Рішення від 08 квітня 2026 р. у справі №160/519/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2026 року Справа № 160/519/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіРищенко А. Ю.

за участі секретаря судового засіданняДубини Ю.О,

за участі:

представника позивача Нірієва Р.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,-

УСТАНОВИВ:

09.01.2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач просить:

- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у задоволенні рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», а саме абзацу 16 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», а саме абзацу 16 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»; з

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», а саме абзацу 16 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»

В обгрунтування позовних вимог позивач зазначив, що ОСОБА_1 проходить військову службу у списках особового складу військової частини НОМЕР_1 , звернувся до свого командування із рапортом про звільнення із військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», а саме абзацу 16 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» Зважаючи, що тривалий час після подання рапорту командуванням військової частини НОМЕР_1 не повідомлялося про результати його розгляду, до військової частини НОМЕР_1 направлено адвокатський запит. У відповідь на адвокатський запит, листом від 03.01.2026 року №2571/10/ ВихЗПІ військовою частиною НОМЕР_1 повідомлено про фактичну відмову у задоволенні поданого ОСОБА_2 рапорту про звільнення з військової служби. Вважаючи такі дії відповідача щодо відмови у задоволенні рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.10.2026 року позовну заяву залишено без руху, запропоновано позивачу протягом десяти днів з дня отримання копії цієї ухвали подати відповідні докази на підтвердження звернення до суду у строки визначені ч. 5 ст. 122 КАС України або надати заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду та доказів в обґрунтування поважності причин пропуску строку звернення.

На виконання вимог ухвали суду від 14.01.2026 року, від позивача надійшла заява про усунення недоліків, а саме докази на підтвердження звернення до суду у строки визначені ч. 5 ст. 122 КАС України.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.01.2026 року відкрито провадження в адміністративній справі; справу №160/519/26 призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі

23.01.2026 року на адресу суду від представника Військової частини НОМЕР_1 надійшла заява, в якій відповідач просить суд позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії повернути позивачу відповідно до частин третьої, четвертої статті 123 КАС України. В обгрунтування зазначено, що позивачем було порушено строки звернення до суду в порядку адміністративного судочинства визначені у статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, а посилання представника позивача на відповідь військової частини від 03.01.2026 року як на початок перебігу позовної давності не відповідає дійсності, оскільки перебіг строку позовної давності розпочався у вересні 2025 року – тобто з часу, коли позивач дізнався або за обставинами справи повинен був дізнатися про порушення свого права.

26.01.2026 року від представника позивача надійшли заперечення на заяву відповідача, в яких зазначалось, що у даному випадку, оскаржується відмова у задоволенні рапорту, який був поданий ОСОБА_1 у листопаді 2025 року, та про результати розгляду якого Відповідачем не було повідомлено.

27.01.2026 року від представника Військової частини НОМЕР_1 надійшли додаткові пояснення.

Ухвалою від 30.01.2026 року суд постановив подальший розгляд справи 160/519/26 здійснювати в порядку спрощеного провадження з повідомленням сторін.Призначити справу до розгляду у судовому засіданні на 16 лютого 2026 о 10:30, що буде проводитись одноособово суддею Рищенко А.Ю. у приміщенні Дніпропетровського окружного адміністративного суду за адресою: 49089, м. Дніпро, вул. Академіка Янгеля, 4 (зала судових засідань № 1).

05.02.2026 року від представника Військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти вимог викладених у позовні заяві та зазначає, що обставини зникнення безвісти встановлюються та фіксуються виключно на підставі матеріалів службового (спеціального) розслідування або витягу з наказу командира військової частини, в якому чітко зазначені дата, місце, причина та обставини зникнення безвісти з обов`язковим зв`язком із виконанням обов`язків військової служби (захистом Батьківщини) в умовах бойових дій або воєнного стану. В матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження факту дотримання позивачем вимог Положення №1153/2008, Інструкції №170, Порядку №531 та норм Закону № 2232-XII в частині дотримання процедури звільнення з військової служби. За таких обставин, відсутні правові підстави для визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 та прийняти передбачене законом рішення про звільнення з військової служби на підставі п.п. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232 XII.

10.02.2026 року на адресу суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій він заперечував обставини викладені у відзиві. В обґрунтування заявлено, що Позивачем було здійснено долучення вказаного витягу, а також, з метою надання додаткової інформації, долучено інші документи, що свідчать про вищевказаний факт, а саме: нотаріально засвідчена копія сповіщення сім`ї №140/5439; нотаріально засвідчена копія довідки від 08.05.2025 року №6914; нотаріально засвідчена копія витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань. Таким чином, аргументація Відповідачем відзиву на позовну заяву шляхом зазначення про те, що долучення до рапорту сповіщення сім`ї не є достатнім для підтвердження зникнення безвісти брата Позивача свідчить про неналежний розгляд рапорту про звільнення ОСОБА_1 , тобто фрагментарне вивчення долучених до нього документів, а також неналежну підготовку до написання відзиву на позовну заяву.

11.02.2026 року від представника Військової частини НОМЕР_1 надійшли заперечення на відповідь на відзив.

В судовому засіданні 18.02.2026 року суд перейшов до стадії ухвалення рішення по справі.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.02.2026 року суд поновив судовий розгляд у адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії та призначив справу до розгляду у судовому засіданні.

23.03.2026 року у судовому засіданні суд на місці ухвалив витребувати докази по справі у Військової частини НОМЕР_2 .

30.03.2026 року на виконання вимог суду від представника військової частини НОМЕР_2 надійшло клопотання, в якому вказав на неможливість подати визначені судом докази оскільки крім зазначеного рапорту від 01.09.2025 року будь-яких інших рапортів ОСОБА_1 встановленим порядком на реєстрацію до Військової частини НОМЕР_1 не надходило, а надання рапортів, яких об`єктивно не існує, є неможливим.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 звернувся до Військової частини НОМЕР_1 із рапортом про звільнення із військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», а саме абзацу 16 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»: якщо їхні близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час безпосередньої участі у антитерористичній операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану.

Брат позивача – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , під час виконання бойового завдання пов`язаного із захистом Батьківщини зник безвісти 04.09.2024 року в районі населеного пункту Торецьк, Бахмутського району, Донецької області, що підтверджується сповіщенням сім`ї №140/5439 та витягом з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісті за особливих обставин від 30.12.2024 №20241230-3493.

Факт родинних відносин підтверджується свідотствами про народження серії НОМЕР_3 та № НОМЕР_4 відповідно до яких ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є братами.

У зв`язку із чим, не бажаючи продовжувати військову службу, 01.09.2025 року позивач, через свого представника, звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 із рапортом про звільнення з військової служби на підставі абзацу 16 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»

Листами від 16.09.2025 року №8329 та 22.09.2025 року №8587 Військова частина НОМЕР_1 повідомила представника позивача, що після розгляду документів необхідно додати акт службового розслідування (оригінал або завірену копію), аркуш бесіди (оригінал або завірену копію)

18.12.2025 року представник позивача повторно звернувся з адвокатським запитом щодо звільнення позивача.

Листом від 03.01.2026 року № 2571/О/ вих.ЗП/ відповідач повідомив, що необхідно надати документи підтверджуючі родинні зв`язки, а саме:

1. Повний витяг з Державного реєстру актів цивільного стану по військовослужбовцю та по його брату.

2. Завірене Свідотство про шлюб ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Також відповідач вказав, що необхідно надати документи, підтверджуючі факт зникнення безвісті військовослужбовця ОСОБА_5 , а саме:

1. Оновлений витяг з Єдиного державного реєстру осіб зниклих безвісті за особливих обставин

2. Витяг із наказу командира військової частини, де служив брат ОСОБА_4 .

3. Акт службового розслідування про зникнення безвісті ОСОБА_5 .

Позивач, вважаючи, що даний лист свідчить про фактичну відмову у задоволенні поданого ОСОБА_6 рапорту про звільнення з військової служби, звернувся до суду за захистом своїх прав.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Згідно з ч.1 ст.17 Конституції України визначено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Відповідно до ч.2 ст.17 Конституції України оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 65 Конституції України визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України 25.03.1992 року №2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (з наступними змінами та доповненнями; далі - Закон №2232), військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно із ч.2 ст.2 Закону №2232 проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Одним з різновидів військової служби є військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період (ч.6 ст.2 Закону №2232).

Як передбачено частиною чотирнадцятою цієї ж норми виконання військового обов`язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з абзацом тринадцятим ч.1 ст.1 Закону України «Про оборону України» №1933-XII від 06.12.1991 року (з наступними змінами та доповненнями), особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

17.03.2014 року після оприлюднення Указу Президента України від 17.03.2014 року №303/2014 «Про часткову мобілізацію» в Україні розпочав діяти особливий період.

Крім того, Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року строком на 30 діб, який затверджений Законом України «Про затвердження Указу Президента України Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 року №2102-ІХ.

У подальшому, воєнний стан неодноразово продовжувався та триває й на час розгляду даної справи.

Підстави для звільнення військової служби визначні у ст.26 Закону №2232.

Згідно п.233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджене указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008 (далі - Положення №1153/2008 в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються:

підстави звільнення з військової служби;

думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю;

районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Згідно пп.«г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі по тексту Закон №2232-XII, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах, під час дії воєнного стану, через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу)

Відповідно до абз. 16 п.3 ч.12 ст.26 Закону №2232-XII військовослужбовці звільняються з військової служби якщо їхні близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час безпосередньої участі у антитерористичній операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану.

Застосовуючи вищевикладені положення до обставин цієї справи суд зазначає наступне.

Суд звертає увагу на те, що позивач оскаржував протиправні дії військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у задоволенні рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби та просив зобов`язати військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 та зобов`язати звільнити ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», а саме абзацу 16 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

В ході судового розгляду відповідач надав до суду копію рапорта про звільнення ОСОБА_1 від 19.03.2026 року за результатом розгляду якого, наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 25.03.2026 року вих. № 94 ОСОБА_1 було звільнено з військової служби відповідно підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Відповідне підтверджується витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 25.03.2026 року вих. № 94.

Разом з тим, рапортом від 25.03.2026 року ОСОБА_1 повідомив, що виключений зі списків військової частини НОМЕР_1 наказом військової частини НОМЕР_1 від 25.03.2026 року вих. № 94 та претензій до військової частини, командування військової частини, командира військової частини НОМЕР_1 не має.

За змістом останніх доводів відповідача предмет спору в частині звільнення ОСОБА_7 з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», а саме абзацу 16 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» - відсутній.

Отже, судом встановлено, що вже в ході судового розгляду перестали існувати правовідносини щодо розгляду рапорту на звільнення позивача, адже 25.03.2026 року такий рапорт розглянутий відповідачем, про що винесено наказ щодо звільнення ОСОБА_1 з військової служби.

Згідно ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 27.03.2025 року у справі №280/3782/24.

Узагальнюючи вказане суд зазначає, що після розгляду відповідачем рапорту ОСОБА_1 про звільнення та фактичне звільнення позивача з військової служби перестав існувати спір, за вирішенням якого позивач звернувся з цим позовом.

Отже, наразі відсутні протиправні дії військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у задоволенні рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», а саме абзацу 16 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та відсутні підстави для зобов`язання відповідача вчинити дії через те, що вони вже вчинені.

Враховуючи викладене, підстави для задоволення позовної заяви відсутні.

В зв`язку з відмовою у позові підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст. 139, 241-246, 250 , Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складений 09 квітня 2026 року.

Суддя А. Ю. Рищенко