Постанова від 07 квітня 2026 р. у справі №199/5438/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/1921/26 Справа № 199/5438/25 Суддя у 1-й інстанції - АВРАМЕНКО А. М. Суддя у 2-й інстанції - Свистунова О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 квітня 2026 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого – Свистунової О.В.,

суддів: Пищиди М.М., Макарова М.О.,

за участю секретаря – Піменової М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро

апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра від 30 вересня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Четвертої дніпровської державної нотаріальної контори, третя особа – адміністрація Амур-Нижньодніпровського району Дніпровської міської ради, про зняття заборони на відчуження нерухомого майна, припинення обтяження , –

В С Т А Н О В И Л А:

У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра з позовом до Четвертої дніпровської державної нотаріальної контори, третя особа – адміністрація Амур-Нижньодніпровського району Дніпровської міської ради, про зняття заборони на відчуження нерухомого майна, припинення обтяження.

Позов мотивований тим, що влітку 2024 року позивач дізналась, що на домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 , власником якого є позивач, накладено заборону на підставі договору довічного утримання, укладеного нею з ОСОБА_2 22 січня 1994 року.

Позивач звернулась із заявою до державного нотаріуса Четвертої ДДНК для зняття вказаної заборони, однак отримала відмову.

Позивач 08 жовтня 2024 року звернулась до адміністрації АНД району із запитом та отримала копію рішення від 19 вересня 1997 року №405/2, яким було вирішено, окрім іншого, анулювати згаданий вище договір довічного утримання, а домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 вважати в цілому за ОСОБА_3 (батьком позивача).

Зібравши новий пакет документів, позивач знову звернулась до державного нотаріуса Четвертої ДДНК 17 жовтня 2024 року, однак нотаріусом тією ж датою винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії – знятті спірної заборони, що мотивовано анулюванням договору довічного утримання рішенням органу місцевого самоврядування, правомірність якого нотаріусом поставлено під сумнів, а також відсутністю можливістю визначити чи були виконані умови договору довічного утримання для зняття накладеної на його підставі заборони щодо нерухомого майна позивача. Вказану відмову нотаріуса позивач вважає необґрунтованою та незаконною.

Позивач вказала, що визнає факт укладення між нею та ОСОБА_2 22 січня 1994 року договору довічного утримання, за умовами якого остання передала позивачу у власність домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла, але ще раніше ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) помер батько позивача ОСОБА_3 .

У вересні 1997 року позивач звернулась до виконкому Амур-Нижньодніпровської райради депутатів м. Дніпропетровська, за наслідками чого отримала вищезгадане рішення виконкому від 19 вересня 1997 року №405/2, на підставі якого оформила свої спадкові права після батька шляхом отримання свідоцтва про право на спадщину за законом від 05 червня 1998 року на домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 .

За таких обставин, вказуючи, що внаслідок смерті відчужувача договір довічного утримання припиняється, позивач звернулась до суду із даним позовом, в якому просила зняти спірну заборону із означеного нерухомого майна, належного позивачу.

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра від 30 вересня 2025 року у задоволенні позову - відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позов.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд неповно з`ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам.

Учасники справи не скористалися своїм правом подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу у цій справі станом на час її розгляду апеляційним судом, але в силу вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Колегія суддів звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідками про отримання документів в Електронному суді.

06.02.2026 року до суду апеляційної інстанції надійшла заява від Четвертої дніпровської державної нотаріальної контори про розгляд справи без участі представника.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Так, в судовому засіданні встановлено, що 22 січня 1994 року між ОСОБА_2 , як відчужувачем, та позивачем, як набувачем, було укладено договір довічного утримання, посвідчений старшим державним нотаріусом Четвертої дніпропетровської державної нотаріальної контори Устинової Т.Г. за реєстровим №3-981. За вказаним договором відчужувач передала у власність набувача 26/100 частин домоволодіння, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , а набувач зобов`язалась зберігати в довічне користування відчужувати вказані 26/100 частин домоволодіння, повністю утримати відчужувача, надаючи їй необхідне харчування та належний догляд. З дня нотаріального посвідчення вказаного договору і до дня його припинення на 26/100 частин домоволодіння накладено відповідну заборону на відчуження. Викладені обставини підтверджується копією означеного договору довічного утримання, що містить відповідну відмітку про заборону відчуження 26/100 частин домоволодіння, зареєстровану в реєстрі для реєстрації заборон.

