Рішення від 07 квітня 2026 р. у справі №357/10497/25 — Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 357/10497/25

Провадження № 2/357/2242/26

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

08 квітня 2026 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді – Орєхова О. І. ,

за участі секретаря – Кича М. В.

представника відповідача – Цатурян Е.В.

розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду № 2 в м. Біла Церква цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Київській області, третя особа: Білоцерківський відділ державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління юстиції ( м. Київ ) про зняття арешту з нерухомого майна,

В С Т А Н О В И В :

В липні 2025 року, адвокат Кабула Ірина Юріївна, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , звернулась до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовною заявою до ОСОБА_2 , третя особа: Білоцерківський відділ державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління юстиції ( м. Київ ) про зняття арешту з нерухомого майна, обґрунтовуючи тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 52 роки помер батько позивача ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданий ДРАЦС Білоцерківського міськрайонного управління юстиції у Київській області на підставі актового запису № 196. Після його смерті відкрилась спадщина на все його майно, а саме 11/25 частин індивідуального житлового будинку АДРЕСА_1 . Право власності покійний набув на підставі дарування від 14.06.2000, посвідчений державним нотаріусом Другої Білоцерківської міської державної нотаріальної контори Магдич Т.І. та зареєстрований в реєстрі за № 2119. Позивач та відповідач є спадкоємцями за законом, як діти померлого та вчасно прийняли спадщину. Однак, оформити спадщину та отримати свідоцтво про право на спадщину, не представляється можливим, оскільки на спадкове майно накладено арешт. Даний факт підтверджується Інформаційною довідкою від 12.06.2025, яке накладено на підставі постанови ВХ.678 від 19.07.2001 ВДВС Білоцерківського районного УЮ. Арешт зареєстрований в реєстрі 18.08.2004 за № 1244903. При зверненні до Білоцерківського ВДВС була надана усна відповідь про те, що арешт накладався на майно ОСОБА_2 в порядку конфіскації, на виконання вироку Білоцерківського міського суду від 28.05.2001 по справі № 1-381/2001. Тобто, при виконанні вироку накладено арешт на майно, яке не належало ОСОБА_2 , належало його батькові – ОСОБА_3 . Тому, єдиним способом захисту своїх прав як спадкоємця, який прийняв спадщину є зняття арешту в судовому порядку. Просила суд скасувати арешт з майна ОСОБА_3 , а саме житлового будинку за АДРЕСА_1 , який накладений згідно постанови Білоцерківського районного управління юстиції від 19.02.2001, ВХ № 678, який зареєстрований в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна 18.08.2004 за № 1244903 ( а. с. 1-2 ).

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.07.2025 (а. с. 26 -27), головуючим суддею визначено Орєхова О.І. та матеріали передані для розгляду.

За відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження суд відкриває провадження у справі протягом п`яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченому статтею 185 цього Кодексу ( ч. 1 ст. 187 ЦПК України ).

Відповідно до ч. 6 ст. 187 ЦПК України у разі якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, яка не є суб`єктом підприємницької діяльності, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання ( перебування ) такої фізичної особи.

09 липня 2025 року здійснено запит стосовно відомостей про реєстрацію місця проживання відповідача до відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ЦМУ ДМС в Києві та Київській області ( а. с. 31 ).

01 серпня 2025 року судом отримано з відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ЦМУ ДМС в Києві та Київській області щодо зареєстрованого місця проживання ( перебування ) відповідача, зареєстровано за вх. № 43560 ( а. с. 32 ), яка передана судді та отримано останнім 25.08.2025 у зв`язку з перебуванням головуючого судді у щорічній відпустці.

З вказаної відповіді вбачається, що відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з 04.07.2000 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .

З матеріалів справи вбачається, що позивачем пред`явлено позов до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області у відповідності до вимог ч. 1 ст. 27 ЦПК України, що узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постанові від 29.10.2020 року у справі № 263/14171/19.

22 січня 2020 року Велика Палата Верховного Суду розглянула касаційну скаргу у справі № 340/25/19) та зазначила, що для визначення юрисдикції цього спору необхідно визначити підстави позову, зміст прав, на захист яких направлено звернення до суду. Якщо підставою позову є неправомірні, на думку позивача, дії органу державної виконавчої служби при накладенні арешту на певне майно, то такий спір має розглядатися в порядку адміністративного судочинства. Якщо підставою позову є наявність спору про право та/або позивач подає його з метою захисту права власності або іншого речового права, то ці спори мають розглядатися в порядку цивільного/господарського судочинства як такі, що випливають із цивільних правовідносин.

Так, підставою цього позову позивача визначила наявність арешту, накладеного на невизначене майно спадкодавця, що перешкоджає їй в оформленні спадкових прав на нерухоме майно.

За таких умов позов спрямовано на захист цивільних прав позивачки, пов`язаний з оформленням права власності на спадкове майно та фактично є різновидом негаторного позову.

Виходячи з наведеного Велика Палата Верховного Суду вважає, що суди помилково розглянули в порядку адміністративного судочинства справу за позовом ОСОБА_1 як спадкоємиці ОСОБА_2 - боржника у виконавчому провадженні № 23555996, відкритому на підставі виконавчого листа, виданого судом цивільної юрисдикції, оскільки цей спір підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 187 ЦПК України якщо відповідачем вказана фізична особа, яка не має статусу підприємця, суд відкриває провадження не пізніше наступного дня з дня отримання судом у порядку, передбаченому частиною восьмою цієї статті, інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи відповідача.

Ухвалою судді від 28 серпня 2025 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Київській області, третя особа: Білоцерківський відділ державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління юстиції ( м. Київ ) про зняття арешту з нерухомого майна. Постановлено провести розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі на 16 вересня 2025 року ( а. с. 33-34 ).

За заявою представника позивача ( а. с. 46 ), підготовче судове засідання було відкладено на 19.11.2025 ( а. с. 47 ).

16.10.2025 судом отримано від представника позивача клопотання про заміну відповідача, зареєстроване за вх. № 59637 ( а. с. 51 ).

Ухвалою суду від 19.11.2025 клопотання було задоволено та замінено первісного відповідача ОСОБА_2 на належного відповідача Головне управління Державної податкової служби у Київській області та підготовче засідання було відкладено на 23.12.2025 ( а. с. 57-59 ).

17.12.2025 судом отримано відзив на позовну заяву від Головного управління Державної податкової служби у Київській області, зареєстрований за вх. № 74081, який мотивований тим, що Головне управління ДПС у Київській області не є належним відповідачем, оскільки після змін, які відбулися в законодавстві, саме органи державної виконавчої служби повинен бути відповідачем ( а. с. 65-69 ).

Ухвалою суду від 19.12.2025 задоволено клопотання представника відповідача про участь в судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів ( а. с. 80-81 ).

23.12.2025 судом отримано від представника позивача заяву про зменшення/збільшення розміру позовних вимог, зареєстрована за вх. № 75130 ( а. с. 86-88 ), в якій просила скасувати арешт з майна ОСОБА_3 , а саме житлового будинку за АДРЕСА_1 , який накладений згідно постанови Білоцерківського районного управління юстиції від 19.02.2011, ВХ № 678, який зареєстрований в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна 18.08.2004 за № 1244903 та за № 1244860.

Ухвалою суду від 21.01.2026 закрито підготовче засідання та призначено розгляд справи по суті на 19.02.2026 ( а. с. 121-123 ).

19.02.2026 справа була знята зі складу у зв`язку з перебуванням головуючого судді на лікарняному ( а. с. 130 ).

Розгляд справи було призначено на 31.03.2026.

