Рішення від 18 лютого 2026 р. у справі №705/5038/24 — Уманський міськрайонний суд Черкаської області

Справа №705/5038/24

2/705/319/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2026 року Уманський міськрайонний суд Черкаської області в складі:

головуючого – судді Піньковського Р.В.

при секретарі Романовій О.М.

за участю позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Умань в режимі відеоконференції в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Орган опіки та піклування Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради, про позбавлення батьківських прав,

У С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про позбавлення батьківських прав ОСОБА_4 , відносно малолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в обґрунтування зазначивши наступне.

Вона, ОСОБА_1 , та відповідач ОСОБА_4 є батьками ОСОБА_5 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 у місті Неаполь, Італія.

Укладення шлюбу між ними не реєструвалося.

До моменту народження дитини вони зустрічалися з 2012 року. Дитина народилася під час спільного проживання в орендованій квартирі у провінції Неаполя, м. Касорія (Італія), де вони проживали разом до її виїзду разом з дитиною до України.

За період спільного проживання відповідач не виконував свої батьківські обов`язки, в тому числі не надавав ніякої матеріальної допомоги на утримання дитини. Вона самостійно несла всі витрати щодо утримання сім`ї та задоволення усіх необхідних побутових потреб, в тому числі і комунальних послуг, а відповідач сплачував лише за оренду квартири.

Підставою повернення її з дитиною до України став стан здоров`я дитини, а саме ускладнення розвитку, у зв`язку із спілкуванням з нею на двох мовах, як було визначено лікарем, а також негативне відношення батька дитини до самої дитини та до неї. Відповідач за час спільного проживання майже постійно не працював, здійснював відносно неї та відносно дитини психологічний та економічний тиск, не гарантуючи дитині стабільність.

Вона розуміла, що реабілітація дитини буде довготривалою та дороговартісною та особливо дорого це обходилося б в Італії і такі витрати вона не могла собі дозволити.

Після їх повернення в Україну відповідач до дитини приїжджав лише в грудні 2021 року на 2 дні, а потім спілкування між ними відбувалося лише у виді коротких телефонних розмов та переписок, на кшталт «чи все добре?». Також він здійснював на неї тиск, шантажуючи її тим, що він забере дитину та позбавить її батьківських прав.

На цей час спілкування між ними взагалі припинено, відповідач змінив номер телефону, дитині матеріально не допомагає та дитина перебуває на повному її утриманні.

Позбавлення батьківських прав є заходом відповідальності батьків за невиконання або неналежне виконання ними своїх батьківських обов`язків. Головною метою такого заходу є захист інтересів дітей і стимулювання батьків щодо належного виконання ними своїх обов`язків.

У вказаному випадку з моменту народження сина ОСОБА_6 , а саме з 16.10.2018, відповідач участі у житті дитини не приймає та не виконує свої батьківські обов`язки. Від виконання таких обов`язків, відповідач самоусунувся, ще під час їх спільного проживання в Італії, не надавав матеріальної допомоги на утримання сина, не працював, зловживав алкоголем. З листопада 2021 року відповідач проживає окремо, засоби зв`язку з ним відсутні.

З листопада 2021 року вона разом з сином проживає у м. Львів, батько дитини в Україні ніколи з ними не проживав, вихованням, розвитком та доглядом за дитиною займається виключно вона, житлово-комунальні послуги також сплачується нею особисто.

Звертає увагу суду, що дитина має певні проблеми з фізичним і психологічним здоров`ям, що підтверджується висновком про комплексу психолого-педагогічну оцінку розвитку дитини. У три роки дитина взагалі не розуміла звернень та не виконувала інструкцій, мова була на рівні певних звуків. В подальшому нею від спеціалістів було отримано рекомендації щодо корекційно-розвиткових занять. Оглядом невролога від 17.12.2021 встановлено діагноз – інші порушення нервової системи, мінімальна церебральна дисфункція з мовними та психологічними порушеннями.

Але лікуванням дитини вона займається самостійно, без будь якої допомоги, і такий догляд за дитиною є цілодобовим. Відповідач взагалі не цікавиться життям дитини, ухиляється від виконання обов`язків по утриманню та вихованню дитини, не намагається встановити із сином контакт. Ніяким чином не піклується про сина, не проявляє заінтересованість у його подальшій долі, не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, його навчанням, підготовкою до самостійного життя, зокрема не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на його фізичний розвиток, як складову виховання, не спілкується з сином взагалі, не надає сину доступу до культурних та інших духовних цінностей, не сприяє засвоєнню ним загальновизнаних норм моралі, не виявляє інтересу до його внутрішнього світу, не створює умов для отримання ним освіти.

Дитина майже три роки не бачила свого біологічного батька, по телефону вони також не спілкуються. Участі у житті дитини батько не приймає взагалі. Свого біологічного батька дитина пам`ятає, але з ним не спілкується та не зустрічається.

Вважає, що вона самостійно, без участі батька дитини, займається вихованням, розвитком, навчанням, лікуванням дитини тощо, саме через небажання відповідача брати участь у житті сина.

