Постанова від 30 березня 2026 р. у справі №209/569/23 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/1129/26 Справа № 209/569/23 Суддя у 1-й інстанції - Решетник Т.О. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 березня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого - Городничої В.С.,

суддів: Макарова М.О., Пищиди М.М.,

за участю секретаря судового засідання — Шаповалової О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпрі апеляційну скаргу Дніпропетровської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Кам`янської міської ради, на рішення Дніпровського районного суду м.Кам`янського Дніпропетровської області від 13 серпня 2025 року у складі судді Решетник Т.О. у цивільній справі № 209/569/23 за позовом Кам`янської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Кам`янської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про зобов`язання знести самочинно збудоване нерухоме майно, скасування державної реєстрації права власності та скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки, –

ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2023 року Кам`янська окружна прокуратура звернулася через суд із позовною заявою в інтересах держави в особі Кам`янської міської ради, пред`явленою до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , на предмет знесення самочинно збудованого нерухомого майна, скасування державної реєстрації права власності та скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки, а саме: на торговий комплекс, загальною площею 54 кв. м., який складається з наступного: А-1 торгового павільйону загальною площею 11,1 кв. м., Б-1 торговий павільйон, загальною площею 14,4 кв. м., В-1 торговий павільйон загальною площею 28,5 кв. м., що знаходиться на АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позову прокуратура посилається на те, що право власності на вказане майно вперше набуто ОСОБА_4 на підставі заочного рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська від 27 лютого 2018 року та ухвали Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська від 20 квітня 2018 року у справі №207/1452/17. 14 травня 2018 року проведено державну реєстрацію права власності ОСОБА_4 на самочинно збудований торговий комплекс та в подальшому 05 та 06 червня 2018 року на підставі договорів дарування по 1/2 частки торгового комплексу право власності зареєстровано за ОСОБА_2 , а 09 червня 2022 року на підставі договору купівлі-продажу право власності зареєстровано за ОСОБА_1 .

Позивач вважає спірний торговий комплекс самочинно збудованим без відповідних дозволів, проектів будування та Декларації про готовність об`єкта до експлуатації із протиправним зайняттям земельної ділянки за цією адресою, оскільки постановами Дніпровського апеляційного суду від 22 січня 2020 року за скаргами прокуратури заочне рішення від 27 лютого 2018 року та ухвалу від 20 квітня 2018 року скасовано, що є підставою для скасування державної реєстрації права власності за ОСОБА_4 . При цьому прокурор також вважає, що, оскільки ОСОБА_4 правомірно не набула права власності на спірний об`єкт нерухомості, який є самочинним будівництвом, то і не мала права на його відчуження за договорами дарування до ОСОБА_2 у неконкурентний спосіб, а той, в свою чергу, не мав права продавати цей об`єкт ОСОБА_1 , що є підставою для скасування і їх державної реєстрації права власності. Крім того прокурор наголосив, що ОСОБА_2 не сплачував орендної плати за користування земельною ділянкою станом на грудень 2022 року, хоча і мав у користуванні земельну ділянку з кадастровим номером 1210400000:01:011:0460 у відповідності до договору оренди від 22 травня 2019 року №1480, як і ОСОБА_1 , яка також за цим договором оренди податок на землю не сплачує.

Рішенням Дніпровського районного суду м.Кам`янського Дніпропетровської області від 13 серпня 2025 року у задоволенні позовної заяви Кам`янської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Кам`янської міської ради - відмовлено у повному обсязі. (а.с. 4-24 Том ІІІ).

Рішення суду мотивовано тим, що Кам`янська міська рада, як власник земельної ділянки та в особі якої прокуратура звертається до суду з цим позовом, не підтримує заявлені прокурором вимоги про знесення самочинно збудованого спірного нерухомого майна, а, відтак, і не встановлено порушення їх права, як власника земельної ділянки, яка передана в оренду ОСОБА_2 та правомірно використовується вже ОСОБА_1 за її цільовим призначенням. Крім того, прокуратурою не доведено, що укладені договори як дарування, так і купівлі-продажу спірного майна порушують публічний порядок, у розумінні ст. 228 ЦК України, є недійсними, у розумінні ст. 203,215 ЦК України, або нікчемними, що не потребує встановлення їх недійсності по суду, враховуючи, що такі договори є оскаржуваними, а тому вимоги щодо скасування державної реєстрації прав власності відповідачів суд першої інстанції вважав такими, що не ґрунтуються на діючому законодавстві без встановлених правових підстав для внесення відомостей до реєстру речових прав, в розумінні положень ЗУ “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень”.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, Перший заступник керівника Дніпропетровської обласної прокуратури Миргородська О.М. подала апеляційну скаргу (а.с. 26-39 Том ІІІ), посилаючись на невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм процесуального та невірного застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити вимоги позивача в повному обсязі.

