Рішення від 07 квітня 2026 р. у справі №490/6857/25 — Центральний районний суд м. Миколаєва

н\п 2/490/657/2026 Справа № 490/6857/25

Центральний районний суд м. Миколаєва

__________________________________________________________________________

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 квітня 2026 року Центральний районний суд міста Миколаєва в складі: головуючого - судді Гуденко О.А., за участю секретаря судового засідання Романової К.Т., без участі сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державна установа «Територіальне медичне об`єднання міністерства внутрішніх справ України по Миколаївській області» про поновлення на роботі,-

ВСТАНОВИВ

25 серпня 2025 року позивачка в особі свого представника адвоката Карапетяна А.Р. звернулась до суду з вказаним позовом до Державної установи «Територіальне медичне об`єднання міністерства внутрішніх справ України по Миколаївській області» ( далі – Установа, ДУ ТМО) , в якому просить поновити ОСОБА_1 , на посаді сестри медичної терапевтичного відділення на 78 ліжок ( в т.ч. 30 неврологічних ліжок та 3 ліжка палати динамічного спостереження) лікарні на 78 ліжок (з поліклінікою) ДУ «Територіальне медичне об`єднання міністерства внутрішніх справ України по Миколаївській області» та стягнути з відповідача судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог вказала, що працювала в Установі на вказаній посаді, з 18.04.2022 року перебувала у відпустці без збереження заробітної плати , а в липні 2025 року від колег дізналася про своє звільнення з посади. При цьому жодних офіційних повідомлень не отримувала.

Лише у відповідь на адвокатський запит від 23.07.2025 року вона отримала інформацію щодо дійсного звільнення з посади сестри медичної терапевтичного відділення на 78 ліжок ( в т.ч. 30 неврологічних ліжок та 3 ліжка палати динамічного спостереження) лікарні на 78 ліжок (з поліклінікою) ДУ «Територіальне медичне об`єднання міністерства внутрішніх справ України по Миколаївській області» за наказом від 06 липня 2025 року у зв`язку зі зміною в організації виробництва та праці за п.1 ст. 40 КЗпП України.

Серед іншого, у відповіді на запит вказано , що інформація про скорочення з посади та можливість її переведення на іншу посаду доводилася до ОСОБА_1 , листами на месенджер вайбер на номер +3809778770343 та дзвінками на цей же номер, а також листами на адресу фактичного проживання АДРЕСА_1 .

Проте таке не може слугувати належним повідомленням працівника про скорочення та подальше звільнення в розумінні вимог КЗпП , оскільки такий спосіб обміну кадровими документами не погоджений між сторонами та не оформлений належним чином, навіть з урахуванням положень Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану». Всупереч положенням с. 40 КЗпП України, позивачка не була належним чином повідомлена про наступне звільнення, жодної вакантної посади в установі їй не пропонувалося.

Представником відповідача надано відзив на позов , в якому вимоги позову не визнають та просять відмовити у його задоволенні.Зазначають, що відповідачем при звільненні позивача було дотримано вказаний у частині 1 статті 49-2 КЗпП України порядок, а саме: позивачка була попереджена про наступне вивільнення не менш ніж за два місяці (копії попереджень додаються).

Вивільнення, що мало місце в Державній установі, при якому було звільнено позивача, не підпадає під встановлені положеннями ст.. 48,50 Закону України «Про зайнятість населення» критерії масовості вивільнення працівників, у зв`язку з чим у Відповідача не виникло обов`язку з подання інформації про таке вивільнення до Державної служби зайнятості України.

У свої позовній заяві позивач стверджує, що вона всупереч норм чинного законодавства не була належним чином повідомлена про майбутнє звільнення. Це ствердження позивача не відповідає дійсності.

Так, відповідно ч.2 ст.13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» призупинення дії трудового договору роботодавець та працівник за можливості мають повідомити один одного у будь-який доступний спосіб. Також, відповідно до ч.2 ст.37 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у період дії воєнного стану сторони трудового договору можуть домовитися про альтернативні способи створення, пересилання і зберігання наказів (розпоряджень) роботодавця, повідомлень та інших документів з питань трудових відносин та про будь-який інший доступний спосіб електронної комунікації, який обрано за згодою між роботодавцем та працівником. У відповідності до Закону було видано Наказ №126 від 21 вересня 2023 року «Про застосування спрощеного обміну кадровими документами» (копія додається).

На виконання цього наказу та за контактними даними, що були надані позивачем і власноруч вказані в особовій картці, відповідачем і були надіслані попередження. Саме цей канал комунікацій і був погоджений сторонами. До вказаного номеру телефону і є прив`язаний менеджер Viber.

Звертають увагу суду, що за весь період відсутності на робочому місці ОСОБА_1 ніяких заяв щодо зміни контактного телефону та/або місця проживання чи перебування у іншому місці чи країні до відповідача не надходило. Також від позивача не надходило ніяких заяв щодо зміни контактів комунікації з роботодавцем. За весь період листування, на вказану адресу жодної відповіді на листи не було. Заяви на видачу будь-яких документів та трудової книжки не отримано. На пропозицію від відповідача про переведення на іншу посаду в «Установі» також ніяких відповідей або заяв від позивача не надходило.

Вважають, що вимоги позивача надумані і не відповідають законодавству. Як під час роботи позивача в Установі, так і при його звільненні відповідачем всебічно дотримувались права, інтереси та побажання позивача, створювались якомога комфортніші умови для його роботи в «Установі».

Ухвалою суду від 01.09.2025 року відкрито провадження у справі, в порядку спрощеного провадження з повідомленням ( викликом) сторін, одночасно витребувано у відповідача документи за предметом доказування по даній справі.

У судове засідання позивачка не з`явилася жодного разу, представник позивача адвокат Карапетян А.Р. надав суду заяву про розгляд справи за їх відсутності, підтримують позовні вимоги та просятьь їх задвольнити.

Представник відповідача адвокат Тимченко А.О. надала суду заяву про розгляд справи за їх відсутності, посилаючись на обставини, викладені у відзиві, просила суд відмовити в задоволенні позову.

У зв`язку з неявкою в судове засідання осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу в порядку ст. 247 ЦПК України за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи вимоги ст. 6 Європейської конвенції з прав людини, відповідно до якої кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків, вважає, що справу слід вирішити в межах тих доказів, які були отримані в ході судового розгляду, а також на підставі наявних письмових доказів, які містяться у матеріалах справи.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно достатті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається зКЗпП Українита інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до частин першої та третьої статті 21 КЗпП України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55-63 Конституції України.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, в Україні введено воєнний стан, який діє до тепер.

Згідно з пунктом 3 цього Указу у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України.

15 березня 2022 року прийнято Закон № 2136-ІХ, яким визначені особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

У частинах першій та другій статті 1 Закону № 2136-ІХ встановлено, що на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43, 44 Конституції України. У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом.

Згідно з пунктом 2 Прикінцевих положень КЗпП України під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом № 2136-ІХ.

У період дії воєнного стану порядок організації кадрового діловодства та архівного зберігання кадрових документів у районах активних бойових дій визначається роботодавцем самостійно, за умови забезпечення ведення достовірного обліку виконуваної працівником роботи та обліку витрат на оплату праці (стаття 7 Закону № 2136-ІХ у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно Наказу по особовому складу ДУ ТМО № 30/ос від 18.04.2022 року ОСОБА_1 на підставі її заяви надано відпустку без збереження заробітної плати з 18.04.2022 року на час воєнного стану в Україні відповідно ч.3 ст. 12 ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Законодавством України встановлено, що підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

Згідно Наказу МВС України від 29.04.2025 року №298 «Про організаційно-штатні зміни в МВС» затверджено перелік змін у штатах МВС (згідно додатку). Цей наказ прийнято відповідачем 06.05.2025 року до виконання.

