Постанова від 08 квітня 2026 р. у справі №916/2605/25 — Південно-західний апеляційний господарський суд

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

_____________________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2026 рокум. ОдесаСправа № 916/2605/25

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Діброви Г.І.

суддів: Савицького Я.Ф., Ярош А.І.

секретар судового засідання: Ісмаілова А.Н.

за участю представників сторін:

від Товариства з обмеженою відповідальністю «Вантажна транспортна компанія», м.Одеса -не з`явився

від Акціонерного товариства «Українська залізниця», м.Київ –Ротар І.В.- на підставі ордеру

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Вантажна транспортна компанія», м.Одеса

на рішення Господарського суду Одеської області від 03.11.2025 року суддя першої інстанції Погребна К.Ф.. повний текст складено 13.11.2025

у справі № 916/2605/25

за позовом: Акціонерного товариства «Українська залізниця», м.Київ

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Вантажна транспортна компанія», м.Одеса

про стягнення 3 250 726 грн 30 коп.

ВСТАНОВИВ:

У липні 2025 року Акціонерне товариства «Українська залізниця», м. Київ звернулося до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вантажна транспортна компанія», м. Одеса про стягнення з останнього грошових коштів у розмірі 3 250 726 грн 30 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між сторонами було укладено договір підряду на виконання планового ремонту вантажних вагонів, відповідно до умов якого відповідач зобов`язувався здійснити попередню оплату вартості робіт та пов`язаних послуг.

Однак відповідач не виконав обов`язок щодо здійснення передоплати, у зв`язку з чим ремонт вагонів не було розпочато, а вагони тривалий час перебували на коліях станції та виробничого підрозділу позивача.

Позивач зазначає, що простій вагонів виник з вини відповідача, який не вжив заходів для їх відправлення або належного врегулювання питання ремонту, що призвело до нарахування залізницею плати за користування вагонами, зборів за зберігання вантажу, а також інших супутніх витрат.

У зв`язку з цим позивач просить стягнути з відповідача понесені витрати у загальному розмірі 3 250 726 грн 30 коп., як такі, що виникли внаслідок порушення відповідачем умов договору.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 03.11.2025 позов задоволено у повному обсязі. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Вантажна транспортна компанія», м.Одеса на користь Акціонерного товариства «Українська залізниця», м.Київ основний борг у розмірі 3 250 726 грн. 30 коп., а також 39 008 грн 72 коп. судового збору.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами укладено договір підряду, умовами якого передбачено обов`язок відповідача здійснити попередню оплату вартості робіт та пов`язаних послуг.

Суд встановив, що відповідач не виконав зобов`язання щодо внесення передоплати, у зв`язку з чим ремонт вагонів не було проведено, а вагони тривалий час перебували на коліях станції та виробничого підрозділу позивача.

Місцевий господарський суд дійшов висновку, що простій вагонів виник з вини відповідача, який не вжив необхідних заходів для їх відправлення або вирішення питання ремонту, що спричинило нарахування позивачу плати за користування вагонами, зборів за зберігання вантажу та інших витрат.

З огляду на викладене, суд першої інстанції визнав вимоги позивача обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Вантажна транспортна компанія», м. Одеса з рішенням суду не погодилося, тому звернулося до Південно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просило рішення Господарського суду Одеської області від 03.12.2025 у справі №916/2605/25 скасувати повністю і ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Мотивуючи апеляційну скаргу, апелянт наполягає на тому, що:

суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, дійшов помилкових висновків та неправильно застосував норми матеріального і процесуального права;

обов`язок щодо здійснення передоплати за договором виникає виключно після виставлення позивачем відповідного рахунку, який останнім не був наданий, у зв`язку з чим відповідач був позбавлений можливості здійснити оплату;

визначення обсягу ремонтних робіт та виникнення обов`язку з оплати пов`язане з проведенням огляду вагонів та складанням дефектних відомостей, які позивачем належним чином не оформлювалися;

позивач не виконав свої зобов`язання за договором, зокрема не здійснив ремонт вагонів у встановлений строк, а відтак відсутні підстави покладати на відповідача відповідальність за їх тривалий простій;

суд першої інстанції безпідставно не врахував доводи відповідача щодо відсутності його вини у виникненні простою вагонів та неправильно витлумачив умови договору, які, на думку апелянта, є не чіткими та підлягають тлумаченню на користь відповідача як сторони, що не розробляла договір;

