Рішення від 08 квітня 2026 р. у справі №581/779/25 — Липоводолинський районний суд Сумської області

Справа № 581/779/25

Провадження № 2/581/7/26

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

09 квітня 2026 року селище Липова Долина

Липоводолинський районний суд Сумської області в складі: головуючого - судді Бутенка Д.В., при секретарі судового засідання – Бочкун Л.І., за участю позивача ОСОБА_1 та в режимі відеоконференцзв`язку її представника ОСОБА_2 , представника співвідповідачів – ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про витребування 2/3 частини земельних ділянок

ВСТАНОВИВ:

Сутність заявленого позову

У вересні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вищевикладеним позовом, який мотивувала тим, що дід позивачки ОСОБА_6 , як член колгоспу «Липоводолинський», набув у 1993 році право на земельну частку (пай) у процесі розпаювання земель колгоспу. У подальшому зазначена земельна ділянка площею 3,16 га включена до складу фермерського господарства, очолюваного ОСОБА_7 . Після смерті ОСОБА_6 у 1996 році право на належне йому майно, відповідно до заповіту, перейшло до його доньки ОСОБА_8 , яка прийняла спадщину, однак не оформила спадкові права на спірну земельну ділянку. У подальшому після смерті ОСОБА_8 у 2006 році право на спадкове майно перейшло до її спадкоємців, зокрема, і до позивачки у даній справі. Позивачка зазначає, що у 2005 році ОСОБА_7 , не будучи спадкоємцем ОСОБА_6 ні за законом, ні за заповітом, без належних правових підстав отримала державний акт на право власності на земельну ділянку, до складу якої включено пай ОСОБА_6 . Надалі ця земельна ділянка оформлена у власність ОСОБА_7 , а після її смерті - перейшла у спадщину до двох відповідачів у справі. ОСОБА_1 вважає, що зазначені обставини не були їй відомі до 2018 року, після чого вона неодноразово зверталася до суду з вимогами про захист своїх прав. У ході судових спорів судами встановлювалося порушення прав спадкоємців ОСОБА_6 , однак у задоволенні окремих позовних вимог суди відмовляли з процесуальних підстав, зокрема, у зв`язку із пропуском строків позовної давності або у зв`язку з обранням неналежного способу захисту. Станом на час звернення до суду спірні земельні ділянки (кадастрові номери 5923255100:02:003:0190 та 5923255100:02:002:0222) зареєстровані на праві власності за відповідачами як спадкоємцями ОСОБА_7 , які набули їх у порядку спадкування. Позивачка зазначає, що ОСОБА_7 не набула права власності на спірні земельні ділянки у встановленому законом порядку, а тому не могла передати їх у спадщину відповідачам. У зв`язку з цим спірне майно вибуло з володіння законного власника поза його волею та перебуває у незаконному володінні відповідачів. Посилаючись на положення цивільного законодавства, зокрема, на статті 387, 388 ЦК України, позивачка уважає, що має право витребувати належне їй майно від осіб, які безпідставно набули його у власність, у тому числі від останніх набувачів. Позивачка просить суд витребувати із незаконного володіння відповідачів 2/3 частини земельних ділянок із зазначеними кадастровими номерами та стягнути з відповідачів судові витрати по справі.

Позиція позивача, її представника, а також співвідповідачів та їх представника у даній справі

ОСОБА_1 під час розгляду справи по суті підтримала заявлений позов із вищевикладеної підстави, додатково пояснивши про доведеність порушення її спадкових прав на земельний пай, який набутий за свого життя її дідом ОСОБА_6 , вона є власником зазначеного майна у порядку спадкування, яке набуте нею після смерті її матері та діда, а відповідачі не довели обставин про її обізнаність щодо наявності прав на розпайований земельний пай її діда до 01 січня 2018 року (саме цієї дати ОСОБА_7 повідомила їй про вчинені нею шахрайські дії із земельною ділянкою, яка належала її батьку (діду позивачки) і відповідно пропуск строку позовної давності. ОСОБА_7 не мала законних прав на оформлення зазначеного земельного паю від імені ОСОБА_6 , вона після його смерті до нотаріуса не зверталася, проте за свого життя ОСОБА_7 особисто протиправно і безпідставно оформила державний акт на земельну ділянку її діда, яка раніше мала статус земельного паю. Її мати не успадковувала дійсне права на земельний пай свого батька, бо сертифікат на земельний пай зазначений спадкодавеь не отримував і відомості про таке майно в її матері були відсутні. Відповідачі на даний час незаконно заволоділи у порядку спадкування частинами двох земельних ділянок, які належали її діду, що установлено в ухвалених судових рішеннях у цивільних справах № 581/478/18, 581/283/21, а тому їх слід витребувати від них; підтвердила, що вона була обізнана ще за життя діда про його приналежність до членів колгоспу «Липоводолинський».

Представник позивачки ОСОБА_2 у режимі відеоконференцзв`язку у судовому засіданні підтримавши заявлений позивачкою позов, додатково суду пояснювала про подання ОСОБА_1 віндикаційного позову неволодіючого власника земельних ділянок, яке набуте ним в порядку спадкування після смерті діда та матері позивачки, до двох відповідачів, які не мали права набувати спірну земельну ділянку від ОСОБА_7 , так як остання незаконно, у спосіб введення в оману представників державних органів, набула у власність земельну ділянку, яка належала ОСОБА_6 , заповівши її двом відповідачам по справі. Оскільки до 01 січня 2018 року позивачка не могла дізнатися про наявність в її діда права на земельний пай і відповідно до цього часу не вживала заходів до витребування успадкованого майна від двох відповідачів. Уважала, що загальний строк позовної давності для звернення до суду із даним позовом є непропущеним із урахуванням часу її першої обізнаності про земельний пай 01 січня 2018 року при бесіді із ОСОБА_7 та початоком пандемії короновірусу, введенням воєнного стану на території України у 2020-2022 роках.

Співвідповідачі ОСОБА_5 , ОСОБА_4 до суду не з`явилися, про час та місце розгляду справи належним чином та завчасно повідомлені.

Представник співвідповідачів ОСОБА_3 , підтримавши заперечення проти позову, викладені у відзиві на позовну заяву, додатково суду пояснила про відсутність підстав для витребування успадкованих відповідачами частин земельних ділянок без їх реального поділу, зазначала, що спадкування відповідачами прав на зазначені ділянки проведено на підставі дійсного й нескасованого в судовому порядку державного акту на право приватної власності на земельні ділянки, оформленого на ім`я ОСОБА_7 . Позивачка була обізнана про наявність земельного паю у ОСОБА_6 , як колишнього члена колгоспу, задовго до 01 січня 2018 року, а початок перебігу строку позовної давності може обраховуватися з часу смерті матері позивача з 2006 року, з 2006 року і по травень 2018 року жоден зі спадкоємців померлого ОСОБА_6 не звертався до суду із позовами про захист їх спадкових прав. Право власності ОСОБА_7 на спірні земельні ділянки підтверджувалося чинними до оформлення спадщини двома відповідними державними актами, які видані на підставі чинного розпорядження голови місцевої райдержадміністрації.

