Рішення від 08 квітня 2026 р. у справі №639/9679/25 — Новобаварський районний суд міста Харкова

Справа №639/9679/25

Провадження №2/639/24/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2026 року Новобаварський районний суд міста Харкова

у складі: головуючого – судді Труханович В.В.,

за участю секретаря - Бірюк А.О.,

представника відповідача – ОСОБА_1 ,

розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в приміщенні Новобаварського районного суду міста Харкова цивільну справу № 639/9679/25за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання недійсними договорів цесії,-

ВСТАНОВИВ:

18 грудня 2025 року до Новобаварського районного суду міста Харкова надійшла позовна заява ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання недійсними договорів цесії, відповідно до якої просила суд: визнати недійсним договір цесії від 25.112020 про відступлення права вимоги за договором позики від 31.05.2014, укладений між ОСОБА_1 і ОСОБА_3 ; визнати недійсним договір цесії від 11.01.2021 про відступлення права вимоги за договором позики від 31.05.2014, укладений між ОСОБА_3 і ОСОБА_4 ; визнати недійсним договір цесії від 01.12.2025 про відступлення права вимоги за договором позики від 31.05.2014, укладений між ОСОБА_4 і ОСОБА_5 .

В обґрунтування позовної заяви зазначено, що 31.05.2014 між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 було укладено договір позики, відповідно до якого Позикодавець надав Позичальнику, а Позичальник отримав від Позикодавця грошові кошти у розмірі 204 000,00 (двісті чотири тисячі) гривень, що на момент укладання договору за згодою сторін складало 17 000,00 (сімнадцять тисяч) доларів США зі строком погашення боргу не пізніше 05.08.2014. З метою забезпечення вищезазначеного договору позики від 31.05.2014 між ОСОБА_6 , який діяв в інтересах ОСОБА_3 (Іпотекодавця), та ОСОБА_1 (Іпотекодержателем) було укладено договір іпотеки від 05.08.2014, відповідно до якого Іпотекодавець передав в іпотеку Іпотекодержателю нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_1 . У подальшому ОСОБА_3 , який був обізнаним про невиконання ОСОБА_6 , як Позичальником за договором позики від 31.05.2014 своїх зобов`язань щодо повернення грошових коштів, з метою недопущення негативних наслідків для себе, як Іпотекодавця за договором іпотеки від 05.08.2014, прийняв рішення про погашення боргу (сплати штрафу) за ОСОБА_6 за договором позики від 31.05.2014. Так, згідно з платіжним дорученням №105678 від 03.08.2017 ОСОБА_3 частково сплачено ОСОБА_1 борг (штраф) за договором позики від 31.05.2014 у розмірі 15 500 грн. Згодом, а саме 05.09.2017 між ОСОБА_1 , від імені якого на підставі довіреності реєстр. №6204 від 04.09.2017, діяла ОСОБА_7 та Позивачкою було укладено договір відступлення права вимоги (цесії), згідно з яким ОСОБА_1 (Цедент) передав ОСОБА_2 (Цесіонарієві), а Цесіонарій набув право вимоги, належне Цедентові, і став кредитором за договором позики від 31.05.2014, який укладено між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 . Про заміну Позикодавця належним чином повідомлено Боржника за договором позики від 31.05.2014 - ОСОБА_6 та Іпотекодавця за договором іпотеки від 05.08.2014 - ОСОБА_3 . У зв`язку зі зміною Позикодавця ОСОБА_3 продовжив сплачувати борг (штраф) за договором позики від 31.05.2014 новому Кредитору - ОСОБА_2 . Так, згідно з платіжним дорученням №107543 від 14.10.2017 ОСОБА_3 частково сплачено ОСОБА_2 борг (штраф) за договором позики від 31.05.2014 у розмірі 9 000 грн.. Згідно з платіжним дорученням №114567 від 14.11.2017 ОСОБА_3 частково сплачено ОСОБА_2 борг (штраф) за договором позики від 31.05.2014 у розмірі 7 700 грн. Згідно з платіжним дорученням №231670 від 10.04.2018 ОСОБА_3 частково сплачено ОСОБА_2 борг (штраф) за договором позики від 31.05.2014 у розмірі 8 600 грн. Згідно з платіжним дорученням №314563 від 21.05.2019 ОСОБА_3 частково сплачено ОСОБА_2 борг (штраф) за договором позики від 31.05.2014 у розмірі 11 000 грн.. Згідно з платіжним дорученням №167547 від 23.09.2020 ОСОБА_3 частково сплачено ОСОБА_2 борг (штраф) за договором позики від 31.05.2044 у розмірі 17 000 грн. (додаток №10 до позовної заяви). Проте, як стало нещодавно відомо Позивачці, 25.11.2020 між ОСОБА_1 і ОСОБА_3 було укладено договір відступлення права вимоги (цесії), згідно з яким ОСОБА_1 (Цедент) передав ОСОБА_3 (Цесіонарієві), а ОСОБА_8 набув право вимоги, належне Цедентові, і став кредитором за договором позики від 31.05.2014, який укладено між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 . У подальшому ОСОБА_3 11.01.2021 укладено з ОСОБА_4 договір відступлення права вимоги (цесії), згідно з яким ОСОБА_3 (Цедент) передав ОСОБА_4 (Цесіонарієві), а Цесіонарій набув право вимоги, належне Цедентові, і став кредитором за договором позики від 31.05.2014, який укладено між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 . Крім того, 01.12.2025 між ОСОБА_4 і ОСОБА_5 було укладено договір відступлення права вимоги (цесії), згідно з яким ОСОБА_4 (Цедент) передав ОСОБА_5 (Цесіонарієві), а Цесіонарій набув право вимоги, належне Цедентові, і став кредитором за договором позики від 31.05.2014, який укладено між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 . Таким чином, сукупність наведених обставин доводить той факт, що відповідачі діяли недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам позивачки, оскільки саме ОСОБА_2 , як цесеонарію за договором цесії від 05.09.2017, належить право вимоги за договором позики від 31.05.2014, укладеним між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 , у зв?язку з іим позивач просила визнати недійсними договора цесії.

