Постанова від 07 квітня 2026 р. у справі №932/8551/24 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/3107/26 Справа № 932/8551/24 Суддя у 1-й інстанції - Потоцька С. С. Суддя у 2-й інстанції - Свистунова О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 квітня 2026 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого – Свистунової О.В.,

суддів: Ткаченко І.Ю., Пищиди М.М.,

за участю секретаря – Піменової М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро

апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Шевченківського районного суду міста Дніпра від 28 листопада 2025 року

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Слобожанської селищної ради про позбавлення батьківських прав , –

В С Т А Н О В И Л А:

У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду міста Дніпра з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Слобожанської селищної ради про позбавлення батьківських прав.

Позов мотивований тим, що між ним та відповідачкою у справі було зареєстровано шлюб. Від шлюбу у сторін народилась донька – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 24.10.2024 шлюб між позивачем та відповідачем – розірвано.

18.02.2023 відповідачка разом із сином від першого шлюбу, спільною донькою та матір`ю позивача виїхали до Німеччини.

Через деякий час відповідачка зателефонувала позивачу та попросила забрати доньку, пояснюючи тим, що їй потрібно влаштувати своє сімейне життя.

18.07.2023 ОСОБА_2 подала до генерального консульства України у Франкфурті-на Майні заяву про надання згоди на багаторазові поїздки за кордон – до України, Німеччини, Польщі та інших країн Європи в період з 18.07.2023 по 18.07.2024 своїй малолітній донці - ОСОБА_3 у супроводі її бабусі ОСОБА_4 . 01.08.2023 донька у супроводі бабусі повернулась до України. З того часу - ОСОБА_2 повністю припинила участь у сімейних стосунках з позивачем та їх спільною донькою. Вихованням та утриманням доньки займається відповідач самостійно.

Відповідачка ОСОБА_5 не виконує жодного обов`язку, як мати їх спільної доньки. Зокрема, відповідачка не приймає участі у вихованні дитини, у піклуванні про її моральний, фізичний стан, здоров`я, не бере участі в її духовному та фізичному розвитку, освіті, лікуванні та соціальному становищі.

У зв`язку з чим, просив позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Шевченківського районного суду міста Дніпра від 28 листопада 2025 року у задоволенні позову - відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позов.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд неповно з`ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам.

Учасники справи не скористалися своїм правом подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу у цій справі станом на час її розгляду апеляційним судом, але в силу вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Колегія суддів звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідками про отримання документів в Електронному суді.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено, що батьками ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , про що зазначено у свідоцтві про народження серія НОМЕР_1 , виданим виконкомом Амур-Нижньодніпровський районним у місті Дніпра відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального правління юстиції у Дніпропетровській області, актовий запис № 713 (а.с.13).

У характеристиці з місця проживання від 24.09.2024 зазначено, що ОСОБА_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 з 2023 постійно проживає із донькою - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та батьками: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . За період проживання скарг від сусідів не було. За свідченнями сусідів - ОСОБА_1 турботливий, товариський, ввічливий, охайний, приймає участь у громадському життя будинку. Сам займається вихованням доньки. Дитина охайна, останній гуляє з дитино на майданчиках, вчив їздити на велосипеді, водив на заняття по підготовці до школи. За період проживання ОСОБА_1 за вище зазначеною адресою, його дружини не бачили жодного разу (а.с. 10).

ОСОБА_2 надала свою згоду на багаторазові поїздки за кордон – до України, Німеччини, Польщі та інших країн Європейського Союзу в період з 18.07.2023 по 18.07.2024 малолітній донці ОСОБА_3 у супроводі бабусі ОСОБА_4 , яка вирішуватиме всі питання щодо доньки ОСОБА_3 за кордоном, про що зазначено у заяві від 18.07.2023, справжність підпису ОСОБА_2 засвідчена консулом Генерального консульства України у Франкфурті –на Майні (а.с. 14).

