Вирок від 08 квітня 2026 р. у справі №177/970/26 — Криворізький районний суд Дніпропетровської області

Справа № 177/970/26

Провадження № 1-кп/177/183/26

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2026 року Криворізький районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді ОСОБА_1

за участі: секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

захисника обвинуваченого адвоката ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду в місті Кривому Розі обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному в Єдиний реєстр досудових розслідувань 19 вересня 2025 року за № 42025042080000083 відносно:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, з повною середньою загальною освітою, вдівця, пенсіонера, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , в силу ст. 89 КК України раніше не судимого,

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 197-1 КК України,

встановив:

Навесні 2025 року, більш точну дату під час досудового розслідування не встановлено, у ОСОБА_4 виник злочинний умисел, спрямований на самовільне зайняття земельної ділянки з кадастровим номером 1221884000:04:001:2856 та землями розташованими поряд загальною площею 4,036 га, а саме на фактичне заволодіння (користування) земельною ділянкою, вчинений в особистих інтересах, достовірно знаючи, що ця земельна ділянка у встановленому законом порядку йому не передавалась у власність та не надавалась у володіння чи користування.

В подальшому ОСОБА_4 , діючи умисно, реалізуючи свій злочинний намір, направлений на самовільне зайняття земельної ділянки, що відноситься до особливо цінних земель, достовірно знаючи, що він не володіє дозвільними документами, які видаються органами виконавчої влади чи органами місцевого самоврядування та надають право на користування вказаною земельною ділянкою, діючи всупереч вимогам ст. 116 Земельного кодексу України, що регламентують питання набуття та реалізацію права на землю, не отримавши рішення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу йому у власність чи надання у користування земельної ділянки, за відсутності державної реєстрації права користування чи власності на земельну ділянку, без отримання документів, які посвідчують право власності або користування земельною ділянкою, всупереч вимогам ст.ст. 60, 61, 116, 123, 150 Земельного кодексу України, ст.ст. 88-91 Водного кодексу України, з метою особистого збагачення, у невстановлений слідством час, але не пізніше березня 2025 року, самовільно зайняв земельну ділянку з кадастровим но мером 1221884000:04:001:2856 та ділянки розташовані поряд загальною площею 4,036 га, що розташовані неподалік с. Новоганівка Криворізького району Дніпропетровської області, яку самовільно розширив, тим самим фактично зайняв земельну ділянку прибережної захисної смуги правобережжя малої річки Б. Грузька, яка перебуває у власності Лозуватської сільської ради, шляхом самовільного розорювання земель і засівання сільськогосподарською культурою - сояшником.

Вказана самовільна зайнята земельна ділянка, відповідно до вимог земельного та водного законодавства України розташована в межах прибережної захисної смуги правобережжя малої річки Б. Грузька, яка має довжину 25,0 км, площу водозбору 116,0 км2 і відповідно до ст. 79 Водного кодексу України відноситься до малих річок.

Відповідно до ст. 4 Водного кодексу України до земель водного фонду належать землі зайняті «... річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм ..., гідтротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них».

Пунктом 2 ст. 58 Земельного кодексу України прийнято, що для створення сприятливого режиму водних об`єктів уздовж морів, навколо озер, водосховищ та інших водойм встановлюються водоохоронні зони, розміри яких визначаються за проектами землеустрою. У межах водоохоронних зон виділяються землі прибережних захисних смуг та смуг відведення з особливим режимом їх використання відповідно до ст.ст. 88-91 Водного кодексу України.

Статтею 88 Водного кодексу України передбачено, що «... прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менше 3 гектарів —25 метрів,...».

Аналогічна норма закріплена у статті 60 Земельного кодексу України.

Відповідно до статті 61 Земельного кодексу України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності.

У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється: розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво.

Відповідно до положень статті 150 Земельного кодексу України до особливо цінних земель відносяться землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Внаслідок вказаних дій ОСОБА_4 з володіння Лозуватської сільської ради незаконно вибула земельна ділянка з кадастровим номером 1221884000:04:001:2856 та землями розташованими поряд загальною площею 4,036 га.

