Рішення від 08 квітня 2026 р. у справі №297/4262/25 — Берегівський районний суд Закарпатської області

Справа №297/4262/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2026 року м. Берегове

Берегівський районний суд Закарпатської області в складі: головуючого судді ГАЛ Л. Л., за участю секретаря судового засідання Геревич Т.С., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та Комунального некомерційного підприємства «Обласний заклад з надання психіатричної допомоги м. Берегова» ЗОР про визнання госпіталізації незаконною, вилучення і виправлення відомостей у медичній документації та відшкодування моральної шкоди,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до Берегівського районного суду із позовною заявою до ОСОБА_2 та КНП «Обласний заклад з надання психіатричної допомоги м. Берегова» ЗОР про визнання госпіталізації незаконною, вилучення і виправлення відомостей у медичній документації та відшкодування моральної шкоди, а саме просить: 1) визнати незаконною його госпіталізацію до КНП «Обласний заклад з надання психіатричної допомоги м. Берегова» ЗОР 18 грудня 2023 року та подальше примусове утримання; 2) визнати протиправними та незаконними дії ОСОБА_2 про: а) примусове введення лікарських препаратів без його інформування та добровільної згоди під загрозою застосування фізичного стримування; б) внесення до медичної документації (епікриз форми 027/о) свідомо неправдивих відомостей про вживання ним «пустирнику та настоянки глоду у флаконах»; в) внесення до офіційної медичної документації неприпустимих, не професійних та образливих висловів; 3) зобов`язати КНП «Обласний заклад з надання психіатричної допомоги м. Берегова» ЗОР вилучити з його медичної документації діагноз «параноїдна шизофренія», неправдиві відомості та образливі вислови, та внести виправлення; 4) стягнути солідарно з ОСОБА_2 та КНП «Обласний заклад з надання психіатричної допомоги м. Берегова» ЗОР на його користь 250 000 гривень моральної шкоди.

Позовна заява позивачем мотивована тим, що в період з 18.12.2023 по 12.01.2024 він був примусово госпіталізований до КНП «Психіатрична лікарня м. Берегово». При цьому, вважає таку госпіталізацію та подальше його утримання в психіатричній лікарні в порушення ст. 14 ЗУ «Про психіатричну допомогу» незаконною, через відсутність у нього тяжкого психічного розладу. Його стан 18.12.2023 був викликаний нападом фотосенситивної епілепсії, що є неврологічним, а не психіатричним захворюванням. Епілептичний напад не є психозом і не становить небезпеки для оточуючих після його закінчення. Його госпіталізація проведена на підставі помилкової інформації, без належного обстеження та встановлення діагнозу та за відсутності акта двох лікарів. Крім того, протягом усього періоду його тримання у психіатричні лікарні не було звернення до суду для отримання санкції на примусове лікування, що, на його думку, є грубим порушенням ст. 15 ЗУ «Про психіатричну допомогу» та ст. 29 Конституції України, зокрема, права на свободу та особисту недоторканність.

Крім того, вважає незаконними дії ОСОБА_2 вчинені нею під час виконання службових обов`язків, зокрема, примусове введення лікарських препаратів без його інформування та добровільної згоди під загрозою застосування фізичного стримування, оскільки вважає, що порушено його права на інформовану згоду та ст. 6 ЗУ «Про психіатричну допомогу», ст. 43 Конституції України, оскільки будь-яке медичне втручання, особливо введення психотропних препаратів, потребує попередньої, інформованої та добровільної згоди пацієнта.

Також вважає незаконними дії ОСОБА_2 щодо внесення до медичної документації свідомо неправдивих відомостей про його діагноза «параноїдна шизофренія», про вживання ним «пустирнику та настоянки глоду у флаконах», а також внесення до офіційної медичної документації неприпустимих, не професійних та образливих висловів, та вважає, що такі мають бути спростовані відповідно до положень ст. 16 ЦК України, оскільки остання виправити такі добровільно відмовляється.

Разом з тим, вважає, що неправомірними діями з боку ОСОБА_2 та КНП «Обласний заклад з надання психіатричної допомоги м. Берегова» ЗОР йому було завдано моральну шкоду, яку він оцінює в 250 000 грн., оскільки його було позбавлено свободи, адже, на його думку, здорова людина була поміщена в заклад для психічно хворих. Це викликало у нього паніку, почуття безпорадності, страху та втрати контролю над власним життям. Крім того, введення невідомих психотропних препаратів без його згоди сприймається ним, як акт насильства, що спричинило почуття власного безсилля та глибокої психологічної травми. Глибока зневіра в справедливість та можливість отримати захист від держави, необхідність постійної боротьби, постійний стрес так як необхідності доводити свою «нормальність», все це призвело до його моральних страждань.

Свідоме внесення ОСОБА_2 неправди до медичної документації, образливих висловів та погрози свідчать про нехтування його правами та гідністю. Відсутність належного внутрішнього контролю з боку КНП «Обласний заклад з надання психіатричної допомоги м. Берегова» ЗОР за діями співробітників, недотримання процедур госпіталізації та лікування, відмова у добровільному виправленні помилок свідчать про системну недбалість та організаційну вину.

Враховуючи сукупність усіх цих чинників — тяжкість і тривалість страждань, умисний характер дій, серйозність наслідків для майбутнього та необхідність превентивного впливу, вважає, що сума в 250000 гривень є цілком обґрунтованою, розумною, справедливою та відповідає принципу повного відшкодування моральної шкоди (а.с. 88-93).

У відповідності до ст. 178 ЦПК України 27.01.2026 року представником відповідача КНП «Обласний заклад з надання психіатричної допомоги м. Берегова» ЗОР - адвокатом Гангуром М.І. був поданий відзив на позовну заяву, згідно якого відповідач доводів позовної заяви не визнає, вважає позов необгрунтованим, а його вимоги незаконними. Зазначені позивачем доводи не підтверджені жодними доказами, а є виключно його припущеннями. При поміщенні ОСОБА_1 до психіатричного закладу 18.12.2023 останній надав лікарю усвідомлену письмову згоду як на госпіталізацію так і на лікування. Це підтверджується відповідними документами. Отже, позивач був госпіталізований до психіатричного закладу відповідно до чинного законодавства. Як наслідок вимога про визнання госпіталізації незаконною не підлягає задоволенню. Посилання позивача на результати електроенцефалографії, як на доказ відсутності діагностованої у нього хвороби є необґрунтованими, оскільки він не являється фахівцем у галузі медицини і його висновки про відсутність впливу результатів дослідження на діагностику хвороби є фактично домислами. Вони не відповідають дійсності, так як процедура обстеження, виставлення медичного діагнозу та лікування була проведена у суворій відповідності до вимог чинного законодавства. Оскільки вимоги позивача про вилучення записів з історії хвороби та стягнення моральної шкоди є похідними від основної вимоги, вважає, що вони також не підлягають задоволенню. А тому, просив у задоволенні даного позову відмовити (а.с. 99-102).

Відповідь на відзив позивача ОСОБА_1 , яка надійшла до суду 05 лютого 2026 року, ухвалою Берегівського районного суду від 20 лютого 2026 року була залишено без розгляду (а.с. 132-135, 140-141).

Згідно ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши повно і всебічно обставини на які сторони посилалися, як на підставу своїх доводів та заперечень, оцінивши докази на ствердження цих обставин в їх сукупності, суд приходить до наступного.

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 32 Закону України «Про психіатричну допомогу» рішення, дії чи бездіяльність осіб, які порушують права, свободи та законні інтереси громадян при наданні їм психіатричної допомоги, здійсненні їх соціального захисту, наданні їм соціальних послуг або проходженні ними спеціального навчання, можуть бути оскаржені, за вибором таких громадян, до власника закладу з надання психіатричної допомоги, закладу соціального захисту осіб, які страждають на психічні розлади, спеціального навчального закладу або уповноваженого ними органу, або у порядку підлеглості до вищого органу чи посадової особи, або безпосередньо до суду.

Відповідно до ч. 6 ст. 284 Цивільного кодексу України надання фізичній особі психіатричної допомоги здійснюється відповідно до закону.

Як встановлено з метеріалів справи, позивач ОСОБА_1 з 18 грудня 2023 року по 12 січня 2024 року перебував на стаціонарному лікуванні в КНП «Обласний заклад з надання психіатричної допомоги м. Берегова» ЗОР із діагнозом параноїдна шизофренія (період спостереження менше року), що стверджується копією виписки із медичної карти стаціонарного хворого №3195 (а.с. 14-15).

При цьому, позивач вважає його госпіталізацію до КНП «Обласний заклад з надання психіатричної допомоги м. Берегова» ЗОР та подальше його тримання в психіатричній лікарні незаконною.

Однак, такі доводи позивача суд вважає безпідставини, виходячи знаступного.

Так, статтею 43 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» передбачено, що для застосування методів діагностики, профілактики та лікування необхідна згода інформованого відповідно до статті 39 цих Основ пацієнта.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України №970 від 15 вересня 2016 року затверджено форму первинної облікової документації №003-9/о «Усвідомлена згода особи на госпіталізацію до психіатричного закладу» та інструкцію щодо її заповнення. Форма № 003-9/о заповнюється особою, яка звернулась до закладу охорони здоров`я та дає згоду на госпіталізацію до психіатричного закладу. Це відбувається у присутності лікаря цього закладу охорони здоров`я. Особа власноруч зазначає свої прізвище, ім`я, по батькові; лікар доводить інформацію щодо плану стаціонарної психіатричної допомоги, надає в доступній формі інформацію про права пацієнта та обов`язки лікаря.

Як встановлено з матеріалів справи, 18.12.2023 позивач надав усвідомлену згоду особи на госпіталізацію до психіатричного закладу та надання стаціонарної психіатричної допомоги лікарю ОСОБА_3 (а.с. 105).

Усвідомлена згода особи - це згода, вільно висловлена особою, здатною зрозуміти інформацію, що надається доступним способом, про характер її психічного розладу та прогноз його можливого розвитку, мету, порядок та тривалість надання психіатричної допомоги, методи діагностики, лікування та лікарські засоби, що можуть застосовуватися в процесі надання психіатричної допомоги, їх побічні ефекти та альтернативні методи лікування (ст. 1 Закону України «Про психіатричну допомогу»).

Відповідно до ч. 2 ст. 27 Закону України «Про психіатричну допомогу» виключно компетенцією лікаря-психіатра або комісії лікарів-психіатрів є встановлення діагнозу психічного розладу, прийняття рішення про необхідність надання психіатричної допомоги в примусовому порядку або надання висновку для розгляду питання, пов`язаного з наданням психіатричної допомоги в примусовому порядку.

Так, згідно ст. 14 Закону України «Про психіатричну допомогу» особа, яка страждає на психічний розлад, може бути госпіталізована до закладу з надання психіатричної допомоги без її усвідомленої письмової згоди або без письмової згоди її законного представника, якщо її обстеження або лікування можливі лише в стаціонарних умовах, та при встановленні в особи тяжкого психічного розладу, внаслідок чого вона вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих, або неспроможна самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність.

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про психіатричну допомогу» особа, яка досягла 14 років, госпіталізується до закладу з надання психіатричної допомоги добровільно - на її прохання або за її усвідомленою письмовою згодою.

Госпіталізація особи у випадках, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за рішенням лікаря-психіатра.

Особа може бути госпіталізована до закладу з надання психіатричної допомоги в примусовому порядку на підставах, передбачених статтею 14 цього Закону, а також у випадках проведення експертизи стану психічного здоров`я особи або застосування до особи, яка страждає на психічний розлад і вчинила суспільно небезпечне діяння, примусового заходу медичного характеру на підставах та в порядку, передбачених законами України.