31 серпня 2006 року спірна вищевказана заборона на нерухоме майно за реєстраційним номером обтяження 3671046 була перенесена/зареєстрована в Єдиному реєстрі заборони відчуження об`єктів нерухомого майна Обласним державним нотаріальним архівом в Дніпропетровській області, що підтверджується копією інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла, що підтверджується копією свідоцтва про смерть.

Згідно листів Четвертої ДДНК від 12 червня та 04 вересня 2025 року станом на 12 червня 2025 року згідно архівних документів нотаріальної контори після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 із заявою про прийняття спадщини до Четвертої ДДНК ніхто не звертався, спадкова справа не відкривалась, свідоцтва про право на спадщину не видавались.

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер батько позивача ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть та копією листа Четвертої ДДНК від 04 вересня 2025 року.

19 вересня 1997 року виконавчим комітеттом Амур-Нижньодніпровської районної ради народних депутатів м. Дніпропетровська Дніпропетровської області прийнято рішення №405/2 «Про оформлення права власності на сіни а3-1, гараж, сарай по АДРЕСА_1 ». Зі змісту копії такого рішення слідує, що його прийнято за заявою позивача про оформлення права власності. Даним рішенням вирішено: оформити право власності на сини а3-1 (санвузол 1-7), гараж Б, сарай Г, побудованих на земельній ділянці по АДРЕСА_1 померлому ОСОБА_3 ; закріпити за домоволодінням АДРЕСА_1 в користування земельну ділянку площею 893, кв.м; договір довічного утримання від 22 січня 1994 року на гр. письменну ОСОБА_4 – анулювати; вважати домоволодіння АДРЕСА_1 в цілому за ОСОБА_3

05 червня 1998 року державним нотаріусом Четвертої ДДНК видано на ім`я позивача, як спадкоємиці померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 батька ОСОБА_3 , свідоцтво про право на спадщину за законом на домоволодіння, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 . На підставі такого свідоцтва право власності на домоволодіння в цілому було зареєстровано за позивачем з 29 червня 1998 року і дотепер. Викладене підтверджується копією свідоцтва про право на спадщину за законом, листом КП «ДМБТІ» від 04 вересня 2025 року, копією інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно копії державного акту на право власності на землю, копії витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку земельна ділянка із кадастровим номером 1210100000:01:411:0007 площею, 0,0859 га, призначена для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, розташована за адресою АДРЕСА_1 , належить на праві приватної власності позивачу.

17 жовтня 2024 року державним нотаріусом Четвертої ДДНК винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, а саме відмовлено позивачу у знятті спірної заборони (реєстраційний номер обтяження 3671046), накладеної Четвертою ДДНК 22 січня 1994 року. Постанова мотивована посиланням на відсутність підстав для зняття заборони, оскільки рішенням виконкому Амур-Нижньодніпровської районної ради народних депутатів м. Дніпропетровська Дніпропетровської області прийнято рішення №405/2 від 19 вересня 1997 року, яким анульовано договір довічного утримання, посвідчений Четвертою ДДНК 22 січня 1994 року, та визнано право в цілому з іншою особою з невідомих причин. Визначити чи були виконані умови договору позивачем щодо довічного догляду ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , та на підставі яких документів, з яких причин було винесено означене рішення виконкому у нотаріуса відсутні можливості.

Правовідносини, які виникли між сторонами, врегульовані положеннями Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, Конституції України, ЦК України, ЦК Української РСР (редакція 1963 року), Закону України «Про нотаріат», Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженим Наказ Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року №296/5 (далі – Порядок), Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Так, відповідно до ст.124 Конституції України, ст.ст.15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.