Скаржник зазначає, що судом першої інстанції не вірно застосовано ст. 376 ЦК України, також, за встановлених обставин щодо самочинного будівництва комплексу, на який право власності у ОСОБА_4 не виникало, адже судові рішення скасовані, суд першої інстанції не звернув увагу на відсутність також і права користування у останньої спірною земельною ділянкою. Разом з цим суд першої інстанції не взяв до уваги, що за положеннями ст. 134 ЗК України, якщо на земельній ділянці на розміщений об`єкт нерухомості відсутнє право власності, то підстави для неконкурентних засад продажу цієї ділянки відсутні. Скаржник наголошує, що правочини у вигляді договорів дарування та купівлі-продажу у даній справі порушують публічний порядок в розумінні незаконного заволодіння земельною ділянкою шляхом самочинного будівництва на ній. Такі правочини є недійсними, та така недійсність встановлення судом не вимагається з підстав нікчемності правочину. Такі обставини є підставою для скасування проведеної за такими правочинам державної реєстрації права власності на самочинне будівництво, чого судом першої інстанції не взято до уваги.

Разом з цим скаржник відзначає, що на момент укладання вказаних договорів дарування відомості щодо земельної ділянки під спірним об`єктом за спірною адресою відсутні. Прийнявши факт передачі у 2019 році земельної ділянки в порядку ст. 134 ЗК України (поза аукціоном) судом першої інстанції документи, на підставі яких приймалось рішення міською радою про передачу її в оренду, не досліджувались, факт обізнаності ради про самочинний характер цього об`єкту не встановлювався. Скаржник вважає спірний об`єкт нерухомості самочинним і досі, адже законного права власності на нього ніхто з відповідачів не набував, а тому такий об`єкт належить до знесення за відсутності на таке будівництво власника земельної ділянки.

У жовтні 2025 року Кам`янська міська рада через свого представника — Тарасюка О.Л. подала пояснення на апеляційну скаргу (а.с.56-63 Том ІІІ), де наголосила, що рішення про передачу відповідної земельної ділянки в користування та укладання договору оренди земельної ділянки приймалось до прийняття постанови Дніпровського апеляційного суду від 22 січня 2020 року. Разом з цим, право власності, що під час прийняття рішення міською радою, так і під час подання апеляційної скарги за відповідачами не скасовано, а тому міська рада діяла в межах власних повноважень, передбачених ст. 19 Конституції України. Прокуратурою не зазначається, в чому полягає порушення прав та інтересів мешканців територіальної громади, та що саме належить захищати, за умови внесення орендних платежів за користування земельною ділянкою відповідачами. Твердження прокуратури є надуманими та зводяться до особистих припущень без належних доказів. Крім того міська рада наголошує, що матеріали справи містять повідомлення від 07 серпня 2020 року про початок виконання будівельних робіт, щодо об`єктів, що за класом наслідків належать до об`єктів з незначними наслідками, зміну даних у повідомленні про початок виконання будівельних робіт, а також Декларацію про готовність до експлуатації об`єкта, що робить застосування ст. 376 ЦК України неможливим. Станом на сьогодні спірний об`єкт введено в експлуатацію, укладено договір оренди земельної ділянки під спірним об`єктом нерухомості, до міського бюджету вчасно та у повному обсязі надходять орендні платежі за користування земельною ділянкою комунальної власності, а тому фактично відсутні ознаки будь-яких порушень прав міської ради та ознаки самочинності будівництва. Міська рада вважає, що позовна заява прокуратури є необґрунтованою, не доведеною, та такою, що скерована не на захист прав міської ради, а на погіршення її існуючого становища з позбавлення отримувати плату за користування земельною ділянкою. Також наголошено, що усі судова практика, на яку у скарзі посилається скаржник, не має жодного відношення до даного предмету спору доказування. Просила у задоволенні скарги відмовити.

ОСОБА_2 , скориставшись своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України, у січні 2026 року подав в системі “Електронний суд” через свого представника — адвоката Донець В.В. відзив на апеляційну скаргу, де наголосив, що ним дотримано процедури будівництва, оренди земельної ділянки, що повно та всебічно досліджено судом першої інстанції та надано належну правову оцінку з висновком про відсутність підстав для знесення комплексу та скасування державної реєстрації прав власності. Разом з цим відзначив, що міська рада, як власник земельної ділянки, наголошує про відсутність порушених її прав з боку як ОСОБА_2 , так і ОСОБА_1 , які є належними користувачами спірної земельної ділянки, а ОСОБА_1 і добросовісним набувачем спірного об`єкта нерухомості, що прокуратурою не спростовано. Просив відмовити у задоволенні вимог апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін (а.с.91-93 Том ІІІ).

Інші учасники справи, своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України, не скористались та відзивів на апеляційну скаргу не подавали, але, в силу вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції за вимогами апеляційної скарги.

Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, з наступних підстав.

Стаття 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, які мають значення для вирішення спору.

Докази мають бути належними, допустимими, достовірними.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. ст. 76, 77, 78, 79 ЦПК України).

Згідно з вимогами ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог прокуратури, суд першої інстанції виходив з того, що прокурором не доведено, що спірне майно побудовано відповідачами з порушенням будівельних норм і правил. Судом першої інстанції також не встановлено та матеріали справи не містять доказів істотного відхилення від проєкту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, рішення Міської ради про надання в оренду земельної ділянки не скасовано, діючий договір оренди земельної ділянки та дозвільні документи на будівництво спірного об`єкта не оспорені, тому відсутні підстави для застосування крайньої міри захисту порушеного права відповідно до положень статті 376 Цивільного кодексу України, якій не передували інші заходи, котрі би дозволили усунути можливі виявлені порушення.

