Постанова від 30 березня 2026 р. у справі №524/14179/25 — Полтавський апеляційний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 524/14179/25 Номер провадження 22-ц/814/1318/26Головуючий у 1-й інстанції Мельник Н.П. Доповідач ап. інст. Одринська Т. В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 березня 2026 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді Одринської Т.В.,

суддів Пікуля В.П., Триголова В.М.,

за участю секретаря Сальної Н.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтава цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , поданою представником (адвокатом) Герасимовською Наталею Миколаївною, заінтересована особа: ОСОБА_2 про видачу обмежувального припису

за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 – адвоката Герасимовської Наталії Миколаївни на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 11 листопада 2025 року,

В С Т А Н О В И В :

У листопаді 2025 року заявник звернувся до суду із вказаною заявою, у якій просив суд видати обмежувальний припис стосовно ОСОБА_2 строком на шість місяців шляхом покладення на нього наступних обов`язків:

-заборони наближатися на 100 м до місця проживання (перебування), роботи, інших місць частого відвідування ОСОБА_1 , у тому числі, але не виключено за зареєстрованим місцем проживання у АДРЕСА_1 та за місцем фактичного проживання у АДРЕСА_2 ;

-заборони в будь-який спосіб спілкуватися, вести листування, телефонні переговори зі ОСОБА_1 або контактувати з ним через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.

У обгрунтування заяви зазначено, що ОСОБА_1 є батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка 17.04.2010 уклала шлюб із ОСОБА_2 31.01.2025 шлюб розірваний рішенням Крюківського районного суду м. Кременчука по справі № 537/4788/24. З 2022 року дочка заявника проживає за кордоном. Після того, як ОСОБА_2 дізнався про ініціювання дружиною розлучення, періодично вчиняє сварки зі ОСОБА_1 , морально тисне на нього з метою впливу останнього на дочку, погрожує.

Підґрунтям неприязних відносин також є майнове питання щодо будинку у АДРЕСА_2 .

У заяві зазначено, що вказаним будинком за погодженням з дочкою користується ОСОБА_1 , який згідно довіреності, виданою ОСОБА_4 на його ім`я 08.03.2025, опікується ним, охороняє та зберігає наявне ньому майно.

Вказано, що за фактом нанесення тілесних ушкоджень стосовно ОСОБА_2 03.01.2025 відкрите кримінальне провадження за ч. 1 ст. 125 КК України. 24.07.2025 складений обвинувальний акт. На теперішній час матеріали кримінального провадження перебувають на розгляді Кременчуцького районного суду Полтавської області, справа № 536/1771/25. ОСОБА_1 до Кременчуцького районного суду Полтавської області поданий позов до ОСОБА_2 про відшкодування нанесеної матеріальної та моральної шкоди (справа № 536/998/25).

Також вказано, що ОСОБА_2 притягнуто до відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП (постанова Кременчуцького районного суду Полтавської області від 22.07.2025 по справі № 536/401/25).

Згідно висновку клінічного психолога ОСОБА_5 за № 09/2025, складеного 03.06.2025, за результатами діагностичного обстеження ОСОБА_1 , у нього виявлені ознаки психологічного травмування внаслідок систематичного вчинення ОСОБА_2 стосовно нього домашнього насильства, у тому числі психологічного характеру, що проявляються у постійному підвищеному почутті тривоги, переживанні посттравматичних стресових реакцій, що стали наслідком дій ОСОБА_2 , які за відчуттями ОСОБА_1 несли йому смертельну загрозу, ознак помірно вираженої депресії та соматичних проявах, зниження рівня якості життя.

Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 11 листопада 2025 року у задоволенні заяви відмовлено у зв`язку із недоведеністю.

Не погодившись із вказаним рішенням, його в апеляційному порядку оскаржила представник ОСОБА_1 – адвокат Герасимовська Наталія Миколаївна, посилаючись на те, що висновки суду не відповідають обставинам справи та дослідженим у судовому засіданні доказам, просила скасувати рішення та ухвали нове про задоволення заяви.