Дитина відвідує дошкільний заклад, для чого нею самостійно було проведено значну роботу і завдяки чому, є покращення та позитивна динаміка розвитку хлопчика, додатково вона водить ОСОБА_6 до приватного логопеда тощо.

Звертає увагу суду, що дитина потребує періодичного дороговартісного лікування ноотропами, вітамінами, судинно-розширюючими препаратами і це значні додаткові витрати. Також вона самостійно оплачує звичайні потреби у догляді за здоров`ям сина, купує йому необхідні ліки, що підтверджується чеками, які вона зберігає. Крім того, для соціалізації та розвитку дитини, вона водить сина на різноманітні культурно-розважальні вистави, возить його до озера, купує іграшки, що також оплачується нею.

Забезпеченням сина харчування, одягом, взуттям займається виключно вона за власні кошти.

Але хоча син перебуває на повному її утриманні, питання про стягнення аліментів з відповідача вона не ставить.

Просить суд позбавити ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьківських прав відносно сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Представник відповідача – адвокат Ульченко С.О. на адресу суду подав відзив, у якому просить суд відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що його довіритель категорично не погоджується із твердженнями позивача щодо неучасті його у житті сина та невиконання ним батьківських обов`язків, посилаючись на наступне.

Відповідач проживає в Італії з 23 років, а саме з 2006 року та має постійне місце роботи та постійний прибуток. Станом на зараз має власну житлову нерухомість, також в Італії проживала його мати, яка мала власний бізнес і допомагала йому з влаштуванням, як тільки він переїхав до Італії.

Позивач та відповідач познайомилися в Неаполі у 2012 році, приблизно через пів року почали проживати разом та вести спільне домашнє господарство. До народження дитини позивач та відповідач працювали, з 2015 року відповідач мав постійну роботу за контрактом.

Син ОСОБА_6 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , під час їх спільного проживання в Неаполі, Італія.

На момент народження сина позивач отримувала соціальні виплати, відповідач працював та забезпечував сім`ю житлом, в основному всі необхідні витрати для проживання здійснювалися спільно. Відповідач та позивач разом піклувалися про дитину, забезпечували його належним доглядом, піклуванням, медичними послугами.

У 2021 році відповідач займався допомогою матері, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , і після її смерті займався оформленням документів для вивезення її праху та закриття бізнесу у відповідності до законодавства Італії, що зменшувало час, який він міг приділяти сім`ї.

Проте, під час спільного проживання часто виникали сварки, через різні погляди на ведення побуту, соціального життя та заборону на зустрічі дитини з родичами відповідача.

Разом позивач та відповідач проживали до листопаду 2021 року.

Після чого, як заявляє сама позивач, вона самостійно прийняла рішення переїхати на постійне проживання в Україну.

Відповідач неодноразово вмовляв позивача не їхати в Україну, спочатку через те, що вони вже довгий час проживають в Італії та не мають в Україні роботи, а вже згодом, через безпекову ситуацію, пов`язану із збройною агресією росії, а також постійними відключеннями світла і вказував, що перебуваючи в Україні він не зможе заробляти достатньо коштів, щоб забезпечити сім`ю.

Отже, відповідач та позивач до виїзду позивача з дитиною до України постійно проживали в Італії дев`ять років і в Україні за цей період вони були всього декілька раз.

З 2022 року існує небезпека проживання на території України і відповідач вважає, що безпечнішим та комфортнішим для дитини є проживання в Італії, проте позивач, не порадившись з відповідачем, самостійно прийняла рішення про переїзд до України, чим фактично обмежила відповідача в можливості виховання, спілкування та догляду за їхньою дитиною.

По-друге, після виїзду позивача з дитиною в Україну спілкування та відносини з відповідачем продовжувались. Відповідач продовжував надавати матеріальне утримання дитині, здійснюючи грошові перекази, а також відправляючи посилки з продуктами та готівковими коштами через перевізників, які здійснювали автобусні рейси з Італії до України.

Відповідач купував та передавав речі як для позивача, так і для дитини.

Спілкування іноді переходило у з`ясування стосунків, після чого позивач припиняла спілкуватися з відповідачем на певний проміжок часу, не відповідаючи на телефонні дзвінки та не електронні листи, в тому числі в месенджерах.

Фактично позивач блокувала всі можливі спілкування відповідача з дитиною та відновлювала спілкування за власним бажанням, зловживаючи своїми правами, не надавала можливості відповідачу спілкуватися з дитиною.

Оскільки спілкування і відносини позивача та відповідача були нестабільними, це все відображалося і на відносинах відповідача з дитиною і відповідач міг тижнями не знати, що відбувається з його дитиною, тому він шукав можливості для спілкування з батьками позивача, і через них дізнавався як справи у позивача та його дитини. Проте позивач здійснила вплив на своїх батьків, які згодом також відмовились спілкуватися з відповідачем.

Подібним чином спілкування відбувалося до 01 лютого 2023 року, з цього моменту позивач остаточно перестала відповідати на дзвінки та повідомлення відповідача, ще деякий час відповідач дізнавався про стан здоров`я та справи дитини від батьків позивача, проте згодом і вони, скоріше за все, по вказівці позивача, припинили спілкуватися з ним.

