Постанова від 07 квітня 2026 р. у справі №641/9298/25 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Постанова

Іменем України

08 квітня 2026 року

м. Харків

справа № 641/9298/25

провадження № 22-ц/818/2605/26

Харківський апеляційний суд у складі:

головуючого - Пилипчук Н.П.,

суддів колегії - Маміної О.В., Мальованого Ю.М.

за участю секретаря - Муренченко С.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харків цивільну справу за заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «ВФ Україна» про захист прав споживачів, зобов`язання вчинити дії та відшкодування моральної шкоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Слобідського районного суду м. Харкова від 15 січня 2026 року, постановлену суддею Кожиховою Г.В.,-

В С Т А Н О В И В :

У грудні 2025 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПАТ «ВФ Україна», в якому просив визнати незаконним та зобов`язати Приватне акціонерне товариство «ВФ Україна» анулювати нарахування у розмірі 6,00 гривень за послугу міжнародного SMS-повідомлення від 22 жовтня 2025 року, яку ОСОБА_1 не замовляв; визнати протиправними дії Приватного акціонерного товариства «ВФ Україна» щодо припинення надання ОСОБА_1 електронних комунікаційних послуг за абонентським номером НОМЕР_1 , які були вчинені внаслідок незаконного нарахування заборгованості; зобов`язати Приватне акціонерне товариство «ВФ Україна» здійснити коригування балансу особового рахунку № НОМЕР_2 , зарахувавши неправомірно списані грошові кошти в розмірі 199,74 гривень в рахунок оплати обов`язкового платежу за тарифним пакетом та анулювавши штучно створену заборгованість; зобов`язати Приватне акціонерне товариство «ВФ Україна» відновити надання електронних комунікаційних послуг за абонентським номером НОМЕР_1 згідно з умовами Договору № НОМЕР_2 від 30 грудня 2020 року; зобов`язати Приватне акціонерне товариство «ВФ Україна» здійснити перерахунок абонентської плати, нарахованої за абонентським номером НОМЕР_1 , шляхом її пропорційного зменшення за весь період неправомірного припинення надання послуг, починаючи з 1 листопада 2025 року і до дня фактичного відновлення надання послуг (або до дня набрання рішенням суду у цій справі законної сили); стягнути з Приватного акціонерного товариства «ВФ Україна» на користь ОСОБА_1 кошти на відшкодування моральної шкоди у розмірі 10 000 (десять тисяч) гривень 00 копійок.

14.01.2026 від позивача надійшла повторно заява про забезпечення позову шляхом заборони Приватному акціонерному товариству «ВФ Україна» вчиняти дії, спрямовані на розірвання (припинення дії) Договору про надання послуг рухомого (мобільного) зв`язку за абонентським номером НОМЕР_1 , а також дії щодо деактивації (анулювання, відключення від мережі) або передачі (продажу) третім особам цього абонентського номеру до набрання законної силі рішенням суду у цій справі.

В обґрунтування своєї заяви позивач посилається на те, що відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду № 9 від 22.12.2006 "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді справ про забезпечення позову" суд, розглядаючи заяву про забезпечення позов, має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову. Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову (правова позиція Верховного Суду від 15.08.2018 у справі №922/4587/13. У даній справі наявність таких фактичних обставин та реальної загрози невиконання судового рішення підтверджується імперативною нормою пункту 4.1 Договору про надання послуг № НОМЕР_2 від 30.12.2020, згідно з якою за абонентом зберігається номер протягом трьох календарних місяців з моменту призупинення надання послуг. Оскільки фактичне блокування послуг відбулося 01 листопада 2025 року, визначений Договором граничний термін збереження номера спливає 01 лютого 2026 року. Ця дата настає автоматично в силу умов Договору, незалежно від будь-яких інших факторів. Водночас, судове засідання у справі призначено на 03 лютого 2026 року, що календарно є пізнішою датою, ніж дата знищення номера. Більше того, навіть за умови ухвалення судом рішення про задоволення позову в день засідання, відповідно до ст. 273 ЦПК України, таке рішення набере законної сили лише після закінчення тридцятиденного строку на подання апеляційної скарги. Це означає, що найраніша юридично можлива дата набрання рішенням законної сили та отримання виконавчого листа припадає на березень 2026 року. Таким чином, існує об`єктивний і непереборний часовий розрив: юридичний захист права стане можливим лише через місяць після того, як об`єкт цього права (номер телефону) буде фізично та юридично знищений відповідачем згідно з умовами Договору. За таких обставин, невжиття заходів забезпечення позову призведе до того, що на момент набрання рішенням законної сили його виконання стане об`єктивно неможливим через відсутність предмета спору, що повністю нівелює мету правосуддя. Заявник просить застосувати захід, передбачений п. 2 ч. 1 ст. 150 ЦПК України - заборону відповідачеві вчиняти певні дії. Цей захід є співмірним із заявленими вимогами, оскільки стосується виключно предмета спору (номера телефону). Заявник повідомляє, що у даній справі відсутні підстави для вжиття заходів зустрічного забезпечення.

