Рішення від 07 квітня 2026 р. у справі №216/231/26 — Центрально-Міський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 216/231/26

провадження №2/216/2009/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 квітня 2026 року м. Кривий Ріг

Центрально – Міський районний суд м. Кривого Рогу у складі:

головуючого судді: Гайтко Л.А.

за участю

секретар судового засідання: Маленька Т.О.

представник відповідача Губорєвої Я.А., яка приймає участь в режимі відео конференції

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Кривому Розі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення недоплаченої частки заробітної плати, стягнення компенсації втрати частки доходів у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати , -

В С Т А Н О В И В :

До Центрально-Міського райсуду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області подано позовну заяву ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення недоплаченої частки заробітної плати, стягнення компенсації втрати частки доходів у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати.

Позивачка просить суд ухвалити рішення, яким стягнути з відповідача Акціонерного товариства «Українська залізниця» на її користь 14174,23 гри., з яких 7994,75 грн. - недоплаченої частки заробітної плати (матеріальна допомога на оздоровлення) за 2017- 2021 роки (включно) та 6179,48 грн. - компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати.

Позивачка ОСОБА_1 , представник позивача ОСОБА_2 у судове засідання не з`явились. Представник позивача разом з поданням позовної заяви, подав клопотання про розгляд справи за відсутності сторони позивача, позов підтримує та просить задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача Губорєва Я.А., яка приймала участь у справі в режимі відео конференції, підтримала поданий по справі відзив на позовну заяву, просить суд застосувати строк позовної давності до вимог ОСОБА_1 ; у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі; зробити розподіл судових витрат пов`язаних з розглядом справи та віднести їх за позивачем.

За приписами ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд, вислухавши представника сторони відповідача, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на повному, всебічному та об`єктивному дослідженні обставин справи, дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.

З 28.06.1993 року Позивачка працювала у Відповідача на різних посадах, 26.11.2024 Позивачка звільнена з посади чергового по залізничній станції Кривий Ріг Західний Криворізького регіонального відділу організацій роботи станцій виробничого штату виробничого підрозділу «Служба роботи станцій» виробничого штату виробничого підрозділу (стара назва СП «Криворізька дирекція залізничних перевезень») регіональної філії «Придніпровська залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію вперше, відповідно до ст. 38 КЗпП України, згідно Наказу №НОКР2-1351/ОС від 04.11.2024 року, що підтверджується копією трудової книжки.

У 2017 році, 2018 році, 2019 році, 2020 році, 2021 році Позивачу надавалась щорічна графікова тарифна відпустка, що підтверджується копією листа-довідки Відповідача про дати перебування у відпустці Позивача та виплачені їй суми матеріальної допомоги на оздоровлення.

З цього приводу Позивачка зверталася кожного разу при наданні відпустки з особистою заявою до керівника з проханням надати матеріальну допомогу на оздоровлення відповідно до колективного договору.

Відповідно до п.3.1.14 Колективного договору Криворізької дирекції залізничних перевезень на 2015 рік, який є чинним по цей час (пролонгований відповідно до ст.9 ЗУ «Про колективні договори і угоди»),встановлено, що матеріальна допомога на оздоровлення повинна складати не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги.

З цього приводу Позивачка зверталася кожного разу при наданні відпустки з особистою заявою до керівника з проханням надати матеріальну допомогу на оздоровлення відповідно до колективного договору.

Вищезгадані заяви знаходяться у Відповідача про що останній не заперечує та підтверджує факт такого звернення листом - довідкою Відповідача про нараховані суми, що підтверджується копією витягу п.3.1.14 Колективного договору Криворізької дирекції залізничних перевезень на 2015 рік.

Відповідач не попереджав Позивача про погіршення існуючих умов оплати праці.

В порушення Колективного договору не надавалась матеріальна допомога на оздоровлення Позивачу в розмірі мінімальної заробітної плати по Україні.

Позивачка змушена звернутись до суду за захистом своїх трудових прав.

Частиною 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці» встановлено, що заробітна плата – це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про оплату праці», в структуру заробітної плати входять: основна та додаткова заробітна плата, а також заохочувальні та компенсаційні виплати.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про оплату праці» матеріальна допомога на оздоровлення є додатковою заробітною платою.