Вказані обставини і вимусили звернутися до суду з зазначеною позовною заявою.

Ухвалою Новобаварського районного суду міста Харкова від 06 січня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито загальне позовне провадження у цивільній справі за позовною заявоюза позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання недійсними договорів. Призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Новобаварського районного суду міста Харкова від 03 лютого 2026 року закрито підготовче провадження у цивільній справі № 639/9679/25 за позовною заявоюза позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання недійсними договорів та призначено справу до судового розгляду.

Позивач в судове засідання не з?явилась,надала заяву про розгляд справи без її участі, позов просила задовольнити.

Відповідач ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги визнав повністю.

Відповідач ОСОБА_5 в судове засідання не з?явився, надав заяву про розгляд справи без його участі, вирішення спору просив віднести на розсуд суду.

Відповідач ОСОБА_4 в судове засідання не з?явився, надав заяву про розгляд справи без його участі, вирішення спору просив віднести на розсуд суду.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з?явився, про день та час розгляду справи повідомлений належним чином, заяв про відкладення розгляду справи до суду не надходило.

Згідно ст. 223 ЦПК України, суд вважає за можливе розгялнути справу у відсутності нез?явившихся сторін.

Суд, вислухавши пояснення відповідача ОСОБА_1 , дослідивши надані сторонами та долучені до матеріалів справи докази, встановив наступні обставини та відповідні ним правовідносини.

Згідно ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, шляхом передбачених ст. 16 ЦК України способами.

Згідно ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Частиною 3 статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Статтею 78 ЦПК України передбачено, що суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Частиною 6 статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як вбачається з положень ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

В судовому засіданні встановлено, що 31.05.2014 між ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованим за адресою: АДРЕСА_2 , (Позикодавець) та ОСОБА_6 , РНОКПП НОМЕР_2 , що зареєстрований за адресою; АДРЕСА_3 , (Позичальник), було укладено договір позики (а.с.8).

Відповідно до умов Договору позики від 31.05.2014 Позикодавець надав Позичальнику, а Позичальник отримав від Позикодавця грошові кошти у розмірі 204 000,00 (двісті чотири тисячі) гривень, що на момент укладання договору за згодою сторін складало 17 000,00 (сімнадцять тисяч) доларів США. Позичальник зобов?язується повернути позикодавцеві грошові кошти у вигляді в натурі на суму 204 000,00 (двісті чотири тисячі) гривень, що на момент укладання договору за згодою сторін складало 17 000,00 (сімнадцять тисяч) доларів США, не пізніше 05 серпня 2014 року (п?ятого серпня дві тисячі чотирнадцятого року) (а.с. 8).