Ухвалою Слобідського районного суду м. Харкова від 15 січня 2026 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «ВФ Україна» про захист прав споживачів, зобов`язання вчинити дії та відшкодування моральної шкоди -відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить ухвалу суду першої інстанції скасувати, заяву про забезпечення позову задовольнити.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що для вжиття заходів забезпечення позову Скаржнику не потрібно надавати докази того, що Відповідач вже вчиняє активні дії з продажу номера або його знищення. Достатньо обґрунтувати, що існують реальні передумови (ризики) для настання таких наслідків у майбутньому. Вимагаючи від Скаржника надати докази активних дій Відповідача, суд першої інстанції фактично вимагає доказів неминучості вже початого порушення, тоді як інститут забезпечення позову покликаний запобігти самій можливості такого порушення. Суд безпідставно завищив стандарт доказування для стадії забезпечення позову, підмінивши «розумне припущення про ризик» вимогою надати «беззаперечні докази наміру», що є процесуальним порушенням. Вказує, що суд фактично вимагає від Позивача надати докази внутрішніх корпоративних намірів Відповідача (наприклад, внутрішні розпорядження про продаж номера або включення його до списків на видалення). Споживач послуг об`єктивно позбавлений доступу до такої інформації. Вимагання надання доказів, які знаходяться у виключному віданні протилежної сторони, є порушенням принципу змагальності та рівності сторін. У даній справі реальність загрози підтверджується не прихованими діями Відповідача, а відкритим текстом Договору (пункт 4.1), який імперативно передбачає автоматичне припинення надання послуг та деактивацію номера через 3 місяці після блокування. Сам факт наближення цієї дати (01.02.2026) є достатнім доказом загрози. Суд першої інстанції, відмовляючи у забезпеченні позову, безпідставно надав юридичної ваги інформаційному повідомленню на веб-сайті Відповідача. Скаржник наголошує, що публікація в розділі "Новини" не є нормативно-правовим актом, не є частиною укладеного Договору та не створює для Відповідача юридично зобов`язуючих обов`язків. Відповідач може в будь-який момент видалити цю новину або змінити політику компанії без погодження з абонентами. Зазначає, що в матеріалах справи наявний Лист НКЕК від 25.11.2025, який чітко фіксує: послуги було обмежено (призупинено) 01.11.2025. Пункт 4.1 Договору пов`язує початок 3-місячного строку саме з фактом призупинення послуг, а не з датою інформування абонента. Арифметичний розрахунок є безальтернативним: 01.11.2025 + З місяці - 01.02.2026. Призначення засідання на 03.02.2026 (через 2 дні після знищення Договору) робить загрозу незворотною. У даній справі, якщо суд не заборонить деактивацію номера до 01.02.2026, то предмет спору перестане існувати. Це зробить захист неефективним на практиці, оскільки Позивач буде змушений ініціювати нові позови для відновлення вже знищеного Договору, замість того, щоб запобігти цьому знищенню зараз. Відмова суду у забезпеченні позову в умовах неминучої втрати предмета спору фактично позбавляє Позивача ефективного засобу захисту.

