Постанова від 31 березня 2026 р. у справі №643/15416/21 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 квітня 2026 року

м. Київ

справа № 643/15416/21

провадження № 61-9398св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Ситнік О. М.

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Фаловської І. М.

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Вітра Геннадія Романовича на постанову Харківського апеляційного суду від 12 червня 2025 року в складі колегії суддів Яцини В. Б., Мальованого Ю. М., Маміної О. В.

у справі за позовом ОСОБА_1 до Харківської міської ради, третя особа - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Скиба Тетяна Володимирівна, про встановлення факту спільного проживання, визнання спадкоємцем та

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позову

У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою, в якій просив суд встановити факт спільного проживання та визнання спадкоємцем четвертої черги.

Позовна заява мотивована тим, що він постійно проживав однією сім`єю з 2008 року з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 . У подальшому 04 жовтня 2019 року вони переїхали до квартири за адресою: АДРЕСА_2 , де він продовжує проживати. За весь час сумісного проживання з ОСОБА_2 вони вели спільне господарство, були постійно пов`язані спільним побутом, та мали взаємні права та обов`язки у зв`язку з тим, що ОСОБА_2 був інвалідом 1-ї групи безстроково, потребував постійної сторонньої допомоги в усіх побутових питаннях, а також додаткового матеріального забезпечення. Він доглядав ОСОБА_2 та піклувався ним. ІНФОРМАЦІЯ_2 помер батько ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , а ІНФОРМАЦІЯ_3 -мати ОСОБА_4 , яка протягом тривалого часу хворіла, постійно потребувала сторонньої допомоги. Інших близьких родичів у ОСОБА_2 немає. ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_2 помер. Позивач організував проведення поховання померлого. Після смерті ОСОБА_2 відкрилася спадщина на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 загальною площею 26,5 кв. м.

Позивач зазначав, що 12 червня 2019 року ОСОБА_2 звертався до приватного нотаріуса та уповноважив позивача строком на 3 роки представляти його інтереси в усіх органах державного влади, судових установах та інших органах. Заповіту за життя спадкоємцем складено не було. Позивач є єдиним спадкоємцем четвертої черги за законом. Інших спадкоємців у ОСОБА_2 немає.

ОСОБА_1 посилався на те, що у встановлений законом строк звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини. Позивач надав усі визначені законом документи. 09 червня 2020 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Скибою Т. В. була заведена спадкова справа. Він свідоцтво про право власності на спадкове майно не отримав. Йому роз`яснено приватним нотаріусом, що для прийняття спадщини необхідно рішення суду про встановлення факту проживання однією сім`єю зі спадкодавцем, оскільки не підтверджений родинний зв`язок між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , не підтверджено факт їх сумісного проживання, через що позивач змушений звернутися з позовом до суду. Факт, про встановлення якого він просить, має для нього юридичне значення, оскільки необхідний для впорядкування спадкових справ.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

24 жовтня 2024 року рішенням Салтівського районного суду м. Харкова (раніше - Московський районний суд м. Харкова) позов ОСОБА_1 задоволено.

Встановлено факт постійного проживання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , зі спадкодавцем ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , протягом періоду із червня 2008 року до ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Визнано ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , спадкоємцем четвертої черги після смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Задовольняючи заяву, суд першої інстанції уважав доведеним факт того, що заявник проживав разом зі спадкодавцем однією сім`єю понад 5 років, що факт спільного проживання повністю підтверджений належними та допустимими доказами в їх сукупності, судом досліджено письмові докази, покази свідків, які свідчили про наявність ознак ведення спільного господарства, утримання майна, спільного вирішення питання про придбання предметів домашнього вжитку.

12 червня 2025 року постановою Харківського апеляційного суду апеляційну скаргу Харківської міської ради задоволено.

Рішення Салтівського районного суду м. Харкова (раніше - Московський районний суд м. Харкова) від 24 жовтня 2024 року скасовано.

Позовну заяву ОСОБА_1 до Харківської міської ради, третя особа - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Скиба Т. В., про встановлення факту спільного проживання та визнання спадкоємцем, залишено без задоволення.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Харківської міської ради судовий збір у сумі 908,40 грн.

