Вирок від 07 квітня 2026 р. у справі №527/38/25 — Глобинський районний суд Полтавської області

Справа № 527/38/25

провадження № 1-кп/527/37/26

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 квітня 2026 року м. Глобине

Глобинський районний суд Полтавської області в складі:

головуючої судді – ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання – ОСОБА_2 ,

прокурора – ОСОБА_3 ,

обвинуваченого – ОСОБА_4 ,

захисника обвинуваченого – ОСОБА_5 ,

потерпілого – ОСОБА_6 ,

представника потерпілого – ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Глобине кримінальне провадження № 12024175510000224 від 13.07.2024 року за обвинуваченням -

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Глобине, Кременчуцького району, Полтавської області, українець, громадянин України, не працюючий, освіта вища, не одружений, на утриманні малолітніх та неповнолітніх дітей не маючий, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючий за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимий, -

- у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

12.07.2024 року, близько 21 год. 15 хв., ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , знаходився разом з товаришами за адресою: АДРЕСА_3 , на лавці поряд з магазином «МАРКЕТОПТ», де поруч на сусідній лавці знаходився ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2 .

В цей час у ОСОБА_4 , на ґрунті неприязних відносин із ОСОБА_6 виник умисел на спричинення тілесних ушкоджень останньому.

Реалізуючи свій злочинний намір, ОСОБА_4 , діючи з прямим умислом, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер свого діяння, спрямованого на спричинення тілесних ушкоджень, передбачаючи його суспільно- небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, лівою рукою стиснутою в кулак, наніс один удар у праву виличну ділянку під правим оком ОСОБА_6 . Після чого, наступний удар наніс правою рукою стиснутою в кулак в ділянку лівої щоки потерпілому.

В подальшому, ОСОБА_4 повалив ОСОБА_6 на землю, після чого наніс удар правою ногою у взутті (кросівках) по правій вилиці ОСОБА_6 .

Згідно висновку судово-медичної експертизи №196 від 11.09.2024 року, у потерпілого ОСОБА_6 , виявлені тілесні ушкодження у вигляді: закритої тупої травми голови: синця правого ока, перелому тіла правої виличної кістки без ознак зміщення кісткових фрагментів, струсу головного мозку, що утворились від ударної дії тупого твердого предмету, з місцем прикладання сили в праву виличну ділянку викликали тривалий розлад здоров`я зі цією ознакою (відповідно до п.п. 2.2.1 .В) «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених наказом № 6 МОЗ України від 17 січня 1995 року відноситься до ушкоджень середнього ступеня тяжкості.

Таким чином, ОСОБА_4 обвинувачується у завданні умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження, тобто умисного ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у ст. 121 КК України, але таке, що спричинило тривалий розлад здоров`я потерпілого ОСОБА_6 , тобто у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України.

Допитаний в ході судового розгляду справи обвинувачений ОСОБА_4 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України визнав частково і вказав, що у нього не було умислу на нанесення тілесних ушкоджень потерпілому. Під час виступу у судових дебатах вказав, що він визнає свою вину у вчиненому, шкодує про скоєне та в даний час відшкодував потерпілому матеріальну та моральну шкоду.

Представник потерпілого ОСОБА_6 – ОСОБА_7 у судовому засіданні пояснив, що обвинувачений відшкодував потерпілому матеріальні та моральні збитки, тому потерпілий від підтримання позову відмовився.

Винуватість ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КК України повністю знайшла своє підтвердження в судовому засіданні і підтверджується сукупністю належних та допустимих доказів, досліджених безпосередньо в судовому засіданні, а саме:

- Витягом з ЄРДР, згідно якого вказано про надходження заяви про вчинення кримінального правопорушення (а.с.142);

- Протоколом прийняття заяви про кримінальне правопорушення від 12.07.2024 року (а.с.146);

- Даними протоколу тимчасового доступу до речей і документів від 11.09.2024 року (а.с.150-151);

- Даними протоколу проведення слідчого експерименту від 23.11.2024 року з фото-таблицею, за участю потерпілого ОСОБА_6 (а.с.167-176);

- Даними протоколів проведення слідчого експерименту від 23.11.2024 року з фото-таблицями до них, за участю свідка ОСОБА_8 , свідка ОСОБА_9 , свідка ОСОБА_10 (а.с.179-186, 189-196, 199-205);

- Висновком експерта судової-медичної експертизи №196 від 30.09.2024 року, згідно якого проведенням судово-медичної експертизи ОСОБА_6 встановлені тілесні ушкодження у вигляді: Закритої тупої травми голови: синця правого ока, перелому тіла правої виличної кістки без ознак зміщення кісткових фрагментів, струсу головного мозку, що утворились від ударної дії тупого твердого предмету, з місцем прикладання сили в праву виличну ділянку викликали тривалий розлад здоров`я і за цією ознакою відповідно до п.п. 2.2.1.В) «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених наказом № 6 МОЗ України від 17 січня 1995 року відносяться до ушкоджень СЕРЕДНЬОГО СТУПЕНЯ ТЯЖКОСТІ.