Представник відповідача надав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що заява про забезпечення позову повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову. Обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає в доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову. Окрім того, особа, яка подала заяву про забезпечення позову повинна довести адекватність засобу забезпечення позову. Сам по собі факт можливого порушення відповідачем прав позивача у розумінні приписів ЦПК України не є підставою для застосування заходів забезпечення позову. Наголошує, що відповідно до заяви ПрАТ «ВФ УКРАЇНА» зробленою ще у 2023 році та опублікованої на офіційному публічному загальнодоступному веб-сайті ПрАТ «ВФ УКРАЇНА» у мережі Інтернет за прямим посиланням https://www.vodafone.ua/news/rezervuvannya-nomeriv - «....Зважаючи на різні обставини та ситуації, в яких можуть знаходитись наші клієнти: на фронті, на тимчасово окупованій території, в інших регіонах України або за кордоном, та з метою захисту їх інтересів, з урахуванням вимог безпеки та захисту конфіденційності електронних комунікацій, компанія прийняла рішення про невикористання протягом 2 років всіх деактивованих номерів без додаткових звернень з боку користувачів таких номерів….» - вимога Позивача «заборони ПрАТ «ВФ УКРАЇНА» вчиняти дії щодо .. передачі (продажу) третім особам цього абонентського номера до набрання законної сили рішенням суду у цивільній справі № 641/9298/25.» - була та є обґрунтованою, передчасною та такою що не підлягала задоволенню. Окрім того, в заяві про забезпечення позову заявником не було зазначено доказів про те, які дії вживаються зі сторони відповідача та спрямовуються ним на утруднення чи унеможливлення виконання можливого рішення суду. Також усупереч доводам, викладеним в апеляційній скарзі, щодо того, що невжиття заходів забезпечення позову до 01.02.2026р. призведе до повного припинення надання послуг, деактивації номеру та втрати предмета спору, Відповідач вважає за необхідне зазначити, що станом на дату подання цього відзиву на апеляційну скаргу Відповідач, діючи завжди добросовісно та виключно у межах чинного законодавства, досі продовжує надавати Позивачу (Скаржнику) електронні комунікаційні послуги за номером +380662045855, зокрема забезпечує доступ до безоплатних послуг: приймання вхідних дзвінків та отримання SMS-повідомлень, а також забезпечується можливість здійснення вихідних викликів на екстрені служби. Таким чином, твердження Скаржника про повне припинення надання послуг, деактивацію номера та втрату предмета спору і наразі не відповідають фактичним обставинам справи.

ОСОБА_1 надав відповідь на відзив, в якому зазначив, що Відповідач у своєму відзиві зазначає, що суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у забезпеченні позову, оскільки повне припинення дії Договору нібито мало відбутися не раніше 17.02.2026 року, тоді як розгляд справи по суті було призначено на 03.02.2026 року. Проте Відповідач свідомо замовчує той факт, що судове засідання, призначене на 03.02.2026 року, не відбулося і розгляд справи по суті було перенесено спочатку на 19.02.2026 року, потім на 02.03.2026 року, а наразі наступне судове засідання призначене аж на 30.03.2026 року. Таким чином, висновок суду першої інстанції про те, що спір буде вирішено до настання дати 17.02.2026 року, виявився повністю хибним, а загроза одностороннього розірвання договору та втрати абонентського номера Відповідачем на даний момент стала абсолютно реальною і неминучою, що безпосередньо унеможливить виконання потенційного рішення суду про захист прав споживача. Посилання Відповідача на інформацію з власного веб-сайту як на гарантію збереження номера є юридично нікчемним та не може вважатися належним доказом відсутності загрози правам Позивача. Відповідач стверджує, що згідно з їхньою публікацією в мережі Інтернет від 2023 року, компанія нібито прийняла рішення не використовувати деактивовані номери протягом двох років. Зазначена інформація є виключно односторонньою декларативною заявою комерційної структури, яка не закріплена у підписаному між сторонами Договорі про надання послуг рухомого (мобільного) зв`язку та може бути змінена або видалена Відповідачем з веб-сайту у будь-який момент без жодних юридичних наслідків. Факт часткового збереження вхідних послуг зв`язку не спростовує ризику остаточного знищення предмета спору. У відзиві Відповідач наголошує, що станом на дату подання відзиву продовжує надавати Позивачу можливість приймати вхідні дзвінки та SMS-повідомлення. Проте зазначена обставина лише підтверджує факт знаходження спірного абонентського номера у стані прогресуючого блокування, що передує повному односторонньому розірванню договору з ініціативи Відповідача. Надання обмеженого обсягу послуг не виключає права оператора остаточно деактивувати номер в односторонньому порядку через спірні фінансові претензії, правомірність яких наразі і є предметом судового оскарження у даній справі, що робить невжиття заходів забезпечення позову критичним для подальшого виконання рішення суду.

