Постанова від 07 квітня 2026 р. у справі №127/2-22/2011 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 127/2-22/2011

Провадження № 22-ц/801/1003/2026

Категорія:

Головуючий у суді 1-ї інстанції Романюк Л. Ф.

Доповідач:Матківська М. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 квітня 2026 рокуСправа № 127/2-22/2011м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі:

Головуючого: Матківської М. В.

Суддів: Берегового О. Ю., Міхасішина І. В.,

Секретар: Закернична А. О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Форінт»

на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 11 січня 2024 року у цивільній справі за поданням Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Вінницькій області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), за участі заінтересованих осіб: ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Форінт», про надання дозволу на реалізацію нерухомого майна боржника,

Ухвалу постановила суддя Романюк Л. Ф.

Ухвалу постановлено у відсутності учасників справи в м. Вінниці

Повний текст ухвали складено 15 січня 2024 року,

встановив:

У листопаді 2023 року Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Вінницькій області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) звернувся до суду із заявою (поданням), за участі заінтересованих осіб: ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Форінт», про надання дозволу на реалізацію нерухомого майна боржника, мотивуючи його тим, що на примусовому виконанні перебуває зведене виконавче провадження № 68688690, до складу якого входить виконавче провадження № 49188572 з виконання виконавчого листа № 2-22/2011 виданого 18 березня 2014 року Вінницьким міським судом Вінницької області про стягнення солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ВАТ Райффайзен Банк Аваль» заборгованості:

1) за кредитним договором № 011/035-08/948/1 від 29 березня 2006 року в розмірі 97 576,31 доларів США, що еквівалентно 779 215,14 грн. та 46 388,29 грн., у тому числі: 63 855,61 доларів США основної суми кредиту; 33 719,70 доларів США відсотків за користування кредитом; 46 388,29 грн. пені за несвоєчасне повернення кредиту та несвоєчасну сплату відсотків;

2) за кредитним договором № 011/035-08/948/2 від 07 квітня 2006 року в розмірі 20 555,24 доларів США, що еквівалентно 164 147,98 грн. та 15 413,52 грн., в тому числі: 13 495,35 доларів США основної суми кредиту; 7059,89 доларів США відсотків за користування кредитом; 15 413,52 грн. пені за несвоєчасне повернення кредиту та несвоєчасну сплату відсотків;

3) за кредитним договором № 012/03-11/89 від 20 лютого 2007 року в розмірі 118 922,30 доларів США, що еквівалентно 949 677,81 грн. та 49 704,15 грн., в тому числі: 77 519,69 доларів США основної суми кредиту; 41 402,61 доларів США відсотків за користування кредитом; 49 704,15 грн. пені за несвоєчасне повернення кредиту та несвоєчасну сплату відсотків, а також судові витрати у розмірі 3339,00 грн.

Виконавчі документи не виконані боржниками самостійно, у відповідності до положень Закону України «Про виконавче провадження». Державним виконавцем були вжиті заходи примусового характеру, спрямовані на фактичне, повне та своєчасне виконання вимог виконавчого документа.

В ході провадження виконавчих дій 05 листопада 2015 року постановою державного виконавця Староміського відділу державної виконавчої служби ВМУЮ відкрито виконавче провадження (ВП №49188572) з виконання зазначеного виконавчого листа.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 14 червня 2017 року у справі № 127/2-22/2011 замінено стягувача згідно виконавчого листа № 2-22/2011 від 18 березня 2014 року, з ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» на його правонаступника - ТОВ «Фінансова компанія «Форінт».

Постановою державного виконавця від 18 лютого 2020 року замінено сторону виконавчого провадження з ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» на ТОВ «Фінансова компанія «Форінт».

Постановою державного виконавця від 12 березня 2021 року про заміну (доповнення) реєстраційнихданих, внесено зміни (доповнення) в автоматизованій системі виконавчого провадження № 49188572, а саме: замість прізвища « ОСОБА_5 » зазначено прізвище « ОСОБА_6 » замість адреси: « АДРЕСА_1 » зазначено адресу « АДРЕСА_2 ».

