Постанова від 07 квітня 2026 р. у справі №489/2054/13-ц — Миколаївський апеляційний суд

08.04.26

22-ц/812/780/26

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 квітня 2026 року м. Миколаїв

справа №489/2054/13-ц

провадження №22-ц/812/780/26

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого Локтіонової О. В.,

суддів: Крамаренко Т. В., Ямкової О. О.,

із секретарем судового засідання – Богуславською О. М.,

за участі:

представника заявника – Михайленка О. В.,

представника Інгульського ВДВС м.Миколаєва – Тарасенка К. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , яка подана його представником ОСОБА_2 , на ухвалу Інгульського районного суду м. Миколаєва від 09 лютого 2026 року, постановлену під головуванням судді Костюченка Г. С. у приміщенні суду у м. Миколаєві, за скаргою ОСОБА_1 на дії та рішення головного державного виконавця Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Ширко Тетяни Валентинівни,

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст заявлених вимог

В грудні 2025 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_2 звернувся до суду з зазначеною вище скаргою, яку обґрунтовував наступним.

Заявник вказував, що в провадженні головного державного виконавця Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (наразі Інгульський відділ державної виконавчої служби у місті Миколаєві Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, далі – Інгульський ВДВС м.Миколаєва) Ширко (раніш Шелегей) Т. В. перебуває зведене виконавче провадження №46380432 до складу якого входять: виконавче провадження №45039164 з примусового виконання виконавчого листа №2ц-7-2420/2010 від 23 березня 2011 року, виданого Центральним районним судом м. Миколаєва про стягнення в солідарному порядку з ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 на користь АКБ «Форум» штрафних санкцій за порушення умов кредитного договору №138/07/020AL від 20 липня 2007 року в сумі 353 105,99 грн та судових витрат у сумі 606,66 грн.; виконавче провадження №471211162 з примусового виконання виконавчого листа №2/489/1230 від 27 червня 2013 року, виданого Ленінським районним судом м. Миколаєва про стягнення в солідарному порядку з ОСОБА_5 , ОСОБА_1 на користь ПАТ «Дельта Банк» суми в розмірі 1 131 082 грн за кредитним договором №11196001001 від 10 серпня 2007 року; виконавче провадження №45039052 з примусового виконання виконавчого листа №2ц-7-2420/2010 від 23 березня 2011 року, виданого Центральним районним судом м. Миколаєва про стягнення в солідарному порядку з ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 на користь АКБ «Форум» штрафних санкцій за порушення умов кредитного договору №138/07/020AL від 20 липня 2007 року в сумі 31 082,80 грн.

Боржником у вказаних виконавчих провадженнях визначено ОСОБА_1

23 жовтня 2025 року з рахунку боржника НОМЕР_1 , який відкритий у АТ «Райффайзен Банк» для зарахування заробітної плати, були списанні грошові кошти в розмірі 53 843,31 грн.

Після ознайомлення з матеріалами зведеного виконавчого провадження було з`ясовано, що починаючи з травня 2023 року по теперішній час в рамках зведеного виконавчого провадження №46380432 з боржника здійснюється відрахування із заробітної плати в розмірі 20 відсотків щомісяця, які перераховуються «СімКорп Україна», де працює боржник, на депозитний рахунок Інгульського ВДВС м.Миколаєва.

26 листопада 2025 року представником боржника було подано до Інгульського ВДВС м.Миколаєва заяву про зняття арешту з рахунку НОМЕР_1 , який відкритий боржнику для зарахування заробітної плати та повернення боржнику грошових коштів (заробітної плати) в розмірі 53 843,31 грн. До заяви було додано такі документи: довідку ТОВ «СімКорп Україна» про те, що виплата заробітної плати здійснюється на рахунок НОМЕР_1 та довідку АТ «Райффайзен Банк» від 22 жовтня 2025 року, що вказаний рахунок відкрито боржнику для зарахування заробітної плати.

15 грудня 2025 року представником боржника ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку було отримано відповідь головного державного виконавця Інгульського ВДВС м.Миколаєва Ширко Т. В. від 10 грудня 2025 року, якою відмовлено в знятті арешту з рахунку НОМЕР_1 , відкритого в АТ «Райффайзен Банк», оскільки Банком не підтверджено, що даний рахунок відкрито для зарахування заробітної плати, а стосовно повернення грошових коштів відповіді не надано.

Заявник вважав такі дії (рішення) головного державного виконавця Інгульського ВДВС м.Миколаєва Ширко Т. В. неправомірними.

Посилаючись на вказане, ОСОБА_1 просив:

-визнати неправомірними дії головного державного виконавця Інгульського ВДВС м.Миколаєва Ширко Т. В. щодо нескасування арешту грошових коштів (заробітної плати) ОСОБА_1 , наявного на рахунку НОМЕР_1 , відкритому в АТ «Райффайзен Банк»;

-зобов`язати головного державного виконавця Інгульського ВДВС м.Миколаєва Ширко Т. В. скасувати арешт грошових коштів, які є заробітною платою ОСОБА_1 , що знаходяться на рахунку НОМЕР_1 , відкритому в АТ «Райффайзен Банк»;

-визнати неправомірними дії (рішення) головного державного виконавця Інгульського ВДВС м.Миколаєва Ширко Т. В. щодо відмови повернути грошові кошти в розмірі 53 843,31 грн на рахунок НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_1 , відкритий в АТ «Райффайзен Банк»;

-зобов`язати головного державного виконавцяІнгульського ВДВС м.Миколаєва Ширко Т. В. повернути грошові кошти в розмірі 53 843,31 грн на рахунок НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_1 , відкритий в АТ «Райффайзен Банк».

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Ухвалою Інгульського районного суду м. Миколаєва від 09 лютого 2026 року у задоволені скарги ОСОБА_1 відмовлено.

Ухвалюючи таке судове рішення, суд виходив з відсутності існування таких обставин, з якими законодавець пов`язує виникнення у державного виконавця обов`язку зняти арешт.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Не погодившись з ухвалою суду, ОСОБА_1 через представника ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просив ухвалу суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення скарги.

Обґрунтовуючи скаргу, ОСОБА_1 зазначав, що він працює на посаді інженера – програміста в ТОВ «СімКорп Україна» з 18 липня 2022 року. Виплата заробітної плати здійснюється на розрахунковий рахунок НОМЕР_1 , відкритий у АТ «Райффайзен Банк». З його заробітної плати щомісяця відраховуються 20 % для виконання судових рішень про стягнення з нього боргів на підставі постанови державного виконавця, а тому накладення арешту на рахунок, на який зараховується його заробітна плата є неправомірним. Накладення арешту на усі кошти заробітної плати поза межами дозволених законом розмірів відрахувань з неї порушує його конституційне право на отримання винагороди за працю.

Також заявник звертав увагу на те, що суд першої інстанції у судовому рішенні послався на Постанову НБУ №200 від 02 вересня 2022 року, яка втратила чинність 01 березня 2023 року, а тому не могла бути застосована судом.

Доводи інших учасників справи

Інгульський ВДВС м. Миколаєва подав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечував проти її задоволення.

Відділ вказував, що кошти на рахунку НОМЕР_1 , відкритому у АТ «Райффайзен Банк» не підпадають під перелік коштів, визначених Законом України «Про виконавче провадження», на які не може бути звернуто стягнення.

Згідно з вимогами ст.48 вказаного Закону саме банк, який виконує відповідну постанову про арешт коштів боржника, повинен визначити статус коштів і рахунку, на якому вони знаходяться, та в разі їх знаходження на рахунку, на який заборонено накладення арешту, повідомити про це виконавця та повернути постанову без виконання.

Однак, Банк не повідомляв виконавця, що на вказаний рахунок заборонено накладення арешту або він є рахунком зі спеціальним режимом використання.

Згідно з довідкою АТ «Райффайзен Банк» від 22.10.2025 клієнту ОСОБА_1 у банку було відкрито картковий рахунок фізичної особи для зарахування заробітної плати та інших платежів відповідно до законодавства України. Вказане підтверджує факт, що на даний рахунок можуть надходити окрім коштів заробітної плати кошти будь-якого призначення.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

На виконанні Інгульського ВДВС м.Миколаєва перебуває зведене виконавче провадження №46380432, до складу якого входять: виконавче провадження №45039164 з примусового виконання виконавчого листа №2ц-7-2420/2010 від 23 березня 2011 року, виданого Центральним районним судом м. Миколаєва про стягнення в солідарному порядку з ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 на користь АКБ «Форум» штрафних санкцій за порушення умов кредитного договору №138/07/020AL від 20 липня 2007 року в сумі 353 105,99 грн та судових витрат у сумі 606,66 грн; виконавче провадження №47121162 з примусового виконання виконавчого листа №2/489/1230 від 27 червня 2013 року, виданого Ленінським районним судом м. Миколаєва про стягнення в солідарному порядку з ОСОБА_5 , ОСОБА_1 на користь ПАТ «Дельта Банк» (правонаступник ТОВ «Фінансова компанія Інвест-Кредо») суми в розмірі 1 131 082 грн за кредитним договором №11196001001 від 10 серпня 2007 року; виконавче провадження №45039052 з примусового виконання виконавчого листа №2ц-7-2420/2010 від 23 березня 2011 року, виданого Центральним районним судом м. Миколаєва про стягнення в солідарному порядку з ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 на користь АКБ «Форум» штрафних санкцій за порушення умов кредитного договору №138/07/020AL від 20 липня 2007 року в сумі 31 082,80 грн.

Боржником у вказаних виконавчих провадженнях є ОСОБА_1 .

У 2015 та 2016 роках державним виконавцем Інгульського ВДВС м. Миколаєва Ширко Т. В. було звернуто стягнення на заробітну плату та інші доходи ОСОБА_1 в розмірі 20% заробітної плати після відрахування податків.

Відповідно до довідки АТ «Райффайзен Банк» від 22 жовтня 2025 року ОСОБА_1 20 травня 2024 року у АТ «Райффайзен Банк» відкрито картковий рахунок фізичної особи для зарахування заробітної плати та інших платежів відповідно до законодавства України. Номер рахунку НОМЕР_1 .

21 жовтня 2025 року головним державним виконавцем Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Шелегей Т. В. було винесено у виконавчих провадженнях №45039164, 47121162, № 45039052 постанови про накладення арешту на грошові кошти/електронні гроші, що містяться на відкритих рахунках/електронних гаманцях, в також на кошти/електронні гроші на рахунках/електронних гаманцях, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів, крім коштів/електронних грошей, що містяться на рахунках/електронних гаманцях, що мають спеціальний режим використання, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належать боржнику в межах загальної суми, яка становить 1 385 350,51 грн.

Вказані постанови були направлені 28 банкам. АТ «Райффайзен Банк» постанови без виконання не повернуло, виконавши їх частково.

23 жовтня 2025 року з рахунку боржника НОМЕР_1 , який відкритий у АТ «Райффайзен Банк», були списанні грошові кошти в сумі 53 843,31 грн.

У жовтні та листопаді 2025 року державним виконавцем Шелегей Т. В. були прийняті розпорядження про перерахування цих коштів стягувачам.

26 листопада 2025 року представник ОСОБА_1 – ОСОБА_2 звернувся до Інгульського ВДВС м.Миколаєва із заявою про зняття арешту та повернення грошових коштів, у якій було вказано, що з заробітної плати скаржника здійснюється утримання у розмірі 20% для погашення заборгованості, про що виконавцю достеменно відомо. До заяви були додані довідка ТОВ «СімКорп Україна» про те, що виплата заробітної плати здійснюється на рахунок НОМЕР_1 та довідка АТ «Райффайзен Банк» від 22.10.2025.

У відповіді від 10 грудня 2025 року на заяву від 26 листопада 2025 року Інгульський ВДВС м.Миколаєва повідомив, що відсутні підстави для задоволення заяви, бо АТ «Райффайзен Банк» не повідомив виконавця про цільове призначення коштів на рахунку НОМЕР_1 та не повернув постанови державного виконавця про арешт коштів від 21 жовтня 2025 року, винесені по виконавчим провадженням №45039164, 47121162, 45039052, без виконання.

Із довідки ТОВ «СімКорп Україна» від 04.12.2024 вбачається, що ОСОБА_1 з 18 липня 2022 року працює на посаді інженера – програміста у ТОВ «СімКорп Україна». Виплата заробітної плати здійснюється на розрахунковий рахунок ОСОБА_1 № НОМЕР_1 , відкритий у АТ «Райффайзен Банк». Щомісяця із заробітної плати працівника, що залишається після утримання податків, зборів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, здійснюється відрахування у розмірі 20% на депозитний рахунок Інгульського ВДВС м.Миколаєвадо погашення загальної суми заборгованості.

Із звітів про здійснені відрахування ТОВ «СімКорп Україна» з заробітної плати ОСОБА_1 вбачається, що товариство у серпні та листопаді 2025 року утримувало із заробітної плати ОСОБА_1 20% грошових коштів, а саме, у серпні 2025 року – 40 024,65 грн, у листопаді 2025 року – 40 929,32 грн.

Згідно з поясненнями представника Інгульського ВДВС м. Миколаєва суду апеляційної інстанції на час перегляду справи з заробітної плати ОСОБА_1 продовжується утримання у розмірі 20% для виконання судових рішень.

Позиція апеляційного суду та нормативно-правове обґрунтування

Згідно з вимогами статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, відзив, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У статті 447-1 ЦПК України зазначено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Згідно з нормами статей 1, 5 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) – це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Відповідно до частин першої та другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Зокрема виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Питання організації, порядку та умов виконання судових рішень і рішень інших органів, що підлягають примусовому виконанню, зокрема звернення стягнення на кошти боржника на рахунках в банках, передбачені як Законом України «Про виконавче провадження», так і Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року №512/5 (далі – Інструкція).

Відповідно до частини сьомої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» у разі якщо в заяві стягувача зазначено рахунки боржника у банках, інших фінансових установах, небанківських надавачах платіжних послуг, електронні гаманці в емітентах електронних грошей, виконавець негайно після відкриття виконавчого провадження накладає арешт на кошти/електронні гроші боржника. У разі якщо в заяві стягувача зазначено конкретне майно боржника, виконавець негайно після відкриття виконавчого провадження перевіряє в електронних державних базах даних та реєстрах наявність права власності або іншого майнового права боржника на таке майно та накладає на нього арешт. На інше майно боржника виконавець накладає арешт в порядку, визначеному статтею 56 цього Закону.

Якщо у заяві про відкриття виконавчого провадження не зазначено майно боржника та/або його кошти на рахунках у банківських установах, то відповідно до статті 36 Закону України «Про виконавче провадження» розшук майна боржника організовує виконавець шляхом подання запитів до відповідних органів, установ або проведення перевірки інформації про майно чи доходи боржника, що міститься в базах даних і реєстрах, та перевірки майнового стану боржника за місцем проживання (перебування) або його місцезнаходженням.

У частині першій статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» зазначено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації (пред`явленні електронних грошей до погашення в обмін на кошти, що перераховуються на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця). Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.

Відповідно до частин першої та другої статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.

Відповідно до пункту 7 розділу VIII Інструкції, розпочинаючи виконання рішення про стягнення коштів, виконавець зобов`язаний винести постанову відповідно до частини першої статті 48 Закону України «Про виконавче провадження».

Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі. Копії постанов, якими накладено арешт на майно (кошти) боржника, виконавець надсилає банкам чи іншим фінансовим установам, органам, що здійснюють реєстрацію майна, реєстрацію обтяжень рухомого майна, в день їх винесення (частини третя та четверта статті 56 Закону України «Про виконавче провадження»).

При цьому частина перша та друга стаття 48 Закону України «Про виконавче провадження» чітко визначають порядок звернення стягнення на майно боржника та обмеження щодо накладення арешту на кошти, що знаходяться на банківських рахунках боржника, у випадках визначених Законами, зазначеними у частині другій цієї статті та на кошти на інших рахунках боржника, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом.

Отже, зі змісту вищевказаних норм права слідує, що арешт є початковою та окремою стадією провадження щодо звернення стягнення на майно боржника і являє собою сукупність заходів, що передбачають як наслідок обмеження в праві розпорядження майном, на яке накладається арешт. При цьому виконавець за відсутності відомостей про майно, повідомлених кредитором, повинен самостійно здійснити заходи для виявлення такого майна, у тому числі грошових коштів, що знаходяться на банківських рахунках, і перед накладенням арешту на майно (кошти) боржника повинен отримати відомості про наявність у боржника відповідного майна та коштів, зокрема щодо коштів на банківських рахунках – відомості про володільця рахунку, номеру, виду рахунку, суми коштів, що зберігаються на ньому. Саме наявність таких даних дозволяє виконавцю здійснити арешт коштів, що знаходяться на банківських рахунках у відповідності до статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» та розділу VIII Інструкції.

Відповідно до пункту 8 розділу VIII Інструкції на кошти та інші цінності боржника, що перебувають на рахунках та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, небанківських надавачах платіжних послуг, або на електронні гроші, що зберігаються на електронних гаманцях в емітентах електронних грошей, на рахунках у цінних паперах у депозитарних установах, накладається арешт, про що виноситься постанова виконавця. У постанові зазначається сума коштів, яка підлягає арешту, з урахуванням вимог за виконавчим документом, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця та вказуються реквізити рахунку/електронного гаманця, на якому знаходяться кошти/електронні гроші, що підлягають арешту, або зазначається, що арешт поширюється на кошти/електронні гроші на всіх рахунках/електронних гаманцях боржника, у тому числі тих, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів.

Отже, державний та/або приватний виконавець перед накладанням арешту повинен з`ясувати суму та статус грошей, що знаходяться на рахунку боржника, і у постанові про накладання арешту серед інших відомостей вказати про суму коштів, на яку накладається арешт, або зазначити, що арешт поширюється на кошти на усіх рахунках, у тому числі, що будуть відкриті після накладення арешту. Накладання арешту на суми, що перевищують суми, визначені виконавчим документом, та перевищують суми витрат виконавчого провадження, що підлягають стягненню, є незаконним.

Частиною другою статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено невичерпний перелік рахунків, кошти на яких не підлягають арешту, оскільки передбачено, що законом можуть бути визначені й кошти на інших рахунках боржника, звернення стягнення та/або накладення арешту на які заборонено законом.

Вказаний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі №905/361/19.

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом (стаття 43 Конституції України).

Відповідно до статті 94 КЗпП України заробітна плата – це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Відповідно до частин першої та другої статті 68 Закону України «Про виконавче провадження» стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника звертається: 1) у разі відсутності в боржника коштів/електронних грошей, що знаходяться на рахунках у банках чи інших фінансових установах, небанківських надавачах платіжних послуг, електронних гаманцях в емітентах електронних грошей; 2) відсутності чи недостатності майна боржника для покриття в повному обсязі належних до стягнення сум; 3) у разі виконання рішень про стягнення періодичних платежів. За іншими виконавчими документами виконавець має право звернути стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника без застосування заходів примусового звернення стягнення на майно боржника – за письмовою заявою стягувача або за виконавчими документами, сума стягнення за якими не перевищує п`яти мінімальних розмірів заробітної плати.

Зазначена норма права визначає кошти, що складають заробітну плату, як особливий об`єкт, на який може бути звернуто стягнення на виконання виконавчого документа, та обмежує таке стягнення відсутністю інших коштів та/або об`єктів для стягнення, видами боргових зобов`язань (періодичні платежі) та сумою стягнення.

Порядок звернення стягнення на заробітну плату також визначається Законом України «Про виконавче провадження» та розділом Х «Звернення стягнення на заробітну плату та інші види доходів боржника» Інструкції, у відповідності до яких про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника виконавець виносить постанову, яка надсилається для виконання підприємству, установі, організації, фізичній особі, фізичній особі – підприємцю, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи (частина третя статті 68 Закону України «Про виконавче провадження»).

При цьому відповідно до пунктів 4, 8 та 9 розділу Х Інструкції контроль за правильним і своєчасним відрахуванням із заробітної плати та інших доходів боржника здійснюється виконавцем за власною ініціативою, в тому числі за заявою стягувача шляхом перевірки правильності та своєчасності відрахувань підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами та фізичними особами – підприємцями, з якими боржник перебуває у трудових відносинах, про що складається відповідний акт. За кожною постановою про стягнення підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, фізичними особами - підприємцями, з якими боржник перебуває у трудових відносинах, щомісяця та після закінчення строку відповідних виплат або у разі звільнення працівника подається окремий звіт про здійснені відрахування та виплати за встановленою формою (додаток 9). Звіт про здійснені відрахування та виплати долучається до матеріалів виконавчого провадження. Зазначений додаток №9 передбачає період звіту, розмір нарахованої заробітної плати, розмір утриманих податків та інших обов`язкових платежів, відсоток стягнення та утриману суму на погашення боргу за виконавчим провадженням.

Таким чином, законодавство покладає зобов`язання з контролю за виконанням стягнення з доходів боржника як на підприємство, установу, організацію, фізичну особу-підприємця, що здійснюють боржнику певні виплати, та зобов`язані направляти виконавцю щомісячні звіти про відрахування з таких доходів, так і на виконавця, який здійснює контроль шляхом отримання таких звітів та їх перевірки з точки зору правильності нарахувань та розміру стягнення. Саме такий звіт надає виконавцю можливість контролю за сумами заробітної плати, які нараховані боржнику за місцем отримання доходів та сумами стягнення, які здійснюються з цього доходу.

Відповідно частини першої статті 70 Закону України «Про виконавче провадження» розмір відрахувань із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника вираховується із суми, що залишається після утримання податків, зборів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Частинами другою та третьою статті 70 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що із заробітної плати боржника може бути утримано за виконавчими документами до погашення у повному обсязі заборгованості: у разі стягнення аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю особи, у зв`язку із втратою годувальника, майнової та/або моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, - 50 відсотків; за іншими видами стягнень, якщо інше не передбачено законом, - 20 відсотків. Загальний розмір усіх відрахувань під час кожної виплати заробітної плати та інших доходів боржника не може перевищувати 50 відсотків заробітної плати, що має бути виплачена працівнику, у тому числі у разі відрахування за кількома виконавчими документами. Це обмеження не поширюється на відрахування із заробітної плати у разі відбування боржником покарання у виді виправних робіт і стягнення аліментів на неповнолітніх дітей. У таких випадках розмір відрахувань із заробітної плати не може перевищувати 70 відсотків.

Тлумачення вказаних норм права визначає, що виконавець має повноваження звернути стягнення на заробітну плату боржника лише за відсутності іншого майна, на яке можливо звернення стягнення та для виконання рішення про стягнення періодичних платежів, однак, зазвичай у розмірі не більше 20 відсотків за наявності одного виконавчого документа та 50 відсотків заробітної плати за наявності кількох виконавчих документів (зведене виконавче провадження). Таке стягнення здійснюється підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, фізичними особами – підприємцями, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи.

Встановлення відрахувань у певному відсотковому визначенні від заробітної плати боржника покликане гарантувати людині право на своєчасне, у передбачені законом строки, одержання винагороди за працю, що становить одне з основних трудових прав людини, тому й законодавець обмежив розмір будь-яких утримань із заробітної плати, і таке обмеження є законодавчо встановленою забороною на накладення арешту на заробітну плату, що виплачена боржнику після таких утримань, або частину заробітної плати, що перевищує граничну межу таких відрахувань.

Накладення арешту на кошти, що складають заробітну плату боржника після здійснення утримань із неї за виконавчими документами та понад встановлений законом розмір для відрахувань із заробітної плати, є надмірним тягарем для боржника та порушенням його прав на одержання винагороди за працю та гідні умови життя.

Таким чином, не може бути накладений арешт на кошти, що складають заробітну плату боржника після фактичного здійснення утримань із неї за виконавчими документами та на усі кошти заробітної плати боржника поза межами дозволених законом розмірів відрахувань із такої заробітної плати, а якщо такий арешт накладений, то він має бути знятий. При цьому на кошти, що знаходяться на рахунках та які не є коштами, що складають заробітну плату, таке обмеження не розповсюджується.

Зняття арешту з коштів, що складають заробітну плату, здійснюється виконавцем відповідно до частини четвертої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» на підставі поданих боржником документів, підтверджуючих статус коштів виключно із заробітної плати, або на підставі повідомлення банку про заборону накладення арешту на такий рахунок відповідно до частини другої вищевказаної статті.

Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на кошти, що знаходяться на цьому рахунку, заборонено законом.