Представник відповідача надав заперечення на відповідь на відзив та наголосив, що публічна заява ПрАТ «ВФ УКРАЇНА», яка була зроблена ще у 2023 році та опублікована на офіційному загальнодоступному веб-сайті ПрАТ «ВФ УКРАЇНА» у мережі Інтернет (за прямим посиланням https://www.vodafone.ua/news/rezervuvannya-nomeriv) - виконується ПрАТ «ВФ УКРАЇНА» в повному обсязі. З огляду на сталу ділову репутацію Компанії будь-які підстави вважати, що вищезазначена інформація «…може бути змінена або видалена Відповідачем з веб- сайту у будь-який момент без жодних юридичних наслідків.» - нічим не підтверджені, безпідставні та є суто суб`єктивним та хибним припущенням, а тому аргументи Позивача у цій частині є неспроможними та не заслуговують на увагу Суду. Звертає увагу на те, що станом на дату подання цього Заперечення Відповідач, діючи завжди добросовісно та виключно у межах чинного законодавства, досі продовжує надавати Позивачу (Скаржнику) електронні комунікаційні послуги за номером +380662045855, зокрема забезпечує доступ до безоплатних послуг: приймання вхідних дзвінків та отримання SMS-повідомлень, а також забезпечується можливість здійснення вихідних викликів на екстрені служби. Наголошує, що твердження Скаржника про повне припинення надання послуг, настання абсолютно реальної і неминучої загрози передачі (продажу) третім особам абонентського номера та втрату предмета спору, що абсолютно унеможливить виконання потенційного рішення суду про захист прав споживача - і наразі не відповідають фактичним обставинам справи.

У відповідності до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає за необхідне відмовити у задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що заява не містить обґрунтувань необхідності вжиття заходів забезпечення позову та посилань на докази, що підтверджують неможливість чи утруднення виконання рішення суду у разі задоволення позову. Окрім того, в заяві про забезпечення позову заявником не зазначено доказів про те, які дії вживаються зі сторони відповідача та спрямовуються ним на утруднення чи унеможливлення виконання можливого рішення суду, а тому на даному етапі суд дійшов висновку про те, що відсутні достатні дані, які об`єктивно вказують на необхідність застосування заходів, пов`язаних із забезпеченням позову, оскільки заявником не наведено достатніх та переконливих доказів існування реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до частин першої та другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 150 ЦПК України позов забезпечується забороною вчиняти певні дії.

Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті.

Вирішуючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Невжиття заходів забезпечення позову не повинно мати наслідком заподіяння шкоди позивачу, а вжиття таких заходів не повинно мати наслідком заподіяння шкоди заінтересованим особам.

Однією з підстав задоволення заяви про забезпечення позову є спроможна вірогідність повідомлених обставин, що можуть перешкодити виконанню судового рішення у разі задоволення позову.

Тобто, підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом в залежності до конкретного випадку.

При вжитті заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову і захистити інтереси позивача.

Фундаментальними критеріями, які формують висновок про наявність дійсних підстав для забезпечення позову, є логічний та юридичний аналіз обставин справи, на які посилається позивач, доводи заяви про забезпечення позову та заперечення іншої сторони. Процесуальні норми лише вказують на порядок вчинення дій.

Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийнято на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод чи інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.

Заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвіднесення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду та майнових наслідків заборони вчиняти певні дії.

Під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову. Суд повинен лише пересвідчитися, що між сторонами виник спір.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) зазначено, що під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначено, що «умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними для захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу».

Подібні правові висновки сформульовані у постановах Верховного Суду від 10 листопада 2020 року у справі № 910/1200/20 та від 31 січня 2023 року у справі № 295/5244/22, від 30 серпня 2023 року у справі № 753/20537/18 (провадження № 61-15167св21).

Велика Палата Верховного Суду констатувала, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами; 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.

Матеріали оскарження ухвали свідчать про те, що предметом спору у даній справі є визнання незаконним та зобов`язання ПАТ «ВФ Україна» анулювати нарахування у розмірі 6,00 гривень за послугу міжнародного SMS-повідомлення від 22 жовтня 2025 року; визнання протиправними дії ПАТ «ВФ Україна» щодо припинення надання ОСОБА_1 електронних комунікаційних послуг за абонентським номером НОМЕР_1 ; зобов`язання ПАТ «ВФ Україна» здійснити коригування балансу особового рахунку № НОМЕР_2 ; зобов`язання ПАТ «ВФ Україна» відновити надання електронних комунікаційних послуг за абонентським номером НОМЕР_1 згідно з умовами Договору № НОМЕР_2 від 30 грудня 2020 року; зобов`язання ПАТ «ВФ Україна» здійснити перерахунок абонентської плати.

Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач просить заборонити ПАТ «ВФ Україна» вчиняти дії, спрямовані на розірвання (припинення дії) Договору про надання послуг рухомого (мобільного) зв`язку за абонентським номером НОМЕР_1 , а також дії щодо деактивації (анулювання, відключення від мережі) або передачі (продажу) третім особам цього абонентського номеру до набрання законної силі рішенням суду у цій справі.

Як вбачається з матеріалів справи, в період з 18 по 20 листопада 2025 року заявник отримав SMS-повідомлення від відповідача, в якому міститься попередження про те, що у разі несплати заборгованості "повне припинення дії Договору відбудеться через 3 календарних місяці від періоду блокування".

Між тим, відповідно до заяви ПрАТ «ВФ УКРАЇНА» опублікованої на офіційному публічному загальнодоступному веб-сайті ПрАТ «ВФ УКРАЇНА» у мережі Інтернет за прямим посиланням https://www.vodafone.ua/news/rezervuvannya-nomeriv - «....Зважаючи на різні обставини та ситуації, в яких можуть знаходитись наші клієнти: на фронті, на тимчасово окупованій території, в інших регіонах України або за кордоном, та з метою захисту їх інтересів, з урахуванням вимог безпеки та захисту конфіденційності електронних комунікацій, компанія прийняла рішення про невикористання протягом 2 років всіх деактивованих номерів без додаткових звернень з боку користувачів таких номерів….». Для продажу в магазинах та на сайті будуть використовуватися лише ті номери, з моменту деактивації яких пройшло 2 роки та більше.

Отже, оскільки відповідачем прийнято рішення про невикористання протягом 2 років всіх деактивованих номерів без додаткових звернень з боку користувачів таких номерів, позивач зможе без утруднення відновити свій абонентський номер у разі задоволення позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з висновком суду про те, що заявником не наведено достатніх та переконливих доказів існування реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення заяви.

Постановляючи ухвалу, суд першої інстанції правильно застосувавши норми матеріального права, обґрунтовано відмовив у задоволенні заяви про забезпечення позову, у зв`язку з чим на підставі статті 375 ЦПК України апеляційна скарга залишається без задоволення, а оскаржувана ухвала - залишенню без змін.

Питання щодо стягнення судового збору за подачу апеляційної скарги на цій стадії не вирішується, оскільки розглядається лише процесуальне питання, а не вирішується справа по суті.

Керуючись ст. ст.367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст. ст. 381-384, 389 ЦПК України

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Ухвалу Слобідського районного суду м. Харкова від 15 січня 2026 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий - Н.П. Пилипчук

Судді - О.В. Маміна

Ю.М. Мальований