Відповідно до ст. 238 КЗпП України при розгляді трудових спорів у питаннях про грошові вимоги, крім вимог про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, орган, який розглядає спір, має право винести рішення про виплату працівникові належних сум без обмеження будь-яким строком.

Позивачу щороку надавалась щорічна графікова тарифна відпустка. З цього приводу Позивач звертався кожного разу з особистою заявою до керівника з проханням надати матеріальну допомогу на оздоровлення відповідно до п.3.1.14 Колективного договору Криворізької дирекції залізничних перевезень на 2015 рік, який є чинним по цей час (пролонгований відповідно до ст. 9 ЗУ «Про колективні договори і угоди»), яка повинна складати не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги, що підтверджується копією листа-довідки про надання відпустки та виплачених сум матеріальної допомоги на оздоровлення, копією витягу п.1.4 та п. 3.1.14 колективного договору Криворізької дирекції залізничних перевезень.

Але Відповідач проігнорував п.3.1.14 Колективного договору Криворізької дирекції залізничних перевезень на 2015 рік, який є чинним по цей час, не надав матеріальну допомогу на оздоровлення в повному розмірі, яка повинна складати не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги.

Згідно ст.10 КЗпП України, колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.

Відповідно до ст.13 КЗпП України та ст. 7 Закону України «Про колективні договори і угоди»,зміст колективного договору визначається сторонами.

Статтею 13 КЗпП України визначено, що у колективному договорі встановлюються взаємні обов`язки роботодавця та працівника, зокрема щодо встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати і інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій і т.д.) Колективним договором встановлюються додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії.

Згідност.18 КЗпП України, положення колективного договору розповсюджуються на всіх працівників підприємства, установи, організації та є обов`язковими для роботодавця та працівника.

Правове регулювання матеріальної допомоги належить до кола повноважень підприємства, тому законодавець залишив на розсуд сторін колективного договору, про ступінь докладності правового регулювання цього питання.

Відповідно до ч.2 ст.97 КЗпП України, форми і системи оплати праці, норм праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантованих виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Як вбачається з п.3.1.14 Колективного договору Криворізької дирекції залізничних перевезень на 2015рік, який є чинним по цей час, встановлено, що матеріальна допомога на оздоровлення виплачується за письмовою заявою працівника, у розмірі 40 відсотків ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги.

Відповідно до ст.14 Закону України «Про колективні договори і угоди», зміни і доповнення до колективного договору, угоди протягом строку їх дії можуть вноситись тільки за взаємною згодою сторін в порядку, визначеному колективним договором, угодою.

Відповідно до п.1.4 Колективного договору Криворізької дирекції залізничних перевезень на 2015рік, який є чинним по цей час, встановлено, що: «Необхідні змін, доповнення до колективного договору можуть вноситись за взаємною домовленістю сторін, при цьому вони не повинні погіршувати умови праці, трудові та соціально-економічні інтереси працівників, які встановлено чинним законодавством та колективним договором і затверджуються на спільному засіданні дирекції і президії Теркому, а всі інші – на конференції трудового колективу», що підтверджується копією витягу п.1.4 Колективного договору Криворізької дирекції залізничних перевезень на 2015 рік, який є чинним по цей час.

Відповідно до ст. 5 ЗУ «Про колективні договори і угоди» умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов`язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали. Умови колективних договорів або угод, що погіршують порівняно з чинним законодавством становище працівників, є недійсними, і забороняється включати їх до договорів і угод. Забороняється включати до трудових договорів умови, що погіршують становище працівників порівняно з чинним законодавством, колективними договорами та угодами.

Відповідно до ст. 9 КЗпП України умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними.

Ст. 9 КЗпП України не вимагає будь-якої процедури визнання недійсними умов договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством. Вона безпосередньо оголошує такі умови недійсними.

