Вирок від 08 квітня 2026 р. у справі №607/2508/26 — Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.04.2026 Справа №607/2508/26 Провадження №1-кп/607/1194/2026

м. Тернопіль

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Тернополі в режимі відеоконференції кримінальне провадження №12026211040000005, дані про яке 02 січня 2026 року внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань про обвинувачення:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Тернопіль, українця, громадянина України, зареєстрованого та мешканця АДРЕСА_1 , із вищою освітою, непрацюючого, неодруженого, раніше не судимого, РНОКПП: НОМЕР_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 126-1 КК України,

за участю сторін кримінального провадження: прокурорів Тернопільської окружної прокуратури ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , обвинуваченого ОСОБА_3 , його захисника – адвоката ОСОБА_6 , потерпілої ОСОБА_7 ,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст. 28 Конституції України кожен має право на повагу до його гідності. Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню.

ОСОБА_3 , будучи раніше неодноразово притягнутим до адміністративної відповідальності за вчинення відносно своєї матері ОСОБА_7 , з якою він спільно проживає та пов`язаний спільним побутом і має взаємні права та обов`язки, домашнього насильства, тобто за вчинення адміністративних правопорушень, передбачених ст. 173-2 КУпАП, що підтверджується постановами Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області у справах №607/10824/25 від 04.06.2025 та №607/12071/25 від 23.06.2025, вчинив умисний злочин про життя та здоров`я особи за наступних обставин.

Так, ОСОБА_3 , в порушення Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами (CETS №210) Стамбул, 11.05.2011 р., вимог ст. 28 Конституції України, відповідно до якої кожен має право на повагу до його гідності, а також Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», умисно та безпричинно 25.11.2025 близько 12 год. 00 хв., перебуваючи за місцем свого проживання за адресою: АДРЕСА_1 , маючи прямий умисел на заподіяння психологічних страждань, вчинив стосовно своєї матері ОСОБА_7 психологічне насильство, яке виразилось у словесних образах, погрозах, висловлюваннях нецензурною лайкою на її адресу та приниженні останньої, що призвело до психологічних страждань потерпілої, а також погіршило якість життя ОСОБА_7 , а саме: викликало в неї побоювання за свою безпеку, спричинило емоційну напруженість, втому та негативні переживання. Вказані обставини психологічного домашнього насильства зі сторони ОСОБА_3 стали для ОСОБА_7 психотравмуючими, погіршили її соціальне функціонування та якість життя, а також обумовили формування негативних психоемоційних переживань (моральних страждань).

За таких обставин, ОСОБА_3 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 126-1 КК України, тобто в умисному систематичному вчиненні психологічного насильства щодо іншої особи, з якою винний перебуває у сімейних відносинах, що призвело до психологічних страждань та погіршення якості життя потерпілої особи.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 свою вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ст. 126-1 КК України, за викладених в обвинувальному акті обставин, визнав повністю, щиро розкаявся у вчиненому, від дачі показів відмовився на підставі ст. 63 Конституції України.

Окрім повного визнання обвинуваченим ОСОБА_3 своєї вини у пред`явленому обвинуваченні, його вина у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, передбаченого ст. 126-1 КК України, в повному обсязі підтверджується сукупністю досліджених безпосередньо судом доказів.

Так, допитана в судовому засіданні потерпіла ОСОБА_7 показала, що протягом тривалого часу її син ОСОБА_3 , з яким вона спільно проживає за адресою: АДРЕСА_1 , систематично вчиняє щодо неї психологічне насильство, а саме: словесно ображає, висловлює нецензурну лайку на її адресу та принижує, що призвело до психологічних страждань та погіршило якість її життя. На призначенні обвинуваченому ОСОБА_3 суворого покарання потерпіла не наполягала, зазначивши про необхідність лікування сина від алкоголізму.

