Рішення від 26 січня 2026 р. у справі №587/4277/24 — Сумський районний суд Сумської області

Справа № 587/4277/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 січня 2026 року Сумський районний суд Сумської області в складі головуючого судді Степаненка О.А., секретаря судового засідання Бузової Т.І., представника позивача - адвоката Пономаренка О.В., представника відповідача - адвоката Васильця С.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Суми справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Бирченко Юрій Васильович про визнання недійсною заяви про відмову від спадщини, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом, скасування державної реєстрації права власності на житловий будинок, визнання права власності на частину житлового будинку,

В С Т А Н О В И В :

Позивач в особі свого представника звернувся до суду з даним позовом, посилаючись на те, що під час шлюбу позивач ОСОБА_1 та його дружина ОСОБА_3 отримали у власність будинок за адресою АДРЕСА_1 . 28 квітня 2011 року ОСОБА_3 склала заповіт, у відповідності до якого все своє майно заповіла своєму сину ОСОБА_2 . ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла. 10 жовтня 2011 року позивачем складена та подана заява до приватного нотаріуса Сумського районного нотаріального округу Бирченка Ю.В., в якій ОСОБА_1 ( позивач по справі) відмовився від обов`язкової частки у спадщині та від отримання свідоцтва про право власності на частини спадкового майна, придбаного з померлою дружиною за час шлюбу. 14 лютого 2014 року нотаріусом видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом на ім`я ОСОБА_2 на житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 . Позивач вважав видане свідоцтво про право на спадщину за заповітом незаконним та таким, що підлягає визнанню недійсним, оскільки він відмовився від належної йому обов`язкової частки у спадщині, яка належить йому як непрацездатному вдівцю (ст. 1241 ЦК), а не від своєї частки у житловому будинку, на яку він набув право власності під час шлюбу. Просив визнати недійсною заяву про відмову від спадщини, визнати недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом, скасувати державну реєстрацію права власності на житловий будинок, визнати право власності на частину житлового будинку.

В подальшому позивач звернувся з заявою про зміну ( доповнення) підстав позову( ар.с. 76), зазначивши, що 15 серпня 1964 року між ним та ОСОБА_3 було укладено шлюб. Під час шлюбу між ним ( позивачем ОСОБА_4 ) та ОСОБА_3 ними було отримано у власність спірний будинок за адресою АДРЕСА_1 . В цьому будинку подружжя ОСОБА_5 прожило все своє життя, вели спільне господарство. На момент смерті дружини та після її смерті - до листопада 2024 року позивач продовжував проживати в спірному будинку, вважаючи себе власником будинку. 28 квітня 2011 року ОСОБА_3 склала заповіт, у відповідності з яким все своє майно заповідала своєму сину – ОСОБА_2 . ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла. В подальшому ОСОБА_6 привіз йому і дав підписати заяву про відмову від належної йому обов`язкової частки на спадкове майно, що він і зробив, маючи поганий зір, похилий вік, не розуміючи значення своїх дій, оскільки наслідки відмови йому ніхто не роз`яснив. На початку листопада 2024 року він звернувся до приватного нотаріуса Бірченка Ю.В. за роз`ясненнями щодо можливості розпорядження належною йому часткою в будинку, однак нотаріус повідоми його , що згідно заяви від 10 жовтня 2011 року він відмовився від своєю частки у спадщині, і 14 лютого 2014 року свідоцтво про право на спадщину видано сину – ОСОБА_7 . Будучи незгодним з діями нотаріуса, він звернувся за правовою допомогою до адвоката. Позивач просив постановити рішення, який визнати недійсною заяву №7 від 10 жовтня 2011 року про відмову від спадщини за законом після померлою ОСОБА_3 , визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину, видане на ім`я ОСОБА_2 , скасувати державну реєстрацію права власності на спірний будинок на ОСОБА_2 , визнати за ним ( позивачем ОСОБА_1 ) право власності на частину спірного житлового будинку.

У судовому засіданні позивач та його представник – адвокат Пономаренко О.В. позовні вимоги підтримали повністю.

Відповідач та його представник – адвокат Василець С.О. у судовому засіданні позовні вимоги не визнали у повному обсязі, виклавши свою позицію у відзиві на позов.