Таким чином, враховуючи, що Відповідач не попереджав Позивача про погіршення існуючих умов оплати праці, а прийнята 31.03.2017 спільна Постанова керівництва регіональної філії «Придніпровська залізниця» і голови Дорожньої профспілкової організації Придніпровської залізниці Букреєва О.В. № Н32/20, П-4-5г від 31.03.2017 про застосовування з 01.04.2017 замість мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат передбачених колективними договорами, величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом», прийнята з порушенням вимог Колективного договору, отже не підлягає застосуванню при визначні розміру матеріальної допомоги на оздоровлення. Позивач надає копію витягу колективного договору на підтвердження права на отримання матеріальної допомоги на оздоровлення текст якого не змінювався в порядку, визначеному ЗУ «Про колективні договори і угоди» та п.1.4 Колективного договору. За таких обставин Відповідач безпідставно недоплачував суму матеріальної допомоги Позивачу.

Стаття 58 Конституції України передбачає, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Стаття 22 Конституції України гарантує, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Нові Закони, які погіршують становище працівників, зокрема призводять до зменшення певних виплат, розмір яких врегульований до прийняття цих Законів, договорами про працю не мають зворотної сили.

На виконання вказівки 29.03.2017 №Ц/6-25/713-17 за підписами голови ПАТ «Укрзалізниця» Ж. Марченка та голови профспілки залізничників і транспортних будівельників України В. Бубняка керівництво регіональної філії «Придніпровська залізниця» і голова Дорожньої профспілкової організації Придністровської залізниці Букреєва О.В. постановили спільну Постанову за №П-4-5г від 31.03.2017, якою вирішили застосовувати з 01.04.2017 у діючому колективному договорі між адміністрацією та трудовим колективом на 2014-2015 роки, замість величини «мінімальна заробітна плата» розрахункову величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом».

Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2017 рік», тобто на момент прийняття спільної Постанови керівництва регіональної філії «Придніпровська залізниця» і голови Дорожньої профспілкової організації Придніпровської залізниці Букреєва О.В. № Н32/20, П-4-5г від 31.03.2017, мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3 200,00 грн.

Закон України «Про внесення змін до законодавчих актів України» Погіршив становище позивача та інших працівників підприємства щодо розміру матеріальної допомоги, звузив його право на матеріальну допомогу, а тому не має зворотної сили та не може бути застосований при визначення розміру цієї допомоги.

Твердження ж Відповідача про те, що, після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-УІІІ від 06 грудня 2016 року, фактичний розмір матеріальної допомоги на оздоровлення не змінювався, а змінилась лише розрахункова величина, не приймаються, так як вказані зміни потягли зміну реального розміру допомоги.

Отже, застосування адміністрацією відповідача замість мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат передбачених колективними договорами, величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом» і подальше внесення змін до пункту 3.1.14 Колективного договору є діями, що погіршували становище працівників порівняно із законодавством, оскільки, як зазначено вище, на момент внесення змін, мінімальна заробітна плата по Україні була значно більшою ніж 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, і навіть дещо більшою за 2 прожиткових мінімуми для працездатних осіб у 2021 році.

Питання виплати матеріальної допомоги на оздоровлення визначається згідно п. 3.1.14Колективного договору, де зазначено, що при кожному наданні працівникам щорічної відпустки загальної тривалості або не менше її половини (у випадках поділу відпустки на частини) незалежно від періоду її надання, виплачувати за письмовою заявою матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі 40 відсотків ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги.

Європейський суд з прав людини у справах «Суханов та Ільченко проти України» та «Принц Ліхтенштейну проти Німеччини» наголошував, що «правомірне очікування» працівника на отримання належних виплат підпадає під захист статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а отже втручання держави чи роботодавця у це право має бути законним, пропорційним і не призводити до необґрунтованого звуження.

Роботодавець немає право на власний розсуд змінювати текст колективного договору минаючи порядок, встановлений ЗУ «Про колективні договори і угоди» та в самому колективному договорі - п.1.4 Колективного договору Криворізької дирекції залізничних перевезень, який є чинним по цей час, встановлено, що: «Необхідні змін, доповнення до колективного договору можуть вноситись за взаємною домовленістю сторін, при цьому вони не повинні погіршувати умови праці, трудові та соціально-економічні інтереси працівників, які встановлено чинним законодавством та колективним договором і затверджуються на спільному засіданні дирекції і президії Теркому, а всі інші – на конференції трудового колективу».