Як зазначалося вище, відповідач надавав кошти шляхом здійснення грошових переказів, що може підтвердити відповідними квитанціями. Також відповідач відправляв посилки з продуктами, одягом та готівковими коштами через перевізників, які здійснювали автобусні рейси з Італії до України, що може підтвердити водій автобуса ОСОБА_7 .

За період проживання позивача з дитиною в Україні відповідачем було надано матеріальне утримання на суму приблизно в сім тисяч євро.

Надання матеріальних благ, грошових коштів, продуктів харчування та одягу, здійснювалося відповідачем до моменту припинення зв`язку з позивачем та дитиною, 01 лютого 2023 року, що відбулося за односторонньою ініціативою позивача. Проте відповідач продовжив відправляти подарунки лише дитині на день народження, доставка здійснювалася кур`єром за місцем проживання позивача.

Можливості передати кошти або інші матеріальні цінності у відповідача немає, оскільки позивач умисно не надає йому свій рахунок у банку для переказу коштів. Також твердження позивача про зміну номеру телефону є відвертою маніпуляцією, оскільки відповідач в Італії користується одним номером телефону ( НОМЕР_1 ), починаючи з 22.12.2014 по теперішній час і цей номер добре відомий позивачу, оскільки саме за цим номером вони спілкувалися під час проживання разом в Італії та після її переїзду разом з дитиною до України.

Позивач умисно ухиляється від будь якої допомоги та від спілкування з відповідачем, що підтверджується скріншотами листування в месенджері «WhatsApp», також вказані факти може підтвердити і брат відповідача ОСОБА_8 .

Також з метою маніпулювання фактами позивач видалила всі електронні листи в месенджерах, які технічно дозволяють це зробити, а електронні листи та історія листування залишилась лише в месенджері «WhatsApp», в якому немає технічної можливості видалити всю історію листування.

Позбавленням батьківських прав, тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інше, що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування необхідно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей, і у відповідності до вимог чинного законодавства та сталої судової практики, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише при наявності вини у діях батьків. Тобто позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.

Тимчасове перебування особи за кордоном, не є підставою для позбавлення батьківських прав, а може лише створювати певні труднощі у налагодженні стосунків між батьками та дітьми.

Враховуючи порядок спілкування з позивачем та дитиною після їх від`їзду, до моменту припинення спілкування з ініціативи позивача (шляхом блокування соцмереж та месенджерів, позивач не відповідає на телефонні дзвінки та листування) продовження надання фінансового утримання як дитині, так і позивачу, після їх виїзду в Україну, дає змогу зробити висновок, що позивач навмисно створила умови, які виклала у позовній заяві, в свою чергу відповідач готовий надавати матеріальне утримання дитині, виховувати її та здійснювати батьківське піклування, не втрачає інтерес до дитини.

Вини відповідача в тому, що він не має можливості виховувати, утримувати та спілкуватися зі своєю дитиною немає, оскільки вказані обставини штучно створені самою позивачем, до нього не застосовувалися жодні заходи впливу, щодо його участі у вихованні дитини, також позивачем не вказана реальна мета, яка має бути досягнута шляхом позбавлення відповідача батьківських прав, та, як це змінить існуючу ситуацію на кращу і сприятиме захисту інтересів дитини.

За вказаних обставин, просить суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

У судовому засіданні представник позивача – адвокат Юхименко Г.А. в повному обсязі підтримав позовні вимоги та факти, викладені у позові. Вважає, що позивачем надано достатньо доказів в підтвердження позовних вимог та у вказаному випадку, позбавлення відповідача батьківських прав щодо малолітнього ОСОБА_6 , буде відповідати інтересам дитини та вимогам чинного законодавства. Пояснив, що ОСОБА_6 народився в Італії і його батьками є сторони по справі. У період спільного проживання відповідач уже почав ухилятися від виконання своїх батьківських обов`язків, майже не брав участі у житті дитини, не надавав сину матеріальної допомоги та не цікавився його здоров`ям, розвитком, вихованням тощо. Оскільки хлопчик мав проблеми зі здоров`ям, а позивачу одній було важко утримувати побут та займатися лікуванням сина, вона вимушена була поїхати в Україну. Після цього, відповідач поступово віддалявся від позивача та сина, не цікавився здоров`ям сина, не надавав ніякої матеріальної допомоги, а позивач самостійно намагалася покращити стан здоров`я сина, що вимагало додаткових матеріальних витрат та часу, а в подальшому взагалі зник із їх життя, змінив номер телефону, то позивач вимушена була звернутися до суду з цим позовом, щоб захистити інтереси свого сина. Оскільки хлопчик проживає з матір`ю, перебуває на повному її утриманні, вона самостійно займається його лікуванням, становленням як особистості, забезпечує сина усім необхідним, а відповідач з сином не спілкується, не надає ніякої матеріальної допомоги на утримання сина, не цікавиться його життям, припинив будь які контакти з сином та з його матір`ю, доцільним буде позбавити відповідача батьківських прав щодо його сина ОСОБА_6 , 2018 року народження. При цьому, вважає, що у разі зміни ситуації та відношення батька до сина, батько може повернути свої батьківські права, що відповідатиме вимогам закону. У зв`язку з цим просить суд позов задовольнити в повному обсязі.