спірні вагони з 2023 року перебували у неробочому парку, унаслідок чого щодо них залізницею було введено заборону на оформлення перевізних документів та курсування через настання строку чергового планового ремонту. Зазначені обставини унеможливлювали передислокацію вагонів на іншу станцію, а відтак виключають його вину у їх тривалому простої, про що також зазначалося під час розгляду справи судом першої інстанції та не заперечувалося позивачем;

рішення суду першої інстанції покладає негативні наслідки виключно на відповідача без урахування неналежного виконання договору з боку позивача.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 17.12.2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Вантажна транспортна компанія», м.Одеса на рішення Господарського суду Одеської області від 03.11.2025 року у справі № 916/2605/25, призначено справу до розгляду на 26.02.2026 року.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.02.2026 року відкладено розгляд справи №916/2605/25 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Вантажна транспортна компанія» на рішення Господарського суду Одеської області від 03.11.2025 року на 09.04.2026 року.

26.12.2026 через підсистему «Електронний суд» до Південно-західного апеляційного господарського суду від Акціонерного товариства «Українська залізниця», м.Київ надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 03.11.2025 у даній справі без змін. Відзив колегією суддів долучено до матеріалів справи.

У відзиві, зокрема, позивач наполягає на тому, що:

відсутність виставлених рахунків не звільняє відповідача від обов`язку здійснити передоплату, оскільки її розмір визначений умовами договору;

обов`язок позивача щодо огляду (дефектування) вагонів та організації ремонту виникає лише після отримання передоплати;

простій вагонів на станції стався з вини відповідача, який не здійснив оплату та не вжив заходів для їх переміщення;

витрати, пов`язані з простоєм вагонів, підлягають відшкодуванню відповідачем відповідно до умов договору;

акти, що підтверджують затримку вагонів, складені належним чином, а відсутність окремих повідомлень не свідчить про відсутність вини відповідача;

рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, а підстави для його скасування відсутні.

Відзив долучено до матеріалів справи.

Представник позивача виклавши свою позицію по справі, заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив залишити оскаржуване рішення без змін.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлені належним чином, про що свідчать наявні у матеріалах справи звіти про електронну відправку ухвали суду про призначення судового засідання на офіційну електронну адресу.

09.04.2026 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Вантажна транспортна компанія», м.Одеса надійшло клопотання, у якому скаржник просить відкласти розгляд справи № 916/2605/25 призначеної на 09.04.2026 року о 12:00 годна іншу дату. Надати час для ознайомлення з новими документами, надання пояснень та заяви про долучення їх до матеріалів справи.

Розглянувши клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Вантажна транспортна компанія», м.Одеса, судова колегія дійшла висновку про відмову у його задоволенні, з огляду на таке.

Відповідно до ч.1 ст.216 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених ч. 2 ст. 202 цього Кодексу.

Статтею 202 Господарського процесуального кодексу України встановлено наслідки неявки в судове засідання учасників справи.

Суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними (ч.11 ст.270 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно із нормами ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі «Смірнов проти України», відповідно до якого в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

В своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Колегія суддів в даному випадку не визнає обставини, визначені в клопотанні про відкладення, поважними, бо посилання заявника на отримання 08.04.2026 року нових документів на їх запит щодо повноважень представника позивача, як підставу для відкладення розгляду справи саме по собі не є безумовною підставою для задоволення такого клопотання. Разом з тим, заявником не наведено переконливих та належних доказів того, що вказані документи свідчать про відсутність повноважень у представника позивача, що було перевірено судом апеляційної інстанції в судовому засіданні. До того ж, нормами статті 269 Господарського процесуального кодексу України не передбачена можливість розгляду судом апеляційної інстанції нових доказів по справі без заявлення клопотання про їх долучення до матеріалів справи і відкладення судового засідання для надання можливості «ознайомлення» представника відповідача з тими документами, які він сам же подає до суду взагалі не унормовано чиним процесуальним законодавством України. Сам факт отримання документів напередодні судового засідання не свідчить про об`єктивну неможливість їх отримання раніше, до ухвалення рішення судом першої інстанції, тощо. Крім того, судом апеляційної інстанції здійснюється апеляційний перегляд судового рішення тільки в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, такі доводи відсутні в тексті апеляційної скарги, судом в ухвалі від 17.12.2025 (була отримана 17.12.202) було визначено строк учасникам справи для надання клопотань та заяв, який закінчився 23.12.2025, про продовження якого для можливості розгляду питання щодо долучення та розгляду нових доказів у справі заявник не заявив.

