Постанова від 07 квітня 2026 р. у справі №916/3808/25 — Південно-західний апеляційний господарський суд

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

_____________________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 квітня 2026 рокум. ОдесаСправа № 916/3808/25

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Таран С.В.,

Суддів: Богатиря К.В., Поліщук Л.В.,

при секретарі судового засідання: Фещук В.М.,

за участю представників:

від Фізичної особи-підприємця Маковія Олександра Володимировича – участі не брали,

від Товариства з обмеженою відповідальністю "Контейнери України" – участі не брали,

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Контейнери України"

на рішення Господарського суду Одеської області від 23.12.2025, прийняте суддею Бездолею Ю.С., м. Одеса, повний текст складено 02.01.2026,

у справі №916/3808/25

за позовом: Фізичної особи-підприємця Маковія Олександра Володимировича

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Контейнери України"

про стягнення 415 276,49 грн

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2025 р. Фізична особа-підприємець Маковій Олександр Володимирович звернувся з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Контейнери України", в якому просив стягнути з відповідача на користь позивача борг у загальній сумі 415276,49 грн, з яких: 360149 грн – основна заборгованість, 10630,44 грн – 3% річних та 44497,05 грн – інфляційні втрати.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за укладеним між сторонами договором б/н від 01.06.2022 в частині повної та своєчасної оплати наданих позивачем послуг.

За вказаною позовною заявою місцевим господарським судом 22.09.2025 відкрито провадження у справі №916/3808/25.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 23.12.2025 у справі №916/3808/25 (суддя Бездоля Ю.С.) задоволено позов; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Контейнери України" на користь Фізичної особи-підприємця Маковія Олександра Володимировича 360149 грн заборгованості, 10630,44 грн 3% річних, 44497,05 грн інфляційних втрат та 4202,68 грн судового збору за подання позовної заяви; повернуто з державного бюджету України на користь Фізичної особи-підприємця Маковія Олександра Володимировича 780,64 грн судового збору, сплаченого за квитанцією №262327442 від 17.09.2025 на загальну суму 4983,32 грн, яка міститься у матеріалах справи.

Судове рішення мотивоване доведеністю позивачем факту неналежного виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Контейнери України" своїх грошових зобов`язань за договором б/н від 01.06.2022, що зумовило правомірність заявлення вимог про стягнення з відповідача основної заборгованості у розмірі, який підтверджений наявними у матеріалах справи доказами, частково визнаний відповідачем та не спростований останнім, а також компенсаційних нарахувань (інфляційних втрат та 3% річних).

Не погодившись з ухваленим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Контейнери України" звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить змінити рішення Господарського суду Одеської області від 23.12.2025 у справі №916/3808/25 та стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Контейнери України" на користь Фізичної особи-підприємця Маковія Олександра Володимировича 130097 грн заборгованості.

Зокрема, апелянт наголошує на тому, що позивачем не надавались послуги на загальну суму 230052 грн за актами приймання-передачі наданих послуг №21 від 29.02.2024, №22 від 31.03.2024 та №23 від 30.04.2024, які є підробленими, оскільки підпис директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Контейнери України" на вказаних документах не належить останньому, а печатка на цих документах не належать відповідачеві, у зв`язку з чим ним не визнається заборгованість у вищенаведеній сумі, а також заявлені до стягнення 3% річних та інфляційні втрати.

У відзиві на апеляційну скаргу б/н від 26.02.2026 (вх.№207/26/Д3 від 26.02.2026) Фізична особа-підприємець Маковій Олександр Володимирович просить у задоволенні апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Контейнери України" на рішення Господарського суду Одеської області від 23.12.2025 у справі №916/3808/25 відмовити у повному обсязі, посилаючись на те, що необґрунтоване заперечення відповідачем факту надання йому послуг за укладеним між сторонами договором б/н від 01.06.2022 у період з лютого місяця 2024 року по квітень місяць 2024 року свідчить про недобросовісність поведінки останнього, як контрагента, який безпідставно ухиляється від виконання своїх договірних зобов`язань.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Таран С.В., суддів Богатиря К.В., Поліщук Л.В. від 16.02.2026 у справі №916/3808/25 за вказаною апеляційною скаргою відкрито апеляційне провадження та в подальшому ухвалою від 09.03.2026 призначено дану справу для розгляду зазначеної апеляційної скарги на 08.04.2026 об 11:30.