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні підтримала позовні вимоги та факти, викладені у позові, а також позицію свого представника. Пояснила, що спільно з відповідачем проживала певний час в Італії, де в них народився син. У зв`язку з певними обставинами, між іншим і за станом здоров`я сина, в листопаді 2021 року вона вимушена була повернутися до України, а відповідач залишився проживати в Італії. Спочатку відповідач ще брав певну участь у житті дитини, але потім взагалі припинив спілкування з нею та з сином, не цікавиться життям, здоров`ям, розвитком та утриманням сина. Вважає, що рішення відповідача про самоусунення від участі у житті свого сина та невиконання ним своїх батьківських обов`язків стосовно сина було прийнято відповідачем свідомо та добровільно, у зв`язку з чим, наполягає на позбавленні відповідача батьківських прав відносно сина ОСОБА_6 , 2018 року народження.

Представник відповідача – адвокат Ульченко С.О. в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та заперечував проти задоволення позову. Вважає, що ситуація, яка склалася станом на зараз щодо неучасті його довірителя у житті сина, умисно створена саме позивачем по справі та призводить не лише до порушення прав його довірителя, але й до порушення прав самої дитини та позбавлення її права на батьківське піклування. Мати дитини не дає можливості батькові дитини спілкуватися з сином, хоча розуміє, що батько в житті сина має важливе значення, не дає можливості його довірителю надавати матеріальну допомогу на утримання сина, хоча така надавалася постійно та систематично, і саме небажання позивача в подальшому отримувати таку допомогу, призвело до того, що його довіритель позбавлений можливості брати участь в утриманні сина. Його довіритель має бажання та можливості виконувати свої батьківські обов`язки щодо свого малолітнього сина, але саме з ініціативи позивача його участь у житті сина припинена. За вказаних обставин просить суд відмовити у задоволенні позову.

Свідок ОСОБА_8 в судовому засіданні пояснив, що він є рідним братом відповідача по справі і йому достовірно відомо, що до листопада 2021 року позивач та відповідач разом жили в Італії, оскільки він неодноразово приїздив до них в гості. Бачив, що стосунки між братом та позивачем по справі були різні, але з дитиною у брата були дуже добрі стосунки. У листопаді 2021 року позивач разом з дитиною повернулася в Україну, оскільки вона посварилася з братом, але після цього, брат у грудні 2021 року приїздив у Львів до сина. Коли він спілкувався з братом по відеозв`язку через месенджер «WhatsApp», то бачив, що брат був разом із сином вдома. Після того, від брата чув, що він постійно здійснює грошові перекази та направляє посилки для сина.

Представник третьої особи органу опіки та піклування Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради в судове засідання не з`явився, на адресу суду подав письмову заяву, у якій просить суд розгляд справи проводити у відсутність їх представника, та при ухваленні рішення просить врахувати висновок органу опіки та піклування від 25.04.2025.

Суд, вислухавши позивача, представника позивача, представника відповідача, врахувавши позицію третьої особи та дослідивши матеріали справи, вважає, що у задоволенні позову слід відмовити, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Положеннями ст.165 СК України передбачено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Частинами 2, 3 статті 51 Конституції України передбачено, що батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно ч.3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до приписів ч.1 та ч.3 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі мають рівні права щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як встановлено судом, згідно витягу з реєстру актів про народження № 350 частина І серія А 2018 рік, місто Казорі, Неаполь, Італія (витяг перекладено з італійської мови та відповідає оригіналу згідно апостилю за Гадзькою конвенцією 5 жовтня 1961 року) батьками ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , є: батьком – ОСОБА_9 , матір`ю – ОСОБА_10 .

Згідно відомостей з Реєстру Львівської міської територіальної громади про кількість зареєстрованих осіб № 163151, виданого 21.06.2024, позивач ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , з 08.12.2021 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 . Разом з нею, з 08.12.2021, зареєстрований ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вказане також підтверджується актом № 4, складеним 11.07.2024, мешканцями будинку АДРЕСА_3 , затвердженого головою правління ОСББ «Львівська оселя», у відповідності до якого ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , згідно відомостей з реєстру ЛМТГ про кількість зареєстрованих осіб від 21.06.2024 , зареєстровані 08.12.2021 та фактично проживають у квартирі АДРЕСА_4 з 22 листопада 2022 року і по день складання вказаного акту. Власником квартири є ОСОБА_1 . Батько дитини ОСОБА_4 , згідно заяви ОСОБА_1 ніколи не проживав разом з ними. Вихованням дитини, доглядом та розвитком займається ОСОБА_1 . Житлово-комунальні послуги оплачуються вчасно.