Відповідач немає права в односторонньому порядку змінювати текст Колективного договору та змінювати розмір оплати праці, що погіршують умови, встановлені в колективному договорі, чи на власний розсуд встановлювати строки виплат заробітної плати(ч.4 ст. 97 КЗпП України та ЗУ «Про колективні договори і угоди»). Відповідно до ст. 9 КЗпП України умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними. Ст. 9 КЗпПне вимагає будь-якої процедури визнання недійсними умов договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством. Вона безпосередньо оголошує такі умови недійсними і не вимагає судової процедури визнання їх недійсними.

Позивач надав докази – витяг пунктів Колективного договору Криворізької дирекції залізничних перевезень (пролонговані відповідно до ст. 9 ЗУ «Про колективні договори та угоди)текст яких не змінювався.

Роботодавець не дотримався порядку щодо невнесення змін/ доповнень до тексту діючого колективного договору:

1)Відповідач (роботодавець) не проводив конференції трудового колективу щодо внесення змін/доповнень до Колективного договору Криворізької дирекції залізничних перевезень, відповідно до вимог п.1.4 Колективного договору Криворізької дирекції залізничних перевезень та ст. 13 «Про колективні договори і угоди».

2)Відповідач (роботодавець) не проводив повідомної реєстрації змін/доповнень до Колективного договору, відповідно до вимог статті 15 Кодексу законів про працю України,статті 9Закону України «Про колективні договори і угоди» та Постанови КМУ від 13 лютого 2013 р. № 115Київ «Про порядок повідомної реєстрації галузевих (міжгалузевих) і територіальних угод, колективних договорів»).

3)Відповідач (роботодавець) не повідомляв працівника (Позивача) про внесення змін/доповнень до колективного договору, відповідно до вимог ч.8 ст. 9 ЗУ «Про колективні договори і угоди».

Таким чином, Відповідач (роботодавець) немає право змінювати/доповнювати текст Колективного договору (який тим паче стосується зменшення оплати праці чи зміни строків виплати заробітної плати) в односторонньому порядку. Процедура внесення змін/доповнень до тексту Колективного договору встановлена ЗУ «Про колективні договори і угоди» та самими Колективним договором. Зміни/доповнення до тексту Колективного договору аж ніяк не регулюються Постановами чи Наказами Відповідача(Роботодавця).

Такі висновки також викладені у Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05.02.2025 в цивільній справі № 211/7338/23 провадження № 61-8811св24.

Відповідно до ч.1 ст. 21 ЗУ «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Відповідно до ч.3 ст.97 КЗпП України, роботодавець (роботодавець - фізична особа) не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про колективні договори і угоди», сторонами колективного договору є:сторона роботодавця та сторона працівників.

Відповідно до ст.14 Закону України «Про колективні договори і угоди», зміни і доповнення до колективного договору, угоди протягом строку їх дії можуть вноситись тільки за взаємною згодою сторін в порядку, визначеному колективним договором, угодою.

Відповідно до ст. 9 КЗпП України,умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю,є недійсними.

Ст. 9 КЗпП не вимагає будь-якої процедури визнання недійсними умов договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством. Вона безпосередньо оголошує такі умови недійсними і не вимагає судової процедури визнання їх недійсними.

Таким чином, Відповідач (роботодавець) немає право змінювати/доповнювати текст Колективного договору (який тим паче стосується зменшення оплати праці чи зміни строків виплати заробітної плати) в односторонньому порядку. Процедура внесення змін/доповнень до тексту Колективного договору встановлена ЗУ «Про колективні договори і угоди» та самими Колективним договором. Зміни/ доповнення до тексту Колективного договору аж ніяк не регулюються Протокольними рішеннями чи Наказами Відповідача(роботодавця). Відповідно до ст. 9 КЗпП України умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними. Ст. 9 КЗпП не вимагає будь-якої процедури визнання недійсними умов договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством. Вона безпосередньо оголошує такі умови недійсними і не вимагає судової процедури визнання їх недійсними.