Враховуючи те, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, судом не встановлено наявності обставин, які б унеможливлювали вирішення справи без участі представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Вантажна транспортна компанія», м.Одеса, судом вчинено всі необхідні дії для належного повідомлення всіх учасників провадження про день, час та місце розгляду справи, явка сторін в судове засідання обов`язковою не визнавалась, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Вантажна транспортна компанія», м.Одеса, про відкладення розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Обговоривши доводи та вимоги апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Вантажна транспортна компанія», м. Одеса не потребує задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 03.11.2025 року у справі № 916/2605/25 є правомірним та обґрунтованим, виходячи з наступного.

Господарським судом Одеської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.

Як вбачається з матеріалів справи, 26.01.2023 Акціонерним товариством «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Одеська залізниця» (підрядник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Вантажна транспортна компанія» (замовник) було укладено договір підряду про виконання планового ремонту вантажних вагонів № ОД/В-23-56д-НЮ, за умовами якого підрядник зобов`язується за завданням Товариством з обмеженою відповідальністю «Вантажна транспортна компанія» на підставах та на умовах цього договору виконати плановий ремонт вантажних вагонів, що знаходяться в користуванні замовника на законних підставах, силами та на базі виробничого підрозділу підрядника – «Ремонтне вагонне депо помічна» (далі – ВЧД), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу (п.1.1 договору).

З матеріалів справи вбачається, що на станцію помічна для вантажоодержувача - ВЧДР-4 прибули 5 вагонів для проведення ремонту, а саме ВЧДР-4 були отримані: 07.01.2023 на підставі залізничної накладної СМГС № 51044 вагон № 67197350; 18.01.2023 на підставі залізничної накладної № 42788091 вагон № 67197814; 23.01.2023 на підставі залізничної накладної № 47875240 вагон № 65401705 та залізничної накладної № 47875257 вагон №68569953; 22.01.2024 на підставі залізничної накладної № 41884909 вагон № 67090605 та в подальшому Товариство з обмеженою відповідальністю «АВАНТАЖ ІНСПЕКТ», яке надало відповідачу в оренду вагони на підставі договору № 22/12-2020 оренди вагонів від 22.12.2020, відправило зазначені вагони зі станції Помічна на станцію Ізмаїл, а саме: 19.02.2025 на підставі залізничних накладних № 42824706 (вагон № 67090605), № 42819490 (вагон № 67197350); 20.02.2025 на підставі залізничних накладних № 42852780 (вагон № 65401705), № 42852806 (вагон № 68569953) та № 42852905 (вагон № 67197814). Зазначені обставини сторонами визнаються та не заперечуються.

Згідно п.2.3 договору, після перерахування замовником коштів на поточний рахунок підрядника в порядку, передбаченому Розділом 4 цього договору, підрядник зобов`язується за рахунок замовника самостійно здійснити подачу вагонів до ВЧД, виконати передбачений цим договором обсяг робіт, оформити перевізні документи для відправки вагонів із ВЧД й відправити вагони за реквізитами, зазначеними у заявці замовника. Замовник несе відповідальність за достовірність реквізитів, які зазначені в його заявці.

Відповідно до п.4.2 договору, замовник здійснює 100% (стовідсоткову) передоплату вартості робіт та середньо розрахункової вартості подавання/забирання вагону протягом 2 (двох) банківських днів з моменту отримання рахунків замовником, окремо за кожний вагон (партію вагонів). Сума передоплати визначається виробничим підрозділом підрядника – ВЧД , на підставі даних про кількість та планову вартість ремонту вагону Замовника, розраховуються згідно пункту 4.1 договору з урахуванням ПДВ та не є остаточною ціною ремонту (п. 4.2. договору).