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно за ОСОБА_4 зареєстровано житловий будинок загальною площею 226,8 кв. м. та земельну ділянку з кадастровим номером 0510100000:03:053:0036, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 .

Згідно з листом квартального комітету «Поділля» № 07 від 28 лютого 2020 року за адресою АДРЕСА_2 проживають: ОСОБА_7 , 1970 року народження, ОСОБА_8 , 1998 року народження - син, ОСОБА_9 , 2000 року народження - донька, ОСОБА_10 , 2010 року народження - син.

Відповідно до довідки Департаменту адміністративних послуг № 67659 від 16 вересня 2021 року ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .

Державним виконавцем Відділу 28 грудня 2021 року надіслано лист за №20762/2.3-22/3 до Служби у справах дітей Вінницької міської ради про надання дозволу на примусову реалізацію нерухомого майна.

Рішенням виконавчого комітету Вінницької міської ради № 519 від 24 лютого 2022 року відмовлено Відділу у наданні дозволу на реалізацію житлового будинку АДРЕСА_2 , право користування яким має малолітня дитина ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Постановою Вінницького апеляційного суду від 29 серпня 2023 року визнано протиправним та скасовано рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради № 519 від 24 лютого 2022 року про відмову у надані дозволу на примусову реалізацію житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , що належить ОСОБА_2 .

Реєстрацію місця проживання дитини у житловому будинку здійснено після укладення іпотечного договору та без згоди іпотекодержателя і після ухвалення судом рішення про стягнення заборгованості. Ці обставини вказують на недобросовісність дій ОСОБА_7 , реєстрацію місця проживання дитини ОСОБА_11 , 2010 року народження, саме з метою перешкоджання виконанню рішення суду.

При повторному зверненні державного виконавця щодо надання дозволу на примусовий продаж житлового будинку, рішенням № 2831 від 02 листопада 2023 року надано повторну відмову в примусовій реалізації житлового будинку, розташованого у АДРЕСА_2 .

Таким чином, просив суд надати дозвіл на реалізацію нерухомого майна, належного на праві власності ОСОБА_1 , а саме: житлового будинку загальною площею 226,8 кв. м., в якому зареєстрована неповнолітня особа ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 та земельної ділянки, кадастровий номер 0510100000:03:053:0036, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 11 січня 2024 року в задоволені подання відмовлено.

Ухвала суду мотивована тим, що чинним законодавством закріплено виключно лише за органами опіки та піклування право на надання дозволів на вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, яким володіють чи користуються діти, та ухвала суду не може замінювати такий дозвіл органу опіки та піклування.

Стягувач ТОВ «ФК «Форінт» подав апеляційну скаргу, у якій просив ухвалу суду першої інстанції скасувати та постановити нове судове рішення про задоволення подання в повному обсязі.

Зазначив, що ухвалу суду вважає незаконною, необґрунтованою, постановлену з порушенням норм матеріального та процесуального права, викладені в ній висновки суду суперечать чинному законодавству, сформованій судові практиці та актуальним правовим позиціям Верховного Суду.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про відсутність в суду повноважень для розгляду подання про надання дозволу на реалізацію нерухомого майна боржника, оскільки такий висновок не відповідає правовій позиції викладеній в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2021 року в справі №755/12052/19.

Учасники справи не надіслали відзив на апеляційну скаргу.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 28 лютого 2024 року апеляційну скаргу ТОВ «ФК «Форінт» задоволено.

Ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 11 січня 2024 року скасовано.

Подання Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Вінницькій області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), за участі заінтересованих осіб: ОСОБА_2 , ТОВ «ФК «Форінт» про надання дозволу на реалізацію нерухомого майна боржника – задоволено.

Надано дозвіл на реалізацію нерухомого майна, належного на праві власності ОСОБА_1 , а саме: житлового будинку загальною площею 226,8 кв. м., в якому зареєстрована неповнолітня особа ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 та земельної ділянки, кадастровий номер 0510100000:03:053:0036, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Форінт» судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 3028,00 грн.