Третя особа - приватний нотаріус Бирченко Ю.В. позовні вимоги не визнав, пояснивши, що позивач добровільно, після докладного роз`яснення йому наслідків нотаріальної дії, звернувся до нотаріуса з заявою про відмову від спадщини, внаслідок чого свідоцтво про право на спадщину було видано його сину ОСОБА_7 .

Заслухавши пояснення учасників справи, свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , дослідивши письмові докази, з`ясувавши правові позиції сторін, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 та ОСОБА_3 зареєстрували шлюб 15 серпня 1964 року ( а.с.8).

Під час шлюбу ОСОБА_3 отримала у власність будинок за адресою АДРЕСА_1 , згідно свідоцтва про право власності на житловий будинок, виданий виконавчим комітетом Степанівської селищної ради Сумського району Сумської області від 25 січня 1995 року, зареєстрованого в Сумському обласному об`єднаному бюро технічної інвентаризації за номером запису № 45 в книзі 1.

28 квітня 2011 року ОСОБА_3 склала заповіт, яким все своє майно заповіла сину ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ( а.с.9).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла ( ар.с.10).

10 жовтня 2011 року позивач подав до приватного нотаріуса Сумського районного нотаріального округу Бирченка Ю.В. заяву, в якій відмовився від обов`язкової частки у спадщині та від отримання свідоцтва про право власності на частину спадкового майна, придбаного з померлою за час шлюбу ( ар.с.11).

14 лютого 2014 року ОСОБА_2 отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом ( а.с.14-16).

Оспорюючи подану до приватного нотаріуса Сумського районного нотаріального округу Бирченка Ю.В. заяву, в якій позивач відмовився від обов`язкової частки у спадщині та від отримання свідоцтва про право власності на частину спадкового майна, придбаного з померлою за час шлюбу, позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні пояснював, що після смерті в 2011 році його дружини ОСОБА_3 в нього різко впав зір, ІНФОРМАЦІЯ_3 йому зробили операцію на лівому оці і він певний час майже повністю осліп. Коли писав оспорювану заяву ( ар. с. 11) – він не знав, що він підписує, не міг прочитати цю заяву, бо нічого не бачив. Про заяву про відмову він узнав в листопаді 2024 року, коли зробив операцію на правому оці і прочитав, що було написано в заяві, бо хотів оформити на себе своє право власності на частину будинку. Оспорювану заяву йому надав син – відповідач по справі ОСОБА_6 , хоча він (позивач по справі) особисто до нотаріуса не їздив і нотаріус до нього не приїздив, він просто підписав заяву, не читаючи, віддав її сину ОСОБА_7 , який спитав в нього, чи буде він успадковувати обов`язкову долю, а коли він відмовився від наміру успадкувати обов`язкову долю – син попросив підписати заяву, що він і зробив.

Представник позивача – адвокат Пономаренко О.В. пояснив, що оспорювана заява не відповідала законним інтересам позивача, оскільки внаслідок поганого зору та похилого віку позивач не розумів зміст підписаної заяви і помилявся щодо дійних наслідків правочину, а заяву вголос нотаріусом Горбачову А.А. не зачитував. При цьому, на думку представника, була порушена нотаріальна процедура, беручи до уваги що виділення обов`язкової частки та визначення частки подружжя у спільному сумісному майні – це дві різні процедури.

Разом з тим, третя особа - приватний нотаріус Бирченко Ю.В. пояснив, що під час оформлення спадщини після померлої ОСОБА_3 позивачу докладно роз`яснювалось його право на успадкування часток, що належала йому після смерті дружини, однак ОСОБА_1 цілком свідомо і добровільно відмовився, про що і було оформлено відповідну заяву, яку він підписав. При цьому ніяких фізичних вад, які б перешкоджали повивачу розуміти значення оспорюваної заяви ( в тому числі і поганий зір) він не помітив, бо ОСОБА_1 самостійно, без сторонньої допомоги, підписав заяву, при цьому йому була надана можливість з текстом заяви ознайомитися.