Пунктом 4 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України передбачено, що ЦК України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, положення цього кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Статтею 5 ЦК України визначено, що акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

За змістом ст.ст.425-427 ЦК Української РСР (редакція 1963 року) за договором довічного утримання одна сторона, що є непрацездатною особою за віком або станом здоров`я (відчужувач), передає у власність другій стороні (набувачеві майна) будинок або частину його, взамін чого набувач майна зобов`язується надавати відчужувачеві довічно матеріальне забезпечення в натурі у вигляді житла, харчування, догляду і необхідної допомоги. Договір довічного утримання повинен бути нотаріально посвідчений (стаття 47 цього Кодексу). Відчуження будинку набувачем за життя відчужувача не допускається. Схожі положення містять чинні норми ст.ст.744-746, 748, 754 ЦК України.

Нормою ст.73 Закону України «Про нотаріат» (в редакції, чинній на момент укладення договору довічного утримання від 22 січня 1994 року) передбачено, що державний нотаріус чи посадова особа виконавчого комітету сільської, селищної, міської Ради народних депутатів за місцезнаходженням жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, іншого нерухомого майна чи місцем розташування земельної ділянки накладають заборону їх відчуження, зокрема, при посвідченні договору довічного утримання. Аналогічні положення містить і чинна редакція зазначеної норми закону.

За змістом ст.ст.598, 599, 608 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Зобов`язання припиняється смертю кредитора, якщо воно є нерозривно пов`язаним з особою кредитора.

Відповідно до ст.755 ч.2 ЦК України договір довічного утримання (догляду) припиняється зі смертю відчужувача.

Пунктом 4 глави 15 розділу ІІ Порядку нотаріус у випадках, встановлених законодавством, знімає заборону відчуження нерухомого майна (майнових прав на нерухоме майно), об`єктів незавершеного будівництва, майбутніх об`єктів нерухомості, права на які підлягають державній реєстрації, частки у праві власності на таке майно, а також рухомого майна.

Нормою ст.74 Закону України «Про нотаріат» (чинна редакція) передбачено, що нотаріус знімає заборону відчуження нерухомого майна (майнових прав на нерухоме майно), об`єктів незавершеного будівництва, майбутніх об`єктів нерухомості, права на які підлягають державній реєстрації, частки у праві власності на таке майно у зв`язку із, зокрема: припиненням, розірванням договору довічного утримання (догляду), іншого договору, на підставі якого було накладено заборону відчуження; смертю відчужувача за договором довічного утримання (догляду); рішенням суду.

За змістом положень ст.41 Конституції України, ст.ст.179, 181, 316, 317, 319, 321, 328, 380 ЦК України правом власності є право особи на річ (нерухоме майно, різновидом якого домоволодіння), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном, які він здійснює на власний розсуд. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом, та на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Положеннями ст.41 Конституції України, ст.321 ЦК України, ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, крім випадків та у порядку, встановленому законом. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Положеннями ст.391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно ст.27 ч.2 п.1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація обтяжень проводиться на підставі судового рішення щодо набуття, зміни або припинення обтяження речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості, що набрало законної сили, у тому числі постанови господарського суду у справі про банкрутство (неплатоспроможність) про визнання боржника банкрутом - щодо припинення всіх обтяжень прав на майно боржника (крім тих, які застосовано у кримінальному провадженні).

За змістом норм ст.ст.1216-1218, 1258, 1268, 1269 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст.1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї. спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах – уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Згідно ст.1277 ЦК України у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцезнаходженням нерухомого майна, а за відсутності нерухомого майна – місцезнаходженням основної частини рухомого майна зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцезнаходженням нерухомого майна, а за відсутності нерухомого майна - місцезнаходженням основної частини рухомого майна.

Колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги про те, що Четверта дніпровська державна нотаріальна контора є належним відповідачем по справі, зважаючи на наступне.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частини перша та третя статті 13 ЦПК України).

Нормою ст.16 ЦК України передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути припинення правовідношення. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи (частина перша статті 47 ЦПК України).

Згідно з вимогами до форми та змісту позовної заяви вона повинна, зокрема, містити ім`я (найменування) відповідача, а також зміст позовних вимог (пункти 3 і 4 частини другої статті 175 ЦПК України).

Позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи (частина друга статті 48 ЦПК України).

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 41), від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц (пункт 49), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (пункт 31.4), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (пункт 37, 54), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 38), від 13 березня 2019 року у справі № 757/39920/15-ц (пункт 31), від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц (пункт 63)).