Частиною 2 ст. 16Закону України «Про психіатричну допомогу» у випадках, коли госпіталізація особи до закладу з надання психіатричної допомоги в примусовому порядку визнається доцільною, представник закладу з надання психіатричної допомоги, в якому перебуває особа, протягом 24 годин з часу госпіталізації направляє до суду за місцем знаходження закладу з надання психіатричної допомоги заяву про госпіталізацію особи до закладу з надання психіатричної допомоги в примусовому порядку на підставах, передбачених статтею 14 цього Закону.

Рішенням Берегівського районного суду від 18 січня 2024 року, яким було відмовлено в примусовій госпіталізації ОСОБА_1 за заявою директора КНП «Обласний заклад з надання психіатричної допомоги м. Берегова» ЗОР встановлено також обставини, які мають значення для вирішення даної справи, зокрема, такий визнав потребу у лікуванні та погодився на госпіталізацію (а.с. 63-64).

При цьому, вказаним рішенням суду відмовлено в задоволенні заяви директора КНП «Обласний заклад з надання психіатричної допомоги м. Берегова» ЗОР про госпіталізацію ОСОБА_1 до психіатричного закладу в примусовому порядку, підставою чого стала добровільна згода останнього на госпіталізацію, тобто суд в такому випадку обґрунтованість заявлених вимог про примусову госпіталізацію не встановлював.

Вказаним рішенням суду також встановлено, що ОСОБА_1 страждає психічним захворюванням у вигляді параноїдної шизофренії, вчиняє дії, що являють собою безпосередню небезпеку для нього та оточуючих

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За приписами ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

З огляду на положення ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України жодні докази не мають заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Так, позивачем не спростовано належними, достатніми та допустимими доказами про необхідність такої госпіталізації, в умовах психіатричного стаціонару

Отже, дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку, що дії посадових осіб КНП «Обласного закладу з надання психіатричної допомоги м. Берегова» ЗОР відповідали вимогам Закону України «Про психіатричну допомогу» щодо госпіталізації ОСОБА_1 до психіатричного закладу за усвідомленою згодою на госпіталізацію до психіатричної лікарні на підставі встановленого діагнозу та наявності у позивача психічного розладу у формі параноїдної шизофренії.

Стверджуючи про недобровільну госпіталізацію, сам же позивач надав суду його усвідомлену згоду на госпіталізацію до психіатричного закладу від 18 грудня 2023 року (а.с. 105).

При цьому, таку згоду останній не оспорює, при тому, що предметом спору в даному випадку є визнання незаконними дій щодо поміщення до психіатричного закладу.

Також суд констатує, що з матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 неодноразово лікувався в КНП «Обласний заклад з надання психіатричної допомоги м. Берегова» ЗОР, що сверджується копією виписок із медичної картки стаціонарного хворого №2890 від 08.11.2023 по 14.11.2023, згідно якої такий перебував на стаціонарному лікуванні з 08.11.2023 по 14.11.2023 з діанозом параноїдна шизофренія та №123, згідно якої ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні з 16.01.2024 по 15.02.2024 з таким же діагнозом (а.с. 58-59, 42-44).

Разом з тим, щодо визнання дій ОСОБА_2 незаконними та зобов`язання КНП «Обласний заклад з надання психіатричної допомоги м. Берегова» ЗОР вилучити з його медичної документації діагноз «параноїдна шизофренія», неправдиві відомості та образливі вислови, та внести виправлення, а також стягнення моральної шкоди, суд приходить до наступного.

Відповідно до частини другої статті 27 Закону України «Про психіатричну допомогу» виключно компетенцією лікаря-психіатра або комісії лікарів-психіатрів є встановлення діагнозу психічного захворювання, прийняття рішення про необхідність надання психіатричної допомоги в примусовому порядку або надання висновку для розгляду питання, пов`язаного з наданням психіатричної допомоги в примусовому порядку.

