Постанова від 08 квітня 2026 р. у справі №909/150/26 — Західний апеляційний господарський суд

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 909/150/26

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Галушко Н.А.

суддів Желіка М.Б.

Орищин Г.В.

без виклику учасників процесу

розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Олійника Олексія Миколайовича від 19.02.2026 (вх. № ЗАГС 01-05/486/26 від 20.02.2026)

на ухвалу Господарського суду Івано-Франківської області від 09.02.2026 (суддя Кобецька С.М.)

у справі № 909/150/26

за заявою: Фізичної особи-підприємця Олійника Олексія Миколайовича

до боржника: Фізичної особи-підприємця Марченко Марії Миколаївни

про: видачу судового наказу за вимогою про стягнення 186 225,00 грн. штрафу за невиконання умов Договору оренди нерухомого майна №1 від 02.09.2024

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст вимог заявника та ухвали суду першої інстанції.

На розгляд Господарського суду Івано-Франківської області подано заяву Фізичної особи-підприємця Олійника Олексія Миколайовича ( далі – ФОП Олійник О.М.) про видачу судового наказу за вимогою про стягнення з Фізичної особи-підприємця Марченко Марії Миколаївни ( далі – ФОП Марченко М.М.) штрафу у розмірі 186 225,00 грн.

Заява про видачу судового наказу мотивована неналежним виконанням ФОП Марченко М.М. зобов`язань за договором оренди нерухомого майна №1 від 02.09.2024 в частині забезпечення ФОП Олійнику О.М. можливості користуватись водопостачанням, що унеможливлює проведення ним господарської діяльності в орендованому приміщенні та є підставою для нарахування штрафу відповідно до п.10.4. договору у сумі 186 225 грн ( сукупний тримісячний розмір орендної плати за договором).

Господарський суд Івано-Франківської області ухвалою від 09.02.2026 у справі №909/150/26 відмовив ФОП Олійнику О. М. у видачі судового наказу про стягнення з ФОП Марченко М. М. 186 225,00 грн штрафу.

Ухвала суду мотивована тим, що пеня та штраф за своєю правовою природою є не грошовою заборгованістю за договором, а видом штрафних санкцій, які сторона сплачує у разі невиконання/неналежного виконання грошового зобов`язання. Відтак, заявлена ФОП Олійником О.М. вимога не відповідає статті 148 ГПК України, що є підставою для відмови у видачі судового наказу відповідно до п.3 ч.1 ст.152 ГПК України.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та відзиву на апеляційні скарги.

ФОП Олійник О. М. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Івано-Франківської області від 09.02.2026 у справі №909/150/26 про відмову у видачі судового наказу та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Вимоги апелянта обгрунтовані порушенням судом першої інстанції норм процесуального права та неповним з`ясуванням обставин справи.

Зокрема, скаржник зазначає, що його заява про видачу судового наказу відповідає вимогам ст. 148 ГПК України, оскільки: штраф є грошовим зобов`язанням, що виникло з укладеного між сторонами письмового договору; розмір штрафу не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; вимога заявника підтверджена письмовими доказами. Відтак, суд першої інстанції безпідставно відмовив у видачі судового наказу у цій справі.

ФОП Марченко М.М. подано відзив на апеляційну скаргу, за змістом якого остання не заперечує щодо задоволення апеляційної скарги ФОП Олійника О.М. у цій справі.

Процесуальні дії суду у справі.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.02.2026 справу №909/150/26 розподілено колегії суддів Західного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді (судді - доповідача) Галушко Н.А., суддів Желіка М.Б. та Орищин Г.В.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 25.02.2026 апеляційну скаргу ФОП Олійника О.М. залишено без руху з підстав, зазначених у вказаній ухвалі.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 09.03.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ФОП Олійника О.М. на ухвалу Господарського суду Івано-Франківської області від 09.02.2026 у справі №909/150/26, вирішено розглядати таку без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.

Відповідно до ст. 147 ГПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 148 цього Кодексу. Із заявою про видачу судового наказу може звернутися особа, якій належить право вимоги. Заявником та боржником в наказному провадженні можуть бути юридичні особи та фізичні особи - підприємці. Судовий наказ підлягає виконанню за правилами, встановленими законом для виконання судових рішень.