Матеріали справи не містять, а також прокурором не підтверджено спрямованості оспорюваного договору на порушення публічного порядку, тому договори можуть визнаватися судом недійсним саме як оспорюваний правочин на підставі статей 203, 215 ЦК України, а не в силу вимог статті 228 цього Кодексу. Судом не встановлено нікчемності спірних договорів, порушення інтересу та прав позивача, яке відбулося у результаті державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно.

З огляду на те, що Договір оренди земельної ділянки № 14800 від 22 травня 2019 року в судовому порядку не визнавався недійсним, рішення Кам`янської міської ради від 25 квітня 2019 року № 1393-32/VII не скасовано, належним відповідачем за пред`явленими вимогами є ОСОБА_1 , однак вимоги пред`явлені до ОСОБА_2 , клопотання про заміну відповідача у відповідності до ст.51 ЦПК України за пред`явленими вимогами у цій частині прокурором на стадії підготовчого провадження не заявлено, тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог. Разом із цим зазначено, що позовна давність у даному випадку не застосовується, адже у задоволенні позову відмовлено.

Колегія суддів погоджується як зі встановленими фактичними обставинами справи, так і з висновком суду першої інстанції.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 04 січня 2023 року № 319542285, 14 травня 2018 року проведено державну реєстрацію права власності на торговий комплекс, загальною площею 54 кв.м., у АДРЕСА_1 за ОСОБА_4 .. Підставою реєстрації визначено заочне рішення Баглійського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 27 лютого 2018 року у справі № 207/1452/17, ухвала Баглійського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 20 квітня 2018 року у справі № 207/1452/17. Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 41129476 від 17 травня 2018 року, державного реєстратора виконавчого комітету Аулівської селищної ради Криничанського району Дніпропетровської області Боюн Л.В. (номер запису про право 26177100).

Так, заочним рішенням Баглійського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 27 лютого 2018 року, в яке ухвалою від 20 квітня 2018 року внесено виправлення, позовні вимоги ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_4 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ТОВ «Дніпродзержинський лакофарбовий завод «Спектр», ТОВ «Алекс-Алькор», ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , до ПП «Паланка» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди завданої залиттям квартири та визнання недійсним договору, було задоволено повністю та визнано, зокрема за ОСОБА_4 право власності на об`єкт нерухомості - торговий комплекс, загальною площею 54 кв.м., який складається з наступного: А-1 торговий павільйон загальною площею 11,1 кв. м., Б-1 торговий павільйон, загальною площею 14,4 кв. м., В-1 торговий павільйон загальною площею 28,5 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Крім того, з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 04 січня 2023 року № 319542285, 14 травня 2018 року вбачається, що право власності ОСОБА_4 (номер запису про право 26177100) припинено 06 червня 2018 року. Відомості внесено до реєстру приватним нотаріусом Кам`янського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Моісєєнко Д.О., індексний номер рішення 41469514.

Згідно матеріалів справи, 05 червня 2018 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 було укладено Договір дарування нерухомого майна, згідно якого ОСОБА_4 передала безоплатно у власність (подарувала) ОСОБА_2 1/2 частку торгового комплексу, загальною площею 54 кв.м., який складається з наступного: А-1 торговий павільйон загальною площею 11,1 кв. м., Б-1 торговий павільйон, загальною площею 14,4 кв. м., В-1 торговий павільйон загальною площею 28,5 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та належить дарувальнику на праві приватної власності, що було отримано ним згідно заочного рішення Баглійського районного суду Дніпродзержинська від 27 лютого 2018 року, справа № 207/1452/2017, та згідно ухвали Баглійського районного суду м.Дніпродзержинська від 20 квітня 2018 року справа № 207/1452/2017. Договір дарування був посвідчений приватним нотаріусом Моісєєнко Д.О., Кам`янського районного нотаріального округу Дніпропетровської області, зареєстровано в реєстрі № 608.

Згідно з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 04 січня 2023 року № 319542285 право власності ОСОБА_2 на вказаний об`єкт зареєстрований 05 червня 2018 року приватним нотаріусом Моісєєнко Д.О. Кам`янського районного нотаріального округу Дніпропетровської області на підставі Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 41449299, підстава: договір дарування, серія та номер ННС829320, реєстр.№608 від 05.06.2018.

Крім того, 06 червня 2018 між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 було укладено Договір дарування нерухомого майна, згідно якого ОСОБА_4 передала безоплатно у власність (подарувала) ОСОБА_2 1/2 частку торгового комплексу, загальною площею 54 кв.м., який складається з наступного: А-1 торговий павільйон загальною площею 11,1 кв. м., Б-1 торговий павільйон, загальною площею 14,4 кв. м., В-1 торговий павільйон загальною площею 28,5 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та належить дарувальнику на праві приватної власності, що було отримано ним згідно заочного рішення Баглійського районного суду Дніпродзержинська від 27 лютого 2018 року, справа № 207/1452/2017, та згідно ухвали Баглійського районного суду м.Дніпродзержинська від 20 квітня 2018 року справа № 207/1452/2017. Договір дарування був посвідчений приватним нотаріусом Моісєєнко Д.О., Кам`янського районного нотаріального округу Дніпропетровської області, зареєстровано в реєстрі № 625.