З заяви позивача від 10 жовтня 2011 року вбачається, що йому нотаріусом роз`яснено зміст статті 1241 ЦК України, згідно з якою він як непрацездатний за віком чоловік померлої ОСОБА_3 має право на обов`язкову частку у спадковому майні. Крім того, йому роз`яснено, що як чоловік померлої він має право на частину спадкового майна, придбаного в період шлюбу з померлою.

В заяві ОСОБА_1 зазначив, що усвідомлюючи значення своїх дій, розуміючи обставини, що мають істотне значення для нього, за своєю справжньою волею, без застосування фізичного чи психічного тиску з боку інших осіб, він відмовляється від обов`язкової частки у спадщині та від отримання свідоцтва про право власності на частину спадкового майна, придбаного з померлою за час шлюбу. При цьому нотаріусом йому роз`яснено, що ця заява може бути відкликана на протязі строку, встановленого для прийняття спадщини.

При цьому з копії заяви ( ар.с.11) вбачається, що ОСОБА_1 нотаріусом роз`яснений зміст статті 225 ЦК України «Правові наслідки вчинення правочину дієздатною фізичною особою, яка у момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними», а також роз`яснені положення статей 229 ЦК (Правові наслідки правочину, який вчинено під впливом помилки), 230 ЦК (Правові наслідки вчинення правочину під впливом обману), 231 ЦК (Правові наслідки правочину, який вчинено під впливом насильства), 233 ЦК (Правові наслідки правочину, який вчинено під впливом тяжкої обставини), 1274 ЦК (Право на відмову від прийняття спадщини на користь іншої особи), 1275 ЦК (Правові наслідки відмови від прийняття спадщини).

У відповідності з ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу. Заява про відмову від прийняття спадщини подається нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. Відмова від прийняття спадщини є безумовною і беззастережною. ( ст.1273 ЦК).

Відмова від прийняття спадщини може бути визнана судом недійсною з підстав, встановлених статтями 225, 229-231 і 233 цього Кодексу ( ст. 1274 ЦК).

Якщо від прийняття спадщини відмовився один із спадкоємців за заповітом, частка у спадщині, яку він мав право прийняти, переходить до інших спадкоємців за заповітом і розподіляється між ними порівну ( ст. 1275 ЦК України).

Крім того, спірним є ствердження позивача про те, що за час шлюбу між позивачем та ОСОБА_3 подружжям було отримано у власність будинок за адресою АДРЕСА_1 , що, на думку позивача, підтверджується свідоцтвом про право власності на житловий будинок, виданим виконавчим комітетом Степанівської селищної ради Сумської району Сумської області від 25 січня 1995 р.

Навпаки, з копії свідоцтва про право власності на житловий будинок від 25 січня 1995 року вбачається, що згідно з зазначеним свідоцтвом, виданим виконавчим комітетом Степанівської селищної ради Сумської району Сумської області 25 січня 1995 року, право власності на житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 належить саме ОСОБА_3 згідно рішення виконкому Степанівської селищної Ради народних депутатів від 21 жовтня 1993р. №78 ( ар.с.51, зв).

Як зазначено у рішенні виконавчого комітету Степанівської селищної Ради народних депутатів Сумського району Сумської області «Про зміну колгоспного двору у двір службового типу» від 21 жовтня 1993 р. №78 воно прийнято у зв`язку з тим, що голова колгоспного двору по АДРЕСА_1 ОСОБА_11 ( мати ОСОБА_3 ) померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , і тому виконком селищної Ради депутатів вирішив просити Сумське ОБТІ видати свідоцтво про право власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_3 . Двір вважати службового типу, а також зробити виправлення в технічній документації на нового голову двору ( ар.с. 51).

Згідно ч.1 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України від 16 січня 2003р. №435-IV цей Кодекс набрав чинності з 1 січня 2004 року. Пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України визначено, що Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.

Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Згідно ст. 120 Цивільного кодексу УРСР ( в редакції, чинній на момент прийняття виконавчим комітетом Степанівської селищної Ради народних депутатів Сумського району Сумської області «Про зміну колгоспного двору у двір службового типу» від 21 жовтня 1993 р. №78 та видачі свідоцтва про право власності на житловий будинок від 25 січня 1995 року) майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності ( ст. 112 цього кодексу). Колгоспний двір може мати у власності підсобне господарство на присадибній ділянці землі, що знаходиться в його користуванні, жилий будинок, продуктивну худобу, птицю та дрібний сільськогосподарський реманент відповідно до статуту колгоспу.

Ст.13 Закону України «Про власність» від 07 лютого 1991р. №697-ХІІ було встановлено, що об`єктами права приватної власності є жилі будинки, квартири, предмети особистого користування, дачі, садові будинки, предмети домашнього господарства, продуктивна і робоча худоба, земельні ділянки, насадження на земельній ділянці, засоби виробництва, вироблена продукція, транспортні засоби, грошові кошти, акції, інші цінні папери, а також інше майно споживчого і виробничого призначення.

Статтею 16 Закону України «Про власність» від 07 лютого 1991р. №697-ХІІ було встановлено, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності. Здійснення ними цього права регулюється цим Законом і Кодексом про шлюб та сім`ю України. Статтею 22 Кодексу про шлюб та сім`ю України було встановлено, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. А статтею 24 Кодексу про шлюб та сім`ю України було встановлено, що майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них. Статтею 109 Цивільного кодексу УРСР було встановлено, що особисті трудові доходи і заощадження члена колгоспного двору, а також майно, придбане ним на особисті кошти або одержане в порядку спадкоємства чи дарування, є особистою власністю окремих членів колгоспного двору, якщо ці доходи, заощадження і майно не передані ними у власність колгоспного двору.Згідно ст. 563 Цивільного кодексу УРСР в разі смерті члена колгоспного двору спадкоємство в майні двору не відкривається.

Якщо після смерті члена колгоспного двору інших членів двору не залишається, до майна двору застосовуються правила цього розділу.

Особисте майно членів колгоспного двору після їх смерті переходить до спадкоємців на загальних підставах.

Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995р. №20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991р., мають вирішуватися за нормами, ще регулювали власність цього двору, а саме: а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і зберіглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991р. не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба); б) розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних. Частку працездатного члена двору може бути зменшено або відмовлено у її виділенні при недовгочасному його перебуванні у складі двору або незначній участі працею чи коштами в господарстві двору. Особам, які вибули з членів двору, але не втратили права на частку в його майні, вона визначається виходячи з того майна двору, яке було на час їх вибуття і яке зберіглося.

Отже, наявні докази по справі (рішення виконавчого комітету Степанівської селищної Ради народних депутатів Сумського району Сумської області рішення «Про зміну колгоспного двору у двір службового типу» від 21 жовтня 1993р. №78 та Свідоцтво на право власності на житловий будинок від 25 січня 1995р.) є підтвердженням того, що житловий будинок АДРЕСА_1 був отриманий дружиною позивача і матір`ю відповідача ОСОБА_3 саме в порядку спадкування після смерті її матері ОСОБА_11 і, таким чином, є роздільним майном подружжя, а не спільною сумісною власністю подружжя, як зазначає позивач у поданій позовній заяві.

Жодних доказів того, що позивач був членом такого колгоспного двору позивачем ОСОБА_4 суду не надано.

До того, з матеріалів справи та пояснень самого позивача ОСОБА_1 , а також з копії будинкової книги ( ар. с. 52-54) вбачається, що позивач ОСОБА_1 ніколи не був зареєстрований в будинку АДРЕСА_1 .

Підтримуючи своїх позовні вимоги, позивач послався на те, що в 2011 році після смерті дружини ОСОБА_3 він важко переніс смерть дружини, різко впав зір, ІНФОРМАЦІЯ_5 на лівому оці йому видалили глаукому і катаракту, однак після операції він майже повністю втратив зір. Коли підписував заяву (ар. с. 11), то не знав, що саме він підписує, він не міг прочитати цю заяву, бо нічого не бачив. Про заяву про відмову від спадщини узнав в листопаді 2024 року, коли зробив операцію на правому оці і прочитав, що було написано, бо хотів оформити на себе своє право власності на частину будинку. Вважав, що син ОСОБА_6 та нотаріус його обдурили.

Та обставина, що на момент написання заяви ( ар.с.11) позивач мав поганий зір, фактично сторонами не оспорюється і підтверджується показаннями свідка ОСОБА_8 ( зять позивача), який пояснив суду, що дійсно після смерті дружини у позивача впав зір, свідка ОСОБА_9 , яка пояснила, що після смерті дружини зір позивача погіршився, свідка ОСОБА_10 ( дочка позивача), яка також пояснила, що після смерті ОСОБА_3 її батько ОСОБА_1 став погано бачити і вона згодом забрала його до себе в м. Лебедин, де і проживає до цього часу.

