Рішення від 08 квітня 2026 р. у справі №640/18086/20 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 640/18086/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд під головуванням судді Андрухіва В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовом до Головного управління ДПС у м. Києві, в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у місті Києві № 1212804-3313-2615 та № 1212804-2019-3313-2615 від 01.04.2020.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що їй на праві власності належить нежитлова будівля (торгівельний павільйон) загальною площею 98,2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру прав на нерухоме майно. Відповідно до даних технічного паспорту вказана будівля є одноповерховою. Отже, Позивач є користувачем земельною ділянкою площею 98,2 кв.м., що знаходиться під вказаною нежитловою будівлею. Разом з тим, із розрахунку, доданого до оскаржуваних ППР вбачається, що земельний податок нараховано Позивачу виходячи із площі земельної ділянки 183 кв.м. Проте, земельну ділянку площею 183 кв.м. Позивач не займає та не використовує. Позивач не заперечує, що є користувачем земельної ділянки площею 98.2 кв.м., що знаходиться під нежитловою будівлею по АДРЕСА_1 . Разом з тим, відсутність інформації у Державному земельному кадастрі про таку земельну ділянку, зокрема, про площу, межі цільове призначення та нормативно-грошову оцінку, унеможливлює визначення дійсного розміру земельного податку. Відсутність вказаних даних унеможливлює перевірити обґрунтованість здійсненого розрахунку земельного податку та, як наслідок, правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень. Отже, на підставі викладеного можливо зробити висновок, що відповідачем розрахунок суми земельного податку з фізичних осіб для позивача здійснено за відсутності відомостей, обов`язкова наявність яких обумовлена нормами ПКУ, що має наслідком скасування ППР.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.08.2020 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено її розгляд у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

11.09.2020 року від Головного управління ДПС у м. Києві надійшов відзив, в якому вказано, що враховуючи зокрема, приписи ст. 206 Земельного кодексу, а саме, що використання землі в Україні є платним, Позивач, що є власником нежитлового приміщення, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , повинен з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно сплачувати земельний податок на загальних підставах за земельну ділянку, на якій розташована така будівля (споруда, її частина), з урахуванням площі прибудинкової території. Отже, ОСОБА_1 , як власник нежитлового приміщення за адресою АДРЕСА_1 , є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

02.10.2020 року від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій вказано, що в Публічні кадастровій карті відсутня інформація про межі та площу земельної ділянки та цільове призначення земельної ділянки, що знаходиться під нежитловою будівлею. Відсутність інформації у Державному земельному кадастрі про таку земельну ділянку, зокрема, про площу, межі цільове призначення та нормативно-грошову оцінку, унеможливлює визначення дійсного розміру земельного податку.

На підставі Порядку передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 16.09.2024 року № 399, справу № 640/18086/20 передано на розгляд до Одеського окружного адміністративного суду.

Згідно Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Одеського окружного адміністративного суду від 26.03.2025 року, зазначена справа передана на розгляд судді Андрухіву В.В.

Ухвалою від 31.03.2025 року прийнято до провадження справу, ухвалено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами. Розгляд справи № 640/18086/20 розпочато спочатку.

Ухвалою від 09.04.2026 року замінено відповідача Головне управління ДПС у м. Києві (ЄДРПОУ 43141267) на правонаступника - Головне управління ДПС у м. Києві (адреса: вул. Шолуденка, 33/19, м. Київ, 04116, код ЄДРПОУ ВП 44116011).

Дослідивши в письмовому провадженні наявні в матеріалах справи докази, суд встановив такі обставини.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником нежитлової будівлі (торгівельний павільйон), загальною площею 98,2 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

01.04.2020 року Головним управлінням ДПС у м. Києві винесено податкове повідомлення-рішення № 1212804-2019-3313-2615, яким визначено ОСОБА_1 податкове зобов`язання за платежем земельний податок з фізичних осіб за 2019 рік на суму 8094,32 грн. та податкове повідомлення-рішення № 1212804-3313-2615, яким визначено ОСОБА_1 податкове зобов`язання за платежем земельний податок з фізичних осіб за 2020 рік на суму 20235,81 грн.

Відповідно до пункту 14.1.147 статті 14 Податкового Кодексу України, плата за землю – обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідно до пункту 269.1 статті 269 Податкового Кодексу України, платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі.

Відповідно до статті 270 Податкового Кодексу України, об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні; земельні частки (паї), які перебувають у власності.