Положеннями пункту 2.2 договору передбачено, що у разі надання замовником вагонів, що перевищують кількість, визначену у додатку № 1 до цього договору, та згідно з порядком, визначеним пунктом 2.1 цього договору, а також, не здійснення замовником передоплати, або надання вагонів, яким неможливо проведення робіт за їх технічним станом, а саме: у разі відсутності запасних частин, або технічного рішення на продовження терміну (за необхідності) - вважаються не ремонтопридатними вагонами, що призвело до їх простою на тракційних коліях ВЧД. За весь термін простою вагонів в очікуванні вирішення питань узгодження ремонту (або відправки) замовник сплачує плату за знаходження (простій) вагонів відповідача на коліях ВЧД підрядника. Розрахунок плати за простій вагонів на коліях ВЧД проводиться з моменту подачі вагонів згідно форми ГУ-45, ГУ-46 та на підставі акту довільної форми, який складається працівниками ВЧД із зазначенням у ньому номерів вагонів, часу простою, часу його закінчення та причин. Понаднормовий простій вагонів на тракційних коліях ВЧД розраховується застосуванням «Збірника тарифів перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов`язані з ними послуги», що затверджений наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 26.03.2009 № 317. Понаднормовий простій вагонів на станції з вини замовника оплачується згідно документів, наданих станцією.

Отже, враховуючи невиконання відповідачем положень 2.3 та 4.2 договору, у останнього наявне зобов`язання щодо сплати компенсації платежів, які виникли внаслідок простою вагонів на копіях станції.

Пунктом 4.4 договору передбачено, що витрати підрядника при проведенні маневрових робіт та інші витрати залізниці розраховуються за ставками плат та зборів, що визначені «Збірником тарифів», оплачуються замовником на підставі окремого(их) рахунку(ів) підрядника протягом 20 (двадцяти) календарних днів з дати виставлення рахунку, який підтверджується відповідними документами (відомості форм ГУ-45, ГУ-46а) із зазначенням номерів вагонів. У разі неможливості оформлення відомості форми ГУ-46а оформлюється накопичувальна картка форми ФДУ-92 або підрядник включає ці витрати до загальної вартості робіт.

Договір набирає чинності з моменту його укладення сторонами, і діє до 31.12.2023, а в частині розрахунків - до повного виконання зобов`язань (п. 8.1. договору).

На станцію Помічна для вантажоодержувача - ВЧДР-4 прибули 5 вагонів для проведення ремонту, а саме ВЧДР-4 були отримані: 07.01.2023 на підставі залізничної накладної СМГС № 51044 вагон № 67197350; 18.01.2023 на підставі залізничної накладної № 42788091 вагон № 67197814; 23.01.2023 на підставі залізничної накладної № 47875240 вагон № 65401705 та залізничної накладної № 47875257 вагон № 68569953; 22.01.2024 на підставі залізничної накладної № 41884909 вагон № 67090605.

Товариство з обмеженою відповідальністю «АВАНТАЖ ІНСПЕКТ», яке надало відповідачу в оренду вагони на підставі договору № 22/12-2020 оренди вагонів від 22.12.2020, відправило зазначені вагони зі станції Помічна на станцію Ізмаїл, а саме: 19.02.2025 на підставі залізничних накладних № 42824706 (вагон №67090605), №42819490 (вагон № 67197350); 20.02.2025 на підставі залізничних накладних № 42852780 (вагон № 65401705), № 42852806 (вагон № 68569953) та №42852905 (вагон № 67197814).

Так, відповідно до проведеного розрахунку, плата за користування вагонів складає 3 153 087 грн 36 коп. з урахування ПДВ, збір за зберігання вантажу (власного або орендованого рухомого складу) становить 96 999 грн 96 коп. з ПДВ та збір за подачу й зберігання вантажу складає 638 грн 98 коп. за ПДВ.

Інших належних та допустимих доказів щодо спірних правовідносин, які виникли між сторонами у даній справі, матеріали справи не містять.

Предметом апеляційного перегляду у даній справі є встановлення обставин, які підтверджують або спростовують наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 3 250 726 грн 30 коп. витрат, понесених унаслідок порушення відповідачем умов договору підряду № ОД/В-23-56д-НЮ від 26.01.2023.

Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви відхилення аргументів, викладених скаржником в апеляційній скарзі, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України (тут і далі за текстом у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За змістом ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ч. 1 ст. 175 Господарського Кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов`язана сторона має право відмовитися від виконання зобов`язання у разі неналежного виконання другою стороною обов`язків, що є необхідною умовою виконання.