Позивач в судове засідання 31.03.2026 не з`явилась, 31.03.2026 судом отримано заяву від представника позивача ОСОБА_4 , зареєстрована за вх. № 20534, в якій просила розгляд справи проводити без участі позивача і представника позивача. Позовні вимоги підтримують в повному обсязі. Судові витрати просили залишити за позивачем ( а. с. 134 ).

Представник відповідача Цатурян Е.В. в судовому засіданні 31.03.2026 підтримав позицію, викладену у відзиві, надав при цьому пояснення, аналогічні викладеним у відзиві.

Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

В свою чергу, представник позивача скористувалась вимогами ч. 3 ст. 211 ЦПК України.

Третя особа Білоцерківський відділ державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління юстиції ( м. Київ ) в судове засідання свого представника не направили, про дату, час та місце слухання справи повідомлені належним чином, про що в матеріалах справи свідчить Довідка про доставку електронного документу у вигляді «Внесенні дат слухань (Судовий розгляд)» від 25.02.2026, який доставлено 26.02.2026 ( а. с. 132 ).

Суд направляє судові рішення, судові повістки, судові повістки - повідомлення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їхні офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів) (частина п`ята статті 14 ЦПК України).

Адвокати, нотаріуси, приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, державні органи, органи місцевого самоврядування та суб`єкти господарювання державного та комунального секторів економіки реєструють офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі в обов`язковому порядку.

Інші особи реєструють офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі в добровільному порядку (частина шоста статті 14 ЦПК України).

Зміст вказаної процесуальної норми свідчить про те, що для цілей ЦПК України офіційною електронною адресою є електронна адреса, зареєстрована в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі.

Вказаний висновок також узгоджується з правовою позицією щодо належного виклику учасника справи засобами електронної пошти, викладеною Верховним Судом у постановах від 01 червня 2022 року у справі № 761/42977/19 (провадження № 61-1933св22) та від 26 жовтня 2022 року у справі № 761/877/20 (провадження № 61-11706св21).

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З огляду на це, суд, який комунікує з учасником справи за допомогою повідомлених ним засобів комунікації, діє правомірно і добросовісно. Тому слід виходити з «презумпції обізнаності»: особа, якій адресовано повідомлення суду через такі засоби комунікації, знає або принаймні повинна була дізнатися про повідомлення.

З боку третьої особи на адресу суду не надходило жодних заяв та клопотань.

Суд виходив з того, що є можливість проведення судового засідання за відсутності сторони позивача та третьої особи, оскільки наявних у справі матеріалів було достатньо для розгляду справи та прийняття законного і обґрунтованого рішення.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду при розгляді справи № 361/8331/18 від 1 жовтня 2020 року.

В зазначеній постанові Верховний Суд виходив з такого: «якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні».

Судом було вислухано пояснення представника відповідача, досліджено матеріали справи та враховуючи вимоги ч. 1 ст. 244 ЦПК України, суд оголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення та відклав ухвалення та проголошення судового рішення, оголосивши дату та час його проголошення ( 08 квітня 2026 року о 17 год. 00 хв. ).

Так, з урахуванням наданих пояснень, після дослідження матеріалів справи, враховуючи позиції учасників справи стосовно позовних вимог, суд прийшов до наступних висновків.

Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Судом встановлені наступні обставини та спірні їм правовідносини.

Встановлено, що батьками ОСОБА_5 є ОСОБА_3 та ОСОБА_6 , про що свідчить наявне в матеріалах справи свідоцтво про народження останньої ( а. с. 6 ).

Так, ОСОБА_5 уклала шлюб з ОСОБА_7 , після реєстрації шлюбу прізвище чоловіка та дружини – ОСОБА_8 , про що свідчить наявне в матеріалах справи свідоцтво про шлюб ( а. с. 7 ).

Відповідно до наявного в матеріалах справи свідоцтва про смерть, ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 , виданий ДРАЦС Білоцерківського міськрайонного управління юстиції у Київській області на підставі актового запису № 196 ( а. с. 8 ).

Отже, вказані вище документи свідчать, що померлий ОСОБА_3 був батьком позивача ОСОБА_1 .