Згідно зі ст. 148 ГПК України судовий наказ може бути видано тільки за вимогами про стягнення грошової заборгованості за договором, укладеним у письмовій (в тому числі електронній) формі, якщо сума вимоги не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Особа має право звернутися до суду з вимогами, визначеними у частині першій цієї статті, в наказному або спрощеному позовному провадженні на свій вибір.

Статею 152 ГПК України передбачені підстави для відмови у видачі судового наказу.

Так, суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо: 1) заяву подано з порушеннями вимог статті 150 цього Кодексу; 2) заяву подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано; 2-1) заяву подано особою, яка відповідно до частини шостої статті 6 цього Кодексу зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його; 3) заявлено вимогу, яка не відповідає вимогам статті 148 цього Кодексу; 4) наявні обставини, зазначені у частині першій статті 175 цього Кодексу; 5) з моменту виникнення права вимоги пройшов строк, який перевищує позовну давність, встановлену законом для такої вимоги, або пройшов строк, встановлений законом для пред`явлення позову в суд за такою вимогою; 6) судом раніше виданий судовий наказ за тими самими вимогами, за якими заявник просить видати судовий наказ; 7) судом раніше відмовлено у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 3-6 цієї частини; 8) із поданої заяви не вбачається виникнення або порушення права грошової вимоги, за якою заявником подано заяву про видачу судового наказу.

Про відмову у видачі судового наказу суддя постановляє ухвалу не пізніше десяти днів з дня надходження до суду заяви про видачу судового наказу ( ч.2 ст. 152 ГПК України).

Як зазначалось вище, ФОП Олійник О.М. подав на розгляд Господарського суду Івано-Франківської області заяву про видачу судового наказу за вимогою про стягнення з ФОП Марченко М.М. 186 225,00 грн штрафу.

Вказана заява мотивована неналежним виконанням ФОП Марченко М.М. зобов`язань за договором оренди нерухомого майна №1 від 02.09.2024 в частині забезпечення ФОП Олійнику О.М. можливості користуватись водопостачанням, що унеможливлює проведення ним господарської діяльності в орендованому приміщенні та є підставою, за доводами заявника, для нарахування штрафу відповідно до п.10.4. договору у розмірі 3-місячної орендної плати.

Господарський суд Івано-Франківської області ухвалою від 09.02.2026 у цій справі відмовив у видачі судового наказу за вказаною вимогою на підставі п.3 ч.1 ст.152 ГПК України, зазначивши, що така вимога не відповідає статті 148 ГПК України, оскільки штраф за своєю правовою природою є не грошовою заборгованістю.

Частиною 1 ст. 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За змістом статей 524, 533 ЦК України грошовим є зобов`язання, яке виражається в грошових одиницях України (або грошовому еквіваленті в іноземній валюті).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання

Суд апеляційної інстанції зазначає, що зі змісту ст. 148 ГПК України не вбачається обмеження законодавцем поняття грошової заборгованості певним її видом (основний борг, неустойка, 3% річних, інфляційні нарахування тощо). Вказана норма лише містить вимоги щодо суми заборгованості ( не більше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб) та форми договору, з якої така заборгованість виникла (письмова, в тому числі електронна).

Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 24.07.2018 у справі №903/125/18, як вимогу, за якою може бути видано наказ про стягнення грошової заборгованості за письмовим договором відповідно до ч. 1 ст. 148 ГПК України, слід розуміти будь-яку вимогу про стягнення грошової суми заборгованості за договором, яка охоплює не тільки основний борг і проценти, але й неустойку, проценти річних та інфляційні втрати, за умови, якщо сума вимоги не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Оскільки вимога ФОП Олійника О.М. заявлена на підставі договору оренди нерухового майна №1 від 02.09.2024, який укладено в письмовій формі, та розмір такої не перевищує ста прожиткових мінімумів для працездатних осіб, суд апеляційної інстанції вважає помилковим висновок суду першої інстанції про відмову у видачі судового наказу за такою вимогою на підставі п.3 ч.1 ст.152 ГПК України.

