Рішення від 30 березня 2026 р. у справі №132/2866/25 — Калинівський районний суд Вінницької області

Справа № 132/2866/25

Провадження № 2/132/516/26

РІШЕННЯ

Іменем України

"31" березня 2026 р. місто КАЛИНІВКА

Калинівський районний суд Вінницької області у складі: головуючого судді – СЄЛІНА Є.В., при секретарі судового засідання – РИБАК І.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Калинівка Хмільницького району Вінницької області, цивільну справу № 132/2866/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за Договором про споживчий кредит № 5151697 від 29 січня 2021 року,

ВСТАНОВИВ:

28.08.2025 року ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» звернулося до суду із вказаним цивільним позовом до ОСОБА_1 , де в обґрунтування своїх позовних вимог зазначило, що 29.01.2021 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 був укладений Договір про споживчий кредит № 5151697, за яким відповідач отримав кредит, який зобов`язався повернути, сплативши за нього проценти, в порядку та на умовах, визначених цим Договором. 02.07.2021 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» був укладений Договір про відступлення прав вимоги № 73-МЛ, відповідно до якого право грошової вимоги за Договором про споживчий кредит № 5151697 від 29.01.2021 року, перейшло до ТОВ «ФК «Кредит-Капітал». Відповідно до реєстру боржників до Договору про відступлення прав вимоги № 73-МЛ від 02.07.2021 року, сума заборгованості ОСОБА_1 за Договором про споживчий кредит № 5151697 від 29.01.2021 року, становить 55109грн.73коп., з якої: заборгованість за тілом кредиту – 11628грн.00коп.; заборгованість за відсотками – 41831грн.73коп.; заборгованість за комісією – 1650грн.00коп. Враховуючи, що відповідач у добровільному порядку не вчиняє дій спрямованих на повернення вказаних грошових коштів, з метою захисту порушеного права й охоронюваних законом інтересів, позивач вимушений звернутися до суду із вказаним позовом.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.08.2025 року, визначено склад суду з розгляду позову: головуючого суддю Сєліна Є.В.

Ухвалою судді Калинівського районного суду Вінницької області Сєліна Є.В. від 09.09.2025 року, відкрито провадження за позовом, визначено здійснити його розгляд за правилами спрощеного позовного провадження, з повідомленням (викликом) сторін.

Відповідач ОСОБА_1 подав 26.09.2025 року до суду відзив на позовну заяву, в якому зокрема зазначив, що Договір про споживчий кредит № 5151697 від 29.01.2021 року не підписував, та відповідно в жодних правовідносинах із ТОВ «Мілоан» не перебував та умов кредитування не погоджував, а позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження зазначених обставин.

У додаткових поясненнях, представник ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» - Усенко М.І. зазначає, що відповідач ОСОБА_1 підписав Договір про споживчий кредит № 5151697 від 29.01.2021 року за допомогою одноразового ідентифікатора, який йому надіслало ТОВ «Мілоан», що було зафіксовано в ІТС товариства, а тому кредитний договір є укладеним у письмовій формі та відповідає вимогам законодавства, з умовами якого Позичальник був ознайомлений та обізнаний.

Сторони в судове засідання не з`явилися, заявили клопотання про розгляд справи у їх відсутності, чим розпорядились процесуальним правом на власний розсуд.

Суд, з`ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, дослідивши в порядку, визначеному процесуальним законом у справі, докази, якими вони обґрунтовуються, прийшов до наступних висновків.

Згідно статті 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно статті 526 ЦК України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За статтею 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Згідно з частиною першою статті 633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору (стаття 634 ЦК України).

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього.

Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом:

надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;

заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;

вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) або електронний договір повинні містити інформацію щодо можливості отримання стороною такої пропозиції або договору у формі, що унеможливлює зміну змісту.

Якщо покупець (споживач, замовник) укладає електронний договір шляхом розміщення замовлення за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, продавець (виконавець, постачальник) зобов`язаний оперативно підтвердити отримання такого замовлення.

Замовлення або підтвердження розміщення замовлення вважається отриманим у момент, коли сторона електронного договору отримала доступ до нього.

У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи. Докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами згідно із статтею 64 Цивільного процесуального кодексу України, статтею 36 Господарського процесуального кодексу України та статтею 79 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Характеристиками доказів є їх належність, достовірність, допустимість та достатність. Так, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (статті 77-80 ЦПК України).

Стаття 80 ЦПК України передбачає достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно статті 89 ЦПК України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За частиною шостою статті 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач вказує на те, що 29.01.2021 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Мілоан» був укладений кредитний договір № 5151697, згідно з умовами якого відповідач отримав 15000грн.00коп., зі сплатою процентів за користування кредитом та інших платежів та можливих штрафних санкцій, що передбачені Кредитним договором.

В позовній заяві та додаткових поясненнях позивач конкретизував, що 28.01.2021 року в особистому кабінеті на офіційному веб-сайті ТОВ «Мілоан» - Воляниський О.С. подав заявку на отримання кредиту № 5151697. ТОВ «Мілоан» направив відповідачу електронним повідомленням (SMS) одноразовий ідентифікатор, при веденні якого відповідач, підтвердив прийняття умов договору про споживчий кредит № 5151697 від 29.01.2021 року, який також знаходиться у власному кабінеті відповідача на офіційному веб-сайті товариства.

Позивач зазначив, що на виконання умов договору ТОВ «Мілоан» перерахувало відповідачу на його картковий рахунок кредитні кошти у розмірі 15000грн.00коп., що підтверджується платіжним дорученням № 38550875 від 29.01.2021 року.

Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинених з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

За частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину.

Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Відповідно до статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

На підтвердження позовних вимог позивач ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» надало копії: анкети-заяви на кредит № 5151697 від 28.01.2021 року, договору про споживчий кредит № 5151697 від 29.01.2021 року, графіку платежів та паспорту споживчого кредиту, як додатки до договору.

Проте із долучених до справи доказів не вбачається, що цей договір та/або датки до нього підписано позичальником.

Ні анкета-заява, ні договір про споживчий кредит № 5151697 від 29.01.2021 року, ні графік платежів не містять інформації про підписання їх ОСОБА_1 .

Зазначення у тексті анкети-заяви та договору № 5151697 від 29.01.2021 року особистих даних ОСОБА_1 (прізвище, ім`я, по батькові відповідача, адреса його проживання, серія, номер паспорта та ідентифікаційний код, номер мобільного телефону) не підтверджує підписання ним кредитного договору в електронній формі.

Крім того, ні позовна заява, ні вказані вище документи не містять інформації про одноразовий ідентифікатор, який був надісланий позичальнику при укладанні кредитного договору та який ним був використаний.

До довідки за підписом генерального директора ТОВ «Мілоан» Вініченко О.В. б/н від 12.06.2025 року, згідно якої ОСОБА_1 був товариством ідентифікований та кредитний договір ним був підписаний із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором J27130, суд відноситься критично, оскільки дана інформація не підтверджується жодними належними та допустимими доказами.

Таким чином з долучених до матеріалів справи доказів не вбачається, що договір про споживчий кредит № 5151697 від 29.01.2021 року підписаний відповідачем ОСОБА_1 .

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що спірний кредитний договір є неукладеним.

Такі висновки узгоджуються з правовими висновками Верховного Суду в постанові від 05 червня 2024 року у справі № 335/8467/21 (провадження № 61-18012св23), згідно яких, оскільки позивач власноручно не підписував спірний кредитний договір від 06 червня 2019 року, а також не надав письмову згоду на укладення кредитного договору, шляхом використання його електронного підпису, Верховний Суд вважає, що спірний кредитний договір є неукладеним.

Також слід зауважити, що ні кредитний договір, ні анкета-заява на кредит № 5151697 від 29.01.2021 року не містять номеру рахунку чи картки, на яку мають бути перераховані кошти.

За загальним правилом, належними та допустимими доказами на підтвердження обставини видачі кредитних коштів позичальнику є первинні бухгалтерські документи про видачу готівки або перерахування коштів.

Так, у постанові Верховного Суду від 30 червня 2023 року в справі № 274/7221/19 (провадження № 61-1513св23) зазначено, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно достатті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з цим Законом підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Крім того, у постановах від 14 березня 2018 року у справі № 654/4006/14-ц (провадження № 61-2247св18), від 30 червня 2020 року в справі № 554/12083/15 (провадження № 61-2049св19) та від 25 травня 2021 року у справі № 554/4300/16-ц (провадження №61-3689св21) суд касаційної інстанції виснував про те, що виписки із банківських рахунків також можуть бути належними і допустимими доказами надання кредитних коштів позичальнику.

До позовної заяви долучено копію платіжного доручення № 38550875 від 29.01.2021 року підписаного представником ТОВ «Мілоан» та скріплене його печаткою, в якому зазначено Платник: ТОВ «Мілоан», Банк платника: ТОВ «ФК «Елаєнс», Отримувач: Воляниський О.С., картка НОМЕР_1 , натомість даний документ не засвідчує факт перерахування відповідачу коштів, адже для підтвердження перерахування коштів отримувачу повинен містити відмітку банку про виконання цієї операції. Документ, з назвою «платіжне доручення № 38550875» наданий позивачем у матеріали справи не відповідає первинному документу, який засвідчує або може засвідчувати надання коштів відповідачу за кредитним договором, інших квитанцій, довідок платіжних компаній, первинних бухгалтерських документів, які б підтверджували факт перерахування ТОВ «Мілоан» коштів відповідачу, у матеріали справи не надано.

Крім того в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження належності вказаної банківської картки відповідачу. Водночас, позивач не скористався своїм правом на витребування доказів і не заявляв клопотань про витребування з банківських установ відомостей щодо перерахування суми кредиту на рахунки, відкриті рахунку, та чи видавалась на ім`я ОСОБА_1 відповідна картка.

Позивачем також не надано до суду виписки по рахунку відповідача за Договором про споживчий кредит № 5151697 від 29.01.2021 року. Наданий документ під назвою виписка з особового рахунка за кредитним договором № 5151697 від 29.01.2021 року не є первинним банківським документом відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Наданий позивачем розрахунок заборгованості без його узгодження з іншою стороною є одностороннім документом, у справі відсутні докази, що цей розрахунок ґрунтується на реальних банківських операціях відповідача, тому є безпідставним посилання позивача на відсутність заперечень відповідача проти цього розрахунку, як доказ його належності та допустимості. Такий стандарт доказування є доречним лише у разі доведеності бухгалтерських даних про отримання відповідачем кредитних коштів, які позивач використовував у своєму розрахунку, а таких доказів позивач всупереч свого процесуального обов`язку до суду не надав.

З урахуванням наведеного, позов ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за Договором про споживчий кредит № 5151697 від 29.01.2021 року необхідно залишити без задоволення.

За приписами частин першої-третьої, п`ятої статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Керуючись ст.ст.223, 258-259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, на підставі ст.ст. 526-527, 530, 1050 та 1054 ЦК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за Договором про споживчий кредит № 5151697 від 29 січня 2021 року – залишити без задоволення.

Рішення суду може бути оскаржене до Вінницького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя