Рішення від 31 березня 2026 р. у справі №344/4101/26 — Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 344/4101/26

Провадження № 2/344/3889/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 квітня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючої - судді Бабій О.М.

секретаря Волощук Є.Ю.,

за участі позивача ОСОБА_1 , представника відповідача - Гонтаренка А.К.,

розглянувши в спрощеному позовному провадженні у відкритому судовому засіданні в залі суду в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунальної установи з капітального будівництва та експлуатації Херсонської обласної ради про стягнення заробітної плати, -

В С Т А Н О В И В:

28 лютого 2026 року через систему Електронний Суд ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Комунальної установи з капітального будівництва та експлуатації Херсонської обласної ради про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати у розмірі 119 119 грн. 92 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 28.08.2018 позивач був прийнятий на посаду інженера з проектно-кошторисної роботи Комунальної установи з капітального будівництва та експлуатації Херсонської обласної ради. 26.12.2018 переведений на посаду головного інженера. 16.08.2024 № 14-к позивача звільнено з посади головного інженера Комунальної установи з капітального будівництва та експлуатації Херсонської обласної ради з 20.08.2024 року за угодою сторін, п. 1 ст. 36 КЗпП України.

В день звільнення позивач не працював, оскільки з 01.04.2024 трудові відносини призупинені, зі змістом наказу від 16.08.2024 № 14-к позивач ознайомився, коли отримав його копію на свою особисту електронну пошту. Лист з копією вказаного наказу було надіслано 20.08.2024 з офіційної електронної пошти Відповідача ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ).

У період з 03.09.2018 по 20.08.2024 позивач перебував у трудових відносинах з Відповідачем. За період роботи з 01.01.2023 по 31.12.2023 виникла заборгованість з нарахованої, але не виплаченої заробітної плати у розмірі 95891,52 грн. відповідно до Довідки про остаточний розрахунок по заробітній платі за серпень 2024 р. за підписом в.о. головного бухгалтера. Зі змісту наказу про звільнення вбачається, що бухгалтерії Установи наказано провести з ОСОБА_1 повний розрахунок та виплату компенсації за невикористану щорічну основну та додаткову відпустку у кількості 58 календарних днів, а саме за період роботи: за 2020-2021 у кількості 9 календарних днів, за 2022-2023 у кількості 31 календарний день, по 31.12.2023 у кількості 10 календарних днів, з 01.01.2024 по 31.03.2024 у кількості 8 календарних днів.

24.08.2024 Позивач отримав від Відповідача електронну копію Довідки про остаточний розрахунок по заробітній платі за серпень 2024 р. Зі змісту вказаної довідки вбачається, що у серпні 2024 року Позивачу нараховано та виплачено з вирахуванням податку на доходи фізичних осіб та військового збору 18913,20 грн. компенсації за невикористані відпустки при звільненні. Поряд з цим, решта 95891,52 грн. є заборгованістю підприємства на кінець місяця. Вказана заборгованість виникла внаслідок невиплати Позивачу нарахованої заробітної плати за період з січня по грудень 2023 року. Так, згідно з відомостями з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків у вказаному періоді Позивачу нараховано, але не виплачено, по 9926,66 грн. доходу за кодом «101 - Заробітна плата» щомісяця. Після вирахування нарахованих податків та інших обов`язкових платежів сумарний розмір нарахованої заробітної плати становить 95891,52 грн.

З 01.01.2023 по 31.12.2023 Позивач не перебував у відпустці без збереження заробітної плати, трудові відносини не були призупинені та не існувало жодних інших обставин, за яких за Позивачем не повинен був бути збережений заробіток.

03.10.2024 Позивач звернувся до Херсонського міського суду Херсонської області у порядку наказного провадження із Заявою про видачу судового наказу про стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати. 04.10.2024 Херсонським міським судом Херсонської області було видано судовий наказ, яким вирішено стягнути з Комунальної установи з капітального будівництва та експлуатації Херсонської обласної ради на користь позивача нараховану, але не виплачену заробітну плату у розмірі 95 891,52 грн. Ухвалою від 15.01.2025 постановлено виправити помилку в судовому наказі Херсонського міського суду Херсонської області у справі № 766/16782/24, а саме вважати датою його постановлення «04.10.2024 року», датою набрання законної сили «11.12.2024 року». Ухвалою від 18.03.2025 постановлено виправити помилку в судовому наказі Херсонського міського суду Херсонської області у справі № 766/16782/24, а саме вважати датою його видачі «11.12.2024 року».

06.01.2025 Позивач подав до Головного управління Державної казначейської служби України у Херсонській області заяву про виконання судового наказу, виданого Херсонським міським судом Херсонської області у справі № 766/16782/24 Листом № б/н від 23.06.2025 Казначейство повідомило, що Головним управлінням Казначейства було направлено до Комунальної установи з капітального будівництва та експлуатації Херсонської обласної ради лист «Повідомлення про стягнення коштів» та лист від 24.06.2025 «Вимога щодо виконання судового рішення». Втім, жодного прогресу у виконанні судового наказу від 04.10.2024 у справі № 766/16782/24 не було.

Пізніше, оглядаючи систему «Електронний суд», Позивач виявив, що 04.02.2026 Відповідач подав до суду Заяву про скасування судового наказу у справі № 766/16782/24. Так, ухвалою від 06.02.2026 постановлено судовий наказ, виданий 04 жовтня 2024 року у справі № 766/16782/24 за заявою ОСОБА_1 про видачу судового наказу про стягнення з Комунальної установи з капітального будівництва та експлуатації Херсонської обласної ради нарахованої, але невиплаченої заробітної плати скасувати. Роз`яснити ОСОБА_1 право звернутися до суду із тими самими вимогами в порядку спрощеного позовного провадження.

Враховуючи вищезазначене, оскільки Позивач досі вважає, що Відповідач допустив порушення його трудових прав, він змушений звернутися до суду у порядку позовного провадження.

24.03.2026 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву в якому представник зазначив, що позовні вимоги не визнає, в задоволені позову просить відмовити та застосувати строк позовної давності.

Заперечення обґрунтовані тим, що основним доказом, яким Позивач обґрунтовує свої вимоги, є Довідка про остаточний розрахунок по заробітній платі за серпень 2024 р., підписана колишнім в.о. головного бухгалтера ОСОБА_2 . Проте ця довідка не є первинним бухгалтерським документом та не підтверджена жодними іншими доказами. Вказаний остаточний розрахунок, як єдиний доказ Позивача, не є належним підтвердженням заборгованості, оскільки він не підкріплений первинними бухгалтерськими документами. Зокрема, у матеріалах справи відсутні табелі обліку робочого часу, документи, що підтверджують фактичне виконання в 2023 році Позивачем посадових обов`язків та фактичне виконання ним у вказаний період своєї роботи, а також детальні розрахунки, які б дозволили перевірити правильність нарахувань із урахуванням вихідних, святкових днів та всіх видів відпусток.

Розпорядженням Начальника Херсонської обласної військової адміністрації від 04.12.2025 р. № 475-ос на посаду начальника КУ призначено Званчука Ігоря Івановича. З моменту звільнення колишнього директора (20.08.2024 року) і до моменту призначення нового директора - Званчука І.І. (04 грудня 2025 року), керівництво КУ взагалі ніхто не здійснював, через юридичну та фактичну відсутність керівника як такого. Відповідно до Акта приймання-передачі матеріальних цінностей та документів від 27.11.2025 р., колишній в.о. головного бухгалтера ОСОБА_2 передала новому керівнику обмежений перелік документів. Будь-які накази з кадрових питань, первинні бухгалтерські документи (табелі обліку робочого часу, розрахунково-платіжні відомості, тощо) чи особова справа стосовно ОСОБА_1 у переліку переданої документації відсутні. За відсутності оригіналів первинних документів Відповідач не має можливості перевірити достовірність інформації, викладеної у довідці, та підтвердити законність нарахування вказаних Позивачем сум, а від так, Відповідач ставить під сумнів і не погоджується з тим, що Позивач фактично працював в 2023 році в Комунальній установі, адже жодних доказів з цього приводу позивачем не надано. Вказана довідка підписана в.о. головного бухгалтера ОСОБА_2 , яка одночасно була стягувачем за аналогічним судовим наказом, які були у Позивача по цій справі до моменту подання позову по цій справі до тієї самої Установи (Відповідача), що вказує на очевидний конфлікт інтересів та узгодженість дій колишнього керівництва з метою створення фіктивної «безспірної» заборгованості перед зміною керівництва Відповідача. За таких обставин, наявність лише однієї довідки, позбавленої деталізації та документального підтвердження первинною бухгалтерською документацією, свідчить про недоведеність позовних вимог.

Окремо Відповідач наголошує, що наявні у матеріалах справи Відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків також не є первинними документами, що підтверджують правомірність нарахування заробітної плати. Вказані відомості є похідними (звітними) даними, які відображають інформацію, що була подана до податкових органів колишнім керівництвом Установи (ОСОБА_3 та ОСОБА_2 ) без належного документального обґрунтування. Сама по собі наявність інформації в базі даних ДПС не замінює обов`язку Позивача довести факт виконання ним роботи у відповідний період. Окрім того, заявлена сума в розмірі 119 119,92 грн. є арифметично спірною, оскільки вона не зафіксована у довідці про остаточний розрахунок по заробітній платі за серпень 2024 року (в ній вказано 95 891,52 грн.).

Також, за обставинами цієї справи, Позивача було звільнено із займаної посади 20 серпня 2024 року. Відповідно до ст. 233 КЗпП України, у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, встановлено тримісячний строк звернення до суду з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Положення ч. 1ст. 261 ЦК України регламентують, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. В своєму позові позивач наголошує, що отримав Довідку про остаточний розрахунок по заробітній платі за серпень 2024 р. саме 24.08.2024 року, а тому, з урахуванням дати подання позову по цій справі вбачається, що позивачем пропущений тримісячний строк звернення до суду для вирішення трудового спору.

30.03.2026 року позивач надав відповідь на відзив в якій зазначив, що саме на роботодавця покладений обов`язок правильно організовувати працю працівників та приймати рішення щодо організації такої праці. Вжиття організаційних заходів, зокрема запровадження простою, призупинення трудових відносин тощо, якщо у цьому є потреба, реалізуються з ініціативи роботодавця. Працівник не уповноважений приймати такі рішення, вони належать до компетенції роботодавця. З будь якими наказами з організаційних питань Позивача не ознайомлювали. Позивач переконаний, що Відповідач визнав факт наявності заборгованості та її розмір, видавши Позивачеві довідку про остаточний розрахунок по заробітній платі за серпень 2024 р. Крім того, Відповідач підтвердив належність Позивачу відповідних виплат шляхом подання податкової звітності про нарахований дохід у вигляді заробітної плати.

Розмір заявленої до стягнення суми 119119,92 грн. визначається шляхом простого арифметичного розрахунку: 9926,66 грн * 12 місяців = 119119,92 грн. У результаті простих арифметичних обчислень вбачається, що сума заборгованості, зазначена у довідці про остаточний розрахунок по заробітній платі за серпень 2024 р., розраховується як 119119,92 грн - 19,5% = 95891,52 грн. Тобто сума в довідці Відповідача зазначена після вирахування податку на доходи фізичних осіб та військового збору. Таким чином, твердження Відповідача, що заявлена сума в розмірі 119119,92 грн є арифметично спірною, помилкове.

Щодо заяви Відповідача про застосування строків позовної давності, то Позивачем дійсно 24.08.2024 було отримано довідку про остаточний розрахунок по заробітній платі за серпень 2024 р. Положеннями Розділу ІІ ЦПК України працівнику надано право звернутися до суду із вимогою про стягнення нарахованої, але не виплаченої йому заробітної плати, у порядку наказного провадження, чим Позивач і скористався у межах тримісячного строку. Відповідно до ч. 2 ст. 161 ЦПК України особа має право звернутися до суду з вимогами, визначеними у частині першій цієї статті, в наказному або в спрощеному позовному провадженні на свій вибір. Позивач не мав обґрунтованих підстав вважати ані те, що існує будь-який спір, ані те, що судовий наказ від 04 жовтня 2024 року, виданий Херсонський міським судом Херсонської області у справі № 766/16782/24, буде скасовано майже через півтора року після його видачі. При цьому судовий наказ вже знаходився на виконанні у Головному управлінні Державної казначейської служби України у Херсонській області.

В ухвалі Херсонського міського суду Херсонської області від 06.02.2026 у справі № 766/16782/24 Позивачу роз`яснено, що він має право звернутися до суду з тими самими вимогами в порядку спрощеного позовного провадження.

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав з підстав наведених в позові, просив позов задоволити.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги заперечив з підстав наведених у відзиві, також зазначив, що позивач протягом 2023 року фактично не перебував у Херсоні та роботу не виконував, а попереднє керівництво неправомірно нараховувало заробітну плату. Крім того, позивачем пропущено строк звернення з позовом до суду.

Заслухавши пояснення сторін та їх представників, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, Судом встановлено наступне.

Згідно записів у трудовій книжці серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 у період з 03.09.2018 року перебував у трудових відносинах з відповідачем Комунальної установи з капітального будівництва та експлуатації Херсонської обласної ради.

Також судом оглянуто оригінал трудової книжки позивача.

Згідно наказу від 16 серпня 2024 року № 14-к позивача звільнено з посади з 20 серпня 2024 року за угодою сторін, п. 1 ст. 36 КЗпП України. Також зобов`язано провести повний розрахунок з позивачем.

Також позивачем долучено копію довідки, яка надійшла йому на електронну адресу, про остаточний розрахунок по заробітній платі за серпень 2024 року та в довідці зазначено про наявність заборгованості по заробітній платі в сумі 95 891 грн. 52 коп. (а.с.10).

Позивач зазначає, що вказана заборгованість сформована за 2023 рік та не виплачена йому під час звільнення.

Позивач звертався до відповідача із вимогою про виплату заборгованості, але відповіді не отримав.

Також в жовтні 2024 року позивач звертався до Херсонського міського суду Херсонської області із заявою про видачу судового наказу про стягнення з Комунальної установи з капітального будівництва та експлуатації Херсонської обласної ради нарахованої, але не виплаченої заробітної плати у розмірі 95 891 грн. 52 коп.

04 жовтня 2024 року було видано судовий наказ.

Вказаний судовий наказ було звернуто до виконання.

06.01.2025 Позивач звернувся до Головного управління Державної казначейської служби України у Херсонській області із заявою про виконання судового наказу, виданого Херсонським міським судом Херсонської області.

Листом № б/н від 23.06.2025 Казначейство повідомило, що на виконання пунктів 29 та 31 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845, Головним управлінням Казначейства було направлено до Комунальної установи з капітального будівництва та експлуатації Херсонської обласної ради лист від 02.05.2025 № 07-02-15-07/2276 «Повідомлення про стягнення коштів» та лист від 24.06.2025 № 07-02-15-06/3349 «Вимога щодо виконання судового рішення».

Також Головне управління Казначейства зазначило, що Комунальна установа з капітального будівництва та експлуатації Херсонської обласної ради, як одержувач бюджетних коштів, не включена до мережі розпорядників та одержувачів бюджетних коштів місцевого бюджету Департаменту розвитку територій Херсонської обласної державної адміністрації (далі - Департамент) у 2025 році. При цьому, Головним управлінням Казначейства було повідомлено Департамент, як головного розпорядника коштів за попереднім періодом, листом від 30.04.2025 № 07-02-15- 07/2276 про надходження судових рішень щодо стягнення коштів з Комунальної установи з капітального будівництва та експлуатації Херсонської обласної ради на користь ОСОБА_1 нарахованої, але не виплаченої заробітної плати у розмірі 95891,52 грн.

У відповідь Головне управління Казначейства отримало лист Департаменту від 01.05.2025 № 27-01-01-30-1099/0/25/27-01-01 про вжиття заходів якими буде передбачено надання фінансової підтримки зазначеній установі для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів.

04 грудня 2025 року змінився керівник Комунальної установи з капітального будівництва та експлуатації Херсонської обласної ради, керівником призначено Званчука Ігоря Івановича, що підтверджується Розпорядженням.

04 лютого 2026 року представник Комунальної установи з капітального будівництва та експлуатації Херсонської обласної ради звернувся до суду із заявою про скасування судового наказу та ухвалою суду від 06 лютого 2026 року судовий наказ було скасовано, а позивачу роз`яснено його право на звернення до суду з позовом в порядку спрощеного позовного провадження (а.с.21).

Представник відповідача заперечує заборгованість із заробітної плати, заперечує достовірність довідки про заборгованість та покладає всю відповідальність на попереднє керівництво.

Також зазначає, що позивач фактично не працював, роботу не виконував, тому не міг отримувати заробітну плату.

З такими твердженнями представника відповідача суд не погоджується виходячи з наступного.

Згідно статті 43 Конституції України гарантовано право кожного на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 94 КЗпП України встановлено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно з приписами ч.ч. 4, 5 ст. 97 КЗпП України роботодавець не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами. Оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються роботодавцем після виконання зобов`язань щодо оплати праці.

Згідно статті 115 КЗпП України, статті 24 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до статті 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Згідно статті 22 цього Закону та статті 97 КЗпП України суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами. Оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку (стаття 15 Закону України «Про оплату праці»).

Згідно вимог статті 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Частиною 1 статті 83 КЗпП України встановлено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність.

Згідно правового висновку, який викладено у постанові судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 18 січня 2017 року у справі № 6-2912цс16, всі суми (заробітна плата, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать.

Крім того, необхідно зазначити, що у частині 2 статті 233 КЗпП України передбачено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Відповідно до статті 115, 116 КЗпП України відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець.

Відповідно до частини 2 статті 30Закону України від 24березня 1995року №108/95-ВР «Про оплату праці» роботодавець зобов`язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку.

Правила нарахування заробітної плати трудовим законодавством не регламентовано. У cтатті 115 КЗпП України визначено лише порядок її виплати, - не рідше двох разів на місяць.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 7 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (у редакції від 24.12.2023, чинній на момент існування відповідних правовідносин) у період дії воєнного стану сторони трудового договору можуть домовитися про альтернативні способи створення, пересилання і зберігання наказів (розпоряджень) роботодавця, повідомлень та інших документів з питань трудових відносин та про будь-який інший доступний спосіб електронної комунікації, який обрано за згодою між роботодавцем та працівником.

Як підтверджується долученими до позовної заяви матеріалами, у своїй комунікації сторони обрали спосіб створення та пересилання документації в електронній формі, який був прийнятним для обох сторін, що відповідає вищевказаній нормі закону.

Як визнав позивач в 2023 році він фактично не перебував у м. Херсоні та фізично роботу не виконував, але й не був звільнений, тобто йому повинна була нараховуватись та виплачуватись заробітна плата.

Відповідно до статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно з частинами 3, 4 статті 12, частинами 1, 6 статті 81ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу для своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

При з`ясуванні, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, суд повинен виходити з принципу змагальності цивільного процесу, за яким кожна сторона несе обов`язки щодо збирання доказів і доказування тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, якщо інше не встановлено процесуальним законом.

Відповідно до статей 77, 78 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування та докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Як вбачається із розрахунку по заробітній платі проведеному на день звільнення, відомостей з Державного реєстру фізичних осіб платників податків про суми виплачених доходів та утримання податків, які надані позивачем та самостійно отримані судом, позивач в 2023 році працював у відповідача та йому нараховувалась, але не виплачувалась заробітна плата, суми збігаються. За 2023 рік позивачу нараховано 119 119 грн. 92 коп. заробітної плати з якої слід стягнути всі необхідні податки та збори (а.с. 34-36).

Представником відповідача не спростовано достовірності нарахувань.

Довідка про заборгованість є документом, складеним та виданим самим роботодавцем на підставі даних бухгалтерського та кадрового обліку. Саме Установа несе відповідальність за ведення бухгалтерського обліку, формування та зберігання наказів та інших документів з кадрових питань. Недоліки внутрішнього документообігу або організаційної діяльності Відповідача, якщо такі мають місце, не можуть бути поставлені у вину Позивачеві. При цьому ведення бухгалтерського чи кадрового обліку в Установі, зберігання первинних документів або обрахування заробітної плати не входили до компетенції Позивача та його посадових обов`язків як головного інженера. Покладення на Позивача обов`язку доводити правильність бухгалтерських нарахувань є безпідставним.

Нарахування заробітної плати, починаючи з січня 2023 року, спростовує тезу Відповідача про те, що колишнє керівництво діяло з метою створення фіктивної «безспірної» заборгованості перед зміною керівництва Установи. Позивач не обіймав керівну посаду та не належав до керівництва, тому не може відповідати за дії колишнього керівництва Установи.

Позивач як слабша сторона трудових правовідносин опинився у ситуації правової невизначеності, коли сторона роботодавця намагається оскаржити дії своєї ж сторони. Долучені Позивачем матеріали, серед іншого, свідчать також про те, що Установа визнавала наявність заборгованості та вживала заходів щодо її врегулювання з вищим керівництвом, створюючи у Позивача обґрунтоване уявлення, що заборгованість буде виплачена. Відповідно до принципу добросовісності учасників цивільних правовідносин, сторона не може суперечити власній попередній поведінці (заборона суперечливої поведінки).

Твердження представника відповідача про те, що обов`язок виплачувати працівнику заробітну плату кореспондується саме з фактично виконаною працівником роботою, є помилковим. Зокрема, час простою не з вини працівника, в тому числі на період оголошення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу). За час простою, коли виникла виробнича ситуація, небезпечна для життя чи здоров`я працівника або для людей, які його оточують, і навколишнього природного середовища не з його вини, за ним зберігається середній заробіток (стаття 113 КЗпП України).

У постанові від 20.08.2025 Верховний Суду у справі № 337/4651/23 зазначив: «Трудові договори з позивачами не були розірвані чи призупинені, а отже, працівники залишалися в трудових відносинах з роботодавцем, на якого покладено обов`язок забезпечувати реалізацію трудових прав працівників, зокрема право на оплату праці. Невжиття роботодавцем належних організаційно-правових заходів з працівниками, які не мали змоги виконувати свої обов`язки з незалежних від них причин, не може бути підставою для позбавлення їх права на отримання оплати праці. Відповідно до статті 141 КЗпП, в якій визначаються обов`язки роботодавця, роботодавець, зокрема, повинен правильно організовувати працю працівників. Поряд із цим, зрозуміло, що в умовах окупації агресором роботодавець не може забезпечити виконання умов трудового договору, особисту безпеку працівників, усунути загрози життя і здоров`я працівників. Роботодавець не може вимагати від працівників - українських громадян залишатись на окупованій ворогом території України і продовжувати виконання трудових обов`язків в умовах тимчасової окупації. Саме тому Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» введено механізми регулювання трудових відносин, які релевантні умовам тимчасової окупації або територій активних бойових дій. Зокрема, таким механізмом є призупинення трудового договору. В контексті цієї справи в нормативному регулюванні дії трудового договору на підприємстві, яке опинилось на окупованій території, мають застосовуватись публічно-правові засади, зокрема, що надане суб`єкту (роботодавцю) право є водночас його обов`язком. Якщо ж роботодавець рішення щодо дії трудового договору не прийняв, негативні правові наслідки його бездіяльності не можуть бути покладені на працівника, як на слабкішу сторону трудових відносин.».

Конституційний Суд України в Рішенні від 29 січня 2008 року № 2-рп/2008 зазначив, що право заробляти собі на життя є невід`ємним від права на саме життя, оскільки останнє є реальним лише тоді, коли матеріально забезпечене (абзац 2 підпункту 6.1.1 підпункту 6.1 пункту 6 мотивувальної частини).

Згідно зі статтею 1 Конвенції «Про захист заробітної плати» № 95, ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

Аналізуючи положення трудового законодавства в контексті конституційного звернення, Конституційний Суд України виходить з того, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків.

Регулювання оплати праці працівників незалежно від форм власності підприємства, організації, установи здійснюється шляхом установлення розміру мінімальної заробітної плати та інших державних норм і гарантій. Відповідно до частини 3статті 94 КЗпП України питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.

Наведений зміст поняття заробітної плати узгоджується з одним із принципів здійснення трудових правовідносин відплатність праці, який отримав відображення у пункті 4 частини I Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 03.05.1996, ратифікованої Законом України від 14.09.2006 № 137-V, за яким усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень.

Щодо строку звернення з позовом до суду, то суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Позивачем дійсно 24.08.2024 було отримано довідку про остаточний розрахунок по заробітній платі за серпень 2024 р.

Положеннями Розділу ІІ ЦПК України працівнику надано право звернутися до суду із вимогою про стягнення нарахованої, але не виплаченої йому заробітної плати, у порядку наказного провадження, чим Позивач і скористався у межах тримісячного строку.

Відповідно до ч. 2 ст. 161 ЦПК України особа має право звернутися до суду з вимогами, визначеними у частині першій цієї статті, в наказному або в спрощеному позовному провадженні на свій вибір.

Позивач вживав заходів щодо виплати йому заборгованості, звертався до відповідача із вимогою, а 03 жовтня 2024 року звернувся до Херсонського міського суду із завяою про стягнення із Комунальної установи з капітального будівництва та експлуатації Херсонської обласної ради невиплаченої заробітної плати та 04 жовтня 2024 року було видано судовий наказ, який перебував на виконанні.

І аж 06 лютого 2026 року за заявою представника відповідача від 04 лютого 2026 року судовий наказ скасовано. Позивачу роз`яснено, що він має право звернутися до суду з тими самими вимогами в порядку спрощеного позовного провадження. При цьому процесуальним законодавством не встановлено строку, протягом якого після скасування судового наказу необхідно звернутися до суду в позовному провадженні.

А до суду з позовом ОСОБА_1 звернувся 28 лютого 2026 року.

Тому, немає підстав для застосування строку позовної давності та відмови в позові з цих підстав.

Таким чином, Суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача нарахованої, але не виплаченої заробітної плати підлягають задоволенню.

Відповідно ж до пункту 6 постанови Пленуму ВСУ «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24 грудня 1999 року № 13, оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Таким чином, суд зазначає у резолютивній частині рішення присудженні до стягнення кошти без утримання податків й інших обов`язкових платежів, передбачених законодавством, оскільки такі відрахування є обов`язком роботодавця.

Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі, зокрема у справах про стягнення заробітної плати.

Отже, при подачі позову про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, позивач був звільнений від сплати судового збору

За таких обставин, оскільки позов задоволено, відповідач є юридичною особою, а тому у відповідності до ч. 2 ст. 4 ЗУ «Про судовий збір» з відповідача підлягає стягненню в дохід держави судовий збір в розмірі 3328 грн.

З огляду на наведене, керуючись статтями 2,12,13,76-79, 141, 258, 259,263-265, 268, 273, 274, 279, 352, 354 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_1 до Комунальної установи з капітального будівництва та експлуатації Херсонської обласної ради про стягнення заробітної плати задовольнити.

Стягнути з Комунальної установи з капітального будівництва та експлуатації Херсонської обласної ради, місцезнаходження якої: Херсонська область, м. Херсон, вул. Перекопська, 17, код ЄДРПОУ 14124906, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , нараховану, але не виплачену заробітну плату в розмірі 119 119 гривень 92 копійки за період з 01 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року, з утриманням із цієї суми установлених законодавством податків і зборів.

Стягнути із Комунальної установи з капітального будівництва та експлуатації Херсонської обласної ради, місцезнаходження якого: Херсонська область, м. Херсон, вул. Перекопська, 17, код ЄДРПОУ 14124906, на користь держави (в спеціальний фонд Державного бюджету України із зарахуванням на рахунок UA908999980313111256000026001, отримувач коштів ГУК у м. Києві/м.Київ/22030106, код за ЄДРПОУ 37993783, банк отримувача Казначейство України (ЕАП), код класифікації доходів бюджету 22030106) судовий збір в розмірі 3328 гривень.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржено до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Бабій О.М.

Повний текст рішення виготовлено 07.04.2026 року.