За згодою учасників судового провадження, які не оспорюють фактичні обставини кримінального провадження, кваліфікацію кримінального правопорушення, судом встановлено, що вони правильно розуміють зміст цих обставин, відсутні будь-які сумніви у добровільності та істинності їх позиції, суд, роз`яснивши учасникам процесу положення ст. 349 КПК України, провів судовий розгляд даного провадження щодо всіх його обставин із застосуванням правил ч. 3 ст. 349 КПК України, визнавши недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, обмежившись допитом потерпілої ОСОБА_7 , дослідженням письмових доказів у даному кримінальному провадженні та документів, які характеризують особу обвинуваченого ОСОБА_3 . При цьому суд з`ясував правильність розуміння учасниками судового процесу змісту обставин, які ніким не оспорюються, з`ясував чи немає сумнівів в добровільності їх позиції, а також роз`яснив їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

Крім зазначених показань допитаної безпосередньо в судовому засіданні потерпілої ОСОБА_7 , винуватість ОСОБА_3 у пред`явленому йому обвинуваченні за ст. 126-1 КК України в повному обсязі підтверджується сукупністю досліджених та проаналізованих судом письмових документів, які містяться в матеріалах кримінального провадження, а саме:

- копією постанови судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 04.06.2025 у справі №607/10824/25, яка набрала законної сили 03.07.2025, згідно з якою ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, та піддано адміністративному стягненню у виді штрафу в розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 680 гривень;

- копією постанови судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23.06.2025 у справі №607/12071/25, яка набрала законної сили 17.07.2025, згідно з якою ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, та піддано адміністративному стягненню у виді штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 340 гривень.

- висновком судово-психіатричного експерта Тернопільської філії судових експертиз ДУ «Інститут судової психіатрії МОЗ України» №35 від 20.01.2026, згідно з яким ситуації психологічного домашнього насилля ОСОБА_3 відносно ОСОБА_7 були для неї психотравмуючими, погіршували її соціальне функціонування та якість життя, обумовили формування негативних психоемоційних переживань (моральних страждань);

Суд також дослідив інші письмові матеріали кримінального провадження, які подані прокурором, а саме: витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань у кримінальному провадженні №12026211040000005 від 02.01.2026; постанову першого заступника керівника Тернопільської окружної прокуратури ОСОБА_8 від 02.01.2026 про визначення групи прокурорів у кримінальному провадженні №12026211040000005 від 02.01.2026; письмовий запит слідчого СВ Тернопільського РУП ГУНП в Тернопільській області ОСОБА_9 від 02.01.2026. Вказані письмові матеріали хоча і не є доказами в розумінні статті 84 КПК України, однак являються процесуальними документами, які підтверджують законність і правомірність проведення органом досудового розслідування процесуальних дій у даному кримінальному провадженні.

Надаючи оцінку дослідженим в судовому засіданні письмовим доказам, суд визнає їх належними і допустимими для використання в процесі доказування, оскільки ці докази містять у собі фактичні дані, які логічно пов`язані з тими обставинами, які підлягають доказуванню в даному кримінальному провадженні та становлять предмет доказування, передбачені як джерела доказування у КПК України, зібрані у відповідності з чинним кримінальним процесуальним законодавством.

Суд також враховує, що зазначені письмові докази у даному кримінальному провадженні учасниками судового провадження не оспорювалися і під сумнів не ставилися. Будь-яких інших доказів у ході судового розгляду сторонами з боку обвинувачення та захисту, які були вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачений КПК України, суду надано не було.

Таким чином, допитавши потерпілу ОСОБА_7 , дослідивши письмові докази у даному кримінальному провадженні та документи, що характеризують особу обвинуваченого, суд дійшов висновку, що винуватість ОСОБА_3 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ст. 126-1 КК України, при викладених в обвинувальному акті обставинах, доведена повністю та кваліфікує його дії за ст. 126-1 КК України, як умисне систематичне вчинення психологічного насильства щодо іншої особи, з якою винний перебуває у сімейних відносинах, що призвело до психологічних страждань та погіршення якості життя потерпілої особи.

Призначаючи обвинуваченому ОСОБА_3 покарання, суд виходить із того, що відповідно до статті 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_3 , суд відповідно до вимог ст. ст. 50, 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного, а також обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

З урахуванням наведених положень законодавства, при призначенні покарання суд відповідно до вимог ст. 65 КК України, враховує ступінь тяжкості скоєного обвинуваченим ОСОБА_3 кримінального правопорушення, яке згідно з ч. 4 ст. 12 КК України класифікується як нетяжкий злочин.