Відповідно до п.19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 №9 розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди мають з`ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник, або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Відповідно до частини 1 статті 62 Господарського кодексу України підприємство самостійний суб`єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб`єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим кодексом та іншими законами. Згідно ч. 3 ст. 64 ГК України ( в редакції, що була чинна на момент виникнення спірних правовідгносин), підприємство самостійно визначає організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

Питання зміни організаційної структури підприємства є правом відповідного суб`єкта господарювання при здійсненні ним господарської діяльності.

У відповідача мали місце зміни в організації виробництва та праці, а саме скорочено та виключено зі штатного розпису Установи посади сестри медичної терапевтичного відділення на 78 ліжок (у т.ч.30 неврологічних ліжок та 3 ліжка палати динамічного спостереження) лікарні на 78 ліжок (з поліклінікою) ДУ ТМО у, в тому числи посаду, яку обіймала позивач.

Відповідно до ч. 1,2 та 3ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці; При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством; одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Згідно Наказу по особовому складу ДУ ТМО № 72- о/с від 06.05. 2025 року на виконання Наказу МВС України від 29.04.2025 року , яким затверджено перелік змін у штатах МВС, наказано довести про скорочення посади по ТУ ДМО сестри медичної терапевтичного відділення на 78 ліжок (у т.ч. 30 неврологічних ліжок та 3 ліжка палати динамічного спостереження) лікарні на 78 ліжок (з поліклінікою) ДУ ТМО – Семенюк Ю.В.

Згідно Наказу по особовому складу ДУ ТМО № 107- о/с від 04.07.2025 року « Щодо розірвання трудового договору» – у зв`язку зі зміною в організації виробництва та роботи установи згідно Наказу МВС України від 29.04.2025 року №298 «Про організаційно-штатні зміни в МВС», керуючись ст..ст. 49-2, 49-3, 49-4 КЗпП України, наказано звільнити ОСОБА_1 , з посади з посади сестри медичної терапевтичного відділення на 78 ліжок (у т.ч. 30 неврологічних ліжок та 3 ліжка палати динамічного спостереження) лікарні на 78 ліжок (з поліклінікою) ДУ ТМО , 06 липня 2025 року у зв`язку з зі зміною в організації виробництва і праці за п.1 ст. 40 Кодексу законів про працю України. Виплата вихідного пособія за ст.. 44 КЗпП України відсутня, оскільки працівник перебуває у відпустці без збереження заробітної плати з 18.04.2022 року.

Підстава: листи щодо скорочення посади ОСОБА_1 , та можливості переведення на іншу посаду в установі відповідно до її спеціальності направлені на месенджер Viber на номер НОМЕР_1 та на Укрпошту, на адресу фактичного проживання - АДРЕСА_2 , про що свідчать відправлені листи, а саме: від 06.05.2025 № 33/35-777; від 19.05.2025 № 33/35-865; від 27.05.2025 № 33/35 915; від 05.06.2025 № 33/35-978; від 18.06.2025 № 33/35-1055; від 27.06.2025 № 33/35 1130; від 04.07.2025 № 33/35-1191).

Згідно Наказу №126 по ДУ ТМО від 21 вересня 2023 року «Про застосування спрощеного обміну кадровими документами» на підставі ст.. 29 КЗпП України і ст.. 7 ЗУ « Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», наказано на час дії воєнного стану обмінюватися з працівниками кадровими документами , а також наказами, повідомленням, тощо через будуть доступні засоби електронного зв`язку.

Відділу кадрів, за потреби, надсилати працівниками документи або повідомлення для ознайомлення на їх адресу електронної пошти або іншими засобами зв`язку, про який вони повідомили відділ кадрів.

Працівникам ДУ ТМО, які не можуть особисто надати потрібні документи у відділ кадрів або до адміністрації ДУ ТМО, надсилати документи та повідомлення , кадрові документи для ознайомлення на електронну пошту або інші засоби зв`язку.

Працівникам ДУ ТМО та працівникам відділу кадрів повідомляти один одного про зміну адреси електронної пошти та інших контактних даних протягом 1 робочого дня засобами телекомунікаційного зв`язку.

Матеріалами справи підтверджується , що на адресу позивачки працівниками ТУ ДМО направлялися листи-повідомлення від 06.05.2025 року зі змістом: « «Адміністрація ТУ ДМО доводить до відома зміст наказу МВС України від 29.04.2025 № 298 про скорочення займаної нею посади сестри медичної. На підстав викладеного Вас буде звільнено з 06.07.2025 року за п.1 ст. 40 КЗпП України . ДУ ТМО має можливість перевести Вас на іншу посаду в установі відповідно до спеціальності за умови ваканатної посади та Вашої особистої присутності».

Згідно Акту від 06.05.2025 року, складеного уповноваженими працівниками відповідача (чотири особи) , відповідно до вимог ст.. 49-2 КЗпП були здійснені телефонні дзвінки працівнику, який знаходиться у відпустці без збереження заробітної ОСОБА_2 , з метою попередження про скорочення її посади на повідомлений нею номер телефону – впроте відповіді не було, зазначено, що абонент не може прийняти дзвінок. Також вищевказану інформацію була направлена на мессенджер Вайбер ( доано відповідний скриншот) та напавленя листоаом через Укрпошту , на адресу фактичного проживання - АДРЕСА_2 .

Такі самі дії були здійснені 19.05.2025 року, 27.05.2025 року, 05.06.2025 року, 18.06.2025 року, 27.06.2025 року та 04.07.2025 року – що підтверджується наданими Актами та скриншотами.

Направлені поштові листи Укрпошту на адресу фактичного проживання позивачки були направлені позивачем в установленому порядку , про що надані квитанції на підтвердження відправлення ( від 06.05.2025 № 33/35-777; від 19.05.2025 № 33/35-865; від 27.05.2025 № 33/35 915; від 05.06.2025 № 33/35-978; від 18.06.2025 № 33/35-1055; від 27.06.2025 № 33/35 1130; від 04.07.2025 № 33/35-1191) - проте всі були повернені без отримання .

Інформація про скорочення ОСОБА_1 з посади сестри медичної терапевтичного відділення на 78 ліжок (у т.ч. 30 неврологічних ліжок та 3 ліжка палати динамічного спостереження) лікарні на 78 ліжок (з поліклінікою) ДУ ТМО відповідно до Наказу про звільнення від 04.07.2025 року – була направлена позивачці у вищевказаний спосіб 04 та 07 липня 2025 року, що підтверджується матеріалами справи.

При проведенні звільнення працівників в зв`язку зі скороченням штату на підставі п. 1 ч. 1ст. 40 КЗпП Україникерівниками підприємства повинні бути дотримані вимоги ст.42та ст.49-2 КЗпП України.

У постанові Верховного Суду України від 23 березня 2016 року по справі № 6-2748цс15 викладено правовий висновок про те, що під час звільнення працівника на підставі п. 1 ч. 1ст. 40 КЗпП Україниу зв`язку зі змінами в організації праці, у тому числі скорочення штату працівників, необхідно дотримуватись гарантій, передбаченихст. 49-2 КЗпП України.

В силу ч. 3ст. 49-2 КЗпП Україниодночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 25 травня 2016 року № 6-3048цс15, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Власник вважається таким, що належним чином виконав вимоги ч. 2 ст.40, ч. 3 ст.49-2 КЗпП Українищодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну посаду, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Таким чином суду доведено, що відповідачем завчасно та в установленому законом порядку були здійснені всі можливі дії щодо повідомлення позивача про наступне звільнення та пропонування наявних вакансій, що підтверджується дослідженими письмовими доказами .

Частиною 2 статті 2 КЗпП України передбачено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

У відповідності до п. 1 ч. 1ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (ч. 2ст. 40 КЗпП України).

Таким чином, процедура звільнення позивача на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України відповідає вимогам законодавства.

Доводи позивачки про те, що долучені відповідачем скріншоти повідомлень месенджері Viber є неналежними, недопустимими та недостовірними доказами, є необґрунтованими з огляду на таке.