У судовому засіданні 08.04.2026 представники сторін участі не брали, хоча були належним чином сповіщені про дату, час та місце його проведення, що підтверджується матеріалами справи (т.2 а.с.71, 72).

За умовами частин першої, другої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування Господарським судом Одеської області норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла наступних висновків.

01.06.2022 між Фізичною особою-підприємцем Маковієм Олександром Володимировичем ("Постачальник") та Товариством з обмеженою відповідальністю "Контейнери України" ("Замовник") укладено договір б/н (далі – договір б/н від 01.06.2022), за умовами пункту 1.1 якого Замовник доручає та оплачує, а Постачальник зобов`язується належним чином надавати Замовнику послуги з впровадження програмного забезпечення і/або окремих компонентів (далі – послуги) для створення та функціонування CRМ-системи (далі – продукт), необхідної для діяльності Замовника, що включають, зокрема, але не виключно: налаштування CRМ, доопрацювання модулей в ПО; розробка, тестування та впровадження бізнес-процесів компанії; налаштування сценаріїв збирання та розподілу лідів з різних джерел – сайтів, соціальних мереж, месенджерів та телефонії; налаштування контролю ефективності маркетингових заходів; перенесення в CRМ баз клієнтів та інших даних із Ехсеl або інших джерел; побудова аналітичних звітів та вимірів активності співробітників, визначення їх КРІ; налаштування бізнес-аналітики та звітності за різними відділами та напрямками; налаштування роботів та тригерів у CRМ; інтеграція сторонніх модулів у CRМ (телефонії, месенджерів, соц. мереж, сайтів, форм зворотного зв`язку тощо); підібрати напрямок CRМ системи та налагодити її роботу; автоматизувати бізнес-процеси під потреби компанії; навчити персонал роботі у системі.

Згідно з пунктами 2.1-2.7 договору б/н від 01.06.2022 загальна ціна цього договору визначається як сума вартості всіх виконаних замовлень відповідно до підписаних сторонами актів приймання-передачі за цим договором протягом строку його дії. Сторони узгодили вважати розрахунковим періодом один календарний місяць. Вартість послуг Постачальника розраховується на підставі погодинної ставки та зазначається в щомісячних актах приймання-передачі. Сторони домовилися, що Замовник зобов`язується оплатити виконане замовлення за цим договором відповідно до умов замовлення протягом 2-х (двох) робочих днів з моменту підписання відповідного акту приймання-передачі. Замовник має право здійснювати авансові платежі до підписання відповідного акту приймання-передачі. Оплата вартості замовлення за цим договором здійснюється Замовником у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на рахунок, який зазначається Постачальником. Розрахунки між сторонами здійснюються виключно у національній валюті України.

В силу пунктів 3.3, 3.4 договору б/н від 01.06.2022 з метою підтвердження факту виконання замовлення Постачальником в цілому або виконання конкретного етапу на певну дату сторони складають відповідний акт прийому-передачі, що є достатньою підставою для здійснення розрахунків з Постачальником. Сторони домовилися, що акт прийому-передачі складається щомісячно. Звіт про надані послуги/виконані роботи за відповідний період є невід`ємною частиною акту прийому-передачі. Постачальник надає Замовнику два примірника підписаного акту прийому-передачі, а Замовник зобов`язується підписати надані Постачальником два примірника акту прийому-передачі не пізніше 3-х (трьох) робочих днів з моменту надання їх оригіналів Замовнику Постачальником і у вищезазначений строк надати один підписаний примірник акту прийому-передачі Постачальнику або надати у вищезазначений строк мотивовану відмову від підписання такого акту. У випадку ненадання у вищезазначений строк Постачальнику підписаного акту або мотивованої відмови, замовлення будуть вважатися прийнятими, наданими належним чином і такими, що підлягають оплаті Замовником. У випадку мотивованої відмови Замовника сторони в строк не пізніше 5-ти (п`яти) робочих днів з дати одержання Постачальником мотивованої відмови Замовника підписують протокол, який містить перелік істотних недоліків і строки їх усунення. Постачальник зобов`язаний за власний рахунок усунути такі недоліки у вказаний Замовником строк. Прийняття замовлення та підписання відповідного акту Замовником здійснюється після усунення всіх недоліків.