Свідок ОСОБА_10 також пояснила, що заяву про відмову від спадщини батько не читав, цю заяву йому привіз син ОСОБА_12 на підпис, до нотаріуса Горбачов А.А. не їздив, зміст заяви батьку був невідомий і нотаріусом не роз`яснювався. Свідок ОСОБА_8 також пояснив, що син ОСОБА_12 привіз позивачу заяву, яку позивач підписав, не читаючи.

Разом з цим, про ці обставини свідки дізналися зі слів самого позивача ОСОБА_1 , який, за його поясненнями, дізнався про існування заяви про відмову від спадщини від 10 жовтня 2011 року лише в 2024 році. До цього часу позивачу не було відомо про наявність заяви, отже, про існування цієї заяви не могло бути відомо і свідкам по справі, які, будучи родичами позивача, не повідомляли його про існування та зміст оспорюваної заяви.

Крім того, сам позивач, який за його клопотанням був допитаний в якості свідка, пояснив суду, що перед підписанням заяви про відмову від спадщини син ОСОБА_6 спитав в нього чи буде він успадковувати обов`язкову частку, на що він відповів, що не буде і підписав відповідну заяву, яку віддав сину.

В судовому засіданні третя особа - приватний нотаріус Бирченко Ю.В. пояснив, що позивач ОСОБА_1 неодноразово звертався до нього з приводу нотаріальних дій. Зокрема, він приїздив додому до ОСОБА_3 для посвідчення заповіту і при цьому були присутні дочка ОСОБА_3 , позивач і інші родичі. Під час посвідчення заповіту позивачу як потенційному спадкоємцю він роз`яснював, що ОСОБА_1 має право в разі відкриття спадщини відмовитися від спадщини, в тому числі і від обов`язкової частки. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла, однак з заявою про прийняття спадщини позивач ОСОБА_1 не звертався.

В жовтні 2011 року до нього приходив син позивача – ОСОБА_6 і повідомив про волю батька, який вирішив відмовитися від своєї частки у спадщині. Після цього ОСОБА_6 та позивач прийшли до нього разом, ОСОБА_1 підписав заяву про відмову прийняття спадщини. При цьому він роз`яснював позивачу, що заява про відмову від спадщини може бути ним відкликана протягом терміну прийняття спадщини. Зміст заяви і наслідки вчинення цієї дії ОСОБА_1 він роз`яснив, ОСОБА_1 власноручно написав в заяві своє прізвище, ім`я та по батькові, поставив свій підпис на заяві, при цьому на зір не скаржився.

До спливу шестимісячного строку для прийняття спадщини, який спливав 11 листопада 2011 року, ОСОБА_1 приходив до нього і просив копію своєї заяви про відмову від спадщини, і така копія йому була видана з роз`ясненням, що заяву можна відкликати протягом часу прийняття спадщини, тобто до спливу шестимісячного строку з моменту відкриття спадщини. Заява про відмову від спадщини не була позивачем відкликана протягом терміну прийняття спадщини. До 2014 року позивач ОСОБА_1 приходив до нього ( позивач проживав біля офісу нотаріуса) і цікавився, чи отримано сином свідоцтво про право на спадщину, яке на той момент не було видано, про що він і повідомив позивача. В 2014 році свідоцтво про право на спадщину було видано сину позивача - ОСОБА_7 .

Оспорюючи, що позивач під час написання заяви про відмову від спадщини мав такий зір, що фізично був не в змозі прочитати текст заяви, ОСОБА_13 пояснив, що позивач ОСОБА_1 в період підписання заяви про відмову від спадщини ще керував автомобілем «Москвич», власноручно написав в заяві своє прізвище, ім`я та по батькові, поставив свій підпис на заяві, при цьому на зір не скаржився. В 2020 році до нього як до нотаріуса звертався позивач ОСОБА_1 з приводу посвідчення заповіту і такий заповіт був ним посвідчений, при цьому ніяких скарг на поганий зір від ОСОБА_1 під час складання заповіту не надходило.