Виконавець зобов`язаний зняти арешт з коштів на рахунку боржника не пізніше наступного робочого дня з дня надходження від банку документів, які підтверджують, що на кошти, які знаходяться на рахунку, заборонено звертати стягнення згідно із цим Законом, а також у випадку, передбаченому пунктами 10, 15 частини першої статті 34 цього Закону (абзац другий частини другої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження»).

Отже, виконуючи рішення суду, виконавець може накладати арешт на будь-які кошти на рахунках боржника в банківських установах, крім тих, накладення арешту на які заборонено законом. При цьому саме банк, який виконує відповідну постанову виконавця про арешт коштів боржника повинен визначити статус коштів і рахунка, на якому вони знаходяться, та в разі знаходження на рахунку коштів, накладення арешту на які заборонено, банк зобов`язаний повідомити виконавця про цільове призначення коштів на рахунку та повернути його постанову без виконання, що є підставою для зняття виконавцем арешту із цих коштів згідно із частиною четвертою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження».

Також виконавець може самостійно зняти арешт з усіх або частини коштів на рахунку боржника у банківській установі в разі отримання документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом (частина четверта статті 59 Закону України «Про виконавче провадження»).

Подібний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі №905/361/19 та постанові Верховного Суду від 12 лютого 2025 року у справі №444/2503/17.

У справі, яка переглядається, судом встановлено, що головний державний виконавець Інгульського ВДВС м.Миколаєва Ширко Т. В. 21 жовтня 2025 року у виконавчих провадженнях №45039164, 47121162, 45039052 винесла постанови про накладення арешту на грошові кошти/електронні гроші, що містяться на відкритих рахунках/електронних гаманцях, в також на кошти/електронні гроші на рахунках/електронних гаманцях, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів, крім коштів/електронних грошей, що містяться на рахунках/електронних гаманцях, що мають спеціальний режим використання, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належать боржнику ОСОБА_1 в межах загальної суми, яка становить 1 385 350,51 грн.

У листопаді 2025 року представник ОСОБА_1 – адвокат Михайленко О. В. надав державному виконавцю документи, які підтверджували, що арешт було накладено на кошти, які є заробітною платою боржника, що розміщені на рахунку, призначеному для зарахування заробітної плати.

Крім того, у зведеному виконавчому провадженні містилися докази того, що з заробітної плати боржника щомісячно утримувалися 20% його заробітної плати на погашення заборгованості за судовими рішеннями, які виконувалися у межах цього провадження.

Державний виконавець Ширко Т. В. у порушення вимог ст.59 Закону України «Про виконавче провадження» арешт з грошових коштів не зняла.

З урахування наведеного, апеляційний суд не погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для визнання неправомірною бездіяльності вказаного виконавця щодо нескасування арешту заробітної плати та зобов`язання зняти арешт з рахунку ОСОБА_1 , відкритому у Акціонерному товаристві «Райффайзен Банк», оскільки банк не визначив статус коштів та рахунку на якому вони знаходяться, як рахунок із спеціальним режимом використання і не повідомляв виконавця про цільове призначення коштів на рахунку та не повернув його постанову без виконання, що було б підставою для зняття виконавцем арешту із цих коштів відповідно до частини четвертої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження».

Передбачене абзацом другим частини другої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» зобов`язання виконавця зняти арешт на підставі повідомлення банку не виключає зняття такого арешту на підставі повідомлення боржника, та за наслідками здійснення контролю за правильністю стягнення на підставі наданих звітів про стягнення, оскільки відповідно до підпункту 1 частини четвертої статті 59 цього закону підставами для зняття виконавцем арешту з майна боржника або його частини є отримання ним документального підтвердження, що звернення стягнення на такі кошти боржника заборонено законом.

Для боржника надання вищевказаних підтверджуючих документів є процесуальною можливістю відновити свої права, порушені у зв`язку накладенням незаконного арешту, а для виконавця зняття такого арешту є здійсненням повноважень для усунення спричинених негативних наслідків. Однак це не виключає зобов`язання банку при виконанні приписів державного та/або приватного виконавця окремо від боржника повідомити виконавця про неможливість накладення арешту на грошові кошти боржника у зв`язку з забороною встановленою законом.