Пунктом 4.1 договору б/н від 01.06.2022 визначено, що Замовник зобов`язаний своєчасно приймати за актами прийому-передачі результати виконання замовлень від Постачальника, які відповідають умовам цього договору, а також своєчасно оплачувати виконані Постачальником замовлення у розмірі та у строки, передбачені даним договором, за умови виконання замовлення відповідно до вимог, зазначених сторонами.

Відповідно до пункту 4.2 договору б/н від 01.06.2022 Замовник має право контролювати хід виконання та/або якість виконання замовлення Постачальником, а також доручати проведення такого контролю третій стороні, завчасно попередивши про це постачальника; одержувати від Постачальника всю необхідну інформацію про хід виконання замовлення.

Цей договір набуває чинності з дати його підписання сторонами і діє до повного виконання поставлених перед Постачальником завдань, але не пізніше 31.12.2022, та у будь-якому разі не раніше повного та належного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором. У випадку не завершення повного впровадження продукту в бізнес-процеси Замовника, за погодженням сторін цей договір може бути продовжено, про що сторони укладають додаткову угоду. У будь-який час сторони можуть розірвати цей договір, письмово (рекомендованим листом) попередивши іншу сторону за 30-ть (тридцять) календарних днів до бажаної дати розірвання. Моментом повідомлення прийнято вважати дату одержання листа будь-якої із сторін. Відповідно, дата розірвання цього договору настає по закінченню 30-ти (тридцяти) календарних днів з моменту одержання листа про розірвання стороною (пункти 10.1-10.3 договору б/н від 01.06.2022).

31.12.2022 між Фізичною особою-підприємцем Маковієм Олександром Володимировичем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Контейнери України" укладено додаткову угоду №1 до договору від 01.06.2022, якою пункт 10.1 вказаного договору викладено у новій редакції, згідно з якою цей договір набуває чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31.12.2025, але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за договором.

Позивачем до позовної заяви були додані акти приймання-передачі наданих послуг до договору б/н від 01.06.2022 на загальну суму 9988461 грн, а саме: №1 від 31.07.2022 на суму 230500 грн; №2 від 31.08.2022 на суму 205000 грн; №3 від 30.09.2022 на суму 1085000 грн; №4 від 04.10.2022 на суму 400000 грн; №5 від 31.10.2022 на суму 987000 грн; №6 від 30.11.2022 на суму 605000 грн; №7 від 31.12.2022 на суму 1015000 грн; №8 від 31.01.2023 на суму 402000 грн; №9 від 28.02.2023 на суму 489000 грн; №10 від 31.03.2023 на суму 244900 грн; №11 від 30.04.2023 на суму 418000 грн; №12 від 31.05.2023 на суму 378000 грн; №13 від 30.06.2023 на суму 691000 грн; №14 від 31.07.2023 на суму 342000 грн; №15 від 31.08.2023 на суму 399000 грн; №16 від 30.09.2023 на суму 334000 грн; №17 від 31.10.2023 на суму 150000 грн; №18 від 30.11.2023 на суму 90000 грн; №19 від 31.12.2023 на суму 70000 грн; №20 від 31.01.2024 на суму 432500 грн; №21 від 29.02.2023 на суму 139240 грн; №22 від 31.03.2024 на суму 50012 грн; №23 від 30.04.2024 на суму 40800 грн; №24 від 31.05.2024 на суму 127716 грн; №25 від 30.06.2024 на суму 40800 грн; №26 від 31.07.2024 на суму 272016 грн; №27 від 31.08.2024 на суму 286926 грн; №28 від 30.09.2024 на суму 13000 грн; №29 від 31.10.2024 на суму 13000 грн; №30 від 30.11.2024 на суму 13000 грн; №31 від 31.12.2024 на суму 24051 грн.