Відповідно до пункту 285.1 статті 285 Податкового Кодексу України, базовим податковим періодом для плати на землю є календарний рік.

Відповідно до пункту 286.1 статті 286 ПК України підставою для нарахування земельного податку є, зокрема, дані державного земельного кадастру; дані Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, у сфері будівництва щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п.286.5 ст.286 ПК України нарахування фізичним особам сум плати за землю проводиться контролюючими органами (за місцем знаходження земельної ділянки, у тому числі право на яку фізична особа має як власник земельної частки (паю), які надсилають платнику податку у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу, разом із детальним розрахунком суми податку, який, зокрема, але не виключно, має містити кадастровий номер та площу земельної ділянки, розмір ставки податку та розмір пільги зі сплати податку.

У разі переходу права власності на земельну ділянку або права на земельну частку (пай) від одного власника - юридичної або фізичної особи до іншого протягом календарного року податок сплачується попереднім власником за період з 1 січня цього року до початку того місяця, в якому припинилося його право власності на зазначену земельну ділянку, а новим власником - починаючи з місяця, в якому він набув право власності.

У разі переходу права власності на земельну ділянку або права на земельну частку (пай) від одного власника - фізичної особи до іншого протягом календарного року контролюючий орган надсилає (вручає) податкове повідомлення-рішення новому власнику після отримання інформації про перехід права власності.

Якщо такий перехід відбувся після 1 липня поточного року, контролюючий орган надсилає (вручає) попередньому власнику нове податкове повідомлення-рішення. Попереднє податкове повідомлення-рішення вважається скасованим (відкликаним).

Абзацом 1 пункту 287.1 статті 287 ПК України визначено, що власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Згідно з абзацом другим пункту 287.1 статті 287 ПК України у разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.

Відповідно до пункту 287.6 статті 287 Податкового Кодексу України, при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку.

За правилами ст.120 ЗК України у разі набуття права власності на об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці (крім земель державної, комунальної власності), право власності на таку земельну ділянку одночасно переходить від відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта до набувача такого об`єкта без зміни її цільового призначення. У разі якщо відчужувачу (попередньому власнику) такого об`єкта належала частка у праві спільної власності на земельну ділянку, до набувача цього об`єкта переходить право власності на таку частку. При вчиненні правочину, що передбачає перехід права власності на зазначений об`єкт, мають дотримуватися вимоги частини шістнадцятої цієї статті.

Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (ч.2).

Згідно з ч.4 ст. 120 ЗК України, у разі набуття права власності на об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці, що перебуває у користуванні на праві оренди, емфітевзису, суперфіцію у відчужувача (попереднього власника), до набувача одночасно переходить відповідно право оренди, емфітевзису, суперфіцію земельної ділянки, на якій розміщений такий об`єкт, в обсязі та на умовах, встановлених для відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта, крім випадків, визначених частиною шостою цієї статті. Волевиявлення орендодавця (власника) земельної ділянки, відчужувача (попереднього власника), набувача такого об`єкта та внесення змін до договору оренди землі, емфітевзису, суперфіцію із зазначенням нового орендаря (користувача) земельної ділянки не вимагається.

Відповідно до ч.7 ст.120 ЗК України у випадках та порядку, визначених частинами першою і другою, абзацами першим і другим частини третьої, частиною четвертою, абзацами першим і другим частини п`ятої цієї статті, документи, що підтверджують набуття права власності, права оперативного управління, господарського відання на об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду, об`єкт незавершеного будівництва чи частку у праві спільної власності на такий об`єкт), є підставою для державної реєстрації переходу до набувача права власності або права користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об`єкт.

Відповідно до статей 125, 126 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Аналогічним чином перехід права власності на земельну ділянку до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, унормовують положення статті 377 Цивільного кодексу України, згідно з якими до особи, яка набула право власності на об`єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, право власності на який зареєстровано у визначеному законом порядку, або частку у праві спільної власності на такий об`єкт, одночасно переходить право власності (частка у праві спільної власності) або право користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об`єкт, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта, у порядку та на умовах, визначених Земельним кодексом України. Істотною умовою договору, який передбачає перехід права власності на об`єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, який розміщений на земельній ділянці і перебуває у власності відчужувача, є умова щодо одночасного переходу права власності на таку земельну ділянку (частку у праві спільної власності на неї) від відчужувача (попереднього власника) відповідного об`єкта до набувача такого об`єкта.

Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Пунктом «е» частини першої статті 141 ЗК України передбачено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.

У разі набуття права власності на нерухоме майно, що розміщене на земельній ділянці, та неоформлення права користування на таку земельну ділянку обов`язок зі сплати земельного податку виникає з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно, що розміщене на цій землі, адже якщо особа набула право власності на будівлю або його частину, що розташовані на земельній ділянці, то до неї як набувача переходить право користування земельною ділянкою. Водночас землекористувач має сплачувати плату за землю за фактичний період використання землі у поточному році.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 14.09.2021 у справі №808/2684/15.

Отже ОСОБА_1 є власником нежитлового приміщення, за земельну ділянку під яким ГУ ДПС у м. Києві оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями нарахувала земельний податок. Незважаючи на те, що позивач не зареєстрував право власності чи користування земельною ділянкою під належним йому на праві власності нежитловим приміщенням, виходячи із принципу пріоритетності норм Податкового кодексу України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 ст. 5 ПК України, обов`язок із сплати земельного податку виник у позивача з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Аналогічна позиція висловлювалася Верховним Судом України у постановах від 07 липня 2015 року у справі №826/12388/13-а, від 24 листопада 2015 року у справі №826/14303/13-а та від 02 грудня 2015 року у справі №826/3130/15, а також Верховним Судом, зокрема, у постанові від 07 грудня 2023 року у справі №160/16601/20.

В той же час, суд зауважує, що ОСОБА_1 є власником нежитлового приміщення загальною площею 98,2 кв.м., проте згідно розрахунків до податкових повідомлень-рішень № 1212804-3313-2615 та № 1212804-2019-3313-2615 від 01.04.2020, ГУ ДПС у м. Києві визначено позивачу податкове зобов`язання із земельного податку із загальної площі земельної ділянки 183 кв.м.

Тобто, розрахунки до податкових повідомлень-рішень № 1212804-3313-2615 та № 1212804-2019-3313-2615 від 01.04.2020, не містять визначення пропорційності належної позивачу частки земельної ділянки, на якій розташований об`єкт нерухомості та нормативно-грошової оцінки. При визначені площі земельної ділянки, за яку визначено грошове зобов`язання, відповідачем в розрахунку зазначено 183 кв.м, що не відповідає площі приміщень, яке на праві власності належать позивачеві (98,2 кв.м.) та не наведено розрахунок обрахунку даної площі у відсотковому співвідношенні, що в свою чергу свідчить про неправомірність визначення площі земельної ділянки, яка є базою для нарахування земельного податку.

Згідно п. 286.1. ст. 286 ПК України підставами для нарахування земельного податку є саме дані Державного земельного кадастру.

Будь-яких доказів на підтвердження того, що відповідачем отримувався Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки, за формою встановленою у Додатку №9 до Порядку №498, що видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин - Державною службою України з питань геодезії, картографії та кадастру , її територіальними органами, суду не надано.

Статтею 20 Закону України «Про оцінку земель» передбачено, що за результатами бонітування ґрунтів та нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація, а за результатами проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок складається звіт.

Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

Тобто, дані про нормативно грошову оцінку земельних ділянок, що і є базою оподаткування земельним податком, могли бути встановлені контролюючим органом виключно на підставі витягу з технічної документації, а не на підставі рішення Київської міської ради, на яке контролюючий орган посилається у відзиві на позовну заяву, як на підставу визначення бази оподаткування.

Таким чином, наведений контролюючим органом розрахунок містить складові, правильність визначення яких не підтверджена належним, допустимим, достатнім і достовірним доказом.

За таких підстав, суд дійшов висновку, що податкові повідомлення-рішення № 1212804-3313-2615, № 1212804-2019-3313-2615 від 01.04.2020 є протиправними та підлягають скасуванню.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч.1 ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За викладених обставин, суд дійшов до висновку, що адміністративний позов ОСОБА_1 слід задовольнити.

Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі ст. 5 Закону України «Про судовий збір», інші витрати позивачем не понесені, а тому підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст.ст. 2, 5-6, 9, 72, 77, 90, 139, 241-246, 262, 293 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві (адреса: вул. Шолуденка, 33/19, м. Київ, 04116, код ЄДРПОУ ВП 44116011) - задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у місті Києві № 1212804-3313-2615 від 01.04.2020, № 1212804-2019-3313-2615 від 01.04.2020.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Шостого апеляційного адміністративного суду.

Суддя В.В.Андрухів