Рішення від 30 березня 2026 р. у справі №489/9961/25 — Центральний районний суд м. Миколаєва

Справа № 489/9961/25

н\п 2/490/1762/2026

Центральний районний суд м. Миколаєва

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 березня 2026 року м. Миколаїв

Центральний районний суд м.Миколаєва у складі:

головуючого судді Шолох Л.М.,

при секретарі Шведюк Д.О.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу дійсним, -

В С Т А Н О В И В:

07.01.2026 року, відповідно до ухвали Інгульського районного суду м. Миколаєва від 16.12.2025 року, до Центрального районного суду м. Миколаєва надійшла позовна заява від ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , в якому позивач просив суд ухвалити рішення, яким визнати договір купівлі-продажу №1820 від 11.11.2000 року, здійснений на Універсальній біржі «Південь» дійсним.

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 08.01.2026 року справу прийнято до свого провадження суддею Шолох Л.М. та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідач ОСОБА_2 правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.

Зважаючи на зазначене, суд дійшов висновку про можливість проведення розгляду справи.

Дослідивши матеріали справи, надавши оцінку доказам, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що між ОСОБА_2 (продавець) та ОСОБА_3 (покупець) на Універсальній біржі «Південь» 11.11.2000 року укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна №1820 – гаражу № НОМЕР_1 , що розташований за адресою: м. Миклаїв, авто кооператив «Стапель».

Згідно із пунктом 2 цього договору, продаж вчинено за 1 500 гривень, які продавець одержав повністю до підписання цього договору.

Також у договорі зазначено, що договір підлягає реєстрації в БТІ міста Миколаєва. Цей договір відповідно до статті 15 Закону України «Про товарну біржу» зареєстровано на Універсальній біржі «Південь» в журналі реєстрації біржових угод, реєстровий №1820.

Відповідно до наданої 08.11.2025 року КП «ММБТІ» інформації, станом на 28.12.2012 року, право власності на гараж № НОМЕР_1 за адресою: м. Миколаїв АГК «Стапель» зареєстровано за – ОСОБА_2 в цілому на підставі свідоцтва про право власності від 10.11.2000 року.

Також в матеріалах справи наявна копія технічного паспорта на гараж № НОМЕР_1 , кооператив «Стапель», в графі власник якого вказано – ОСОБА_2 , свідоцтво про право власності від 10.11.2000 року.

ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 , копія якого наявна в матеріалах справи.

Позивач у справі ОСОБА_1 звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті свого чоловіка та за її заявою приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Ласурією С.А. заведено спадкову справу.

Вирішуючи питання щодо обґрунтованості позовної вимоги про визнання договору купівлі-продажу гаражу №612, що розташований за адресою: м. Миколаїв, авто кооператив «Стапель», суд зазначає таке.

Частиною 1 ст.15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч.1 ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленого цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно п.4 Прикінцевих іперехідних положень Цивільного кодексу України 2003 року(далі - ЦК України), що набрав чинності 01 січня 2004 року, цей Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.

Оскільки спірний договір купівлі-продажу нерухомості укладений та зареєстрований Універсальною біржею «Південь» в 2000 році, то при вирішенні спору підлягають застосуванню положення Цивільного кодексу Української РСР 1963 року(далі -ЦК Української РСР),Закону України «Про власність», Закону України «Про товарну біржу».

Відповідно до ст. 49Закону України «Про власність», чинного на час виникнення спірних правовідносин, володіння майном вважається правомірним, якщо інше не буде встановлено судом.

Згідно з ст.1Закону України «Про товарну біржу» товарна біржа є організацією, що об`єднує юридичних і фізичних осіб, які здійснюють виробничу і комерційну діяльність, і має замету надання послуг в укладенні біржових угод, виявлення товарних цін, попиту і пропозицій на товари, вивчення, упорядкування і полегшення товарообігу і пов`язаних з ним торговельних операцій. Крім того, статтею 2 Законувстановлено, що основними принципами діяльності товарної біржі є рівноправність учасників біржових торгів, застосування вільних (ринкових) цін, публічність проведення біржових торгів.

На товарних біржах здійснюються біржові операції, які повинні відповідати сукупності вимог, установлених статтею 15 Закону, згідно з якою угода вважається укладеною на біржі: якщо вона являє собою купівлю-продаж, поставку та обмін товарів, допущених до обігу на товарній біржі; якщо її учасниками є члени біржі; якщо вона подана до реєстрації та зареєстрована на біржі не пізніше наступного за здійсненням угоди дня.

При цьому слід зазначити, що чинним законодавством України на момент вчинення правочину не було передбачено такої форми угоди, як біржова.

Набуття права власності це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти.

Згідноз ст. 41 ЦК Української РСР угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов`язків.

Відповідно дост. 42 ЦК Української РСР угоди можуть укладатися усно абов письмовій формі (простій чи нотаріальній).

