Рішення від 31 березня 2026 р. у справі №761/33516/25 — Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/33516/25

Провадження № 2/761/3593/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 квітня 2026 року Шевченківський районний суд міста Києва під головуванням судді Матвєєвої Ю.О., за участю секретаря Каніковського Б.А., позивача ОСОБА_1 , представника відповідача Шалейко Н.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до КНП «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф міста Києва» виконавчого органу Київської міської ради про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ :

Позивачка звернулась до суду із позовом до відповідача про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в обґрунтування якого зазначає, що наказом КНП «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф міста Києва» виконавчого органу Київської міської ради № 443/к від 30.06.2025 року її було незаконно звільнено за прогул без поважних причин на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП. Зазначає, що вона була відсутня на роботі 09.06.2025 року у зв`язку із погіршенням самопочуття та зверненням за медичною допомогою, що підтверджується медичними довідками. Відтак вона була відсутня на роботі з поважних причин, а тому наказ про звільнення підлягає скасуванню, а вона - поновленню на посаді із виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.08.2025 року справу передано на розгляд судді Матвєєвій Ю.О.

Ухвалою судді від 13.08.2025 року позовну заяву залишено без руху, надано строк для усунення недоліків.

Ухвалою судді від 25.08.2025 року відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження у підготовче засідання.

02.10.2025 року через канцелярію суду надійшов відзив відповідача, в якому він позовні вимоги не визнає, оскільки звільнення відбулось у відповідності до вимог трудового законодавства. Позивачка була відсутня на роботі без поважних причин. Лікарська довідка не є підставою для відсутності на роботі, єдиним документом, який підтверджує хворобу, є листок непрацездатності, який позивачкою наданий не був. Вважає позовні вимоги не доведеними та просить суд відмовити в задоволенні позову.

14.10.2025 року через канцелярію суду від позивачки надійшла відповідь на відзив, в якому вона не визнає доводи відповідача та наполягає на задоволенні своїх позовних вимог.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 05.11.2025 року закрито підготовче засідання, справу призначено до розгляду по суті в загальному позовному провадженні, викликано свідків.

В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 підтримала свої позовні вимоги, просила їх задовольнити. Пояснила, що 08.06.2025 року в неї погіршився стан здоров`я, а наступного дня вона звернулась до лікарів, які її обстежили та видали довідки. Заяву про відпустку вона не писала, листок непрацездатності вона не оформлювала, про свою відсутність на роботі повідомила телефоном. 10.06.2025 року їй стало краще, і хоча її зміна тривала з 08.00 09.06.2025 року по 08.00 10.06.2025 року, на роботу 10.06.2025 року вона не пішла, оскільки в довідці були призначені рекомендації на тиждень. Зазначила, що була відсутня на роботі з поважних причин, а тому її звільнення є незаконним. Наполягала на задоволенні своїх позовних вимог.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позову, оскільки позивачка була відсутня на роботі 09.06.2025 року без поважних причин, крім того вона не з`явилась на роботі і 10.06.2025 року протягом своєї робочої зміни, яка тривала до 08.00. Медична довідка не підтверджує поважність відсутність прогулу, оскільки єдиним документом, що підтверджує відсутність на роботі у зв`язку із хворобою є листок непрацездатності. Позивачка нікому не телефонувала і до відома не доводила про причини своєї відсутності. Вважала доводи позовної заяви безпідставними та просила відмовити в задоволенні позову.

Допитана в судовому засіданні в якості свідка завідувач відділенням ОСОБА_2 пояснила, що в червні 2025 року позивачку було звільнено за прогул, оскільки вона не з`явилась на роботі в свою зміну. Ані ОСОБА_1 , ані хто-небудь за її дорученням не повідомляли про причини відсутності позивачки на робочому місці. Через три доби в наступну зміну позивачка з`явилась на роботі та сказала, що 09.06.2025 року відвідувала лікаря, але ніяких підтверджуючих документів не надала.

Медичний реєстратор ОСОБА_7., допитана в судовому засіданні в якості свідка, пояснила, що 13.06.2025 року вона поцікавилась у ОСОБА_1 про причини відсутності на роботі 09.06.2025 року, вона сказала, що надасть документи, але не надала, хоча зазначила, що зверталась до лікаря.

Суд, вислухавши сторони, свідків, дослідивши матеріали справи, приходить до наступних висновків.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Так, судом встановлено, що позивачка перебувала у трудових відносинах з КНП «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф міста Києва» виконавчого органу Київської міської ради.

Актом від 09.06.2025 року, складеним комісією у складі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , виявлено відсутність на роботі парамедика ОСОБА_1 , яка причини відсутності нікому не повідомила, на зв`язок не виходила.

Актом від 10.06.2025 року, складеному тим же складом комісії, зафіксовано відсутність парамедика ОСОБА_1 протягом всієї робочої зміни з 08.00 09.06.2025 року до 08.00 10.06.2025 року. Причини відсутності ОСОБА_1 нікому не повідомила, на зв`язок не виходила.