14 листопада 2025 року через систему «Електронний суд» від представника відповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_5 – адвоката Козін Т.В. надійшов відзив на позовну заяву, у якому сторона відповідача позов не визнала та просила суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. Зазначала, що позивачка звернулась до суду з вимогою про витребування 2/3 частини земельних ділянок із кадастровими номерами 5923255100:02:003:0190 та 5923255100:02:002:0222, посилаючись на положення статей 387, 388 ЦК України як на правову підставу заявлених вимог, проте застосування віндикаційного способу захисту (витребування майна з чужого незаконного володіння) можливе лише за умови, якщо позивач є власником майна та це майно вибуло з його володіння поза його волею. Натомість у даному випадку позивачка не є власником спірних земельних ділянок, що підтверджується судовими рішеннями, які набрали законної сили. Зокрема, після скасування Верховним Судом судових рішень, якими визнавався недійсним державний акт на ім`я ОСОБА_7 , та відмови у задоволенні позову у зв`язку з пропуском строку позовної давності, державний акт на право власності на спірні земельні ділянки є чинним. У подальшому рішенням суду скасовано також рішення про визнання за позивачкою права власності на частини двох земельних ділянок у порядку спадкування. Відповідачі зазначали, що після набрання законної сили відповідними судовими рішеннями, вони правомірно набули право власності на спірні земельні ділянки у порядку спадкування, що підтверджується свідоцтвами про право на спадщину та даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Окремо відповідачі звертали увагу на те, що позивачка просить витребувати 2/3 частини земельних ділянок без їх поділу в натурі, що суперечить вимогам земельного законодавства щодо формування та поділу земельних ділянок, а також позовні вимоги сформульовані без належної конкретизації щодо кожного з відповідачів, що не відповідає вимогам процесуального законодавства. Відповідачі зазначали про законне володіння ними спірними земельними ділянками, право власності на них набуте ними у встановленому законом порядку, а підстави для їх витребування відсутні (а.с.119-121 т.1).

18 листопада 2025 року через систему «Електронний суд» від представника позивача ОСОБА_1 – адвоката Панченко А.В. надійшла відповідь на відзив, в якому вона зазначала, що право власності на майно виникає виключно на підставі правопороджувальних юридичних фактів. Дослідженими матеріалами справи підтверджено: право власності на спірні земельні ділянки виникло у ОСОБА_6 у 1993 році; після його смерті це право перейшло до ОСОБА_8 , як спадкоємиці за заповітом; з моменту відкриття спадщини (1996 рік) ОСОБА_8 набула право власності на спірне майно; після її смерті у 2006 році право власності на спірні земельні ділянки перейшло до її спадкоємців, зокрема позивачки. Таким чином, позивачка набула право власності на спірне майно в порядку спадкування відповідно до закону. Водночас ОСОБА_7 не набувала права власності на спірні земельні ділянки на підставі жодного правопороджувального факту та вищенаведені обставини встановлені судовими рішеннями у справах № 581/283/21 та № 581/409/22, яке мають преюдиційне значення для даної справи. Зазначала, що оскільки ОСОБА_7 не набула статусу власника спірного майна, таке майно не могло увійти до складу спадщини та перейти до відповідачів, а сам факт видачі державного акта ОСОБА_7 не створює у неї права власності, якщо воно не було набуте на законних підставах. Вважала, що позивачкою обрано належний спосіб захисту – віндикаційний позов відповідно до статті 387 ЦК України, оскільки, якщо право власності зареєстроване за іншою особою, ефективним способом захисту є саме витребування майна. Рішення суду про витребування майна є самостійною підставою для державної реєстрації права власності за позивачем. Стверджувала, що вимога позивачки про витребування 2/3 часток спірних земельних ділянок є правомірною та відповідає способу захисту, передбаченому законом, а доводи відзиву є необґрунтованими, суперечать нормам матеріального права та встановленим судом обставинам справи. Обраний позивачкою спосіб захисту порушеного права є належним та ефективним і спрямований на відновлення порушеного права власності. Просила врахувати наведені доводи, задовольнивши позовні вимоги у повному обсязі (а.с.127-129 т.1).

Процесуальні дії суду у даній справі

Ухвалою судді місцевого суду від 24 жовтня 2025 року в даній справі відкрито провадження, призначено підготовче судове засідання на 19 листопада 2025 року о 9 год 30 хв. Ухвалою суду від 16 лютого 2026 року підготовче провадження закрито та призначено дану справу до відкритого одноособового розгляду на 2 березня 2026 року о 14 год 00 хв. 2 березня 2026 року у судовому засіданні оголошена перерва до 19 березня 2026 року до 13 год 20 хв. 19 березня 2026 року у судовому засіданні оголошена перерва до 1 квітня 2026 року до 13 год 30 хв. 01 квітня 2026 року завершено розгляд справи по суті, після проведення судових дебатів суд перейшов на стадію ухвалення судового рішення, рішення суду проголошено 09 квітня 2026 року.

Установлені судом фактичні обставини даної справи

ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 у м.Чугуїв Харківської області, є громадянкою України (а.с.8,9).

ОСОБА_9 народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_10 народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 , їхніми батьками у свідоцтві про народження зазначені ОСОБА_6 та ОСОБА_11 (а.с. 59 зворотна т.1).

16 січня 1963 року ОСОБА_10 зареєструвала шлюб із ОСОБА_12 , обравши після реєстрації шлюбу прізвище чоловіка « ОСОБА_13 ».

02 серпня 1970 року ОСОБА_9 зареєструвала шлюб з ОСОБА_14 , обравши після реєстрації шлюбу прізвище чоловіка « ОСОБА_15 » (а.с. 56 т.1).

ОСОБА_16 є дочкою ОСОБА_8 та ОСОБА_14 (а.с. 67 зворотна, т.1).

ОСОБА_1 20 травня 1990 року уклала шлюб з ОСОБА_17 , обравши після реєстрації шлюбу прізвище чоловіка « ОСОБА_18 » (а.с. 67 зворотна т.1).

24 жовтня 1995 року ОСОБА_6 склав заповіт (реєстраційний номер 1173), яким заповів ОСОБА_8 все майно, яке буде на день його смерті йому належати, де б це майно не знаходилося і в чому б воно не заключалося (а.с.46-47 т.1).

ІНФОРМАЦІЯ_4 в селищі Липова Долина Липоводолинського району Сумської області у віці 76 років помер ОСОБА_6 (а.с.59 т.1).

15 листопада 1996 року ОСОБА_8 отримала свідоцтво про право на спадщину, посвідчене нотаріусом Липоводолинської районної нотаріальної контори Чорним В.В., за реєстровим номером 1335, на спадкове майно у вигляді житлового будинку в АДРЕСА_1 , що належало ОСОБА_19 , спадкоємцем якої був її чоловік ОСОБА_6 , який спадщину прийняв, але не оформив своїх спадкових прав (а.с.43, 48-50 т.1).

21 листопада 1996 року ОСОБА_8 в Липоводолинській районній нотаріальній конторі отримала: свідоцтво про право на спадщину на спадкове майно у вигляді грошових внесків, що зберігаються у відділенні Ощадбанку № 3240 в сел. Липова Долина Сумської області на рахунку № НОМЕР_1 з належними по ним процентами, а також зі всіма компенсаційними рахунками відкритими на підставі цього рахунку № НОМЕР_1 , що належало ОСОБА_19 на підставі ощадкнижки виданої ощадбанком № НОМЕР_2 в с-щі Липова Долина 28 квітня 1988 року, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_5 , спадкоємцем якої був її чоловік ОСОБА_6 , який спадщину прийняв, але не оформив своїх спадкових прав (т. 1, а.с.51); свідоцтво про право на спадщину на спадкове майно у вигляді грошових внесків, що зберігаються у відділенні Ощадбанку № 3240 в с-щі Липова Долина Сумської області на рахунку № НОМЕР_3 з належними по ним процентами, а також з усіма компенсаційними рахунками відкритими на підставі цього рахунку № НОМЕР_3 , що належало ОСОБА_6 на підставі ощадкнижки виданої ощадбанком № НОМЕР_2 в с-щі Липова Долина 16 січня 1992 року (а.с.52).

ІНФОРМАЦІЯ_6 в м.Десна Козелецького району Чернігівської області у віці 52 роки померла ОСОБА_8 (а.с.59 зворотна т.1).

11 квітня 2008 року у Остерській державній нотаріальної конторі заведена спадкова справа №539/2008 після смерті ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_8 за заявою №516 ОСОБА_1 . Спадщину після сметрі ОСОБА_8 також прийняли в нотаріальному порядку ОСОБА_20 (чоловік померлої) та син померлої ОСОБА_21 (а.с.53,55 т.1).

