Рішення від 08 квітня 2026 р. у справі №440/9404/24 — Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2026 року м. ПолтаваСправа № 440/9404/24

Полтавський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді – Головка А.Б., розглянув у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльність щодо нерозгляду заяви про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації від 18.07.2024 року; зобов`язання розглянути заяву про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації від 18.07.2024 року та прийняти рішення відповідно до закону.

Підставою для звернення до суду позивач визначив порушення своїх прав у зв`язку з бездіяльністю щодо нерозгляду заяви та ненадання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до вимог пункту 9 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 12.08.2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі 440/9404/24 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідач своїм правом на надання відзиву на позовну заяву не скористався, у визначений судом строк такого відзиву до суду не подав.

Справу розглянуто судом за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відповідно до пункту 1 частини шостої статті 12 та частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося на підставі частини четвертої статті 229 КАС України.

Дослідивши письмові докази, суд встановив такі обставини та відповідні до них правовідносини.

18 липня 2024 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку АТ "Укрпошта" рекомендованим поштовим відправленням №6100355943492 направлено до ІНФОРМАЦІЯ_1 заяву про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 9 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

До заяви були додані: - Копія паспорту ОСОБА_1 ; копія картки платника податків; копія паспорту ОСОБА_2 ; копія картки платника податків; копія висновку № 91; копія закордонного паспорту ОСОБА_3 ; копія посвідки на постійне проживання; відповідь на адвокатський запит.

Вважаючи, що відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо неприйняття рішення стосовно заяви 18 липня 2024 року про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до пункту 9 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам та доводам учасників справи, які мають значення для правильного вирішення спору, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 року у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Одночасно, військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, Командуванню об`єднаних сил Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з`єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування постановлено запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України “Про правовий режим воєнного стану” заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.

Указами Президента України №133/2022 від 14.03.2022 року, №259/2022 від 18.04.2022 року, №341/2022 від 17.05.2022 року, №573/2022 від 12.08.2022 року, №757/2022 від 07.11.2022 року, №58/2023 від 06.02.2023 року, №254/2023 від 01.05.2023 року, №451/2023 від 26.07.2023 року, №734/2023 від 06.11.2023 року, №49/2024 від 05.02.2024 року, №271/2024 від 06.05.2024 року, №469/2024 від 23.07.2024 року строк дії режиму воєнного стану продовжувався.

Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 року №3543-XII (далі - Закон №3543-XII) встановлено правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначено засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.

Статтею 1 зазначеного Закону визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Статтею 23 Закону №3543-XII визначені категорії громадян, для яких встановлена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації.

Так, згідно пункту 9 частини першої статті 23 Закону №3543-XII (в редакції чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) зайняті постійним доглядом за хворою дружиною (чоловіком), дитиною та/або своїми батьком чи матір`ю (батьком чи матір`ю дружини (чоловіка), якщо вона сама потребує постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, померла (загинула), визнана зниклою безвісти або безвісно відсутньою, оголошена померлою, і батько чи мати дружини не має інших працездатних членів сім`ї, які зобов`язані та можуть здійснювати за ними догляд), які за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребують постійного догляду.

Пунктом 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 року №154 (далі - Положення №154), визначено, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки утворюються в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі, інших містах, районах, районах у містах.

Залежно від обсягів облікової, призовної та мобілізаційної роботи утворюються районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (далі - районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).

Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки утворюються, ліквідуються, реорганізовуються Міноборони.

Відповідно до абзацу 9 пункту 11 Положення №154 районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення, оформляють для військовозобов`язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації, які надаються в установленому порядку, та проводять перевірку підстав їх надання, ведуть спеціальний облік військовозобов`язаних.

Відповідно до пунктів 56, 57 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 року №560 (далі - Порядок №560), відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов`язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

Для розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії у такому складі:

голова комісії - керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (відокремленого відділу);

члени комісії - представники апарату, структурних підрозділів (освіти та науки, охорони здоров`я, соціального захисту населення, служби у справах дітей, центру надання адміністративних послуг) районної, міської держадміністрації (військової адміністрації).

Згідно з пунктом 58 Порядку №560 за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов`язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5) особисто подають на ім`я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5. Заява військовозобов`язаного підлягає обов`язковій реєстрації.

Відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації може оформлятися за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів на підставі даних, отриманих з інших державних реєстрів або баз даних, які підтверджують, що військовозобов`язаний має право на відстрочку з підстав, визначених статтею 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (пункт 59 Порядку №560).

Відповідно до пункту 60 Порядку №560 комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.

Комісія зобов`язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.

На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.

Про прийняте комісією рішення повідомляється засобами телефонного, електронного зв`язку або поштою заявнику не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.

У разі позитивного рішення військовозобов`язаному надається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою, визначеною у додатку 6. У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов`язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у додатку 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.

До ухвалення комісією рішення військовозобов`язаний не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Отже, наведеними нормами визначено, що військовозобов`язаний має право на особисте подання на ім`я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки заяви за встановленою формою з доданими до неї документами, які підтверджують право на відстрочку, а комісії, утворені при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) для розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період зобов`язані, зокрема, вивчити отриману заяву та додані до неї документи, оцінити законність підстав для надання відстрочки, й фактично розглянути такі документи протягом семи днів з дати їх надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади. Така комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки, що оформляються протоколом. У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов`язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за встановленою формою.

Як вбачається з наявних у справі матеріалів, заяву позивача та додані до неї документи по суті поставленого позивачем питання комісією при ІНФОРМАЦІЯ_2 фактично не було розглянуто.

З вищезазначених обставин справи висновується, що відповідачем за результатами розгляду вказаної вище заяви позивача не прийнято відповідного рішення та не оформлено для позивача відстрочки від призову під час мобілізації або обґрунтованої відмови в її наданні.

Отже, у даних правовідносинах суб`єкт владних повноважень не може утриматись від прийняття рішення за результатами розгляду звернень військовозобов`язаних, що входить до його виключної компетенції.

Відтак, суд приходить до висновку про те, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого належить вирішення питання щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, після отримання від позивача заяви про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та документів на підтвердження цього права повинен був прийняти рішення внаслідок розгляду цієї заяви про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації або мотивовану відмову в наданні відстрочки від призову із зазначенням причин неврахування тих чи інших документів.

Таким чином, відсутність належним чином оформленого рішення про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації або мотивованої відмови у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації свідчить про протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

За таких обставин, суд на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 968,96 грн.

З огляду на те, що позовні вимоги підлягають задоволенню, суд дійшов висновку, що судовий збір належить стягнути в розмірі 968,96 грн. за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Також, позивач у позовній заяві просить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів на його користь витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 40000,00 грн.

Стаття 134 Кодексу адміністративного судочинства України установлює, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до частин другої - сьомої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини дев`ятої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п`ятій статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України.

На обґрунтування заявлених позивачем до відшкодування витрат на професійну правничу допомогу представник позивача надав до суду: - ордер на надання правничої (правової) допомоги; - свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю; - договір про надання правничої допомог № 07/07/24-1 від 07.07.2024; - акт визначення розміру гонорару адвоката від 06.08.2024 до Договору про надання правничої допомоги № 07/07/24-1 від 07.07.2024.

Суд при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, надаючи оцінку співмірності заявленої до повернення позивачем суми коштів із критеріями, встановленими частиною п`ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, виходить, зокрема, із того, що ця справа відноситься до справ незначної складності, не характеризується наявністю виключної правової проблеми, не стосується встановлення значного обсягу фактичних обставин справи, що потребувало б подання великої кількості письмових доказів та вжиття дій щодо їх збирання.

Суд зауважує, що особа має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Оцінивши обставини цієї справи та надані позивачем докази у їх сукупності, суд, враховуючи принципи обґрунтованості, співмірності і пропорційності судових витрат, дійшов висновку про зменшення витрат на правову допомогу та її стягнення в розмірі 3000,00 грн.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,

У Х В А Л И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; рнокпп НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо нерозгляду заяви ОСОБА_1 від 18 липня 2024 року про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 9 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 розглянути заяву ОСОБА_1 від 18 липня 2024 року про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 9 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", за наслідком розгляду якої прийняти рішення по суті поданої заяви.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 968,96 грн. та витрати на правову допомогу в розмірі 3000,00 грн.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя А.Б. Головко