Рішення від 07 квітня 2026 р. у справі №160/34982/25 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 квітня 2026 року Справа № 160/34982/25

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі судді Дєєва М.В. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1

про визнання протиправним, скасування наказу та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

09.12.2025 року через систему «Електронний суд» до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якому позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ/рішення військової частини про встановлення внутрішнього статусу СЗЧ;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 поновити виплату грошового забезпечення ,та здійснити нарахування за весь період з дати виходу на позиції- 31.10.2025 військовослужбовця ОСОБА_2 на розрахунковий рахунок малолітньої доньки ОСОБА_2 - ОСОБА_3 : Отримувач: ОСОБА_3 IBAN : НОМЕР_2 ІПН: НОМЕР_3 Номер картки : НОМЕР_4 - посадовий оклад- по 24.000 (двадцять чотири тисячі гривень) за жовтень, листопад, грудень, а усього -72.000 (сімдесят дві тисячі гривень) на момент звернення до суду; - бойові виплати - по 100 000 ( сто тисяч гривень ) за жовтень, листопад, грудень, а усього -300 000 (триста тисяч гривень) на момент звернення до суду; - надбавки за особливі умови (безпосередньо виконання бойових завдань) 30 000 (тридцять тисяч гривень) еквівалентно дням виконання бойових завдань 31.10-51.11- усього 6.000 (шість тисяч гривень )

- стягнути з військової частини НОМЕР_1 середнє грошове забезпечення за весь період затримки виплат, з 11 листопада 2025 року, по день ухвали рішення суду, розраховане, як місячне грошове забезпечення розділене на 30 днів (календарний місяць), та помножене на кількість днів затримки виплат частиною, на момент виходу ухвали суду та помісячно здійснювати нарахування грошового забезпечення з дати незаконного встановлення СЗЧ і до моменту припинення обставин, що перешкоджають виплатам, зокрема до завершення досудового розслідування або встановлення статусу військовослужбовця.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивачем було направлено звернення та заяви до військової служби правопорядку, територіального центру комплектування АДРЕСА_1 , Дніпровської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони -заяву з проханням зафіксувати факт зникнення чоловіка позивача за бойових обставин. Не отримавши жодної відповіді вищезазначених посадових осіб позивачем було направлено скаргу до Соборного районного суду м.Дніпра з проханням зобов`язати посадових осіб Дніпровської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань дані про зникнення ОСОБА_2 під час виконання бойового завдання, про що 21.11.2025 року Соборним районним судом м.Дніпра було винесено відповідну ухвалу. На момент звернення до суду жодного разу з позивачем не зв`язалися посадові особи військової частини НОМЕР_1 ,ОШП " ІНФОРМАЦІЯ_1 ", щоб надати бодай якусь інформацію стосовно обставин зникнення чоловіка позивача. Запити командирам та до ІНФОРМАЦІЯ_2 , проігноровано. Разом з тим, усі нарахування виплат військовою частиною було припинено. Згідно п.6 ст.9 Закону України "Про соціальний захист військовослужбовців та членів їхніх сімей" За військовослужбовцем, який зник безвісти або місцезнаходження якого невідоме ,-зберігається виплата грошового забезпечення. Чоловік позивача, ОСОБА_2 , зник під час виконання бойового завдання, дані про це згідно ухвали Соборного суд м.Дніпра внесено до ЄРДР, тож винесення попереднього висновку військовою частиною про "СЗЧ" та зупинення виплат сім`ї у даному випадку є перевищенням службових повноважень та самоврядуванням. Замість того ,щоб ініціювати службове розслідування, повідомити сім`ю про те, що зв`язок з військовослужбовцем втрачено на позиціях військова частина просто замовчує та приховує факти, ховаючи за рапортом про самовільне залишення частини. У постанові КМУ № 884 (2016 ,з оновленнями 2024-2025) чітко прописано ,що виплата грошового забезпечення членам сім`ї здійснюється з дня зникнення військовослужбовця, якщо його місцезнаходження невідоме ті відповідні відомості внесені до ЄРДР. Позивач вважає протиправним наказ/рішення військової частини про встановлення внутрішнього статусу СЗЧ та вважає що має право на отримання виплату грошового забезпечення за весь період з дати виходу на позиції- 31.10.2025 військовослужбовця ОСОБА_2 . З огляду на вказане позивач просила задовольнити позовні вимоги.

11.12.2025 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду залишено позов без руху, через невідповідність вимогам ст. ст. 160, 161 КАС України та встановлено позивачу строк для усунення недоліків.