У матеріалах справи також містяться виписка по рахунку позивача за перiод з 01.01.2022 по 18.08.2025, в якій відображені проведені Товариством з обмеженою відповідальністю "Контейнери України" оплати за договором б/н від 01.06.2022 на загальну суму 9628312 грн, та акт звіряння взаєморозрахунків між сторонами за 2024 рік.

21.10.2025 до суду першої інстанції надійшли додаткові письмові пояснення Фізичної особи-підприємця Маковія Олександра Володимировича б/н від 20.10.2025 (вх.№33141/25 від 21.10.2025), в яких позивач просив:

-виключити з числа доказів подані в якості додатків до позову наступні документи: акт приймання-передачі наданих послуг №21 від 29.02.2024 на суму 139240 грн, акт приймання-передачі наданих послуг №22 від 31.03.2024 на суму 50012 грн, акт приймання-передачі наданих послуг №23 від 30.04.2024 на суму 40800 грн, акт звіряння взаєморозрахунків між Фізичною особою-підприємцем Маковієм Олександром Володимировичем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Контейнери України";

-розглянути справу на підставі доказів, поданих позивачем разом з позовом (за виключенням доказів, зазначених у вищенаведеному пункті), та документів, доданих додатково до цих пояснень, а саме: акту приймання-передачі наданих послуг №21 від 29.02.2023 (технічна помилка у зазначенні року) на суму 139240 грн, акту приймання-передачі наданих послуг №22 від 31.03.2024 на суму 50012 грн та акту приймання-передачі наданих послуг №23 від 30.04.2024 на суму 40800 грн до матеріалів справи в якості доказів.

Протокольною ухвалою Господарського суду Одеської області від 24.10.2025, постановленою у підготовчому засіданні, було задоволено вказане вище клопотання позивача в частині виключення з числа доказів поданих в якості додатків до позову наступних документів: акту приймання-передачі наданих послуг №21 від 29.02.2024 на суму 139240 грн; акту приймання-передачі наданих послуг №22 від 31.03.2024 на суму 50012 грн; акту приймання-передачі наданих послуг №23 від 30.04.2024 на суму 40800 грн; акту звіряння взаєморозрахунків між Фізичною особою-підприємцем Маковієм Олександром Володимировичем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Контейнери України", а також в частині долучення до матеріалів справи копій актів приймання-передачі наданих послуг №21 від 29.02.2023 (технічна помилка у зазначенні року) на суму 139240 грн, №22 від 31.03.2024 на суму 50012 грн та №23 від 30.04.2024 на суму 40800 грн, доданих до письмових пояснень б/н від 20.10.2025 (вх.№33141/25 від 21.10.2025).

Предметом спору у даній справі є вимога про стягнення з відповідача на користь позивача боргу у загальній сумі 415276,49 грн, з яких: 360149 грн – основна заборгованість, 10630,44 грн – 3% річних та 44497,05 грн – інфляційні втрати, нараховані у зв`язку з неповною та несвоєчасною оплатою Товариством з обмеженою відповідальністю "Контейнери України" вартості послуг, наданих Фізичною особою-підприємцем Маковієм Олександром Володимировичем на підставі договору б/н від 01.06.2022.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із доведеності позивачем факту неналежного виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Контейнери України" своїх грошових зобов`язань за договором б/н від 01.06.2022, що зумовило правомірність заявлення вимог про стягнення з відповідача на користь Фізичної особи-підприємця Маковія Олександра Володимировича основної заборгованості у розмірі, який підтверджений наявними у матеріалах справи доказами, частково визнаний відповідачем та не спростований останнім, а також компенсаційних нарахувань (інфляційних втрат та 3% річних).

Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду погоджується з висновком Господарського суду Одеської області про задоволення позову з огляду на наступне.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки недоведеність порушення прав, за захистом яких було пред`явлено позов у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист – це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Чинне законодавство визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Крім того, суди мають виходити із того, що обраний позивачем спосіб захисту цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та має бути спрямований на захист порушеного права.

Враховуючи вищевикладене, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу, порушення такого суб`єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.

За умовами частини першої статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).

Отже, договір б/н від 01.06.2022 став підставою виникнення у сторін господарського зобов`язання відповідно до статей 11, 202, 509 Цивільного кодексу України.