Разом з тим, що доказів того, що вказаний діагноз позивачу встановлено неправильно, матеріали справи не містять.

Крім того, суд враховує, що будь-яких клопотань про витребування з КНП «Обласний заклад з надання психіатричної допомоги м. Берегова» ЗОР додаткової медичної документації для підтвердження доводів позивача в цій частині позову, останнім заявлено не було, а суд не вправі збирати докази що стосуються предмета спору з власної ініціативи.

Суд не погоджується з думкою позивача про те, що записи, про які вказує останній, зазначені в медичній документації є образливими, та приходить до висновку, що підстав для їх виправлення чи вилучення не має, так як можливість їх зазначення в медичній документації передбачена нормативно-правовими документами, щоб лікар зміг належно відобразити в них стан пацієнта.

А тому, підстав зобов`язання КНП «Обласний заклад з надання психіатричної допомоги м. Берегова» ЗОР вилучити записи із медичної документації ОСОБА_1 , зокрема діагнозу «параноїдна шизофренія», неправдивих відомостей та образливих висловів, та внесення виправлень суд не вбачає.

Щодо стягнення моральної шкоди суд приходить до наступного.

Згідно із статтею 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до ст 25 Закону України «Про психіатричну допомогу», особи, яким надається психіатрична допомога, мають право на відшкодування заподіяної їм шкоди або шкоди їх майну внаслідок незаконного поміщення до закладу з надання психіатричної допомоги чи закладу соціального захисту осіб, які страждають на психічні розлади, або спеціального навчального закладу чи внаслідок незабезпечення безпечних умов надання психіатричної допомоги або розголошення конфіденційних відомостей про стан психічного здоров`я і надання психіатричної допомоги;

За приписами ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Згідно абз. 2 п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 року "Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", відповідно до загальних підстав цивільно-правовової відповідальності обов"язковому з"ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявість такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв"язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд зокрема повинен з"ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24.06.2020 року в справі №455/1076/16-ц (провадження №61/48155св18).

Наявність протиправної поведінки щодо фізичної особи, яка зазнала душевних страждань, є обв`язковим елементом завданої моральної шкоди

Оскільки позовні вимоги позивача про визнання дій ОСОБА_2 незаконними та зобов`язання КНП «Обласний заклад з надання психіатричної допомоги м. Берегова» ЗОР вилучити з його медичної документації діагноз «параноїдна шизофренія», неправдиві відомості та образливі вислови, та внести виправлення, а також стягнення моральної шкоди, є похідним від встановлення вимоги про визнання госпіталізації незаконною, а з матеріалів справи не встановлено, що така госпіталізація ОСОБА_1 в період з 18.12.2023 по 12.01.2024 була протиправною, суд вважає, що відсутні підстави для задоволення позову і в цій частині позовних вимог.

За наведених обставин, дослідивши повно та всебічно обставини справи, перевіривши їх доказами, суд приходить до висновку, що в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та КНП «Обласний заклад з надання психіатричної допомоги м. Берегова» ЗОР про визнання госпіталізації незаконною, вилучення і виправлення відомостей у медичній документації та відшкодування моральної шкоди, слід відмовити, оскільки таке не знайшло свого підтвердження.

Крім того, позивач ОСОБА_1 при пред`явленні позову був звільнений від сплати судового збору, на підставі п. 5 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», однак ним був сплачений судовий збір, а тому підстав для стягнення такого не має (а.с. 8).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 14, 25, 27, 32 Закону України «Про психіатричну допомогу», ст.ст. 1167, 284 ЦК України, ст.ст. 12-13, 81, 265, 267-268, 352, 354-355 ЦПК України,

рішив:

В задовленні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та Комунального некомерційного підприємства «Обласний заклад з надання психіатричної допомоги м. Берегова» ЗОР про визнання госпіталізації незаконною, вилучення і виправлення відомостей у медичній документації та відшкодування моральної шкоди, - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду – якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя Лайош ГАЛ