На виконання вимог ухвали від 11.12.2025 року позивач усунула недоліки позовної заяви у встановлений судом строк.

Позов подано від імені ОСОБА_1 , оскільки оскаржуваний наказ про СЗЧ : - припинив грошове забезпечення сім`ї; - перешкоджає отриманню виплат, прямо передбачених для членів сім`ї військовослужбовця ( Постанова КМУ № 168, №й68-2, № 413); -порушує особисті майнові права та законні інтереси, гарантовані ст. 55 Конституції України, та ст.5 КАС України.

19.12.2025 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відкрито спрощене позовне провадження без виклику (повідомлення) сторін.

05.01.2026 року від Військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого вказано, що солдат ОСОБА_2 , оператор безпілотних літальних апаратів 4 відділення безпілотних авіаційних комплексів взводу розвідки та корегування роти безпілотних авіаційних комплексів НОМЕР_5 штурмового батальйону військової частини НОМЕР_1 самовільно залишив бойові позиції поблизу населеного пункту АДРЕСА_2 . Про що 05.11.2025 від т.в.о. командира 3 штурмового батальйону військової частини НОМЕР_1 лейтенанта ОСОБА_4 надійшов рапорт. Місце знаходження солдата ОСОБА_5 невідоме. У відповідності до встановленого чиним законодавством порядку, 25.11.2025 військова частина НОМЕР_1 відправила до територіального управління ДБР у м. Полтава матеріали для внесення відомостей в ЄРДР та проведення розслідування за фактом вчинення кримінального правопорушення солдатом ОСОБА_2 за ч.5 ст. 407 КК України. У зв`язку з даними обставинами, даному військовослужбовцю було призупинено всі виплати. Тому зазначені відомості позивачки про внутрішній статус СЗЧ без внесення відомостей в ЄРДР не відповідають фактичним обставинам.

05.01.2026 року від позивача надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої вказано, що відзив відповідача ґрунтується виключно на припущеннях та внутрішніх документах, які не є належними доказами. Відповідач зазначає, що матеріали були направлені до ДБР 25.11.2025 року, однак не надано жодного доказу фактичного внесення відомостей до ЄРДР у встановлені законом строки; не надано витягу з ЄРДР; не зазначено дату реєстрації кримінального провадження. Відповідно до ст. 214 КПК України, відомості до ЄРДР вносяться невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви або повідомлення. Сам факт направлення матеріалів до ДБР не є тотожним внесенню відомостей до ЄРДР і не створює правових наслідків для обмеження прав військовослужбовця чи членів його сім`ї. До моменту належної реєстрації кримінального провадження: особа не набуває статусу підозрюваного; відсутні правові підстави для автоматичного припинення грошового забезпечення.

08.04.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду продовжено строк розгляду справи.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню, з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_6 ОСОБА_1 є дружиною ОСОБА_2 .

Відповідно до військового квитка серії НОМЕР_7 ОСОБА_2 проходив військову службу у військовій частини НОМЕР_1 .

07.11.2025 року ОСОБА_1 зверталась до військової прокуратури Дніпровського гарнізону із заявою про вчинення кримінального правопорушення за фактом можливого кримінального правопорушення пов`язаного зі зникненням ОСОБА_2 , при виконанні службових обов`язків і можливого неправомірної кваліфікації його дій як самовільне залишення частини.

Ухвалою Соборного районного суду міста Дніпра від 21.11.2025 року №201/14466/25 задоволено скаргу ОСОБА_1 та зобов`язано уповноважених осіб Дніпровської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості за заявою ОСОБА_1 від 07.11.2025 року.

Позивач вказала, що відповідачем протиправно було припинено виплату грошового забезпечення її чоловіка.

Позивач вважає протиправним наказ/рішення військової частини про встановлення внутрішнього статусу СЗЧ та вважає що має право на отримання виплату грошового забезпечення за весь період з дати виходу на позиції- 31.10.2025 військовослужбовця ОСОБА_2 , що і стало підставою для звернення з цим позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 року №2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Частиною 4 статті 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" встановлено, що порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Так, з матеріалів справи вбачається, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 05.11.2025 року №326 вважається таким, що вибув, у зв`язку з самовільним залишенням частини солдат ОСОБА_2 та призупинено усі виплати, вважати таким, що самовільно залишив частину з 05.11.2025 року, виключено з котлового забезпечення частини з 06.11.2025 року. Підстава: рапорт тимчасово виконуючого обов`язки командира НОМЕР_5 штурмового батальйону л-та ОСОБА_6 від 05.11.2025 року вх.№35434 від 05.11.2025 року.