Водночас згідно зіст. 47 ЦК Української РСР нотаріальне посвідчення угод обов`язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадкахнотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди.

За змістом статей 128,153 ЦК Української РСР право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Договір вважається укладеним, коли між сторонами в повній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 224 ЦК Української РСР за договором купівлі-продажу продавець зобов`язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти майно та сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 227 ЦК Української РСР передбачалася обов`язкова нотаріальна форма договору купівлі-продажу житлового будинку (квартири) і його реєстрація органами місцевого самоврядування.

Відповідно дост.15 Закону України «Про товарну біржу» угоди, зареєстровані на біржі, непідлягають нотаріальному посвідченню.

Однак за загальним правилом, визначеним у статтях 47, 227 ЦК Української РСР, договори купівлі-продажу нерухомості підлягали нотаріальному посвідченню.

Таким чином, у період укладання договору купівлі-продажу №1820 існувала колізія у чинному законодавстві, оскільки згідно зі статтями 224, 227 ЦК Української РСРдоговір купівлі-продажу житлових будинків (квартир) повинен бути нотаріально засвідчений, якщо хоча б одна зі сторін є громадянином, а недотримання даної вимоги тягне недійсність договору. Проте, згідно зістаттею 15 Закону України «Про товарну біржу», біржі мають право вчиняти угоди з будь-якими видами нерухомості і такі угоди не підлягають наступному нотаріальному посвідченню.

За загальним правилом, право власності у набувача за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом чи договором (ч. 1ст. 128 ЦК Української РСР), а відповідно дост. 153 ЦК Української РСРдоговір вважається укладеним, якщо сторонами досягнуто згоди по всіх істотних умовах договору.

Отже, нормист. 227 ЦК Української РСРспрямовані безпосередньо на встановлення форми договору купівлі-продажу житлового будинку. Тобто, правові норми, закріплені цією статтею, мають спеціальний характер по відношенню до відповідних договорів, тоді якст.15 Закону України «Про товарну біржу`закріплює умови, за наявності яких угоду можна вважати біржовою. З цього випливає, що положенняст.15 Закону України «Про товарну біржу`по відношенню до угод про відчуження нерухомого майна житлового призначення мають загальний характер. Тобто, закон спеціальний переважає закон загальний.

Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 26 листопада 2018 року справа №205/8493/16-ц (провадження №61-40951св18), від 01 квітня 2020 року в справі №754/1466/15-ц (провадження №61-11804св18), від 21 липня 2021 року в справі № 640/3509/19 (провадження № 61-10287св20).

Крім того, Пленум Верховного Суду України у своїй постанові «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними» від 28 липня 1978 року №3 (із змінами і доповненнями, внесенимипостановами Пленуму Верховного Суду України від 25 грудня 1992 року №13тавід 25 травня 1998 року №15) роз`яснив, що з підстав недодержання нотаріальної форми визнаються недійсними тільки ті угоди, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов`язковому нотаріальному посвідченню, зокрема договори довічного утримання, застави, купівлі-продажу, в тому числі при придбанні на біржових торгах, міни або дарування жилого будинку (квартири) чи його (її) частини.

Таким чином, угоди щодо придбання на біржових торгах жилого будинку (квартири) чи його (її) частини вимагають оформлення в нотаріальній формі.

Ураховуючи вищевикладене, немає різниці, де фізичні або юридичні особи уклали угоду - на біржі чи поза нею. Тому необхідно дотримуватися законодавчо встановленої форми угод про відчуження нерухомого майна незалежно від місця, де ці угоди укладаються.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 21 липня 2021 року в справі № 640/3509/19 (провадження № 61-10287св20).

Крім того, частиною 2ст. 220 ЦК Українивстановлено, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

У постанові Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 389/122/16ц (провадження № 61-12634св18) зазначено, що для визнання судом угоди дійсною повинен мати місце не лише факт повного чи часткового виконання угоди, що потребує нотаріального посвідчення, а також факт ухилення іншою стороною від нотаріального оформлення угоди.

За правилами статей 12, 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З матеріалів справи слідує, що оскаржуваний договір купівлі-продажу укладено та зареєстровано на Універсальній біржі «Південь» за № 1820, який не був посвідчений нотаріально та не зареєстрований в КП «МБТІ».

Враховуючи відсутність реєстрації спірного договору в КП «МБТІ» (за даними КП «МБТІ» власником спірногогаражу № 612 є ОСОБА_2 ) та відсутність доказів досягнення сторонами згоди по всіх істотних умовах договору, ухилення продавця від нотаріального посвідчення цього договору та відсутність реєстрації такого договору в КП «ММБТІ».

За такого у задоволенні позовних вимог про визнання договору купівлі-продажу дійсним слід відмовити.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України судові витрати, понесені позивачем у зв`язку з розглядом справи, належить віднести на її рахунок.

На підставі викладеного, керуючись статтями 12, 13, 259, 264, 265, 273 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу дійсним - відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Миколаївського Апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Л.М. Шолох