Постановою Верховного Суду від 23 лютого 2026 року касаційну скаргу ОСОБА_7 задоволено частково. Постанову Вінницького апеляційного суду від 28 лютого 2024 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційний суд зазначив, що ОСОБА_7 не була належним чином повідомлена про розгляд апеляційним судом скарги на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 11 січня 2024 року, адже доказів такого повідомлення матеріали справи не містять.

При новому апеляційному розгляді недоліки, котрі стали підставою для скасування постанови Вінницького апеляційного суду від 28 лютого 2024 року усунуто, шляхом належного повідомлення боржника ОСОБА_1 та її представника – адвоката Рябчинського О. Ю., про дату, час і місце судового засідання.

Представник боржника ОСОБА_7 – адвокат Рябчинський О. Ю. отримав копію ухвали Вінницького апеляційного суду від 18 березня 2026 року про призначення справи до розгляду у своєму електронному кабінеті в підсистемі «Електронний суд» 02 квітня 2026 року.

Його участь у судовому засіданні забезпечена шляхом призначення відеоконференції у справі за заявою адвоката, про що відповідно постановлено ухвалу суду від 06 квітня 2026 року.

У судовому засіданні в режимі відеоконференції представник стягувача ТОВ «ФК «Форінт» – адвокат Думітращук В. А. підтримала апеляційну скаргу і просить її задовольнити.

Представник Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Вінницькій області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Плахотнюк Н. Ю. апеляційну скаргу підтримала, просить її задовольнити.

Представник боржника ОСОБА_7 – адвокат Рябчинський О. Ю. у судовому засіданні пояснив, що ОСОБА_7 повідомлена про розгляд справи у цей день і час, проте з`явитися у судове засідання не має змоги, у зв`язку з тим, що перебуває за кордоном, тому надіслана їй судова повістка повернулася не врученою з відміткою пошти «закрито 23.03». Також пояснив, що реалізація спірного житлового будинку і земельної ділянка уже відбулася, будинок проданий. При цьому погодився із вимогами апеляційної скарги про скасування оскаржуваної ухвали суду. Проте, просить на підставі ст. 257, п. 4 ч. 1 ст. 374, ч. 1 ст. 377 ЦПК України її скасувати, а подання Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Вінницькій області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про надання дозволу на реалізацію нерухомого майна боржника, залишити без розгляду, оскільки із таким поданням до суду, всупереч приписам статтей 13, 18 Закону України «Про виконавче провадження», статті 435 ЦПК України звернувся не виконавець, який уповноважений на вчинення виконавчих дій щодо виконавчого провадження, в межах якого необхідно реалізовувати нерухоме майно, в якому зареєстровані діти, а орган, який не є учасником виконавчого провадження, а отже, взагалі не мав права на таке звернення до суду у виконавчому провадженні.

Суд апеляційної інстанції, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення, дослідивши матеріали цивільної справи, прийшов до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення за таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що на примусовому виконанні у Відділі примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Вінницькій області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) перебуває зведене виконавче провадження № 68688690, до складу якого входить виконавче провадження № 49188572 з виконання виконавчого листа № 2-22/2011 виданого 18 березня 2014 року Вінницьким міським судом Вінницької області про стягнення солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь Відкритого акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» заборгованості:

1) за кредитним договором № 011/035-08/948/1 від 29 березня 2006 року в розмірі 97 576 (дев`ятсот сім тисяч п`ятсот сімдесят шість) доларів 31 цент США, що еквівалентно 779 215 (сімсот сімдесят дев`ять тисяч двісті п`ятнадцять ) грн. 14 коп. та 46 388 ( сорок шість тисяч триста вісімдесят вісім) грн. 29 коп., у тому числі:

- 63 855,61 доларів США основної суми кредиту;

- 33 719,70 доларів США відсотків за користування кредитом;

- 46 388,29 грн. пені за несвоєчасне повернення кредиту та несвоєчасну сплату відсотків.

2) за кредитним договором № 011/035-08/948/2 від 07 квітня 2006 року в розмірі 20 555 (двадцять тисяч п`ятсот п`ятдесят п`ять) доларів США 24 центи, що еквівалентно 164 147 (сто шістдесят чотири тисячі сто сорок сім) грн., 98 коп. та 15 413 (п`ятнадцять тисяч чотириста тринадцять) грн. 52 коп., в тому числі:

- 13 495,35 доларів США основної суми кредиту;

- 7 059,89 доларів США відсотків за користування кредитом;

- 15 413,52 грн. пені за несвоєчасне повернення кредиту та несвоєчасну сплату відсотків.

3) за кредитним договором № 012/03-11/89 від 20 лютого 2007 року в розмірі 118 922 (сто вісімнадцять тисяч дев`ятсот двадцять два) долари США 30 центів, що еквівалентно 949 677 (дев`ятсот сорок дев`ять тисяч шістсот сімдесят сім) грн., 81 коп. та 49 704 (сорок дев`ять тисяч сімсот чотири) грн., 15 коп., в тому числі:

- 77 519,69 доларів США основної суми кредиту;

- 41 402,61 доларів США відсотків за користування кредитом;

- 49 704,15 грн. пені за несвоєчасне повернення кредиту та несвоєчасну сплату відсотків, а також судові витрати у розмірі 3339,00 грн. (три тисячі триста тридцять дев`ять) (а. с. 97-100 том 3).

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 14 червня 2017 року у справі № 127/2-22/2011 замінено стягувача згідно виконавчого листа № 2-22/2011 від 18 березня 2014 року, з ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», як вибулої сторони у виконавчому провадженні № 49188572 про стягнення з ОСОБА_12 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованості, його правонаступником - ТОВ «Фінансова компанія «Форінт». Ухвала набрала законної сили 01 червня 2017 року.

Постановою державного виконавця від 18 лютого 2020 року замінено сторону виконавчого провадження з ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» на ТОВ «Фінансова компанія «Форінт» (а. с. 101 том 3).

Згідно з листом квартального комітету «Поділля» № 07 від 28 лютого 2020 року за адресою АДРЕСА_2 проживають: ОСОБА_7 , 1970 року народження, ОСОБА_8 , 1998 року народження - син, ОСОБА_9 , 2000 року народження - донька, ОСОБА_10 , 2010 року народження – син (а. с. 102 том 3).

Рішенням виконавчого комітету Вінницької міської ради № 519 від 24 лютого 2022 року відмовлено Відділу у наданні дозволу на реалізацію житлового будинку АДРЕСА_2 , право користування яким має малолітня дитина ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 109 том 3).

Постановою Вінницького апеляційного суду від 29 серпня 2023 року визнано протиправним та скасовано рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради № 519 від 24 лютого 2022 року про відмову у надані дозволу на примусову реалізацію житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , що належить ОСОБА_2 (а. с. 110-114 том 3).

При повторному зверненні державного виконавця щодо надання дозволу на примусовий продаж житлового будинку, рішенням № 2831 від 02 листопада 2023 року надано повторну відмову в примусовій реалізації житлового будинку, розташованого у АДРЕСА_2 (а.с.136-138 том 3).

Відмовляючи у задоволенні подання Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Вінницькій області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), суд першої інстанції зазначив про те, що норми чинного законодавства не надають права суду на стадії виконання рішення суду про стягнення боргу на підставі своєї ухвали замінювати (підміняти) дозвіл органу опіки та піклування на реалізацію житла, в якому зареєстровані діти, оскільки питання щодо порушення прав особи на користування житлом носять ознаки спору. Таким чином, законодавством закріплено виключно лише за органами опіки та піклування право на надання дозволів на вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, яким володіють чи користуються діти, та ухвала суду не може замінювати такий дозвіл органу опіки та піклування.

Колегія суддів не погоджується із таким висновком суду.

У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Частиною першою статті 18 ЦПК України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна людина має право на справедливий судовий розгляд.

Виконання судових рішень у справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду й ефективного захисту сторони у справі, що передбачено статями 6, 13 Конвенції.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) – це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з частиною першою статті 2 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження здійснюється з дотриманням зокрема таких засад: обов`язковості виконання рішень; справедливості, неупередженості та об`єктивності; розумності строків виконавчого провадження.