За змістом положень статей 626, 627, 628 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених його змістом, а згідно зі статтею 611 цього Кодексу у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За змістом статті 614 Цивільного кодексу України особа вважається винною у порушенні зобов`язання, якщо не доведе відсутність своєї вини.

Частиною 1 статті 837 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові (ч. 2 ст. 837 Цивільного кодексу України).

В ч. 1, 4 ст. 853 Цивільного кодексу України встановлено, що замовник зобов`язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

Згідно з частиною 4 статті 879 Цивільного кодексу України оплата робіт провадиться після прийняття замовником збудованого об`єкта (виконаних робіт), якщо інший порядок розрахунків не встановлений за погодженням сторін.

В ч. 1 ст. 854 Цивільного кодексу України визначено, що якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Отже, обов`язок замовника щодо оплати робіт є істотною умовою договору підряду та підлягає виконанню у порядку і строки, визначені договором.

Відповідно до ст.119 «Статуту залізниць України», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 № 457 (далі - Статут залізниць України) за користування вагонами і контейнерами залізниці вантажовідправниками, вантажоодержувачами, власниками під`їзних колій, портами, організаціями, установами, громадянами - суб`єктами підприємницької діяльності вноситься плата. Порядок визначення плати за користування вагонами (контейнерами) та звільнення вантажовідправника від зазначеної плати у разі затримки забирання вагонів (контейнерів), що виникла з вини залізниці, встановлюється Правилами.

Зазначена плата вноситься також за час затримки вагонів на станціях призначення і на підходах до них в очікуванні подання їх під вивантаження, перевантаження з причин, що залежать від вантажоодержувача, власника залізничної під`їзної колії, порту, підприємства. За час затримки на коліях залізниці вагонів, що належать підприємствам чи орендовані ними, стягується 50 відсотків зазначених розмірів плати.

Пункти 3, 8 «Правил користування вагонами і контейнерами», затверджених наказом Міністерства транспорту України від 25.02.1999 № 113 (далі - Правила № 113), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.03.1999 за № 165/3458 визначають, що облік часу користування вагонами і контейнерами та нарахування плати за користування ними провадиться на станціях відправлення та призначення, зокрема за відомостями плати за користування вагонами форми ГУ-46, які складаються на підставі актів загальної форми ГУ-23. У разі затримки вагонів на станції з причин, які залежать від вантажовласника, складається акт загальної форми, який підписується представниками станції і вантажовласника. В акті вказується час (у годинах та хвилинах) початку та закінчення затримки вагонів і їх номери.

Відповідно до п. 5 Розділу V «Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов`язані з ними послуги», затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 26.03.2009 №317 (далі – Тарифне керівництво №1) за затримку на станції призначення чи на підходах до неї або на станції відправлення власних та орендованих вагонів з вини одержувача, відправника або власника (орендаря) вагонів залізниці сплачується плата в розмірі 50% ставок, зазначених у табл. 1.

Відповідно до ст. 46 Статуту залізниць України одержувач зобов`язаний прийняти і вивезти зі станції вантаж, що надійшов на його адресу. Терміни вивезення і порядок зберігання вантажів установлюються Правилами.

Відповідно до п.п. 2.1., пп. 2.4 п. 2 розділу ІІІ Тарифного керівництва №1 збір за зберігання власного (орендованого) рухомого складу на своїх осях (з одиниці) справляється в розмірі 5,9 грн. за добу. У всіх випадках неповна доба зберігання вантажів округляється до повної. Якщо одержувач не вивіз вантаж зі станції призначення у термін безоплатного зберігання, збір нараховується незалежно від того, чиїми засобами здійснюється охорона вантажу.

Пунктами 8 та 9 «Правил зберігання вантажу», затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за № 866/5087 передбачено, що збір за зберігання вантажів у вагонах (контейнерах) у разі затримки їх з вини одержувача (відправника) після закінчення терміну безоплатного зберігання сплачується незалежно від місця затримки (на станції призначення та на підходах до неї, на прикордонних, припортових станціях тощо). За зберігання на місцях загального користування та на коліях станції відправлення вантажів, завантажених у вагони (контейнери), які простоюють в очікуванні оформлення перевезення (у тому числі під митним оформленням та з інших причин, не залежних від залізниці), збір сплачується з моменту ввезення вантажу на станцію до моменту закінчення затримки. Факт затримки вантажу засвідчується актом загальної форми.