Суд звертає увагу, у цій справі спірні правовідносини виникли щодо винесення наказу про самовільне залишення частини солдатом ОСОБА_2 та припинення виплати такому грошового забезпечення, додаткової винагороди та премії, внаслідок чого позивач, дружина ОСОБА_1 , не погоджується з таким наказом та з діями відповідача щодо припинення виплат.

Суд зазначає, що рішення про притягнення до дисциплінарного стягнення може бути оскаржене військовослужбовцем відносно якого його прийнято, право на оскарження наказу від 05.11.2025 року №326 має саме ОСОБА_2 .

В той же час, позивач зазначає, що тривалий час місце знаходження ОСОБА_2 невідоме, а отже є підстави вважати, що він зник безвісти.

При цьому позивачем не долучено доказів про оголошення ОСОБА_2 померлим, відсутнім безвісти чи захоплення в полон або заручником, а також інтернування у нейтральну державу, що унеможливлює надання судом правового статусу ОСОБА_2 .

Суд наголошує, право на захист - це самостійне суб`єктивне право, яке з`являється у володільця регулятивного права лише в момент порушення чи оспорення останнього. Суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин. Визнання протиправним рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень можливе лише за позовом особи, право або охоронюваний законом інтерес якої порушені такою діяльністю.

В контексті завдань адміністративного судочинства звернення до суду є способом захисту порушених прав, свобод або законних інтересів позивача. Тому особа повинна довести (а суд - встановити), що їй належать права, свободи або законні інтереси, за захистом яких вона звернулася до суду. Права, свободи та законні інтереси, які належать конкретній особі (особам) є предметом судового захисту.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Пунктом 19 частини 1 статті 4 КАС України передбачено, що індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Частиною 2 цієї ж статті визначено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Таким чином, суд зазначає, що адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав (свобод, інтересів) осіб у сфері публічно-правових відносин, а матеріальне право на позов в адміністративному судочинстві щодо оскарження бездіяльності, дій чи рішення суб`єкта владних повноважень визнається саме за тими особами, яких вони безпосередньо стосуються, тобто тих, для кого вони породжують, змінюють або припиняють певні правовідносини.

Так, індивідуально-правові акти, як результати правозастосування, адресовані конкретним особам, тобто є формально обов`язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб`єктів; вміщують індивідуальні приписи, в яких зафіксовані суб`єктивні права та/чи обов`язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією.

Індивідуальні акти стосуються конкретних осіб та їхніх відносин. Загальною рисою, яка відрізняє ці акти від нормативних, є їх правозастосовний характер. Головною рисою таких актів є їх конкретність, а саме чітке формулювання конкретних юридичних волевиявлень суб`єктами адміністративних правовідносин, які видають такі акти; розв`язання за їх допомогою конкретних, індивідуальних питань, що виникають у сфері державного управління; чітка визначеність адресата; виникнення конкретних адміністративно-правових відносин, обумовлених цими актами.

Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення. А гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Проте, саме по собі порушення вимог закону діями (бездіяльністю) або рішеннями суб`єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх протиправними, оскільки обов`язковою умовою визнання їх незаконними є доведеність позивачем порушення цими діями або рішенням безпосередньо його прав та охоронюваних законом інтересів.

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що під час розгляду справи позивач повинен довести, а суд встановити факти або обставини, які б свідчили про порушення індивідуально виражених прав чи інтересів позивача з боку відповідача, внаслідок прийняття оскаржуваного рішення. Отже, для задоволення позову в адміністративній справі суд повинен встановити передусім, що у зв`язку з прийняттям рішенням чи вчиненням дій (допущенням бездіяльності) суб`єктом владних повноважень безпосередньо порушуються права, свободи чи охоронювані законом інтереси позивача й що прийняте судом рішення може призвести до ефективного поновлення таких прав, свобод чи інтересів позивача (тобто, повинна бути встановлена існуюча матеріально-правова заінтересованість позивача).

У той же час, відсутність порушеного права (свободи, охоронюваного законом інтересу) оспорюваними бездіяльністю, діями чи рішеннями або невідповідність обраного способу його захисту способам, визначеним чинним законодавством, чи неможливість ефективного порушення такого права, є підставою для відмови в задоволенні позову.

