Рішення від 05 квітня 2026 р. у справі №361/13245/25 — Броварський міськрайонний суд Київської області

Справа № 361/13245/25

Провадження № 2/361/862/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 квітня 2026 р. м. Бровари

Броварський міськрайонний суд Київської області в складі головуючої судді Ведмідь Н.В. розглянувши в спрощеному позовному провадженні без повідомлення сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Броварської міської ради Броварського району Київської області про переоформлення свідоцтва про право власності на житло,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася з позовом, в якому просить: зобов`язати відповідача переоформити свідоцтво про право власності на житло від 31.07.1998 у відповідності до заяви позивача на приватизацію від 14.07.1998, де зокрема вказано, що вона являється власником квартири і квартира має спільну часткову власність.

Позов обґрунтований тим, що в заяві на приватизацію, яку ОСОБА_1 написала 14.07.1998 року зазначено, що вона власник квартири і її квартира має спільну часткову власність, однак в спірному свідоцтві про право власності на житло від 31.07.1998 року відсутнє визначення хто власник і вид власності, що порушує її права. На її думку у свідоцтві має бути написано, що вона власник та її квартира має спільну часткову власність.

Згідно з ухвалою судді від 19.02.2026 відкрито провадження у справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

19.03.2026 від Виконавчого комітету Броварської міської ради Броварського району Київської області надійшов відзив на позовну заяву (а.с. 91-93), в якому виконавчий комітет просить відмовити відповідачу в задоволенні позовних вимог. Обґрунтовуючи заперечення проти позову вказує, що відповідно заяви ОСОБА_1 від 14.07.1998 у спільну сумісну власність ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 передано квартиру АДРЕСА_1 - уповноваженим власником визначено ОСОБА_1 . Відповідно до вимог Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» видано свідоцтво про право власності на житло від 31.07.1998 ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Відповідно заяви ОСОБА_1 від 01.03.2019 року та наказу №50-ОД від 11.03.2019 внесено доповнення до вищезазначеного свідоцтва про право власності виразом «в рівних частках», про що також зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно: зареєстровано спільну часткову власність на квартиру АДРЕСА_1 у розмірі по 1/3 частки за кожним з співвласників. Позивачем до позовної заяви додано лише копію свідоцтва про право власності, на якому відсутні відмітки про внесення доповнення до зазначеного свідоцтва про рівні частки у спільному праві власності. У 2022 році державним нотаріусом Першої броварської нотаріальної контори до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно внесено інформацію про видачу ОСОБА_1 свідоцтв про право на спадщину за законом № 1-1445 та № 1-1447 від 19.10.2022. У Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно міститься повна інформація щодо об`єкту спірного нерухомого майна, а тому підстав для задоволення вимоги щодо переоформлення свідоцтва про право власності на житло від 31.07.1998 року немає.

23.03.2026 ОСОБА_1 направила відповідь на відзив (а.с. 101-105), в якому вказала, що вважає відповідачем приховано факт фальсифікації свідоцтва про право власності на житло, свідоцтво про право власності на житло від 31.07.1998 не відповідає її заяві на приватизацію від 14.07.1998, докази які надані відповідачем не завірені її підписом та отримані без її відома від невідомого джерела, а тому вважає, що відзив не можна брати до уваги.

Інші заяви по суті справи до суду не надходили.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши подані сторонами докази у їх сукупності, приходить до наступних висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з вимогами п. п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

За змістом ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Отже, необхідною передумовою судового захисту є наявність порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи інтересу особи, а також відповідність обраного способу захисту змісту такого порушення.

З досліджених фактичних обставин справи судом встановлено, що спір між сторонами виник з приводу змісту даних які містить свідоцтво про право власності на житло, а саме на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , виданого Фондом комунального майна Броварського міськвиконкому від 31.07.1998, а саме зміст свідоцтва містить інформацію, що квартира яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 належить на праві приватної спільної (сумісної або часткової) власності ОСОБА_1 та членам її сім`ї - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , тоді як позивач вважає вірним запис який встановлює, що ОСОБА_1 є власником квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 та квартира має спільну часткову власність.

Відповідно до пунктів 18-22 Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, затвердженого наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 15 вересня 1992 року № 56 (далі - Положення від 15 вересня 1992 року № 56), громадянин, який виявив бажання приватизувати займану ним і членами його сім`ї на умовах найму квартиру (одноквартирний будинок), звертається в орган приватизації або до створеного ним підприємства по оформленню документів, де одержує бланк заяви (додатки 2, 3) та необхідну консультацію.

Судом встановлено, що відповідно до змісту заяви від 14.07.1998 року (а.с. 52, 94) ОСОБА_1 , яка проживала за адресою: АДРЕСА_2 , звернулася до органу приватизації з питання оформлення передачі у приватну (спільну сумісну чи спільну часткову) власність квартири, яку вона займала разом із членами сім`ї на умовах найму.

