Постанова від 07 квітня 2026 р. у справі №202/17680/23 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/1521/26 Справа № 202/17680/23 Суддя у 1-й інстанції - Доценко С. І. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 квітня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого – судді Халаджи О.В.

суддів: Агєєва О.В., Никифоряка Л.П.,

секретар Кругман А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпро апеляційну скаргу Комунального підприємства «Парк культури та відпочинку Придніпровський» Дніпровської міської ради на рішення Індустріального районного суду м. Дніпра від 10 жовтня 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Парк культури та відпочинку Придніпровський» Дніпровської міської ради про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки виплати розрахунку при звільненні та моральної шкоди (суддя першої інстанції Доценко С.І., повний текст рішення складено 10 жовтня 2025 року),

В С Т А Н О В И В:

2 жовтня 2023 року ОСОБА_1 звернулась до Індустріального районного суду м. Дніпропетровська з позовом до Комунального підприємства «Парк культури та відпочинку Придніпровський» Дніпровської міської ради про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки виплати розрахунку при звільненні та моральної шкоди, в якому з урахуванням уточненого розрахунку просила стягнути з відповідача на свою користь заборгованість по заробітній платі 6687,85 гривень, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.01.2023 по 31.10.2023 року включно ,що становить 134 287,90 грн, моральну шкоду в розмірі 20000 грн., а також покласти на відповідача судові витрати по сплаті судового збору, який становить 1542.88 грн.

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпра від 10 жовтня 2025 року позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з Комунального підприємства « Парк культури та відпочинку Придніпровський» Дніпровської міської ради на користь ОСОБА_1 1) заборгованість по заробітній платі за період з травня 2022 по січень 2023 року в сумі 6687 ,85 грн без утримання податків та інших обов`язкових платежів, які вже були утримані; середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 91056,08 грн. з утриманням з цієї суми податків та інших обов`язкових платежів.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з Комунального підприємства « Парк культури та відпочинку Придніпровський» Дніпровської міської ради судовий збір на користь ОСОБА_1 в розмірі 972 грн.

Із вказаним рішенням суду не погодилось КП «Парк культури та відпочинку Придніпровський» Дніпровської міської ради та подало апеляційну скаргу, в якій вказано, що воно ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також без належного дослідження доказів та обставин справи.

Скарга мотивована тим, що суд поклав в основу свого рішення довідку про доходи № 11/13-1 від 13.11.2023 та дані з форми ОК-5 від 27.07.2023. Однак ці документи містили бухгалтерську помилку і відображали некоректно нараховані суми, а не фактично виплачену заробітну плату. Апелянт, діючи добросовісно та прозоро, після отримання на виконання ухвали суду банківських виписок, самостійно виявив розбіжності між даними бухгалтерського обліку та фактичними виплатами. Не намагаючись приховати помилку, Підприємство вжило всіх передбачених законом заходів для її виправлення: було подано уточнюючі розрахунки до податкових органів та Пенсійного фонду України, що підтверджується Квитанціями № 2 від 05.02.2024 та 06.02.2024.

Після цього до суду було надано виправлену довідку про доходи №2/2-3 від 02.02.2024, яка повністю узгоджувалася з первинними документами - банківськими виписками АТ «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО» та АТ «ПриватБанк», що підтверджували реальний рух коштів по рахунку Позивача. Таким чином, суд мав у своєму розпорядженні сукупність доказів (виправлена довідка, квитанції про виправлення звітності, банківські виписки), які створювали єдину, логічну та несуперечливу картину фінансових розрахунків із Позивачем. Натомість суд у рішенні дійшов хибного висновку, що первинна помилкова довідка с більш достовірною, оскільки її дані збігаються з даними форми ОК-5. Це є грубою логічною помилкою, адже дані у формі ОК-5 є похідними від звітів, які подає роботодавець. Якщо первинний звіт містив помилку, то й дані в реєстрі Пенсійного фонду були помилковими. Виправлення звітності є законною та належною процедурою, яка приводить дані відповідність до дійсності. Суд фактично проігнорував первинні документи (банківські y виписки) на користь похідних документів, що базувалися на виправленій помилці.