13.06.2025 року ОСОБА_1 надала письмові пояснення, в яких зазначила, що вона 09.06.2025 року була оглянута лікарем-невропатологом, так як не могла приступити до роботи в стані вираженого больового синдрому і загальної слабкості. Після огляду їй встановлено діагноз та обмежено фізичні навантаження на протязі одного тижня. 09.06.2025 року вона не могла продовжувати роботу в такому стані і в цей же день вона направилась в поліклініку в м. Малин за місцем своєї реєстрації, але ї там було відмовлено тому, що сімейний лікар в м. Києві.

Наказом директора КНП «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф міста Києва» виконавчого органу Київської міської ради № 06д від 26.06.2025 року ОСОБА_1 звільнено з 30.06.2025 року із займаної посади за прогул без поважних причин на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України. В наказі зазначено, що парамедик відділення екстреної (швидкої) медичної допомоги (підстанції № 15) ОСОБА_1 була відсутня на роботі з 08.00 09.06.2025 року протягом усієї робочої зміни до 08.00 10.06.2025 року (згідно затвердженого графіку роботи).

30.06.2025 року видано наказ директора КНП «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф міста Києва» виконавчого органу Київської міської ради № 443/к про припинення трудового договору з ОСОБА_1 у зв`язку із звільненням за прогул.

Актом від 30.06.2025 року, складеним комісією в складі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , зафіксовано відмову ОСОБА_1 від ознайомлення з наказом від 26.06.2025 року про її звільнення.

Як в своїх письмових поясненнях, так і в судовому засіданні позивачка наполягала на поважності причин своєї відсутності на робочому місці, посилаючись на медичні довідки лікарів, які вона отримала за результатами їх відвідування.

Так, відповідно до довідки № 661 від 09.06.2025 року, виданої Київською міською клінічною лікарнею № 12, ОСОБА_1 09.06.2025 року зверталась в приймальне відділення Печерського району з приводу болю в грудному, поперековому відділах хребта. Рекомендовано дообстеження у терапевта, гінеколога, хірурга.

У довідці № 662 від 09.06.2025 року, виданої Київською міською клінічною лікарнею № 12 зазначено, що ОСОБА_1 09.06.2025 року зверталась в приймальне відділення Печерського району з приводу болю в спині, сухий кашель. В довідці зазначено діагноз та рекомендовано огляд дільничного лікаря.

Відповідно до статті 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно, сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено договір.

Порушенням трудової дисципліни є невиконання чи неналежне виконання з вини працівника покладених на нього трудових обов`язків.

До застосування дисциплінарного стягнення роботодавець повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення (частини перша-друга статті 149 КЗпП України).

Трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем у випадках прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин (пункт 4 частини першої статті 40 КЗпП України).

Прогул - це відсутність працівника на роботі без поважних причин більше трьох годин (безперервно чи загалом). Для звільнення працівника на такій підставі власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на робочому місці більше трьох годин упродовж робочого дня.

Прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин. Для встановлення факту прогулу, тобто факту відсутності особи на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин, суду необхідно з`ясувати поважність причини такої відсутності. Поважними причинами визнаються такі причини, що виключають вину працівника. Отже, визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи за пунктом 4 статті 40 КЗпП України є з`ясування поважності причин його відсутності на роботі, а основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність об`єктивних, незалежних від волі самого працівника обставин, які повністю виключають вину працівника.

Вичерпного переліку поважних причин відсутності на роботі у трудовому законодавстві України не існує, тому в кожному окремому випадку оцінка поважності причини відсутності на роботі дається виходячи з конкретних обставин. Відповідно до сталої судової практики причину відсутності працівника на роботі можна вважати поважною, якщо явці на роботу перешкоджали істотні обставини, які не можуть бути усунуті самим працівником, зокрема: пожежа, повінь (інші стихійні лиха); аварії або простій на транспорті; виконання громадянського обов`язку (надання допомоги особам, потерпілим від нещасного випадку, порятунок державного або приватного майна при пожежі, стихійному лиху); догляд за захворілим зненацька членом родини; відсутність на роботі з дозволу безпосереднього керівника; відсутність за станом здоров`я (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 жовтня 2022 року у справі № 334/8910/18, провадження № 61-2338св21).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 761/14798/17 (провадження № 61-6928св19), зазначено, що: «в Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженої МОЗ України № 455 від 13 листопада 2001 року, зокрема, передбачено: тимчасова непрацездатність працівників засвідчується листком непрацездатності (пункт 1.1.); видача інших документів про тимчасову непрацездатність забороняється, крім випадків, обумовлених п. 1.13, 2.7, 2.16, 2.17, 2.18, 2.19, 2.20, 3.4, 3.16, 6.6. (пункт 1.2.); листок непрацездатності видається громадянам України, іноземцям, особам без громадянства, які проживають в Україні і працюють на умовах трудового договору (контракту) на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності та господарювання або у фізичних осіб, у тому числі в іноземних дипломатичних представництвах та консульських установах (підпункт 1.3.1. пункту 1.3.); особам, які самостійно звернулись по консультативну допомогу, видається довідка довільної форми за підписом лікуючого лікаря, засвідченим печаткою лікувально-профілактичного закладу, з обов`язковим зазначенням часу проведеної консультації (пункт 2.19)».