У Довідці Слобожанської початкової школи Слобожанської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області від 12.09.2024 № 170 зазначено, що ОСОБА_3 , навчається у 1-Б класі Слобожанської початкової школи. Документи для зарахування в школу подані батьком ОСОБА_1 дитину до школи приводить батько, після уроків забирають бабуся та дідусь. Мати, ОСОБА_2 у період з 02.09.2024 по 12.09.2024 на зв`язок до вчителя не виходить, навчанням доньки не цікавиться (а.с. 15).

У довідці від 10.01.2024 ФОП ОСОБА_9 «Приватна психологічна практика» вказано, що з вересня 2023 року ОСОБА_3 відвідує розвивальні заняття, які остання проводить. Дитину приводить на заняття батько - ОСОБА_1 (а.с. 16).

В Акті оцінки потреб сім`ї/особи ( з додатком) Комунального закладу «Центр соціальних послуг» Слобожанської селищної ради встановлено, що за адресою: АДРЕСА_1 проживають ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Дитина має всі необхідні для її життя та розвитку умови, одяг відповідає сезону, має числу постільну білизну, іграшки, дитячі книжки. Урівноважена та спокійна, сором`язлива та слухняна. Також, багато часу проводить з батьком (а.с. 17-22).

Відповідно до виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань - ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) зареєстрований як фізична особа-підприємець (а.с. 23-24).

Позивачем до матеріалів справи долучена копія заяви ОСОБА_2 , в якій остання зазначає, що вона є біологічною матір`ю ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проте фактично вона не вважає дитину свою. За весь період часу життя дитини вона не виявляла щодо дитини батьківського піклування та не планує цього робити, своїх обов`язків щодо виховання дитини не виконувала та не планує цього робити, своїх обов`язків щодо забезпечення здобуття дитиною повної загальної середньої освіти не виконувала та не планую цього робити; інших обов`язків матері, зокрема щодо матеріального утримання, передбачених законодавством України, щодо дитини не виконувала та не планує. Вважає, що питання влаштування дитини, піклування, удочеріння дитини, перетину кордону дитиною та інші питання щодо життя дитини має вирішувати виключно біологічний батько дитини ОСОБА_1 без погодження з нею. Зазначила, що в повному обсязі усвідомлює, що її поведінка по відношенню до дитини є підставою для позбавлення її батьківських прав та не заперечує проти такого рішення. Просить розглядати зазначене питання без її участі. У питанням можливих побачень з дитиною, можливого поновлення її батьківських прав у випадку їх позбавлення та інших питаннях, пов`язаних із дитиною, вона не зацікавлена. Заява датована 16.05.2025, справжність підпису засвідчена віцеконсулом Генерального консульства України у Франкфурті-на -Майні (а.с. 83).

Рішенням виконавчого комітету Слобожанської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області від 11.06.2025 № 256 затверджений висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 (а.с.94).

У висновку Комісії з питань захисту прав дітей виконавчого комітету Слобожанської селищної ради про доцільність позбавлення батьківських прав вказано, що мати ОСОБА_11 надала заяву, про те, що вона не має можливості брати участь у вихованні доньки та не заперечує проти позбавлення її проти батьківських прав. Згідно з Актом обстеження умов дитина проживає разом з батьком, бабусею та дідусем. Зі слів дитини на початку війни вона разом з мамою, братом та бабусею виїхала за кордон. Згодом бабуся разом з онукою повернулися до України, мати разом зі старшим сином залишилися за кордоном.

За підсумками орган опіки та піклування вважає за доцільне позбавити ОСОБА_11 батьківських прав стосовно ОСОБА_3 (а.с. 93).

У судовому засіданні суду першої інстанції був допитаний позивач, який пояснював суду, що до початку повномасштабного вторгнення вони проживали з відповідачкою як звичайна родина, ніяких серйозних конфліктів не було, він працював, дружина займалася дітьми старшим сином та донькою ОСОБА_12 . Після переїзду до них сестри відповідачки та сина сестри почалися конфлікти, які призвели до того, що він переїхав до батьків. Потім, він не надав дозвіл на виїзд доньки за кордоном, і відповідачка виїхала сама.

На питання головуючого судді, що в позові зазначені інші обставини, позивач сказав, що переплутав, та просив вважати, правильними обставинами, які викладені у позові.