Вказує, що в процесі розгляду справи стало відомо, що ОСОБА_1 була офіційно працевлаштована на посаду прибиральниці в Індустріальному районному суді м. Дніпра - саме тому суді, який розглядав її позов до Підприємства. Цей факт сам по собі створює ситуацію потенційного конфлікту інтересів та викликає обґрунтовані сумніви в об`єктивності суду.

Суд необгрунтовано розпочав відлік періоду затримки з 19.07.2023 року, прив`язавшись до дати адвокатського запиту. Однак цей запит був оформлений з порушеннями Положення про ордер, про що було офіційно повідомлено адвоката та Кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури, яка згодом порушила дисциплінарну справу, та відповідним рішенням КДКА встановлено факт вини адвоката позивача. Отже, такий запит не може вважатися належною "вимогою про розрахунок" у розумінні статті 116 КЗпП і не міг слугувати точкою відліку для нарахування санкцій.

Суд першої інстанції стягнув з підприємства 91 056,08 грн. середнього заробітку, не врахувавши ані відсутності вини Підприємства у незначній затримці, ані неспівмірності цієї санкції із сумою заборгованості, навіть якби така існувала.

Також вказує, що позивачкою було пропущено строк встановлений ст. 233 КЗпП

Після подання Підприємством уточнених звітів до ПФУ дані в державному реєстрі мали бути оновлені. Отримання нової довідки ОК-5 було ключовим для підтвердження факту виправлення бухгалтерської помилки та спростування основного доказу, на якому Позивач побудувала свої позовні, вимоги. Відмовивши у задоволенні цього клопотання, суд позбавив Апелянта можливості надати вирішальний доказ на підтвердження своєї позиції та, по суті, заблокував шлях до встановлення об`єктивної істини у справі.

В.о. директора КП – Гопайца К.Л. просила рішення Індустріального районного суду м. Дніпра від 10 жовтня 2025 року скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 , у судовому засіданні заперечували проти задоволення апеляційної скарги.

Представники відповідача – ОСОБА_3 , та ОСОБА_4 , у судовому засіданні підтримали доводи апеляційної скарги, просили задовольнити її у повному обсязі.

Згідно із ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає не підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно ч.1 ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач перебував у трудових відносинах з КП «Парк культури та відпочинку» Придніпровський» Дніпровської міської ради озеленювачем ( 1 розряду) відділу утримання зелених зон з 24.11.2021 року ( копія наказу №149-к від 23.11.2021 року про прийняття на роботу)

Наказом №15-к від 25.01.2023 року ОСОБА_1 була звільнена з посади на підставі п.4 ст.40 КЗпП України з 25.01.2023 року. Головному бухгалтеру доручено провести остаточні розрахунки при звільненні та виплатити компенсацію невикористаної відпустки за 14 днів (копія наказу №15-к від 25.01.2023 року). Наказ підписаний директором , є відмітка про ознайомлення головного бухгалтера але не містить підпису про ознайомлення з ним ОСОБА_1 .

Відповідно до копії квитанцій про направлення рекомендованого листа від 27.01.2023 року, листа опису вкладення, супровідного листа від 26.01.2023 №01/26-4 ОСОБА_5 на адресу проживання рекомендованим листом направлялась копія наказу про звільнення, , розрахунковий лист та повідомлення про можливість отримати трудову книжку в приміщенні підприємства . В листі вкладення також зазначено «зразок заяви на 1 аркуші».

Із копії конверту встановлено, що ОСОБА_5 не отримала відправлення , але не зазначено причини недоставлення рекомендованого листа .

Попова з заявою про порушення відповідачем щодо неї законодавства про працю 06.02.2023 року зверталась на гарячу лінію Дніпровської міської ради , 19.04.2023 року - до Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, але це звернення , відповідно до відповідей стосувалось підстав звільнення з посади.

