Рішення від 06 квітня 2026 р. у справі №159/6496/25 — Ковельський міськрайонний суд Волинської області

Справа № 159/6496/25

Провадження № 2/159/249/26

КОВЕЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 квітня 2026 року м. Ковель

Ковельський міськрайонний суд Волинської області

під головуванням судді Бойчука П.Ю.,

розглянувши в спрощеному позовному провадженні без повідомлення сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди, -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації, а також про відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог позивач покликається на те, що 08 червня 2025 року на сторінці засобу масової інформації « ІНФОРМАЦІЯ_1 » у соціальній мережі «Facebook» під дописом цього інтернет-видання під назвою «За змову на тендері ІНФОРМАЦІЯ_2 » відповідач ОСОБА_2 розмістила коментар, у якому, з-поміж іншого, поширила щодо позивача недостовірну інформацію, звинувативши у створенні корупційних схем, фактично стверджуючи, що він є «корупціонером».

Крім того, зазначивши у коментарі, що вона «викрила корупційні схеми члена виконкому ОСОБА_1 », відповідач, на думку позивача, сформувала у невизначеного кола користувачів соціальної мережі «Facebook» уявлення про наявність у неї доказів вчинення ним корупційних правопорушень та створення корупційних схем.

Вказаний коментар отримав 15 реакцій та підтримку серед користувачів «Facebook».

В подальшому, ІНФОРМАЦІЯ_3 на сторінці засобу масової інформації « ІНФОРМАЦІЯ_1 » у соціальній мережі «Facebook» під дописом цього інтернет-видання під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_4 », відповідач ОСОБА_2 розмістила коментар, у якому, з-поміж іншого, поширила щодо позивача недостовірну інформацію, безпідставно звинувативши його у наявності корупційних зв`язків із діючим Ковельським міським головою ОСОБА_3 .

Крім того, у зазначеному коментарі відповідач стверджувала, що позивач разом із ОСОБА_3 «заробили на продажі енергоресурсів громади», висловлюючи сумнів лише щодо суми нібито отриманих коштів.

Крім того, ІНФОРМАЦІЯ_3 на сторінці засобу масової інформації « ІНФОРМАЦІЯ_1 » у соціальній мережі «Facebook» під дописом цього інтернет-видання під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_5 », відповідач розмістила коментар, у якому, з-поміж іншого, поширила щодо позивача недостовірну інформацію наступного змісту: « ІНФОРМАЦІЯ_6 така: Я – викривач. Я публічно заявила про те, що на території члена виконкому ОСОБА_1 , який організував зі своєю родиною ОСОБА_4 монопольну АЗС на весь регіон, та й прописали мені графік життя: з 06:00 по 00:00, де триває незаконна торгівля енергоресурсами громади (і не тільки) під час війни з офіційних відповідей держустанов».

Зазначений коментар отримав 47 реакцій від користувачів соціальної мережі «Facebook» та став предметом жвавого обговорення.

Крім того, ІНФОРМАЦІЯ_7 на сторінці засобу масової інформації « ІНФОРМАЦІЯ_1 » у соціальній мережі «Facebook» під дописом цього інтернет-видання під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_8 » штраф на суму 1,5 млн. гривень», відповідач розмістила коментар, у якому, з-поміж іншого, поширила щодо позивача недостовірну інформацію наступного змісту: « ОСОБА_5 під моїми вікнами у ОСОБА_6 вже два роки функціонує незаконна АЗС без жодних дозволів, реєстрації та ліцензій, санітарних висновків на території члена виконкому ОСОБА_7 – і всі все знають, і всі мовчать».

Вказаний коментар отримав 27 реакцій та підтримку серед користувачів «Facebook».

Позивач звертає увагу на те, що відповідач ОСОБА_2 принизила його честь, гідність та ділову репутацію, розповсюдивши недостовірну інформацію, оскільки після її оприлюднення будь-який пересічний громадянин з великою ймовірністю асоціюватиме його з особою, яка, нібито, причетна до незаконних або корупційних діянь.

Відтак, відповідач, не маючи для цього жодних підстав, систематично поширює щодо позивача негативну та недостовірну інформацію, яка, на думку позивача, завдає шкоди йому особисто, громадськості міста та широкому колу осіб, що його знають як особисто, так і за його діяльністю як члена виконавчого комітету Ковельської міської ради та керівника ПП «Компанія Юкон».

На думку позивача, поширення щодо нього вищезазначеної недостовірної інформації завдало йому моральної шкоди, яку він оцінює в розмірі 1 грн.

З огляду на викладене, позивач просив суд визнати недостовірною, такою, що не відповідає дійсності, порушує його права та свободи, порочить його честь, гідність і ділову репутацію, інформацію, поширену відповідачем ОСОБА_2 на сторінці засобу масової інформації « ІНФОРМАЦІЯ_1 » у соціальній мережі «Facebook», а саме:

ІНФОРМАЦІЯ_9 – під дописом інтернет-видання «За змову на тендері Ковельського МТМО оштрафували медичну фірму та підприємця», у коментарі:

«Після моєї публікації про злочинність у Ковельському РУП – на мене і мою сім`ю ВКОТРЕ розпочався відкритий терор. Саботаж. Знущання. Мета – виселити мене з мого ж житла, бо я викрила корупційні схеми члена виконкому ОСОБА_1 »;

ІНФОРМАЦІЯ_10 – під дописом « ОСОБА_8 з прифронтового ОСОБА_9 приїхали на канікули у ОСОБА_6 », у коментарі:

« ОСОБА_10 , скільки ви з ОСОБА_1 заробили на продажі енергоресурсів громади 600 000 доларів чи більше??? Пам`ятаєш, як були масовані атаки на енергосистему міста, а ви з ОСОБА_11 торгували на всю і скажи, що не так, бо про це я писала до міської ради, поліції, прокуратури, соцмереж і що, а нічого, бо це “шановані люди”.»;

ІНФОРМАЦІЯ_11 – під дописом « ОСОБА_12 розпочалися роботи з термомодернізації адміністративної будівлі», у коментарі:

«А правда така: Я – викривач. Я публічно заявила про те, що на території члена виконкому ОСОБА_1 , який організував зі своєю родиною ОСОБА_4 монопольну АЗС на весь регіон, та й прописали мені графік життя: з 06:00 по 00:00, де триває незаконна торгівля енергоресурсами громади (і не тільки) під час війни з офіційних відповідей держустанов»;

4. 15 липня 2025 року – під дописом « ОСОБА_12 податківці виявили незаконну АЗС: порушнику “випишуть” штраф на суму 1,5 млн гривень», у коментарі:

« ОСОБА_5 під моїми вікнами у ОСОБА_6 вже два роки функціонує незаконна АЗС без жодних дозволів, реєстрації та ліцензій, санітарних висновків на території члена виконкому ОСОБА_7 – і всі все знають, і всі мовчать».

Крім цього, позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь 1 (одну) грн. заподіяної моральної шкоди та судові витрати, які складаються із судового забору в розмірі 2422,40 грн. та 20000 грн. витрат на правничу допомогу.

Ухвалою судді Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 14.10.2025 року відкрито провадження в цивільній справі та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Крім цього, відповідачу визначено п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

10.11.2025 року відповідачем ОСОБА_2 було подано відзив на позов, в якому вона просить відмовити у задоволенні позову з наступних мотивів.

Зокрема, відповідач, не заперечуючи факту поширення нею інформації у соціальній мережі «Facebook» щодо ОСОБА_1 , не визнає позовних вимог позивача.

На її думку, поширена інформація стосувалася виключно фактів, пов`язаних з умовами її проживання, безпекою сім`ї та малолітніх дітей, а також подій, що мають суспільний резонанс, зокрема функціонування автозаправної/електрозаправної станції потужністю 120 кВт у житловій зоні під час воєнного стану.

Вказує, що поширені відомості стосуються фактів участі членів родини ОСОБА_1 в обставинах встановлення небезпечної автозаправної станції у житловій зоні. Зазначені відомості, на її переконання, мають суспільну значимість та не є наклепом.

Крім того, відповідач у відзиві зазначила, що відкриття кримінального провадження № 12025035550003477 від 22.10.2025 Ковельським районним управлінням поліції ГУНП у Волинській області, на її думку, підтверджує активне та законне відстоювання нею дотримання вимог законності, а також захист своїх прав і безпеки своєї сім`ї.

Здійснення досудового розслідування щодо можливого незаконного встановлення стаціонарної електрозарядної станції на приватній земельній ділянці, на її переконання, свідчить про те, що вона діяла виключно в межах закону з метою захисту своїх прав та законних інтересів.

Окрім того, оскільки позивач ОСОБА_1 є виконавчим директором ПП «Компанії Юкон» та членом виконавчого комітету Ковельської міської ради, а його рідна сестра - ОСОБА_13 виконує функції керівника відділу кадрів у ПП «Компанії Юкон», відповідач вбачає наявність конфлікту інтересів між службовою діяльністю члена виконавчого комітету та його приватною підприємницькою діяльністю.

Крім цього, відповідач вважає, що жодних належних та допустимих доказів, які б підтверджували завдання нею шкоди позивачу, не надано.

За таких обставин, відповідач вважає позов не обґрунтованим та таким, що не відповідає дійсності, оскільки її дії були спрямовані виключно на досягнення законної мети – захист прав та безпеки її дітей, а також висвітлення фактів можливої незаконної діяльності на території міста Ковеля, а тому просила суд у задоволенні позову відмовити повністю, у тому числі в частині стягнення моральної шкоди, судових витрат та витрат на правничу допомогу.

В подальшому, 30.12.2025 позивач подав відповідь на відзив, в якому навів свої доводи та міркування на спростування обставин, викладених у відзиві та просив задовольнити його позовні вимоги повністю.

Оскільки розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, тому, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, з`ясувавши обставини справи та дослідивши письмові докази по справі, прийшов до висновку про те, що заявлений позов підлягає до часткового задоволення.

Відповідно до положень ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).

Позивач ОСОБА_1 , звертаючись до суду з позовом про захист честі, гідності і ділової репутації та відшкодування моральної шкоди, посилався на те, що відповідач ОСОБА_2 є автором зазначених вище коментарів у соціальній мережі «Facebook».

Предметом доказування у цій справі є наявність/відсутність оціночних суджень, думок, переконань, критичної оцінки певних фактів і недоліків та/або фактичних тверджень у поширеній інформації.

Позивач зазначав, що розповсюджена відповідачем інформація містить саме фактичні твердження ОСОБА_2 та має негативний характер.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є членом виконавчого комітету Ковельської міської ради, що підтверджується рішенням Ковельської міської ради Волинської області № 1/11 від 10 грудня 2020 року «Про виконавчий комітет міської ради», а також копією службового посвідчення від 09.09.2025 року.

Крім цього, позивач з 03 грудня 2020 року прийнятий на основне місце роботи до Приватного підприємства «Компанія Юкон» на посаду виконавчого директора, що підтверджується витягом з наказу № 41 від 09.09.2025.

Відповідно до вимог ст. 32 Конституції України, кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Відповідно до ст. 34 Конституції України, кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Разом з тим, відповідно до ст. 68 Конституції України, кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

Таким чином, праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

Статтею 201 ЦК України передбачено, що честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.

Главою 22 ЦК України визначено перелік особистих немайнових прав фізичної особи, серед яких - право на повагу до гідності та честі (ст. 297 ЦК України), а також право на недоторканість ділової репутації (ст. 299 ЦК України).

Відповідно до положень ст. 297 ЦК України, кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

Так, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної істоти. З честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах суспільства, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло. А під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків. Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осібпідприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.

Позови про захист гідності, честі чи ділової репутації має право пред`явити, зокрема, фізична особа в разі поширення про неї недостовірної інформації, що порушує її особисті немайнові права.

Відповідачем у справі про захист гідності, честі чи ділової репутації є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Згідно з ч. 1 ст. 277 ЦК України, фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію (ч. 4 ст. 277 ЦК України).

Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила (ч. 6 ст. 277 ЦК України).

Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена (ч. 7 ст. 277 ЦК України).

Тлумачення норм ст. 277 ЦК України свідчить, що позов про спростування недостовірної інформації підлягає задоволенню за такої сукупності умов: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права; врахування положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини щодо її застосування.

Таким чином, відповідно до ст. 277 ЦК України, не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Згідно із ч. 2 ст. 5 Закону України «Про інформацію», реалізація права на інформацію громадянами, юридичними особами і державою не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

За змістом ст. 30 Закону України «Про інформацію», ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, наддавши їм іншу оцінку.

Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов`язок відшкодувати завдану моральну шкоду.

У п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України №1 від 27 лютого 2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» зазначено, що при розгляді даної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Отже, спростуванню підлягає тільки поширена недостовірна інформація і саме позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція), з огляду на приписи ч. 1 ст. 9 Конституції України, ст. 10 ЦК України, застосовується судами України як частина національного законодавства.

При цьому, розуміння змісту норм Конвенції, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка, в силу ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», застосовується українськими судами як джерело права.

Відповідно до ст. 10 Конвенції, кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві, зокрема, для захисту репутації чи прав інших осіб.

У справі Lingens v. Austria (заява № 9815/82, рішення від 8 липня 1986 року, п.п. 41, 46) ЄСПЛ сформулював загальні принципи свободи слова, зазначивши, що свобода вираження поглядів, гарантована п. 1 ст. 10 Конвенції, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов самореалізації кожної особи. За умови додержання п. 2 вказаної статті, свобода вираження стосується не лише тієї «інформації» чи тих «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких «демократичне суспільство» неможливе.

На думку ЄСПЛ, слід уважно розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна. ?...? Що ж стосується оціночних суджень, цю вимогу (доведення правдивості заяв) неможливо виконати, і вона є порушенням самої свободи поглядів, яка є основною складовою права, гарантованого ст. 10 Конвенції.

Європейський суд з прав людини вказує, що «41. У своїй практиці Суд розрізняє факти та оціночні судження. Якщо існування фактів може бути підтверджене, правдивість оціночних суджень не піддається доведенню. Вимога довести правдивість оціночних суджень є нездійсненною і порушує свободу висловлення думки як таку, що є фундаментальною частиною права, яке охороняється ст. 10 Конвенції. Однак, навіть якщо висловлення є оціночним судженням, пропорційність втручання має залежати від того, чи існує достатній фактичний базис для оспорюваного висловлювання. Залежно від обставин конкретної справи, висловлювання, яке є оціночним судженням, може бути перебільшеним за відсутності будь-якого фактичного підґрунтя (UKRAINIAN MEDIA GROUP v. UKRAINE, № 72713/01, § 41, 42, ЄСПЛ, 29 березня 2005 року).

На обґрунтування своїх позовних вимог позивачем долучено скріншоти сторінок з соціальної мережі «Facebook», на яких містяться дописи інтернет-видання «Ковель media» під назвами «За змову на тендері ІНФОРМАЦІЯ_2 », « ІНФОРМАЦІЯ_4 », « ІНФОРМАЦІЯ_12 », « ІНФОРМАЦІЯ_8 » штраф на суму 1,5 млн гривень» автором коментарів яких є, зокрема, ОСОБА_14 .

Відповідач ОСОБА_2 у відзиві на позов не заперечувала факту поширення у соціальній мережі «Facebook» інформації щодо позивача ОСОБА_1 , проте посилалася на те, що поширені нею відомості стосувалися виключно обставин, пов`язаних з умовами її проживання, безпекою її сім`ї та малолітніх дітей, а також подій, які, на її переконання, становлять суспільний інтерес, зокрема щодо функціонування автозаправної/електрозаправної станції потужністю 120 кВт у житловій зоні в умовах воєнного стану.

У тезах, які позивач просить визнати недостовірними та такими, що не відповідають дійсності, відповідач фактично звинувачує позивача, як члена виконавчого комітету Ковельської міської ради та директора приватного підприємства, у причетності до корупційних схем, реалізації енергоресурсів громади та функціонування на території громади незаконної автозаправної станції.

Поширюючи зазначену інформацію, відповідач, як автор коментарів, висловлює власні твердження щодо діяльності позивача як члена виконавчого комітету Ковельської міської ради, які за своїм змістом сприймаються як повідомлення про конкретні факти.

Оцінюючи надані позивачем скріншоти сторінок із соціальної мережі «Facebook», суд установив, що автором спірних коментарів є ОСОБА_14 , а також те, що саме нею було поширено відповідну інформацію.

Зазначену обставину відповідач також не заперечувала у відзиві на позов, підтвердивши, що є автором вказаних коментарів.

Посилання відповідача на те, що позивач ОСОБА_1 причетний до корупційних схем, реалізації енергоресурсів громади та функціонування на території громади незаконної автозаправної станції, не підтверджене належними доказами.

Як вбачається з позовної заяви та відзиву на позов, всі спірні коментарі в мережі «Facebook» стосуються електрозарядної станції, розміщеної вул. Т.Шевченка, 28 в м. Ковелі Волинської області.

Наданими як позивачем, так і відповідачем документами жодним чином не підтверджується причетність позивача до встановлення зазначеної електрозарядної станції, а тим більше – до продажу позивачем "енергоресурсів громади" на "600 000 доларів", як про це зазначено в коментарях відповідача.

Крім цього, листом Державної інспекції архітектури та містобудування України (ДІАМ) від 02.10.2025 № СА-19287806ДІ, на який покликається відповідач як на підставу своїх заперечень, дійсно останню повідомлено про те, що в Реєстрі будівельної діяльності та його архівній складовій частині, за параметрами пошуку "адреса будівництва - АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки 0710400000:06:012:0009, інформації та документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, та документів, що засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, змін до них, їх скасування чи анулювання, станом на дату надання відповіді, не виявлено.

В той же час, в зазначеному листі зазначено, що: «Ваше звернення не містить питань, розгляд яких відноситься до компетенції ДІАМ».

Таким чином, даний лист не містить інформації щодо незаконного розміщення об`єктів по АДРЕСА_1 , що спростовує доводи відповідача з цього приводу.

Посилання відповідача на те, що ОСОБА_1 є виконавчим директором ПП «Компанії Юкон» та членом виконавчого комітету Ковельської міської ради, а його рідна сестра - ОСОБА_13 виконує функції керівника відділу кадрів у ПП «Компанії Юкон», не може свідчити про наявність конфлікту інтересів.

Так, згідно з ч. 3 ст. 51 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні, виконавчий комітет ради утворюється у складі відповідно сільського, селищного, міського голови, районної у місті ради — голови відповідної ради, заступника (заступників) сільського, селищного, міського голови, голови районної у місті ради, керуючого справами (секретаря) виконавчого комітету, а також керівників відділів, управлінь та інших виконавчих органів ради, інших осіб.

Відповідно до наведеного, виконавчий директор підприємства та член міської ради не є особою, щодо якої законом встановлено автоматичний конфлікт інтересів у межах виконавчого комітету, а родинні стосунки членів родини не створюють автоматичного конфлікту інтересів, що спростовує доводи відповідачки.

В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 липня 2020 року в справі № 200/20351/18 (провадження № 61-21258св19) вказано, що вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням, чи критикою та чи є вона такою, що виходить за межі допустимої критики за встановлених судами фактичних обставин справи.

Для того, щоб розрізняти фактичне твердження і оціночне судження, необхідно брати до уваги обставини справи і загальний тон зауважень, оскільки твердження про питання, що становлять суспільний інтерес, є оціночними судженнями, а не констатацію фактів.

За загальновизнаними визначеннями, честь - це суспільна оцінка моральних і духовних якостей людини; гідність - це самооцінка особою своїх моральних і соціальних якостей; честь є мірою гідності особи, отже, ці категорії взаємопов`язані; репутація - це суспільно-позитивна оцінка соціальних якостей людини; ділова репутація - це суспільно-позитивна оцінка трудових, професійних якостей особи, виконання взятих на себе зобов`язань, почуття відповідальності за виконану роботу; ділова репутація - це більш вузьке поняття ніж честь або репутація, оскільки охоплює оцінку особи лише у сфері суспільно-виробничих відносин.

Під приниженням честі та гідності фізичної особи розуміється поширення недостовірної інформації про таку особу, членів її сім`ї або близьких родичів, внаслідок чого вона зазнала фізичних чи душевних страждань.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Судом встановлено, що відповідач не перевірила достовірність інформації перед її поширенням, а тому, в даному випадку, є наявними правові підстави щодо визнання оспорюваної інформації недостовірною.

Зокрема, недостовірність інформації, поширеної ОСОБА_2 , підтверджується викладеними вище доказами.

Даних та доказів, які б спростували факт поширення вищевказаної недостовірної інформації, відповідачем не надано.

Як встановлено судом вище, вказана спірна інформація доведена до відома необмеженого кола осіб - користувачів мережі Інтернет, що є доведеним, і така спірна інформація, з огляду на її зміст, ганьбить честь, гідність і ділову репутацію позивача, оскільки в ній містяться відомості про події та факти, які не відповідають дійсності.

Фактично, відповідач у своїх коментарях звинувачує позивача у вчиненні кримінальних правопорушень без належних для того підстав та доказів.

У даному випадку, твердження відповідача не носять характеру оціночного судження, а містять фактичні твердження.

Доводи відповідача про те, що розміщена нею інформація відносно позивача є оціночними судженнями не заслуговують на увагу, оскільки спростовуються встановленими судом фактичними обставинами справи.

При цьому, поширена інформація не є справедливою критикою позивача, як члена виконавчого комітету Ковельської міської ради, яку він мав би сприймати за належне, а є недостовірною інформацією, яка впливає на ділову репутацію позивача та очолюваного ним приватного підприємства.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

На противагу твердженням позивача, відповідачем не надано жодних доказів достовірності інформації, яка була розповсюджена нею в мережі Інтернет щодо позивача.

В свою чергу, позивачем доведено факт поширення недостовірної інформації відповідачем.

Суд також приймає до уваги той факт, що внаслідок поширення спірної інформації відповідачем було порушено особисті немайнові права позивача, оскільки в ній містяться відомості про події, які не відповідають дійсності.

Оцінивши докази у справі у їх сукупності, суд дійшов висновку, що відповідачем, шляхом розміщення в мережі Інтернет серед невизначеного кола осіб, у вільному доступі поширено інформацію, яка стосується безпосередньо позивача, а вказана інформація містить фактичні твердження, не є оціночними судженнями і не відповідає дійсності (є недостовірною), а відтак порушує особисті немайнові права позивача.

Щодо вирішення позовної вимоги ОСОБА_1 в частині відшкодування моральної шкоди суд прийшов до наступного висновку.

Згідно вимог ст. 275 ЦК України, фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб.

Захист особистого немайнового права здійснюється способами, встановленими Главою 3 ЦК України, зокрема шляхом відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Якщо фізичній особі внаслідок порушення її особистого немайнового права завдано майнової та/або моральної шкоди, ця шкода підлягає відшкодуванню, що передбачено ст. 280 ЦК України.

Відповідно до ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає у приниженні честі, гідності, також ділової репутації фізичної або юридичної особи (п. 4 ч. 2 ст. 23 ЦК України).

Частиною 3 ст. 23 ЦК України встановлено, що моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Позивачем заявлена позовна вимога про стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 1 грн. мотивуючи тим, що поширення недостовірної інформації про нього завдало істотної моральної шкоди, негативно вплинуло на його ділову репутацію.

Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

У даному випадку є неспростовним той факт, що поширення відповідачем інформації щодо позивача здійснено шляхом викладення фактичних тверджень у соціальній мережі Інтернет, унаслідок чого така інформація була доведена до відома необмеженого кола осіб.

Зміст поширених образливих тверджень викликав негативний суспільний резонанс, у зв`язку з чим образа набула публічного характеру, а відтак – заподіяла позивачу моральної шкоди, що не може бути спростовано.

Визначаючи розмір грошового відшкодування моральної шкоди, суд у сукупності враховує характер і обсяг моральних страждань, яких зазнав позивач, негативні наслідки для нього, що призвели до порушення звичного укладу життя, а також обставину, що негативні (образливі) публікації, викладені відповідачем, сприяли порушенню стосунків позивача з оточуючими, стали відомі особам, які є безпосередньо родичами, близькими та знайомими позивача, і, відповідно, унеможливили реалізацію його намірів як успішного керівника приватного підприємства. Крім того, суд бере до уваги ступінь вини відповідача.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог у частині стягнення моральної шкоди та вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача 1 (одну) гривню, як це визначено позивачем, в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Що стосується розподілу судових витрат, які складаються із судового збору в сумі 2422,40 грн. та витрат на правничу допомогу в сумі 20 000 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, в силу вимог ст. 141 ЦПК України, до стягнення з відповідача в користь позивача підлягає 2422,40 грн. понесених та документально підтверджених судових витрат по сплаті судового збору при зверненні до суду.

Крім цього, позивач просив стягнути з відповідача ОСОБА_2 на його користь витрати на правничу допомогу в суді в розмірі 20 000 грн.

До судових витрат також відносяться витрати на правничу допомогу (ст.133 ЦПК України).

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Відповідно до ч. 5 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання цих вимог суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок довести неспівмірність заявлених витрат покладається на відповідача.

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивачем надані суду: договір про надання правничої допомоги від 21.08.2025 року, укладений між позивачем та адвокатом Півнем Г.В.; розрахунок наданої правничої допомоги (юридичних послуг) від 09.02.2026 року з погодженим переліком послуг та їх вартості в загальній сумі 20 000 грн.; акт про надання правничої допомоги від 09.02.2026 року; копія платіжної інструкції від 03.09.2025 року, у якій зазначено фактичного платника — ОСОБА_1 та отримувача — ОСОБА_15 , щодо сплати послуг адвоката від ОСОБА_1 у сумі 20 000 грн.

Щодо витрат, понесених стороною позивача на правничу допомогу, суд звертає увагу на таке.

Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, якщо, на її думку, є недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 та від 06 грудня 2019 року у справі № 910/353/19, а також у постанові Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 910/7586/19.

Відповідач у відзиві на позов заперечує проти задоволення вимог щодо стягнення витрат на правничу допомогу.

Суд, вирішуючи питання про стягнення витрат на правничу допомогу, приймає до уваги клопотання відповідача, у якому вона заперечує проти стягнення з неї таких витрат, зміст заяв та клопотань представника позивача по суті, складність справи, яка здійснювалася у спрощеному провадженні без виклику сторін, час, витрачений представником позивача час на виконання ним відповідних робіт щодо правової консультації, збирання доказової бази.

А тому, суд виходить з конкретних обставин справи та вважає, що зазначені позивачем витрати на правничу допомогу в суді в сумі 20000 грн. є завищеними та становлять надмірний тягар для відповідача, що суперечить принципу розподілу судових витрат.

Відтак, суд вважає можливим зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу та стягнути їх з відповідача на користь позивача в розмірі 5000 грн., що, на переконання суду, відповідатиме принципу розумності та співмірності за конкретних обставин.

З огляду на викладене, суд доходить висновку про необхідність часткового задоволення вимог позивача про стягнення понесених ним під час подачі позову витрат на правничу допомогу.

Керуючись ст.ст. 10, 12, 81, 82, 89, 141, 263, 264, 265, 274-279 ЦПК України, на підставі ст.ст. 23, 201, 275, 277, 297, 299 ЦК України, суд –

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.

Визнати недостовірною, такою, що не відповідає дійсності, порушує права, свободи, ганьбить честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 , інформацію, поширену ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 на сторінці в соціальній мережі «Facebook» засобу масової інформації « ІНФОРМАЦІЯ_1 », а саме:

ІНФОРМАЦІЯ_9 – під дописом інтернет-видання «За змову на тендері Ковельського МТМО оштрафували медичну фірму та підприємця», у коментарі:

«Після моєї публікації про злочинність у Ковельському РУП – на мене і мою сім`ю ВКОТРЕ розпочався відкритий терор. Саботаж. Знущання. Мета – виселити мене з мого ж житла, бо я викрила корупційні схеми члена виконкому ОСОБА_1 »;

ІНФОРМАЦІЯ_10 – під дописом « ОСОБА_8 з прифронтового ОСОБА_9 приїхали на канікули у ОСОБА_6 », у коментарі:

« ОСОБА_10 , скільки ви з ОСОБА_1 заробили на продажі енергоресурсів громади 600 000 доларів чи більше??? Пам`ятаєш, як були масовані атаки на енергосистему міста, а ви з ОСОБА_11 торгували на всю і скажи, що не так, бо про це я писала до міської ради, поліції, прокуратури, соцмереж і що, а нічого, бо це “шановані люди”.»;

ІНФОРМАЦІЯ_11 – під дописом « ОСОБА_12 розпочалися роботи з термомодернізації адміністративної будівлі», у коментарі:

«А правда така: Я – викривач. Я публічно заявила про те, що на території члена виконкому ОСОБА_1 , який організував зі своєю родиною ОСОБА_4 монопольну АЗС на весь регіон, та й прописали мені графік життя: з 06:00 по 00:00, де триває незаконна торгівля енергоресурсами громади (і не тільки) під час війни з офіційних відповідей держустанов»;

4. 15 липня 2025 року – під дописом « ОСОБА_12 податківці виявили незаконну АЗС: порушнику “випишуть” штраф на суму 1,5 млн гривень», у коментарі:

« ОСОБА_5 під моїми вікнами у ОСОБА_6 вже два роки функціонує незаконна АЗС без жодних дозволів, реєстрації та ліцензій, санітарних висновків на території члена виконкому ОСОБА_7 – і всі все знають, і всі мовчать».

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 (одна) грн. 00 коп. у відшкодування немайнової (моральної) шкоди.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати по справі, які складаються із судового збору в сумі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн. 40 коп. та правничої допомоги в сумі 5000 (п`ять тисяч) грн. 00 коп.

В задоволені решти вимог позову - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Волинського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне найменування сторін:

Позивач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_13 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_2 .

Відповідач – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_13 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса проживання: АДРЕСА_3 .

Головуючий:П. Ю. БОЙЧУК