В обгрунтування апеляційної скарги вказувала, що судом не враховано, що як на день подання заяви, так і на теперішній час погрози фізичної розправи на адресу ОСОБА_1 з боку ОСОБА_2 не припинилися продовжуються, через що заявник відчуває постійне моральне насилля, яке призводить до того, що ОСОБА_1 знаходиться в нервовій напрузі та переживає за своє життя. Через зазначене у заявника стало погіршуватися здоров`я, оскільки він тривалий час переносить глибокі моральні страждання.

Вказувала, що судом першої інстанції не надано належної оцінки довідці Піщанської селищної ради від 05.05.2025 про проживання ОСОБА_1 без реєстрації за спірною адресою. ОСОБА_2 має інше місце реєстрації/проживання, обмеження його у наближенні до місця фактичного проживання заявника ніяким чином не вплине на його права на житло.

Також зазначала, що наявність майнових спорів між заявником ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не спростовує вчинення останнім домашнього насилля, а є однією з його причин.

Посилалась на те, що судом першої інстанції не були враховані особисті пояснення ОСОБА_1 , ОСОБА_6 (колишньої дружини заявника) та ОСОБА_7 (сестри ОСОБА_6 ) щодо конфліктних подій, які мали місце між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , 25.10.2025 у потязі Кременчук-Київ.

Від представника ОСОБА_2 – адвоката Павелка Руслана Сергійовича надійшли додаткові пояснення, у яких просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення – без змін.

Вважає рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 11 листопада 2025 року, законним, обґрунтованим та вмотивованим, а доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 ґрунтуються на його незгоді з ухваленим рішенням.

Вказано, що твердження ОСОБА_1 про існування постійного морального насильства з боку ОСОБА_2 не підтверджено жодним засобом доказування.

Вказані заперечення також викладені у відзиві на апеляційну скаргу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що заявник являється батьком колишньої дружини ОСОБА_2 , що стверджується копіями паспорта заявника, свідоцтва про народження № НОМЕР_1 , виданим 05.10.1985 міським відділом реєстрації актів громадянського стану м. Мирний Архангельської області, актового запису про шлюб із записом про його розірвання, рішення суду від 31.01.2025 по справі № 537/4788/24.

Згідно договору дарування від 22.04.2019 та інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 22.04.2019 ОСОБА_4 подарувала 254/1000 житлового будинку з господарськими будівлями у АДРЕСА_2 ОСОБА_2 та неповнолітнім дітям ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідно по 258/1000 та 257/1000.

27.01.2021 ухвалою Кременчуцького районного суду Полтавської області по справі № 536/1373/20 за позовом ОСОБА_4 в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх дітей до ОСОБА_2 про виділ в натурі частки із майна, що перебуває у спільній частковій власності, затверджено мирову угоду між сторонами. При цьому, сторони домовились про поділ житлового будинку з господарськими будівлями у АДРЕСА_2 між їх співвласниками.

03.01.2025 за фактом нанесення тілесних ушкоджень стосовно ОСОБА_2 відкрите кримінальне провадження № 12025175540000001 за ч. 1 ст. 125 КК України.

Згідно матеріалів справи та інформації, наявної у Єдиному реєстрі судових рішень, судом установлено, що у провадженні Кременчуцького районного суду Полтавської області перебуває на розгляді справа:

- № 536/1771/25 по обвинуваченню ОСОБА_2 у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України;

- № 536/998/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування нанесеної матеріальної та моральної шкоди, завданої тілесними ушкодженнями. 27.08.2025 ухвалою суду провадження по справі № 536/998/25 зупинене до набрання законної сили рішенням суду у кримінальному провадженні (справа № 536/1771/25) за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України.

08.03.2025 згідно довіреності, виданої ОСОБА_4 на його ОСОБА_1 останній опікується будинком у АДРЕСА_2 за погодженням з дочкою та користується ним, охороняє його, зберігає наявне у ньому майно.

ОСОБА_1 значиться зареєстрованим у АДРЕСА_1 .

ОСОБА_2 фактично проживає у житловому будинку у АДРЕСА_2 та значиться зареєстрованим у АДРЕСА_3 .

Станом на час розгляду цієї справи згідно інформації у автоматизованій системі збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень «Єдиний державний реєстр судових рішень» судом не встановлено наявність судових рішень, що набрали законної сили, про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 173 КУпАП стосовно ОСОБА_10 .