Відповідно до адвокатського запиту 18.07.2023 року ( вхід. №215) адвоката Лемзенко В.Л. , остання зверталась до відповідача з адвокатським запитом про отримання копії наказів про прийняття / звільнення з роботи ОСОБА_1 , довідки про нараховані та виплачені /не виплачені належні ОСОБА_5 суми при звільненні та довідки про доходи за останні два місці роботи та її середньоденну заробітну плату.

24.07.2023 року за № 07/19-1 відповідач надав відповідь адвокату Лемзенко В.Л. про відмову в наданні витребуваних документів, тому що наданий адвокатом ордер від 17.07.2023 року серії АЕ № 1119310 не містить реквізиту, передбачено п.п.12.3 п.12 Положення про ордера на надання правничої допомоги .

Згідно з довідкою №11/13-1 від 13.11.2023 року КП «Парк культури та відпочинку Придніпровський ДМР», яка додана відповідачем до відзиву на позовну заяву встановлено, що за період з 01.02.2022 року по 25.01.2023 року ОСОБА_5 було нараховано сукупний доход 109618 ,41 грн , утримання 22471,83 грн та сума визначена сума до виплати 87146,58 грн.

При цьому суми за лютий, березень, травень - щомісячно по 7627 грн сукупного доходу та по 6063,46 грн - суми до виплати. В квітні відповідно - 8747 грн / 6953 грн, червні – серпні по 10627 грн/ 8448,46грн, вересень – 10365грн / 8241,76 грн , жовтень – листопад - 10627грн / 8448,46 грн, грудень 10157,74 грн/ 8075,40 грн, січень 2023 - 4330,67/ 3442,88 грн.

Відповідно до розрахунково - платіжної відомості працівника за січень 2023 року Поповій нараховано 4330,87 грн компенсації невикористаної відпустки 14 календарних днів та із цієї суми вирахувано 469,26 грн перерахунок за грудень 2022 (29.12-30.12.202) Всього нараховано 3861,61 Утримано обов`язкових платежів 791,63 грн. До виплати 3069,98 грн.

Із довідки №11/13-2 від 13.11.2023 року за останні два відпрацьованих місяця ОСОБА_5 було нараховано сукупний дохід за період з 01..11.2022 по 31.12.2022 року в сумі 20784,74 грн. за 42 відпрацьованих дні, та зазначено середньоденну заробітну плату в сумі 494,87 грн.

Відповідно до меморіального ордеру № 16962 від 03.02.2023 року відповідач перерахував на рахунок ОСОБА_1 3069,98 грн 03.02.2023 року ( неоспорювану ним суму).

Відповідно до виписки по рахунку ОСОБА_1 в АТ «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО» за період з 20.05.2022 року по 04.02.2023 року заробітна плата зараховувалась двічі на місяць. Остання виплата з призначенням «заробітна плата « була виплачена 03.02.2023 року в сумі 3069,98 грн.

Згідно із додатком до довідки АТ «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО» про рух коштів за період з 01.01.2022 року по 31.12.2022 на банківський рахунок ОСОБА_1 з 20.05.2022 по 27.12.2022 було зараховано 58308 гривень.

Із аналізу досліджених доказів судом встановлено, що предметом позову є правовідносини які виникли у зв`язку із невиплатою працівнику заборгованості по заробітній платі за період з травня 2022 по січень 2023 року , яка не була виплачена при звільненні 25.01.2023 року ( 116 КЗпП) , право позивача на отримання середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати ( 117 КЗпП) та моральної шкоди в порядку ст.237-1 КЗпП.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що в травні 2022 року позивачу не було доплачено 1811грн. , в червні 2022 - 1543грн.40 коп., в листопаді 2022 - 948грн.46 коп., в грудні - 2011грн.93 коп., в січні 2023 року - 372грн.90 коп та стягуючи на користь позивачки середній заробіток вказав на те, що на момент звільнення позивачка не працювала, датою звернення з вимогою про проведення виплати є доведений і не оспорюваний сторонами адвокатський запит від 18.07.2023 року про надання інформації про нарахований та виплачений позивачу розрахунок при звільненні, а не дата звільнення. При тому що у відповідача виникає обов`язок провести розрахунок не пізніше наступного дня після пред`явлення вимоги, суд вважає, що з 19.07.2023 року у позивачки виникло право на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, але ж не більше ніж за 6 місяців, відповідно до ст.117 КЗпП України.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком місцевого суду.

Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до вимог ст.47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст.116 КЗпП України.

Згідно зі ст.94 КЗпП України, ст.1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата – це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Відповідно до ст.115 КЗпП України, ст.24 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

У разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні.

Розмір заробітної плати за першу половину місяця визначається колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не менше оплати за фактично відпрацьований час з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу) працівника.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу,при відсутності спору про їх розмір підприємство,установа,організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки подень фактичного розрахунку,але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Таким чином,закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Конституційний Суд України в Рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз`яснив, що за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

З матеріалів справи вбачається, що позивачка була звільнена з роботи 25.01.2023 року.

Сторонами не оспорюється що ОСОБА_1 в день звільнення не працювала, що відповідно до положень ст.82 ЦПК України є обставиною, яка не підлягає доказуванню.

Таким чином, виходячи із положень ст.47 КЗпП відповідач як роботодавець був зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу.

Відповідно до копії рекомендованого листа від 27.01.2023 року, листа опису вкладення, супровідного листа від 26.01.2023 №01/26-4 роботодавцем ОСОБА_5 на адресу проживання рекомендованим листом направлялась копія наказу про звільнення, , розрахунковий лист та повідомлення про можливість отримати трудову книжку в приміщенні підприємства, та форма заяви на 1 аркуші. Але ж із копії конверту встановлено, що ОСОБА_5 не отримала відправлення , але не зазначено причини недоставлення листа

Місцевим судом було встановлено, що відповідач виплатив неоспорювану ним суму, не в день звільнення ОСОБА_1 , а через 8 днів після звільнення - 03.02.2023 року як розрахунок при звільненні в сумі 3069,98 грн., який складався із компенсації за невикористану відпустку 14 днів , та відрахуванням із цієї суми перерахунку за два дні грудня 2022 року (4330,87 грн-469,26 грн = 3861,61 грн (сума без утримання обов`язкових податків та зборів). В зазначеній розрахунковій відомості відсутні відомості про заборгованість по заробітній платі.

При поданні апеляційної скарги, відповідач наголошував на тому що суд поклав в основу свого рішення довідку про доходи № 11/13-1 від 13.11.2023 та дані з форми ОК-5 від 27.07.2023 року. Однак ці документи містили бухгалтерську помилку і відображали некоректно нараховані суми, а не фактично виплачену заробітну плату. Апелянт, діючи добросовісно та прозоро, після отримання на виконання ухвали суду банківських виписок, самостійно виявив розбіжності між даними бухгалтерського обліку та фактичними виплатами. Не намагаючись приховати помилку, Підприємство вжито всіх передбачених законом заходів для її виправлення: було подано уточнюючі розрахунки до податкових органів та Пенсійного фонду України, що підтверджується Квитанціями № 2 від 05.02.2024 року та 06.02.2024 року.

Ухвалою апеляційного суду від 21 січня 2026 року було задоволено клопотання Комунального підприємства «Парк культури та відпочинку Придніпровський» Дніпровської міської ради про витребування доказів та витребувано з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області належним чином засвідчену копію інформації за формою ОК-5, що містить дані щодо суми заробітку для нарахування пенсії, страхового стажу, сплати страхових внесків відносно ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), сформовану станом на 2026 рік та інформацію чи вносились будь-які зміни щодо сум заробітку для нарахування пенсії, страхового стажу за 2022 рік, коли і на якій підставі.