22.11.2023 за вих. № 151/02-14 приватним нотаріусом Зінченко Ольгою Андріївною видано Довідку ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що вони є спадкоємцями після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 – ОСОБА_3 , спадкова справа № 47/2021, заведена 17.08.2021 ( а. с. 9 ).

Отже, після його смерті ОСОБА_3 відкрилась спадщина на все його майно, а саме 11/25 частин індивідуального житлового будинку АДРЕСА_1 .

Так, право власності покійний набув на підставі дарування від 14.06.2000, посвідчений державним нотаріусом Другої Білоцерківської міської державної нотаріальної контори Магдич Т.І. та зареєстрований в реєстрі за № 2119 ( а. с. 11 ).

Крім того, право власності ОСОБА_3 на 11/25 частин індивідуального житлового будинку АДРЕСА_1 підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, де вказане майно належало останньому на праві приватної власності ( а. с. 12 ).

Позивач ( її представник ) звертаючись до суду зазначала, що оформити спадщину та отримати свідоцтво про право на спадщину, позивачу не представляється можливим, оскільки на спадкове майно накладено арешт, що підтверджується Інформаційною довідкою від 12.06.2025, яке накладено на підставі постанови ВХ.678 від 19.07.2001 ВДВС Білоцерківського районного УЮ. Арешт зареєстрований в реєстрі 18.08.2004 за № 1244903 ( а. с. 12 ).

Крім того, додана постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 19.07.2001, винесена державним виконавцем Сокол І.А., арешт накладався на майно ОСОБА_2 на підставі в/л 1-381 в порядку конфіскації, а саме домоволодінь та транспортних засобів ( а. с. 13 ).

Отже, з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що об`єктом обтяження є будинок АДРЕСА_1 , 11/25 частини якого який належало на праві приватної власності ОСОБА_3 ( а. с. 12 ).

Додано до матеріалів справи вирок Білоцерківського міського суду від 28.05.2001 по справі № 1-381 2001 ( а. с. 14-21 ), де ОСОБА_2 було призначено покарання у вигляді 7-ми років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, належного йому на праві індивідуальної власності.

Звертаючись до суду з даним позовом, стороною позивача наголошується на тому, що при виконанні вироку накладено арешт на майно, яке не належало ОСОБА_2 , належало його батькові – ОСОБА_3 , а тому, єдиним способом захисту своїх прав як спадкоємця, який прийняв спадщину є зняття арешту в судовому порядку.

Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Статтею 12 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом та кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно вимог ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно ч.1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (Постанова № 5) від 03 червня 2016 року «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» спори про право цивільне, пов`язані з належністю майна, на яке накладено арешт розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.

Згідно із частиною першою статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 цього Кодексу).

Відповідно до частин першої, другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав і обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав і обов`язків, що зазначені у статті 1219 ЦК України (статті 1218, 1231 ЦК України).

Часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою (частина друга статті 1220 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до частини першої статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Разом з тим, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Проте відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).

Отже, системний аналіз зазначених норм права свідчить про те, що спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку.

Відсутність реєстрації права власності відповідно до Закону України "Про реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" не зумовлює позбавлення особи прав користування та володіння належним їй на праві власності майном.

У спадкоємця, який в установленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини, тому такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном відповідно до глави 29 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 643/3614/17 (провадження № 14-479цс19) дійшла висновку про те, що вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин, відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України можуть бути вирішені судом цивільної юрисдикції (пункт 37).

Відповідно до частини першої, абзацу першого частини другої, частин четвертої, п`ятої статті 59 Закону особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини.

Підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є:

1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом;

2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника;

3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах;

4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням;

5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно;

6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову;

7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника;

8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову;

9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону.