Отже, право на оскарження бездіяльності, дій чи рішень суб`єкта владних повноважень надано тій особі, прав, свобод та інтересів якої вони безпосередньо стосуються. В іншому разі, вимога, звернена до адміністративного суду, є безпідставною, а її задоволення не може призвести до ефективного відновлення прав та інтересів позивача.

Суд звертає увагу, що цей спір здебільшого стосується порушення прав чоловіка позивача. Звертаючись до суду з вимогою скасувати акт суб`єкта владних повноважень, позивач має обґрунтувати, яким чином цей акт порушує його права та охоронювані законом інтереси.

Таким чином, не будучи учасником певних публічно-правових відносин, відповідно, не маючи реально існуючого спору в його межах, позивач не має належних підстав для вимоги щодо вирішення судом правовідносин, які виникли між іншими суб`єктами.

Враховуючи викладене, суд не розглядає питання правомірності спірного наказу, з огляду на передчасність позовних вимог позивача, оскільки судом не встановлено порушення прав позивача у зв`язку з прийняттям цього наказу. А тому вимоги в частині визнання протиправним та скасування наказу наказ/рішення військової частини про встановлення внутрішнього статусу СЗЧ задоволенню не підлягають.

Щодо позовних вимог в частині зобов`язання військової частини НОМЕР_1 поновити виплату грошового забезпечення ,та здійснити нарахування за весь період з дати виходу на позиції- 31.10.2025 військовослужбовця ОСОБА_2 на розрахунковий рахунок малолітньої доньки ОСОБА_2 - ОСОБА_3 : Отримувач: ОСОБА_3 IBAN : НОМЕР_2 ІПН: НОМЕР_3 Номер картки : НОМЕР_4 - посадовий оклад- по 24.000 (двадцять чотири тисячі гривень) за жовтень, листопад, грудень, а усього -72.000 (сімдесят дві тисячі гривень) на момент звернення до суду; - бойові виплати - по 100 000 ( сто тисяч гривень ) за жовтень, листопад, грудень, а усього -300 000 (триста тисяч гривень) на момент звернення до суду; - надбавки за особливі умови (безпосередньо виконання бойових завдань) 30 000 (тридцять тисяч гривень) еквівалентно дням виконання бойових завдань 31.10-51.11- усього 6.000 (шість тисяч гривень ) та стягнути з військової частини НОМЕР_1 середнє грошове забезпечення за весь період затримки виплат, з 11 листопада 2025 року, по день ухвали рішення суду, розраховане, як місячне грошове забезпечення розділене на 30 днів (календарний місяць), та помножене на кількість днів затримки виплат частиною, на момент виходу ухвали суду та помісячно здійснювати нарахування грошового забезпечення з дати незаконного встановлення СЗЧ і до моменту припинення обставин, що перешкоджають виплатам, зокрема до завершення досудового розслідування або встановлення статусу військовослужбовця, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною 4 статті 9 Закону №2011-ХІІ грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частин першої-другої статті 9 цього Закону держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності (частина четверта статті 9 цього Закону).

На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію», Кабінетом Міністрів України 28.02.2022 прийнята постанова «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» №168, абзацом першим пункту 1 якої (тут і далі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що на період воєнного стану особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, розмір такої додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Особам рядового і начальницького складу територіальних (міжрегіональних) воєнізованих формувань Державної кримінально-виконавчої служби, що залучаються Головнокомандувачем Збройних Сил до складу оперативно-стратегічного угруповання відповідної групи військ для безпосередньої участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів, виплачується додаткова винагорода в розмірі до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Відповідно до абзацу 1 пункту 1-2 Постанови №168 виплата додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам затверджено Наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 (далі - Порядок №260).

Згідно з п.9, п.10 розділу XXXIV Положення №260 виплата додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів: командирів (начальників) військових частин - особовому складу військової частини; керівника органу військового управління - командирам (начальникам) військових частин. Накази про виплату додаткової винагороди за минулий місяць видаються до 5 числа поточного місяця на підставі рапортів командирів підрозділів.

Абзацом 4 пункту 11 розділу XXXIV Положення №260 передбачено, що у період дії воєнного стану до наказів про виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000 гривень також включаються військовослужбовці, які: у зв`язку з пораненням (контузією, травмою або каліцтвом), отриманим після введення воєнного стану та пов`язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв`язку з отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії,- за весь час (періоди) перебування на такому лікуванні або у відпустці.

