Рішення від 19 березня 2026 р. у справі №182/7817/25 — Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 182/7817/25

Провадження № 2/0182/2332/2026

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

20.03.2026 року м. Нікополь

Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого - судді Кобеляцької - Шаховал І.О.

секретар Іванова Т.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , треті особи - ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військова частина НОМЕР_1 ЗСУ та Міністерство оборони України, про встановлення факту спільного проживання однією родиною -

В С Т А Н О В И В:

До Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , треті особи - ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військова частина НОМЕР_1 ЗСУ та Міністерство оборони України про встановлення факту спільного проживання однією родиною.

В обгрунування заявлених вимог позивачка посилається на те, що вона народилась в м.Нікополі, де проживала до 1996 року. 20.08.1994 року вона уклала шлюб з ОСОБА_4 , від якого має доньку ОСОБА_5 . Оскільки її чоловік був військовослужбовцем, вона разом з ним переселилась до м.Феодосії Автономної Республіки Крим, де й народила доньку ОСОБА_6 . Проте, спільне життя з ОСОБА_4 виявилось невдалим і, на підставі рішення Нікопольського місцевого суду Дніпропетровської області від 29 вересня 2003 року, шлюб між ними було розірвано. Після припинення шлюбних відносин, вона, разом з дитиною, переїхала до м.Нікополя та через деякий час вступила у фактичні шлюбні відносини з ОСОБА_7 , почавши спільно проживати у належній йому на праві приватної власності квартирі АДРЕСА_1 , в якій цивільний чоловік зареєстрував її доньку. Однак, її за вказаною адресою зареєструвати не виявилось можливим, оскільки в 2014 році був анексований Крим і вона не мала можливості знятись з реєстраційного обліку за попереднім місцем проживання та зареєструватись за адресою, де вони всі мешкали. За час спільного проживання з ОСОБА_7 вони вели спільне господарство, у них був спільний бюджет. Власних дітей у чоловіка не було, але він ставився до її доньки, як до власної дитини, донька теж називала його батьком. 15 жовтня 2024 року ОСОБА_7 був мобілізований до лав Збройних Сил України, у в/ч НОМЕР_1 , де проходив службу підсобним робітником їдальні взводу матеріально-технічного забезпечення частини. Після мобілізації чоловік намагався зареєструвати шлюб онлайн, але у нього нічого не вийшло, оскільки він не мав паспорту у вигляді ІD-картки та закордонного паспорту, а тому, реєстрація шлюбу була відкладена. В жовтні 2025 року чоловік прийшов у відпустку та захворів, а 10.10.2025 року йому раптово стало зле і він помер вдома. Позивачка зазначає, що поховання чоловіка вона здійснила за власні кошти, тобто, за кошти сімейного бюджету, хоча, всі документи, які були пов`язані з похованням, виписані на ім`я матері чоловіка, оскільки вона з померлим не перебувала в зареєстрованому шлюбі. Після поховання чоловіка вона звернулась до ІНФОРМАЦІЯ_2 для отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку зі смертю чоловіка, однак, їй повідомили, що без відповідного рішення суду про встановлення факту спільного проживання з ОСОБА_7 ніяких виплат їй не може бути призначено, оскільки шлюб між ними зареєстрований не був. Тому, на підставі викладеного, позивачка змушена звернутись до суду та просить ухвалити рішення, яким встановити факт її спільного проживання однією сім`єю як чоловік та жінка з ОСОБА_7 з 1999 року.

Позивачка в судове засідання не прибула, від неї на адресу суду надійшла заява, в якій вона просила суд розгляд справи проводити за її відсутності, позовні вимоги підтримала та на задоволенні позову наполягала (а.с.91). При цьому, в судовому засіданні, яке відбувалося раніше, 19 березня 2026 року, позивачка також підтримала викладені в позовній заяві обставини та на задоволенні позову наполягала.

Представник позивача ОСОБА_8 в судовому засіданні, яке відбулось 19 березня 2026 року, викладені в позовній заяві обставини підтримала та на задоволенні позову наполягала.

Відповідачка ОСОБА_3 в судовому засіданні позовні вимоги визнала та додатково суду пояснила, що покійного ОСОБА_7 вона вважала батьком, бо він її виховував з двох років, а до її доньки відносився, як до своєї онуки.

Відповідачка ОСОБА_2 , будучи належним чином повідомленою про розгляд справи, в судове засідання не прибула, однак, на адресу суду від неї надійшла заява, в якій вона просить суд розгляд справи проводити за її відсутності, позовні вимоги визнає та проти задоволення позову не заперечує (а.с.60).