Загальні правила надання послуг визначені, зокрема, Цивільним кодексом України, статтею 901 якого (що міститься в главі 63 "Послуги. Загальні положення" розділу ІІІ "Окремі види зобов`язань" книги п`ятої "Зобов`язальне право") передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

В силу частини першої статті 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Загальне правило статті 903 Цивільного кодексу України передбачає оплатність послуги за договором про надання послуги, якщо договором передбачено надання послуг за плату, у зв`язку з чим правила та вимоги щодо оплатності послуг застосовуються у разі їх надання, тоді як за відсутності факту та доказів надання відповідних послуг надавач послуг позбавлений права та підстав вимагати їх оплати від отримувача послуг.

Укладаючи договір, сторони останнього мають право очікувати на те, що все, що обумовлено укладеним між ними правочином, буде виконано контрагентом зацікавленої сторони. Зазначене випливає з норми статті 629 Цивільного кодексу України, якою встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами, а також відповідає загальноприйнятому принципу pacta sunt servanda.

Згідно з положеннями статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зобов`язання повинні виконуватись в установлений законом або договором строк (стаття 530 Цивільного кодексу України).

Суд апеляційної інстанції зауважує, що алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить, насамперед, від позиції сторін спору, а також доводів і заперечень, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування у справі, який може змінюватися в процесі її розгляду.

Як зазначалося вище, підставою для звернення Фізичної особи-підприємця Маковія Олександра Володимировича з позовом у даній справі визначено наявність у відповідача заборгованості за договором б/н від 01.06.2022 в частині повної та своєчасної оплати наданих позивачем послуг у зв`язку з чим, беручи до уваги предмет доказування у цьому спорі, господарському суду під час розгляду справи необхідно встановити обставину наявності/відсутності такої заборгованості та її розмір (у разі наявності), при цьому відповідна обставина має бути встановлена виходячи з наявних у матеріалах справи належних та допустимих доказів, які відображають реальні господарські операції за вказаним правочином та зміст таких операцій.

У частині третій статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Принцип змагальності сторін полягає в тому, що сторони у процесі зобов`язані в процесуальній формі довести свою правоту, за допомогою поданих ними доказів переконати суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень.

Отже, даний принцип забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладення тягаря доказування на сторони.

Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

В силу частини першої статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, в господарському процесі є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).

Судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях та містити неточності у встановленні обставин, які мають вирішальне значення для правильного вирішення спору, натомість висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки мають бути вичерпними, відповідати дійсності і підтверджуватися достовірними доказами.

Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеною в постанові від 05.06.2020 у справі №920/528/19.

Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування.

Обов`язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у сторін договору первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв`язок між фактом придбання товару/роботи/послуги і подальшою господарською діяльністю.

У статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію.

За змістом цієї ж статті господарська операція – це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Здійснення господарської операції і, власне, її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

Згідно з частинами першою, другою статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства. Бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Підпунктом 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995, передбачено, що господарські операції – це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів. Первинні документи – це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (підпункт 2.4 пункту 2 Положення).

В силу підпункту 2.5 пункту 2 Положення документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Електронний підпис накладається відповідно до законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Використання при оформленні первинних документів факсимільного відтворення підпису допускається у порядку, встановленому законом, іншими актами цивільного законодавства. Повноваження на здійснення господарської операції особи, яка в інтересах юридичної особи або фізичної особи-підприємця одержує основні засоби, запаси, нематеріальні активи, грошові документи, цінні папери та інші товарно-матеріальні цінності згідно з договором, підтверджуються відповідно до законодавства. Такі повноваження можуть бути підтверджені, зокрема, письмовим договором, довіреністю, актом органу юридичної особи тощо.

Згідно з підпунктом 2.15 пункту 2 Положення первинні документи підлягають обов`язковій перевірці (в межах компетенції) працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов`язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству у сфері бухгалтерського обліку, логічна ув`язка окремих показників.