Апеляційний суд керувався тим, що суд першої інстанції не навів у своєму рішенні доказів на підтвердження того, що між позивачем та спадкодавцем виникли фактичні сімейні відносини, а також, що вони тривали протягом п`яти років на день смерті спадкодавця. Надані позивачем докази таких відносин не підтверджують, вони свідчать, що між позивачем та спадкоємцем протягом строку, який є менше ніж 5 років, як це передбачено у статті 1264 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України для четвертої черги спадкоємців за законом, склалися добрі стосунки взаємної довіри та поваги. Але за відсутності доказів ведення сумісного господарства та за меншої тривалості їх відносин цього недостатньо для задоволення заяви ОСОБА_1 . Наведене свідчить, що доводи скарги знайшли своє часткове підтвердження у матеріалах справи та спростували висновки суду щодо доведеності заяви.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Вітер Г. Р. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Харківського апеляційного суду від 12 червня 2025 року, в якій просить її скасувати, рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд не врахував правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року в справі № 644/6274/16-ц, від 10 квітня 2019 року в справі № 320/948/18, постановах Верховного Суду від 20 березня 2019 року в справі № 520/13938/17, від 21 березня 2019 року в справі № 461/4689/15-ц, від 10 жовтня 2019 року в справі № 520/8495/17, від 17 жовтня 2019 року в справі № 712/1294/17, від 09 січня 2020 року в справі № 186/421/17, від 09 червня 2021 року в справі № 346/5702/18, про оцінку доказів, про умови для визнання осіб членами сім`ї, щодо розгляду справ окремого провадження.

Обставини фактичного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю підтверджуються матеріалами справи, яким апеляційний суд оцінки не дав. У цій справі відсутній спір про право, розглядається виключно питання встановлення юридичного факту. Харківська міська рада не надала жодного доказу на підтвердження того, що він не проживав із ОСОБА_2 однією сім`єю понад 5 років до відкриття спадщини.

Позиція інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу Харківська міська рада зазначає, що касаційна скарга не містить посилань на те, які саме норми права суд апеляційної інстанції застосував у інший спосіб, аніж витлумачив Верховний Суд. Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів у справі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Після смерті ОСОБА_2 відкрилася спадщина на все його майно, зокрема на квартиру АДРЕСА_3 .

ОСОБА_1 займався організацією кремації та похованням ОСОБА_2 , що підтверджується копією договору замовлення від 18 грудня 2019 року № 2846/1.

Відповідно до копії довіреності від 20 червня 2019 року ОСОБА_2 уповноважив ОСОБА_5 строком на 3 роки представляти його інтереси в усіх органах державного влади, судових установах та інших органах.

Свідок ОСОБА_6 у судовому засіданні підтвердив факт постійного проживання позивача разом зі спадкодавцем ОСОБА_2 , зазначив, що ОСОБА_1 знайомий з ОСОБА_2 з 1995 року. Жили поруч у сусідніх будинках. Обидва вони інваліди. Коли померла мати ОСОБА_2 , позивач взяв на себе усі обов`язки щодо догляду за ним. Потім вони переїхали до квартири АДРЕСА_3 , але продовжували спілкуватися. Позивач купив ОСОБА_7 інвалідний візок, постійно доглядав за ним. Займався похованням і його, і його матері. На його думку, ОСОБА_1 і ОСОБА_2 складали одну родину, хоча родичами не були.

ОСОБА_1 надав копії квитанцій про оплату комунальних послуг за місцем проживання ОСОБА_2 за 2018-2019 роки, позивач сплачував комунальні послуги, заборгованість відсутня.

Позиція Верховного Суду

Касаційне провадження в справі відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги, відзиву та виснував, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначено частиною другою вказаної статті.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).

Згідно зі статтями 1216 та 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадщину почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняттям ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

В основі спадкування за законом знаходиться принцип черговості, який полягає у встановленні пріоритету прав одних спадкоємців за законом перед іншими. Кожна черга - це визначене коло осіб, з урахуванням ступеня їх близькості спадкодавцеві, яке встановлене законом на підставі припущення про те, що спадкодавець залишив би своє майно найближчим родичам, членам сім`ї, утриманцям і (або) іншим родичам до шостого ступеня споріднення (постанова Верховного Суду від 03 травня 2018 року в справі № 304/1648/14-ц).

Статтею 1264 ЦК України передбачено, що у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Для набуття права на спадкування за законом на підставі статті 1264 ЦК України необхідне встановлення двох юридичних фактів: а) проживання однією сім`єю із спадкодавцем; б) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п`ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім`єю.

У частинах першій, другій статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

У порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право.

Якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, вона підлягає розгляду в позовному провадженні, а не окремому.

У цій справі ОСОБА_1 звернувся до суду саме з позовною заявою, в якій просив суд встановити факт спільного проживання та визнання спадкоємцем четвертої черги, у зв`язку з чим обставини проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини підлягали встановленню в порядку доказування.

Під час вирішення спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати норми частини другої статті 3 Сімейного кодексу України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Зазначений п`ятирічний строк повинен настати на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю. До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім`єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки.

Такі висновки виклав Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 18 вересня 2023 року в справі № 582/18/21 (провадження № 61 -20968сво21).