Дії ОСОБА_4 правильно кваліфіковані за ч. 2 ст. 197-1 КК України за ознаками: самовільне зайняття земельної ділянки, вчинене щодо земель в охоронних зонах.

24.03.2026 між прокурором Криворізької центральної окружної прокуратури ОСОБА_3 , якому на підставі ст. 37 КПК України надані повноваження прокурора у даному кримінальному провадженні № 42025042080000083 від 19.09.2025 та обвинуваченим ОСОБА_4 за участю його захисника адвоката ОСОБА_5 , досягнута угода про визнання винуватості, у відповідності до вимог ст. 472 КПК України.

Відповідно до умов угоди, обвинувачений ОСОБА_4 повністю та беззастережно визнав під час досудового розслідування свою винуватість у вчиненому діянні та зобов`язався беззастережно визнати обвинувачення в обсязі обвинувачення у судовому провадженні.

Згідно вказаної угоди, сторони погоджуються на призначення ОСОБА_4 покарання за ч. 2 ст. 197-1 КК України у вигляді позбавлення волі строком на 2 (два) роки. На підставі ст. 75 КК України сторони погоджуються звільнити ОСОБА_4 від відбування покарання з іспитовим строком.

Сторонам угоди, судом роз`яснено наслідки укладення та затвердження зазначеної угоди, згідно з ч. 2 ст. 473 КПК України, а також про те, що у разі невиконання угоди про визнання винуватості, відповідно до ст. 476 КПК України, прокурор має право протягом встановлених строків давності притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення відповідного кримінального правопорушення, звернутися до суду, який затвердив угоду, з клопотанням про скасування вироку та судового розгляду кримінального провадження в загальному порядку.

Прокурор вважає, що при укладенні угоди про визнання винуватості дотримані вимоги та правила КПК України та КК України, просить угоду про визнання винуватості затвердити і призначити обвинуваченому узгоджене покарання. Наслідки укладання та затвердження зазначеної угоди, передбачені ст. 473 КПК України, прокурору відомі та зрозумілі.

Представник потерпілого ОСОБА_6 надав прокурору заяву про згоду на укладення угоди про визнання винуватості між прокурором та обвинуваченим ОСОБА_4 по даному кримінальному провадженню. В судове засідання не з`явився, просив розглядати справу у його відсутність.

Обвинувачений ОСОБА_4 в присутності захисника свою вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення визнав повністю, беззастережно, суду пояснив, що розуміє права, визначені ч. 4 ст. 474 КПК України, наслідки укладення та затвердження даної угоди, передбачені ч. 2 ст. 473 КПК України, характер обвинувачення, покарання, яке буде застосовано до нього у разі затвердження угоди судом. Просив затвердити угоду про визнання винуватості, яку він уклав добровільно.

Захисник обвинуваченого, адвокат ОСОБА_5 просив суд затвердити угоду, оскільки зміст останньої відповідає інтересам його підзахисного.

Розглядаючи питання про затвердження угоди про визнання винуватості, суд виходить з наступного.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 468 КПК України, у кримінальному провадженні може бути укладена угода між прокурором та обвинуваченим про визнання винуватості.

Відповідно до правил ст.ст. 468, 469 КПК України у кримінальному провадженні щодо кримінальних проступків, злочинів невеликої чи середньої тяжкості, тяжких злочинів, внаслідок яких шкода завдана лише державним чи суспільним інтересам, може бути укладена угода між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим про визнання винуватості. Укладення угоди про визнання винуватості у кримінальному провадженні щодо кримінальних правопорушень, внаслідок яких шкода завдана державним чи суспільним інтересам або правам та інтересам окремих осіб, у яких беруть участь потерпілий або потерпілі, не допускається, крім випадків надання всіма потерпілими письмової згоди прокурору на укладення ними угоди.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 обґрунтовано обвинувачуються у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.2 ст. 197-1 КК України, яке згідно зі ст. 12 КК України є нетяжким злочином.