Відповідно до частин першої, другої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі. Первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Залежно від характеру господарської операції та технології обробки облікової інформації до первинних документів можуть включатися додаткові реквізити (печатка, номер документа, підстава для здійснення операції тощо). Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

За загальним правилом фактом підтвердження здійснення господарської операції є саме первинні документи бухгалтерського обліку, до яких належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, що відповідають вимогам закону, зокрема, статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та пункту 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, та відображають реальні господарські операції.

Отже, надання позивачем послуг у розумінні положень Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" є господарською операцією, підставою для бухгалтерського обліку якої є первинні документи, що повинні мати певні реквізити. Відтак у разі, якщо акт надання послуг оформлений з урахуванням вищевказаних вимог, він є первинним документом, який фіксує факт надання/споживання послуги.

Як зазначалося вище, позивачем до місцевого господарського суду на підтвердження надання відповідачеві послуг загальною вартістю 9988461 грн за укладеним між сторонами договором б/н від 01.06.2022 подано низку актів приймання-передачі наданих послуг, а саме: №1 від 31.07.2022 на суму 230500 грн; №2 від 31.08.2022 на суму 205000 грн; №3 від 30.09.2022 на суму 1085000 грн; №4 від 04.10.2022 на суму 400000 грн; №5 від 31.10.2022 на суму 987000 грн; №6 від 30.11.2022 на суму 605000 грн; №7 від 31.12.2022 на суму 1015000 грн; №8 від 31.01.2023 на суму 402000 грн; №9 від 28.02.2023 на суму 489000 грн; №10 від 31.03.2023 на суму 244900 грн; №11 від 30.04.2023 на суму 418000 грн; №12 від 31.05.2023 на суму 378000 грн; №13 від 30.06.2023 на суму 691000 грн; №14 від 31.07.2023 на суму 342000 грн; №15 від 31.08.2023 на суму 399000 грн; №16 від 30.09.2023 на суму 334000 грн; №17 від 31.10.2023 на суму 150000 грн; №18 від 30.11.2023 на суму 90000 грн; №19 від 31.12.2023 на суму 70000 грн; №20 від 31.01.2024 на суму 432500 грн; №21 від 29.02.2023 (технічна помилка у зазначенні року) на суму 139240 грн, №22 від 31.03.2024 на суму 50012 грн, №23 від 30.04.2024 на суму 40800 грн; №24 від 31.05.2024 на суму 127716 грн; №25 від 30.06.2024 на суму 40800 грн; №26 від 31.07.2024 на суму 272016 грн; №27 від 31.08.2024 на суму 286926 грн; №28 від 30.09.2024 на суму 13000 грн; №29 від 31.10.2024 на суму 13000 грн; №30 від 30.11.2024 на суму 13000 грн; №31 від 31.12.2024 на суму 24051 грн.

Відповідачем оплачено надані позивачем послуги за договором б/н від 01.06.2022 на суму 9628312 грн, про що свідчить наявна у матеріалах справи виписка по рахунку Фізичної особи-підприємця Маковія Олександра Володимировича за перiод з 01.01.2022 по 18.08.2025.

Доказів проведення Товариством з обмеженою відповідальністю "Контейнери України" повної оплати вартості послуг, наданих позивачем на підставі договору б/н від 01.06.2022, до суду першої інстанції не подано.

Таким чином, основна заборгованість відповідача перед позивачем за договором б/н від 01.06.2022 становить 360149 грн (розраховано наступним чином: 9988461 грн вартості послуг за актами - 9628312 грн сплачених за цими актами = 360149 грн) і утворилася у зв`язку з частковою оплатою Товариством з обмеженою відповідальністю "Контейнери України" акту №26 від 31.07.2024 лише у сумі 261844 грн, у той час як залишок несплаченого боргу за даним актом становить 10172 грн, а також не сплатою останнім у повному обсязі акту №27 від 31.08.2024 на суму 286926 грн, акту №28 від 30.09.2024 на суму 13000 грн, акту №29 від 31.10.2024 на суму 13000 грн, акту №30 від 30.11.2024 на суму 13000 грн та акту №31 від 31.12.2024 на суму 24051 грн.