Треті особи - ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військова частина НОМЕР_1 ЗСУ та Міністерство оборони України,будучи належним чином повідомленими про розгляд справи, в судове засідання не прибули, будь-які заяви чи клопотання на адресу суду не надали. Однак, на адресу суду від представника Міністерства оборони України надійшли письмові пояснення, згідно яких зазначено наступне.

Відповідно до частин 2, 4 статті 3 Сімейного кодексу України, сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я утворюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства. Конституційний суд України у рішенні від 03.06.1999 року № 5-рп/99 зазначив, що обов`язковою умовою для визнання осіб членами однієї сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, наявність інших обставин, які підтверджують реальність сімейних відносин. Постанова Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 року у справі № 554/8023/15-ц містить правовий висновок, згідно якого, вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має встановити факти спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3, 74 Сімейного кодексу України). Суттєвою умовою для визнання чоловіка та жінки такими, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, крім, власне, факту спільного проживання, є наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Щоб встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні цьому поняттю. Тобто, при встановленні факту наявності в осіб спільного побуту доцільно враховувати ознаки, визначені у понятті домогосподарства. Домогосподарство - це сукупність осіб, які спільно проживають в одному житловому приміщенні або його частині, забезпечують себе всім необхідним для життя, ведуть спільне господарство, повністю або частково об`єднують та витрачають кошти, мають певні права та обов`язки тобто передбачає наявність як у жінки, так і у чоловіка особистих немайнових і майнових прав та обов`язків, які можуть випливати, зокрема, із нормативно-правових актів, договорів, укладених між ними, звичаїв. Для встановлення цього факту важливе значення має з`ясування місця і часу такого проживання. Згідно неодноразових висновків Верховного Суду, належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу можуть бути, зокрема, але не виключно: свідоцтва про народження дітей; довідки з місця проживання;- свідчення свідків; листи ділового та особистого характеру тощо; свідоцтво про смерть одного із «подружжя»; свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько; виписки з погосподарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що «подружжя» вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства та ін. Дані висновки містяться в постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року по справі № 524/10054/16 та повністю узгоджується із правовими позиціями, викладеними у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц, Постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 244/4801/13-ц, від 28 листопада 2018 року в справі № 127/11013/17, від 16 січня 2019 року у справі № 343/1821/16-ц, від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16-ц, від 27 березня 2019 року у справі № 354/693/17-ц, від 17 квітня 2019 року у справі № 490/6060/15-ц, від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15, від 23 вересня 2019 року у справі № 279/2014/15-ц, від 10 жовтня 2019 року у справі № 748/897/18, від 11 грудня 2019 року в справі № 712/14547/16-ц, від 12 грудня 2019 року у справі № 490/4949/17, від 18 грудня 2019 року в справі № 761/3325/17-ц, від 24 січня 2020 року в справі № 490/10757/16-ц, від 09 листопада 2020 року № 757/8786/15-ц. Обов`язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них, як на підставу своїх вимог та заперечень. Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на цих обставинах наполягає відповідач - для відхилення його заперечень проти позову. З аналізу зазначених норм вбачається, що ознаками, за наявності яких можна стверджувати, що особи належать до однієї сім`ї, є спільність їх проживання, пов`язаність спільним побутом та наявність у них по відношенню один до одного взаємних прав та обов`язків. Щодо долучених додатків до поданої заяви вважає за необхідне зазначити наступне: факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святах, пересилання відповідачем коштів на рахунок позивачки, самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не можуть свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце, протягом вказаного періоду часу, усталені відносини, які притаманні подружжю - висновок Верховного Суду щодо застосування норм права наведений у Постанові від 28.08.2019 року справі № 588/350/15-ц та показання свідків та спільні фотографії, не можуть свідчити про факт спільного проживання сторін однією сім`єю без державної реєстрації - висновок Верховного Суду щодо застосування норм права наведений у постанові від 12.12.2019 року у справі № 466/3769/16, від 06.04.2020 року у справі №738/1452/17, від 09.08.2023 року у справі № 522/3467/19. Таким чином, враховуючи вищевикладене, представник третьої особи просить суд розгляд справи проводити за їх відсутності, ухвалити рішення у відповідності до вимог чинного законодавства, з урахуванням поданого письмового пояснення (а.с.71-82).

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, суд приходить до наступного.

Згідно зі ст.6 Конвенції „Про захист прав людини і основоположних свобод", кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.

У частині четвертій статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до § 23 рішення ЄСПЛ від 06 вересня 2007 року, заява № 3572/03 у справі «Цихановський проти України», національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також, чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні.

Згідно ст.12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За приписами ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

У відповідності до ст.315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення, зокрема суди розглядають справи про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні.