Згідно з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 04 січня 2023 року № 319542285 право власності ОСОБА_2 на вказаний об`єкт зареєстрований 06 червня 2022 року приватним нотаріусом Моісєєнко Д.О. Кам`янського районного нотаріального округу Дніпропетровської області на підставі Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 41469514, підстава: договір дарування, серія та номер ННС829329, реєстр.№625 від 06.06.2018.

Судом першої інстанції також встановлено, що постановами Дніпровського апеляційного суду від 22 січня 2020 року заочне рішення Баглійського районного суду Дніпродзержинська від 27 лютого 2018 року та ухвалу Баглійського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 20 квітня 2018 року про виправлення описки в рішенні Баглійського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 27 лютого 2018 року у справі № 207/1452/2017 скасовано і відмовлено в задоволенні позовних вимог, зокрема ОСОБА_4 , а також у задоволенні заяви ОСОБА_4 про виправлення описки в судовому рішенні.

Згідно рішення № 51443226 від 03 березня 2020 року про відмову у скасуванні державної реєстрації прав власності вбачається, що Державним реєстратором прав на нерухоме майно Департаменту комунальної власності, земельних відносин та реєстрації речових прав на нерухоме майно Кам`янської міської ради Дніпропетровської області ОСОБА_18 відмовлено представнику Кам`янської міської ради Дніпропетровської області Тарасюк О.Л. (заява від 03.03.2020 року), про скасування запису про право власності внесення запису про скасування державної реєстрації за номером 26177100 розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відкритого на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 1554144812104, оскільки заявником подано заяву щодо скасування запису про право власності за номером 26177100, разом з тим подано постанову Дніпропетровського апеляційного суду по справі № 207/1452/17 від 22 січня 2020 року, як підставу такого скасування. Проте, згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, право власності за № 26177100 в стані припинено, оскільки відбувся перехід прав, зазначена постанова не припиняє записи про право власності, що утворилися після переходу прав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 були отримані дозвільні документи на виконання будівельних робіт по спірному об`єкту, зокрема, повідомлення про початок виконання будівельних робіт, щодо об`єктів, що за класом відповідальності належать до об`єктів з незначними наслідками про зміну даних у повідомленні про початок виконання будівельних робіт, щодо об`єктів, що за класом наслідків належать до об`єктів з незначними наслідками по об`єкту: «Реконструкція торгового комплексу за адресою: АДРЕСА_1 », зареєстровано за № ДП051200803865 від 07 серпня 2020 року, замовник будівництва ОСОБА_2 ..

Крім того, ОСОБА_2 була отримана Декларація про готовність до експлуатації об`єкта, що за класом наслідків відповідальності належить до об`єктів з незначними наслідками по об`єкту: «Реконструкція торгового комплексу за адресою: АДРЕСА_1 », зареєстровано за № ДП101201020596 від 23 жовтня 2020 року.

З матеріалів справи встановлено, що 09 червня 2022 року між ОСОБА_2 (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) було укладено Договір купівлі-продажу нерухомого майна, згідно якого ОСОБА_2 продав, а ОСОБА_1 купила у особисту приватну власність торговий комплекс, загальною площею 54 кв.м., який складається з наступного: А-1 торговий павільйон загальною площею 11,1 кв. м., Б-1 торговий павільйон, загальною площею 14,4 кв. м., В-1 торговий павільйон загальною площею 28,5 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно п.1.4 Договору купівлі-продажу нерухомого майна, вказане нерухоме майно розташоване на земельній ділянці площею 0,0090 га, форма власності: комунальна власність, кадастровий номер 1210400000:01:011:0460, яка перебуває у строковому, платному користуванні за договором оренди № 14800 від 22 травня 2019 року, номер запису про інше речове право: 31755616. Договір посвідчений приватним нотаріусом Кам`янського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Трухан А.В., зареєстровано в реєстрі за № 306.

Згідно з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 04 січня 2023 року № 319542285 право власності ОСОБА_1 на вказаний об`єкт зареєстровано 09 червня 2022 року приватним нотаріусом Кам`янського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Трухан А.В. на підставі Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 63818703, підстава: договір купівлі-продажу, серія та номер НРТ278061, НРТ278062, реєстр.№306 від 09.06.2022.

Згідно Договору оренди земельної ділянки № 14800 від 22 травня 2019 року Кам`янська міська рада (Орендодавець) та ОСОБА_2 (Орендар), уклали договір оренди, про платне користування земельної ділянки несільськогосподарського призначення, загальною площею 0,0090 га для розміщення торгового комплексу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 1210400000:011:0460, підставою для надання земельної ділянки є рішення Кам`янської міської ради від 25.04.2019 № 1393-32/VII. Договір укладався строком до 30 квітня 2029 року.