Враховуючи викладені вище норми права та узгоджені сторонами умови договору б/н від 01.06.2022, беручи до уваги не подання до суду першої інстанції доказів проведення повної оплати вартості послуг, наданих відповідачеві на підставі вказаного договору, що зумовлює наявність у останнього відповідного боргу, Південно-західний апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо наявності правових підстав для задоволення позову про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Контейнери України" на користь Фізичної особи-підприємця Маковія Олександра Володимировича 360149 грн основної заборгованості.

Посилання апелянта на те, що сума основного боргу, яка ним визнається, становить 130097 грн та складає різницю між сумою всіх актів у загальному розмірі 9988461 грн за виключенням невизнаних ним трьох актів на загальну суму 230052 грн, які, на переконання відповідача, є підробленими, а саме: акту №21 від 29.02.2024 на суму 139240 грн, акту №22 від 31.03.2024 на суму 50012 грн та акту №23 від 30.04.2024 на суму 40800 грн, і проведених Товариством з обмеженою відповідальністю "Контейнери України" оплат у загальному розмірі 9628312 грн, відхиляються судом апеляційної інстанції, оскільки вказані акти, достовірність яких заперечує відповідач та які додані позивачем до позову, протокольною ухвалою Господарського суду Одеської області 24.10.2025, постановленою у підготовчому засіданні, були виключені з числа доказів, натомість до матеріалів справи були приєднані акти №21 від 29.02.2023 (технічна помилка у зазначенні року) на суму 139240 грн, №22 від 31.03.2024 на суму 50012 грн, №23 від 30.04.2024 на суму 40800 грн, які підписані обома сторонами без зауважень і з урахуванням яких, власне, місцевим господарським судом було обґрунтовано визначено суму основного боргу відповідача за договором б/н від 01.06.2022.

Наявність окремих технічних неточностей у первинних документах, зокрема, щодо дати їх складання, не може бути підставою для невизнання господарської операції за умови, що такі неточності не впливають на можливість ідентифікувати зміст операції, її сторони, обсяг та вартість. Такий підхід відповідає як положенням законодавства про бухгалтерський облік, так і усталеній судовій практиці, спрямованій на пріоритет реального змісту господарської операції над формальними недоліками її документального оформлення.

Підписання сторонами актів приймання-передачі наданих послуг без зауважень є належним та достатнім доказом факту надання послуг, їх обсягу та вартості. Така правова позиція неодноразово висловлювалася судом касаційної інстанції, який виходять з того, що підписання акту засвідчує погодження замовником результату наданих послуг та відсутність претензій щодо їх якості та обсягу. Подальше заперечення таких обставин без належного доказового підтвердження суперечить принципу добросовісності та стабільності господарського обороту.

Визнання недостовірними первинних документів виключно на підставі непідтверджених тверджень сторони призвело б до порушення принципу стабільності господарського обороту та підриву довіри до документального оформлення господарських операцій. Суд виходить із необхідності забезпечення передбачуваності правових наслідків дій суб`єктів господарювання, що передбачає недопустимість довільного перегляду вже оформлених та прийнятих результатів господарської діяльності.

Сам по собі факт заміни доказів у процесі розгляду справи не свідчить про їх недопустимість, тим більше, що такі докази подані у встановленому процесуальним законом порядку, досліджені судом та надані відповідачеві для ознайомлення і надання заперечень. Поряд з цим, колегією суддів враховується, що жодних заперечень щодо приєднання до матеріалів справи актів, долучених протокольною ухвалою Господарського суду Одеської області 24.10.2025, відповідачем висловлено не було. Сфальшованість цих актів відповідачем не доведена, питання про призначення експертизи саме щодо останніх Товариством з обмеженою відповідальністю "Контейнери України" також не порушувалося ні під час розгляду справи місцевим господарським судом, ні у суді апеляційної інстанції, у зв`язку з чим у Південно-західного апеляційного господарського суду відсутні підстави для неврахування зазначених первинних документів як належних та допустимих у розумінні процесуального закону доказів на підтвердження факту надання послуг на зазначені у них суми.