Подібні за змістом висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року в справі № 644/6274/16-ц, від 10 квітня 2019 року в справі № 320/948/18, постановах Верховного Суду від 21 березня 2019 року в справі № 461/4689/15-ц, від 10 жовтня 2019 року в справі № 520/8495/17, від 17 жовтня 2019 року в справі № 712/1294/17, від 09 січня 2020 року в справі № 186/421/17, від 09 червня 2021 року в справі № 346/5702/18, на які посилається заявник у касаційній скарзі.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року в справі № 644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18) вказано, що згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99, до членів сім`ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Обов`язковими умовами для визнання їх членами сім`ї, крім спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки.

Необхідною умовою для встановлення заявленого факту є доведеність факту спільного проживання заявниці та спадкодавця як осіб, які складали сім`ю, що передбачає їх пов`язаність спільним побутом, веденням спільного господарства, наявністю між ними взаємних прав і обов`язків у період, не менше ніж п`ять років.

Подібний висновок висловлено в постановах Верховного Суду від 25 березня 2024 року в справі № 243/1073/23, від 23 грудня 2025 року в справі № 279/1273/25 та інших.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року в справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

ОСОБА_1 надав копії квитанцій про оплату комунальних послуг за місцем проживання ОСОБА_2 за 2018-2019 роки; на підставі довіреності від 20 червня 2019 року був уповноважений представляти інтереси ОСОБА_2 в усіх органах державної влади, судових установах та інших органах; опікувався ОСОБА_2 , який потребував постійного стороннього догляду як інвалід 1-ї групи, придбавав ліки й продукти харчування; займався організацією кремації та похованням ОСОБА_2 .

Свідок ОСОБА_6 у судовому засіданні підтвердив факт постійного проживання позивача разом зі спадкодавцем ОСОБА_2 , зазначив, що ОСОБА_1 знайомий з ОСОБА_2 з 1995 року. Жили поруч у сусідніх будинках. Обидва вони інваліди. Коли померла мати ОСОБА_2 , позивач взяв на себе усі обов`язки щодо догляду за ним. Потім вони переїхали до квартири АДРЕСА_3 , але продовжували спілкуватися. Позивач купив ОСОБА_7 інвалідний візок, постійно доглядав за ним. Займався похованням і його, і його матері. З його точки зору, ОСОБА_1 і ОСОБА_2 складали одну родину, хоча родичами не були.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, апеляційний суд керувався тим, що суд першої інстанції не навів у своєму рішенні доказів на підтвердження того, що між позивачем та спадкодавцем виникли фактичні сімейні відносини, а також, що вони тривали протягом п`яти років на день смерті спадкодавця. Надані позивачем докази таких відносин не підтверджують, вони свідчать, що між позивачем та спадкоємцем протягом строку, який є менше, ніж 5 років, склалися добрі стосунки взаємної довіри та поваги. Але за відсутності доказів ведення сумісного господарства та за меншої тривалості їх відносин цього недостатньо для задоволення заяви ОСОБА_1 .

Обставини справи встановлені судом апеляційної інстанції на підставі оцінки зібраних доказів, проведеної з дотриманням вимог процесуального закону. Апеляційний суд дотримався принципу оцінки доказів, згідно з яким суд на підставі всебічного, повного й об`єктивного розгляду справи аналізує і оцінює докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв`язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують факт, що має юридичне значення.

На підставі належно оцінених доказів суд апеляційної інстанції виснував, що ОСОБА_1 не є спадкоємцем ОСОБА_2 за законом четвертої черги, адже не підтвердив доказами обставини про те, що не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини проживав однією сім`єю із спадкодавцем, що вони з ОСОБА_2 вели спільне господарство, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки.

Доведення таких обставин є необхідною умовою для встановлення заявленого факту й покладається на позивача, який не виконав свій обов`язок доказування підстав позову.

Колегія суддів погоджується з тим, що самі собою обставини про те, що позивач здійснював догляд за померлим, коли його стан здоров`я погіршився у зв`язку з хворобою - займався його лікуванням, забезпечував усім необхідним для життя, організував придбання йому інвалідного візка, а також поніс витрати, пов`язані з його похованням, не підтверджують факт спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю, ведення спільного господарства та існування в них спільних прав і обов`язків протягом не менше п`яти років до відкриття спадщини.

Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів у справі.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) сформульовано правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Верховний Суд є судом права, а не судом факту, позбавлений можливості самостійно встановлювати обставини справи, не встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, а також досліджувати докази справи, змінюючи їх оцінку відповідно до статті 400 ЦПК України.

Інші доводи касаційної скарги є необґрунтованими та не впливають на висновки суду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення- без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Щодо судових витрат

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки в цій справі оскаржуване судове рішення залишається без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 389, 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Вітра Геннадія Романовича залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного суду від 12 червня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. М. Ситнік

В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

С. Ю. Мартєв

І. М. Фаловська