Частиною першою статті 13 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з пунктом 10 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право звертатися до суду або органу, який видав виконавчий документ, із заявою (поданням) про роз`яснення рішення, про видачу дубліката виконавчого документа у випадках, передбачених цим Законом, до суду, який видав виконавчий документ, - із заявою (поданням) про встановлення чи зміну порядку і способу виконання рішення, про відстрочку чи розстрочку виконання рішення.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до частин першої, шостої статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову (ч. 1). Стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця (ч. 6).

Статтею 50 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що звернення стягнення на об`єкти нерухомого майна здійснюється у разі відсутності в боржника достатніх коштів чи рухомого майна. При цьому в першу чергу звертається стягнення на окрему від будинку земельну ділянку, інше приміщення, що належать боржнику. В останню чергу звертається стягнення на житловий будинок чи квартиру, в якому фактично проживає боржник (ч. 1). Разом із житловим будинком, об`єктом незавершеного будівництва стягнення звертається також на прилеглу земельну ділянку, що належить боржнику (ч. 2).

Відповідно до частини третьої статті 17 Закону України «Про охорону дитинства» батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування, наданого відповідно до закону, укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та/або державній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати поділ, обмін, відчуження житла, зобов`язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов`язання.

Згідно з частиною другою статті 18 Закону України «Про охорону дитинства» діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Відповідно до статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав та інтересів дітей при наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, яке належить дітям.

У пункті 30 Розділу VIII Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 02 квітня 2012 року зазначено, що у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Якщо такий дозвіл не надано, виконавець продовжує виконання рішення за рахунок іншого майна боржника, а в разі відсутності такого майна повертає виконавчий документ стягувачу з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої статті 37 Закону.

Вимога про отримання дозволу державним виконавцем від органу опіки та піклування на реалізацію майна, право власності на яке або право користування яким належить малолітній дитині, встановлена задля додаткового забезпечення захисту прав цієї дитини, зокрема передбачених статтями 17 та 18 Закону України «Про охорону дитинства», статтею 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» від можливого порушення (постанова Верховного Суду від 15 травня 2025 року у справі № 158/3041/21).

Державний чи приватний виконавець спочатку повинен звернутися за дозволом органу опіки та піклування для реалізації житлової нерухомості, право на користування якою мають діти, а в разі відмови органу опіки та піклування, державний чи приватний виконавець з метою виконання судового рішення та забезпечення дотримання прав дітей повинен звернутися до суду.

З метою усунення обставин, які роблять неможливим виконання рішення суду, а саме відсутності дозволу (відмові) органу опіки та піклування на реалізацію нерухомого майна, право власності або право користування яким мають діти, виконавець може звернутися до суду з заявою (поданням) про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, в якому зареєстровані діти, яка повинна бути розглянута судом у порядку статті 435 ЦПК України (постанова Верховного Суду від 19 березня 2025 року у справі № 2-2408/11)

Відповідно до частин першої - третьої статті 435 ЦПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Звертаючись до суду із поданням, приватний виконавець просив суд надати дозвіл на реалізацію нерухомого майна, належного на праві власності ОСОБА_1 , а саме: житлового будинку загальною площею 226,8 кв. м., в якому зареєстрована неповнолітня дитина ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 та земельну ділянку, кадастровий номер 0510100000:03:053:0036, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

При цьому, враховуючи вимоги наведених нормативних актів, приватний виконавець зобов`язаний у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, отримати попередню згоду органу опіки та піклування або відповідне рішення суду, які, зокрема, додаються до заяви на реалізацію арештованого майна.

Як встановлено матеріалами справи, виконавець двічі звертався за отриманням зазначеної згоди. Спочатку рішенням № 519 від 24 лютого 2022 року виконавчого комітету Вінницької міської ради було відмовлено у наданні згоди на примусову реалізацію житлового будинку, розташованого у АДРЕСА_2 . Це рішення постановою Вінницького апеляційного суду від 29 серпня 2023 року визнано протиправним та скасовано.

