Рішення від 23 березня 2026 р. у справі №753/19459/25 — Дарницький районний суд міста Києва

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/19459/25

провадження № 2/753/197/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 березня 2026 року Дарницький районний суд м. Києва в складі:

головуючого- судді Сирбул О. Ф.

за участю секретаря Парубець А. О.

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в загальному позовному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільним сумісним майном, поділ майна подружжя,

У С Т А Н О В И В:

У вересні 2025 року ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 (далі по тексту - відповідач, ОСОБА_3 ) про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільним сумісним майном, поділ майна подружжя.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 2012 року проживала однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Протягом спільного сумісного проживання позивач і відповідач мали спільний сімейний бюджет, харчування, витрати на купівлю майна спільного користування, брали участь в утриманні житла, ремонті, їздили на спільний відпочинок та будували сімейні відносини. Під час спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, для поліпшення житлових умов фактичної сім`ї, сторони придбали у власність нерухоме майно, а саме 31.03.2016 було придбано квартиру за Договором купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_1 , та яка, у відповідності до ст. 74 СК України, належить їм на праві спільної сумісної власності. З 03.04.2017 позивач була зареєстрована за адресою зазначеної квартири. 18.03.2017 між позивачем та відповідачем було укладено шлюб. Від шлюбу у подружжя народилася донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Таким чином, позивач та відповідач спільно проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період з 2012 року по ІНФОРМАЦІЯ_4 . До купівлі зазначеної квартири сторони винаймали житло в період з 2012 по 2016 роки за адресою: АДРЕСА_2 , а також декілька місяців в 2016 році за адресою: АДРЕСА_3 . Під час спільного проживання вже в власній квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , сторонами були проведені роботи по облаштуванню квартири для проживання. Крім того, придбано постільну білизну, ковдри, подушки, предмети кухонного вжитку, для спільного користування, також було придбано побутову техніку. Тривалі стосунки позивача та відповідача в зазначений період ґрунтувались на почуттях любові та взаємної поваги, всі свята та особливі події фактично подружжя проводило разом у колі рідних та друзів, разом їздили на відпочинок, позивач активно спілкувалась із батьками і родичами відповідача, між сторонами була повна довіра у фінансових питаннях щодо витрат спільних коштів, зокрема це підтверджується і тим, що 31 березня 2016 року, позивач (на той час ще ОСОБА_5 ) на підставі довіреності від імені гр. рф ОСОБА_3 передала ОСОБА_6 , ОСОБА_7 грошові кошти в сумі 1 022 505 (один мільйон двадцять дві тисячі п`ятсот п`ять) гривень, як повний та остаточний розрахунок за Договором купівлі-продажу квартири, посвідченим 31.03.2016 року Боднар Н. В., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, за реєстровим № 607, за квартиру під номером АДРЕСА_4 та що підтверджується заявою про відсутність фінансових та будь-яких інших претензій до Покупця ОСОБА_3 від 31.03.2016 року. Між сторонами була повна довіра у всіх питаннях, включаючи і фінансові, придбання спірної квартири було спільним бажанням та ціллю фактичного подружжя, до якої вони йшли спільно протягом тривалого часу їхніх відносин. Для оточуючих, ще до укладення шлюбу 18.03.2017 позивач та відповідач були повноцінною сім`єю, оскільки всі сімейні свята, зустрічі з друзями, батьками, завжди відбувались за участю як позивача, так і відповідача. Винаймаючи тривалий час квартири та маючи бажання мати власне житло з метою поліпшення житлових умов, для спільного проживання та для комфортну під час майбутньої плануючої вагітності, внаслідок тяжкої, спільної праці обох зрештою була куплена квартира за адресою: АДРЕСА_1 . Факт спільного проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період з 2012 року по 18.03.2017 рік може доводитися показаннями свідків, які спостерігали за їхніми стосунками та мали можливість спілкуватися зі сторонами безпосередньо протягом тривалого часу, а саме в період з 2012 рік по 18.03.2017, що включає в себе і період купівлі зазначеної квартири. Встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу чоловіка та жінки необхідно позивачу для поділу майна, придбаного в період проживання позивача з відповідачем однією сім`єю без реєстрації шлюбу, а встановлення такого факту невід`ємно пов`язано з визнанням майна спільною сумісною власністю та його поділ.

