Рішення від 05 квітня 2026 р. у справі №369/5202/26 — Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/5202/26

Провадження № 2-о/369/376/26

РІШЕННЯ

Іменем України

06.04.2026 року м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Хацько Н.О.,

за участю секретаря судового засідання Погрєбної З.О.,

представник заявника ОСОБА_1 ,

заінтересована особа ОСОБА_2

представник заінтересованої особи : Панишев С.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження цивільну справу за заявою ОСОБА_3 , в інтересах якої діє адвокат Дорога-Воробйова А.Ю., заінтересована особа ОСОБА_2 про видачу обмежувального припису, -

ВСТАНОВИВ:

Заявниця ОСОБА_4 , в інтересах якої діє представник заявника ОСОБА_1 , звернулася до суду з заявою, згідно якої просить суд видати обмежувальний припис стосовно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , яким встановити наступні заходи тимчасового обмеження його прав та покласти на нього наступні обов`язки: заборонити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 перебувати у місці проживання ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою : АДРЕСА_2 ; заборонити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , наближатись на відстань ближче 200 метрів до місця проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 за адерсою : АДРЕСА_2 та інші місця перебування (роботи, перебування); вести листування, телефонні переговори з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та малолітньою донькою ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , контактувати із ними через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб, а також у будь-який спосіб спілкування; особисто і через третіх осіб розшукувати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ,якщо вони за власним бажанням перебувають у місці невідомому ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , переслідувати їх та в будь-який спосіб спілкуватися із ними.

На обґрунтування заяви вказують, що ОСОБА_3 зареєструвала шлюб з ОСОБА_2 , у Солом`янському відділі державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) 17.08.2023р., актовий запис № 1605. Від спільного проживання сторони мають малолітню дитину ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка мешкає разом з матір`ю. Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18.07.2024р. шлюб між сторонами розірвано. Сторони проживають окремо.

Однак, після розірвання шлюбу, ОСОБА_2 систематично вчиняє домашнє насильство відносно заявниці та її родини, що полягає в наступному : психологічне насильство шляхом надсилання повідомлень з погрозами, пошкодження майні, а саме проколоті колеса у автомобіля заявниці, вчинення фізичного насильства відносно заявниці. 21.01.2025 заявниця подала заяву про вчинення злочину відносно неї та її майна.

Таке насильство відносно ОСОБА_3 має регулярний характер. Насильницька поведінка ОСОБА_2 щодо заявниці та їх спільної дитини продовжилась і після розірвання шлюбу, оскільки ОСОБА_2 , користуючись своїми батьківськими правами, з`являється за місцем проживання заявниці та їх спільної дитини, та продовжує свою ганебну та насильницьку поведінку.

17.03.2026 ОСОБА_2 спричинив заявниці тілесні ушкодження, на місце події була викликана поліція та швидка медична допомога. Відомості про кримінальне провадження внесено до ЄРДР № 12026116350000065 від 18.03.2026, в межах якого проведено судово-медичну експертизу в результаті якого складено висновок експертного дослідження №043-36-2026 та встановлено легкий ступінь тілесних ушкоджень.

Незважаючи на спричинені тілесні ушкодження ОСОБА_3 продовжує погрожувати заявниці смертю та її родині, здійснює психологічний тиск через її близьких, друзів та роботодавців, ведучи з ними листування та переговори, у зв`язку з чим виникла необхідність в отриманні обмежувального припису для ОСОБА_2 .

Тому просить видати обмежувальний припис стосовно ОСОБА_2 , що зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , на строк до шести місяців, яким визначити наступні тимчасові обмеження його прав, а саме: заборонити ОСОБА_2 перебувати у місці проживання заявниці; заборонити ОСОБА_2 , наближатись на відстань ближче 200 метрів до місця проживання заявниці та інші місця перебування (роботи, перебування); вести листування, телефонні переговори з заявницею та малолітньою донькою, контактувати із ними через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб, а також у будь-який спосіб спілкування; особисто і через третіх осіб розшукувати ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , якщо вони за власним бажанням перебувають у місці невідомому ОСОБА_2 , переслідувати їх та в будь-який спосіб спілкуватися із ними.

В судовому засіданні заявниця не з`явилась, про день та час слухання справи повідомлена належним чином.

Представник заявника адвокат Дорога-Воробйова А.С. в судовому засіданні заяву підтримала, просила задовольнити.

Заінтересована особа ОСОБА_2 в судовому засідання заперечував проти задоволення заяви, надав суду відзив на заяву. Вважає що заява є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню. Частина вимог, фактично спрямовані на регулювання контактів батька з дитиною. Наголошував, що між сторонами тривалий післяшлюбний конфлікт, взаємної особистої неприязні та емоційного загостреної комунікації. Окрім того зазначив, що заявниця стверджує що його дружина навела порчу на неї, та зазначає що вони між собою особисто не перетинались. Всі повідомлення, які він направляв заявниці це конфлікт між ними особисто, і в такій манері вони завжди спілкуються. Факту відправки повідомлень та їх зміст не заперечує. Стосовно інших випадків направлення смс-повідомлень щодо погроз вбивства він заперечує та стверджує, що заявниця самостійно виклала в сторіс повну інформацію своєї адреси, томупокласти квітів у дворі та біля велосипеду, це могла зробити будь-яка особа. Крім того, доказів що це саме він надсилає погрозливі повідомлення відсутні. Просить відмовити у задоволенні заяви.

Представник заінтересованої особи адвокат Панишев С.О., в судовому засіданні підтримав відзив наданий суду де зазначив, що відсутні підстави щодо застосування до ОСОБА_2 обмежувального припису. Дійсно, не спростовують факт укладання шлюбу, народження дитини та розірвання шлюбу. В свою чергу, в рішенні Києво-Святошинського районного суду Київської області про розірвання шлюбу, яке не оскаржувалось та набрало законної сили, не зазначено причину розірвання шлюбу як домашнє насильство. Також, як вибачається з матеріалів справи, доводи заявниці стосовно, нібито вчинення щодо неї домашнього насильства, у своїй основі зводяться до посилання на вчинення відносно неї психологічно насильства. Щодо ситуації яка відбулась 17.03.2026 пояснив, що заявниця самостійно, на своєму автомобілі приїхала до місця мешкання заінтересованої особи, а не задовго до цього ініціювала конфліктне спілкування та висловлювання погрози, пов`язані з наміром приїхати до фактичного місця проживання ОСОБА_2 та його дружини. Через месенджер Telegram заявниця телефонувала та писала погрози в адрес нього та його дружини. З таких обставин характер події свідчить про конфлікту ситуацію, яка виникла після того, як заявниця самостійно прибула до місця мешкання ОСОБА_2 . Крім того, за заявою ОСОБА_2 за наслідками події 17.03.2026 року було внесені відомості до ЄРДР, за ознаками кримінального правопорушення, передбачених ч. 1 ст. 126 КК України, та ОСОБА_2 було подано висновок експертного дослідження, яким було зафіксовано тілесні ушкодження, що спричинила заявниця, частина яких була віднесена до легких тілесних ушкоджень. Також зазначив, що кримінальне провадження відносно ОСОБА_2 щодо пошкодження майна, а саме шин автомобіля заявниці не підтверджує винуватості останнього, а є лише версією заявниці. Що стосується смс-повідомлень між колишнім подружжя, то не вбачає з тексту жодних погроз. Крім того, інші повідомлення щодо ритуальних послуг жодним чином не підтверджують направлення та замовлення ОСОБА_2 . Також вважає, що всі скріншоти смс-повідомлень не є належними та допустимими доказами, оскільки були надані лише в паперовій формі. Просив відмовити у задоволенні заяви щодо застосування відносно ОСОБА_2 обмежувального припису.

В судовому засіданні в якості свідка допитана ОСОБА_6 яка зазначила, що є матір`ю заявниці та їй відомо, що протягом сімейного життя ОСОБА_2 постійно вчиняв домашнє насильство відносно її доньки у виді фізичного та психологічного. Постійно її ображав, виражався в її адресу нецензурною лайко, принижував її. Також після розлучення продовжує вказані дії, як в телефонній переписці словесно ображає доньку, так 17.03.2026 року вчинив фізичне насильство шляхом заподіяння ОСОБА_7 тілесних ушкоджень. Наслідки побиття доньки бачила особисто, оскільки вони мешкають разом. Донька неодноразово зверталася до поліції з приводу погроз ОСОБА_2 застосування фізичного насильства, щодо факту пошкодження шин автомобіля. ОСОБА_3 дуже боїться колишнього чоловіка Також після звернення до поліції 18.03.2026 року ОСОБА_8 продовжує чини психологічне насильство відносно доньки, замовляє ретуальні послуги, квіти, також пише смс -повідомлення з образами та залякуванням, які також приходять на її особистий телефон. З приводу вказаних дій вона також звернулася 22.03.2026 року до поліції.

Суд, вислухавши учасників процесу, пояснення свідка, дослідивши матеріали справи, (відео на флєш-носії), встановив наступне.

17.08.2023р. заявниця та заінтересована особа уклали шлюб, ІНФОРМАЦІЯ_4 в них народилася дочка ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області шлюб між подружжям було розірвано.

Згідно висновку експертного дослідження №043-36-2026 припроведенні судово-медичного дослідження виявлені ушкодження: синці на передній поверхні шиї по центру у середній третині, на боковій поверхні шиї зліва у нижній третині, на зовнішній поверхні лівого плечевого суглобу, в завушній ділянці зліва, на передній поверхні правого та лівого колінних суглобів; крововиливи – на сльозових оболонках верхньої та нижньої губи; садна на слизовій оболонці верхньої губи, які можуть відповідати терміну вчинення 17.03.2026 року та як в сукупності так і кожен окремо відносяться до легких тілесних ушкоджень.

Згідно висновку лікаря медичного центру «ДОБРОБУТ`від 21.03.2026 року ОСОБА_3 встановлено діагноз: ЗЧ МТ струс головного мозку.

18.03.2026 року за заявою ОСОБА_3 щодо заподіяння 17.03.2026 року. побоїв ОСОБА_2 , внесено в ЄРДР відомості про вчинення кримінального правопорушення за ч.1ст.125 КК України, відповідно до витягу з ЄРДР.

Також згідно наданих до заяви скриншотів смс-повідомдень в месенджері «Telegram» (а.с.25-32) встановлено, що здійснювалась переписка в різні проміжки часу між заявницею та ОСОБА_2 , вказана переписка не є повною та послідовною з початку до кінця та не зрозуміло ініціатора даних повідомлень. В переписці в період часу з 10.54-10.58 годин ОСОБА_2 в адресу заявниці висловлюється « ІНФОРМАЦІЯ_6 », які остання сприймає як образливі слова в свою адресу. Також, ОСОБА_2 під час переписки в повідомленні, яке направлене в 12.15. та 12.16 годин (а.с.29), в 11.07, 11.09 годин (а.с.30), 10.49 (а.с.31), вдається до відкритих погроз, образ, приниження честі та гідності, застосовує нецензурну лайку, вживає лексику, недопустиму у нормальному людському спілкуванні.

В свою чергу представником зацікавленої особи до суду надано відзив разом з скриншотом перепискою повідомлень в месенджері «Telegram» відповідно до яких встановлено, що здійснювалась переписка в різні проміжки часу між заявницею та ОСОБА_2 , вказана переписка не є повною та послідовною з початку до кінця та не зрозуміло ініціатора даних повідомлень. Однак, в переписці ОСОБА_3 в адресу ОСОБА_2 та його дружини вдається до відкритих погроз, образ, застосовує нецензурну лайку, вживає лексику, недопустиму у нормальному людському спілкуванні.

21.01.2025 року ОСОБА_3 звернулася до Бучанського РУП ГУНП у Київській області із заявою про вчинення злочину ОСОБА_2 відносно погроз вбивства та фізичного насильства, погрозою підкинути наркотичні речовини та пошкодження майна шин автомобіля.

20.03.2026 року на електронну адресу за місце роботи заявниці прийшло повідомлення про кримінальне провадження відносно ОСОБА_3 за ч.1 ст.126 КК України внесене в ЄРДР від 18.03.2026 року.

Також, 22.03.2026 року ОСОБА_6 звернулася до Бучанського РУП ГУНП у Київській області із заявою про вчинення злочину ОСОБА_2 відносно неї та доньки ОСОБА_3 щодо погроз, які вони вважають вчиненням психологічного тиску та можливості застосування фізичної агресії.

23.03.2026 року заявниця звернулася до поліції із заявою про вчичення кримінального правопорушення ОСОБА_9 щодо погроз фізичної розправи за фактом виявлення на території будинку квітів у виді 2 гвоздик біля двері та 2 гвоздики біля дитячого велосипеду. А також отримання повідомлення ритуальних послуг. Та додані фото вказаних обставин.

Відповідно до правил ст. 350-2 ЦПК України, заява про видачу обмежувального припису може бути подана особою, яка постраждала від домашнього насильства, або її представником - у випадках, визначених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Статтею 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено значення термінів, які вживаються в цьому ж законі, зокрема: домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала, а також погрози вчинення таких діянь;

психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи;

фізичне насильство - форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру. У пункті 9 частини першої статті 1 вказаного Закону оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.

Частиною другою статті 3 Закону України «Про запобіганню та протидію домашньому насильству», визначено перелік осіб, на яких поширюється дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству незалежно від факту спільного проживання серед яких - колишнє подружжя, батьки (мати, батько) і дитина (діти).

Згідно з частиною третьою статті 26 цього Закону рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.

Обмежувальний припис видається на строк від одного до шести місяців (ч. 4 ст. 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частиною першою статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи положення Закону № 2229-VIII обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених зазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях.

При вирішенні питання щодо застосуванні заходів тимчасового обмеження прав кривдника суд на підставі установлених обставин справи та оцінки факторів небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства має оцінити пропорційність вручання у права і свободи особи враховуючи, що ці заходи пов`язані із протиправною поведінкою такої особи.

У постанові Верховного Суду від 22 лютого 2023 року у справі № 531/352/22 зазначено, що у випадку застосування обмежувального припису в межах цивільного процесу суд, виходячи з принципу розумності, має оцінити лише підстави для висновку про наявність домашнього насильства, ризику його продовження чи повторного вчинення.

Згідно з правовими позиціями викладеними Верховним Судом, зокрема, в постановах від 27 листопада 2019 року у справі №753/23624/18, від 09 грудня 2019 року у справі № 756/11732/18, від 18 грудня 2019 року у справі № 754/9263/19, від 14 січня 2019 року у справі № 754/6995/19, від 06 лютого 2020 року у справі № 753/8626/19 під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.

Необхідною умовою для застосування судом до заінтересованої особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству є вчинення по відношенню до заявника домашнього насильства, що підлягає доказуванню. Суди під час вирішення заяви про видачу обмежувального припису мають надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження прав у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви.

Обмежувальний припис використовується як ефективний спосіб захисту від вчинення дій з домашнього насильства, однією із характеристик якого є повторюваність.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 березня 2023 року у справі № 711/3693/22 (провадження № 61-13257св22) зазначено, що «обмежувальний припис є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію, направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки особи з огляду на наявність передбачених законом ризиків. Верховний Суд також зазначає, що вирішуючи питання про застосування обмежувального припису відповідно до Закону, пріоритет надається безпеці постраждалої особи, а не праву власника особі, яка вчинила домашнє насильство. Вимога, що ґрунтується на застосуванні обмежувального припису залежно від результатів оцінки ризиків, міститься в частині третій статті 26 Закону. Верховний Суд зазначає, що Закон не вимагає надавати обґрунтування та перелік факторів, розглянутих у рамках оцінки ризиків, проте стандартом верховенства права є вмотивоване рішення суду. Метою використання інструментів оцінки ризиків є оцінювання летальності та серйозності домашнього насильства з метою запобігання подальшому насильству й керування ризиками».

У постанові Верховного Суду від 09 червня 2022 року у справі № 216/4309/21 зазначено, що «докази, що додають до заяви, мають стосуватись місця вчинення домашнього насильства, ризиків безпеки постраждалої особи, вірогідність продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи, тобто докази мають стосуватись обґрунтованих побоювань з приводу того, що особа (кривдник) здатний вдатися до небезпечних проявів домашнього насильства у будь-якому його вигляді - психологічному, фізичному, економічному, тощо. Це можуть бути докази застосування психологічного насильства, приниження гідності, жорстокого поводження з боку заінтересованої особи до заявника, катування, нелюдського поводження, що передбачає спричинення сильних фізичних та душевних страждань, тривалість та системність протиправної поведінки кривдника та докази того, що останній не усвідомлює серйозності негативних наслідків своїх дій, продовжує агресивні дії по відношенню до заявника, не бажає змінювати свою поведінку, а тому існує ризик продовження кривдником таких дій, а отже і необхідність застосування обмежувального припису є обґрунтованими. В якості доказів до заяви можуть додаватись, зокрема, протокол про адміністративне правопорушення, складений уповноваженою особою органів Національної поліції; терміновий заборонний припис стосовно кривдника, винесений працівником уповноваженого підрозділу поліції; обмежувальний припис, винесений судом у кримінальному провадженні; інші документи, які засвідчують факт насильства; витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань. Саме по собі звернення заявника до органів поліції, служби у справах дітей та внесення відомостей про кримінальні провадження до ЄРДР не є належними доказами на підтвердження факту вчинення домашнього насильства при розгляді заяви у порядку цивільного судочинства».

Надаючи оцінку вказаним вище доказам необхідно зазначити, що заінтересована особа не заперечувала стосовно переписким між заявницею, але наголосив, що вказані докази скриншотів смс-повідомлень у паперовій формі, не можуть бути прийняті як належні та допустимі докази, в розумінні ст.100 ЦПК України, оскільки не оформлені належним чином.

В свою чергу суд звертає увага на ту обставину, що скриншоти смс-повідомлень надані до заяви представником заявника лише у паперовому вигляду. Однак, враховуючи ч.4,5 ст.100 ЦПК України, а також те, що заінтересована особа та його представник не заперечують про те, що дійсно смс-переписка між сторонами відбувалася і текст вказаних повідомлень відповідає дійсності, а також те, що останні не заявляли клопотання про витребування оригіналів електронних доказів, тому суд не ставить підсумнів відповідність паперових копії оригіналу електроних доказів та визнає вказані скриншоти смс-повідомлень в месенджері «Telegram» та електронній пошті з мобільних телефонів, як належними та допуснимими доказами по справі.

Крім того, суд приймає до уваги ту обставину, що дана категорія справи розглядається у найкоротші строки, що в сукупності з вказаними вище обставинами також впливає на оцінку належності на допустимості вказаних доказів по справі.

Проаналізувавши вказані повідомлення в месенджері «Telegram», надані як заявницею так і зацікавленою особою, судом встановлено, що між сторонам безумовно є конфлікт, непорозуміння, негативне ставлення та образи один до одного після розлучення. Сторони вдаються до відкритих погроз, образ та принижень один до одного, що свідчить про обоюдний характер даних дій.

Разом з тим роздруківки скриншотів смс-повідомлень надані заявницею, що надіслані безпосередно останній та через третіх осіб (матері) мають тривалий характер. Дані повідомлення є образливим, з нецензурною лексикою, містьть в собі вислови погроз, які як видно із доводів заяви, реально сприймаються заявником.

Психологічне насильство це маніпуляції, словесні образи, приниження та шантаж. Кривдник чинить насильство зумисне, аби викликати в людини емоційну реакцію та завдати шкоди. Ознаки психологічного насильства це: контроль (кривдник прагне керувати життям іншої людини, він хоче впливати на вибір роботи, друзів чи навіть одягу), знецінення (приниження, нецензурна лайка та словесні образи, таким чином кривдник прагне завдати емоційного болю іншій людині); ігнорування (кривдник ігнорує потреби людини та вдає, що її не існує, це один із методів покарання), ізоляція (кривдник забороняє спілкуватися з іншими людьми, ходити на роботу або навчання), переслідування (кривдник стежить за постраждалою в реальному житті та соцмережах, погрожує та шантажує, аби отримати бажане).

Таким чином, аналізуючи всі надані докази по справі суд приходить до висновку, що впродовж тривалого часу, як вбачається з смс-повідомлень в месенджері «Telegram» починаючи з кінця 2024 року ОСОБА_2 в переписці із заявницею висловлює погрози (а.с.49), з приводу чого остання звернулася до поліції 21.01.2025 року. 17.03.2025 року ОСОБА_3 звернулася до поліції щодо спричинення зацікавленою особою ОСОБА_2 тілесних пошкоджень Після події 17.03.2026 року, ОСОБА_2 продовжує активно застосовувати до заявниці психологічне насильство, яке виражається в тому, що останній вдається до таких дій, як надсилання повідомлень матері заявниці з висловами погроз та образ в адресу заявниці (а.с.52-53). Також отримання смс-повідомлення відправником «Агенції прибирання після смерті», в якому зазначено замовника даної послуги акаунт ОСОБА_2 , що в свою чергу залякує та здійснює психологічний тиск на заявницю. Крім того, отримання роботодавцем повідомлення про наявність кримінального провадження відносно заявниці, також свідчить про характер психологічного впливу через третіх осіб. Даний доказ, суд приймає як належний, оскільки про наявність кримінального провадження відносно заявниці з детальними реквізитами провадження відомо лише заявнику провадження, а саме ОСОБА_2 .

Із зазначених доказів вбачається, що конфлікти між учасниками справи мають тривалий характер, однак зазначені вище дії ОСОБА_2 мають ознаки психологічного (образи, погрози, висловлювання нецензурними словами, залякування, тощо) тиску, і є такими, що порушують психологічну недоторканість людини, а саме заявниці.

Відтак судом встановлені в діях заінтересованої особи наявні такі ознаки психологічного насильства як словесні образи, залякування, приниження, що виражаються у формі смс-повідомлень безпосередньо направлених заявниці, та через третіх особі, в даному випадку матері заявниці та повідомлень на роботу, які спрямовані на обмеження волевиявлення особи, що спричинияють емоційну невпевненість.

Таким чином судом встановлено, що ОСОБА_2 ображає та залякує заявницю тривалий час, що свідчить про систематичне вчинення психологічного насильства.

Надаючи оцінку іншим доказам суд не може прийняти до уваги як належний і достатній доказ звернення із заявою щодо пошкодження майна у виді шин автомобіля безпосередньо ОСОБА_2 , оскільки факт звернення до поліції із заявою не є достатніми доказом вчинення вказаним дій безпосередньо останнім. А інших доказів щодо вказаних обставин суду заявниця не надала.

Щодо вчинення насильницьких дій відносно заявниці 17.03.2026 року, суд не дає оцінку щодо вчинення кримінального правопорушення, події та обставин. Однак, звертає увагу, що подія, яка відбулася між сторонами, мала місце на території проживання ОСОБА_2 з дружиною, куди заявниця приїхала самостійно та намагалися потрапити до житла колишнього чоловіка, що свідчить про активні дії заявниці що в подальшому спричинили дані події.

Також суд не може прийняти як доказ фото- картки квітів на дворі заявниці, як підтвердження дій ОСОБА_9 щодо залякування заявниці, оскільки жодних доказів про те, що вказані дії вчинив останній суду не надано.

Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» не зобов`язує суд визначати причини та мотиви домашнього насильства, а лише зобов`язує встановити факт насильства у певній формі та вжити зазначених Законом заходів.

При цьому суд зазначає, що обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених вищезазначеним законом.

Враховуючи прийняті докази по справі, суд вважає, що в діях ОСОБА_2 наявні ознаки домашнього насильства, що виражено у формі психологічного насильства по відношенню до ОСОБА_3 та вбачається високий ризик вірогідність продовження чи повторення вчинення домашнього насильства відносно заявниці, такі ризики є реальними та підтверджуються матеріалами справи, тому для забезпечення дієвого та ефективного захисту, заяву слід задовольнити частково, шляхом видачі обмежувального припису про заборону тривалістю 3 місяці ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 наближатися на відстань ближче 200 метрів до місця проживання ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_2 чи ішного її передування та роботи; та заборонити ОСОБА_2 вести листування, телефонні переговори з ОСОБА_3 , або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто та через третіх осіб. Саме такі види обмежувального заходу та його строки суд вважає, будуть достатніми для виправлення та запобігання в подальшому застосування ОСОБА_2 психологічного домашнього насильства відносно ОСОБА_3 .

Такі заходи тимчасового обмеження відповідно є законними, переслідують законну мету та слід вважати є пропорційними до мети, що переслідується (необхідними в демократичному суспільстві).

За положеннями ч.5 ст. 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», за заявою осіб, визначених частиною першою цієї статті, на підставі оцінки ризиків обмежувальний припис може бути продовжений судом.

Стосовно вимоги заявниці заборонити ОСОБА_2 перебувати у місці проживання заявниці суд зазначає наступне.

За положеннями ст.26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов`язків:

1) заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою;

2) усунення перешкод у користуванні майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи;

3) обмеження спілкування з постраждалою дитиною;

4) заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою;

5) заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею;

6) заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.

Відтак законом не передбачений такий захід тимчасового обмеження як заборона перебувати у місці проживання заявниці, оскільки судом встановлено та не заперечується сторонами, що останні проживають окремо, будинок де проживає заявниця не є спільною власністю сторін та не перебуває у спільному користуванні останніх, тому суд відмовляє у застосуванні заходу тимчасового обмеження в цій частині.

Що стосується обмежувального припису щодо спільної дитини, суд приходить до висновку, що в цій частині також слід відмовити, оскільки заявником не доведено, що ОСОБА_2 вчиняє будь-які дії фізичного чи психологічного домашнього насильства відносно доньки.

Крім того, такий вид зобов`язання, як заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею, суд не вбачає підстав доцільності застосування, оскільки з матеріалів справи та показів сторін, не вбачається на не доведено, що ОСОБА_2 зійснював вказані дії щодо розшукування заявиці, переслідуваання останньї з метою застосування домашнього насильства.

Також суд зазначає, що застосування обмежувального припису до ОСОБА_2 жодним чином не зачепає інтересів батька і дитини, оскільки питання зустрічі з дитиною можливо обговорювати з бабусею, яка мешкає разом з заявницею або через інші відповідні компетентні органи що діють в інтересах дитини.

На підставі викладеного, керуючись Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», ст.ст. 4, 10, 12, 13, 19, 76-81, 89, ч. 1 ст. 247, ст.ст. 350-1 350-8 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Заяву ОСОБА_3 , в інтересах якої діє адвокат Дорога-Воробйова А.Ю., заінтересована особа ОСОБА_2 про видачу обмежувального припису – задовольнити частково.

Видати обмежувальний припис відносно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що мешкає за адресою: АДРЕСА_3 , яким визначити заходи тимчасового обмеження його права та покласти на нього такі обов`язки, а саме заборонити:

- наближатися на відстань ближче 200 метрів до місця проживання ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_2 та іншого місця її перебування чи роботи;

- вести листування, телефонні переговори з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.

Встановити строк обмежувального припису 3 (три) місяці.

В решті вимог –відмовити.

Рішення про видачу обмежувального припису підлягає негайному виконанню, а його оскарження не зупиняє його виконання.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано, або після перегляду рішення в апеляційному порядку, якщо його не скасовано.

Апеляційна скарга подається до Київського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту . Учасник справи, якому повне рішення не було вручене в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 06 квітня 2026 року.

Суддя Н.О. Хацько