У відповідності до характеристики, складеної Закладом дошкільної освіти (ясла-садок) № 167 Львівської міської ради, з моменту перебування вихованця ОСОБА_5 у садочку, приводить хлопчика в садок мама – ОСОБА_1 , забирає його теж вона. З моменту влаштування дитини в садок з 10.01.2022 приводила та забирала хлопчика ОСОБА_1 , доказом чого є підпис вихователя групи раннього віку « ОСОБА_13 ». Перебуваючи на навчанні у молодшій та середній групі « ІНФОРМАЦІЯ_7 » дитину приводить в садок та забирає також ОСОБА_1 у доглянутому вигляді, свідченням чого є підписи вихователів цієї групи. Дитина була оформлена в садок з висновком ІРЦ-85401/2021/301154 від 24.12.2021 з винесеним діагнозом – моторно-сенсорна алалія рівня недорозвитку мовлення та поганою поведінкою, нерозуміння зверненої мови, дитині в садочку була оформлена інклюзія.

У закладі освіти дитині надаються усі безкоштовні послуги, включаючи логопеда, логопеда-дефектолога та дитячого психолога протягом усього часу перебування дитини у садочку.

Є покращення, свідченням чого є позитивна динаміка розвитку ОСОБА_6 , з немовної дитини з незадовільною поведінкою, хлопчик став більш слухняним, розуміє звернену мову, та відповідає, говорить реченнями, залишилась проблема з вимовою та автоматизацією звуків. Грається з дітками, бере активну участь у заняттях, не агресивний.

Згідно огляду невролога дитячої поліклініки «Веселка», складеного 17.12.2021, пацієнт ОСОБА_5 , має інші порушення нервової системи, не класифіковані в інших рубриках, мінімальну церебральну дисфункцію з мовними та психологічними порушеннями. Вказаним оглядом лікарем призначено лікування та надано рекомендації щодо способу життя дитини.

Згідно висновку про комплексну психолого-педагогічну оцінку розвитку дитини від 24 грудня 2021 № ІРЦ-85401/2021/301154, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючий за адресою: АДРЕСА_2 , виховується у неповній сім`ї, існують конфлікти з батьком дитини, надано деталізований аналіз огляду та висновків щодо стану здоров`я пацієнта та загалом виявлено загальний недорозвиток мовлення І рівня, ОСОБА_14 . Рекомендовано Програму закладу дошкільної освіти з корекційно-розвитковим компонентом для дітей з порушенням мовлення. Вказане також підтверджується протоколом засідання командного супроводу для визначення оцінки потреби учня в наданні підтримки у закладі освіти від 17.01.2022, у відповідності до якого визначено загальну характеристику, а саме: порушення комунікативної, емоційно-вольової сфери. Рекомендовано корекційно-розвиткові заняття.

Згідно висновку органу опіки та піклування Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради про недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_4 стосовно малолітнього ОСОБА_5 , складеного 25.04.2025 вих. № 260001-вих-60623, встановлено, що матір дитини, ОСОБА_1 у позовній заяві зазначила, що під час спільного проживання з ОСОБА_4 у них народився син ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Шлюб між нею та батьком дитини – ОСОБА_4 не реєструвався. Разом з сім`єю проживали у Італійській Республіці. Батько дитини не виконував батьківських обов`язків, лише сплачував за оренду квартири. Витрати на дитину, побутові речі, засоби для прибирання, харчування та комунальні послуги здійснювала лише вона. У зв`язку з тим, що ОСОБА_6 потребував лікування, а також те, що батько дитини більшість прожитого часу разом не працював, здійснював психологічний та економічний тиск на неї та сина, у листопаді 2021 року повернулася із сином до України. Після їхнього повернення до України ОСОБА_4 приїжджав до сина у грудні 2021 року на два дні. ОСОБА_6 має певні проблеми з фізичним і психологічним здоров`ям. Оглядом невролога від 17.12.2021 дитині встановлено діагноз – інші порушення нервової системи, мінімальна церебральна дисфункція з мовними та психологічними порушеннями. Лікуванням та вихованням дитини займається виключно вона. Приводить дитину на заняття та забирає лише вона. Батько дитини – ОСОБА_4 взагалі не цікавиться життям дитини, ухиляється від виконання обов`язків по вихованню та утриманню дитини. ОСОБА_6 майже три роки не бачив свого батька, по телефону вони також не спілкуються.

Матір дитини, ОСОБА_1 , на засіданні комісії з питань захисту прав дитини підтримала доводи, викладені у позовній заяві, також зазначила, що з батьком дитини – ОСОБА_4 проживали без реєстрації шлюбу у Італійській Республіці з 2012 року по листопада 2021 року. ОСОБА_4 зловживав алкоголем та не мав стабільної роботи. У зв`язку зі станом здоров`я сина та через матеріальну нестабільність у сім`ї прийняла рішення переїхати з сином до України. Про стягнення аліментів на утримання сина ОСОБА_6 до суду не зверталася. У 2022 році ОСОБА_4 надсилав їй кошти на утримання сина.

Батько дитини, ОСОБА_4 , на засіданні комісії з питань прав дитини, у режимі відеозв`язку у месенджері «WhatsApp» заперечив щодо позбавлення його батьківських прав та повідомив, що протягом тривалого часу проживав у Італійській Республіці та має там постійну роботу. З сином не спілкується на протязі двох останніх років. На початку 2023 року матір дитини, ОСОБА_1 , заблокувала його номер телефону та банківські рахунки для отримання коштів на утримання дитини, у зв`язку із чим позбавлений можливості спілкуватися з ОСОБА_6 та матеріально допомагати йому. У 2022 році відправляв сину через перевізника кошти у сумі 7000 євро, також на Різдво та день народження передавав сину посилки з продуктами та одягом. Зазначив, що матір дитини умисно ухиляється від будь якої допомоги та створює йому перешкоди у спілкуванні з сином. Можливості передати кошти або інші матеріальні цінності він не має, оскільки мати дитини ОСОБА_1 умисно не надає йому номер свого рахунку у банку для переказу коштів для сина.

Комісією з питань захисту прав встановлено та підтверджується матеріалами справи наступне.

Згідно із витягом з Реєстру актів про народження № 350 частина І серія А 2018 року батьками малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_9 та ОСОБА_10 .

Дитина зареєстрована та проживає разом із матір`ю, ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 .

Відділом «Служба у справах дітей» Шевченківського району управління «Служба у справах дітей» департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради, обстежено умови проживання малолітнього ОСОБА_5 . Встановлено, що у помешканні створено належні умови для проживання, чисто та прибрано, наявні необхідні меблі та побутова техніка. Для виховання та розвитку дитини наявне місце для сну, навчання та ігор. Малолітній ОСОБА_6 забезпечений усіма необхідними речами для належного розвитку.

Відповідно до зведеної довідки про місце проживання та склад сім`ї від 15.11.2024, виданої Центральним управлінням Демографічної Служби Міністерства внутрішніх справ, батько дитини, ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_5 .

Згідно з характеристикою малолітнього ОСОБА_15 виданої директором Закладу дошкільної освіти (ясла-садок) № 167 Львівської міської ради з моменту перебування ОСОБА_6 у садочку приводить та забирає його мама.

Малолітній ОСОБА_5 відвідує Приватний дошкільний заклад загального розвитку, підготовчу школу «Горішок». Згідно з довідкою ППШ «Горішок» від 06.12.2024 приводить на заняття дитину та забирає мама.

Комісією з питань захисту прав дитини встановлено, щр у справі № 705/5038/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору – Шевченківська районна адміністрація Львівської міської ради, як орган опіки та піклування про позбавлення батьківських прав відповідачем по справі (батьком дитини ОСОБА_4 ) подано зустрічну позовну заяву про визначення йому способу участі у вихованні малолітнього ОСОБА_15 та спілкуванні з ним, однак ухвалою суду від 10.02.2025 повернуто заявнику, у зв`язку із порушенням строків на подання зустрічного позову.

Комісією з питань захисту прав дитини взято до уваги письмове пояснення ОСОБА_4 , зареєстроване у Шевченківській районній адміністрації Львівської міської ради від 24.03.2025 № 2-6039-36-36.

ОСОБА_1 не надано достатніх доказів, які б свідчили про свідоме та умисне ухилення ОСОБА_4 від виконання батьківських обов`язків відносно малолітнього сина – ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Комісією з питань захисту прав дитини не встановлено вагомих підстав доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_4 .

Враховуючи викладене, з метою захисту прав та інтересів малолітнього ОСОБА_6 , керуючись Конвенцією Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20.11.1989 року (ратифікована Україною 27.02.1991 року), ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства», ст. ст. 19, 164 Сімейного кодексу України, «Порядком провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини», затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 24.09.2008 року № 866, Шевченківська районна адміністрація Львівської міської ради, як орган опіки та піклування вважає за недоцільне позбавлення батьківських прав ОСОБА_4 стосовно малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Також, згідно наданих відповідачем квитанцій про переказ грошових коштів від 07.01.2022 та від 04.02.2022, ОСОБА_9 переказав грошові кошти у розмірі 800 євро (по 400 євро кожний переказ) на ім`я ОСОБА_10 , призначення платежу: допомога сім`ї.

Згідно наданих відповідачем скріншотів переписки в мобільному додатку між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_4 , що не заперечувалося позивачем, встановлено, що останній протягом 2023-2024 років систематично спілкувався із позивачем, намагався відновити свої стосунки з нею, цікавився життям сина та передавав посилки із подарунками для сина та грошові кошти.

Згідно п.2 ч.1 ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вони ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Як встановлено судом, малолітній ОСОБА_12 з народження та до досягнення трирічного віку проживав з обома батьками за кордоном, де він і народився. У 2021 році позивач разом з дитиною повернулася до України, де вони і проживають станом на час розгляду справи. Встановлено також, що мати дитини дійсно займається вихованням, утриманням, розвитком та лікуванням дитини, створила для нього належні умови для проживання, забезпечивши сина ОСОБА_6 усім необхідним. Але, як зазначено відповідачем та не спростовано позивачем, батько дитини ОСОБА_4 , маючи постійне місце реєстрації, проживання та роботи за кордоном, а саме у Італійській Республіці, тривалий час, систематично надавав певну матеріальну допомогу позивачу та їх сину ОСОБА_6 , цікавився життям останнього та намагався відновити сімейні стосунки з позивачем по справі. При цьому, позивачем не було надано доказів про наявність винної поведінки відповідача, яка б свідчила, що останній самоусунувся від участі у житті сина, не цікавиться його життям, не надає сину матеріальної допомоги тощо.