У судовому засіданні встановлено, що обвинувачений беззаперечно визнав свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення за вказаних обставин, сторони добровільно уклали угоду про визнання винуватості, зміст якої відповідає вимогам ст. 472 КПК України, та розуміють наслідки затвердження такої угоди, передбачені ч. 2 ст. 473 КПК України. Покарання, яке узгоджено сторонами угоди, відповідає не тільки тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, обставинам справи, але й особі обвинуваченого, є обґрунтованим та буде відповідати цілям покарання. Також суд враховує, що покарання визначено з урахуванням загальних засад призначення покарань, передбачених ст.ст. 65-67 КК України, а ОСОБА_4 у судовому засіданні однозначно заявив, що зможе реально виконати взяті на себе відповідно до угоди зобов`язання.

Таким чином, при вирішенні питання про відповідність угоди вимогам ст. 474 КПК України, судом встановлено, що умови угоди про визнання винуватості не суперечать вимогам цього Кодексу, правова кваліфікація дій кримінального правопорушення вірна, умови угоди відповідають інтересам суспільства та не порушують прав, свобод, чи інтересів сторін або інших осіб, не встановлені підстави вважати, що укладення угоди не було добровільним, не є очевидною можливість не виконання обвинуваченим взятих на себе зобов`язань за угодою, фактичні підстави для невизнання винуватості відсутні.

Частиною 5 статті 469 КПК України визначено, що укладення угоди про примирення або про визнання винуватості може ініціюватися в будь-який момент після повідомлення особі про підозру до виходу суду до нарадчої кімнати для ухвалення вироку.

Відповідно до ч. 1 ст. 475 КПК України, якщо суд переконається, що угода може бути затверджена, він ухвалює вирок, яким затверджує угоду, і призначає узгоджену сторонами міру покарання.

Отже, дійшовши висновку про можливість затвердження угоди про визнання винуватості та призначення узгодженого сторонами покарання за ч. 2 ст. 197-1 КК України, від відбування якого ОСОБА_4 підлягає звільненню з випробуванням відповідно до умов угоди, беручи до уваги положення ч.3 ст. 75 КК України щодо виключного права суду визначати тривалість іспитового строку та обов`язків, які покладаються на особу звільнену від відбування покарання з випробуванням, суд вважає за необхідне визначити ОСОБА_4 , який в силу ст. 89 КК України раніше не судимий, в скоєному розкаявся, на обліку у лікаря нарколога та лікаря психіатра не перебуває, іспитовий строк тривалістю 1 (один) рік, з покладенням на нього обов`язків визначених ст. 76 КК України.

Виходячи з викладеного, суд дійшов висновку про можливість затвердження угоди про визнання винуватості і призначення узгодженого сторонами покарання.

Речові докази по справі відсутні.

Запобіжний захід щодо ОСОБА_4 у рамках даного кримінального провадження не обирався.

Достовірно підтверджені процесуальні витрати на залучення експертів відсутні.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 314, 368, 369, 370, 373-374, 468-470, 472-475 КПК України, суд

ухвалив:

Затвердити угоду про визнання винуватості, укладену 24.03.2026 між обвинуваченим ОСОБА_4 за участі захисника - адвоката ОСОБА_5 та прокурором Криворізької центральної окружної прокуратури Дніпропетровської області ОСОБА_3 у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42025042080000083 від 19.09.2025 щодо ОСОБА_4 за ч. 2 ст. 197-1 КК України.

ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 197-1 КК України та призначити йому узгоджене сторонами покарання у виді позбавлення волі строком на 2 (два) роки.

На підставі ст. 75 КК України, звільнити ОСОБА_4 від відбування покарання у виді позбавлення волі з випробуванням, встановивши іспитовий строк тривалістю 1 (один) рік.

Відповідно до п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України, покласти на ОСОБА_4 наступні обов`язки:

- періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання та/або роботи.

Роз`яснити ОСОБА_4 , що умисне невиконання угоди є підставою для притягнення до відповідальності, встановленої законом.

Вирок на підставі угоди про визнання винуватості між прокурором та обвинуваченим може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду через Криворізький районний суд Дніпропетровської області протягом 30 днів з дня його проголошення в порядку, передбаченому ч. 4 ст. 394 КПК України.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого КПК України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Обвинуваченому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення. Учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні, копія судового рішення надсилається не пізніше наступного дня після ухвалення.

Суддя ОСОБА_1