Постанова від 07 квітня 2026 р. у справі №307/5286/24 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 квітня 2026 рокуЛьвівСправа № 307/5286/24 пров. № А/857/10285/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді: Кухтея Р.В.

суддів: Носа С.П., Шевчук С.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 – Поковби Василя Васильовича на рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 03 березня 2025 року (ухвалене головуючою-суддею Стецюк М.Д., час проголошення судового рішення 14 год 24 хв у м. Тячів, повний текст судового рішення складено 03 березня 2025 року) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування рішення,

в с т а н о в и в :

Поковба В.В. звернувся в суд в інтересах ОСОБА_1 із адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідач), в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову ІНФОРМАЦІЯ_3 №3921 від 26.11.2024, якою його було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17000 грн.

Рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 03.03.2025 у задоволенні позовних вимог було відмовлено повністю.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, представник позивача Поковба В.В. подав апеляційну скаргу, в якій через неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та ухвалити постанову, якою задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 повністю.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що згідно довідки сімейного лікаря №672 від 02.12.2024 у період з 10.07.2024 по 05.08.2024 позивач звертався до сімейного лікаря та знаходився на лікуванні з діагнозом остеохондроз хребта (позвоночника), дегенеративна деструктивна хвороба зі стійким та вираженим больовим синдромом. Фактично позивач хворів протягом року, вказана хвороба не дозволяла йому самостійно пересуватися, через що він не мав можливості оновити свої дані через центри надання адміністративних послуг, а також через ТЦК. Натомість мав намір уточнити свої дані через програму «Резерв +», однак вказаний додаток через завантаженість не давав йому можливості це зробити у строк до 17.07.2024, оскільки у застосунку писало «збій програми», зареєструватися та оновити дані вдалося лише 28.07.2024. 25.11.2024 він з`явився самостійно без виклику до ІНФОРМАЦІЯ_3 для уточнення військово-облікових даних. Так, через свій стан здоров`я він мав намір отримати направлення на ВЛК та через стан здоров`я знятися з військового обліку, однак працівником ІНФОРМАЦІЯ_4 відносно нього було складено адміністративний протокол за ч.3 ст.210 КУпАП. З наведеними у фабулі протоколу доводами про порушення позивачем норм діючого законодавства не згідний, оскільки вважає, що вказаного правопорушення позивач не вчиняв, а також те, що керівником ІНФОРМАЦІЯ_3 , який виніс оспорювану постанову, не наведено жодного доказу вчинення ним адміністративного правопорушення, розгляд справи проводився з порушенням вимог КУпАП, без участі позивача, без його пояснень та клопотань.

Відповідач не скористався правом подачі відзиву на апеляційну скаргу у встановлений судом строк.

З урахуванням положень п.1 ч.1 ст.311, ст.286 КАС України, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.

З матеріалів справи видно, що 26.11.2024 постановою по справі про адміністративне правопорушення №3921 начальником ІНФОРМАЦІЯ_3 полковником ОСОБА_2 , ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності, передбаченої ч.3 ст.210 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17000 грн.

Суть правопорушення за змістом оспорюваної постанови полягала у тому, що будучи військовозобов`язаним, протягом 60 днів з дня набрання чинності Указом Президента України «Про оголошення мобілізації”, затвердженим Верховною Радою України, ОСОБА_1 не виконав свої зобов`язання та не уточнив свої облікові дані через центри надання адміністративних послуг або електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки за місцем свого перебування або знаходження, чим порушив абз.6 ч.3 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», абз.1 п.10 ст.1 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» та п.22 постанови Кабінету Міністрів України №560 від 16.05.2024 «Про затвердження Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації на особливий період”, п.101 п.1 Правил військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (Додаток 21 до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1487 від 30.12.2022 (а.с.12).

З протоколу про адміністративне правопорушення №3921 від 25.11.2024, складеного офіцером адміністративного відділення ІНФОРМАЦІЯ_3 старшим лейтенантом ОСОБА_3 відносно ОСОБА_1 видно, що будучи військовозобов`язаним, протягом 60 днів з дня набрання чинності Указом Президента України «Про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, не виконав свої зобов`язання та не уточнив свої облікові дані через центри надання адміністративних послуг або електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки за місцем свого перебування або знаходження, чим порушив абз.6 ч.3 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», абз.1 п.10 ст.1 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» та п.22 постанови Кабінету Міністрів України №560 від 16.05.2024 «Про затвердження Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації на особливий період”, п.101 п.1 Правил військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (Додаток 21 до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1487 від 30.12.2022 (а.с.10-11).