У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 905/386/18 (провадження № 12-85гс19) зазначено, що відповідачем у справах за позовами про звільнення з-під арешту майна є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна. При цьому орган державної виконавчої служби у відповідних випадках може залучатися судом до участі у справах як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Таким чином, позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно). Відповідачами у справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний орган доходів і зборів (орган фіскальної служби), банк та іншу фінансову установу, які у випадках, передбачених законом, виконують судові рішення.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2019 року (провадження № 11-680апп19) та у постановах Верховного Суду від 06 грудня 2021 року у справі № 554/5912/19-ц (провадження № 61-12594св21), від 08 грудня 2022 року у справі № 331/1383/20 (провадження № 61-7109св22).

Така правова позиція міститься і в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 725/3352/23 від 06 травня 2024 року.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що відповідачем у справах за позовами про звільнення майна з-під арешту є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних правовідносин щодо такого майна (постанови від 26 листопада 2019 року у справі № 905/386/18, від 05 травня 2020 року у справі № 554/8004/16, від 07 квітня 2021 року у справі № 174/474/17).

Велика Палата Верховного Суду при розгляді справи № 755/10947/17 зазначила, що незалежно від того, чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати.

В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 червня 2023 року у справі № 208/9810/21 зазначено, що спори, пов`язані з належністю майна, на яке накладений арешт, відповідно до статей 15 і 16 ЦПК України у редакції, що була чинною 15 грудня 2017 року, суди розглядають у порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо існує спір щодо визнання права власності на майно та однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства. У разі якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України у вказаній редакції. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно та про зняття з нього арешту. Особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. Відповідачем у справах за позовами про звільнення майна з-під арешту є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних правовідносин щодо такого майна (див. постанову Великої Палати Верховного Суду у постанові від 05 травня 2020 року у справі № 554/8004/16 (провадження 14-431цс19)).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 травня 2022 року у справі № 711/3591/21 (провадження № 61-945св22) зазначено, що: «У справі, що переглядається, ОСОБА_1 пред`явив позовні вимоги до Центрального ВДВС у м. Черкаси, який не є ні боржником, ні особою, в інтересах якої накладено арешт на спірне нерухоме майно. При цьому ні боржник, ні стягувач, в інтересах якого був накладений арешт на квартиру, як відповідачі не залучені. Клопотань про заміну первісного відповідача належним відповідачем чи про залучення до участі у справі іншої особи як співвідповідача позивач не заявляв».

Суд констатував, що законом у цьому випадку передбачений інший спосіб судового захисту порушеного права спадкоємця, яке може бути захищене в порядку позовного провадження шляхом подання позову про визнання права власності на спадкове майно і зняття із нього арешту, відповідачами у якому мають бути особи, в інтересах яких накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна (ВС КЦС, справа № 463/3251/22 від 03.05.2023 р.).

Такий висновок міститься і в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суд від 12 липня 2023 року у справі № 214/2305/20 (провадження № 61-19730св21 ) та в поставові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2023 року в рамках справи № 343/565/21, провадження № 61-186св22 (ЄДРСРУ № 108654298), який досліджував питання щодо особливостей визначення відповідачів у справі про зняття арешту з майна.

Такої позиції дотримується і Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в своїй постанові від 19 березня 2025 року у справі № 757/48626/24.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 січня 2025 року у справі № 207/3013/20 зазначено, що позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно). Відповідачами у справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний орган доходів і зборів (орган фіскальної служби), банк та іншу фінансову установу, які у випадках, передбачених законом, виконують судові рішення.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд застосовує останню правову позицію Верховного Суду, коли вона є обов`язковою для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності відповідну норму права. Це означає, що якщо Верховний Суд висловив певне тлумачення норми права у своїй постанові, то суди нижчих інстанцій повинні дотримуватися цього тлумачення у подібних справах.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).

Частинами першою, третьою статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Так, як встановлено матеріалами справи, арешт був накладений при виконанні вироку в порядку конфіскації на майно, яке не належало ОСОБА_2 , належало його батькові – ОСОБА_3 .