Згідно з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 04 січня 2023 року № 319535070, право комунальної власності на земельну ділянку, площею 0,009 га, кадастровий номер 1210400000:011:0460, реєстраційний номер 1839806812104, зареєстровано 23 травня 2019 року за Кам`янською міською радою державним реєстратором Департаменту комунальної власності, земельних відносин та реєстрації речових прав на нерухоме майно Кам`янської міської ради Дніпропетровської області Коноплянкою В.М., рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 47087413 від 29.05.2019.

Також з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 04 січня 2023 року № 319535070 встановлено, що 23 травня 2019 року зареєстровано право оренди земельної ділянки за ОСОБА_19 на підставі Договору оренди земельної ділянки № 14800 від 22 травня 2019 року, видавник: Кам`янська міська рада, ОСОБА_2 .. Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 47087413 від 29.05.2019.

Згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-12079171102019 від 27 лютого 2019 року на земельну ділянку, площею 0,009 га, кадастровий номер 1210400000:011:0460, цільове призначення: 03.07. Для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, встановлено вид обмеження у використанні земельної ділянки: охоронна зона навколо інженерних комунікацій.

Відповідно до листа управління містобудування та архітектури Кам`янської міської ради від 02 грудня 2022 року, згідно плану зонування території м. Кам`янське (затверджений рішенням міської ради від 30.01.2015 № 1197-59/VI зі змінами) будівлі та споруди за адресою, зокрема: АДРЕСА_1 знаходяться в межах планувальної зони «Г-4» (лікувальна зона).

Крім того, з матеріалів справи встановлено, що згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 29 травня 2019 року №168374207, земельна ділянка по АДРЕСА_1 , площею 0,009 га, має цільове призначення: 03.07 Для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, категорія земель - землі житлової та громадської забудови, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1839806812104.

Згідно листа Директора департаменту комунальної власності, земельних відносин та реєстрації речових прав на нерухоме майно Кам`янської міської ради Дніпропетровської області від 01 грудня 2022 року № 04-07/1385, до 12 червня 2017 року жодних рішень про виділення/надання земельних ділянок громадянам або юридичним особам, зокрема за адресою: АДРЕСА_1 , Кам`янською міською радою не приймалися.

Листом від 26 грудня 2022 року № 04-07/1528 Директором департаменту комунальної власності, земельних відносин та реєстрації речових прав на нерухоме майно Кам`янської міської ради Дніпропетровської області надано відповідь Керівнику Кам`янської окружної прокуратури про відсутність підстав для знесення існуючих споруд за адресою, зокрема: АДРЕСА_1 , по яким врегульовані земельні відносини та до бюджету міста надходять відповідні платежі.

Відповідно до статті 376 ЦК України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила(здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила(здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. На вимогу власника(користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб. Особа, яка здійснила самочинне будівництво, має право на відшкодування витрат на будівництво, якщо право власності на нерухоме майно визнано за власником (користувачем) земельної ділянки, на якій воно розміщене. У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила(здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

Позов про знесення самочинно збудованого нерухомого майна може бути пред`явлено власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, зокрема власником (користувачем) суміжної земельної ділянки, з підстав, передбачених статтями 391, 396 ЦК України, статтею 103 ЗК України. Правовий порядок знесення будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна залежить від підстав, за якими його віднесено до об`єкта самочинного будівництва. Юридичними фактами, які становлять правову підставу знесення самочинного будівництва, є: істотне відхилення від проєкту та/або істотне порушення будівельних норм і правил, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб; неможливість проведення перебудови або відмова особи, яка здійснила (здійснює) будівництво, від її проведення.

У постановах Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі № 822/2149/18 (провадження № К/9901/5732/19) та від 10 квітня 2020 року у справі № 344/4319/16-а (провадження № К/9901/18858/18) зроблено висновки про те, що «…правовий порядок знесення будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна залежить від підстав, за якими його віднесено до об`єкта самочинного будівництва. За змістом частини сьомої статті 376 ЦК України зобов`язання особи, яка здійснила будівництво, провести відповідну перебудову можливе лише у разі істотного відхилення від проєкту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, та істотного порушення будівельних норм і правил. У цих випадках з позовом про зобов`язання особи до проведення перебудови може звернутися відповідний орган державної влади або орган місцевого самоврядування. Таке рішення суд може ухвалити і за позовом про знесення самочинного будівництва, якщо за наслідками розгляду справи дійде висновку, що можливість перебудови і усунення наслідків самочинного будівництва не втрачено і відповідач згоден виконати перебудову. У разі невиконання особою судового рішення про здійснення перебудови суд може постановити рішення про знесення самочинного будівництва.».

Під час вирішення питання про те, чи є відхилення від проєкту істотним і таким, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, необхідно з`ясовувати, зокрема, як впливає допущене порушення з урахуванням місцевих правил забудови, громадських і приватних інтересів на планування, забудову, благоустрій вулиці, на зручність утримання суміжних ділянок тощо.

Відповідно до статті 376 ЦК України знесення самочинного об`єкта нерухомості є крайнім заходом впливу на забудовника і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи з метою усунення порушень щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності та коли неможлива перебудова об`єкта нерухомості чи особа відмовляється від здійснення такої перебудови. Законність знесення самочинного будівництва має бути оцінена на предмет пропорційності такого втручання.

Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Виходячи з принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди право власності на об`єкт нерухомого майна набуває той, хто має речове право на земельну ділянку (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18, від 20.07.2022 у справі № 923/196/20).