ІНФОРМАЦІЯ_7 в м. Остер Козелецького району Чернігівської області помер ОСОБА_20 (а.с.68 зворотна т.1).

14 червня 2013 року у Остерській державній нотаріальної конторі заведена спадкова справа №90/2013 після смерті ІНФОРМАЦІЯ_7 ОСОБА_20 , за заявою ОСОБА_1 ОСОБА_21 своєю заявою від 05 липня 2013 року відмовився від прийняття спадщини за законом після смерті ОСОБА_20 на користь ОСОБА_1 (а.с.73, 73 зворотна, 74 зворотна т.1).

13 травня 2014 року ОСОБА_21 , ОСОБА_1 отримали свідоцтва про право на спадщину за законом, видане державним нотаріусом Остерської районної державної нотаріальної контори Велігоша Л.М. по 1/3 частці грошових вкладів з відповідним відсотками та нарахованою компенсацією кожному, що належало ОСОБА_8 (а.с.71).

13 травня 2014 року ОСОБА_1 отримала свідоцтво про право на спадщину за законом, а саме на 1/3 частку грошових вкладів з відповідним відсотками та нарахованою компенсацією, що належали ОСОБА_8 , спадкоємцем якої за законом був чоловік ОСОБА_20 , який прийняв спадщину, але не оформив своїх спадкових прав, та на грошові вклади з відсотками та нарахованою компенсацією, які належали ОСОБА_20 (а.с.82).

ОСОБА_1 з 23 листопада 2013 року набула безстроково статус особи з інвалідністю ІІІ групи через хвороби, пов`язані з впливом аварії на Чорнобильській АЕС, за висновком МСЕК їй протипоказані психоемоційні перевантаження. Позивачка також має статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 1) (а.с.46,53 т.1).

Відповідно до листа Головного управління Держгеокадастру у Сумській області № 167/167-20 від 4 лютого 2020 року земельна ділянка (пай площею 3,16 га) була надана ОСОБА_6 у склади фермерського господарства Чайки Ольги Іванівни (площа 25,3 га), на яку видавався Державний акт на право приватної власності на землю серії CM № б/н, зареєстрований за №30 від 11 січня 1995 року на підставі рішення Липоводолинської селищної ради від 4 березня1993 року ( а.с 41).

Із листа Липоводолинської районої державної адміністрації № 02-05/К-10 від 6 лютого 2020 року вбачаються відомості про те, що відповідно до розпорядження голови Липоводолинської районної державної адміністрації від 1 листопада 2004 року № 410 «Про надання дозволу на розробку технічної документації на виготовлення державних актів на право власності на землю для ведення товарного сільськогосподарського виробництва» земельна ділянка, яка надавалась ОСОБА_6 , була у складі селянського (фермерського) господарства ОСОБА_7 (площа 25,3 га приватна власність) (а.с. 42).

Із витягів із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачаються відомості про реєстрацію права приватної власності за ОСОБА_7 26 квітня 2021 року на земельну ділянку площею 3,0855 га (кадастровий номер 5923255100:02:003:0190), а на земельну ділянку площею 0,14 га (кадастровий номер: 5923255100:02:002:0222) – 21 грудня 2016 року (а.с.83-84 т.1).

ІНФОРМАЦІЯ_8 в селищі Липова Долина Роменського району Сумської області у віці 78 років померла ОСОБА_7 (а.с.187 т.1).

Вищевикладені обставини сторонами спору визнаються та розглядаються такими, що направді мали місце.

12 грудня 2022 року у приватного нотаріуса Роменського районного нотаріального округу Сумської області Бондаренко О.В. заведена спадкова справа №88/2022 після смерті ІНФОРМАЦІЯ_8 ОСОБА_7 , за заявою ОСОБА_5 та ОСОБА_4 (а.с.185-186).

8 березня 2025 року ОСОБА_5 та ОСОБА_4 отримали свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_7 , видане приватним нотаріусом Роменського районного нотаріального округу Сумської області Бондаренко О.В. по 1/2 частці земельної ділянки площею 3,0855 га (кадастровий номер 5923255100:02:003:0190), та по 1/2 частці земельної ділянки площею 0,14 га (кадастровий номер: 5923255100:02:002:0222) (а.с.231-232 т.1).

Із витягів із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачаються відомості про реєстрацію права приватної власності за ОСОБА_4 та ОСОБА_5 28 березня 2025 року по 1/2 частці земельної ділянки площею 3,0855 га (кадастровий номер 5923255100:02:003:0190), та по 1/2 частці земельної ділянки площею 0,14 га (кадастровий номер: 5923255100:02:002:0222) (а.с.87-90 т.1).

Рішенням Липоводолинського районного суду Сумської області від 17 листопада 2022 року задоволено позов ОСОБА_1 (справа № 581/409/22). Визнано за ОСОБА_1 , як набуте нею в порядку спадкування за законом, право власності на 2/3 частки земельної ділянки з кадастровим № 5923255100:02:003:0190, загальною площею 3,0855 га, та на 2/3 частки земельної ділянки з кадастровим № 5923255100:02:002:0222, загальною площею 0,14 га, які належали її діду ОСОБА_6 , що помер ІНФОРМАЦІЯ_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_9

23 грудня 2022 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за ОСОБА_1 зареєстровано право приватної, спільної часткової власності на 2/3 частини земельної ділянки площею 3,0855 га (кадастровий номер: 5923255100:02:003:0190), на 2/3 частини земельної ділянки площею 0,14 га (кадастровий номер: 5923255100:02:002:0222) на підставі рішення Липоводолинського районного суду Сумської області від 17 листопада 2022 року, яке набрало законної сили 22 грудня 2022 року (а.с.85-86 т.1).

Постановою Верховного Суду від 17 січня 2024 року (справа № 581/283/21) скасовано рішення Липоводолинського районного суду Сумської області від 22 листопада 2021 року та постанову Сумського апеляційного суду від 16 лютого 2022 року. Ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання недійсним державного акту серії ЯБ № 335691 від 20 грудня 2005 року на право власності на земельну ділянку у зв`язку із спливом строку позовної давності. Верховний Суд констатував, що відбулося порушення прав на спадщину ОСОБА_8 та її спадкоємців, зокрема, і ОСОБА_1 на отримання земельної ділянки у власність у розмірі частки (паю), яка за життя належала ОСОБА_6 . Разом із тим, вказав, що особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу в межах строку позовної давності, які минули (https://reyestr.court.gov.ua/Review/116606752, а.с.18-25 т.1).

Рішенням Липоводолинського районного суду Сумської області від 13 березня 2024 року, залишеним без змін постановою Сумського апеляційного суду від 03 жовтня 2024 року та постановою Верховного Суду від 28 серпня 2025 року, заяву Липоводолинської селищної ради задоволено. Скасовано за нововиявленою обставиною рішення Липоводолинського районного суду Сумської області від 17 листопада 2022 року. Відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання права власності на земельні ділянки у порядку спадкування за законом (справа № 581/409/22). Суди встановили, що зазначена обставина для перегляду рішення суду є нововиявленою у розумінні пункту 3 частини другої статті 423 ЦПК України, оскільки скасування рішення суду у справі № 581/283/21 має наслідком інше за змістом вирішення спору у справі № 581/409/22 щодо набуття у порядку спадкування ОСОБА_1 права власності на 2/3 частки спірних земельних ділянок, які належали її діду ОСОБА_6 та її матері. Тому, врахувавши чинність, після прийняття постанови Верховним Судом від 17 січня 2024 року у справі № 581/283/21, державного акту на право власності на землю, виданого на ім`я ОСОБА_7 , суди дійшли висновку, що рішення суду від 17 листопада 2022 року про визнання права власності на 2/3 частки земельної ділянки за ОСОБА_1 підлягає скасуванню за нововиявленою обставиною з ухваленням нового рішення суду про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 . У своєму рішенні Верховний Суд звернув увагу на те, що з огляду на спір, який виник між сторонами, наявність чинного державного акту на право власності на земельні ділянки, виданого на імя ОСОБА_7 , обраний ОСОБА_1 спосіб захисту не може бути розцінений як ефективний та такий, що відновить її порушене право, а тому суд позбавлений можливості захистити її право власності на належну їй частку спірного майна таким чином. За наявності чинності державного акту на право власності на землю, не може бути здійснено державну реєстрацію права власності за позивачем. Встановлення порушення прав позивача як під час розгляду цієї справи, так і під час розгляду справи № 581/283/21 ніким не оспорювалося. Але захисту таке право підлягає лише у разі визнання недійсним державного акту з одночасним визнанням права власності на спірний об`єкт, а у разі його подальшого відчуження чи спадкування - витребуванням цього майна (https://reyestr.court.gov.ua/Review/117669946, https://reyestr.court.gov.ua/Review/122124767, https://reyestr.court.gov.ua/Review/129961838).