Обставиною, яка пом`якшує покарання обвинуваченого ОСОБА_3 , згідно з п. 1 ч. 1 ст. 66 КК України, суд визнає щире каяття. Обставин, які обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_3 , згідно з положеннями ч. 1 ст. 67 КК України, судом не встановлено.

Також при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_3 суд враховує особу винного, який раніше до кримінальної відповідальності не притягався, негативно характеризується за місцем проживання, згідно з висновком судово-психіатричного експерта Тернопільської філії судових експертиз ДУ «Інститут судової психіатрії МОЗ України» №33 від 20.01.2026 ОСОБА_3 виявляє ознаки розладу психіки і поведінки внаслідок вживання алкоголю, що не досягає рівня психозу чи вираженого недоумства, в період, який відноситься до інкримінованого йому злочину та на час проведення експертизи міг давати звіт своїм діям та керувати ними, застосування до нього примусових заходів медичного характеру не потребує.

Окремо суд враховує й позицію щодо незастосування суворого покарання обвинуваченому ОСОБА_3 , висловлену в судовому засіданні потерпілою ОСОБА_7 , яка не може бути залишена без належної уваги та оцінки суду, а відтак безумовно підлягає врахуванню в сукупності з іншими обставинами, які суд повинен врахувати при призначенні покарання у відповідності до приписів закону про кримінальну відповідальність.

З огляду на викладене, та виходячи з принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації та приймаючи до уваги, що покарання має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу, суд у даному конкретному випадку вважає за можливе призначити ОСОБА_3 покарання у виді громадських робіт на строк, передбачений санкцією ст. 126-1 КК України.

Про необхідність призначення саме такого покарання, на переконання суду, свідчать ті обставини, що ОСОБА_3 вперше вчинив кримінальне правопорушення, щиро розкаявся у вчиненому, що свідчить про усвідомлення ним своїх протиправних дій, а також відсутність обставин, які обтяжують покарання. У зв`язку з цим суд не знаходить підстав для застосування інших видів покарань, передбачених санкцією ст. 126-1 КК України, а саме у виді пробаційного нагляду, обмеження волі чи позбавлення волі, оскільки такі будуть явно несправедливими через суворість, зважаючи на особу обвинуваченого та обставину, яка пом`якшує його покарання.

При цьому обставин, передбачених ч. 3 ст. 56 КК України, які б унеможливлювали призначення ОСОБА_3 покарання у виді громадських робіт, судом не встановлено.

Підстав для застосування положень ч. 1 ст. 69 КК України, при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_3 , суд не вбачає, у зв`язку з відсутністю передумов за яких, норми, передбачені даною частиною статті можуть бути застосовані.

На думку суду, за викладених обставин кримінального провадження та особи обвинуваченого, покарання у виді громадських робіт, яке полягає у виконанні засудженим у вільний від роботи чи навчання час безоплатних суспільно корисних робіт, вид яких визначають органи місцевого самоврядування, буде цілком справедливим та пропорційним, необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_3 та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, в тому числі проти життя та здоров`я особи, відповідатиме його меті та не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягається до кримінальної відповідальності.

Також, одночасно з призначенням покарання у виді громадських робіт, відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 91-1 КК України, з урахуванням обставин вчинення обвинуваченим ОСОБА_3 домашнього насильства відносно його матері ОСОБА_7 , що містить ознаки систематичності, суд вважає за необхідне застосувати в інтересах потерпілої до обвинуваченого обмежувальний захід, що застосовується до осіб, які вчинили домашнє насильство, у вигляді направлення ОСОБА_3 для проходження програми для кривдників на максимальний строк, передбачений приписами ч. 3 ст. 91-1 КК України.

Судом встановлено, що у цьому кримінальному провадженні цивільний позов не пред`являвся, процесуальні витрати та речові докази відсутні.

Керуючись ст. ст. 336, 349, 368, 370, 371, 373, 374 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

ОСОБА_3 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 126-1 КК України та призначити йому покарання у виді громадських робіт на строк 200 (двісті) годин.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 91-1 КК України застосувати до ОСОБА_3 обмежувальний захід у вигляді направлення його для проходження програми для кривдників строком на 3 (три) місяці.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

На вирок може бути подана апеляційна скарга до Тернопільського апеляційного суду через Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Головуючий суддяОСОБА_1