При оформленні квартири у спільну часткову власність заявниця просила передбачити розподіл долі власності між членами сім`ї у такому співвідношенні: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 . Уповноваженим власником квартири визначити ОСОБА_1 .

До заяви додано: довідку про склад сім`ї та займані приміщення, а також документ, що підтверджує право на пільгу щодо безоплатного одержання житла.

Слід зазначити, що вказана заява написана шляхом пропису граф у відповідному бланку визначеного зразка загальної форми.

Згідно з довідкою форми № 3 № 2278 від 08.07.1998 року, виданою ОСОБА_1 , встановлено, що у квартирі АДРЕСА_1 особовий рахунок відкрито на ОСОБА_2 , а сім`я складається з трьох осіб: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (а.с. 95).

Відповідно до довідки про склад сім`ї, до складу сім`ї наймача квартири АДРЕСА_1 входять: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (а.с. 96).

Відповідно до вимог ч.1, 2 статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд.

Передача займаних квартир (будинків) здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають в даній квартирі (будинку), в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов`язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку).

Відповідно до змісту свідоцтва про право власності на житло від 31.07.1998 року встановлено, що Фондом комунального майна Броварського міськвиконкому видано свідоцтво про право власності на житло, а саме на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , яка належить на праві приватної спільної (сумісної або часткової) власності ОСОБА_1 та членам її сім`ї - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (а.с. 53).

Судом також встановлено, що 01.03.2019 року до відділу надання адміністративних послуг Центру обслуговування «Прозорий офіс» Броварської міської ради Київської області звернулася ОСОБА_1 із заявою де вказала, що у зв`язку з не визначенням часток при приватизації квартири, просить визначити розподіл власності між співвласниками у рівних частинах. Квартира була приватизованою Фондом комунального майна Баварського міськвиконкому наказом від 31.07.1998 №1497, про що зроблено відмітку за вихідним №11-15-6/1895. (а.с 97)

Відповідно до ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

За змістом ст. 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Відповідно до ст. 357 ЦК України, якщо розмір часток у праві спільної часткової власності не встановлений за домовленістю співвласників або законом, частки співвласників вважаються рівними.

За ст. 368, 369 ЦК України - спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до ч.2. ч.3 ст. 372 ЦК України - у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Згідно з наказом № 50-ОД від 11.03.2019 року Управлінням з питань комунальної власності та житла Броварської міської ради Київської області вирішено доповнити свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 , видане Фондом комунального майна Броварського міськвиконкому на підставі розпорядження від 31.07.1998 № 1497 на ім`я ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , виразом «в рівних частках» (а.с. 98).

Відповідно до ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Згідно з п. 3, 5, 6 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі: свідоцтва про право на спадщину, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката; свідоцтва про право власності, виданого органом приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді, чи його дубліката; свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого до 1 січня 2013 року органом місцевого самоврядування або місцевою державною адміністрацією, чи його дубліката.

Відповідно до ч. 2 ст. ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі визначення часток у праві спільної власності чи їх зміни, зміни суб`єкта управління об`єктами державної власності, зміни правонабувача речового права, похідного від права власності, строку дії такого речового права, а також зміни обтяжувача, особи, в інтересах якої встановлено обтяження речових прав, чи зміни умов обтяження проводиться державна реєстрація таких змін, при цьому дата та час державної реєстрації речових прав, обтяжень речових прав залишаються незмінними.

Згідно з ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Державний реєстр речових прав на нерухоме майно - єдина державна інформаційна система, що забезпечує обробку, збереження та надання відомостей про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження.

У відповідності до п. п. 4.15, 4.18 Наказу Міністерства юстиції України «Про затвердження Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» від 22 лютого 2012 року, видача свідоцтва про право на спадщину на майно, яке підлягає реєстрації, проводиться нотаріусом після подання правовстановлюючих документів щодо належності цього майна спадкодавцеві та перевірки відсутності заборони або арешту цього майна.

За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 13.03.2026 року квартира АДРЕСА_1 на праві спільної часткової власності належить: 1/3 частка ОСОБА_1 згідно свідоцтва про право власності на житло від 31 липня 1998 року та наказу №50-0 Д від 11.03.2019, а також 4/6 частка ОСОБА_1 згідно свідоцтва про право на спадщину за законом № 1-1445 від 19.10.2022 та свідоцтва про право на спадщину за законом № 1- 1447 від 19.10.2022, які видані державним нотаріусом Журавською В.В. Першої Броварської державної нотаріальної контори (а.с. 99)

Отже, судом встановлено, шо наказом органу місцевого самоврядування № 50-ОД від 11.03.2019 доповнено спірне свідоцтво про право власності на житло від 31 липня 1998 року в частині визначення часток співвласників, що у подальшому було відображено та зареєстровано у встановленому законом порядку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Надалі за позивачем у встановленому законом порядку зареєстровано право власності на відповідні частки у квартирі, у тому числі на підставі свідоцтв про право на спадщину за законом від 19.10.2022 року.

Таким чином, на час розгляду справи відомості щодо правового режиму нерухомого майна, виду спільної власності та розміру часток співвласників є визначеними та внесеними до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передача займаних квартир здійснюється у спільну сумісну або спільну часткову власність за згодою всіх повнолітніх членів сім`ї.

Аналіз наведених норм свідчить, що законодавець передбачав можливість оформлення права власності на житло як у спільній сумісній, так і у спільній частковій формі, при цьому обов`язковою умовою є визначення кола співвласників та уповноваженого власника, однак вимоги щодо обов`язкового визначення розміру часток у самому свідоцтві про право власності на житло зазначеною нормою не встановлено, також як і не встановлено визначити одноосібного власника майна, як того просить позивач, вказавши це у свідоцтві.

При цьому відсутність у свідоцтві конкретизації виду спільної власності не змінює правового статусу осіб як співвласників майна та не виключає можливості визначення такого виду у подальшому.

Адже, як встановлено судом, у подальшому на підставі заяви позивача та відповідного рішення органу місцевого самоврядування частки співвласників були визначені як рівні, а відповідні відомості внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Отже, квартира АДРЕСА_1 належала ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на праві спільної власності. У подальшому частки співвласників визначено у рівних розмірах. На час розгляду справи встановлено, що за позивачем ОСОБА_1 у встановленому законом порядку зареєстровано право власності на її частки у зазначеному майні.

Відповідно до ст.392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Позовні вимоги в частині зобов`язання відповідача переоформити свідоцтво про право власності на житло шляхом зазначення, що позивач є власником квартири та що квартира перебуває у спільній частковій власності, є необґрунтованими, оскільки відповідні обставини вже встановлені та підтверджені у передбаченому законом порядку, зокрема відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Зазначені відомості, як і право власності позивача на спірну квартиру, не оспорюються, у зв`язку з чим суд не вбачає підстав для втручання у правовідносини сторін шляхом зобов`язання відповідача змінювати зміст правовстановлюючого документа, на підставі якого було здійснено державну реєстрацію права власності.

Фактично заявлена вимога спрямована на приведення змісту правовстановлюючого документа у відповідність до суб`єктивного розуміння позивача, однак не пов`язана з необхідністю захисту чи відновлення порушеного, невизнаного або оспорюваного права, що не відповідає визначеним законом способам захисту цивільних прав та завданню цивільного судочинства.

В постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 квітня 2018 року в справі №361/2965/15 та від 09 листопада 2021 року у справі №542/1403/17 зазначено, що порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові.

Відповідно до позиції Верховного Суду, висловленої в постанові від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту.

В постанові Верховного Суду від 05 червня 2024 року у справі №128/1243/22 зазначено, що при зверненні до суду особа повинна зазначити суб`єктивне бачення порушеного права чи охоронюваного інтересу та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд зобов`язаний надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відсутність права на позов в матеріальному розумінні тягне за собою прийняття рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Тобто, встановивши, що права або інтереси позивача не порушені, суд відмовляє в задоволенні позову за безпідставністю, недоведеністю чи необґрунтованістю.

З огляду на те, що право власності позивача визначене, не оспорюється та зареєстроване у встановленому законом порядку, позивач на час розгляду справи є одноосібним власником квартири АДРЕСА_1 , сам по собі формальний недолік правовстановлюючого документа або незгода особи з його змістом не є підставою для судового захисту, якщо відповідне право реалізоване, не оспорюється та підтверджене у встановленому законом порядку, а судовому захисту підлягають лише порушені права, свободи та інтереси позивача, то підстави для задоволення позовних вимог позивача відсутні.

При цьому, судом враховано, що відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною прерогативою суду, який здійснює її за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному дослідженні всіх обставин справи у їх сукупності, керуючись законом.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 19 квітня 1994 року у справі «Ван де Гурк проти Нідерландів» (Van de Hurk v. the Netherlands), завданням національних судів є забезпечення належного розгляду документів, доводів та доказів, поданих сторонами.

Водночас у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» № 63566/00, § 23, від 18 липня 2006 року зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди надавати обґрунтування своїх рішень, однак не вимагає надання детальної відповіді на кожен аргумент сторін.

Враховуючи викладене, суд критично оцінює твердження позивача щодо можливої фальсифікації документів, порушення права власності на нерухоме майно та інших правопорушень з боку органів місцевого самоврядування, оскільки такі доводи не підтверджені належними та допустимими доказами у розумінні статей 76–81 ЦПК України, спростовуються наявними у справі письмовими доказами та не входять до предмета доказування у цій справі.

На підставі ст. 141 ЦПК України, оскільки судом відмовлено в задоволенні позовних вимог, судовий збір покладається на позивача.

Керуючись ст. 4, 13, 12-13, 79-81, 141, 244, 258-259, 263-265, 268, 272-273, 354 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

В задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Броварської міської ради Броварського району Київської області про переоформлення свідоцтва про право власності на житло - відмовити.

Рішення може бути оскаржене позивачем до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подана апеляційна скарга або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя Н.В. Ведмідь