- Синець правої поперекової ділянки, що утворився за механізмом удару від дії тупого твердого предмету, з обмеженою контактуючою поверхнею, та кваліфікується, як ЛЕГКЕ тілесне ушкодження, (згідно п.п. 2.3.5. «Правил судово- медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень» затверджених наказом № 6 МОЗ України від 17.01.1995р.) Всі тілесні ушкодження могли утворитись в строк та за обставин вказаних підекспертним, при цьому кількість ударів може, як відповідати кількості ушкоджень так і бути більшою. Цей висновок підтверджується виглядом та характером пошкоджень. ОСОБА_6 міг знаходитись положенні передньою поверхнею тіла до травмую чого об`єкту. Та міг знаходитьсь на будь - якій відстані, при якому ділянки з наявними тілесними ушкодженнями доступні для дії травмуючої сили (а.с.158-160).

- Висновками експерта судово-медичної експертизи №251 від 26.11.2024 року, №253 від 26.11.2024 року, №252 від 26.11.2024 року, №254 від 26.11.2024 року, згідно яких покази потерпілого ОСОБА_11 , свідка ОСОБА_8 , свідка ОСОБА_9 , свідка ОСОБА_10 дані ними під час проведення слідчих експериментів відповідають об`єктивним судово-медичним даним, встановлених під час експертизи потерпілого ОСОБА_11 (а.с.178, 188, 198, 207);

- Висновком експерта судової-медичної експертизи №5 від 07.01.2025 року, згідно якого весь комплекс тілесних ушкоджень виявлених на ОСОБА_12 не характерний для утворення при падінні з висоти власного зросту (а.с.209).

Показами свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_13 , які в судовому засіданні показали, що 12.07.2024 року близько 21 год. 15 хв. обвинувачений ОСОБА_4 наніс тілесні ушкодження потерпілому ОСОБА_6 .

Оцінюючі перераховані вище безпосередньо досліджені судом докази на предмет їх належності, достовірності та допустимості, суд виходить з наступних положень чинного законодавства, а також міжнародних норм.

Статтею 7 КПК України закріплені загальні засади кримінального провадження, серед яких є верховенство права, презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини.

Відповідно до вимог ст.8 КПК України кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Згідно ч.ч.1, 5 ст.9 КПК України, під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов`язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства. Кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до ст.337 ч.1 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею.

Стаття 374 ч.3 п.2 КПК України вказує, що у мотивувальній частині вироку у разі визнання особи винуватою має міститись, зокрема, формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення.

Відповідно до ст.22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.

Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.

Суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.

Враховуючи викладене, суд, допитавши обвинуваченого, вислухавши думку прокурора, потерпілого, захисника, представника потерпілого, дослідивши матеріали кримінального провадження, прийшов до висновку, що винуватість ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення при обставинах, викладених в обвинувальному акті, доведена повністю.

Дії ОСОБА_4 , що виразилися в спричиненні умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження, тобто умисного ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у ст. 121 КК України, але таке, що спричинило тривалий розлад здоров`я потерпілого, вірно кваліфіковані за ч. 1 ст. 122 КК України.

П. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» № 7 від 24.10.2003 р. зі змінами від 06.11.2009 р. звернуто увагу судів на те, що вони при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержувати вимог ст. 65 КК стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

Суд, призначаючи обвинуваченому покарання, також враховує вимоги ч. 2 ст. 61 Конституції України про те, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, що відповідно до ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами.

Обираючи вид та міру покарання обвинуваченому, суд відповідно до ст. 65 КК України враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке згідно ст. 12 КК України, відноситься до категорії нетяжких злочинів, дані про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває.

Обставиною, що пом`якшує покарання обвинуваченого ОСОБА_4 , згідно зі ст. 66 КК України, є добровільне відшкодування завданого збитку.

Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_4 , згідно ст. 67 КК України, судом не встановлено.