Згідно довідки, виданої Углянською амбулаторією ЗПСМ №672 від 02.12.2024 видно, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , перебував на лікуванні у період з 10.07.2024 по 05.08.2024.

Згідно витягу з системи «Оберіг» ОСОБА_1 уточнив свої облікові дані 28.11.2024.

Вважаючи протиправною оспорювану постанову, позивач звернувся до адміністративного суду з вимогою про її скасування.

Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем суду не надано жодних доказів, які підтверджують неможливість вчасного уточнення даних. Позивач не надав доказів того, що звертався до уповноваженого органу в усному чи письмовому порядку з повідомленням про неможливість виконати обов`язок у встановлений термін. Суд взяв до уваги твердження позивача про те, що він перебував на лікуванні. Проте, суд зазначив, що незважаючи через перебування на лікуванні у період з 10.07.2024 по 05.08.2024, у позивача був час до 10.07.2024 та були інші можливості уточнити свої дані за допомогою цифрових сервісів, не відвідуючи фактично ІНФОРМАЦІЯ_2 . Суд також дійшов висновку, що хвороба не звільняє від обов`язку вжити заходів для врегулювання питання, а також не виключає можливість звернення за консультацією для його вирішення.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність

Статтею 7 КУпАП передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом

Згідно ст.245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є : своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності

Відповідно до ст.280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати : чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи

Згідно ст.252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю

В свою чергу, згідно п.1 ч.1 ст.247 КУпАП, обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення

Згідно ч.1, 2, 3 ст.283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення

Відповідно до ст.235 КУпАП, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення : про порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 2101, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України). Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

Згідно ч.1, 3 ст.210 КУпАП, порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку тягне за собою накладення штрафу від двохсот до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період тягне за собою накладення штрафу від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Колегія суддів звертає увагу на те, що 11.04.2024 Верховною Радою України прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» (далі - Закон №3633-ІХ), який набрав чинності 18.05.2024, підпунктом 1 пункту 2 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень якого передбачено, що під час дії Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» №65/2022 від 24.02.2022, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» №2105-IX від 03.03.2022, громадяни України, які перебувають на військовому обліку, зобов`язані протягом 60 днів з дня набрання чинності цим Законом уточнити адресу проживання, номери засобів зв`язку, адреси електронної пошти (за наявності електронної пошти) та інші персональні дані: у разі перебування на території України - шляхом прибуття самостійно до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем перебування на військовому обліку чи за своїм місцем проживання, або до центру надання адміністративних послуг, або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста (за наявності).

Відповідно до ч.2 ст.17 Закону України «Про оборону України», громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров`я і віком, а жіночої статі - також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обов`язок згідно із законодавством.

Згідно абз.2 ч.10 ст.1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (в редакції Закону №3633-ІХ), громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані уточнити протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, свої персональні дані через центр надання адміністративних послуг або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки.

Відповідно до абз.6 ч.10 ст.1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» №2232-XII (в редакції Закону №3633-ІХ), громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.

Загальні правила військового обліку встановлені ст.33 Закону №2232-XII, якою закріплено, що військовий облік громадян України поділяється на облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів. Військовий облік усіх призовників, військовозобов`язаних та резервістів ведеться за місцем їх проживання і відповідно до обсягу та деталізації поділяється на персонально-якісний, персонально-первинний та персональний. Військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів ведеться в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Взяттю на військовий облік військовозобов`язаних у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України підлягають громадяни України, які досягли 27-річного віку під час перебування на військовому обліку призовників (пп. 2 ч.1 ст.37 Закону № 2232-XII).

Механізм організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - військовий облік) визначено Порядком організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №1487 від 30.12.2022 (далі - Порядок №1487), додатком 2 до якого затверджені Правила військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі також - Правила військового обліку).