У постанові Верховного Суду від 27 листопада 2024 року у справі № 947/38994/20 (провадження № 61-5435св24) вказано, що право на звернення до суду з позовом про знесення або перебудову самочинно збудованого об`єкта нерухомості мають органи державної влади, органи місцевого самоврядування та інспекції державного архітектурно-будівельного контролю. У разі порушення прав інших осіб право на звернення до суду мають такі особи за умови, що вони доведуть наявність порушеного права (стаття 391 ЦК України), а також власник (користувач) земельної ділянки, якщо він заперечує проти визнання за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, права власності на самочинно збудоване нерухоме майно (частина четверта статті 376 та стаття 391 ЦК України).

У постанові Верховного Суду від 17 січня 2022 року у справі № 442/4338/17 (провадження № 61-1460св21) викладено висновок про те, що за змістом статті 376 ЦК України вимоги про знесення самочинного будівництва особа (власник) може заявити за умови доведеності факту порушення своїх прав самочинною забудовою.

За загальним правилом у справах про знесення самочинного будівництва позивач зобов`язаний довести не лише факт самочинного будівництва, а й порушення його прав як власника (співвласника) чи користувача земельної ділянки таким самочинним будівництвом. Лише у випадку доведеності порушення самочинним будівництвом прав позивача, знесення самочинного будівництва можливо оцінювати на предмет можливості його застосування як крайнього заходу впливу на забудовника (постанова Верховного Суду від 27 листопада 2024 року у справі № 947/38994/20, провадження № 61-5435св24).

Колегія суддів наголошує, що доводи скаржника про самочинне будівництво спірного об`єкта нерухомості вже були предметом розгляду апеляційною інстанцією у постановах від 22 січня 2020 року у справі №207/1452/2017 та право власності ОСОБА_4 є скасованим, тим більше, що судами у тій справі не встановлювалось ким саме здійснено забудову, а тому вважати ОСОБА_4 забудовником та зобов`язувати знести нерухоме майно за спірною адресою у цій справі немає правових підстав.

Разом з цим належить відзначити, що відповідачем ОСОБА_2 дотримано ще у 2019 році усіх норм та правил отримання технічної та проєктної документації, дозволу на реконструкцію забудови та Декларацію про готовність об`єкта до експлуатації, рішень міської ради щодо передачі ОСОБА_2 на праві користування за договором оренди спірну земельну ділянку, як це вірно встановлено судом першої інстанції, а тому вважати, що цей відповідач порушив норми законодавства, а, відтак, і майнові права та інтереси територіальної громади в особі Кам`янської міської ради, не можна. Доводи скаржника в цій частині апеляційної скарги колегія суддів відхиляє, як недоведені належним чином та такі, що не спростовують вірно встановлених фактичних обставин справи судом першої інстанції, враховуючи заперечення Кам`янської міської ради щодо вимог прокуратури.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Із зазначеною нормою Конституції України кореспондуються положення ч. 3 ст. 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", якими встановлено, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

До повноважень Кам`янської міської ради в галузі земельних відносин на її території належить, зокрема розпорядження землями територіальної громади міста, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб та надання земельних ділянок у користування (ст. 9 ЗК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Порядок надання земельних ділянок державної чи комунальної власності у користування, наведений у ст. 123 ЗК України передбачає, що рішення органів про надання земельних ділянок приймаються на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки зі зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання).

Надання в користування земельної ділянки, яка зареєстрована в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України "Про Державний земельний кадастр" та право власності на яку зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, без зміни її меж та цільового призначення здійснюється без складення документації із землеустрою.

Надання у користування земельної ділянки в інших випадках здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). У такому разі розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу, крім випадків, коли особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у користування, набуває право замовити розроблення такої документації без надання такого дозволу.

Частинами 1, 2 ст. 124 ЗК України встановлено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними ст. 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених ч. ч. 2, 3 ст. 134 цього Кодексу.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним ч. ч. 2, 3 ст. 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому ст. 123 цього Кодексу (ч. 3 ст. 124 ЗК України).

Колегія суддів відзначає, що рішення про надання ОСОБА_2 земельної ділянки для розміщення спірного торгового комплексу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 міською радою не приймалося, однак, на підставі рішення Кам`янської міської ради від 25 квітня 2019 року № 1393-32/VII ОСОБА_2 було надано в оренду земельну ділянку несільськогосподарського призначення, загальною площею 0,0090 га для розміщення торгового комплексу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 1210400000:011:0460 та укладено Договір оренди земельної ділянки № 14800 від 22 травня 2019 року, дозвільні документи на будівництво (реконструкцію) по спірному об`єкту отримано ОСОБА_2 , зокрема, повідомлення про початок виконання будівельних робіт, щодо об`єктів, що за класом відповідальності належать до об`єктів з незначними наслідками про зміну даних у повідомленні про початок виконання будівельних робіт, щодо об`єктів, що за класом наслідків належать до об`єктів з незначними наслідками, зареєстровано за № ДП051200803865 від 07 серпня 2020 року, а також Декларація про готовність до експлуатації об`єкта, що за класом наслідків відповідальності належить до об`єктів з незначними наслідками, зареєстровано за № ДП101201020596 від 23 жовтня 2020 року.