Згідно постанови № 5 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 червня 2016 року «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна», абзац 2 п. 2 Постанови, відповідачами в справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках – особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний орган доходів і зборів, банк та іншу фінансову установу, які у випадках, передбачених законом, виконують судові рішення (стаття 3 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (у редакції Закону України від 04 листопада 2010 року №2677-VI) (далі – Закон про виконавче провадження).

Відповідно до абзацу 3 п. 2 цієї Постанови, у випадках, коли арешт майна проводився для забезпечення конфіскації чи стягнення майна на користь держави, як відповідач до участі у справі у встановленому законом порядку також залучається відповідний територіальний орган Державної фіскальної служби України.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 8 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції на дату виконання вироків суду) за виконавчим документом про стягнення в дохід держави коштів або про вчинення інших дій на користь чи в інтересах держави від її імені виступає орган, за позовом якого судом винесено відповідне рішення, або орган державної влади (крім суду), який відповідно до закону прийняв таке рішення. За іншими виконавчими документами про стягнення в дохід держави коштів або про вчинення інших дій на користь чи в інтересах держави від її імені виступають органи державної податкової служби.

Отже, оскільки за виконавчими документами необхідно вчинити інші дії, а саме конфіскацію майна в дохід держави, то від її імені стягувачами виступають органи державної податкової служби. У даному випадку це Головне управління Державної податкової служби у Київській області.

Така позиція викладена і в постанові Волинського апеляційного суду у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ від 17 січня 2024 року у справі № 165/3826/21.

У вказаній постанові Волинський апеляційний суд зазначив, що посилання відповідача Головного управління Державної податкової служби в Волинській області на ту обставину, що вони не є належним відповідачем, оскільки не являються стягувачами за виконавчими провадженнями відхиляються апеляційним судом.

Оскільки за виконавчими документами необхідно вчинити інші дії, а саме конфіскацію майна в дохід держави, то від її імені стягувачами виступають органи державної податкової служби. У даному випадку це Головне управління Державної податкової служби в Волинській області.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 травня 2024 року у справі № 165/3826/21 (провадження № 61-2450св24), постанову Волинського апеляційного суду від 17 січня 2024 року залишено без змін.

Тому, доводи представника відповідача Головного управління Державної податкової служби у Київській області з приводу того, що ДПС не може бути відповідачем у даній справі не заслуговують на увагу, враховуючи абзац 3 п. 2 постанови № 5 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 червня 2016 року «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» та з урахуванням викладеної позиції з цього приводу у постановах вищестоящих судових інстанцій.

Відповідно до статті 1 «Захист власності» Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який ратифікований Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів: або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до статті 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ст.1 Першого Протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Статтею 10 Загальної декларації прав людини визначено, що кожна людина має право володіти майном як одноособово, так і разом з іншими. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.

У пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про виключення майна з опису» від 27.08.1976 №6 (в редакції від 30.06.1978 №5) надані роз`яснення, що вимоги особи, які грунтуються на її праві власності на арештоване майно, розглядаються за правилами, установленими для розгляду позовів про звільнення майна з-під арешту.

Пленумом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у постанові № 5 від 03.06.2016 року «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна», роз`яснено, що у порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні. Позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно).

Наявність обтяження, накладеного на майно померлого ОСОБА_3 , порушує право позивача як спадкоємця на право володіння та користування спадковим майном.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Враховуючи наявність накладеного арешту на майно, неможливість скасування арешту в позасудовому порядку та оскільки позивач в інший спосіб, крім звернення до суду з позовом про зняття арешту, захистити своє порушене право власності не може, суд приходить до висновку про необхідність захисту його права шляхом скасування такого арешту, оскільки позовні вимоги засновані на законі та знайшли своє повне підтвердження в ході судового розгляду.

Тому, підлягають вимоги позивача в частині скасування арешту з майна ОСОБА_3 , а саме житлового будинку за АДРЕСА_1 , який накладений згідно постанови Білоцерківського районного управління юстиції від 19.02.2001, ВХ № 678, який зареєстрований в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна 18.08.2004 за № 1244903.