Так, вирішуючи позовні вимоги у загальному розумінні, суд зобов`язаний визначити суб`єктний склад спору залежно від характеру правовідносин і норми матеріального права, які підлягають застосуванню (сторонами справи мають бути всі сторони правочину), та, встановивши факт пред`явлення позову до неналежного відповідача, відсутність клопотань про заміну первісного відповідача належним відповідачем, незалучення до участі у справі співвідповідача, суд відмовляє в задоволенні позову саме із зазначених підстав.

Поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у цивільному процесі»: сторонами в цивільному процесі є такі її учасники, як позивач і відповідач (ч.1 ст.48 ЦПК України); тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача (висновки Великої Палати Верховного Суду у постановах від 14 листопада 2018 року по справі №183/1617/16 (п.70), від 29 травня 2019 року по справі №367/2022/15-ц (п.66), від 07 липня 2020 року по справі №712/8916/17 (п.27).

Стосовно вимоги про скасування рішення нотаріуса, то оскільки належним відповідачем за такою вимогою має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року по справі №823/2042/16 (п.58).

Отже, належним відповідачем є особа, яка є суб`єктом матеріального правовідношення, тобто особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача. Суд захищає порушене право чи охоронюваний законом інтерес позивача саме від відповідача. Якщо позовна вимога заявлена до особи, яка не є учасником спірних правовідносин (тобто, не до тієї особи, яка має відповідати за цією вимогою), така особа є неналежним відповідачем. Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті чи для закриття провадження у справі. За результатами розгляду справи суд відмовляє у позові до неналежного відповідача та приймає рішення щодо суті заявлених до належного відповідача вимог. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав позову є правом позивача. Натомість установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову – обов`язком суду, який він виконує під час розгляду справи. Спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно чи обтяження такого права за іншою особою у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є цивільно-правовим. Вирішення таких спорів відбувається за правилами цивільного або господарського судочинства залежно від суб`єктного складу сторін. Належним відповідачем у такому спорі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої внесений відповідний запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, чи її спадкоємці. Участь державного реєстратора в якості співвідповідача (якщо позивач вважає його винним у порушені прав) не змінює цивільно-правового характеру спору. Такий правовий висновок міститься у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі №523/9076/16-ц, від 26 лютого 2020 року по справі №304/284/18, від 05 липня 2023 року по справі №910/15792/20.

Установивши, що позов заявлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 40), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (пункт 37, 54), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (пункт 31.10), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 39)).

Якщо позивач не заявляє клопотання про залучення інших співвідповідачів у справах, в яких наявна обов`язкова співучасть, тобто коли неможливо вирішити питання про обов`язки відповідача, одночасно не вирішивши питання про обов`язки особи, не залученої до участі у справі як співвідповідача, суд відмовляє у задоволенні позову. Отже, пред`явлення позову до неналежного відповідача (неналежного складу відповідачів) є самостійною підставою для відмови в позові. Наведений правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду від 26 січня 2022 року по справі №457/726/17, від 10 вересня 2025 року по справі №815/1105/18.

Колегія судів не приймає до уваги доводи апелянта про те, що відповідачем у даній справі правильно зазначено Четверту дніпровську державну нотаріальну контору, оскільки заборона на майно була накладена нотаріусом цією контори.

Правові висновки Великої Палати Верховного Суду про те, що державний реєстратор, а отже і нотаріус, який виконує функцію державного реєстратора у визначених законом випадках, не є належним відповідачем у спорах про визнання незаконними та скасування реєстраційних дій, вчинених щодо третьої особи, а ним є особа, щодо якої були здійснені ці дії (записи), викладені у постановах від 04 вересня 2018 року по справі №823/2042/16, від 12 грудня 2018 року по справі №570/3439/16-ц, від 04 лютого 2020 року по справі №910/7781/19, від 05 липня 2023 року по справі №910/15792/20. Також аналогічний правовий висновок застосовано у постанові Верховного Суду від 10 вересня 2025 року по справі №207/408/22.

Вчиняючи нотаріальні чи реєстраційні дії, нотаріус діє неупереджено, він не може діяти в інтересах жодної з осіб — учасника нотаріальної чи реєстраційної дії. Нотаріус не стає учасником цивільних правовідносин між цими особами, а отже, не може порушувати цивільні права, які є змістом цих відносин. Відсутня і процесуальна заінтересованість нотаріуса в предметі спору та реалізації прийнятого рішення.