Крім того, при визначенні покарання обвинуваченому, суд враховує інформацію, зазначену у досудовій доповіді Кременчуцького районного сектору №1 філії Державної установи «Центр пробації» в Полтавській області про обвинуваченого ОСОБА_4 . Зокрема згідно досудової доповіді про обвинуваченого існує середній рівень ризику вчинення ОСОБА_4 повторного кримінального правопорушення, у зв?язку з цим орган пробації вважає, що його виправлення можливе без позбавлення або обмеження волі на певний строк та не становитьнебезпеки для суспільства.

Врахувавши викладене в сукупності, суд вважає за доцільне призначити обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ч.1 ст.122 КК України, яке буде достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

Разом з цим, з урахуванням викладених вище обставин у кримінальному провадженні, характеру вчиненого кримінального правопорушення, його наслідків, особи обвинуваченого, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого правопорушення, відсутність обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого та наявність пом`якшуючої обставини, поведінку обвинуваченого після вчинення інкримінованого йому злочину, який усвідомлюючи свою провину, зробивши належні висновки, дав критичну оцінку своїм злочинним діям та відшкодував завдані потерпілому збитки, суд вважає, що відповідно до вимог ст. 50 КК України виправлення та перевиховання обвинуваченого можливо без ізоляції від суспільства, шляхом звільнення від відбування покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк, згідно статей 75 КК України, а також вважає необхідним покласти на обвинуваченого обов`язки у відповідності зі ст. 76 КК України. Підстав для застосування ст. 69 КК України, суд не вбачає.

Призначення ОСОБА_4 саме такого покарання буде відповідати принципу необхідності і достатності для виправлення обвинуваченого, випливає з дотримання судом принципів «рівних можливостей» та «справедливого судового розгляду», встановлених ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод 1950 року, не суперечить практиці Європейського Суду з прав людини та нормам кримінального законодавства України, адже ефективність покарання залежить не лише і не в першу чергу від суворості санкції кримінально-правової норми, а і від спроможності не допустити безкарності злочинних діянь.

Суд, призначаючи обвинуваченому покарання, також враховує вимоги ч. 2 ст. 61 Конституції України про те, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер та наголошує, що призначення покарання є дискрецією лише суду, та здійснюється лише на підставі внутрішнього переконання судді, і оцінки особистості обвинуваченого, з метою досягнення саме мети визначеної ст. 50 КК України, тобто не лише покарати за вчинення правопорушення, а здійснити виправлення особистості, запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. При цьому, покарання у виді позбавлення чи обмеження волі є винятковими покараннями, які застосовуються щодо осіб, виправлення яких є неможливим в іншій, передбачений законом спосіб.

По кримінальному провадженню потерпілим ОСОБА_6 заявлений цивільний позов до обвинуваченого ОСОБА_4 , в якому він просив стягнути з останнього на свою користь завдану матеріальну шкоду у сумі 8060,74 грн., моральну шкоду у розмірі 6000,00грн. та витрати на правничу допомогу у сумі 4000 грн.

Під час судового розгляду справи потерпілий відмовився від цивільного позову.

Враховуючи те, що під час досудового розслідування запобіжний захід у відношенні обвинуваченого не обирався, клопотань про обрання запобіжного заходу від учасників судового провадження на розгляд суду не надходило, а тому підстав для застосування до обвинуваченого запобіжного заходу до набрання вироком законної сили суд не вбачає. Заходи забезпечення кримінального провадження у відношенні обвинуваченого, не застосовувались.

Речові докази та процесуальні витрати по кримінальному провадженню відсутні.

Керуючись ст.ст.368, 370, 371, 373, 374 КПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.122 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 1 (один) рік.

Застосувавши ст.ст. 75, 76 КК України ОСОБА_4 від відбування покарання звільнити з випробуванням з іспитовим строком 1 (один) рік, під час якого зобов`язати періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Запобіжний захід у відношенні ОСОБА_4 , до набрання вироком законної сили – не обирати.

Провадження по цивільному позову - закрити.

На вирок суду протягом 30 днів з дня його проголошення може бути подана апеляційна скарга до Полтавського апеляційного суду через Глобинський районний суд Полтавської області.

Вирок набирає законної сили після спливу закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого ч. 2 ст. 395 КПК України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Згідно ст. 376 ч. 6 КПК України копія вироку вручається негайно після його проголошення законному представнику, обвинуваченому та прокурору. Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Суддя ОСОБА_1