05.08.2014 з метою забезпечення вищезазначеного договору позики від 31.05.2014 між ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованим за адресою: АДРЕСА_2 , (Іпотекодержатель) та ОСОБА_6 , РНОКПП НОМЕР_2 , що зареєстрований за адресою; АДРЕСА_3 , (Іпотекодавець) та є Комісіонером і діє на підставі Договору комісії, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Купровського Я.М. 02.06.2014 за реєстром № 98 в інтересах ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , що зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 , було укладено договір іпотеки. (а.с. 9-10).

Відповідно до умов Договору Іпотеки від 05.08.2014, Іпотекодавець передав в іпотеку Іпотекодержателю нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_1 (а.с 9-10).

Як зазначено в позовній заяві, ОСОБА_3 , який був обізнаним про невиконання ОСОБА_6 , як Позичальником за договором позики від 31.05.2014 своїх зобов`язань щодо повернення грошових коштів, з метою недопущення негативних наслідків для себе, як Іпотекодавця за договором іпотеки від 05.08.2014, прийняв рішення про погашення боргу (сплати штрафу) за ОСОБА_6 за договором позики від 31.05.2014.

Згідно з платіжним дорученням №105678 від 03.08.2017 ОСОБА_3 частково сплачено ОСОБА_1 борг (штраф) за договором позики від 31.05.2014 у розмірі 15 500,00 грн. (а.с. 11).

Як встановлено матеріалами справи, вподальшому, 05.09.2017 між ОСОБА_1 , від імені якого на підставі довіреності реєстр. №6204 від 04.09.2017, виданої приватним нотаріусом Волноваського районного нотаріального округу Курильчук Т.О., діяла ОСОБА_7 , РНОКПП: НОМЕР_3 , що зареєстрована за адресою: АДРЕСА_5 , та ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 , що зареєстрована за адресою: АДРЕСА_6 було укладено договір відступлення права вимоги (цесії), згідно з яким ОСОБА_1 (Цедент) передав ОСОБА_2 (Цесіонарієві), а Цесіонарій набув право вимоги, належне Цедентові, і став кредитором за договором позики від 31.05.2014, який укладеноміж ОСОБА_1 та ОСОБА_6 (а.с.12).

Про заміну Позикодавця на ОСОБА_2 належним чином повідомлено Боржника за договором позики від 31.05.2014 - ОСОБА_6 та Іпотекодавця за договором іпотеки від 05.08.2014 - ОСОБА_3 (а.с. 13).

Позивач зазначає, що у зв`язку зі зміною позикодавця ОСОБА_3 продовжив сплачувати борг (штраф) за договором позики від 31.05.2014 новому Кредитору - ОСОБА_2 .

Так, згідно з платіжним дорученням №107543 від 14.10.2017 ОСОБА_3 частково сплачено ОСОБА_2 борг (штраф) за договором позики від 31.05.2014 у розмірі 9 000,00 грн. (а.с. 15).

За платіжним дорученням №114567 від 14.11.2017 ОСОБА_3 частково сплачено ОСОБА_2 борг (штраф) за договором позики від 31.05.2014 у розмірі 7 700,00 грн. (а.с. 16).

Крім того, відповідно до платіжного доручення №231670 від 10.04.2018 ОСОБА_3 частково сплачено ОСОБА_2 борг (штраф) за договором позики від 31.05.2014 у розмірі 8 600,00 грн. (а.с. 17).

Згідно з платіжним дорученням №314563 від 21.05.2019 ОСОБА_3 частково сплачено ОСОБА_2 борг (штраф) за договором позики від 31.05.2014 у розмірі 11 000,00 грн. (а.с. 18).

Як зазначає позивач, їй стало нещодавно відомо, що 25.11.2020 ОСОБА_1 було укладено договір відступлення права вимоги (цесії) за договором позики від 31.05.2014, який укладено між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 . Крім того, були укладені наступні договори відступлення права вимоги (цесії) від 11.01.2021, від 01.12.2025 за договором позики від 31.05.2014.

Позивач вважає, що відповідачі діяли недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду її правам, оскільки саме ОСОБА_2 , як цесеонарію за договором цесії від 05.09.2017, належить право вимоги за договором позики від 31.05.2014, укладеним між первісним цесеонарієм ОСОБА_1 та ОСОБА_6 .