У рішенні Липоводолинського районного суду Сумської області від 20 серпня 2019 року у справі № 581/478/18, яке набрало законної сили 02 грудня 2019 року, установлені нижченаведені фактичні обставини щодо виникнення та набуття ОСОБА_6 права на земельну ділянку (пай) в якості члена колгоспу, а саме:

Із фотокопії архівного витягу з протоколу №4 зборів уповноважених колгоспників колгоспу «Липоводолинський» від 12 лютого 1993 року вбачаються ті обставини, що повноважні збори постановили провести розподіл земельного та майнового паїв колгоспу «Липоводолинський» між працюючими колгоспниками станом на 15 вересня 1992 року та пенсіонерами, які вийшли на пенсію від колгоспу, і проживають на території селища Липова Долина. Під номером 206 до списку внесений ОСОБА_6 , як пенсіонер колгоспу «Липоводолинський» (дід позивачки по справі).

Рішенням Липоводолинської селищної Ради народних депутатів Липоводолинського району Сумської області від 4 березня 1993 року «Про розподіл бувшого колгоспу «Липоводолинський» на два господарства по річці Хорол» вирішено провести розподіл бувшого колгоспу «Липоводолинський» на два господарства по р. Хорол та закріпити правобережні землі в розмірі 1191 га сільськогосподарських угідь та колективним господарством «Липоводолинське», а лівобережні в розмірі 1911 га за асоціацією фермерів сільськогосподарських кооперативів «Хорол»; виділити земельні ділянки під селянське (фермерське) господарства. У відповідності до списку фермерських і кооперативних господарств асоціації фермерів і сільськогосподарських кооперативів «Хорол» по розподілу земельних паїв, що є додатком до вищезазначеного рішення, ОСОБА_7 виділено пай у розмірі 24,66 га та присадибна ділянка розміром 2,69 га, загальна площа земельного паю 27,35 га.

На виконання рішення сесії селищної Ради народних депутатів від 4 березня 1993 року начальником відділу земельних ресурсів району Голодним В.Д. складено акт та відведено в натурі земельну ділянки для організації фермерського господарства ОСОБА_7 із земель колективного сільського господарства «Липоводолинське» загальною площею 30,9 га, в тому числі сільськогосподарських угідь 30,9 га, з них ріллі 30,9 га, та у приватну власність 25,3 га, із них ріллі 25,3 га. Межі земельної ділянки закріплені на місцевості межовими знаками встановленого зразка.

Розпорядженням Представника Президента України від 03 серпня 1993 року № 178 ОСОБА_22 «Про реєстрацію селянських (фермерських) господарств» зареєстровані фермерські господарства та їх Статути з наданням права юридичної особи, включаючи фермерське господарство, де ОСОБА_7 зазначена головою одного з господарств. Статус асоціації фермерських господарств сел. Липова Долина Сумської області затверджено установчими зборами засновників від 01 січня 1993 року, документ зареєстровано 05 серпня 1993 року, засновниками цієї асоціації були власники фермерських господарств сел. Липова Долина, які об`єдналися з метою захисту їх інтересів, інтенсифікації виробництва та покращення якості продукції.

11 січня 1995 року ОСОБА_7 отримала державний акт на право приватної власності на землю площею 25,3 га для ведення селянського (фермерського) господарства на території Липоводолинської селищної Ради народних депутатів та державний акт на право постійного користування землею площею 5,6 га для ведення селянського (фермерського) господарства на території Липоводолинської селищної Ради народних депутатів.

Відповідно до довідки, виданої виконавчим комітетом Липоводолинської селищної ради № 1877 від 19 травня 2018 року, останнім постійним місцем проживання і реєстрації ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , була адреса: АДРЕСА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_11 ОСОБА_8 , як спадкоємиця за заповітом після смерті ОСОБА_6 , отримала свідоцтво про право на спадщину, посвідчене нотаріусом Липоводолинської районної нотаріальної контори Чорним В.В., за реєстровим номером 1335, на спадкове майно у вигляді житлового будинку в АДРЕСА_1 , що належало ОСОБА_19 , спадкоємцем якої був її чоловік ОСОБА_6 , який спадщину прийняв, але не оформив своїх спадкових прав.

Відповідно до довідки Липоводолинської районної державної нотаріальної контори № 165/01-16 від 24 лютого 2014 року, 18 липня 1996 року за заявою ОСОБА_8 в Липоводолинській районній державній нотаріальній конторі заведена спадкова справа №124/1996, після смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_6 , підтверджено посвідчення заповіту та видачу свідоцтв про право на спадщину.

04 червня 2004 року ОСОБА_7 звернулася із заявою до голови Липоводолинської селищної ради Романенка Г.П., в якій зазначала, що відповідно до проекту відводу земельних ділянок, затвердженого Липоводолинською селищною радою 4 березня 1993 року їй надано у власність 25,3 га та у постійне користування 5,6 га орних земель бувшого КСП «Хорол» для ведення фермерського господарства, право власності та користування якими посвідчено відповідними державними актами. До переданих їй у власність та користування ділянок включені ділянки членів її родини та близьких, а саме ОСОБА_23 , ОСОБА_6 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_12 , ОСОБА_26 із розрахунку 3,11 га у власність та 0,7 га у користування кожному. Ураховуючи невідповідність документації по наданню земельних ділянок вимогам сучасності, що порушує права кожного із зазначених громадян щодо власності на землю та розпоряджатись нею на власний розсуд, просила державний акт на право власності на землю СМ № б/н, виданий 11 січня 1995 року, та державний акт на право постійного користування землею СМ № б/н, виданий 11 січня 1995 року, визнати недійсними, а також надати дозвіл на розробку технічної документації по виготовленню державних актів на право власності на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва кожному з зазначених окремо, включивши до складу земель ріллю, яка перебувала у приватній власності.

Рішенням виконавчого комітету Липоводолинської селищної ради № 110 від 23 червня 2004 року вирішено порушити клопотання перед Липоводолинською районною державною адміністрацією про надання дозволу власникам земельних ділянок - колишнім членам АФГ «Хорол» та їх спадкоємцями на розробку технічної документації по виготовленню державних актів на право власності на землю для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, включивши до складу земель ріллю, яка перебуває у приватній власності з забезпеченням вимог ст. 25 Земельного кодексу України. Відповідно до додатку до рішення, до складу громадян, яким погоджується надання дозволу на розробку технічної документації про виготовленню державних актів на право власності на землю для ведення товарного сільськогосподарського виробництва під номер 117 включена ОСОБА_7 .