Таким чином, з аналізу вищевикладених норм вбачається, що грошове забезпечення, яке просить виплатити позивач стосується безпосередньо військовослужбовця ОСОБА_2 та вищевказані норми не передбачають здійснення такої виплати на вимогу членів сім`ї, крім випадків встановлених законом.

Так, Постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2016 року №884 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення сім`ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх (далі - Порядок №884).

Цей Порядок визначає механізм виплати грошового забезпечення, в тому числі додаткових та інших видів грошового забезпечення, сім`ям військовослужбовців Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, Держспецтрансслужби та Держспецзв`язку, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх (далі - військовослужбовці).

Пунктом 3 Порядку №884 передбачено, що за військовослужбовцями зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення (далі - грошове забезпечення) з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення.

Пунктом 4 Порядку №884 передбачено, що виплата грошового забезпечення здійснюється з дня захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, а також інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти, членам сімей військовослужбовців за їх заявою на ім`я командира (начальника, керівника) військової частини (установи, організації).

До заяви додаються: - копії сторінок паспорта повнолітніх членів сім`ї з даними про прізвище, ім`я та по батькові і реєстрацію місця проживання (перебування); - довідка про реєстрацію місця проживання (перебування) членів сім`ї (у разі відсутності такої інформації в паспорті); - копія свідоцтва про шлюб (у разі наявності); - копії свідоцтв про народження дітей (у разі наявності); - копія документа, що засвідчує реєстрацію в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків.

В пункті 5 Порядку №884 зазначено:

Командир (начальник, керівник) військової частини (установи, організації) розглядає протягом 15 днів подані документи та приймає рішення щодо виплати або відмови у виплаті грошового забезпечення, про що повідомляється заявнику в письмовій формі.

У рішенні про відмову у виплаті грошового забезпечення обов`язково зазначаються підстави для такої відмови.

Командир (начальник, керівник) військової частини (установи, організації) приймає рішення про відмову у виплаті у разі: - подання заяви особами, що не зазначені в пункті 7 цього Порядку; - подання не в повному обсязі документів, зазначених у пункті 4 цього Порядку; - подання заяви з порушенням строків, визначених абзацами шостим і сьомим пункту 6 цього Порядку:

Згідно з пунктом 6 Порядку №884, виплата грошового забезпечення здійснюється щомісяця на підставі наказів командирів (начальників, керівників) військових частин (установ, організацій) членам сімей: - військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, інтернованих у нейтральних державах, - до дня їх звільнення включно; - військовослужбовців, безвісно відсутніх, - до дня набрання законної сили рішенням суду про визнання їх безвісно відсутніми або оголошення померлими.

Виплата грошового забезпечення членам сімей військовослужбовців здійснюється до повного з`ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, їх інтернування або звільнення, або визнання їх в установленому законом порядку безвісно відсутніми чи померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця із списків особового складу військової частини (установи, організації).

Виплата грошового забезпечення членам сімей військовослужбовців здійснюється у разі, коли заява про його виплату надійшла до військової частини (установи, організації): - до дня звільнення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, інтернованих у нейтральних державах; - протягом трьох років з дня набрання законної сили рішенням суду про визнання військовослужбовців безвісно відсутніми або оголошення померлими, але не пізніше ніж до дня набрання законної сили рішенням суду про скасування рішення про визнання їх безвісно відсутніми або оголошення померлими».

Пункт 7 Порядку №884 передбачає, що виплата грошового забезпечення здійснюється таким членам сімей військовослужбовців: дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (інвалідів з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей.

Доказів звернення із заявою про виплату коштів до відповідача позивачем суду не надано. Як вже вказано судом, позивачем не долучено доказів про оголошення ОСОБА_2 померлим, безвісти відсутнім чи захоплення в полон або заручником, а також інтернування у нейтральну державу.

З огляду на викладене, відсутні підстави вважати, що права позивача в межах заявленої позовної вимоги порушені.

Враховуючи встановлені обставини, виходячи з меж заявлених позовних вимог, зробленого судом висновку про обрання позивачем невірного способу захисту своїх порушених прав, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є необґрунтованими, тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні адміністративного позову.

У зв`язку з відмовою в задоволенні позовних вимог, питання щодо розподілу судових витрат відповідно до вимог ст. 139 КАС України, не вирішується.

Керуючись ст.ст. 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

УХВАЛИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_8 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_4 , код ЄДРПОУ НОМЕР_9 ) про визнання протиправним, скасування наказу та зобов`язання вчинити певні дії – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено в порядку та у строки, встановлені ст. ст.295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя М.В. Дєєв