В той же час, відповідно до п. 4 ч.1 ст.152 ГПК України, суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо наявні обставини, зазначені у частині першій статті 175 цього Кодексу.

Приписами пункту 2 частини 1 статті 175 ГПК України унормовано, що суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.

Ціллю застосування цих норм процесуального права є, зокрема, уникнення можливості формування різних висновків щодо наявних між сторонами обставин та правовідносин, як і уникнення можливості подачі нового позову чи видачі судом наказу за вимогами з тим же предметом, з тих же підстав та між тими ж сторонами, як засобу, направленого на спробу переглянути висновки судів за результатами розгляду попереднього позову, що не відповідатиме принципу юридичної визначеності.

Передумовою для застосування положень пункту 2 частини 1 статті 175 ГПК України є наявність двох справ з тотожним суб`єктним складом, предметом та підставами.

У постанові Верховного Суду від 04.09.2024 у справі № 170/499/23 зазначено, що позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.

Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яке опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога. Підставою позову може бути як один, так і декілька юридичних фактів матеріально-правового характеру ( постанова Верховного Суду від 04.06.2025 у справі № 917/1215/24).

З комп`ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду» судом апеляційної інстанції встановлено, що у провадженні Господарського суду Івано-Франківської області перебувала справа № 909/511/25 за позовом ФОП Олійник О.М. до ФОП Марченко М.М. про стягнення 436 126 грн, з яких: 248 250 грн – безпідставно сплачені кошти, 187 875 грн – штраф.

Позовні вимоги у вказаній справі були обгрунтовані порушенням ФОП Марченко М.М. умов договору оренди нерухомого майна № 1 від 02.09.2024, а саме передачею в оренду майна з дефектами (відсутність водопостачання та належного водовідведення), що стало підставою для нарахування ФОП Олійником О.М. штрафу відповідно до п.10.4. договору, а також заявлення вимоги про стягнення безпідставно сплачених ( через неможливість фактичного використання приміщення згідно умов договору) орендних платежів.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 29.08.2025 у справі №909/511/25 у задоволенні позову відмовлено. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 09.12.2025 вказане рішення суду залишено без змін, а відтак таке набрало законної сили.

Таким чином, суд апеляційної інстанції висновує, що станом на момент звернення ФОП Олійника О.М. до суду з заявою про видачу судового наказу за вимогою про стягнення з ФОП Марченко М.М. штрафу у розмірі 186 225,00 грн, нарахованого на підставі п.10.4. договору оренди нерухомого майна № 1 від 02.09.2024 у зв`язку з незабезпеченням ФОП Марченко М.М. водопостачання об`єкта оренди, вже було таке, що набрало законної сили, рішення суду у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Зважаючи на наведені обставини, суд першої інстанції повинен був відмовити ФОП Олійнику О. М. у видачі судового наказу про стягнення з ФОП Марченко М.М. 186 225,00 грн штрафу на підставі п.4 ч.1 ст. 152 ГПК України.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до ч.ч.1, 4 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

З огляду на викладені вище обставини, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу ФОП Олійника О.М. слід залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду Івано-Франківської області від 09.02.2026 у цій справі змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції даної постанови. Резолютивну частину оскаржуваної ухвали слід залишити без змін.

Відповідно до ст.129 ГПК України судовий збір за перегляд ухвали в апеляційному порядку покладається на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 236, 269, 270, 275, 277, 281, 282, 284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ :

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Олійника Олексія Миколайовича від 19.02.2026 (вх. № ЗАГС 01-05/486/26 від 20.02.2026) залишити без задоволення.

2. Змінити мотивувальну частину ухвали Господарського суду Івано-Франківської області від 09.02.2026 у справі №909/150/26 та викласти її в редакції цієї постанови.

3. Резолютивну частину ухвали Господарського суду Івано-Франківської області від 09.02.2026 у справі №909/150/26 залишити без змін.

4. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги залишити за скаржником.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню.

6. Справу повернути до Господарського суду Івано-Франківської області.

Головуючий суддя Галушко Н.А.

суддя Желік М.Б.

суддя Орищин Г.В.