Відповідно до п. 4.5. «Правил обслуговування залізничних під`їзних колій», затвердженого наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644 зареєстрованого Міністерством юстиції України 24.11.2000 за № 875/5096 за подачу вагонів локомотивом залізниці до пунктів навантаження та вивантаження на під`їзній колії або на передавальну колію, якщо вона знаходиться на території підприємства, і забирання вагонів з цих колій стягується плата за ставками, встановленими тарифом.

Відповідно до п. 1.1 розділу ІІІ Тарифного керівництва №1 збір за подачу й забирання вагонів (у тому числі неробочого парку) та іншого рейкового рухомого складу 3 (далі - вагони) на (з) під`їзні(их) колії(ій) та інші(их) місця(ь) незагального користування локомотивом залізниці визначається залежно від фактичної кількості поданих і забраних вагонів за звітну добу та від відстані у два кінці за ставками табл. 2, якщо під`їзна колія перебуває на балансі залізниць України. До фактичної кількості поданих та забраних вагонів за звітну добу включається сумарна кількість поданих та забраних вагонів з під`їзної колії одного вантажовласника. Звітна доба на залізницях України становить проміжок часу від 20 години 00 хвилин однієї календарної доби до 20 години 00 хвилин наступної календарної доби.

Як вбачається з матеріалів справи, станцією Помічна були складені відомості плати за користування вагонами форми ГУ-46, акти загальної форми ГУ-23, пам`ятки, відомості плати за подання, забирання вагонів та маневрову роботу та визначено розмір плати за користування вагонами, збору за зберігання вантажів та збору за подачу й збирання вагонів, що підтверджується відповідними відомостями плати за користування вагонами форми ГУ-46, актами загальної форми ГУ-23, пам`яткою, відомістю плати за подання, забирання вагонів та маневрову роботу, копії яких містяться в матеріалах справи.

Так, як вбачається з матеріалів справи, 26.01.2023 року Акціонерним товариством «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Одеська залізниця» (Підрядник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Вантажна транспортна компанія» (Замовник) було укладено договір підряду про виконання планового ремонту вантажних вагонів № ОД/В-23-56д-НЮ, відповідно до умов якого підрядник зобов`язується виконати плановий ремонт вантажних вагонів, а замовник — прийняти та оплатити виконану роботу.

Матеріалами справи також підтверджено, що на станцію Помічна прибули вагони для проведення ремонту, які тривалий час перебували на коліях станції та виробничого підрозділу позивача, після чого були відправлені без проведення ремонту, що сторонами не заперечується.

Відповідно до пункту 2.3 договору, після здійснення замовником передоплати підрядник зобов`язаний здійснити подачу вагонів до виробничого підрозділу, виконати ремонт та оформити перевізні документи для їх відправлення.

Згідно з пунктом 4.2 договору замовник зобов`язаний здійснити 100% передоплату вартості робіт протягом встановленого строку.

Як вбачається з умов укладеного між сторонами договору, обов`язок підрядника щодо подачі вагонів до виробничого підрозділу, проведення їх огляду, визначення обсягу робіт та безпосереднього виконання ремонту виникає виключно після здійснення замовником передоплати.

Таким чином, саме здійснення передоплати є визначальною та первинною умовою для виконання укладеного між сторонами договору.

Разом з тим, як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, відповідач не виконав обов`язок щодо здійснення передоплати, передбачений пунктами 2.3 та 4.2 договору.

Невиконання відповідачем свого грошового зобов`язання унеможливило виконання позивачем робіт за договором та призвело до простою вагонів на коліях станції та виробничого підрозділу позивача.

При цьому, відповідно до умов договору та норм спеціального законодавства, саме на відповідача покладається обов`язок нести витрати, пов`язані з простоєм вагонів, що виник з причин, які залежали від нього.

З аналізу наведених умов договору вбачається, що сторони чітко погодили послідовність виконання зобов`язань, за якою саме здійснення передоплати є передумовою для виконання підрядником своїх обов`язків щодо ремонту вагонів.