Колегія суддів наголошує, що зазначені документи не визнавались нечинними, як і не оскаржувались дії Кам`янської міської ради щодо надання земельної ділянки на підставі цих документів в оренду ОСОБА_2 , а тому, доводи скаржника про те, що належить вважати порушення останнім публічного порядку надання в оренду земельної ділянки, в розумінні ст. 228 ЦК України, немає правових підстав. Також не може бути застосовано до цих правовідносин положення ст. 134 ЗК України, оскільки таке право у ОСОБА_2 на користування земельною ділянкою виникло на підставі інших фактичних обставин, що встановлені судом першої інстанції та з чим погоджується і колегія суддів.

Доводи скаржника про те, що ОСОБА_2 не набувалось право власності на спірний об`єкт нерухомості у законний спосіб, що є підставою для того, що вважати договори дарування з ОСОБА_4 , а, відтак, і договір купівлі-продажу між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 нікчемними, що не підлягають окремому визнанню їх недійсними, колегія суддів не може прийняти за належні, оскільки такі договори є оскаржуваними, в розумінні ст. 203,215 ЦК України, та саме їх скасування має юридичні наслідки, як це вірно встановлено судом першої інстанції, а іншого скаржником не доведено.

В свою чергу, Кам`янська міська рада, як власник земельної ділянки, не підтримує заявлені прокурором вимоги про знесення самочинно збудованого спірного нерухомого майна, на дату розгляду справи не вбачає порушення їх прав як власника земельної ділянки, яка передана в оренду та використовується за її цільовим призначенням.

Також про відсутність порушення прав ради та відсутність необхідності вжиття будь-яких цивільно-правових заходів у сфері земельних відносин зазначала міська рада, починаючи з 2021 року та протягом 2022, 2023 років, у своїх листах на звернення прокуратури щодо вжиття заходів на виконання постанов Дніпровського апеляційного суду від 22 січня 2020 року та повідомлення прокуратури про намір звернутися до суду з метою захисту інтересів держави (а.с.116-124, 133-146, 213, 214, 224-228 Том І).

Колегія суддів вважає за необхідне застосувати в цій частині висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 12 листопада 2024 року у справі №910/9049/20, де зазначено, що абзацом 1 ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" визначений вичерпний перелік підстав для здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді. Так, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Конституційний Суд України зазначив, що поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом відповідно до ст. ст. 6, 7, 13 та 143 Конституції України може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади (абз. 2 ч. 5 рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень ст. 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99).

Отже, вирішення питання про орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, полягає у встановленні органу, який, використовуючи на підставі норм законодавства надані йому повноваження, зобов`язаний з метою захисту інтересів держави вчиняти юридичні дії, що впливають на права та обов`язки суб`єктів спірних правовідносин, зобов`язуючи їх припинити порушення інтересів держави та усунути наслідки цих порушень (зокрема, звертатись до суду з відповідним позовом).

Відповідно до абз. 1-3 ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи його законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 826/13768/16, від 05.03.2020 у справі № 9901/511/19, від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21).

У п. п. 69, 70 постанови від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц Велика Палата Верховного Суду зауважила, що оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази про вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу. Процедура, передбачена абз. 3, 4 ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту (аналогічні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 15.01.2020 у справі № 698/119/18 (п. 26), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 (п. 34), від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20 (п. 8.19), від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19 (п. 81) від 28.09.2022 у справі № 483/448/20 (пп. 7.11, 7.18), від 20.06.2023 у справі № 633/408/18 (п. п. 10.12, 10.19), від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21 (п. 8.37), від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21 (п. 8.4), від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц (п. 8.11), від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц (п. 8.18).

Частини 3, 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", серед іншого, встановлюють умови, за яких прокурор може виконувати субсидіарну роль із захисту інтересів держави за наявності органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах).

Встановлена цим законом умова про необхідність звернення прокурора до компетентного органу перед пред`явленням позову спрямована на те, аби прокурор надав органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18). За позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Тобто визначений ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" обов`язок прокурора перед зверненням з позовом звернутись спершу до компетентного органу стосується звернення до органу, який надалі набуде статусу позивача. У цій статті не йдеться про досудове врегулювання спору і, відповідно, вона не покладає на прокурора обов`язок вживати заходів з такого врегулювання шляхом досудового звернення до суб`єкта, якого прокурор вважає порушником інтересів держави і до якого як до відповідача буде звернений позов.

Отже, процесуальний статус прокурора у справі залежить від наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18).

Велика Палата Верховного Суду також неодноразово зазначала, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Прокурор визначає склад відповідачів самостійно в кожному конкретному випадку залежно від характеру спірних правовідносин, змісту порушених прав та інтересів держави, суб`єктів, які мають здійснювати захист цих прав та інтересів у відповідній сфері, обраного прокурором способу захисту останніх, який повинен бути ефективним та спрямованим на повне поновлення порушеного або оспорюваного права (тобто не має потребувати додаткового звернення з іншими вимогами до учасників спірних правовідносин) тощо (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц).