На підставі вищевикладеного позивач просить визначити факт проживання ОСОБА_1 однією сім`єю з ОСОБА_3 як жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу в період з 2012 року по 18.03.2017; визнати об`єктом спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_3 квартиру за адресою: АДРЕСА_5 ; визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 квартири за адресою: АДРЕСА_5 ; стягнути судові витрати з відповідача.

Ухвалою суду від 29.09.2025 позовну заяву залишено без руху.

Позивачем недоліки позовної заяви усунуто своєчасно та належним чином.

Ухвалою суду від 07.10.2025 у справі відкрито провадження та призначено судове засідання в порядку загального позовного провадження.

Підготовче судове засідання 29.10.2025 відкладено у зв`язку з неявкою відповідача.

Підготовче судове засідання 18.11.2025 відкладено у зв`язку з неявкою сторін чи їх представників та для повторного виклику учасників справи.

19.11.2025 від представника позивача до суду надійшла заява про відкладення судового засідання.

24.11.2025 від представника відповідача до суду надійшла заява про визнання позову, просив судові витрати поділити порівну між сторонами.

26.11.2025 від представника відповідача до суду надійшла заява про розгляд справи без учасні відповідача та його представника, позовну заяву підтримує в повному обсязі.

У підготовчому судовому засіданні 04.12.2025 представник позивача позовні вимоги підтримала та просила задовольнити.

Ухвалою суду від 04.12.2025, яку занесено до протоколу судового заідання, згідно ч. 4 ст. 206 ЦПК України відмовлено в прийнятті заяви відповідача про визнання позову та продовжено судовий розгляд.

Ухвалою суду від 04.12.2025 підготовче судове засідання закрито та призначено справу до розгляду по суті.

20.01.2026 від представника позивача до суду надійшла заява про відкладення судового засідання.

Судове засідання 21.01.2026 відкладено за клопотанням представника позивача.

У судовому засіданні 10.02.2026 представник позивача підтримала позов у повному обсязі та просила задовольнити. Повідомила, що наразі триває процес розірвання шлюбу між сторонами, а також їй достовірно відомо про те, що відповідач перебуває у СІЗО з лютого 2025. Спільна дитина сторін проживає разом з позивачем саме в спірній квартирі. Позивач та відповідач у судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені у встановленому законом порядку.

05.03.2026 від представника позивача до суду надійшла заява про відкладення судового засідання.

Судове засідання 05.03.2026 відкладено для повторного виклику учасників справи. Позивач та відповідач у судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені у встановленому законом порядку.

Ухвалою суду від 05.03.2026 визнано явку позивача обов`язковою в судове засідання.

23.03.2026 від представника позивача до суду надійшло клопотання про долучення доказів.

У судовому засіданні 24.03.2026 позивач та представник позивача підтримали позовні вимоги та просили задовольнити. Позивач вказала, що з відповідачем познайомилися на роботі, проживали разом з 2012 року, потім після народження дитини вирішили одружитися; протягом всього спільного проживанння разом відповідач не працював офіційно, все оплачувала вона та робила ремонт теж вона; під час шлюбу було придбано одну квартиру та машину, також одна квартира була придбана до шлюбу; частка ОСОБА_3 у спірній квартирі була більша, тому квартиру оформлювали на нього, але після її купівлі позивач вкладала багато коштів; відповідач працював в казино, щодо суми його заробітної плати їй не відомо. Відповідач у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений у встановленому законом порядку.

Суд, заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши письмові докази, з`ясувавши фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, прийшов до висновку, що позов не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Згідно з ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до вимог ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно зі ст. ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 18.03.2017 уклали шлюб, який було розірвано рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 27.01.2026 (відомості про дату набрання законної сили у Єдиному державному реєстрі судових рішень у режимі повного доступу відсутні).