По-перше, як вбачається з матеріалів Особової справи ОСОБА_1 , нею зазначено дійсну адресу проживання АДРЕСА_1 . Жодних повідомлень від неї про зміну адреси проживання на адресу установи не надходило, в заявах про надання відпустки без збереження заробітної плати вона взагалі не повідомляла ні адресу місця перебування, ні інші контактні дані. Така сама адреса проживання зазначена ОСОБА_1 в позовній заяві, електронну адресу позивачка також суду не повідомила, судові повістки, направлені на зазначену позивачкою адресу, також повертаються на адресу суду з відміткою пошти «за закінченням терміну зберігання». На вказаний в позовній заяві номер телефону позивачки при спробі секретаря судового засідання повідомити про час та місце судового засідання – також неодноразово виявилося неможливо, оскільки абонент не може прийняти дзвінок.

Отже, незрозумілим є твердження позивачки про те, що повідомлення її засобами телефонного та електронного зв`язку є неналежним, оскільки вона таке не погоджувала з роботодавцем. Відповідачем використано всі можливі способи ознайомлення позивачки зі змінами у організації роботи в установі, в тому числі єдиний можливий спосіб засобами електронного зв`язку - адже жодного альтернативного способу повідомлення особи, яка не перебуває на робочому місці та не перебуває за адресою свого проживання, та не повідомила про це роботодавця, в принципі не існує.

Частина друга статті 7 ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», відповідно до якої у період дії воєнного стану сторони трудового договору можуть домовитися про альтернативні способи створення, пересилання і зберігання наказів (розпоряджень) роботодавця, повідомлень та інших документів з питань трудових відносин та про будь-який інший доступний спосіб електронної комунікації, який обрано за згодою між роботодавцем та працівником, була запроваджена Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», отже була чинною на момент виникнення спірних правовідносин ат на виконанян цієї норми був відповідачем виданий наказ №126 від 21 вересня 2023 року «Про застосування спрощеного обміну кадровими документами».

По-друге, як викладено у Постанові Верховного Суду від 09 січня 2026 року у справі № 751/4083/24 ( провадження № 61-14964св25), посилання заявника на відсутність домовленості між сторонами щодо використання месенджерів для службового листування не мають правового значення, оскільки чинне на момент виникнення спірних правовідносин законодавство не встановлювало спеціальної форми або виключного способу повідомлення працівника про призупинення дії трудового договору. За таких умов визначальним є фактичне доведення відповідної інформації до відома працівника.

Обмін повідомленнями через месенджер, зокрема Viber, сам собою не може оцінюватися ізольовано, однак у сукупності з іншими доказами та встановленими судами обставинами є належним і допустимим доказом повідомлення працівника за умови можливості ідентифікації адресата, змісту повідомлення, а також дати його надсилання та отримання.

З огляду на викладене вище та оцінивши зібрані у справі докази на предмет їх належності та допустимості, суд приходить до висновку, що звільнення позивачки з посади з посади сестри медичної терапевтичного відділення на 78 ліжок (у т.ч. 30 неврологічних ліжок та 3 ліжка палати динамічного спостереження) лікарні на 78 ліжок (з поліклінікою) ДУ ТМО на підставі п. 1ст. 40 КЗпП Україниу зв`язку зі зміною в організації виробництва і праці на підставі наказу від 04.07.2025 № 107-о/с відбулося відповідно до вимог чинного трудового законодавства, у зв`язку з чим відсутні законні підстави для задоволення позовних вимог про поновлення позивача на посаді .

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Відповідно ст. 141 ЦПК України, ЗУ "Про судовий збір" судові витрати у справі слід віднести на рахунок держави.

Керуючись ст.ст. 10,12, 13, 19, 76, 80, 81, 83, 89, 141, 263-265, 268, 273, 274, 277, 279 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Державної установи «Територіальне медичне об`єднання міністерства внутрішніх справ України по Миколаївській області» про поновлення на роботі - відмовити.

Рішення може бути оскаржено сторонами до Миколаївського апеляційного суду, шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано.

Суддя О.А. Гуденко