Як встановлено судом першої інстанції, відповідач не виконав обов`язок щодо здійснення передоплати, що унеможливило виконання позивачем робіт за договором.

Невиконання відповідачем свого грошового зобов`язання призвело до тривалого простою вагонів на коліях станції та виробничого підрозділу позивача, що, у свою чергу, спричинило нарахування плати за користування вагонами, зборів за зберігання вантажу та інших витрат.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що простій вагонів виник саме з причин, що залежали від відповідача, а відтак, останній зобов`язаний відшкодувати витрати, понесені позивачем.

Такий висновок узгоджується з положеннями статті 119 Статуту залізниць України, відповідно до якої плата за користування вагонами справляється у разі їх затримки з причин, що залежать від вантажоодержувача або власника вагонів.

Доводи апелянта про те, що обов`язок зі здійснення передоплати виникає виключно після виставлення рахунку, є безпідставними.

За своєю правовою природою рахунок на оплату є документом, який носить інформаційний характер та містить платіжні реквізити, і не є підставою виникнення грошового зобов`язання.

Колегія суддів враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 29.04.2020 у справі № 915/641/19, відповідно до якої ненадання рахунку не є відкладальною умовою та не звільняє боржника від обов`язку виконання грошового зобов`язання.

Так, у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.06.2024 у справі № 910/4439/23 зазначено, що невиконання грошового зобов`язання у встановлений договором строк є самостійним порушенням, яке тягне за собою відповідні правові наслідки незалежно від вчинення кредитором додаткових дій.

У постанові Верховного Суду від 09.01.2024 у справі № 922/1253/23 наголошено, що строки та порядок виконання зобов`язання визначаються договором і є обов`язковими для сторін.

Крім того, у постанові від 23.09.2025 у справі № 909/399/24 Верховний Суд зазначив, що рахунок на оплату має технічний характер та не впливає на обсяг зобов`язань сторін, визначених договором.

Отже, відсутність рахунку не звільняє відповідача від обов`язку здійснити передоплату, передбачену умовами договору.

Також колегія суддів відхиляє доводи апелянта про те, що обов`язок з оплати виникає лише після проведення огляду вагонів та складання дефектних відомостей.

Як вбачається з умов договору, огляд вагонів та визначення обсягу робіт здійснюється після їх подачі до виробничого підрозділу, що, у свою чергу, можливе лише після здійснення передоплати.

Отже, наведені доводи апелянта суперечать умовам договору та є безпідставними.

Доводи апелянта щодо перебування вагонів у неробочому парку також не спростовують його зобов`язання належним чином виконати свої договірні грошові зобов`язання за укладеним належним чином, в добровільному порядку, без заперечень та зауважень договором.

Так, сам по собі факт технічного стану вагонів або наявності обмежень щодо їх експлуатації не звільняє відповідача від обов`язку виконання умов договору, зокрема, щодо здійснення передоплати та вжиття заходів для запобігання простою вагонів.

Більше того, саме невиконання відповідачем умов договору щодо передоплати унеможливило проведення ремонту, що і стало причиною тривалого простою вагонів.

Щодо доводів апелянта про відсутність його вини у простої вагонів, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідач не здійснив передоплату, не вжив заходів для переміщення вагонів та не забезпечив їх своєчасне відправлення, що свідчить про наявність його вини у виникненні простою.

Посилання апелянта на принцип справедливості та необхідність тлумачення умов договору на його користь не приймаються судом, оскільки спір у даній справі виник не з приводу неоднозначності умов договору та необхідності його тлумачення, а у зв`язку з їх невиконанням відповідачем належним чином.

Основні положення про докази та доказування, наведені у главі 5 Господарського процесуального кодексу України, які передбачають, що докази мають бути досліджені та оцінені судом з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та вірогідності.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).

Належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об`єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом. Подібні правові позиції викладено у постановах Верховного Суду від 16.06.2022 у справі № 910/366/21, від 19.06.2019 у справі № 910/4055/18, від 16.04.2019 у справі № 925/2301/14.