Також позивач вказав, що на день народження доньки у цьому році вона присилала на подарунок смаколики та речі, гроші не переказує, доньці не телефонує, з відповідачкою спілкується стосовно справи про позбавлення батьківських прав.

Колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги про невиконання відповідачем своїх батьківських обов`язків по вихованню та утриманню дитини, що на думку позивача і є підставою для позбавлення відповідача батьківських прав, зважаючи на наступне.

Відповідно до статті 51 Конституції України, статті 5 Сімейного кодексу України, держава охороняє сім`ю, дитинство, материнство, батьківство, забезпечує охорону прав матері та батька, створює умови для зміцнення сім`ї. Ніхто не може зазнавати втручання в його сімейне життя, крім випадків, встановлених Конституцією України.

Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини.

Згідно зі статтею 9 Конвенції ООН про права дитини держава має забезпечити, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли за рішенням суду буде встановлено, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини.

Згідно ст. 141 СК України, мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

У відповідності до ст. 150 Сімейного Кодексу України, батьки зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

Відповідно ст. 12 Закону України "Про охорону дитинства", на батьків покладається відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки зобов`язані виховувати дітей, піклуватися про їх здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку їх природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Європейський суд з прав людини зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, N 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

Відповідно до ч. ч. 1 - 3 ст. 157 СК України, питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її виховані, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Позбавлення батьківських прав є, з одного боку, засобом захисту прав дитини, а з другого - заходом впливу на батьків, які неналежним чином виконують свої батьківські обов`язки стосовно дитини. Позбавлення батьківських прав можливе виключно на підставі рішення суду.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України.

Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини (пункти 1-6) частини першої статті 164 СК України).

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України, ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Пунктом 15 Постанови Пленуму Верховного суду України N 3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" від 30 березня 2007 року, позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування своїми обов`язками.

При вирішенні питання щодо позбавлення батьківських прав необхідно впевнитися не лише в невиконанні батьком обов`язків по вихованню, а також встановити, що батько або мати ухиляється від їх виконання свідомо, тобто, що він систематично, незважаючи на всі заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов`язки.

Позбавлення батьківських прав відноситься до крайньої міри відповідальності, а це означає, що застосовується ця міра судом тоді, коли всі інші засоби впливу виявилися безрезультатними.

Відповідний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 13 березня 2019 року у справі № 61-36905св18.

Згідно правової позиції Верховного суду, під час вирішення такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку.

Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайній спосіб впливу та захисту прав дитини.

Відповідний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 17 червня 2021 року у справі № 466/9380/17 (провадження № 61-2175св20).

При розгляді даної справи судом не встановлено, що відповідачка ухиляється від виконання батьківських обов`язків свідомо, тобто, що відповідач систематично, незважаючи на всі заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов`язки, оскільки такі обставини не підтверджені належними та допустимими доказами.

Між тим, судом встановлено та особисто підтверджено позивачем в судовому засіданні суду першої інстанції, що відповідачка не ухиляється в утриманні своєї дитини, оскільки відповідачка проявляє батьківську турботу до доньки, коли вітає з днем народження та дарує смаколики.

Умовою по ухиленню від обов`язків по вихованню дитини, як підстава позбавлення батьківських прав, передбачена п. 2. ч. 1 ст. 164 СК України, може бути лише винна поведінка особи, свідоме нехтування нею своїми батьківськими обов`язками. Відповідні докази умисного ухилення від виконання батьківських обов`язків відповідачки відносно своєї дитини, в матеріалах справи також відсутні.

Позбавлення батьківський прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України). Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.

Отже, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які ухиляються від виконання своїх обов`язків з виховання дітей або зловживають своїми батьківськими правами, жорстоко поводяться з дітьми, шкідливо впливають на них своєю аморальною, антигромадською поведінкою, а також, що створило загрозу життю дитини.

Відповідно до вимог частин 4 і 5 ст. 19 СК України, при розгляді судом спорів, зокрема, щодо позбавлення батьківських прав, обов`язковою є участь органу опіки і піклування. Орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкування з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї.