Водночас апеляційний господарський суд зауважує на тому, що факт отримання послуг, відображених в актах №21 від 29.02.2023 (технічна помилка у зазначенні року) на суму 139240 грн, №22 від 31.03.2024 на суму 50012 грн та №23 від 30.04.2024 на суму 40800 грн, долучених до матеріалів справи вищенаведеною протокольною ухвалою суду першої інстанції від 24.10.2025, відповідачем не спростований. Більше того, вказані акти були оплачені Товариством з обмеженою відповідальністю "Контейнери України" у повному обсязі, що підтверджується випискою по рахунку позивача за перiод з 01.01.2022 по 18.08.2025, і заявлена до стягнення у цій справі основна заборгованість виникла у відповідача за іншими актами.

Несвоєчасне виконання грошового зобов`язання є його порушенням у розумінні Цивільного кодексу України, а сам відповідач виступає таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання у розумінні частини першої статті 612 цього Кодексу.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статті 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від ухвалення рішення суду про присудження суми боргу, відкриття виконавчого провадження чи його зупинення.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур`єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно зі статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції – це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації колегією суддів Південно-західного апеляційного господарського суду також враховуються рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені у листі Верховного Суду України №62-97р. від 03.04.1997. У листі Верховного Суду України №62-97р. від 03.04.1997 зазначено, що при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а у середньому за місяць, тому умовно слід виходити з того, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня. Для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно щомісячні індекси, що складають будь-який період, перемножити між собою.

Таким чином, базою для нарахування інфляційних є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, що існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений. Періодом, за який розраховуються інфляційні втрати, є час прострочення з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

Колегія суддів, перевіривши правильність проведеного позивачем розрахунку компенсаційних нарахувань за кожним окремим актом, за яким допущено прострочення, зазначає, що Фізичною особою-підприємцем Маковієм Олександром Володимировичем у зв`язку з несвоєчасним виконанням відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за договором б/н від 01.06.2022 правомірно нараховано останньому 10630,44 грн 3% річних та 44497,05 грн інфляційних втрат (зокрема, за актом №26 від 31.07.2024 нараховано на суму боргу 10172 грн за період з 05.08.2024 по 11.09.2025; за актом №27 від 31.08.2024 нараховано на суму боргу 286926 грн за період з 04.09.2024 по 11.09.2025; за актом №28 від 30.09.2024 нараховано на суму боргу 13000 грн за період з 03.10.2024 по 12.09.2025; за актом №29 від 31.10.2024 нараховано на суму боргу 13000 грн за період з 04.11.2024 по 12.09.2025; за актом №30 від 30.11.2024 нараховано на суму боргу 13000 грн за період з 04.12.2024 по 12.09.2025 та за актом №31 від 31.12.2024 нараховано на суму боргу 24051 грн за період з 03.01.2025 по 12.09.2025).

Жодних доводів щодо неправомірності вказаних розрахунків, окрім зауваження щодо їх невизнання, апелянтом не наведено. При цьому суд апеляційної інстанції наголошує на тому що відповідні нарахування виконані позивачем арифметично та методологічно правильно за тими актами приймання-передачі наданих послуг, наявність заборгованості за якими не спростована відповідачем і не заперечувалася останнім під час розгляду цієї справи.

З огляду на викладене, Південно-західний апеляційний господарський суд погоджується з висновком Господарського суду Одеської області про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Контейнери України" на користь Фізичної особи-підприємця Маковія Олександра Володимировича 10630,44 грн 3% річних та 44497,05 грн інфляційних втрат.

У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах (правова позиція Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16).

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

В силу статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Перевіривши відповідно до статті 270 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції об`єктивно розглянув у судовому процесі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; правильно застосував матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини, врахував положення статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку з чим дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції; твердження апелянта про порушення Господарським судом Одеської області норм права при ухваленні рішення від 23.12.2025 у справі №916/3808/25 не знайшли свого підтвердження, у зв`язку з чим підстав для зміни чи скасування оскаржуваного судового акту колегія суддів не вбачає.

Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.

Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Контейнери України" залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 23.12.2025 у справі №916/3808/25 – без змін.

Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Контейнери України".

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та у строки, визначені статтями 287, 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 09.04.2026.

Головуючий суддя С.В. Таран

Суддя К.В. Богатир

Суддя Л.В. Поліщук