Розпорядженням голови районної державної адміністрації № 410 від 01 листопада 2004 року надано дозвіл НОМЕР_4 власникам земельних ділянок – колишнім членам АФГ «Хорол», в тому числі і ОСОБА_7 , на розробку технічної документації по виготовленню державних актів на право власності на землю для ведення товарного сільськогосподарського виробництва кожному громадянину та в спільну часткову власність згідно з додатками. Зокрема, до додатку № 3, яким затверджено Список громадян-співвласників земельних ділянок фермерських господарств, створених членами колишнього КСП «Хорол» на території Липоводолинської селищної ради, яким припинено право постійного користування землею, наданою для ведення селянського (фермерського) господарства до групи ОСОБА_7 включено померлого ОСОБА_6 .

Розпорядженням голови районної державної адміністрації № 180 від 25 квітня 2005 року погоджено договір про розподіл земельних ділянок між власниками земельних паїв колишніх членів АФГ «Хорол» та їх спадкоємців на території Липоводолинської селищної ради. Згідно з договором розподілу земельних паїв між власниками права на земельний пай ОСОБА_7 виділено дві земельні ділянки під номером 117, 118.

У 2005 році землевпорядною фірмою «Гео» на замовлення громадян, у тому числі і ОСОБА_7 , розроблено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельні ділянки власникам земельних паїв на території Липоводолинської селищної ради (колишнього АФГ «Хорол») Липоводолинського району, включаючи ОСОБА_7 на дві земельні ділянки площею 3,226 га.

Розпорядженням голови районної державної адміністрації № 285 від 07 червня 2005 року затверджено технічну документацію щодо складання документів, що посвідчують право на земельні ділянки власникам земельних паїв (колишніх членів АФГ «Хорол» та їх спадкоємців) на території Липоводолинської селищної ради та вирішено видати 303 громадянам – власникам земельних паїв згідно з додатком, в тому числі і ОСОБА_7 на дві земельні ділянки площею 3,226 га кожна (в тому числі, 3,085 га-рілля, 0,140 га - сіножаті), та видати державні акти на право приватної власності на землю для ведення товарного сільськогосподарського виробництва замість державних актів на право приватної власності на землю для ведення селянського (фермерського) господарства.

Актом про виділення в натурі (на місцевості) земельних паїв за бажанням громадян єдиним масивом від 17 червня 2005 року, передано в натурі земельні паї їх власникам єдиним масивом без закріплення меж земельних паїв межовими знаками в розмірах та зі складом угідь згідно з експлуатацією угідь, зазначеної у додатку розпорядження голови Липоводолинської райдержадміністрації № 285 від 07 червня 2005 року.

Актом прийомки робіт по складанню державних актів на право власності на земельні ділянки громадянам власникам земельних паїв колишнього КСП «Хорол» Липоводолинської селищної ради Липоводолинського району від 20 червня 2005 року, визначено правильність виконання робіт, перевірено оформлення всіх необхідних документів та геодезичних даних на встановлення меж землеволодіння.

20 грудня 2005 року ОСОБА_7 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯБ № 335691, на загальну площу 3,226 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Липоводолинської селищної ради Липоводолинського району Сумської області (https://reyestr.court.gov.ua/Review/83866637, а.с. 13-17 т.1).

Із відтворених технічних записів судових засідань у цивільній справі № 581/478/18, убачається надання двічі ОСОБА_7 , як відповідачем у зазначеній справі, пояснень щодо обставин, сукупний зміст яких полягав у тому, що її батько ОСОБА_6 при складанні заповіту керувався тим, що оскільки вона вже мала земельну ділянку у власності, то їй залишиться земельний пай, а її сестрі передав житловий будинок. Крім того вона працювала у колгоспі та мала право оформити пай, а сестра проживала в іншій області, її не цікавила земля, їй потрібні були гроші. Її сестра отримала свідоцтво про право власності на спадщину за заповітом, спірна земельна ділянка до складу спадщини не включена, оскільки правовстановлюючих документів не оформлено. Проте, на той час спадкоємець за заповітом ОСОБА_8 мала право і могла б довести право власності покійного батька ОСОБА_6 на земельний пай у судовому порядку, але вона, робити цього не стала, бо вирішила, що це марні витрати коштів. Після 1996 року ОСОБА_8 прожила ще 10 років, померла у 2006 році, не реалізувавши право вирішити питання в судовому порядку і пропустивши визначені законом строки позовної давності. Також наголошувала на тому, що жодних правовстановлюючих документів ОСОБА_6 у неї в наявності не було, а вона не приховувала і доступу до них не мала, оскільки на час смерті батька вже була у шлюбі, проживала своєю сім`єю в окремому домогосподарстві. Натомість ОСОБА_8 та ОСОБА_1 мали у своєму розпорядженні всі документи, що були у батьківському будинку. Після прийняття спадщини ОСОБА_8 продала батьківське домогосподарство разом із прилеглою землею, тому всі можливі і необхідні для цього правовстановлюючі документи у них були в наявності, і вони ними розпорядились на свою користь у повному обсязі. Жодних претензій як з боку позивачки, так і з боку спадкоємця, тобто її матері, ні в 1996 році, ні в 2004 роках їй не висловлювалось ні в усній, ні в письмовій формі. У 1993 році їй, та її родичам, документацію на земельні ділянки виготовляли у відповідних землевпорядних організаціях. При розподілі часток селянського (фермерського) господарства між його учасниками ступінь родинних зв`язків не досліджувався, земля розподілялась між членами колишнього господарства АФГ «Хорол». У правильності виготовлення документації ніхто із пайовиків не сумнівався. ОСОБА_6 земельна ділянка в натурі на місцевості не виділялась, кадастровий номер не присвоювався, земельний сертифікат на право власності на паї не видавався, у подальшому і державний акт на право власності на земельну ділянку станом на 1996 рік виданий на його ім`я не був. Тобто на момент смерті ОСОБА_6 не оформив право власності на землю, після його смерті право власності на земельний пай не підтверджено його спадкоємцями в судовому порядку, а тому успадковувати земельний пай й уважати його дідовою спадщиною у позивачів, включаючи ОСОБА_1 , підстави відсутні. Натомість у 1995 році вона на законних підставах отримала Державний акт на право власності на земельну ділянку, а у 2004 році вона підготувала і подала документи на розробку технічної документації по виготовленню для кожного окремо з пайовиків її селянського фермерського господарства державних актів на право власності на їх земельні ділянки. Протягом багатьох років вона потроху допомагала матеріально ОСОБА_1 13 липня 2004 року вона склала заповіт на користь позивачки ОСОБА_1 , яка була добре обізнана про нього.Твердження позивачки про те, що вона випадково у 2018 році дізналася про земельний пай діда, уважала таким, що не відповідає дійсності, оскільки вона мала вільний доступ до всіх наявних в неї документів. У 2004 році ні ОСОБА_8 , ні позивачка не скористались своїм правом, як спадкоємці, на переоформлення дідового паю, в якості спадщини (а.с. 58-67 т.2).

Норми права, якими регулювалися та регулюються спірні правовідносини, а також норми права, які підлягають застосуванню при вирішенні спору по суті

Відповідно до ст.1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно зі ст. 392 ЦК України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Статтею 1217 ЦК України визначено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно зі ст.1218 ЦК України спадщину складають всі права та обов`язки, які б належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

У зв`язку з тим, що спадкодавець ОСОБА_6 помер в 1996 році, то застосуванню для спадкових правовідносин підлягають норми Цивільного кодексу УРСР 1963 року.

Згідно зі ст. 524 Цивільного кодексу УРСР 1963 року спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.

Відповідно до ст. 530 ЦК УРСР 1963 року При відсутності спадкоємців першої черги або при неприйнятті ними спадщини, а також в разі, коли всі спадкоємці першої черги не закликаються до спадкування, успадковують у рівних частках: брати і сестри померлого, а також дід та бабка померлого як з боку батька, так і з боку матері (друга черга).

У відповідності до ст. 548 ЦК УРСР 1963 року для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв.

Згідно зі ст. 549 ЦК УРСР 1963 року визнається, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном або якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Оскільки у даній справі спір між його сторонами про витребування частин земельних ділянок виник у 2025 році, то застосуванню підлягають норми ЦК України від 16 січня 2003 року.

Відповідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно з нормами ч.1-4 ст.388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо:

1) воно було продане або передане у власність у порядку, встановленому для виконання судових рішень;

2) воно було продане такому набувачеві на електронному аукціоні у порядку, встановленому для приватизації державного та комунального майна.

Держава, територіальна громада, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті, також не може витребувати майно від добросовісного набувача на свою користь, якщо:

1) з моменту реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності першого набувача на нерухоме майно, передане такому набувачеві з державної або комунальної власності у приватну власність, незалежно від виду такого майна, минуло більше десяти років;

2) з дати передачі першому набувачеві з державної або комунальної власності у приватну власність нерухомого майна, щодо якого на момент такої передачі законодавством не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності, минуло більше десяти років.

Зміна першого та подальших набувачів не змінює порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування майна, передбаченого цією частиною.

Дія положень цієї частини не поширюється на випадки, якщо майно на момент вибуття з володіння держави або територіальної громади належало:

а) до об`єктів критичної інфраструктури;

б) до об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави;

в) до об`єктів та земель оборони;

г) до об`єктів або територій природно-заповідного фонду, за умови наявності підтвердних документів про статус таких об`єктів (територій) на момент вибуття з володіння;

ґ) до гідротехнічних споруд, за умови наявності підтвердних документів про статус таких об`єктів на момент вибуття з володіння;

д) до пам`яток культурної спадщини, які не підлягали приватизації.

Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Відповідно до пункту 1 Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» (далі - Порядок паювання земель) встановлено, що паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі, створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств. Паювання земель радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств здійснюється після перетворення їх на колективні сільськогосподарські підприємства.

Право на земельну частку (пай) згідно з пунктом 2 Порядку паювання земель мають члени сільськогосподарського підприємства, кооперативу, акціонерного товариства, у тому числі, пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.

При вирішенні спору про спадкування права на земельну частку (пай) основним документом, що посвідчує таке право, є сертифікат про право на земельну частку (пай).

Відповідно до частини першої статті 22 та частини другої статті 2 Земельного кодексу України (далі - ЗК України від 18 грудня 1990 року) (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) право власності на землю виникає після одержання документа, що посвідчує це право. Державний акт на право колективної власності на землю видається колективному сільськогосподарському підприємству, сільськогосподарському кооперативу, сільськогосподарському акціонерному товариству із зазначенням розмірів земель, що перебувають у власності підприємства, кооперативу, товариства і у колективній власності громадян. До державного акта додається список цих громадян.

Статтею 5 Земельного кодексу України (редакції 1990 року) передбачалося, що земля може належати громадянам на праві колективної власності. Суб`єктами права колективної власності на землю є колективні сільськогосподарські підприємства, сільськогосподарські кооперативи, садівницькі товариства, сільськогосподарські акціонерні товариства, у тому числі створені на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств. Розпорядження земельними ділянками, що перебувають у колективній власності громадян, здійснюється за рішенням загальних зборів колективу співвласників. Кожний член колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства у разі виходу з нього має право одержати свою частку землі в натурі (на місцевості), яка визначається в порядку, передбаченому частинами шостою і сьомою статті 6 цього Кодексу.

Із аналізу цієї норми, а також положень Указу Президента України «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки» від 03 грудня 1999 року №1529/99, якими передбачено, зокрема, на основі колективних сільськогосподарських підприємств створення приватних (приватно-орендних) підприємств, селянських (фермерських) господарств, господарських товариств, сільськогосподарських кооперативів, інших суб`єктів господарювання, заснованих на приватній власності (далі - приватні формування) вбачається, що відносини права колективної власності на земельні ділянки припиняться з часу ліквідації відповідних суб`єктів права колективної власності на землю та не допускають правонаступництва.

Відповідно до частини 3 статті 78 Земельного кодексу України від 25.10.2001 року земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності. Тобто, на сьогоднішній день право колективної власності не передбачено діючим законодавством.

Відповідно до частини 4 статті 91 Цивільного кодексу України цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Статтею 11 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» №899-ІV від 05 червня 2003 року (далі Закон №899-ІV) визначені особливості встановлення меж земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв). Зокрема, у частині першій цієї статті визначено (в редакції, що діяла на час видачі державних актів), що встановлення меж земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку.

04 лютого 2004 року Кабінетом Міністрів України прийнята постанова №122 «Про організацію робіт та методику розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв)». У пунктах 2 і 3 цієї Постанови визначено, що організація робіт з розподілу земельних ділянок у межах одного сільськогосподарського підприємства між власниками земельних часток (паїв), які подали заяви про виділення належних їм земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості), здійснюється відповідною сільською, селищною, міською радою чи райдержадміністрацією за місцем розташування земельних ділянок згідно з проектом. У разі виявлення після розробки проекту факту невключення одного чи кількох громадян, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку, спадкоємців права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом, інших громадян та юридичних осіб України, які відповідно до законодавства набули право на земельну частку (пай), до списку власників земельних часток (паїв), на підставі якого був складений проект, сільська, селищна, міська рада чи райдержадміністрація може прийняти рішення (розпорядження) про: коригування проекту землевпорядною організацією з метою забезпечення громадян необхідною кількістю земельних ділянок (на підставі відповідного договору); надання зазначеним громадянам земельних ділянок із земель запасу чи резервного фонду у розмірі відповідної земельної частки (паю). У разі неприйняття сільською, селищною, міською радою чи райдержадміністрацією рішення (розпорядження) щодо коригування проекту або надання таких ділянок із земель запасу чи резервного фонду питання вирішується у судовому порядку.

Відповідно до частин першої та другої статті 78 ЗК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Згідно з частиною першою статті 116 ЗК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Згідно з частиною першою статті 125 ЗК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

На підставі частини першої статті 126 ЗК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті.

У пункті 16 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України визначено, що громадянам - власникам земельних часток (паїв) за їх бажанням виділяються в натурі (на місцевості) земельні ділянки з видачею державних актів на право власності на землю.

Відповідно до норм ч.1-3,5 ст.2 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» від 20 грудня 1991 року N 2009-XII (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) передбачалося те, що селянське (фермерське) господарство є формою підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією. Членами селянського (фермерського) господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 16-річного віку, та інші родичі, які об`єдналися для роботи в цьому господарстві. Членами селянського (фермерського) господарства не можуть бути особи, в тому числі родичі, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом, угодою). Селянське (фермерське) господарство може бути створено однією особою. На ім`я голови селянського (фермерського) господарства видається відповідно Державний акт на право приватної власності на землю, Державний акт на право постійного користування землею. З ним укладається договір на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди. Складаються також інші документи відповідно до законодавства України.

Статтею 7 зазначеного закону регулювалися особливості надання земельних ділянок членам колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство. Зокрема, члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, які побажали вести селянське (фермерське) господарство, мають право безперешкодного виходу з них.За рішенням районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Ради народних депутатів їм передаються безплатно у приватну власність земельні ділянки в межах середньої земельної частки, що вилучається із земель зазначених підприємств, кооперативів, акціонерних товариств, та, крім того, передаються у приватну власність за плату і надаються у користування земельні ділянки із земель запасу. Розмір земельної ділянки, що передається безплатно у приватну власність члену колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, визначається на рівні середньої земельної частки, що обчислюється в порядку,передбаченому статтею 6 Земельного кодексу України. Кадастрова оцінка земельної ділянки, що вилучається, повинна бути, як правило, на рівні середньої по господарству. У разі надання земельних ділянок для ведення селянського (фермерського) господарства з оцінкою нижче від середньої кадастрової по господарству встановлюються пільги відповідно до статті 10 цього Закону.