Судом встановлено, що посилання сторони заявника на притягнення ОСОБА_2 до відповідальності за цією статтею КУпАП спростовуються постановою Полтавського апеляційного суду від 15.10.2025 по справі № 536/401/25, якою постанова судді Кременчуцького районного суду Полтавської області від 22.07.2025 про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП скасована. Закрите провадження по справі про адміністративне правопорушення на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Крім того, апеляційним судом по справі № 536/401/25 установлено, що ОСОБА_2 27.01.2025 прибув за адресою: АДРЕСА_2 не для вчинення конфлікту із ОСОБА_10 , а для потрапляння на законних підставах до належному йому будинку, що є не спростованою обставиною.

У той же час, Полтавський апеляційний суд у постанові по справі № 536/401/25 зазначив, що є сумнівним твердження потерпілого ОСОБА_10 та свідка про те, що ОСОБА_2 нецензурно висловлювався на їх адресу, оскільки ОСОБА_10 та ОСОБА_2 у суді апеляційної інстанції показали, що один із одним особисто не контактували, коли ОСОБА_2 прибув до домоволодіння та стукав у двері будинку, що також спростовує і відомості зазначені у протоколі про сімейну сварку між ними. Із переглянутого апеляційним судом відеозапису, долученого 07.04.2025 захисником Романюка С.В., вбачається, що останній обійшов будинок з усіх сторін, стукав у двері та намагався їх відкрити смикаючи за ручку. Обурювався тим, що ОСОБА_11 зачинився у будинку, змінив замки на дверях та не відкриває.

При цьому, як зазначив апеляційний суд у постанові по справі № 536/401/25, на відеозаписі видно, що у будинку встановлені металопластикові вікна, що були зачинені із закритими жалюзями, жодних нецензурних висловлювань на адресу потерпілого на відеозаписі не зафіксовано, як не зафіксовано і будь-яких осіб в будинку чи біля нього. ОСОБА_12 також показав апеляційному суду, що коли ОСОБА_2 начебто стукав у двері та нецензурно висловлювався на його адресу, вікна були зачинені та відповісти чи бачив його ОСОБА_2 , потерпілий не зміг. Наданий висновок психолога від 03.06.2025, на думку апеляційного суду не можна вважати належним доказом вини ОСОБА_2 за інкримінованих йому обставин. У суді апеляційної інстанції не було встановлено об`єктивних доказів того, що ОСОБА_2 , за викладених у протоколі про адміністративне правопорушення обставин, нецензурно висловлювався на адресу потерпілого ОСОБА_1 та погрожував йому, оскільки вони один з одним не контактували, оскільки ОСОБА_1 перебував у будинку із зачиненими вікнами, а ОСОБА_2 на вулиці.

Відмовляючи у задоволенні заяви. Місцевий суд виходив з того, що заявником, його представником не надано доказів вчинення ОСОБА_2 психологічного та фізичного насильства щодо нього, погроз застосування такого насильства. Не доведено, що насильство стосовно ОСОБА_1 є триваючим, створює загрозу його життю, порушує право заявника на безпечне для життя і здоров`я довкілля, право на свободу та особисту недоторканність, недоторканність особистого і сімейного життя, право на повагу до гідності та честі, недоторканність житла, вільний вибір місця проживання та свободу пересування.

Місцевий суд прийшов до висновку, що відсутні підстави для задоволення заяви.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Згідно п. п. 3, 14, 17 ч.1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

До спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника (п. 2 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).

Обмежувальним приписом визначаються один чи декілька заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов`язків, одним із яких є заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою (ч.2 ст. 26 вказаного Закону).

Обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи (п. 7 ч.1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).

Рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків (ч. 3 ст. 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).

Оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи (п. 9 ч.1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).

Згідно п.3 ч. 1 ст. 350-4 ЦПК України у заяві про видачу обмежувального припису повинні бути зазначені обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності).

З урахуванням змісту вказаних норм, видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, що може вживатися в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних обставин та наявності ризиків.

Суди під час вирішення заяви про видачу обмежувального припису мають надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження прав у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви.

Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.

Обмежувальний припис використовується як ефективний спосіб захисту від вчинення дій з домашнього насильства, однією із характеристик якого є повторюваність.