Виконавець повторно звернувся із заявою про надання згоди на примусову реалізацію, однак рішенням № 2831 від 02 листопада 2023 року виконавчого комітету Вінницької міської ради знову було відмовлено у наданні такої згоди щодо цього житлового будинку.

У висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 жовтня 2021 року у справі № 755/12052/19 зазначено, що на відміну від виконання судових рішень, які безпосередньо передбачають звернення стягнення на конкретно визначене житлове приміщення у конкретно визначений спосіб, для інших судових рішень, які передбачають загальне право стягнення боргу (в тому числі солідарного) з боржника (його поручителя) на визначену суму зобов`язань, отримання виконавцем відповідного дозволу органу опіки та піклування є обов`язковим в силу самого факту існування права власності або права користування неповнолітньої дитини щодо нерухомого майна, яке реалізується в рамках виконавчого провадження. Захист відповідних прав неповнолітньої дитини забезпечує орган опіки та піклування в межах своїх повноважень, приймаючи рішення про надання зазначеного дозволу або відмову у наданні зазначеного дозволу держвиконавцю, а також суд у випадку звернення до нього уповноваженої особи щодо дій держвиконавця та/або органу опіки та піклування.

Верховний Суд у постанові від 15 лютого 2023 року у справі № 2-537/11, зазначив, що під час розгляду заяви (подання) суд повинен оцінювати через призму дотримання прав та інтересів дітей добросовісність дій боржника, а саме: з якого часу діти зареєстровані в спірному приміщенні; чи дотримано встановлений чинним законодавством порядок їх реєстрації та вселення у спірне приміщення; чи є спірне приміщення єдиним місцем їх постійного проживання; чи наявне інше приміщення у дітей чи їх батьків або осіб, які їх замінюють, яке може використовуватись як постійне місце проживання; яка ступінь споріднення має місце між дітьми та боржником та інші обставини.

Пунктом 2.1.1 договору іпотеки, укладеного 30 березня 2006 року між Акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль» та ОСОБА_12 , крім іншого, визначено, що цим договором не порушуються права малолітніх та неповнолітніх дітей (а. с. 32).

Пунктом 4.1.4 цього договору іпотеки сторони погодили, що іпотекодавець зобов`язаний, зокрема, не відчужувати предмет іпотеки у будь-який спосіб та не обтяжувати його зобов`язаннями з боку третіх осіб, не видавати довіреності на користування та розпорядження предметом іпотеки, а також не виступати поручителем за третіх осіб без отримання попередньої письмової згоди на це від іпотекодержателя.

Пункт 1 частини п`ятої статті 19 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає, що боржник зобов`язаний утримуватися від вчинення дій, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення.

Відповідно до частини 8 статті 19 Закону України «Про виконавче провадження» особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов`язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій.

27 жовтня 2016 року ОСОБА_13 зареєструвала у будинку, який є предметом вищевказаного договору іпотеки, свого малолітнього сина ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується довідкою про реєстрацію місця проживання № 67659 від 16 вересня 2021 року.

Отже, боржник ОСОБА_2 діяла всупереч умов укладеного нею договору іпотеки та недобросовісно, ускладнюючи виконання рішення суду, що набрало законної сили.

Вказане свідчить про порушення ОСОБА_2 вимог частини п`ятої статті 19 Закону України «Про виконавче провадження» шляхом реєстрації у спірному житловому будинку малолітньої дитини, під час виконавчого провадження. На переконання апеляційного суду зазначені дії боржника не можуть свідчити про виникнення у дитини житлових прав на спірний житловий будинок.

Крім того, апеляційний суд звертає увагу, що необхідності в повторному зверненні державного виконавця про надання дозволу на примусовий продаж спірного нерухомого майна не було, оскільки постановою Вінницького апеляційного суду від 29 серпня 2023 року в справі № 127/24914/22 було визнано протиправним та скасовано рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради № 519 від 24 лютого 2022 року про відмову у надані дозволу на примусову реалізацію житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , що належить ОСОБА_2 .