Висновки суду по суті спору та спростування доводів сторін у справі

1. Із урахуванням установлених обставин справи й досліджених доказів, пояснень сторін та їх представників, суд вбачає виникнення між сторонами справи цивільного спору про витребування спадкоємцем померлого спадкодавця ОСОБА_1 частини земельних ділянок (паю), які не були оформлені на ім`я першого за його життя, у двох спадкоємців померлої ОСОБА_7 , остання набула право власності на спірні частини земельних ділянок з порушенням прав померлого спадкодавця ОСОБА_6 . Цивільний спір у даній справі врегульований вищенаведеними нормами права.

2. Із досліджених доказів по справі вбачається набуття за свого життя у січні 1995 року ОСОБА_6 , на підставі норм ст.22 ЗК України (в редакції 1990 року), ст. 4-7 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» (в редакції 1991 року), вищенаведених указів Президента України, права на земельну частку (пай) в умовній частині земельної ділянки (паю) загальною площею 25,3 га з призначеної для ведення селянського (фермерського) господарства, в якості члена селянського господарства ОСОБА_7 (невизначена на той час частка у праві зазначеного спадкодавця дорівнювала умовні 3,62 га). У подальшому, з травня 1996 року по грудень 2005 року, зазначена умовна частина земельного паю у загальній земельній ділянці площею 25,3 га, належна в силу закону ОСОБА_6 , з порушенням вимог ч.1-4 ст.17, ч.1 ст. 22, ч.2 ст. 50, ч.1,2 ст. 51 ЗК України 1990 року, ст.12,116,118,125 ЗК України 2001 року, ст. 534,548 ЦК УРСР 1963 року, ст. 1225, 1268-1270 ЦК України 2003 року, переоформлена на праві приватної власності на ім`я ОСОБА_7 . Однак, за свого життя ОСОБА_6 не отримав належним чином оформлених правоустановлюючих документів на право власності на земельну ділянку відповідної площі (ні сертифікату на право на земельні частки (пай), ні державного акту на право приватної власності на земельну ділянку він не отримував, процедуру оформлення та видачі зазначених документів в установленому порядку за свого життя не ініціював).

Відповідно станом на день подання даного позову у позивача та у спадкодавців ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , ОСОБА_20 , були відсутні та не видавалися на їх ім`я належним чином оформлені правоустановлюючі документи у підтвердження прав зазначених осіб на вказану умовну частину земельної ділянки (паю), яка на даний час успадкована ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , як спадкоємцями за законом ОСОБА_7 .

За змістом норм ст.387, 388 ЦК України витребувати із незаконного та безпідставного володіння у будь-якої фізичної особи можна лише індивідуально визначене нерухоме майно, яке належить на праві власності такій фізичній особі. Тобто у порядку віндикації витребовуються від незаконних володільців виключно визначене в цивільного обігу майно (власність), яке на підставі відповідних правоустановлюючих документів, належить саме її власнику (власникам).

У даній справі установлено та не заперечується позивачем, представником співвідповідачів ті обставини, що умовна частина земельної частки (паю) приблизної площі 3,62 га у загальній земельній ділянці площею 25,3 га для ведення селянського (фермерського) господарства, в якості члена селянського (фермерського) господарства ОСОБА_7 , належним чином не була оформлена на ім`я спадкодавця ОСОБА_6 із видачею йому відповідних правоустановлюючих документів та з відведенням такої земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Отже, за свого життя у ОСОБА_6 виникло право на невизначену індивідуальними ознаками земельну частку (пай) без встановлення її точної площі та місцярозташування на місцевості, проте процедура набуття права власності на це майно спадкодавцем та його спадкоємцями не завершилася встановленням меж спірних частин земельних ділянок в натурі (на місцевості) та одержанням документа, що посвідчує право власності на них, як це передбачалося діючою на час виникнення спірних правовідносин нормою ст.22 ЗК України у редакції 1990 року.

Також, суд вважає, що частини земельних ділянок, які не сформовані як окремий об`єкт цивільних правовідносин шляхом визначення їх площ, меж та присвоєння кадастрових номерів, не можуть бути предметом віндикаційного позову заявленого у даній справі.

На думку суду, спадкоємець померлої фізичної особи може витребувати від незаконного володільця лише те успадковане ним майно, яке було оформлене на ім`я спадкодавця за життя останнього, як власність з видачею на ім`я останнього відповідного правоустановлюючого документа. Натомість у даній справі на ім`я позивача, як спадкоємця її матері та її діда, не оформлялися та не видавалися правоустановлюючі документи у підтвердження її права власності на 2/3 частини земельних ділянок площами 3,08 га, 0,14 га із кадастровими номерами 5923255100:02:003:0190, 5923255100:02:002:0222 відповідно. Рішення місцевого суду від 17 листопада 2022 року у справі № 581/409/22, яким визнавалося в порядку спадкування право власності за ОСОБА_1 на 2/3 часток двох спірних земельних ділянок, які належали ОСОБА_6 , станом на день подання заявленого позову та вирішення даного спору скасовано за нововиявленими обставинами ( ІНФОРМАЦІЯ_9 ІНФОРМАЦІЯ_12 ІНФОРМАЦІЯ_13 ІНФОРМАЦІЯ_14

Із урахуванням вищенаведеного, суд не вбачає, визначених ст.387,388 ЦК України, законних підстав для витребування від відповідачів на користь позивача 2/3 частин двох вищезазначених земельних ділянок; вимога про витребування частин земельних ділянок без їх формування в якості об`єктів цивільних правовідносин є неналежним способом захисту права позивача, як спадкоємця померлого ОСОБА_6 .

Із огляду на зазначене, суд уважає за необхідне відмовити у задоволенні заявленого позову у зв`язку з його необгрунтованістю.

Вищевикладені висновки суду узгоджується із наближеними за своєю суттю правовими позиціями суду касаційної інстанції, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, від 19 листопада 2019 року в справі № 911/3680/17, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, від 07 листопада 2018 року по справі № 488/6211/14-ц, ід 20 липня 2022 року у справі № 923/196/20, у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 01 серпня 2019 року у справі № 703/333/17, від 18 вересня 2024 року в справі № 751/1620/23, від 30 липня 2020 року в справі № 752/13695/18.

3. Із приводу поданої представником відповідача заяви про застосування позовної давності у даному спорі, суд зазначає наступне.

У ЦК України позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 цього Кодексу). Тобто, позовна давність встановлює строки захисту цивільних прав. Визначення початку відліку позовної давності міститься в статті 261 ЦК України, відповідно до частини першої якої перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За змістом зазначених норм права початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд, що підтверджується правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові цього суду № 6-3089ц15 від 08 червня 2016 року.

При цьому, загальна позовна давність для даного спору встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

За змістом статей 256, 261 і 267 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. У даній справі та у рішенні місцевого суду від 20 серпня 2019 року (справа №581/478/18) судом установлені порушення права позивача на спадкове майно після смерті її діда ОСОБА_6 , яке повинно було бути успадковано матір`ю позивачки після смерті її батька, та частково батьком позивачки після смерті його дружини.

Представником відповідачів ОСОБА_3 у даній справі заявлено про застосування строків позовної давності до вимог позивача у даній справі. При цьому, представник відповідача пов`язує початок перебігу строку позовної давності з днем отримання ОСОБА_7 державного акту про право власності на земельну ділянку – з 20 грудня 2005 року (а.с.13-14 т.2).

Вирішуючи питання про застосування за заявою представника відповідачів у даному спорі, суд виходить з того, що для правильного застосування частини першої статті 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність позивачів про порушення їх прав (суб`єктивний аспект), а й їх об`єктивна можливість знати про обставини порушення їх прав (об`єктивний аспект).

Установлюючи початок перебігу у даній справі строку позовної давності для захисту прав позивача та певного юридичного факту чи події, з якою пов`язується закінчення загального строку позовної давності для ОСОБА_1 , суд виходить із правових позицій, сформульованих у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі N 369/6892/15-ц, від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2201/15-ц. На думку суду, у даній справі позивачка стала достовірно обізнаною й такою, що безпосередньо дізналася про обставини порушення її права на спадщину в частині спірних земельних ділянок (паю) саме з дня отримання нею свідоцтв про право на спадщину за законом після смерті її матері ОСОБА_8 та її батька ОСОБА_20 , зі змісту яких чітко проглядається невключення частин спірних земельних ділянок (паю) до складу спадщини, яка перейшла в порядку спадкування до матері позивачки після смерті її батька ОСОБА_6 , та частково після смерті ОСОБА_20 , як чоловіка матері позивача ОСОБА_1 (тобто з 13 травня 2014 року). При цьому, позивачка на той час уже була достовірно обізнана про набуття її дідом статусу члена колгоспу «Липоводолинський» і відповідно через свою трудову участь виникнення у нього права на земельний пай.

Із огляду на те, що позивачка до суду з позовом у даній справі звернулася лише 29 вересня 2025 року, то загальний (трирічний) строк позовної давності, із урахуванням часу запровадження карантину, пов`язаного з пандемією короновірусу, введення на території України воєнного стану, станом на день подачі даного позову вже сплив. Позивачка не навела суду будь-яких обставин, які б можна вважати поважними, та які об`єктивно, непереборно та незалежно від її волі перешкоджали б їй подати вищевказаний позов у межах трирічного строку позовної давності, а також не клопотала перед судом про його поновлення з таких поважних причин.

Зазначені висновки суду узгоджуються із наближеними правовими позиціями, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц, від 7 листопада 2018 року у справі № 575/476/16-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (п.73), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (п.80), від 5 грудня 2018 року у справах № 522/2202/15-ц (п.61), № 522/2201/15-ц (п.62), № 522/2110/15-ц (п.61), від 7 серпня 2019 року у справі № 2004/1979/12 (п.71), від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 (п.134), від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16, від 05 грудня 2018 року по справі № 522/2201/15-ц, у постанові Касаційного цивільного суду від 26 березня 2025 року у справі № 758/11320/20.

Разом із цим, застосовуючи норми ч.4 ст.267 ЦК України у даному спорі, суд уважає за необхідне окремо не відмовляти у задоволенні заявленого позову у повному обсязі у зв`язку зі спливом загального строку позовної давності, оскільки ухвалювати рішення про відмову у задоволенні позову одночасно з двох підстав як у зв`язку із його необгрунтованістю, так і через пропуск строку звернення до суду є неприпустимим через взаємовиключність двох зазначних вище підстав.

Натомість суд по даному спору уважає за необхідне обмежитись констатацією у рішенні обставини про пропуск позивачем у даному спорі загального строку позовної давності без поважних причин.

Довід ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2 про те, що про порушення її прав на спадкове майно позивачка дізналися у січні 2018 року під час бесіди із ОСОБА_7 по місцю проживання останньої, суд уважає непереконливим та надуманим, а також таким, який не ґрунтується на вищенаведених нормах закону та установлених обставинах справи й такий мотив пов`язується із підлаштуванням позивача під обставини даної справи, оскільки до пояснень позивача ОСОБА_1 суд ставиться критично з огляду на зацікавленість позивача у позитивних результатах вирішення даного спору із одночасним перебуванням позивача у певній мірі недоброзичливих відносинах із ОСОБА_7 за життя останньої. Також суд приймає до уваги, що ОСОБА_7 за свого життя заперечувала факт такої розмови під час зустрічі з ОСОБА_1 та її чоловіком у січні 2018 року без присутності будь-яких інших сторонніх чи близьких осіб, зазначаючи про те, що подружжя ОСОБА_18 і так були обізнані про належність (переоформлення) спірного майна на ім`я ОСОБА_7 ще раніше, отримували орендну плату у натуральній формі, а ОСОБА_1 була проінфрмована про складання ОСОБА_7 на її ім`я заповіту на все належне їй майно, включаючи спірні частини земельних ділянок, що сукупно не узгоджується із наведеними вище суб`єктивним та об`єктивним аспектами виникнення у сторони позивача права на позов. Також у даному спорі частини земельного паю, права на які мав дід позивачки, ніколи не вибували із незаконного володіння останнього через неоформлення прав на пай ні спадкодавцем, ні його спадкоємцями, а тому позивачка не могла вперше дізнатися про порушення свого права на вказане неоформлене майно у січні 2018 року.

На думку суду, довід представника відповідачів про необхідність відліку загального строку позовної давності від дати видачі ОСОБА_7 державного акту на право приватної власності 20 грудня 2005 року також не грунтується на двох вищенаведених складових аспектах позовної давності та на досліджених судом доказах, оскільки у матеріалах справи відсутні докази особистого ознайомлення позивача із текстом зазначеного правоустановлюючого документа та отримання нею його копії у певну дату та час, або інформування позивача із певних джерел про його видачу ОСОБА_7 саме у грудні 2005 року, проте об`єктивна можливість дізнатися про порушення її спадкового права після смерті її діда виникла саме після отримання ОСОБА_1 свідоцтв про право на спадщину за законом після смерті її матері та батька, будучи при цьому достовірно обізнаною про набуття її дідом ОСОБА_6 статусу члена колгоспу «Липоводолинський», де він тривалий час працював.

Також, на думку суду, початок перебігу загального строку позовної давності у даній справі для позивача не можна обраховувати ні з дня видачі оспорюваного державного акту, ні з дня складання ОСОБА_7 та користь ОСОБА_1 заповіту, оскільки станом на 20 грудня 2005 року і відповідно станом на 13 липня 2004 року мати позивачів у даній справі ОСОБА_8 була жива й мала практичні можливості здійснити дії по захисту свого права на спадщину після смерті свого батька ОСОБА_6 , а позивачка не могла довідатися і не довідалася про порушення її права у майбутньому.

Довід представника позивача про правову можливість витребування частини земельної ділянки без попереднього визначення її часток та без отримання правоустановлюючого документа з посиланням на висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц, суд уважає непереконливим, оскільки застосування цієї правової позиції у даному спорі не є актуальним через відміний від даного спору предмет та підставу позову (у зазначеній справі порушувалося питання про витребування вже сформованих земельних ділянок комунальної власності з визначеними кадастровими номерами від юридичної особи, які вибули з володіння власника у період дії мораторію на відчуження землі).

4. Отже, у задоволенні заявленого позову суд вважає за необхідне відмовити лише з підстави його необгрунтованості з метою остаточного вирішення по суті даного цивільного спору.

Розподіл судових витрат по справі

Відповідно до ст.137, ч.1,2 ст.141 ЦПК України судовий збір, витрати на професійну правничу допомогу, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на співвідповідачів.

ОСОБА_1 , як особа, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (1 категорія), на підставі п. 10 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» звільнена від сплати судового збору за подання будь-якого позову до суду (а.с.12 т.1). Ураховуючи норми п. 2 ч.2 ст. 141 ЦПК України та повну відмову у задоволенні заявленого позову, то всі судові витрати у даній справі покладаються на позивача і відповідно суд не вбачає процесуальної підстави для проведення розподілу витрат за надану правничу допомогу представником ОСОБА_2 у розмірі 28200 грн.

Керуючись ст. 2,4,12,13,81,89,141, 263-265 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про витребування 2/3 частини земельних ділянок у повному обсязі.

Рішення суду може бути оскаржено до Сумського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 (зареєстрована адреса місця проживання: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер платника податків НОМЕР_5 ).

Співвідповідач: ОСОБА_4 (зареєстрована адреса місця проживання: АДРЕСА_3 , ідентифікаційний номер платника податків НОМЕР_6 ).

Співвідповідач: ОСОБА_5 (зареєстрована адреса місця проживання: АДРЕСА_4 , ідентифікаційний номер платника податків НОМЕР_7 ).

Повне рішення суду складено 09 квітня 2026 року.

Суддя Д. В. Бутенко