Згідно з приписами ст.ст.16, 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов"язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання. Право на отримання такої допомоги мають члени сім"ї загиблого (померлого) військовослужбовця, коло яких визначається відповідно до Сімейного кодексу України.

Відповідно до положень ч.2 та ч.4 статті 3 Сімейного кодексу України, сім'ю, складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права й обов`язки. Сім"я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03.06.1999 року №5-рп/99 у справі про офіційне тлумачення терміна "член сім"ї" членами сім"ї є, зокрема особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з особою у безпосередніх родинних зв"язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші). Обов"язковими умовами для визнання їх членами сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах та утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім"ю. Такими критеріями віднесення до кола членів однієї сім`ї є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки осіб, які об"єдналися для спільного проживання.

Конституційний суд України у своєму рішенні від 03.06.1999 у справі №1-8/99 зазначив, що обов`язковою умовою для визнання осіб членами сім`ї, крім власне факту спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто: наявність спільних витрат; спільний бюджет; спільне харчування; купівля майна для спільного користування; участі у витратах на утримання житла, його ремонт; надання взаємної допомоги; наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням; інші обставини, які засвідчують реальність сімейних відносин.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у Постанові від 31.03.2020 року у справі № 205/4245/17 (провадження № 61-17628св19).

Відповідно до ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як встановлено судом, ОСОБА_1 та ОСОБА_7 спільно проживали з 1999 року, про що свідчать довідки та акти надані до суду в якості доказів. Окрім цього, згідно з актом, виданим головою ОСББ «Лідер 19», ОСОБА_1 спільно з ОСОБА_7 з 2009 року проживали в квартирі АДРЕСА_1 (а.с.16). Згідно роздруківки грошових переказів, ОСОБА_7 регулярно здійснював перерахування коштів на рахунок позивачки, що також свідчить про те, що сторони були пов`язані спільним побутом (а.с.19-29). Також, стороною позивача на підтвердження факту спільного проживання з ОСОБА_7 були долучені скрін-шот переписки (а.с.40-47).

З матеріалів справи вбачається, що підставою для звернення до суду з даною позовною заявою стали обставини щодо не доведення позивачкою в позасудовому порядку спільного проживання з померлим ОСОБА_7 на час його смерті, що позбавляє позивачку права на соціальний та правовий статус як члена сім`ї військовослужбовця, в тому числі, право на отримання допомоги, яка гарантована державою.

Так, на підставі поданого клопотання стороною позивача, на підтвердження факту спільного проживання в судовому засіданні були допитані свідки.

Свідок ОСОБА_9 в судовому засідання пояснив, що позивачка по справі йому доводиться тіткою, тобто, вона є рідною сестрою його батьку. Позивачка спільно проживала з ОСОБА_7 ще до його народження та свідок з впевненістю сказав, що вони спільно прожили понад 25 років.

Свідок ОСОБА_10 суду пояснила, що позивачка є рідною сестрою її чоловіка. ОСОБА_1 спільно прожила з ОСОБА_7 понад 25 років, але чому шлюб між ними не було зареєстровано, їй невідомо.

Свідок ОСОБА_11 суду пояснила, що позивачка є її двоюрідною сестрою, тобто, їхні батьки є рідними. ОСОБА_1 та ОСОБА_7 прожили спільно 26 років. При цьому, вказує, що батьки ОСОБА_7 до позивачки ставились, як до невістки та у них були гарні та теплі відносини.

Таким чином, враховуючи вимоги чинного законодавства, а також матеріали справи та покази свідків, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до вимог ч.1 статті 16-1ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають члени сім`ї, батьки та утриманці загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста.

Підпунктом 1 пункту 2 ст.16 цього Закону передбачено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби.

Відповідно до положень п.6. ст.16 прим.3 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», одноразова грошова допомога призначається і виплачується Міністерством оборони України, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, а також органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов`язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами..

Відповідно до п.10 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою КМУ № 975 від 25.12.2013 року ( далі Порядок № 975) члени сім`ї, батьки та утриманці загиблого (померлого), яким призначається та виплачується одноразова грошова допомога, подають за місцем проходження служби (зборів) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста або уповноваженим структурним підрозділам державних органів, на які покладаються функції щодо підготовки необхідних для призначення пенсії документів (далі - уповноважений орган) заяву кожного повнолітнього члена сім`ї, батьків та утриманців загиблого (померлого), які мають право на отримання допомоги, а у разі наявності малолітніх та/або неповнолітніх дітей - іншого з батьків або опікунів чи піклувальників дітей про виплату одноразової грошової допомоги, витяг з наказу про виключення загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста із списків особового складу військової частини (підрозділу, органу); витяг з особової справи про склад сім`ї військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста, призваного на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві. Відповідно до абзацу 9 п.10 Порядку №975 до заяви додається копія свідоцтва про шлюб - для виплати грошової допомоги дружині (чоловікові).

Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» передбачено гарантії та заходи соціального захисту ветеранів війни та членів їх сімей, членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) Захисників та Захисниць України.

Статтею 10 зазначеного Закону визначено коло членів сімей загиблих військовослужбовців та інших осіб. Порядок надання статусу особи, на яку поширюється чинність цього Закону, особам, зазначеним в абзацах п`ятому - восьмому пункту 1 статті 10 цього Закону, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 23.09.2015 № 740. При цьому до членів сімей загиблих військовослужбовців та інших осіб, зазначених у цій статті, належать утриманці загиблого, яким у зв`язку з цим виплачується пенсія; батьки та один з подружжя, який не одружився вдруге, незалежно від того, виплачується йому пенсія чи ні. Таким особам відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 року № 302 видаються посвідчення з написом «Посвідчення члена сім`ї загиблого».

Статтею 15 даного Закону передбачено ряд пільг сім`ям загиблих (померлих) ветеранів війни, Захисників і Захисниць України.

У силу ст.30 ЗУ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сімей загиблих, померлих або таких, що пропали безвісти військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які перебували на їх утриманні (стаття 31).

Згідно п.д абзацу 4 ст.30 ЗУ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», непрацездатними членами сім`ї вважаються: дружина (чоловік) або один з батьків чи дід, бабуся, брат або сестра, незалежно від віку і працездатності, якщо вона (він) зайнята доглядом за дітьми, братами, сестрами чи онуками померлого годувальника, які не досягли 8-річного віку, і не працює.

Відповідно до ст.31 « Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», члени сім`ї померлого вважаються такими, що перебували на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.

Пунктом 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», визначено, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Таким чином, процесуальний закон передбачає умови, за яких у окремому провадженні можуть бути встановлені факти, що мають юридичне значення, зокрема: факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них повинні безпосередньо залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичної особи без повторного звернення до суду на підставі цього рішення; встановлення факту не пов`язано із вирішенням спору про право.

За змістом ст.ст.12, 13, 81 ЦПК України, суд розглядає справи в межах вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України випадках. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Відповідно до ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд вирішує питання у сукупності, керуючись принципом верховенства права, вважає, що наданих доказів по справі достатньо для задоволення заяви про встановлення факту родинних відносин. Окрім цього, вирішуючи питання щодо оцінки зазначених доказів, суд приймає до уваги практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), яка, відповідно до українського законодавства, має застосовуватися судами при розгляді справ як джерело права.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бочаров проти України" (остаточне рішення від 17 червня 2011 року), суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Проте, таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних не спростованих презумпцій щодо фактів.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, а також той факт, що надані позивачкою докази суд визнає належними і допустимими, оскільки ці докази містять у собі фактичні дані, які логічно пов`язані з тими обставинами, які підтверджують юридичний факт, а саме факт спільного проживання. Тому, оцінюючи в сукупності надані суду письмові докази, суд дійшов висновку про те, що ОСОБА_1 надані належні та допустимі докази на підтвердження факту спільного проживання з ОСОБА_7 , та наявність взаємних прав та обов`язків між нею та її померлим чоловіком, тобто, сторони, незважаючи на той факт, що шлюб між ними зареєстровано не був, спільно проживали, фактично були членами родини.

За таких обставин, оскільки позивачка не має іншої можливості підтвердити факт того, що вона спільно проживала з ОСОБА_7 , але встановлення цього факту породжує юридичні наслідки, оскільки, з таким фактом законодавство пов`язує можливість реалізації прав на призначення допомоги та компенсаційних сум у зв`язку зі смертю військовослужбовця, суд приходить до висновку, що вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.12, 13, 76, 80, 81, 259, 263, 264, 265 ЦПК України, ст.ст.15, 16 ЦК України, Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Постанови № 168 КМУ «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», Рішенням Конституційного Суду України від 3 червня 1999 року № 5-рп/99, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , треті особи - ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військова частина НОМЕР_1 ЗСУ та Міністерство оборони України, про встановлення факту спільного проживання однією родиною - задовольнити.

Встановити факт спільного проживання однією сім`єю як чоловік та жінка ОСОБА_1 з ОСОБА_7 з 1999 року.

На рішення суду може бути подано апеляційну скаргу до Дніпровського апеляційного суду Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: І. О. Кобеляцька-Шаховал