У постанові Верховного Суду від 28.2020 по справі за № 754/11171/19 зазначено, що при вирішенні питання щодо застосування обмежувального припису суд на підставі встановлених обставин справи та оцінки факторів небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства має оцінити пропорційність вручання у права і свободи особи, враховуючи, що ці заходи пов`язані із протиправною поведінкою такої особи.

Перебування на розгляді суду кримінальної справи щодо заподіяння тілесних ушкоджень ОСОБА_10 14.12.2024 не може свідчити про застосування ним стосовно заявника тривалого домашнього насильства.

Факт внесення відомостей про кримінальне провадження до єдиного реєстру досудових розслідувань за ч. 1 ст. 125 КК України, перебування кримінальної справи на розгляді суду, за відсутності інших доказів вчинення триваючого домашнього насильства, як зазначає сторона заявника, не є безумовною підставою застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству.

Згідно ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Місцевим судом правильно зазначено, що самі лише твердження заявника, його представника, що ОСОБА_2 чинить психологічне та фізичне насильство, погрожує заявнику, суд не може покласти в основу рішення, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи.

Колегія суддів вважає, що місцевий суд прийшов до обгрунтованого висновку про те, що встановлені обставини свідчать про відсутність доведення вчинення ОСОБА_2 домашнього насилля відносно ОСОБА_11 та у своїй сукупності свідчать про наявність конфлікту щодо майна, належного на праві спільної часткової власності ОСОБА_2 і його колишній дружині.

Доводи апелянта про триваюче насильство ґрунтуються виключно на суб`єктивних поясненнях заявника. Постанова суду за ст. 173-2 КУпАП щодо правопорушення від 27.01.2025 була скасована апеляційним судом за відсутності складу адміністративного правопорушення. Таким чином, факт вчинення домашнього насильства в межах цієї події спростовано судовим рішенням, що набрало законної сили.

Щодо конфліктних подій, які мали місце між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , 25.10.2025 у потязі Кременчук-Київ, колегія суддів зазначає, що факт перебування сторін в одному купе протягом тривалого часу без залучення поліції чи складання протоколу про адмінправопорушення, свідчить про відсутність реальної загрози життю заявника в той момент. Наявність конфлікту в умовах тривалого майнового спору не може бути достатньою підставою для застосування такого радикального заходу, як обмежувальний припис.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що ОСОБА_2 має інше місце проживання, тому обмеження доступу до будинку в с. Недогарки не порушить його прав, є безпідставними.

ОСОБА_2 є законним співвласником зазначеного нерухомого майна.

Обмежувальний припис, що забороняє власнику доступ до його майна, є втручанням у право на володіння майном.

Оскільки ОСОБА_1 не є власником, а лише довіреною особою, а факт насильства не підтверджений належними доказами, таке обмеження є непропорційним.

Суд першої інстанції вірно встановив, що справжньою метою подання заяви є отримання переваги у цивільно-правовому спорі щодо користування будинком.

Щодо неврахування пояснень свідків. Колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції діяв відповідно до норм ЦПК України. Зазначені особи не були залучені як свідки у встановленому законом порядку, а їхні письмові заяви, подані поза межами процедури допиту свідка та не є належними доказами в розумінні ст. 77-80 ЦПК України. Крім того, ці особи є близькими родичами заявника, що вказує на їхню можливу зацікавленість у результаті розгляду справи.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що через зазначені дії ОСОБА_2 у заявника стало погіршуватися здоров`я, оскільки він тривалий час переносить глибокі моральні страждання.

Погіршення стану здоров`я під час судових процесів та майнових спорів не є безумовним доказом того, що причиною є саме протиправні дії ОСОБА_2 , а не загальний стрес, вікові зміни та особливості стану здоров`я кожної окремої особи

Таким чином, доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди із висновками суду першої інстанції та не містять підстав для їх спростування.

Суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи. Конфлікт між сторонами має характер цивільно-правового спору щодо порядку користування майном, а не систематичного домашнього насильства.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну правову оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи немає.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 383, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Герасимовської Наталії Миколаївни – залишити без задоволення.

Рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 11 листопада 2025 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Якщо в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 06 квітня 2026 року.

Головуючий Т.В. Одринська

Судді В.П. Пікуль

В.М. Триголов