Статтею 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Згідно з ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст.ст. 638, 639 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Частиною 1 ст. 1077 ЦК України визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Судом встановлено, що 25. 11.2020 між ОСОБА_1 і ОСОБА_3 було укладено договір відступлення права вимоги (цесії), згідно з яким ОСОБА_1 (Цедент) передав ОСОБА_3 (Цесіонарієві), а Цесіонарій набув право вимоги, належне Цедентові, і став кредитором за договором позики від 31.05.2014, який укладено між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 (а.с. 20).

У подальшому ОСОБА_3 11.01.2021 укладено з ОСОБА_4 договір відступлення права вимоги (цесії), згідно з яким ОСОБА_3 (Цедент) передав ОСОБА_4 ( ОСОБА_8 ), а Цесіонарій набув право вимоги, належне Цедентові, і став кредитором за договором позики від 31.05.2014, який укладено між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 (а.с. 21).

01.12.2025 між ОСОБА_4 і ОСОБА_5 було укладено договір відступлення права вимоги (цесії), згідно з яким ОСОБА_4 (Цедент) передав ОСОБА_5 (Цесіонарієві), а Цесіонарій набув право вимоги, належне Цедентові, і став кредитором за договором позики від 31.05.2014, який укладено між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 (а.с. 22).

Позивач просила суд визнати вищевказані договори відступлення права вимоги (цесії) недійсними.

Відповідно до частини першої і третьої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (частини перша-третя, п`ята, шоста статті 203 ЦК України).

У частині першій статті 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (договорів) недійсними, суд повинен встановити, зокрема, наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Обов`язок доведення наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

Статтею 512 ЦК України визначено підстави заміни кредитора у зобов`язанні, зокрема пунктом 1 частини першої цієї статті передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

За приписами частини першої статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (частина перша статті 519 ЦК України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України).

У постанові Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 31/160 (29/170 (6/77-5/100) викладено правову позицію, згідно з якою, оцінюючи обсяг переданих прав, суд враховує загальновизнаний принцип приватного права: ніхто не може передати більше прав, ніж має сам.

Насамперед при визначенні дійсності вимоги підлягають застосуванню норми статті 204 ЦК України, за змістом якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права та обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 16 квітня 2019 року у справі № 916/1171/18, від 14 листопада 2018 року у справі № 910/8682/18, від 30 серпня 2018 року у справі № 904/8978/17, від 04 березня 2019 року у справі № 5015/6070/11, від 10 вересня 2019 року у справі № 9017/317/19, від 09 липня 2019 року у справі № 903/849/17, від 09 серпня 2023 року у справі № 756/15627/21 (провадження № 61-794св23).

Як вже було встановлено судом, 05.09.2017 між ОСОБА_1 , від імені якого на підставі довіреності реєстр. №6204 від 04.09.2017, виданої приватним нотаріусом Волноваського районного нотаріального округу Курильчук Т.О., діяла ОСОБА_7 , РНОКПП: НОМЕР_3 , що зареєстрована за адресою: АДРЕСА_5 , та ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 , що зареєстрована за адресою: АДРЕСА_6 було укладено договір відступлення права вимоги (цесії), згідно з яким ОСОБА_1 (Цедент) передав ОСОБА_2 (Цесіонарієві), а Цесіонарій набув право вимоги, належне Цедентові, і став кредитором за договором позики від 31.05.2014, який укладеноміж ОСОБА_1 та ОСОБА_6 (а.с.12).

Отже, з 05.09.2017 позивачу ОСОБА_2 належить право вимоги (цесії) за договором позики від 31.05.2014, укладеним між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 .

Крім того, ОСОБА_3 як Іпотекодавцем за договором іпотеки від 05.08.2014 сплачувалось частково погашення боргу (сплати штрафу) за ОСОБА_6 за договором позики від 31.05.2014, про що було зазначено у рішенні вище.

Прицьому, 25.11.2020 між ОСОБА_1 і ОСОБА_3 було укладено договір відступлення права вимоги (цесії), згідно з яким ОСОБА_1 (Цедент) передав ОСОБА_3 (Цесіонарієві), а Цесіонарій набув право вимоги, належне Цедентові, і став кредитором за договором позики від 31.05.2014, який укладено між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 , тоді як з 05.09.2017 позивачу ОСОБА_2 належить право вимоги (цесії) за договором позики від 31.05.2014.