Відповідно до Договору купівлі-продажу від 31.03.2016, укладеного між продавцями ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та покупцем ОСОБА_9 , продавці передають у власність покупця квартиру АДРЕСА_4 , а покупець зобов`язується прийняти цю квартиру та сплатити за неї ціну відповідно до умов, що визначені в Договорі. Загальна площа квартири 94,00 кв м, в тому числі житлова - 53,00 кв м. За погодженням сторін продаж квартири вчинено за 1 022 505 гривень, які повністю сплачено представником покупця ОСОБА_10 , яка діє на підставі довіреності, до підписання Договору. Договір посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Боднар Н. В., зареєстровано в реєстрі за № 607.

Так, стороною позивача, на підтвердження своїх доводів щодо заявлених позовних вимог також було долучено ряд документів, які досліджено судом: витяг № 8025-439526-2017 від 05.05.2017 з Єдиного державного демографічного реєстру щодо реєстрації місця проживання, за яким ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована 03.04.2017 за адресою: АДРЕСА_5 ; свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 від 28.09.2017; довідка за вих. № 48/1 від 18.08.2025, видана ОСББ "Сонячний", за змістом якої ОСОБА_1 проживає разом з ОСОБА_3 з моменту купівлі квартири, а саме з 31.03.2016 року за адресою: АДРЕСА_1 ; заява від 31.03.2016, посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Боднар Н. В., зареєстровано в реєстрі за № 609, 610; роздруківки фотокарток; акт № 857 від 16.09.2022; видаткова накладна № 199124 від 22.09.2022; видаткова накладна № Ррз/К7-0102435 від 13.09.2022; рахунок на оплату № 137 від 16.09.2022; видаткова накладна № 199240 від 24.09.2022; товарний чек від 21.07.2022; видаткова накладна № 194306 від 23.07.2022; товарний чек від 08.08.2022; квитанції про оплату. Інших доказів стороною позивача надано не було.

Разом з тим, деякі документи, подані до суду позивачем, викладені іноземною мовою, що унеможливило їх дослідження судом.

Відповідно до ст. 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Правило ст. 74 СК України, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-кому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом) підставою для виникнення у них певних прав та обов`язків.

Для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України, суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу у період, протягом якого було придбано спірне майно.

У постанові від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження № 14-30цс19) Велика Палата Верховного Суду зауважила, що вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім`єю, спільний побут, взаємні права та обов`язки (ст. 3, 74 СК України).

Таким чином, для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню, і предметом доказування у таких справах є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю.

Конституційний суд України у рішенні від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 зазначив, що обов`язковою умовою для визнання осіб членами однієї сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність інших обставин, які підтверджують реальність сімейних відносин. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання, спільний побут і взаємні права й обов`язки.

Указаний висновок неодноразово висловлювався Верховним Судом, зокрема, у постановах від 18 березня 2019 року у справі № 357/6408/17, від 05 квітня 2019 року у справі № 387/938/17, від 16 травня 2019 року у справі № 467/404/17.

Як роз`яснено в пунктах 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України) відповідно до частин другої, третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов`язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них.

Положеннями статті 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 ЦК України).

Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

За змістом статей 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Така правова позиція висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 01.04.2020 р. у справі № 462/518/18 факт реєстрації спірного нерухомого майна на ім`я одного з подружжя не означає, що воно належить лише цій особі. Майно в цьому разі є спільною сумісною власністю подружжя та належить чоловікові та дружині в рівних частках з моменту його придбання.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц (провадження № 14-22цс20) зроблено такі висновки:

"41. У справах позовного провадження факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, як і інші юридичні факти, належить до предмета доказування і підлягає встановленню при ухваленні судового рішення, якщо цей факт пов`язаний з будь-якими заявленими позовними вимогами. Суд зобов`язаний встановити наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК).

42. Велика Палата Верховного Суду також зазначає, що вимога про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу може бути вирішена в порядку окремого судового непозовного цивільного судочинства, що передбачено розділом IV ЦПК України, у випадку, якщо між сторонами не існує спору. Якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

43. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позовної вимоги про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу у справі позовного провадження про поділ майна подружжя є помилковими, у задоволенні позову в цій частині слід відмовити. Обґрунтування позиції суду щодо підтвердження чи спростування факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу у справах позовного провадження має бути наведено у мотивувальній частині рішення. У ній, зокрема, мають бути зазначені фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.