Крім того, факт відсутності вини у неучасті батька у житті сина протягом останніх одного-двох років, було підтверджено і висновком органу опіки і піклування, комісією якого було розглянуто питання доцільності позбавлення батьківських прав відповідача щодо його малолітнього сина ОСОБА_6 , 2018 року народження, та встановлено, відсутність винної поведінки відповідача. Такий висновок було зроблено з урахуванням вимог чинного законодавства та найголовніше, інтересів дитини, та внаслідок проведеної роботи, між іншим і спілкування з батьками хлопчика.

Також суд, бере до уваги, що не може бути достаньою підставою для відмови в задоволенні вимог про позбавлення батьківських прав наявність заперечень відповідача та твердження про наявність інтересу до дитини та бажання брати участь у її житті. Наявна позиція Верховного Суду від 27.01.2021 у справі № 398/4299/17, який установив, що батько участі у вихованні сина не брав і його життям не цікавився. Контакту з батьком у дитини немає і відповідач не вживає заходів щодо налагодження стосунків з дитиною, не цікавиться її станом здоров`я, не виявляє будь-якої турботи про дитину, не надає матеріальної підтримки. Відповідач не довів зміну своєї поведінки щодо дитини, прагнення здійснювати належне піклування за нею, не спростував, що свідомо нехтував обов`язками батька щодо сина. Факт заперечення відповідачем проти позову про позбавлення його батьківських прав з урахуванням його поведінки не свідчить про його інтерес до дитини та реальне бажання змінити поведінку.

Тобто необхідно, щоб заперечення, висловлені у процесі судового розгляду, підтверджувалися реальними діями або поведінкою відповідача, спрямованою на виконання батьківських обов`язків, налагодження контакту з дитиною, що у вказаному випадку доведено відповідачем і не спростовано позивачем, оскільки відповідач брав активну участь при доведенні своєї позиції та надав письмові докази, які підтверджують його позицію і вказують не на формальне невизнання ним позовних вимог, а дійсно бажання брати участь у житті сина, вчинення дій щодо його підтримки та намагання відновити сімейні стосунки.

Посилання позивача, як на підставу позовних вимогу, щодо проживання батька дитини за кордоном само по собі не може бути підставою для позбавлення батька батьківських прав, враховуючи існуючі реалії, які зумовлюють збільшення випадків, коли сім`ї розлучаються, подружжя проживає у різних країнах.

У справі № 607/2631/15-ц Верховний Суд звернув увагу на те, що відповідач не вчиняв дій, крім апеляційного та касаційного оскарження судових рішень, які б свідчили про наявність у нього інтересу до спілкування з дитиною, проведенні з нею часу та її виховання. Обставина перебування відповідача за кордоном не звільняє його від виконання батьківських обов`язків та, за наявності бажання, не є перешкодою для спілкування з дитиною за допомогою існуючих засобів комунікації. Проте, якщо у процесі розгляду справи суди з`ясовують, що хоча один з батьків і перебуває за кордоном, але бере участь у вихованні дитини та виконує батьківські обов`язки, дійсно проявляє інтерес до дитини, то в таких випадках суди відмовляють у задоволенні вимог про позбавлення батьківських прав.

Верховний Суд у справі № 722/225/23 зазначив, що вимушене тимчасове перебування матері за кордоном (внаслідок життєвих обставин) дійсно створює певні труднощі у налагодженні стосунків з дітьми. Але при цьому вона не усувається від виховання та утримання своїх дітей, цікавиться їхнім життям та бажає в подальшому належним чином виконувати свої батьківські обов`язки. З наявних у справі доказів вбачалося, що жінка заперечувала проти позбавлення її батьківських прав, вказуючи, що не втратила інтересу до дітей, що свідчить про її зацікавленість у прийнятті участі у їх житті.

Таким чином, суд оцінивши обставини справи на основі зібраних доказів, враховує, серед іншого, що позивач у процесі судового розгляду не довела, яка реальна мета має бути досягнута шляхом позбавлення батька батьківських прав, як це змінить існуючу ситуацію на кращу і сприятиме захисту інтересів сина, чи має місце вина відповідача у тому, що він не спілкується з дитиною, у зв`язку з тим, що проживає за кордоном, хоча і намагається не втратити зв`язки з нею та з їх сином, та, як зазначалося вище, вчиняє для цього певні дії.

Відповідно до ч.1 ст. 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Згідно із ч.1 ст. 152 СК України, право дитини на належне батьківське виховання, забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

Частиною 4 ст. 155 СК України передбачено, що ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до ч.1 ст. 164 СК України, мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини, жорстоко поводяться з дитиною, є хронічними алкоголіками або наркоманами, вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, засудженні за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Відповідно до п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 20 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Згідно з абз. 2 п. 18 вищезгаданої постанови Пленуму Верховного Суду України, зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Позбавлення батьківський прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України). Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.