ОСОБА_1 не заперечувала обставину відсутності на робочому місці в робочу зміну з 08.00 09.06.2025 року до 08.00 10.06.2025 року, проте зазначила, що порушення нею трудової дисципліни зумовлене поважними причинами, а саме погіршенням стану її здоров`я, на підтвердження чого до позову було додано копії довідок від 09.06.2025 року, виданих Київською міською клінічною лікарнею № 12, з яких вбачається, що ОСОБА_1 була на прийомі у лікарів 09.06.2025 року.

Умовою підтвердження тимчасової непрацездатності в Україні, яка надає право на допомогу по тимчасовій непрацездатності відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням», є наявність належним чином оформленого лікарняного листа або іншого документа, що засвідчує тимчасову непрацездатність. Порядок видачі таких документів регулюється Інструкцією про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженою Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 13 листопада 2001 року №455 (далі Інструкція №455). Право на отримання листка непрацездатності мають особи які, зокрема, працюють на умовах трудового договору (контракту) на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності та господарювання.

Пунктами 1.1, 1.2 Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян передбачено, що Тимчасова непрацездатність працівників засвідчується листком непрацездатності. Видача інших документів про тимчасову непрацездатність забороняється, крім випадків, обумовлених п. 1.13, 2.7, 2.16, 2.17, 2.18, 2.19, 2.20, 3.4, 3.16, 6.6.

Відповідно до п. 2.19 Інструкції №455 особам, які самостійно звернулись по консультативну допомогу, видається довідка довільної форми за підписом лікуючого лікаря, засвідченим печаткою лікувально-профілактичного закладу, з обов`язковим зазначенням часу проведеної консультації.

За приписами пункту 1.7 Інструкції №455 видача та продовження документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність, здійснюються тільки після особистого огляду хворого лікуючим лікарем (фельдшером), про що робиться відповідний запис у медичній карті амбулаторного чи стаціонарного хворого з обґрунтуванням тимчасової непрацездатності.

Також, у відповідності до п.п. 2.5-2.7 Інструкції №455 листок непрацездатності у разі захворювання, травми, в тому числі й побутової, видається в день установлення непрацездатності, крім випадків лікування в стаціонарі.

Особам, які звернулися за медичною допомогою та визнані непрацездатними по завершенні робочого дня, листок непрацездатності може видаватись, за їх згодою, з наступного календарного дня.

Особам, направленим фельдшером здоровпункту під час робочої зміни до лікувально-профілактичного закладу, листок непрацездатності видається з моменту звернення у здоровпункт у разі визнання їх тимчасово непрацездатними.

Особам, не визнаним тимчасово непрацездатними, лікарем лікувально-профілактичного закладу видається довідка довільної форми з позначкою про час звернення до лікувально-профілактичного закладу, а у випадку, коли працівник звертався в здоровпункт в нічну зміну, видається листок непрацездатності з часу звернення у здоровпункт до закінчення робочої зміни.

З аналізу положень Інструкції №455 випливає, що випадок тимчасової непрацездатності може засвідчуватися видачею листка непрацездатності, а у окремих випадках довідкою про тимчасову непрацездатність із зазначенням порядкового номера та дати її видачі. При цьому в довідку слід вносити всі ті ж реквізити, що і в бланк листка непрацездатності, відповідно до вимог чинного законодавства України.

Таким чином суд зазначає, що надані позивачкою вказані довідки з медичної установи не підтверджує тимчасову втрату нею працездатності та, відповідно, поважність причин відсутності на роботі, а лише констатує факт звернення позивачки до медичного закладу.

Крім того, в наданих медичних довідках зазначено, що для оформлення лікарняного литка з приводу тимчасової втрати непрацездатності пацієнт повинен з`явитись в районну поліклініку 09.06.2025 року, що позивачкою зроблено не було, про що вона зазначила в судовому засіданні.

Оскільки позивачкою не доведено належними, достатніми та достовірними доказами поважність причин відсутності на робочому місці протягом робочої зміни з 08.00 09.06.2025 року до 08.00 10.06.2025 року, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог про скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі. Вимога про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідною від вимоги про скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі, а відтак теж не підлягає задоволенню.

Інші доводи сторін не впливають на вирішення спору, оскільки судом під час розгляду справи встановлена правомірність дій роботодавця при виявленні прогулу працівника. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

Керуючись статтями 2, 4, 12, 13, 76-78, 141, 178, 247, 263-265, 273, 354, 355 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до КНП «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф міста Києва» виконавчого органу Київської міської ради про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - відмовити в повному обсязі.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 09.04.2026 року.

Суддя Ю.О. Матвєєва

01 квітня 2026 року