Орган опіки і піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, їхнього ставлення до дитини, а також на підставі інших документів, які стосуються справи та мають істотне значення.

Так, в матеріалах справи міститься Рішенням виконавчого комітету Слобожанської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області від 11.06.2025 № 256 затверджений висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 (а.с.94).

У висновку Комісії з питань захисту прав дітей виконавчого комітету Слобожанської селищної ради про доцільність позбавлення батьківських прав вказано, що мати ОСОБА_11 надала заяву, про те, що вона не має можливості брати участь у вихованні доньки та не заперечує проти позбавлення її проти батьківських прав. Згідно з Актом обстеження умов дитина проживає разом з батьком, бабусею та дідусем. Зі слів дитини на початку війни вона разом з мамою, братом та бабусею виїхала за кордон. Згодом бабуся разом з онукою повернулися до України, мати разом зі старшим сином залишилися за кордоном.

За підсумками орган опіки та піклування вважає за доцільне позбавити ОСОБА_11 батьківських прав стосовно ОСОБА_3 (а.с. 93).

Суд першої інстанції, надаючи правову оцінку висновку органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав відповідача ОСОБА_11 , вірно не погодився із ним, зокрема з тим, що висновок є недостатньо ґрунтовним, оскільки в ньому не обґрунтовані підстави щодо доцільності позбавлення батьківських прав.

Висновок органу опіки та піклування жодним чином не мотивований, його зміст про доцільність позбавлення батьківських прав відповідача ОСОБА_11 , суд вважає поверхневим, у ньому не наведено підстав та аргументів, які б вказували на доцільність застосування такого крайнього заходу, не наведено даних, які об`єктивно характеризують відповідача як особу, яка не здійснює своїх батьківських обов`язків, не з`ясовані та не встановлені фактичні обставини ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків щодо виховання дитини та можливі причини такого ухилення.

Відповідно до ч. 6 ст. 19 СК України, суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Вказаний висновок суду узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 17 червня 2021 року у справі № 466/9380/17 (провадження № 61-2175св20), згідно якої: суд правильно не погодився з висновком органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, оскільки він є недостатньо обґрунтованим і має рекомендаційний характер.

Крім того, зазначений висновок, за підсумками орган опіки та піклування вважає за доцільне позбавити ОСОБА_11 батьківських прав стосовно ОСОБА_3 , має лише рекомендаційний характер та не є обов`язковим для суду (частини 5, 6 статті 19 СК України).

Разом з тим, в матеріалах справи відсутні будь-які відомості щодо застосування до відповідача заходів впливу у вигляді попередження з боку органів внутрішніх справ, притягнення до адміністративної відповідальності, бесіди, попередження з боку органу опіки та піклування, органів місцевого самоврядування, попередження про необхідність зміни ставлення до виховання дитини.

Доказів притягнення відповідача до відповідальності за невиконання своїх батьківських обов`язків по відношенню до неповнолітньої дитини матеріали справи також не містять.

Посилання апелянта на те, що дитина протягом тривалого часу проживає разом із батьком та не бачиться із відповідачем не є підставою для позбавлення останньої батьківських прав, оскільки позбавлення батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого позивач у ході розгляду справи не довів.

При цьому, навіть небажання дитини спілкуватися та/або проживати з одним із батьків, що призводить до зменшення чи повного припинення їх побачень, саме по собі не свідчить про ухилення від виконання своїх батьківських обов`язків.

Відповідно до статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатися у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і заходи національних органів, спрямовані перешкоджати цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції (пункт 49 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» та пункт 47 рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України»).

Тобто вирішення питання про позбавлення відповідача батьківських прав охоплюється статтею 8 Конвенції і є втручанням у його право на повагу до свого сімейного життя, яке у свою чергу не є абсолютним.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики ЄСПЛ» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV суди застосують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

В силу статті 9 Конституції України Конвенція є частиною національного законодавства і закріплює мінімальні гарантії в галузі права, які можуть бути розширені в національному законодавстві, яке в свою чергу в силу взятих на себе Україною зобов`язань не може суперечити положенням Конвенції (стаття 19 Закону України «Про міжнародні договори» від 29 червня 2004 року № 1906-IV, стаття 27 Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року).