Відповідно до пункту 1 Правил військового обліку призовники, військовозобов`язані та резервісти повинні : прибувати за викликом районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, підрозділів Служби зовнішньої розвідки на збірні пункти, призовні дільниці, до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, підрозділів Служби зовнішньої розвідки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках, розпорядженнях) районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, підрозділів Служби зовнішньої розвідки для взяття на військовий облік та визначення призначення на особливий період, оформлення військово-облікових документів, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на навчальні (перевірочні) та спеціальні збори військовозобов`язаних та резервістів; проходити медичний огляд та лікування в закладах охорони здоров`я згідно з рішеннями комісій з питань приписки, призовних комісій або військово-лікарських комісій районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я СБУ, а у Службі зовнішньої розвідки - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки; особисто повідомляти в семиденний строк органам, в яких вони перебувають на військовому обліку, про зміну персональних даних, зазначених у статті 7 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів», а також надавати зазначеним органам документи, що підтверджують право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації з підстав, визначених у статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Відповідно до пункту 22 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №560 від 16.05.2024, резервісти та військовозобов`язані протягом 60 днів з дня набрання чинності Указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, зобов`язані уточнити свої облікові дані (адресу місця проживання, номери засобів зв`язку, адреси електронної пошти (за наявності) та інші персональні дані) через центри надання адміністративних послуг або електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста, або у районному (міському) територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки за місцем свого перебування або місцезнаходження чи відповідному підрозділі розвідувальних органів України, Центральному управлінні або регіональному органі СБУ.

Абзацом 7 частини 3 статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (в редакції Закону №3633-ІХ) визначено, що інші військовозобов`язані протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, зобов`язані уточнити свої облікові дані через центри надання адміністративних послуг або електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки за місцем свого перебування або знаходження.

Таким чином, позивач протягом 60 днів, а саме у період з 18 травня по 16 липня 2024 року повинен був уточнити свої облікові дані, одним із шляхів: через центр надання адміністративних послуг або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки. У встановлений строк позивач проігнорував норми законодавства, у зв`язку з чим був притягнутий до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.210 КУпАП.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що позивач не уточнив свої облікові дані (через центри надання адміністративних послуг або електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки за місцем свого перебування або знаходження) у визначені Законом строки, чим вчинив правопорушення, передбачене ч.3 ст.210 КУпАП.

Покликання скаржника на те, що він перебував на лікуванні у період з 10.07.2024 по 05.08.2024, є необґрунтованими та не можуть братись судом до уваги, при цьому як вірно зазначив суд першої інстанції, незважаючи через перебування на лікуванні у вказаний період, у позивача був час до 10.07.2024 та були інші можливості уточнити свої дані за допомогою цифрових сервісів, не відвідуючи ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Більше того, як слушно зауважив суд першої інстанції, хвороба не звільняє від обов`язку вжити заходів для врегулювання питання, а також не виключає можливість звернення за консультацією для його вирішення.

В матеріалах справи відсутні також докази звернення позивача до уповноваженого органу в усному чи письмовому порядку з повідомленням про неможливість виконати обов`язок у встановлений термін.

Також позивачем не надано доказів того, що ним вживалися заходи щодо оновлення персональних даних і які були безуспішні в силу тих, чи інших причин.

Таким чином, оспорювана постанова ухвалена уповноваженою посадовою особою ТЦК та СП, якою стягнення накладено в межах санкції статті та з дотриманням строків накладення адміністративного стягнення.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення даного позову.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерела права.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі «Проніна проти України» (рішення від 18.07.2006).

Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.

Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).

Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв`язку з чим відсутні підстави для її задоволення.

Одночасно слід зазначити, що в контексті положень ч.3 ст.272 КАС України, судові рішення суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду справ, визначених статтею 286 цього Кодексу (особливості провадження у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності), набирають законної сили з моменту проголошення і не можуть бути оскаржені.

Керуючись ст.ст. 286, 272, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 – Покоби Василя Васильовича залишити без задоволення, а рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 03 березня 2025 року по справі №307/5286/24 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та не може бути оскаржена.

Головуючий суддя Р. В. Кухтей

судді С. П. Нос

С. М. Шевчук