В подальшому були укладені наступні договори відступлення права вимоги (цесії) від 11.01.2021, від 01.12.2025 за договором позики від 31.05.2014.

Як повідомив відповідач ОСОБА_1 в судовому засіданні при укладенні ним 25.11.2020 договору відступлення права вимоги (цесії) він не був обізнаний про те, що 05.09.2017 ОСОБА_2 набула права вимоги за даним договором позики від 31.05.2014, що їй сплачується борг ОСОБА_3 , а тому не заперечує щодо визнання договорів цесії недійсними.

Отже, судом встановлено, що станом на 25.11.2020 (день укладання договору про відступлення права вимоги (цесії)) у ОСОБА_1 не було права як позикодавця за договором позики від 31.05.2014 на укладання договору про відступлення права вимоги (цесії)).

Крім того, 25.11.2020 при укладанні договору про відступлення права вимоги (цесії) ОСОБА_3 як Цесіонарій діяв недобросовісно, оскільки вже сплачував борг за договором позики від 31.05.2014 новому цесіонарію ОСОБА_2 , а отже був обізнаний про нового позикодавця за кредитним договром за договором позики від 31.05.2014.

При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України).

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).

Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що "оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука "а також зловживання правом в інших формах", що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)".

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року в справі № 369/11268/16-ц зроблено висновок, що «позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третястатті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбаченастаттею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбаченастаттею 228 ЦК України».

Таким чином, договір цесії від 25. 11.2020 укладений між ОСОБА_1 і ОСОБА_3 , згідно з яким ОСОБА_1 (Цедент) передав ОСОБА_3 (Цесіонарієві), а Цесіонарій набув право вимоги, належне Цедентові, і став кредитором за договором позики від 31.05.2014, який укладено між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 є недійсним, оскільки відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_3 при укладанні договору цесцїц від 25.11.2020 діяли недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 752/8842/14-ц та постанові Верховного Суду від 16 жовтня 2018 року у справі № 914/2567/17, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. У справах про визнання недійсним договорів про відступлення права вимоги судам необхідно з`ясовувати обсяг та зміст прав, які переходять до нового кредитора, та чи існують ці права на момент переходу.

Як вже було встановлено судом договір цесії від 25. 11.2020 укладений між ОСОБА_1 і ОСОБА_3 про віступлення права вимоги за договором від 31.05.2014 є недійсним, а отже наступні договори відсуплення права вимоги (цесії) від 11.01.2021, укладеним між ОСОБА_3 і ОСОБА_4 та від 01.12.2025, укладеним між ОСОБА_4 і ОСОБА_5 також є недійсними, оскільки права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав.

Враховуючи вищевикладене позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання недійсними договорів підлягають задоволенню у повному обсязі.

У відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України та Закону України «Про судовий збір», а також враховуючи те, що позивача звільнено від сплати судового збору, а її позов було задоволено, то суд приходить до висновку, що з відповідачів на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1 211,20 грн., по 302,80 грн. з кожного окремо.

На підставі викладеного і керуючись ст.ст. 4, 5, 13, 76-81, 133, 141, 223, 265 ЦПК України, ст. ст. 215, 514, 516, 517, 626,627 ЦК України , суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання недійсними договорів підлягають – задовольнити.

Визнати недійсним договір цесії від 25.112020 про відступлення права вимоги за договором позики від 31.05.2014, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

Визнати недійсним договір цесії від 11.01.2021 про відступлення права вимоги за договором позики від 31.05.2014, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Визнати недійсним договір цесії від 01.12.2025 про відступлення права вимоги за договором позики від 31.05.2014, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .

Стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на користь держави судові витрати, пов`язані з оплатою судового збору в розмірі по302,80 грн. (триста дві гривні 80 копійок) – з кожного окремо.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Найменування сторін:

Позивач – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_6 , РНОКПП: НОМЕР_4 ;

Відповідач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який проживає за адресою: АДРЕСА_7 , РНОКПП: НОМЕР_1 ;

Відповідач – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,який проживає за адресою: АДРЕСА_4 , РНОКПП: НОМЕР_5 ;

Відповідач – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ,який проживає за адресою: АДРЕСА_8 , РНОКПП: НОМЕР_6 ;

Відповідач – ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ,який проживає за адресою: АДРЕСА_9 , РНОКПП: НОМЕР_7 .

Повний текст рішення складено 09.04.2026

Суддя В.В. Труханович