Втручання у право на повагу до сімейного життя не становить порушення статті 8 Конвенції, якщо воно здійснене «згідно із законом», відповідає одній чи кільком законним цілям, про які йдеться в пункті 2, і до того ж є необхідним у демократичному суспільстві для забезпечення цих цілей (пункт 50 рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України»).

Одним з фундаментальних принципів демократичного суспільства є законність, на яку посилається преамбула до Конвенції. Законність передбачає, серед іншого, що втручання з боку виконавчої влади в права осіб повинне бути предметом ефективного контролю. Цей контроль звичайно здійснюється судовою владою (принаймні, в якості останньої інстанції), оскільки судовий контроль надає найкращі гарантії незалежності, неупередженості і належної процедури.

Позбавлення відповідача батьківських прав не відповідає цілям, зазначеним у пункті 2 статті 8 Конвенції.

Демократичне суспільство характеризується плюралізмом, терпимістю, широтою поглядів. Таким чином, держави мають позитивне зобов`язання із забезпечення процедурних гарантій від свавілля як умову обґрунтованості втручання в права, що захищаються статтею 8 Конвенції. Щоб втручання було визнано «необхідним у демократичному суспільстві», воно повинно бути обґрунтовано «гострою соціальною необхідністю». Причини, що наводяться внутрішніми судами для обґрунтування оскаржених заходів, повинні бути достатніми і стосуватися справи.

Як зазначалося вище, позбавлення батьківських прав є втручанням у приватне і сімейне життя. Таке втручання в даному випадку не є виправданим і пропорційним. Поведінка відповідача відносно своєї дитини свідчить про її спроможність та волевиявлення виконувати свої природні батьківські обов`язки.

У цій справі відсутні виключні обставини, за яких відповідач може бути позбавлений батьківських прав, що не суперечить Конвенції про права дитини, і в такому випадку судом на перше місце ставляться «якнайкращі інтереси дитини», оцінка яких включає в себе знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення.

Позбавлення відповідача батьківських прав, тобто природних прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено.

Позивачем не доведено у ході розгляду справи, що поведінка відповідача є свідомим нехтуванням ним своїми батьківськими обов`язками.

Згідно вимог стст.76,77,79,80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно ч.1,ч.6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з частинами третьою та четвертою статті 155 Сімейного кодексу України, відмова батьків від дитини є неприпустимою та такою, що суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

У зв`язку з цим, оцінюючи заяви відповідачки про відмову від участі у вихованні доньки, суд зазначає, що такі твердження спростовуються поясненнями позивача. Зокрема, встановлено, що до 2023 року відповідачка піклувалася про дитину, а також і на даний час вживає заходів для підтримання з нею стосунків, що не узгоджується з її заявами про невизнання дитини.

Зважаючи на те, що письмові докази, наявні в матеріалах справи не містять відомостей про винну поведінку відповідача, під час розгляду справи не встановлено свідоме нехтування ним батьківськими обов`язками, та враховуючи, що визначальною обставиною, яка має значення для вирішення цього спору, є інтереси дитини, а інтересам дитини найкраще відповідатиме збереження її зв`язків з сім`єю, в тому числі і з матір`ю, крім того, позбавлення батьківських прав є виключною мірою сімейно-правової відповідальності, яка застосовується у разі, коли захистити права та інтереси дитини іншим шляхом неможливо, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для застосування такого крайнього заходу впливу на відповідача, як позбавлення його батьківських прав.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що з`ясувавши в достатньо повному об`ємі права та обов`язки сторін, обставини справи, перевіривши доводи та давши їм правову оцінку, суд першої інстанції ухвалив рішення, що відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами.

Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи викладене, колегія суддів проходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення – без змін.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 259, 268, 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів, –

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду міста Дніпра від 28 листопада 2025 року – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.

Вступна та резолютивна частини постанови проголошена 08 квітня 2026 року.

Повний текст судового рішення складено 09 квітня 2026 року.

Головуючий О.В. Свистунова

Судді: М.М. Пищида

І.Ю. Ткаченко