У п. 10.21 постанови від 20.06.2023 у справі № 633/408/18 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що втручання у приватні права й інтереси має бути належно збалансованим з відповідними публічними (державними, суспільними) інтересами, із забезпеченням прав, свобод та інтересів кожного, кому держава гарантувала доступ до загальнонародних благ і ресурсів. У разі порушення рівноваги публічних і приватних інтересів, зокрема, безпідставним наданням пріоритету правам особи перед правами держави чи територіальної громади у питаннях, які стосуються загальних для всіх прав та інтересів, прокурор має повноваження, діючи в публічних інтересах, звернутися до суду, якщо органи державної влади, місцевого самоврядування, їхні посадові особи не бажають чи не можуть діяти аналогічним чином або ж самі є джерелом порушення прав і законних інтересів територіальної громади чи загальносуспільних (загальнодержавних) інтересів. У таких випадках відповідні органи можуть виступати відповідачами, а прокурор - позивачем в інтересах держави. За відсутності такого механізму звернення до суду захист відповідних публічних інтересів, поновлення колективних прав та інтересів держави, територіальної громади і її членів, захист суспільних інтересів від свавілля органів державної влади чи органів місцевого самоврядування у значній мірі може стати ілюзорним. Так само відсутність зазначеного механізму може загрожувати недієвістю конституційної вимоги, згідно з якою використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (ч. 7 ст. 41 Конституції України). Аналогічний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц.

Таким чином, процесуальний статус сторін у подібних спорах залежить як від наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, так і від наведеного прокурором обґрунтування наявності підстав для представництва інтересів держави у конкретній справі.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18 вказала про те, що у разі, якщо державний орган або орган місцевого самоврядування діє або приймає рішення всупереч закону та інтересам Українського народу, прокурор має право діяти на захист порушених інтересів держави шляхом подання відповідного позову до суду. В цьому випадку органи, які прийняли рішення чи вчинили дії, що, на думку прокурора, порушують інтереси держави, набувають статусу відповідача.

Орган державної влади (або місцевого самоврядування), який порушив права держави чи територіальної громади прийняттям незаконного рішення від імені відповідного суб`єкта права, не може (в силу відсутності повноважень на захист) та не повинен (з огляду на відсутність спору з іншим учасником цивільних правовідносин) бути позивачем за позовом прокурора, спрямованим на оскарження незаконного рішення цього ж органу та відновлення порушених прав і законних інтересів держави чи територіальної громади. В процесуальному аспекті орган, який прийняв такий акт, не має зацікавленості у задоволенні позовних вимог, відстоюючи правомірність своїх дій, що суперечить правовому статусу позивача. Водночас доведення правомірності дій, які оспорюються позивачем, забезпечується процесуальними повноваженнями відповідача.

При цьому фактичним позивачем за позовом, поданим в інтересах держави, є держава, а не відповідний орган або прокурор.

Узагальнюючи наведені у вказаній постанові (справа № 925/1133/18) висновки щодо застосування норм права, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що: 1) прокурор звертається до суду в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, якщо: орган є учасником спірних відносин і сам не порушує інтересів держави, але інший учасник порушує (або учасники порушують) такі інтереси; орган не є учасником спірних відносин, але наділений повноваженнями (компетенцією) здійснювати захист інтересів держави, якщо учасники спірних відносин порушують інтереси держави; 2) прокурор звертається до суду в інтересах держави як самостійний позивач, якщо: відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави.

Колегія суддів у даній справі, що переглядається, наголошує на тому, що за роз`ясненнями Верховного Суду належного представлення прокуратурою інтересів держави в особі органу місцевого самоврядування саме прокурор повинен довести необхідність захисту прав та інтересів держави та їх дійсне порушення, внаслідок чого прокуратура виступає разом із органом місцевого самоврядування субсидіарним позивачем, а не окремим позивачем, що можливо лише за позовом щодо оскарження рішень міської ради, які, на думку прокуратури, порушують такі права та інтереси держави. За таких обставин орган місцевого самоврядування є відповідачем у справі.

Кам`янська міська рада не підтримувала звернення прокуратури з цим позовом до суду, як і не підтримує позовні вимоги і при розгляді апеляційної скарги прокурора.

Виходячи з наведено вище, колегія суддів відзначає, що суд першої інстанції, вірно з`ясувавши предмет позову, фактичні обставини справи, а також у повній мірі вивчивши надані докази у справі та надавши їм належну правову оцінку, дійшов обґрунтованого та правомірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, що скаржником не спростовано та зворотнього не доведено.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що вказане рішення є законним та обґрунтованим, ухваленим на підставі норм матеріального та процесуального права, тому підстави для його скасування, передбачені положеннями ст. 376 ЦПК України, відсутні.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Будь-яких інших доказів, що спростовують правильність рішення суду в апеляційній скарзі не наведено, тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, –

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Дніпропетровської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Кам`янської міської ради — залишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду м.Кам`янського Дніпропетровської області від 13 серпня 2025 року — залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Вступна та резолютивна частини постанови проголошені “31” березня 2026 року.

Повний текст постанови складено “09” квітня 2026 року.

Головуючий: В.С. Городнича

Судді: М.О. Макаров

М.М. Пищида