З аналізу норм статей 7, 18, 94, 97 КЗпП України та статті 5 Закону України «Про оплату праці» вбачається обов`язковість колективного договору, оскільки саме в ньому зазначається структура заробітної плати та взаємні зобов`язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин.

Позивач на підтвердження свого права на отримання додаткової заробітної плати (матеріальної допомоги на оздоровлення), розмір якої та підстава надання визначені в пунктах Колективного договору, які є чинними по цей час (пролонговані відповідно до ст. 9 ЗУ «Про колективні договори і угоди»), надає копію витягів Колективного договору, текст яких не змінювався під час дії колективного договору.

Що до посилання Відповідача на правові висновки, викладені у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.04.2024 у справі №240/19227/21 (пункти 6.22, 6.25 постанови), а також правові висновки Верховного Суду від 10.01.2024 року у справі №501/4788/21, від 14.02.2024 у справі №501/4698/21, від 25.01.2024 у справі №501/4789/21, є безпідставними, так як ці рішення не стосуються норм права у цій справі. Так, у вищезгаданих справах склалися правовідносини щодо обчислення місячної тарифної ставки працівника, тоді як предметом даного спору є стягнення недоплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення, виплата якої визначена умовами Колективного договору,тобто стосуються інших правовідносин, тоді як, відповідно до ч.4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права.

Частиною 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці» (Закон № 108) встановлено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до ст. 2 цього Закону, в структуру заробітної плати входять: основна та додаткова заробітна плата, а також заохочувальні та компенсаційні виплати.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про оплату праці» допомога на оздоровлення є додатковою заробітною платою.

Враховуючи, що матеріальна допомога на оздоровлення та компенсація затримки виплати заробітної плати входить до структури заробітної плати, так як пунктом 1 частини 1статті 5 Закону України «Про судовий збір» Позивач звільняється від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях у справах про стягнення заробітної плати.

Позивачу про порушення його права стало відомо з листа-довідки Відповідача № 384 від 08.12.2025 р., відтак Позивач звертається до суду з позовною заявою про поновлення його права в тримісячний термін, визначений ст. 233 КЗпП України, що підтверджується: лист-довідка роботодавця (Відповідача) про надання відпусток та сум виплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення Позивачу, копія листа-довідки Відповідача про дати перебування у відпустці Позивача та виплачені йому суми матеріальної допомоги на оздоровлення. Позивачем не пропущено строк позовної давності звернення до суду.

Статтею 233 КЗпП України передбачено строки звернення до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду за вирішенням трудових спорів.

Так, у частині першій зазначеної статті зазначено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

В разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком(постанова Верховного Суду України від 26 жовтня 2016 р. у справі № 6-1395цс16).

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (рішення від 22 жовтня 1996 року у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц).

Частиною 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці» (Закон № 108) встановлено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до ст. 2 цього Закону, в структуру заробітної плати входять: основна та додаткова заробітна плата, а також заохочувальні та компенсаційні виплати.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про оплату праці» допомога на оздоровлення є додатковою заробітною платою і позовна давність до вимог про її стягнення не застосовується.

Згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У відповідність з практикою Європейського суду з прав людини (зокрема, справа «Суханов та Ільченко проти України» заяви № 68385/10 та 71378/10, а також справа «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини», заява N9 42527/98 тощо) «майно» може являти собою «існуюче майно» або засоби, включаючи «право вимоги» відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання»/ «правомірне очікування» (legitimateexpectation) стосовно ефективного здійснення права власності.

Європейський Суд неодноразово вказував, що володінням, на яке поширюються гарантії статті 1 Протоколу № 1 є також майнові інтереси, вимоги майнового характеру, соціальні виплати, щодо яких особа має правомірне очікування, що такі вимоги будуть задоволені.

Таким чином, з огляду на те, що право людини на заробітну плату гарантоване Конституцією України, нормами КЗпП, Законам України «Про оплату праці», а позивач знаходиться з відповідачем в трудових відносинах та не отримав всі належні йому платежі, майнові вимоги позивача щодо їх отримання відповідають критеріям правомірних очікувань в розумінні практики Європейського Суду.

Верховний Суд у постанові від 27.04.2023 у справі № 300/4201/22вказав, що на момент порушення прав позивача в частині не нарахування та невиплати заробітної плати в належному розмірі частина друга статті 233КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком, а тому вона і підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Відповідно до ч. ч. 5, 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів"висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Таким чином, враховуючи, що предмет позову стосується невиплати належних сум заробітної плати за період 2017-2021 роки, то для правильного вирішення справи потрібно застосувати норми права, викладені у Постанові Верховного Суду від 27.04.2023 у справі № 300/4201/22.

Велика палата Конституційного Суду України 11 грудня 2025 року розглянула справу за конституційним поданням Верховного Суду про конституційність частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України(далі – Кодекс) та ухвалила Рішення № 1-р/2025.

Згідно з частиною першою статті 233 Кодексу, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Дослідивши питання, порушені в конституційному поданні, Суд виснував, що оспорюваний припис Кодексу в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат є таким, що не відповідає Конституції України.

У Рішенні наголошується, що установлення тримісячного строку звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат суперечить Конституції України, оскільки призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України, порушує гарантії своєчасного одержання винагороди за працю та позбавляє працівника реальної можливості ефективно реалізувати право на судовий захист, що суперечить частині першій статті 8, частині сьомій статті 43, частині першій статті 55 Конституції України.

Суд постановив, що частина перша статті 233 Кодексу, визнана неконституційною, утрачає чинність із дня ухвалення Судом цього Рішення.

Згідно розрахунку, недоплачена частка матеріальної допомоги на оздоровлення за період 2017-2021 р. дорівнює сумі 7994,75 грн.

Окрім того, належним захистом порушених прав Позивача є стягнення сум компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати.

Уразі порушення встановлених строків виплати грошових доходів населення (заробітна плата, пенсії, стипендії, соціальні виплати) підприємства, установи і організації всіх форм власності мають здійснювати компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з їх несвоєчасною виплатою.

Компенсація провадиться відповідно до Закону №2050 «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою КМУ від21.02.2001р. №159.

Сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту ІСЦ у відсотках для визначення суми компенсації.

ІСЦ для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних ІСЦ за період невиплати грошового доходу ІСЦ у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається.

Відповідно до параграфа 2 статті 7 Конвенції № 132 «Про оплачувані відпустки (переглянута в 1970 році)», ратифікованої Законом України від 29 травня 2001 року № 2481-III, суми, що належать до виплати за час відпустки (частину), виплачуються зацікавленій особі до відпустки, якщо інше не передбачено в угоді, що стосується цієї особи і роботодавця.

Згідно розрахунку, сума компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати станом на 30.11.2025, яка підлягає стягненню з Відповідача на користь Позивача дорівнює 6179,48 грн.

З урахуванням наведених вище норм права, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача щодо стягнення суми недоплаченої частки заробітної плати (матеріальна допомога на оздоровлення) за 2017- 2021 роки (включно) в розмірі 7994,75 грн., та суми компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати станом на 30.11.2025 р. в розмірі 6179,48 грн., підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов`язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам судового процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

Як визначено ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Оскільки позивач на підставі ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору, на підставі ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1331,20 грн.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 259, 263, 264, 265, 293 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення недоплаченої частки заробітної плати, стягнення компенсації втрати частки доходів у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати – задовольнити.

Стягнути з відповідача з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (код ЄДРПОУ 40075815, місцезнаходження за адресою: м. Київ, вул. Єжи Гедройця, 5) на користь ОСОБА_1 , ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) 14174,23 грн., з яких 7994,75 грн. – сума недоплаченої частки заробітної плати (матеріальна допомога на оздоровлення) за 2017- 2021 роки (включно), та 6179,48 грн. - сума компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати станом на 30.11.2025 р.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (код ЄДРПОУ 40075815, місцезнаходження за адресою: м. Київ, вул. Єжи Гедройця, 5) на користь держави судовий збір в розмірі 1331,20 грн. (одна тисяча триста тридцять одна гривня 20 коп.).

Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 (тридцяти) днів з дня складення його повного тексту.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Л.А. ГАЙТКО