Апеляційним судом у цій постанові було встановлено, що реєстрацію місця проживання дитини у житловому будинку здійснено після укладення іпотечного договору та без згоди іпотекодержателя і після ухвалення судом рішення про стягнення заборгованості, що вказує на недобросовісність дій ОСОБА_7 , реєстрацію місця проживання дитини ОСОБА_11 , 2010 року народження, саме з метою перешкоджання виконання рішення суду.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17 підтримала правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 20 січня 2016 року у справі № 504/294/14. Цей висновок зводиться до наступного: правочин, що вчинений батьками (усиновлювачами) стосовно нерухомого майна, право власності на яке чи право користування яким мають діти, за відсутності обов`язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування може бути визнаний судом недійсним (частина шоста статті 203, частина перша статті 215 ЦК України) за умови, якщо буде встановлено, що оспорюваний правочин суперечить правам та інтересам дитини, - звужує обсяг існуючих майнових прав дитини та/або порушує охоронювані законом інтереси дитини, зменшує або обмежує права та інтереси дитини щодо жилого приміщення, порушує гарантії збереження права дитини на житло. Сам по собі факт відсутності обов`язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення оспорюваного правочину не є безумовною підставою для визнання його недійсним (п.п. 88-90).

Відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного у його постанові від 20 березня 2019 року у справі № 1612/2343/12, сам по собі факт відсутності обов`язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення оспорюваного правочину не є безумовною підставою для визнання його недійсним. Правочин щодо відчуження за договором купівлі-продажу квартири, яка належить на праві приватної власності бабі малолітньої дитини, в якій ця дитина проживала, не порушують прав цієї дитини, оскільки вона має право на проживання за місцем проживання кожного з її батьків.

Верховний Суд у постанові від 08 червня 2021 року у справі № 607/8145/18, посилаючись на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 06 травня 2019 року у справі № 639/5828/15-ц (провадження № 61-29627св18), від 06 листопада 2019 року у справі № 346/432/16-ц (провадження № 61-29148св18) та від 19 червня 2019 року у справі № 695/2714/15-ц (провадження № 61-29000св18), зазначив, що чинним законодавством не передбачено обмежень при реалізації права власника на розпорядження майном в залежності від того чи мають право на користування ним інші особи, зокрема, малолітні діти, якщо власник не є їх батьком (матір`ю) або ж особою, яка замінює останніх.

Враховуючи усе зазначене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про порушення боржником ОСОБА_7 вимог частини п`ятої статті 19 Закону України «Про виконавче провадження» шляхом реєстрації у спірному будинку малолітньої дитини під час виконавчого провадження. На переконання апеляційного суду такі дії боржника не можуть свідчити про виникнення у ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , житлових прав на спірний житловий будинок.

Враховуючи зазначене, керуючись принципом розумності як однією з загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України), враховуючи принцип верховенства права, виходячи із завдання цивільного судочинства та застосування принципу пропорційності при здійсненні судочинства, суд апеляційної інстанції вважає, що встановлених обставин достатньо для задоволення подання державного виконавця.

За таких обставин доводи апеляційної скарги стягувача ТОВ «ФК «Форінт» є обґрунтованими, у зв`язку з чим ухвала суду першої інстанції підлягає до скасування з постановленням нового судового рішення про задоволення подання.

Частиною 13 статті 141 ЦПК України встановлено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Тому з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Форінт» підлягає стягненню сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 3028,00 грн.

Керуючись ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Форінт» задовольнити.

Ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 11 січня 2024 року скасувати.

Подання Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Вінницькій області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), за участі заінтересованих осіб: ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Форінт» про надання дозволу на реалізацію нерухомого майна боржника – задовольнити.

Надати дозвіл на реалізацію нерухомого майна, належного на праві власності ОСОБА_1 , а саме: житлового будинку, загальною площею 226,8 кв. м., в якому зареєстрована неповнолітня особа ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 та земельної ділянки, кадастровий номер 0510100000:03:053:0036, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Форінт» судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 3028,00 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

ГоловуючийМ. В. Матківська

СуддіО. Ю. Береговий

І. В. Міхасішин

Повний текст судового рішення складено 08 квітня 2026 року