Отже, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які ухиляються від виконання своїх обов`язків з виховання дітей або зловживають своїми батьківськими правами, жорстоко поводяться з дітьми, шкідливо впливають на них своєю аморальною, антигромадською поведінкою.

При вирішенні питання щодо позбавлення батьківських прав необхідно впевнитися не лише в невиконанні батьками обов`язків по вихованню, а також встановити, що батько ухиляється від їх виконання свідомо, тобто, що систематично, незважаючи на всі інші заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов`язки, і, такі засоби впливу виявилися безрезультатними.

Відповідно до ст. ст. 3, 9, 18 Конвенції про права дитини, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини; держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини; держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

У рішенні ЄСПЛ від 11 липня 2017 року, заява № 2091/13 у справі «М.С. проти України» йдеться про визначення «інтересів дитини», їх місця у взаємовідносинах між батьками. У згаданому рішенні ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагодійним. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі у міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Отже, позбавлення батьківських прав відноситься до крайньої міри відповідальності, а це означає, що застосовується ця міра судом тоді, коли всі інші засоби впливу виявилися безрезультатними.

При розгляді вказаної справи судом не встановлено, що відповідач ОСОБА_4 ухиляється від виконання батьківських обов`язків свідомо, тобто, що він систематично, незважаючи на всі заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов`язки, оскільки такі обставини не підтверджені належними та допустимими доказами. Було встановлено, що відповідач проживаючи за кордоном, окремо від дитини, що сталося, у зв`язку із прийнятим саме позивачем рішенням, про повернення до України разом із сином, має бажання виконувати свої батьківські обов`язки стосовно сина та брати активну участь у його житті.

Умовою по ухиленню від обов`язків по вихованню дитини, як підстава позбавлення батьківських прав, передбачена п. 2. ч.1 ст. 164 СК України, може бути лише винна поведінка особи, свідоме нехтування нею своїми батьківськими обов`язками. Відповідні докази умисного ухилення від виконання батьківських обов`язків відповідача відносно дитини в матеріалах справи відсутні.

Позивачем не доведено, що поведінка відповідача є свідомим нехтуванням ним своїми батьківськими обов`язками, а не збіг життєвих обставин, які склалися навколо нього, а саме проживання та працевлаштування за кордоном, де проживала тривалий час і позивач по справі, де у позивача та відповідача народився син, і де вони проживали однією сім`єю маючи спільний побут.

Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю (батьком).

Також, ВССУ у справі №211/559/16-ц від 01.11.2017 року зауважив, що позбавлення батьківський прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини та допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 243/13192/19-ц вказав на відсутність підстав для позбавлення батька батьківських прав, оскільки він, в силу своїх можливостей, намагається піклуватися про дітей.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі справа № 753/2025/19 вказав, що позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Факт заперечення проти позову про позбавлення батьківських прав, з належним обґрунтуванням та доведенням такої позиції, а також висновок органу опіки та піклування щодо недоцільності позбавлення відповідача батьківських прав, свідчить про інтерес батька до дитини та його бажання виконувати свої батьківські обов`язки.

Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58).

Статтею 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ передбачено, що, держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Позивачем не доведено, що поведінка відповідача є свідомим нехтуванням ним своїми батьківськими обов`язками та наявність в його діях вини.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позбавлення ОСОБА_4 батьківських прав відносно сина не забезпечуватиме інтересів самої малолітньої дитини ОСОБА_5 .

Позивач не довів та не надав суду доказів, в чому полягає захист інтересів малолітньої дитини шляхом позбавлення батька ОСОБА_4 по відношенню до сина батьківських прав та доказів, які б безспірно свідчили про умисне винне ухилення відповідачем від виконання батьківських обов`язків відносно дитини. Також суд не бере до уваги посилання позивача про нібито не надання матеріальної допомоги на утримання сина та відсутність контакту із сином, оскільки позивачем не доведено, що саме з вини відповідача, а не через її перешкоди чи не бажання спілкування з відповідачем син позбавлений можливості спілкуватися з батьком, а фактичне проживання батька за кордоном не може бути підставою для позбавлення батьківських прав як крайньої міри впливу на поведінку відповідача.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що позбавлення батьківських прав у даному випадку є недоцільним, оскільки позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які свідомо не виконують батьківських обов`язків, який за обставин, що склались, застосовувати не можна, а тому вважає за необхідне у позові відмовити повністю.

У відповідності до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог , у зв`язку із відмовою у задоволенні позову, суд вважає, що витрати, пов`язані зі сплатою судового збору слід залишити за позивачем.

Керуючись ст. ст. 7, 19, 150, 155, 164-166 СК України, ст. ст. 4, 7, 10, 12, 13, 76, 81, 82, 89, 141, 258, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд –

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду – якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складене 02.03.2026.

Суддя: Р. В. Піньковський