09 лютого 2026 року від ГУ ПФУ в Дніпропетровській області надійшов лист в якому вказано, що КОМУНАЛЬНЕ ПІДПРИЄМСТВО “ПАРК КУЛЬТУРИ ТА ВІДПОЧИНКУ ПРИДНІПРОВСЬКИЙ" ДНІПРОВСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ (ЄДРПОУ 37989080) вносив зміни у звітність за 2022 рік щодо застрахованої особи ОСОБА_1 "уточнюючими" звітами від 05.02.2024, 06.02.2024 та 11.04.2024. Звітність надавалась до органів ДПСУ за місцем реєстрації страхувальника.

Також, до вказаного листа було долучено індивідуальні відомості про застраховану особу ОСОБА_1 , за 2022 рік, Форми ОК-5, з яких вбачається, що позивачі було нараховані та виплачені наступні суми: січень – 7626,00 грн., лютий – 7627,00 грн., березень. – 8387,53 грн., квітень – 5695,97 грн., травень – 4576,21 грн., червень – 7576,22 грн., липень – 10627,00 грн., серпень – 10627,00 грн., вересень – 10367,00 грн. жовтень – 10627,00 грн., листопад 9433,96 грн., грудень – 7627,00 грн. та за січень 2023 року 3861,61 грн.

Згідно з довідкою №11/13-1 від 13.11.2023 року КП «Парк культури та відпочинку Придніпровський ДМР», яка додана відповідачем до відзиву на позовну заяву встановлено, що за період з 01.02.2022 року по 25.01.2023 року ОСОБА_1 було нараховано сукупний доход 109618 ,41 грн , утримання 22471,83 грн та сума визначена сума до виплати 87146,58 грн.

При цьому суми за лютий, березень, травень - щомісячно по 7627 грн сукупного доходу та по 6063,46 грн - суми до виплати. В квітні відповідно - 8747 грн / 6953 грн, червні – серпні по 10627 грн/ 8448,46грн, вересень – 10365грн / 8241,76 грн , жовтень – листопад - 10627грн / 8448,46 грн, грудень 10157,74 грн/ 8075,40 грн, січень 2023 - 4330,67/ 3442,88 грн.

Відповідно до розрахунково - платіжної відомості працівника за січень 2023 року Поповій нараховано 4330,87 грн компенсації невикористаної відпустки 14 календарних днів та із цієї суми вирахувано 469,26 грн перерахунок за грудень 2022 (29.12-30.12.202) Всього нараховано 3861,61 Утримано обов`язкових платежів 791,63 грн. До виплати 3069,98 грн.

Із довідки №11/13-2 від 13.11.2023 року за останні два відпрацьованих місяця ОСОБА_5 було нараховано сукупний дохід за період з 01..11.2022 по 31.12.2022 року в сумі 20784,74 грн. за 42 відпрацьованих дні, та зазначено середньоденну заробітну плату в сумі 494,87 грн.

Відповідно до меморіального ордеру № 16962 від 03.02.2023 року відповідач перерахував на рахунок ОСОБА_1 3069,98 грн 03.02.2023 року (неоспорювану ним суму).

Відповідно до виписки по рахунку ОСОБА_1 в АТ «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО» за період з 20.05.2022 року по 04.02.2023 року заробітна плата зараховувалась двічі на місяць. Остання виплата з призначенням «заробітна плата «була виплачена 03.02.2023 року в сумі 3069,98 грн.

Апеляційним судом встановлено, що у лютому 2024 року відповідач звертався до суду із клопотанням про долучення доказів, а саме довідки від 02.02.2024 року №2/2-3 про нараховані та виплачені суми заробітної плати, а також виписку АТ «Банк Кредит Дніпро» та виписку з АТ «ПриватБанк».

Проаналізувавши наявні у справі докази та отриману форму ОК-5 від пенсійного фонду на виконання вимоги ухвали апеляційного суду від 21 січня 2026 року, апеляційний суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено відсутність у нього заборгованості перед позивачкою у виплаті заробітної плати у травні 2022 року 1811грн. , в червні 2022 - 1543грн.40 коп., в листопаді 2022 - 948грн.46 коп., в грудні - 2011грн.93 коп., в січні 2023 року - 372грн.90 коп. Загальна сума заборгованості відповідача по заробітній платі складає 6687грн. 85коп. (1811 грн.16коп.+ 1543грн.40коп.+ 948грн.46коп.+ 2011грн. 93 коп.+ 372грн.90 коп), оскільки, як встановлено матеріалами справи, відповідачем довідку від 02.02.2024 року №2/2-3 було надано після вже подання первинної №11/13-1 довідки від 13.11.2023 року і після встановлення місцевим судом розбіжностей у наданій інформації.

Також колегія суддів ставиться критично до довідки Форми ОК-5, яка була надана пенсійним фондом на виконання ухвали, оскільки існує вірогідність того, що після дослідження судом розбіжностей, роботодавець з власної ініціативи міг внести відповідні зміни, з огляду на те, як правильно вказав місцевий суд, що позивачка, як працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах і не може будь-яким чином впливати на інформацію про доходи яка була надана керівником підприємства та головним бухгалтером як до суду так і до Реєстру застрахованих осіб.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що на час звільнення позивачки у роботодавця була наявна заборгованість по виплаті заробітної плати у розмірі 6687,85 грн, яка підтверджена відповідними доказами.

Як вбачається з матеріалів справи, для розрахунку суми стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, враховуються положення ст. 117 КЗпП України (при затримці розрахунку при звільненні працівникові виплачується його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців), за період з 19.07.2023 по 19.01.2024 р., що становить 184 робочих днів.

Згідно наявним у справі розрахункових листах, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні становить 91056,08 грн. (494,87 грн. х 184 р.дн.).

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що так як ОСОБА_1 яка звільнена 25.01.2023 року., не були виплачені всі належні їй суми у строки, зазначені в ст.116 КЗпП України, то суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Згідно п.5 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995№100, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати, провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

При обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу п`ятого пункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації. (п. 8 Порядку).

З огляду на вищевикладене та те, що час затримки обмежений відповідно до ч.1ст.117КЗпП України шістьма місяцями, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що період нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку, з за період з 19.07.2023 року по 19.01.2024 року становить 184 дні.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

Такі правові висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18)та в постанові Верховного суду від 09 вересня 2020 року провадження № 61-2578св19.

Доводи апеляційної скарги про пропущення позивачкою строку для звернення до суду із даним позовом, колегія суддів відхиляє, оскільки, як встановлено матеріалами справи,у відповідності до ст. 233 КЗпП України вона отримала письмове повідомлення про суми, нараховані та виплачені їй при звільненні лише після звернення до суду з позовною заявою та витребування доказів судом, доказів отримання позивачкою направленого роботодавцем на її адресу 26.01.2023 року повідомлення про звільнення із пакетом документів, матеріали справи не містять, як і не місять доказів причин недоставляння (неотримання).

Що стосується доводів про відсутність вини роботодавця щодо затримки у виплаті заробітної плати, то колегія суддів звертає увагу на те, що згідно ст. 10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили, однак м. Дніпро не входить переліку міст на яких безпосередньої бойові дії, а тому посилання відповідача на норму даного Закону безпідставним.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, якими з`ясовані обставини справи, доводи сторін перевірені, їм дана належна оцінка, а доводи скаржника зводяться до неправильного тлумачення норм матеріального права та до переоцінки доказів, що не дає суду апеляційної інстанції підстав для задоволення вимог апеляційної скарги.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

На підставі вищенаведеного, судова колегія вважає, що доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись статтями 367, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Комунального підприємства «Парк культури та відпочинку Придніпровський» Дніпровської міської ради залишити без задоволення.

Рішення Індустріального районного суду м. Дніпра від 10 жовтня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді: О.В. Халаджи

О.В. Агєєв

Л.П. Никифоряк