Таким чином, нотаріус не є відповідачем у спорах, що виникають із цивільних відносин.

Вказана правова позиція Верховного Суду є сталою та незмінною протягом тривалого часу, зокрема вона викладена у постановах від 14 серпня 2019 року у справі № 519/77/18 (провадження № 61-10311св19), від 03 лютого 2022 року у справі № 403/15307/12 (провадження № 61-18872св21), від 08 березня 2023 року у справі № 307/2464/21 (провадження № 61-7302св22 ).

Зважаючи на викладене колегія суддів дійшла висновку, що Четверта дніпровська державна нотаріальна контора не є належним відповідачем у цій справі, оскільки нотаріус, навіть виконуючи функції державного реєстратора, не виступає стороною у спорах щодо оскарження реєстраційних дій. Належним відповідачем у таких спорах є особа, стосовно якої безпосередньо були вчинені відповідні реєстраційні дії.

У спорах, які стосуються спадкових правовідносинах, належним відповідачем є спадкоємець (спадкоємці), який (які) прийняв (прийняли) спадщину, а у випадку їх відсутності, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, належним відповідачем є відповідний орган місцевого самоврядування. Схожий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 18 грудня 2019 року по справі №265/6868/16-ц, від 19 травня 2020 року по справі №175/1941/16-ц, від 31 березня 2021 року по справі №463/4616/18, від 06 жовтня 2021 року по справі №234/17030/18, від 10 листопада 2021 року по справі №759/19779/18, від 19 січня 2022 року по справі №280/4/18, від 22 червня 2022 року по справі №755/13736/20, від 07 грудня 2022 року по справі №2-21/2010.

Стосовно обставин спірних правовідносин у даній цивільній справі, то стороною позивача у позові оскаржується правомірність існування обтяження наразі зареєстрованого за позивачем на праві власності нерухомого майна – домоволодіння, розташованого за адресою АДРЕСА_1 , а саме: правомірність існування заборони відчуження такого нерухомого майна.

Означене обтяження було накладено державним нотаріусом Четвертої ДДНК на 26/100 частин вказаного домоволодіння ще 22 січня 1994 року при посвідченні укладеного між позивачем, як набувачем, та ОСОБА_2 , як відчужувачем, договору довічного утримання. Відповідно таке обтяження накладено на виконання вимог законодавства та в інтересах відчужувача.

22 вересня 1996 року відчужувач померла, а позивача у 2024 році звернулась до державного нотаріуса Четвертої ДДНК задля зняття вказаного обтяження, однак отримала відмову у вигляді постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії.

З урахуванням викладеного та правових позицій суду касаційної інстанції, належним співвідповідачем у цій справі має бути насамперед особа, в інтересах якої встановлено спірне обтяження; у разі її смерті — її спадкоємці, а за їх відсутності — відповідний орган місцевого самоврядування за місцезнаходженням нерухомого майна, обтяженого таким обмеженням.

Разом із тим, позивач визначив єдиним відповідачем Четверту ДДНК, не заявивши клопотань про залучення до участі у справі належних відповідачів — спадкоємців померлого відчужувача за договором довічного утримання або відповідного органу місцевого самоврядування.

Водночас, суд не уповноважений самостійно змінювати чи визначати склад відповідачів у справі.

За таких обставин, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що позов подано до неналежного відповідача (без залучення належного кола відповідачів), що саме по собі є достатньою підставою для відмови у його задоволенні.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що з`ясувавши в достатньо повному об`ємі права та обов`язки сторін, обставини справи, перевіривши доводи та давши їм правову оцінку, суд першої інстанції ухвалив рішення, що відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами.

Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи викладене, колегія суддів проходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення – без змін.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 259, 268, 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів, –

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра від 30 вересня 2025 року – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.

Вступна та резолютивна частини постанови проголошена 08 квітня 2026 року.

Повний текст судового рішення складено 09 квітня 2026 року.

Головуючий О.В. Свистунова

Судді: М.М. Пищида

М.О. Макаров