44. В резолютивній частині рішення у справах позовного провадження суд має зробити висновок про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної з заявлених вимог. Вимоги про встановлення юридичного факту не є вимогами, які забезпечують ефективний захист прав у справах про поділ майна подружжя, а лише підставою для вирішення такої справи.

70. Велика Палата Верховного Суду вважає, що при розгляді справ про поділ спільного сумісного майна подружжя (жінки та чоловіка, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі) встановлення обсягу спільно нажитого майна є передусім питаннями доведення відповідних обставин, спростування чи неспростування презумпції спільної сумісної власності, які суд вирішує в мотивувальній частині свого рішення. Більше того, відповідне судове рішення лише підтверджує наявність режиму спільного сумісного майна, і для такого підтвердження заявлення вимоги про визнання певних об`єктів спільним сумісним майном та, як наслідок, зазначення в резолютивній частині судового рішення про таке визнання не є необхідним. Ефективним способом захисту за таких умов є саме вирішення вимоги про поділ спільного сумісного майна".

Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право власності набувається у порядку, визначеному законом.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; докази на їх підтвердження; ч. 1 ст. 95 ЦПК України - письмовими доказами є документи, які містять дані про обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що позивачем не доведено за допомогою належних і допустимих, безспірних та достовірних доказів (засобів доказування) факту проживання ОСОБА_1 однією сім`єю з ОСОБА_3 як жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу в період з 2012 року по 18.03.2017, наявні в матеріалах справи фотокартки, видаткові накладні чи квитанції про оплату товарів без індентифікуючих відомостей про осіб-учасників справи не можуть слугувати єдиною та достатньою підставою для задоволення судом заявлених позовних вимог у цій частині.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд зазначає, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

За нормами ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.

Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

До того ж, Верховний Суд наголошує, що стандарт доказування "вірогідність доказів", на відмінну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". (…) Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

За приписами ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи зазначене, суд констатує, що надані позивачем в судовому засіданні пояснення щодо того, що спірна квартира придбана на спільні сімейні кошти позивача та відповідача, як фактичного подружжя, не підтверджуються належними та допустимими доказами, мають форму припущень, що суперечить вимогам процесуального закону та не відповідають правилам доказування в цивільному процесі. Відтак доводи позивача у частині визнання об`єктом спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_3 квартири за адресою: АДРЕСА_5 , визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 квартири за адресою: АДРЕСА_5 , не знайшли свого підтвердження у справі засобами доказування.

Більше того, заявлені позовні вимоги щодо визнання об`єктом спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_3 квартири за адресою: АДРЕСА_5 , визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 квартири за адресою: АДРЕСА_5 , є похідними вимогами, тобто такими, задоволення яких залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги), тому, зважаючи на відмову у задоволенні позовної вимоги про встановлення факту проживання ОСОБА_1 однією сім`єю з ОСОБА_3 як жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу в період з 2012 року по 18.03.2017, заявлені похідні вимоги задоволенню не підлягають.

Будь-яких інших доказів на підтвердження доводів позивача матеріали справи не містять.

Оскільки судочинство не може ґрунтуватись на припущеннях, а тому суд, виходячи з вимог чинного законодавства, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач як на підставу для задоволення позову не знайшли свого підтвердження, суд дійшов висновку, що у задоволенні позовної заяви слід відмовити зважаючи наїї безпідставність та необґрунтованість.

Відповідно до ч. 1, п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Згідно вимог ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Оскільки в позові відмовлено повністю, понесені позивачем судові витрати по сплаті судового збору слід залишити за позивачем.

Керуючись ст.ст. 4, 10, 12-13, 76-80, 133, 141, 200, 206, 263-265, 268, 354, 355 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільним сумісним майном, поділ майна подружжя - відмовити.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 .

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст судового рішення складений 08.04.2026.

Суддя: