Вирок від 07 квітня 2026 р. у справі №751/2823/26 — Новозаводський районний суд м. Чернігова

Справа №751/2823/26

Провадження №1-кп/751/262/26

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 квітня 2026 року місто Чернігів

Новозаводський районний суд міста Чернігова

у складі: головуючого-судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

захисника обвинуваченого – адвоката ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за

№ 12025270340003652 від 28 грудня 2025 року, за обвинуваченням

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт Куликівка Чернігівського району Чернігівської області, українця, громадянина України, неодруженого, військовослужбовця, зареєстрованого за адресою:

АДРЕСА_1 , та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , такого, що на підставі ст. 89 КК України судимості не має,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 345 КК України,

ВСТАНОВИВ:

Указом Президента України № 65/2022 від 24 лютого 2022 року «Про загальну мобілізацію», затвердженим Законом України від 03 березня 2022 року № 2105-ІX, оголошено загальну мобілізацію, яку неодноразово продовжено, зокрема з 31 жовтня 2025 року на 90 діб згідно з Указом Президента № 793/2025 від 31 жовтня 2025 року.

Згідно з положеннями ст. 6 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560, призов резервістів військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації, на особливий період включає:

оповіщення резервістів та військовозобов`язаних про виклик до районного (об`єднаного районного) територіального центру комплектування та соціальної підтримки чи його відділу, міського (районного у містах, об`єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу СБУ або відповідного підрозділу розвідувальних органів України;

прибуття резервістів та військовозобов`язаних до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, Центрального управління або регіонального органу СБУ або відповідного підрозділу розвідувальних органів, уточнення своїх персональних даних, внесення відповідних змін у військово-облікові документи та до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів;

проходження резервістами та військовозобов`язаними медичного огляду для визначення придатності до військової служби;

перевірку підстав щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та її оформлення;

документальне оформлення призову на військову службу під час мобілізації;

відправлення призваних громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період до місць проходження військової служби.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про Національну поліцію» Національна поліція України – це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 13 вказаного Закону у складі поліції функціонує, зокрема, поліція охорони.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» Національна поліція є правоохоронним органом.

Наказом начальника Головного управління Національної поліції Чернігівській області № 660 о/с від 16 жовтня 2025 року ОСОБА_6 призначено на посаду поліцейського офіцера громади сектору поліцейських офіцерів громади взаємодії з громадами Чернігівського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Чернігівській області.

Згідно функціональних обов`язків поліцейського офіцера громади сектору поліцейських офіцерів громади взаємодії з громадами Чернігівського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Чернігівській області ОСОБА_6 останній відповідно до покладених на нього завдань під час несення служби:

здійснює профілактичну роботу, спрямовану на запобігання вчиненню кримінальних та інших правопорушень;

виявляє причини та умови, що призводять до вчинення кримінальних та адміністративних правопорушень, уживає у межах компетенції заходів для усунення;

вживає заходів, спрямованих на усунення загроз життю та здоров`ю фізичних осіб і публічній безпеці, що виникли внаслідок учинення кримінального та адміністративного правопорушення, здійснює своєчасне реагування на заяви та повідомлення про кримінальні та адміністративні правопорушення або події;

доставляє у випадках і порядку, визначених законом, затриманих підозрюваних у вчиненні кримінального правопорушення, та осіб, які вчинили адміністративне правопорушення;

у своїй роботі взаємодіє з іншими органами та підрозділами поліції шляхом обміну інформацією, участі в плануванні та реалізації спільних заходів, що проводяться за наказом керівника відділу поліції;

вживає заходів з метою виявлення кримінальних, правопорушень. Припиняє виявлені кримінальні та адміністративні правопорушення.

Відповідно до дислокації нарядів поліції Чернігівського районного управління поліції ГУНП в Чернігівській області на 28 грудня 2025 року ОСОБА_6 був задіяний на відпрацювання спільно із

ІНФОРМАЦІЯ_2 з 06 години 00 хвилин до 18 години 00 хвилин 28 грудня

2025 року.

Так, 28 грудня 2025 року ОСОБА_6 із військовослужбовцями ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_7 та ОСОБА_8 здійснили виїзд для проведення заходів щодо оповіщення громадян.

Того ж дня, приблизно о 10 годині 55 хвилин ОСОБА_6 під час виконання службових обов`язків, перебуваючи у форменому одязі Національної поліції України, за адресою: м. Чернігів вул. Івана Мазепи, біля буд. 67, спільно із військовослужбовцями ОСОБА_7 та

ОСОБА_8 зупинив ОСОБА_4 . Діючи на підставі ч. 6 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та ст. 49 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560, ОСОБА_6 висловив законну вимогу ОСОБА_4 щодо надання військово-облікового документа.

ОСОБА_4 , не маючи при собі військово-облікового документа, на підтвердження власної особи надав свої персональні дані.

У ході перевірки відомостей, наданих ОСОБА_4 , за допомогою інтегрованої інформаційно-пошукової системи Міністерства внутрішніх справ ІПНП «Цунамі» встановлено, що останній перебуває на обліку, як особа, яка самовільно залишила військову частину, у зв`язку з чим необхідно сповістити ІНФОРМАЦІЯ_4 , про що було повідомлено ОСОБА_4 .

Після цього, приблизно о 10 годині 56 хвилин, ОСОБА_4 , перебуваючи за адресою: м. Чернігів вул. Івана Мазепи, біля буд. 67, достовірно знаючи, що перед ним знаходиться працівник правоохоронного органу при виконанні службових обов`язків, діючи умисно, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, у зв`язку із виконанням

ОСОБА_6 службових обов`язків, передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з метою перешкоджання свого затримання, з мотивів явної неповаги до авторитету працівників правоохоронного органу, застосував не менше одного разу у напрямку обличчя ОСОБА_6 газовий балончик, що має сльозогінну і дратівливу дію, спричинивши потерпілому ОСОБА_6 тілесні ушкодження у вигляді опіків кон?юктиви, рогівки, а також верхніх і нижніх повік обох очей І ступеня, які відповідно до висновку судово-медичної експертизи від 19 січня 2026 року № 16 відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень, що не спричинили короткочасний розлад здоров`я чи незначну стійку втрату працездатності.

Потерпілий ОСОБА_6 , будучи належним чином повідомленим про дату, час і місце розгляду кримінального провадження, у судове засідання не з`явився, подав до суду заяву про проведення судового розгляду без його участі, цивільний позов подавати не буде, щодо міри покарання покладається на розсуд суду.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 345 КК України, визнав повністю та беззаперечно підтвердив обставини кримінального провадження, зокрема надав показання про те, що 28 грудня 2025 року приблизно о 10 годині він повертався додому з продуктового магазину, який розташований за адресою:

АДРЕСА_3 . Біля магазину до нього підійшли двоє працівників поліції у форменому одязі, один з яких був ОСОБА_6 , якого він раніше не знав, та двоє військових у військовій формі. ОСОБА_6 висунув до нього вимогу надати документи, проте у нього з собою жодних документів не було. У подальшому він працівнику поліції назвав свої анкетні дані. Після перевірки його особи, було встановлено, що він перебуває у СЗЧ. Щоб уникнути затримання він почав тікати, а працівник поліції побіг за ним. Було дуже слизько і він впав. Коли працівник поліції підбіг до нього, то він в бік обличчя застосував газовий балончик, після чого втік додому.

Визнавши свою вину, ОСОБА_4 указав на те, що розкаюється у вчиненому і в майбутньому стане на шлях виправлення, більше не буде вчиняти протиправних дій, має бажання служити в Збройних Силах України і захищати Україну. У судовому засіданні також вибачився перед потерпілим ОСОБА_6 .

Враховуючи те, що обвинувачений та інші учасники процесу не оспорюють обставини кримінального провадження і судом встановлено, що обвинувачений правильно розуміє зміст цих обставин, відсутні будь-які сумніви у добровільності та істинності позиції останнього, за згодою всіх учасників процесу, суд провів судовий розгляд справи щодо всіх її обставин із застосуванням правил ч. 3 ст. 349 КПК України, обмежившись допитом обвинуваченого, дослідженням процесуальних документів щодо руху кримінального провадження, доказів на підтвердження процесуальних витрат і речових доказів, а також матеріалів, що характеризують особу обвинуваченого, визнавши недоцільним дослідження інших доказів у кримінальному провадженні. Судом роз`яснено учасникам судового провадження, що у цьому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

При цьому розгляд кримінального провадження проводився щодо обвинуваченого ОСОБА_4 в межах пред`явленого йому обвинувачення. За встановлених обставин, оцінюючи зібрані докази, суд вважає повністю доведеною винуватість ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення.

Таким чином, умисні дії ОСОБА_4 , які виразились в умисному заподіянні працівникові правоохоронного органу легких тілесних ушкоджень у зв`язку з виконанням цим працівником службових обов`язків, суд кваліфікує за ч. 2 ст. 345 КК України.

Відповідно до вимог статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами, та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Європейський Суд з прав людини також неодноразово зазначав у своїх рішеннях про те, що досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним. Для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».

Вирішуючи питання про призначення покарання обвинуваченому ОСОБА_4 , суд враховує тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України є нетяжким злочином, конкретні обставини його вчинення, дані про особу ОСОБА_4 , який на підставі ст. 89 КК України судимості не має, проживає з батьком, є військовослужбовцем, на обліку в лікарів нарколога та психіатра не перебуває.

Суд також враховує думку потерпілого ОСОБА_6 щодо міри покарання.

Встановлення пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин має значення для правильного призначення покарання, тому суду необхідно всебічно досліджувати матеріали провадження щодо наявності таких обставин і у вироку наводити мотиви прийнятого рішення.

Відповідно до ст. 66 КК України обставиною, яка пом`якшує покарання ОСОБА_4 , суд визнає щире каяття.

Так, щире каяття засвідчує критичну оцінку винним вчиненого ним злочину, співчуття до потерпілих, прагнення зменшити негативні наслідки його протиправної поведінки. Розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочинних дій, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому певному злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в визнанні негативних наслідків злочину для потерпілої особи, намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.

У судовому засіданні ОСОБА_4 повністю визнав свою провину і розкаявся у вчиненому, надавши критичну оцінку своїй поведінці, а вибачився перед потерпілим ОСОБА_6 , що в свою чергу свідчить про бажання виправити наслідки вчиненого.

Відповідно до ст. 67 КК України обставин, які обтяжують покарання ОСОБА_4 , судом не встановлено.

За таких обставин, дотримуючись принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, врахувавши ступінь тяжкості кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 345 КК України, особу обвинуваченого, обставини, що пом`якшують покарання, та відсутність обставин, які обтяжують покарання, суд вбачає підстави для призначення покарання ОСОБА_4 в межах санкції ч. 2 ст. 345 КК України у виді позбавлення волі на строк 2 роки.

Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК України), визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК України тощо; індивідуалізація покарання – конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила кримінальне правопорушення, залежно від особливостей цього кримінального правопорушення і його суб`єкта.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Частиною першої ст. 75 КК України передбачено, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

При вирішенні питання про звільнення особи від відбування покарання з випробуванням суду потрібно належним чином дослідити і оцінити всі обставини, які мають значення для справи. Суд має обґрунтувати можливість виправлення засудженого без ізоляції від суспільства.

Таким чином, враховуючи всі зазначені вище обставини кримінального провадження в сукупності з тим, що ОСОБА_4 визнав повністю свою вину та розкаявся у вчиненому, вибачився перед потерплим, враховуючи відомості про особу обвинуваченого, який на підставі ст. 89 КК України судимості не має, має постійне місце проживання, де проживає з батьком, що в свою чергу свідчить про міцні соціальні зв`язки, а також бажання

ОСОБА_4 продовжити військову службу, суд вважає за можливе звільнити ОСОБА_4 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, оскільки вважає, що виправлення та попередження вчинення обвинуваченим нових кримінальних правопорушень можливо без реального відбування покарання, але в умовах здійснення контролю за його поведінкою протягом іспитового строку з покладенням на нього обов`язків, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 та п. 2

ч. 3 ст. 76 КК України.

Застосування судом інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням у даному конкретному випадку, на переконання суду, перебуває у справедливому співвідношенні з тяжкістю та обставинами вчиненого кримінального правопорушення і даними про особу винного, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню.

Відповідно до ч. 4 ст. 76 КК України нагляд за особами, звільненими від відбування покарання з випробуванням, здійснюється уповноваженим органом з питань пробації за місцем проживання, роботи або навчання засудженого, а щодо засуджених військовослужбовців – командирами військових частин.

Запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_4 до набрання вироком законної сили залишити особисте зобов`язання.

Зарахування у строку покарання ОСОБА_4 попереднього ув`язнення слід вирішити відповідно до положень ч. 5 ст. 72 КК України.

Процесуальні витрати у кримінальному провадженні відсутні.

Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлявся.

Долю речових доказів слід вирішити відповідно до вимог ст. 100 КПК України.

На підставі викладеного, керуючись статтями 50, 65-67, 75, 345 КК України, статтями 2, 94, 100, 302, 368-371, 373-374, 376, 381-382, 394-395 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 345 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_4 звільнити від відбування покарання з випробуванням зі встановленням іспитового строку тривалістю

1 рік.

На підставі пунктів 1, 2 ч. 1 та п. 2 ч. 3 ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_4 такі обов`язки:

- періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання;

- не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Відповідно до ч. 1 ст. 165 Кримінального-виконавчого кодексу України іспитовий строк обчислювати з моменту проголошення вироку суду.

Запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_4 у вигляді особистого зобов`язання до набрання вироком законної сили залишити без зміни.

На підстави ч. 4 ст. 76 КК України нагляд за ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який є військовослужбовцем, здійснювати командиром військової частини, в якій він буде проходити військову службу.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК України в строк покарання

ОСОБА_4 зарахувати попереднє ув`язнення з моменту фактичного затримання 28 лютого 2026 року по 08 квітня 2026 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Речові докази у кримінальному провадженні, а саме под-систему для куріння та викрутку знищити.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Вирок може бути оскаржено до Чернігівського апеляційного суду через Новозаводський районний суд міста Чернігова протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.

Суддя ОСОБА_1