Тобто, з усіх наявних у справі доказів суд повинен відібрати для подальшого дослідження та обґрунтування мотивів рішення лише ті з них, які мають зв`язок із фактами, що підлягають установленню при вирішенні спору. Отже, належність доказів нерозривно пов`язана з предметом доказування у справі, який, в свою чергу, визначається предметом позову. Належність, як змістовна характеристика та допустимість, як характеристика форми, є властивостями доказів, оскільки вони притаманні кожному доказу окремо і без їх одночасної наявності жодний доказ не може бути прийнятий судом.

Згідно зі статтею 77 Господарського процесуального кодексу України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (стаття 78 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тлумачення змісту ст.79 Господарського процесуального кодексу України свідчить про те, що ця стаття покладає на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Аналогічний висновок Верховного Суду викладений у постанові від 16.02.2021 у справі №927/645/19.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (подібні правові позиції викладено у постановах Верховного Суду від 16.06.2022 у справі № 910/366/21, від 15.07.2021 у справі №916/2586/20, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосований Великою Палатою ВС у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Зазначений підхід узгоджується і з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п.1 ст.32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Колегія суддів зауважує, що ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує особі право на справедливий суд. Однак ця стаття не закріплює будь-яких правил допустимості доказів чи правил їх оцінки, а тому такі питання регулюються передусім національним правом і належать до компетенції національних судів.

З огляду на викладене, у даній справі суд апеляційної інстанції вважає, що скаржником не доведено того факту, що судом першої інстанції для встановлення обставин, що мають суттєве значення, застосовані недопустимі докази у справі або зроблені їх невірна оцінка.

Надаючи оцінку всім доказам та доводам апелянта у їх сукупності із застосуванням стандарту доказування «вірогідності доказів», судова колегія доходить висновку про те, що докази, надані позивачем на підтвердження обставин наявності підстав для стягнення з відповідача витрат у розмірі 3 250 726 грн 30 коп., понесених у зв`язку із простоєм вагонів, є більш вірогідними, узгодженими між собою, належними та допустимими.

Як вбачається з матеріалів справи, факт перебування вагонів на коліях станції Помічна та виробничого підрозділу позивача протягом тривалого часу, а також нарахування плати за користування вагонами, зборів за зберігання вантажу та інших супутніх витрат підтверджується належними доказами, зокрема актами загальної форми, відомостями плати за користування вагонами, накопичувальними картками та іншими первинними документами, складеними відповідно до вимог законодавства.

При цьому зазначені докази узгоджуються між собою, містять відомості щодо часу простою вагонів, його тривалості, причин виникнення та розміру нарахованих платежів, а тому обґрунтовано прийняті судом першої інстанції як належні та допустимі.

Водночас, відповідачем не надано жодних належних та допустимих доказів, які б спростовували факт простою вагонів, правильність нарахування відповідних платежів або свідчили про відсутність його вини у виникненні такого простою.

З огляду на наведене судова колегія вважає, що доводи відповідача, наведені ним в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду оскаржуваного судового рішення, а зводяться лише до незгоди з таким рішенням без належного обґрунтування для цього відповідних підстав. При цьому протилежного ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції скаржником не доведено.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994, серія A, №303-A, п.29). Названий Суд зазначив, що, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України»).

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим визнається рішення суду, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Колегія суддів вважає, що у даному випадку суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, вірно застосував положення національного законодавства, надав вірну оцінку спірним правовідносинам у контексті зазначених норм, у зв`язку із чим оскаржуване рішення, яке переглядається в апеляційному порядку, є правомірним, а доводи апелянта, зазначені ним в апеляційній скарги, є такими, що фактично зводяться лише до незгоди з судовим рішенням, що не може бути обґрунтованою підставою для його скасування або зміни.

За таких обставин, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Вантажна транспортна компанія», м.Одеса не потребує задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 03.11.2025 року у справі №916/2605/25 відповідає обставинам справи та вимогам закону і достатніх правових підстав для його зміни або скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Вантажна транспортна компанія», м.Одеса на рішення Господарського суду Одеської області від 03.11.2025 року у справі №916/2605/25 залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 03.11.2025 року у справі №916/2605/25 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбачені ст. 288 Господарського процесуального кодексу України.

Вступна і резолютивна частина постанови проголошені в судовому засіданні 09.04.2026 року.

Повний текст постанови складено 09.04.2026 року.

Головуючий суддя Г.І. Діброва

Судді Я.Ф. Савицький

А.І. Ярош