Наявність у виконавчому провадженні звітів підприємства, установи, організації, фізичної особи-підприємця, що здійснюють боржнику певні виплати про нарахування доходів та розмір утримань з цього доходу на погашення боргу, надає можливість виконавцю здійснювати не тільки контроль за правильністю такого утримання, а й можливість визначення розміру коштів, які складають дохід боржника, з якого здійснення стягнення неможливе.

Коли на стадії накладення арешту на грошові кошти боржника-фізичної особи, що знаходяться на рахунку боржника та є заробітною платою боржника, виконавцю не вдалось виявити правову природу (статус) цих грошових коштів, як коштів на які накладення арешту заборонено законом, то арешт на такі грошові кошти підлягає зняттю на підставі відповідного повідомлення банку або заяви боржника з наданням ним відповідних документів на підтвердження цього та/або за результатами перевірки зазначених звітів.

Вказаний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 квітня 2022 року у справі №756/8815/20.

Отже, звернення стягнення та накладення арешту на заробітну плату понад встановлені Законом розміри заборонено, а якщо він накладений, то підлягає зняттю. Таке зняття арешту здійснюється виконавцем відповідно до частини четвертої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження», зокрема й на підставі повідомлення боржника.

Залишення в силі арешту на кошти, які складають заробітну плату, та звернення на них стягнення унеможливлює отримання боржником будь-яких коштів заробітної плати як єдиного джерела доходів та порушує його конституційне право на отримання винагороди за працю.

У статті 10 Конвенції про захист заробітної плати, ухваленої генеральною конференцією Міжнародної організації праці та ратифікованої Україною 30 червня 1961 року зазначено, що заробітна плата може стати об`єктом арешту або передачі лише у такій формі й у таких межах, які визначено національним законодавством. Заробітна плата повинна охоронятися від арештів і передачі в такій мірі, в якій це вважається потрібним для утримання працівника і його сім`ї.

Подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 12 лютого 2025 року у справі №444/2503/17.

У зв`язку з наведеним, апеляційний суд дійшов висновку, що вимоги ОСОБА_1 щодо визнання неправомірною бездіяльність головного державного виконавця Інгульського ВДВС м.Миколаєва Ширко Т. В. щодо нескасування арешту грошових коштів заробітної плати, яка знаходиться та надходить на банківський рахунок, який відкритий у Акціонерному товаристві «Райффайзен Банк», та зобов`язання державного виконавця скасувати арешт є обґрунтованими.

Разом з тим, відсутні підстави для задоволення вимог скарги ОСОБА_1 у частині визнання неправомірними дій головного державного виконавця Інгульського ВДВС м.Миколаєва Ширко Т. В. щодо відмови повернути грошові кошти в розмірі 53 843,31 грн та зобов`язання їх повернути боржникові, так як вирішення питання про повернення безпідставно набутих коштів здійснюється у позовному провадженні, з належно визначеним складом сторін позовного провадження і з доведенням вимог саме до належного відповідача.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (пункти 1 і 2 частини 1 статті 374 ЦПК України).

Відповідно до вимог статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для скасування ухвали суду першої інстанції з ухваленням у справі нового судового рішення про часткове задоволення скарги ОСОБА_1 .

Керуючись ст.374, 376, 382 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представником ОСОБА_2 , задовольнити частково.

Ухвалу Інгульського районного суду м. Миколаєва від 09 лютого 2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Скаргу ОСОБА_1 на дії та рішення головного державного виконавця Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Ширко Тетяни Валентинівни задовольнити частково.

Визнати неправомірною бездіяльність головного державного виконавця Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Ширко Тетяни Валентинівни щодо нескасування арешту грошових коштів заробітної плати ОСОБА_1 , які знаходяться на рахунку № НОМЕР_1 , відкритому у Акціонерному товаристві «Райффайзен Банк».

Зобов`язати головного державного виконавця Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Ширко Тетяну Валентинівну скасувати арешт грошових коштів, які є заробітною платою ОСОБА_1 , що знаходяться на рахунку № НОМЕР_1 , відкритому у Акціонерному товаристві «Райффайзен Банк».

У задоволенні іншої частини вимог скарги ОСОБА_1 відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і у випадках, передбачених ст.389 ЦПК України, може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий О. В. Локтіонова

Судді Т. В. Крамаренко

О. О. Ямкова

Повне судове рішення складено 09 квітня 2026 року.