановленим законом строком для пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Реалізація своїх процесуальних прав у цьому випадку залежить виключно від волі самого кредитора (позивача, стягувача).

За таких обставин можливі аргументи на користь стягувача про те, що невиконання судового рішення, яке набрало законної сили, суперечить принципу верховенства права, складовою якого є принцип правової визначеності, у цьому випадку не можуть вважатись доречними, оскільки саме надання стягувачу можливості постійно пред`являти вимоги до боржника про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих на невиконувану вимогу, буде суперечити принципу правової визначеності.

Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування відсотків річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника.

Вказане судове рішення (про відмову в поновленні строку пред`явлення виконавчого листа до виконання та відмову у видачі його дубліката) засвідчує, що стягувач втратив право на примусове виконання судового рішення про стягнення основного боргу. Тобто у такому випадку основна вимога позивача про примусове стягнення боргу, підтверджена судовим рішенням, не може бути виконана в примусовому порядку, а тому до відповідних грошових вимог (щодо яких вичерпана можливість стягнення в примусовому порядку за судовим рішенням) не підлягають застосуванню правила частини другої статті 625 ЦК України.

Факт не перебування виконавчого листа за основним борговим зобов`язанням на примусовому виконанні в органах державної виконавчої служби в сукупності з відмовою суду в задоволенні заяви позивача про видачу дубліката виконавчого листа та поновлення строку для пред`явлення його до виконання унеможливлює застосування до спірних правовідносин положень частини другої статті 625 ЦК України, оскільки вказана норма підлягає застосуванню судом лише за грошовим зобов`язанням, яке підлягає виконанню.

У зв`язку зі спливом строку, наданого законом для пред`явлення виконавчого листа до виконання, відмовою суду у поновленні цього строку і у видачі дубліката виконавчого листа, немає і обов`язку відповідача у грошовому зобов`язанні, який би міг бути виконаний примусово, а отже, немає правової підстави для стягнення можливого похідного зобов`язання, передбаченого статтею 625 ЦК України.»

З огляду на вище наведене, суд приходить до висновку щодо відсутності правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог, тому у позові слідує відмовити.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 89, 141, 229, 258-259, 263-268 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрдебт Плюс» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог – Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк», про стягнення інфляційних втрат і 3% річних за прострочення виконання грошового зобов`язання – відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення, шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

Суддя: О.Х. Ширінська

Оригінал: reyestr.court.gov.ua