Сам ОСОБА_1 пояснив суду, що в нього був автомобіль Москвич, в 2010-2011 році він користувався цим автомобілем, керував ним, але це було не часто.

Представник відповідача – адвокат Василець С.О. звернув увагу на те, що в заяві позивача про відмову від спадщини він власноручно написав в заяві своє прізвище, ім`я та по батькові, поставив свій підпис на заяві, при цьому ознак того, що в цей момент він був майже сліпий не спостерігалося. Напис зроблений позивачем твердим почерком, у відповідній графі, рукописний текст не вийшов за межі відповідної графи, на накладався на інший текст та інші строчки.

Суд погоджується з позицією представника відповідача, беручи до уваги, що почерк сліпої людини (а саме про це стверджував позивач та свідки, допитані за його клопотанням) характеризується нерівністю, різним розміром літер, відсутністю прямих рядків, накладанням слів або літер одна на одну, оскільки письмо відбувається без візуального контролю. Перелічених ознак у власноручно написаному позивачем ОСОБА_1 тексті в заяві про відмову від спадщини не спостерігається ( ар.с. 11).

В судовому засіданні під час складання присяги свідка ( ОСОБА_1 за його клопотанням та клопотанням його представника – адвоката Пономаренка О.В. був допитаний в якості свідка в порядку ст. ст. 230-232 ЦПК України) позивач склав присягу, прочитавши та оголосивши її текст без окулярів та без сторонньої допомоги.

Свідок ОСОБА_14 пояснила суду, що хоча після смерті дружини позивач ОСОБА_1 і мав поганий стан здоров`я, скаржився на погіршення зору, але на пам`ять він не скаржився.

З виписки з медичної карти стаціонарного хворого №3621, роз`яснення щодо оцінки функціонального стану лікаря-офтальмолога КНП «Лебединська лікарня імені лікаря К.О. Зільберника» вбачається, що 30 серпня 2011 року ОСОБА_1 був прооперований з приводу глаукоми лівого ока. При виписці 7 вересня 2011 року з медичного закладу стан зору позивача становив: Vis-OD=1.0, тобто гострота зору правого ока позивача дорівнювала 1.0 (або 100 %), лівого ока Vis-OS-03 Sph +10 Д = 0,4 ( 40%). Функції порушення центрального зору не виявлено. Труднощів читати та писати не відмічається ( ар.с. 83,112).

У відповідності з ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Всупереч положенням ст. ст. 12, 81 ЦПК України позивач не надав суду доказів, які б об`єктивно свідчили про наявність обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а тому суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог.

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.( ст. 1268 ЦК України). Якщо від прийняття спадщини відмовився один із спадкоємців за заповітом, частка у спадщині, яку він мав право прийняти, переходить до інших спадкоємців за заповітом і розподіляється між ними порівну (ст. 1275 ЦК). Спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу. Відмова від прийняття спадщини може бути відкликана протягом строку, встановленого для її прийняття. ( ст. 1273 ЦК).

Отже, оскільки позивач відмовився від обов`язкової частки у спадщині та від отримання свідоцтва про право власності на частину спадкового майна, придбаного з померлою за час шлюбу, відмова від прийняття спадщини не була відкликана протягом строку, встановленого для її прийняття, приватним нотаріусом Бирченком Ю.В. у відповідності з законом було видано свідоцтво про право на спадщину ОСОБА_2 .

За таких обставин підстав для задоволення позовних вимог не вбачається.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 81, 141, 259, 263-265, ЦПК України, ст.ст.1270,1268,1275,1273,1296 ЦК України, п.п. 4.15, 4.18 п. 4 гл. 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України 22.02.2012 р. № 296/5, суд

В И Р І Ш И В :

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Бирченко Юрій Васильович про визнання недійсною заяви про відмову від спадщини, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом, скасування державної реєстрації права власності на житловий будинок, визнання права власності на частину житлового будинку – за безпідставністю позовних вимог.

Скасувати заходи забезпечення позову, накладені за ухвалою Сумського районного суду Сумської області від 19.11.2024 року.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Сумського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повний текст рішення виготовлено 09 квітня 2026 року.

Суддя О.А.Степаненко