Стосовно позовних вимог позивача ( представника ) в частині скасування арешту, який накладений згідно постанови Білоцерківського районного управління юстиції від 19.02.2001, ВХ № 678, який зареєстрований в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна 18.08.2004 за № 1244860 ( а. с. 90 ), згідно заяви про зменшення/збільшення розміру позовних вимог, зареєстрована за вх. № 75130 ( а. с. 86-88 ), то в цій частині позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки вказаною постановою було накладено арешт ( невизначено майно, все майно ), яке належить ОСОБА_2 , на підставі в/л 1-381 в порядку конфіскації, а саме домоволодінь та транспортних засобів ( а. с. 13 ).

Водночас, стороною позивача не надано доказів повного виконання рішення суду ( вироку ), оскільки арешт накладено задля конфіскації, він триває до моменту реалізації майна або завершення провадження.

В свою чергу суд роз`яснює, що при примусовому виконанні вироків про конфіскацію майна дії державного виконавця, зокрема щодо скасування накладеного у виконавчому провадженні арешту, підлягають оскарженню в порядку адміністративного судочинства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 383/493/18).

Відповідно до ст. 133 Цивільного процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Поняття судових витрат міститься в п. 1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», де судові витрати передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв`язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати – це витрати держави, які вона несе у зв`язку з вирішенням конкретної справи.

Судовий збір – збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом (ст. 1 Закону України «Про судовий збір»).

Згідно із п. 1 ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на – відповідача. У разі відмови в позові - на позивача.

При зверненні до суду з вказаним позовом, позивачем сплачено судовий збір в розмірі 6056 грн ( а. с. 12 ) та в розмірі 1211,20 грн ( а. с. 65 ), що документально підтверджується.

Оскільки позовні вимоги позивача підлягають до часткового задоволення, з урахуванням вимог ст. 141 ЦПК України підлягають стягненню з відповідачів на користь позивача і судові витрати по справі пропорційно розміру задоволених позовних вимог, які були понесені останнім при зверненні до суду.

Однак, звертаючись до суду з заявою про розгляд справи за відсутності позивача та його представника, судові витрати просили залишити за позивачем ( а. с. 134 ).

Тому, суд вважає за можливим віднести судові витрати на рахунок позивача.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 15, 16, 316, 321, 328, 391, 1216, 1218, 1219, 1220, 1231, 1268, 1296, 1297 ЦК України, ст. ст. 2, 5, 10, 12, 13, 19, 76, 77, 81, 89, 128, 141, 187, 211, 244, 263-265, 273, 353-355 ЦПК України, пленумом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (Постанова № 5) від 03 червня 2016 року «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна», п. 1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», Законом України «Про судовий збір», суд,

У Х В А Л И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Київській області, третя особа: Білоцерківський відділ державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління юстиції ( м. Київ ) про зняття арешту з нерухомого майна, - задовольнити частково.

Скасувати арешт з майна ОСОБА_3 , а саме житлового будинку за АДРЕСА_1 , який накладений згідно постанови Білоцерківського районного управління юстиції від 19.02.2001, ВХ № 678, який зареєстрований в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна 18.08.2004 за № 1244903.

В решті вимог, - відмовити.

Судові витрати залишити за позивачем.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ( адрсеа реєстрації: АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 );

Відповідач: Головне управління Державної податкової служби у Київській області ( адреса місцезнаходження: 03151, м. Київ, вул. Святослава Хороброго, 5А, ЄДРПОУ: 44096797 );

Третя особа: Білоцерківський відділ державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління юстиції ( м. Київ ) ( адреса місцезнаходження: 09100, Київська область, м. Біла Церква, бульвар Олександрійський, буд. 94, ЄДРПОУ: 34846037 ).

Повне судове рішення складено 08 квітня 2026 року.

Суддя О. І. Орєхов