Постанова від 07 квітня 2026 р. у справі №202/5356/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/2762/26 Справа № 202/5356/25 Суддя у 1-й інстанції - Мачуський О.М. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 квітня 2026 року Дніпровський апеляційний суд у складі: головуючого - судді Ткаченко І.Ю.

суддів - Свистунової О.В., Пищиди М.М.

за участю секретаря – Триполець В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу

за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів

за апеляційною скаргою ОСОБА_2

на заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпра від 15 вересня 2025 року, -

В С Т А Н О В И В:

28 травня 2025 року ОСОБА_3 звернулась до Індустріального районного суду міста Дніпра з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів. Позовні вимоги обґрунтовує тим, що сторони, які проживають окремо, мають спільних неповнолітніх дітей - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Діти проживають разом з позивачкою та перебувають на повному її утриманні. Відповідач у добровільному порядку, допомогу на утримання дітей не надає. Виходячи з наведеного, позивачка вимушена звернутись до суду з даним позовом, в якому просить стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання спільних неповнолітніх дітей у розмірі 1/3 частини усіх видів доходу, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення дати подачі позову і до досягнення дітей повноліття (а.с.1-2).

Заочним рішення Індустріального районного суду м. Дніпра від 15 вересня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів – задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітніх дітей – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частини заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи стягнення з 28.05.2025 року і до досягнення найстаршою дитиною повноліття.

Допущено негайне виконання рішення в межах суми платежу за один місяць, також вирішено питання щодо судових витрат (а.с.36-38).

Ухвалою Індустріального районного суду міста Дніпра від 02 жовтня 2025 року було виправлено описки, допущені в рішенні Індустріального районного суду міста Дніпра від 15 вересня 2025 року, ухваленому за результатом розгляду цивільної справи № 202/5356/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів (а.с.40-41).

Не погодившись з таким рішенням суду, ОСОБА_2 звернувся із апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просив рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 .

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що суд безпідставно визначив розмір аліментів як 1/3 частини доходу, застосувавши норму, яка використовується виключно при видачі судового наказу (п. 4 ч.1 ст. 183 СК України, ст. 161 ЦПК України).

Крім того, зазначає, що судом першої інстанції було проігноровано обставини, які, на думку відповідача, істотно впливають на зміст ухваленого заочного рішення, при цьому такі обставини не були відомі суду під час його ухвалення внаслідок введення суду в оману з боку позивача.

Вказує, що неправдиві дії позивачки та зловживання нею своїми сімейними правами не лише ввели суд в оману при ухваленні заочного рішення, а й поставили під сумнів сам факт батьківства відповідача щодо обох дітей (а.с.77-80).

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мають спільних дітей – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується належним чином завіреними копіями свідоцтв про народження серії НОМЕР_1 , виданого 13 лютого 2019 року Амур-Нижньодніпровським районним у місті Дніпрі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, та серії НОМЕР_2 , виданого 16 квітня 2024 року Амур-Нижньодніпровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).

Діти проживають разом з позивачкою й перебувають на її утриманні, що підтверджується Актом про фактичне проживання від 22.05.2025 року, складеного ТОВ «ЖСК «Проспект Лівобережний».

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції враховуючи якнайкраще забезпечення інтересів дітей, дійшов висновку про їх задоволення та стягнення з відповідача аліментів на користь позивачки на утримання неповнолітніх дітей - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частини всіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 % відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідно віку (мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину), щомісячно, починаючи стягнення з дня пред`явлення позову, тобто з 28.05.2025 року і до досягнення найстаршою дитиною повноліття, оскільки утримувати дітей є обов`язком обох батьків.

Із вказаними висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується, виходячи з наступного.

Так, згідно зі ст. 27 Конвенції про права дитини, прийнятої 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН 20.11.1998 та яка набула чинності для України 27.09.1991, батько або (і) інші особи, що виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Стверджуючи ці положення, ч. 2 ст. 51 Конституції України та ст. 180 СК України встановлюють обов`язок батьків утримувати дітей до їх повноліття.

Статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Отже, обов`язок батьків з утримання своїх дітей виникає незалежно від факту реєстрації шлюбу, наявності між ними фактичних шлюбних відносин або спільного проживання. Батьки зобов`язані утримувати своїх дітей незалежно від того, перебувають вони в шлюбі чи шлюб між ними розірвано. Обов`язок батьків утримувати своїх дітей є безумовним.

Відповідно до роз`яснень, що викладені у п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 15.05.2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» судам роз`яснення, що за відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом.

Відповідно до ч. 1 ст. 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними.

Частиною 3 ст. 181 СК України передбачено за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Згідно ч. 2 ст. 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Відповідно до ч. 1 ст. 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

За положеннями ч. 2 ст. 3, ст. 4, ст. 5 Конвенції про права дитини 20.11.1989 року, держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів. Держави-учасниці вживають всіх необхідних законодавчих, адміністративних та інших заходів для здійснення прав, визнаних у цій Конвенції. Держави-учасниці поважають відповідальність, права і обов`язки батьків і у відповідних випадках членів розширеної сім`ї чи общини, як це передбачено місцевим звичаєм, опікунів чи інших осіб, що за законом відповідають за дитину, належним чином управляти і керувати дитиною щодо здійснення визнаних цією Конвенцією прав і робити це згідно зі здібностями дитини, що розвиваються. Держави-учасниці забезпечують у максимально можливій мірі виживання і здоровий розвиток дитини.

Апеляційний суд вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що ОСОБА_2 зобов`язаний утримувати дітей, а тому з нього на користь позивачки підлягають стягненню аліменти.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 просила визначити аліменти саме у частці від доходу відповідача, а тому суд першої інстанції обґрунтовано розглянув заявлені позовні вимоги у межах обраного позивачем способу захисту права.

З урахуванням фактичних обставин справи та динаміки значення базового соціального стандарту, колегія суддів вважає, що аліменти у розмірі 1/3 частини заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, забезпечуватимуть грошове утримання дітей повною мірою.

Визначений судом розмір аліментів узгоджується з вимогами чинного законодавства України. Відповідає інтересам дітей, та покриватиме суттєву частину витрат на них і не порушуватиме як законні інтереси платника аліментів, так і законні інтереси їх отримувача.

Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо визначеного розміру аліментів в розмірі 1/3 частини заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, до досягнення найстаршою дитиною повноліття.

Таким чином, доводи апеляційної скарги у цій частині є безпідставними.

Посилання скаржника на те, що він має сумніви щодо свого батьківства по суті ґрунтуються лише на припущеннях та не підтверджені належними та допустимими доказами, а тому не можуть бути прийняті до уваги.

Інші доводи, приведені в апеляційній скарзі зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду першої інстанції, яким у досить повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка.

Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення – не встановлено, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам ст. 263, 264 ЦПК України, і його слід залишити без змін.

Крім того, апелянт не скористався наданими йому правами, не обґрунтував свої позовні вимоги та доводи апеляційної скарги, не надав суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках, а відповідно до ч .3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи даний спір, суд першої інстанції повно, всебічно та об`єктивно з`ясувавши обставини справи, оцінивши надані сторонами докази, дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Оскаржуване рішення як таке, що відповідає нормам матеріального та процесуального права повинне бути залишене без змін, а апеляційна скарга без задоволення.

Відповідно до ст.141 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишаючи рішення суду без змін не змінює розподіл судових витрат.

Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпра від 15 вересня 2025 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.

Повний текст постанови складено 09 квітня 2026 року.

Судді: