Рішення від 08 квітня 2026 р. у справі №645/3422/25 — Немишлянський районний суд міста Харкова

Справа № 645/3422/25

Провадження № 2/645/150/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2026 року м. Харків

Немишлянський районний суд міста Харкова у складі:

головуючого судді Лисенко О.О.,

за участю секретаря судового засідання Кузьменко Т.К.,

представника позивача Лаєвської М.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу №645/3422/25 за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник - адвокат Лаєвська Марине Леніківна, до ОСОБА_2 , третя особа - Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів,

ВСТАНОВИВ:

28.05.2025 позивач ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник - адвокат Лаєвська М.Л., звернувся до суду через систему «Електронний суд» з вищевказаною позовною заявою, у якій просить суд:

- позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьківських прав відносно неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

- стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 частини всіх видів доходу щомісячно з дати подання заяви до суду до досягнення дитиною повноліття.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що сторони перебували у шлюбі, який був зареєстрований 25 вересня 2004 року міським відділом реєстрації актів цивільного стану № 2 Харківського обласного управління юстиції, актовий запис №1026. Під час державної реєстрації шлюбу дошлюбне прізвище відповідача з « ОСОБА_4 » було змінено на « ОСОБА_5 ».

Від шлюбу подружжя має неповнолітню дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Після повномасштабного вторгнення на територію України відповідач разом з сином виїжджала до Польщі, перебувала там протягом року, на початку 2023 року відповідач повернулася в Україну, але відносини між сторонами погіршилися. Відповідач уникала спілкування з позивачем, не бажала підтримувати шлюбні стосунки, стала байдужою як до чоловіка так і до дитини, майже не цікавилась життям сина, не звертала уваги на сімейні потреби. Відповідачка час від часу влаштовувала сварки та скандали з надуманих приводів, після яких кілька днів проводила в своїй квартирі за місцем реєстрації, але потім поверталася до чоловіка. Двічі їздила в Польщу, посилаючись на якісь незавершені справи. Згодом відповідач відверто зізналася чоловіку, що в Польщі зустріла іншого чоловіка, з яким має намір створити нову сім`ю, а тому не може продовжувати сімейні відносини з чоловіком.

Влітку після влаштованої відповідачем сварки ОСОБА_2 остаточно пішла з сім`ї, залишивши дитину у чоловіка. Зі слів ОСОБА_2 вона повернулася в квартиру за своїм місцем реєстрації, але фактично там не проживає, номери зв`язку та соц.мережі у відповідачки заблоковані. Протягом 2023 року відповідач підтримувала зв`язок з дитиною, час від часу телефонувала, але вже більше року не телефонує сину, не спілкується з ним. Позивач протягом року сподівався на повернення дружини, бажав простити, але у січні 2025 року зі слів спільних знайомих дізнався, що дружина майже рік проживає в Польщі з іншим чоловіком та не має наміру повертатися в Україну.

Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 20 березня 2025 року за позовом ОСОБА_1 шлюб між сторонами розірваний.

Неповнолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживає разом з батьком, неодноразово висловлював свою образу на матір, не бажає про неї

говорити, спілкуватися з нею.

Відповідач покинула сина більше року тому та зовсім не цікавиться його долею, не телефонує, не відвідує, тобто повністю виключила дитину зі свого життя. Відповідачка байдуже ставиться до факту існування у неї дитини, не виявляє до сина материнської любові та турботи.

Таким чином, відповідач повністю самоусунулася від виконання батьківських обов`язків стосовно неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , не виявляє до сина батьківського піклування, не підтримує з ним зв`язок, не приймає участь у матеріальному утриманні. Дитина залишилася покинутою матір`ю, її вихованням на теперішній час займається батько.

При задоволенні позову щодо позбавлення батьківських прав суд одночасно приймає рішення про стягнення аліментів на дитину. Відповідач є дієздатною та працездатною людиною, здатна сплачувати аліменти на утримання сина. Обставини, що є підставою для звільнення ОСОБА_2 від обов`язку сплачувати аліменти відсутні.

За результатами автоматизованого розподілу справ між суддями, 28.05.2025 справу передано на розгляд головуючому судді Лисенко О.О.

Ухвалою судді від 02.06.2025 позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою судді від 16.06.2025 відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено проводити в порядку загального позовного провадження із призначенням підготовчого судового засідання.

26.09.2025 від третьої особи Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради, як органу опіки та піклування, до суду надійшов висновок щодо розв`язання спору.

Ухвалою суду від 30.09.2025 закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду.

У судових засіданнях представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Лаєвська М.Л. підтримала заявлені позовні вимоги та надала пояснення аналогічні викладеним у позові.

Представник третьої особи Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради в судовому засіданні 11.12.2025 року щодо задоволення позову ОСОБА_1 не заперечувала, вважала, що вирішення питання щодо позбавлення батьківських прав відповідачки ОСОБА_2 повністю відповідає інтересам дитини.

Позивач ОСОБА_1 в судові засідання не з`явився, про день та час слухання справи повідомлявся належним чином.

Відповідач ОСОБА_2 в судові засідання не з`явилася, про день та час слухання справи повідомлялася належним чином, надала суду заяву про розгляд справи у її відсутність, позовні вимоги визнала та не заперечувала проти обставин, що викладені у позові.

Представник третьої особи - Департамент служб у справах дітей Харківської міської радив судове засідання призначене на 31.03.2026 року не з`явився. Від останнього до суду, через підсистему «Електронний суд», надійшла заява в якій представник третьої особи просить розглядати справу за його відсутності.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності осіб, які не прибули у судове засідання, проте були повідомлені про дату, час та місце розгляду справи.

З`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представника позивача, опитавши неповнолітнього ОСОБА_3 , допитавши свідків, суд приходить до наступних висновків.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частинами 1, 4 статті 82 ЦПК України визначено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Судом встановлено, що сторони з 25.09.2004 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Фрунзенського районного суду міста Харкова від 20.03.2025 (справа №645/1008/25, провадження №2/645/1251/25) (а.с.8-9).

Ухвалою суду від 30.04.2025 виправлено описку у описовій та мотивувальній частинах тексту рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 20.03.2025, а саме: вказано вірну дату народження дитини ОСОБА_3 - « ІНФОРМАЦІЯ_3 », замість невірної дати - « ІНФОРМАЦІЯ_4 »; вказано вірну дату видачі свідоцтва про народження дитини ОСОБА_3 , серії НОМЕР_1 - « ІНФОРМАЦІЯ_5 », замість невірної дати « ІНФОРМАЦІЯ_6 ». В іншій частині текст рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 20.03.2025 залишено без змін (а.с.10).

З копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 11.01.2011 судом встановлено, що батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 є: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (зв. бік а.с.13).

Згідно довідки про реєстрацію місця проживання особи від 29.09.2021 ОСОБА_3 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.6).

З відповіді Комунального Закладу «Харківський ліцей № 43 Харківської міської ради» № Л-0-10/01/07-26-25.07-29 від 06.03.2025 вбачається, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є учнем 8В класу, навчається в цьому навчальному закладі з 5-го класу. Хлопець завжди охайний, доглянутий, має все необхідне приладдя для навчання. Батько дитини ОСОБА_1 підтримує тісний зв`язок з класним керівником, цікавиться успіхами дитини, підтримує тісний зв`язок з класним керівником. Інформація про участь мами в навчальному закладі відсутня (зв. бік а.с.5).

Згідно відповіді Комунального закладу «Комплексна дитячо-юнацька спортивна школа № 16 Харківської міської ради» від 04.02.2025 року № 8, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 01 жовтня 2018 року по теперішній час є вихованцем відділення футболу КЗ «КДЮСШ № 16». За весь цей період дитину супроводжував батько, був присутнім на усіх змаганнях, знаходився на постійному зв`язку з тренером-викладачем. Інформація про участь матері у вихованні дитини відсутня (а.с.7).

Згідно наданого висновку щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно сина, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , №346 від 26.09.2025, Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, керуючись ст. ст. 19, 164 СК України та рекомендацією Комісії з питань захисту прав дитини виконавчого комітету Харківської міської ради, в інтересах дитини, як представник органу опіки та піклування, вважає за доцільне позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_8 .

Відповідно до вказаного висновку, під час розгляду та вивчення наданих документів встановлено, що неповнолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , разом із батьком, ОСОБА_1 , мешкають за адресою: АДРЕСА_2 . Відповідно до акту обстеження умов проживання від 30.07.2025 для проживання дитини створені належні умови. Є окрема кімната облаштована необхідними меблями, ліжком, шафою для речей, письмовим столом. Дитина забезпечена одягом, взуттям, канцелярським приладдям, харчуванням. Відповідно до інформації комунального некомерційного підприємства «Міська дитяча поліклініка №12» Харківської міської ради, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , перебуває під наглядом поліклініки з 07.07.2025. У липні 2025 двічі звертався до поліклініки у супроводі батька. За період спостереження мати ОСОБА_7 , ОСОБА_2 , до поліклініки не зверталась, станом здоров`я сина не цікавилась. Відповідно до інформації комунального закладу «Харківський ліцей №43 Харківської міської ради» ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , навчається у закладі з п`ятого класу. Батько, ОСОБА_1 упродовж чотирьох років навчання підтримує тісний зв`язок з класним керівником ОСОБА_7 з питань навчання та виховання сина, цікавиться успіхами дитини, під час очного навчання відвідував батьківські збори, які проводилися в закладі освіти, з березня 2022 приймає участь у зборах, які проводяться в дистанційному форматі. Інформація про участь мами, ОСОБА_2 відсутня. Відповідно до інформації комунального закладу «Комплексна дитячо-юнацька спортивна школа № 16 Харківської міської ради» ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , є вихованцем відділення футболу КЗ «КДЮСШ №16» з 01.10.2018. Останнє відвідування було в 23.02.2022. За весь цей період дитину супроводжував батько ОСОБА_1 , який безпосередньо займався підготовкою дитини до занять, був присутній на усіх змаганнях. Батько повністю цікавився навчально-тренувальним процесом, знаходився на постійному зв`язку з тренером - викладачем. Інформація про участь матері ОСОБА_2 , відсутня. Неповнолітній ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , надав письмові пояснення, в яких зазначив, що підтримує батька, та бажає щоб мати позбавили батьківських прав тому, що вона залишила його з батьком у 2023 році. Деякий час ОСОБА_7 міг через брата з`ясувати як у неї справи, мати із ним не спілкувалась, його життям не цікавилась. Відповідно до нотаріально засвідченої зави ОСОБА_2 , мати не заперечує проти позбавлення її батьківських прав відносно сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , та відмовляється у майбутньому від усіх матеріальних та нематеріальних прав, народження, пов`язаних з батьківством, які мати могла б мати у разі своєї непрацездатності від сина. Питання щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно сина, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , було розглянуто на засіданні Комісії з питань захисту прав дитини виконавчого комітету Харківської міської ради (а.с. 40).

Згідно відповіді на адвокатський запит КНП «Міська дитяча поліклініка №12» Харківської міської ради №371/0/519-25 від 08.09.2025 адресованого адвокату Марине Лаєвській вбачається, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , мешкає за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 спостерігається фахівцями поліклініки з 07.07.2025 по теперішній час. Декларація про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу укладена з лікарем педіатром ОСОБА_8 07.07.2025 у присутності довіреної особи. ОСОБА_9 , на підставі довіреності від 04.07.2025 за реєстраційним номером в реєстрі №640. Довірена особа була на прийомі у педіатра без дитини. Згідно з записами в історії розвитку дитини (Ф-112/о), в електронній системі охорони здоров`я (ЕСОЗ) та інформації, наданої лікарем-педіатром, ОСОБА_3 звертався до поліклініки за медичною допомогою 09.07.2025 та 16.07.2025 з приводу профілактичного огляду. На прийом до лікаря хлопчика супроводжував його батько ОСОБА_1 . За період спостереження (з липня 2025) хлопчик не хворів, викликів на дому не зареєстровано, тому надати інформацію, то дбає та здійснює догляд за ОСОБА_7 під час хвороби не має можливості. За період спостереження мати ОСОБА_10 до поліклініки не зверталась, станом здоров`я сина не цікавилась (а.с.43).

З заяви ОСОБА_2 від 05.09.2025, адресованої Компетентним органам та усім кого це стосується вбачається, що ОСОБА_2 не заперечує проти позбавлення її батьківських прав щодо її неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_8 та відмовляється в майбутньому від усіх матеріальних та нематеріальних прав, пов`язаних з батьківством, які б могла б мати у разі своєї непрацездатності від сина. Не заперечує, щоб у свідоцтві про народження дитини було прописане прізвище, ім`я, по батькові її справжнього батька. Надає згоду на внесення будь-яких змін до актового запису про народження та оформлення будь-яких необхідних для цього документів. Приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Баб`як Г.Я. засвідчено справжність підпису ОСОБА_2 . Особу ОСОБА_2 , яка підписала документ встановлено, її дієздатність перевірено. Зареєстровано в реєстрі за №1029 (а.с. 47).

Згідно копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 від 17 грудня 2012 року ОСОБА_11 померла ІНФОРМАЦІЯ_9 (а.с. 71).

Згідно копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 від 21 грудня 2012 року ОСОБА_12 помер ІНФОРМАЦІЯ_9 (а.с. 75).

Згідно копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_5 батьками ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_10 є ОСОБА_12 , ОСОБА_11 (а.с. 74).

Допитана в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_13 вказала, що вона є хрещеною матір`ю ОСОБА_3 . Сім`ю ОСОБА_5 вона знає дуже давно, часто з ними спілкується. На початку повномасштабного вторгнення на територію України ОСОБА_2 разом зі своїм сином ОСОБА_7 виїжджали за кордон до Польщі. Повернулися в Україну у 2023 році. Стосунки між ОСОБА_14 та її сином ОСОБА_7 були гарні, однак після повернення в Україну в сім`ї почалися негаразди, сварки з чоловіком. Їй стало відомо, що у 2023 році чи на початку 2024 року, точно не пам`ятає, ОСОБА_2 поїхала до Польщі, там у неї нові стосунки, вона живе з іншим чоловіком. Зазначила, що десь раз на місяць буває вдома у ОСОБА_5 . Коли приїжджає до них, ОСОБА_2 там не бачить, останній раз в сім`ї бачила її десь два роки тому. Зазначила, що ОСОБА_15 проживає разом із сином ОСОБА_6 , стосунки між ними добрі, дитина доглянута. ОСОБА_15 відповідальний батько, піклується про сина ОСОБА_7 . ОСОБА_2 наразі не піклується про сина. Їй відомо, що ОСОБА_7 не хоче спілкуватися зі своєю матір`ю ОСОБА_16 , не сумує за нею. Зазначила, що спілкується з ОСОБА_14 по телефону, однак не знає чи хоче вона спілкуватися зі своїм сином, вона розповідала, що дзвонить сину, а він її скидає. Зазначила, що наразі вона з ОСОБА_16 дуже рідко спілкується по телефону.

Допитаний в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_17 вказав, що він є хрещеним батьком ОСОБА_3 . Зазначив, що знає сім`ю ОСОБА_5 протягом 25 років. Вказав, що до початку повномасштабного вторгнення на територію України в сім`ї сторін були добрі стосунки. Також зазначив, що до 2022 року ОСОБА_15 та ОСОБА_2 не жили разом один рік, потім помирилися. На початку війни ОСОБА_2 разом із сином ОСОБА_7 виїхали до Польщі десь на один - два місяці, точно не пам`ятає, а ОСОБА_15 залишився проживати в Україні. Потім вони повернулися в Україну. Зі слів ОСОБА_1 йому відомо про те, що у стосунках між ОСОБА_15 та ОСОБА_14 є проблеми. ОСОБА_2 пішла з сім`ї, у неї з`явився інший чоловік, сина вона залишила з батьком ОСОБА_15 . Наразі ОСОБА_7 проживає разом з батьком, з яким має добрі стосунки. Дитиною повністю опікується батько, мати участі у вихованні та утриманні сина не бере, з дитиною не спілкується, мешкає з іншим чоловіком за кордоном. Зі слів ОСОБА_1 йому відомо, що ОСОБА_2 навіть зі святами не вітає сина ОСОБА_7 . Наразі він перебуває на військовій службі. До міста Харкова приїжджає раз на місяць чи раз на два місяці та навідується у гості до сім`ї ОСОБА_5 . Коли приїжджає до них, ОСОБА_2 там не бачить. Останній раз він бачив ОСОБА_2 вдома в сім`ї в 2023 році.

Опитаний в судовому засіданні 11.12.2025 року, в присутності представника органу опіки та піклування, неповнолітній ОСОБА_3 пояснив, що він проживає разом з батьком. Його життям та вихованням, навчальним процесом займається батько. Зі своєю матір`ю він не бачиться та не спілкується, останній раз бачився з мамою два роки тому, в 2023 році, останній раз спілкувався з матір`ю по телефону в 2024 році. Зазначив, що він телефонував своїй мамі, вона йому не дзвонила. Вказав, що він не знає, де наразі перебуває його мати. Зі святами мати його не вітає.Зазначив, що мати не цікавиться його життям. Після повномасштабного вторгнення на територію України він разом з матір`ювиїжджали за кордон до Польщі. Під час проживання у Польщі у нього з матір`ю були нормальні стосунки, іноді сварилися. Взагалі стосунки з матір`ю в нього були не дуже теплі. Повернулися з матір`ю в Україну до батька у 2023 році, після чого мати пішла від них. Зазначив, що йому комфортно жити з батьком. За матір`ю не сумує. Вважає, що позбавлення батьківських прав матері буде відповідати його інтересам.

Відповідно до ч. 2 ст. 171 Сімейного кодексу України, дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном.

Таким чином, з досягненням віку 10 років у дитини з`являється право не тільки бути вислуханою і почутою, але й право брати активну участь у вирішенні своєї долі, зокрема, у питанні позбавлення своїх батьків чи одного із них батьківських прав.

Аналогічні положення закріплені у статті 12 Конвенції про права дитини, згідно з якою держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.

Відповідно до статті 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей від 25 січня 1996 року під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган надає можливість дитині висловлювати її думки і приділяє їм належну увагу.

У постанові ВС від 25 березня 2019 року у справі № 165/2240/16-ц (провадження № 61-29942св18) зазначено, що при вирішенні питань, які стосуються життя дитини, яка здатна сформулювати власні погляди, має бути забезпечено право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що її стосуються, причому поглядам дитини надається належна увага згідно з її віком і зрілістю.

Разом з тим, у постанові ВС від 13 липня 2022 року у справі № 705/3040/18 (провадження № 61-19878св21) зазначено, що озвучена в судовому засіданні думка дитини не є єдиною підставою, яка враховується при вирішенні питання про позбавлення батьківських прав, оскільки думка дитини не завжди може відповідати її інтересам, може бути висловлена під впливом певних зовнішніх факторів, яким вона через малолітній вік неспроможна надавати правильну оцінку, чи інших можливих факторів впливу на неї.

Аналогічні позиції викладені у постановах Верховного Суду від 29 березня 2023 року у справі № 754/7526/21, від 26 квітня 2023 року у справі № 520/17217/13-ц, від 02 серпня 2023 року у справі № 707/1704/21).

Отже, судом була всебічно з`ясована думка неповнолітнього ОСОБА_3 , вислухані його бажання, які судом були зважені з урахуванням супутніх факторів, які можуть мати вплив на висловлений дитиною інтерес, а саме проживання тривалий час з батьком, а тому думка дитини при вирішенні даного спору не є абсолютною та оцінюється у сукупності із іншими доказами.

Перевіряючи обґрунтованість заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку про наступне.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Пунктами першим, другим статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - Суд) в рішенні від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

У рішенні по справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Суд вказав, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (див. рішення у справі Olsson v. Sweden (N 2), від 27 листопада 1992 року, Серія A, N 250, ст. 35-36, п. 90), і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Частиною 1 статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Відповідно до статті 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.

Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За змістом частин 2, 8, 9, 10 ст. 7 Сімейного кодексу України, сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист.

Частиною 1 статті 9 СК України визначено, що подружжя, батьки дитини, батьки та діти, інші члени сім`ї та родичі, відносини між якими регулює цей Кодекс, можуть врегулювати свої відносини за домовленістю (договором), якщо це не суперечить вимогам цього Кодексу, інших законів та моральним засадам суспільства.

Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини, позбавлення батьківських прав, суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Відповідно до статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною 5 статті 157 цього Кодексу.

Статтею 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. Тобто перелік підстав батьківських прав є вичерпним.

Тлумачення пункту 2 частини 1 статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх батьківських обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.

Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2024 року у справі № 185/9339/21, провадження №61-8918сво23.

Верховний Суд у постанові від 14 березня 2025 року по справі №527/955/24 (провадження № 61-16860св24) звернув увагу на те, що взаємне задоволення батьків і дітей від товариства одне одного становить фундаментальний елемент «сімейного життя». Інтереси дитини вимагають збереження зв`язків дитини з її сім`єю, за винятком випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною, і це може завдати шкоди здоров`ю та розвитку дитини (див., наприклад, пункт 143 рішення ЄСПЛ від 14 березня 2017 року у справі «KB та інші проти Хорватії» [13]). Розрив таких зв`язків означає відрізання дитини від її коріння, що можна зробити лише в дуже виняткових випадках, необхідно зробити все для збереження особистих стосунків і, якщо і коли це доречно, для «відбудови» сім`ї. У цьому контексті ЄСПЛ підкреслив, зокрема, зобов`язання держави вживати заходів для збереження зв`язку між батьками та дитиною, наскільки це можливо (див., наприклад, пункт 48 рішення ЄСПЛ від 13 жовтня 2015 року у справі «СH проти Італії[14])

Також у вказаній постанові Верховний Суд наголосив, що позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.

У постанові від 04 квітня 2024 року у справі № 553/449/20 Верховний Суд вказав, що «…сімейні відносини мають «складний» характер, і сім`я може переживати як найкращі, так й найгірші часи. Суду завжди складно зробити висновок про те, що сімейні стосунки неможливо врятувати, і тому суд має позбавляти батьків такого шансу тільки в тому разі, якщо вони становлять реальну загрозу для благополуччя дитини».

Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України»).

Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.

Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах: від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18, від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18, від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17, від 23 грудня 2020 року у справі № 522/21914/14, від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 07 грудня 2022 року у справі №562/2695/20, від 03 серпня 2022 року у справі № 306/7/20, від 11 січня 2023 року у справі № 461/7447/17, від 07 листопада 2023 року у справі № 601/928/22.

Судова практика щодо застосування статті 164 СК України є усталеною.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відсутність емоційного зв`язку між членами родини, що може бути результатом відсутності сталого спілкування чи різних світоглядів, не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 09 листопада 2020 року в справі № 753/9433/17, провадження № 61-3462св20.

Необґрунтоване (за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання батька до належного виконання своїх батьківських обов`язків) позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дитини (постанова Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року у справі № 464/2040/23).

Зважаючи, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер для суду та як доказ підлягає дослідженню й оцінці судом на основі всіх наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв`язку (постанови Верховного Суду від 26 липня 2021 року у справі №638/15336/18, від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20, від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22, від 15 листопада 2023 року у справі № 932/2483/21, від 23 жовтня 2024 року у справі № 464/2040/23).

Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справ, має оціночний характер, залежить від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин (постанови від 12 лютого 2024 року у справі №202/1931/22, від 28 лютого 2024 року у справі № 303/4697/22, від 23 жовтня 2024 року у справі №464/2040/23 та інші).

У спірних правовідносинах, які стосуються вкрай чутливої сфери та долі дитини, інтереси якої превалюють над формальним тлумаченням норм права, питання про застосування крайнього заходу впливу на батьків - позбавлення батьківських прав - слід вирішувати у контексті кожної конкретної справи без формального та уніфікованого підходу лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, що мають значення для вирішення спору, та вивчення і дослідження усіх доказів як у сукупності, так і кожного доказу окремо.

При вирішенні спору в цій справі суд дійшов висновку про те, що позбавлення відповідачки батьківських прав відносно її сина, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено.

Так, позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що відповідачка є тією особою, поведінка чи дії якої можуть свідчити про негативний вплив на дитину, матеріали справи не містять, як і доказів того, що відповідачка притягувалася до кримінальної чи адміністративної відповідальності у зв`язку із неналежним поводженням щодо дитини, вчиняла насильство по відношенню до неї.

Особисті непорозуміння між батьками не можуть бути підставою для позбавлення одного з них батьківських прав, оскільки забезпечення найкращих інтересів дитини повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків.

Згідно ч. 4 ст. 19 СК України, при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.

Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи (ч. 5 ст. 19 СК України).

За положенням частини шостої статі 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Відповідно до приписів частини шостої статті 19 СК України, суд не погоджується з висновком Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради від 26.09.2025 року №346 щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , оскільки він не є достатньо об`єктивним та обґрунтованим, суперечить інтересам дитини, має рекомендаційний характер та не містить відомостей щодо наявності виключних обставин, підтверджених належними та допустимими доказами, які б свідчили про свідоме нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками. Орган опіки та піклування не надав оцінки причинам ухилення відповідача від виконання обов`язків.

Аналогічний висновок викладено в постановах Верховного Суду від 24 жовтня 2024 року у справі № 199/3287/23 (провадження № 61-8177св24), від 12 березня 2025 року у справі №930/1141/24 (провадження № 61-994св25).

Суд критично оцінює надані стороною позивача довідки з навчального закладу, в якому навчається дитина, та інші письмові докази, подані позивачем, оскільки за внутрішнім переконанням суду ці докази не є достатніми доказами для позбавлення відповідачки батьківських прав, оскільки вони беззаперечно не підтверджують факту свідомого ухилення ОСОБА_2 від виконання обов`язків з виховання дитини.

Показаннями свідків також не підтверджені обставини, які б свідчили про наявність підстав для позбавлення відповідача батьківських прав.

Щодо позиції відповідача ОСОБА_2 при вирішення даного спору, так остання надала суду заяву, адресовану Компетентним органам та усім кого це стосується, посвідчену 05.09.2025 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Баб`як Г.Я., зареєстровану в реєстрі за №1029, в якій зазначила про те, що не заперечує проти позбавлення її батьківських прав щодо її неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , та відмовляється в майбутньому від усіх матеріальних та нематеріальних прав, пов`язаних з батьківством, які б могла б мати у разі своєї непрацездатності від сина (а.с. 47).

У частинах першій, четвертій статті 206 ЦПК України передбачено, що позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Отже, в розумінні приписів статті 206 ЦПК України суд відмовляє у прийнятті визнання відповідачем позову, якщо це суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.

Відповідно до частин другої, третьої статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства.

З огляду на викладені норми права, суд приходить до висновку про те, що заява відповідача від 05 вересня 2025 року, в якій вона відмовлялася від батьківських прав на дитину та визнавала позов про позбавлення її батьківських прав, не можуть слугувати підставою для задоволення позову, оскільки відмова батьків від дитини суперечить моральним засадам суспільства та не відповідає інтересам дитини.

Відтак, суд відмовляє у прийнятті визнання відповідачем позову, оскільки у цій категорії справ визнання позову суперечить закону, а саме частині третій статті 155 СК України, та порушує інтереси дитини.

Суд наголошує, що саме лише подання заяви про визнання позову у справі про позбавлення батьківських прав не може бути підставою для звільнення позивача від обов`язку надання інших доказів на підтвердження існування обставин, передбачених частиною першою статті 164 СК України для позбавлення батьківських прав.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у своїй Постанові від 10 листопада 2023 року по справі № 401/1944/22 провадження № 61-10115св23.

Позивач не довів та не надав суду доказів, в чому полягає захист інтересів дитини шляхом позбавлення матері по відношенню до дитини батьківських прав та доказів, які б безспірно свідчили про умисне ухилення нею від виконання батьківських обов`язків відносно дитини або про порушення відповідачкою прав дитини.

Враховуючи, що в матеріалах справи немає беззаперечних та достатніх доказів, які б підтверджу винну та свідому поведінку ОСОБА_2 щодо ухилення від участі у вихованні сина, умисне і свідоме нехтування обов`язками матері, суд дійшов висновку про невстановлення правових підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав стосовно її сина, у зв`язку з чим, позовна вимога про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо її сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , не підлягає задоволенню.

Натомість, приймаючи до уваги встановлені під час розгляду справи обставини, суд вважає, що поведінку ОСОБА_2 до виховання дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , можливо змінити у кращу сторону без застосування крайнього заходу впливу, а тому вважає за необхідне попередити відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання своєї дитини, поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням нею батьківських обов`язків.

Щодо позовних вимог в частині стягнення аліментів суд зазначає наступне.

Охорона дитинства в Україні є стратегічним загальнонаціональним пріоритетом і має метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров`я, освіту, соціальний захист, всебічний розвиток та виховання в сімейному оточенні. Державна політика у цій сфері ґрунтується на забезпеченні найкращих інтересів дитини.

Законодавство про охорону дитинства ґрунтується на Конституції України, Конвенції ООН про права дитини, міжнародних договорах, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, і складається з цього Закону, а також інших нормативно-правових актів, що регулюють суспільні відносини у цій сфері.

Стаття 18 Конвенції ООН про права дитини декларує, що Держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Згідно зі статтею 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

У відповідності до статті 180 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно з частиною 1 статті 12 Закону України "Про охорону дитинства" на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини.

Одним із основних прав дитини є право на утримання, яке кореспондується з конституційним обов`язком батьків утримувати дітей до їх повноліття та знайшло своє закріплення у Сімейному Кодексі України.

У ст. 150 СК України визначені обов`язки батьків щодо виховання та розвитку дитини, а саме: батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

Згідно з ч.ч. 1, 2, 3 ст.181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

У відповідності до ст.182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.

Згідно з ч.1 ст.80 Сімейного кодексу України аліменти присуджуються одному з подружжя у частці від заробітку (доходу) другого з подружжя і (або) у твердій грошовій сумі.

Положеннями ч.1ст.183 СК України встановлено, що частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

Отже, суд, виходячи з закріплених ч. 9 ст.7 СК України принципів справедливості, добросовісності та розумності, відповідності моральним засадам суспільства, а відсутність також доказів, які свідчать про наявність підстав для звільнення від обов`язку утримувати дитину, прийшов до висновку про існування обов`язку у відповідача матеріально утримувати свою дитину.

Суду не надано даних про наявність на утриманні відповідача інших неповнолітніх дітей та непрацездатних членів сім`ї, а також доказів, які свідчать про наявність підстав для звільнення від обов`язку утримувати дитини.

Тому, виходячи з принципу розумності та справедливості, враховуючи рівність прав та обов`язків батьків щодо виховання та утримання дітей, а також те, що на час розгляду справи дитина проживає разом з позивачем, доказів надання відповідачкою матеріальної допомоги на утримання дитини матеріали справи не містять, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 частки від усіх видів доходу (заробітку), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно.

Обставини, які б свідчили про неможливість відповідача сплачувати аліменти саме у такому розмірі, матеріали справи не містять.

За змістом ч. 1ст. 191 СК України, аліменти присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.

Відповідно до п. 1 ч. 1ст. 430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішення у частині стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць.

Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки суд дійшов висновку про відмову у позові в частині позбавлення батьківських прав судові витрати по сплаті судового збору за вказану вимогу слід віднести за рахунок позивача.

З урахуванням задоволення позову в частині стягнення аліментів суд стягує з відповідача на користь держави судовий збір у розмірі 968,96 грн., оскільки позивач звільнений від сплати судового збору за вказану вимогу.

Керуючись ст.ст. 4, 5, 10, 12, 13, 76-81, 89, 141, 258-265, 268 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник - адвокат Лаєвська Марине Леніківна, до ОСОБА_2 , третя особа - Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 частки від усіх видів доходу (заробітку), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 28.05.2025 року та до досягнення дитиною повноліття.

Попередити ОСОБА_2 про необхідність змінити своє ставлення до виховання дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Покласти на орган опіки та піклування в особі Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради контроль за виконанням ОСОБА_2 батьківських обов`язків відносно дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

В іншій частині у задоволенні позову відмовити.

Рішення в частині стягнення з ОСОБА_2 аліментів у межах суми виплати за один місяць підлягає негайному виконанню.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 968 (дев`ятсот шістдесят вісім) грн. 96 (дев`яносто шість) коп.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_11 , РНОКПП НОМЕР_6 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 ; ел. пошта: ІНФОРМАЦІЯ_12 , тел. НОМЕР_7 , наявний зареєстрований кабінет в ЄСІТС;

представник позивача - адвокат Лаєвська Марине Леніківна, РНОКПП НОМЕР_8 , адреса для листування: вулиця Сковороди,18, с. Покотилівка Харківського району Харківської області, 62458, ел. пошта ІНФОРМАЦІЯ_13 , тел. НОМЕР_9 , відсутній зареєстрований кабінет в ЄСІТС;

відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_10 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_5 , ел. пошта: ІНФОРМАЦІЯ_14 , тел. НОМЕР_11 , відсутній зареєстрований кабінет в ЄСІТС;

третя особа - Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, ЄДРПОУ 26489104, юридична адреса: вул. Чернишевська, буд. 55, м. Харків, 61002, ел. пошта 26489104@mail.gov.ua, наявний зареєстрований кабінет в ЄСІТС.

Повний текст рішення складено та проголошено 09.04.2026 року.

Суддя О.О. Лисенко