Рішення від 07 квітня 2026 р. у справі №515/218/26 — Татарбунарський районний суд Одеської області

Справа № 515/218/26

Провадження № 2/515/646/26

Татарбунарський районний суд Одеської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 квітня 2026 року м. Татарбунари

Татарбунарський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді Дем`янової О.А.,

при секретарі Унгурян Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Татарбунари Одеської області в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

04 лютого 2026 року Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» через свого представника Кудіну А.В. звернулося до Татарбунарського районного суду Одеської області з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Свої вимоги мотивувало тим, що 15 лютого 2025 року між ТОВ «Мілоан» (Далі -ТОВ «Мілоан») та ОСОБА_1 (далі - позичальник) укладено Договір №6524247 про надання кредиту (- кредитний договір). Кредитний договір укладено в електронній формі в Особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-комунікаційній системі Товариства та доступний зокрема через сайт Товариства та\або відповідний мобільний додаток чи інші засоби. Відповідно до умов кредитного договору ТОВ «Мілоан» надав позичальнику кредитні кошти у безготівковій формі шляхом перерахування за реквізитами платіжної картки, реквізити якої надані позичальником з метою отримання кредиту, а позичальник зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом, інші платежі, визначені даним кредитним договором. ТОВ «Мілоан» виконало свої зобов`язання за договором та надало ОСОБА_1 кредит у сумі та в строки, визначені кредитним договором, однак, відповідачем не виконані належним чином кредитні зобов`язання. 28.07.2025 року між ТОВ «Мілоан» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (далі - ТОВ «ФК «ЄАПБ») укладений Договір факторингу №28072025, згідно з яким до ТОВ «ФК «ЄАПБ» перейшли права вимоги за кредитним договором №6524247 від 15.02.2025 року, укладеним між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 , разом з усіма додатками до нього. Згідно Договору факторингу сума боргу перед новим кредитором ТОВ «ФК «ЄАПБ» становить у загальній сумі 19300,00 грн., з яких: заборгованість по тілу кредиту -5000,00 грн., заборгованість по відсотках - 0,00 грн., заборгованість по комісії за надання кредиту - 0,00 грн., заборгованість по комісії за обслуговування кредиту - 6300,00 грн, заборгованість за неустойкою (штраф, пеня) - 8000,00 грн. Посилаючись на викладені обставини, позивач просить стягнути з відповідача вищевказану суму заборгованості, а також судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 2662,40 грн.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04 лютого 2026 року справу передано судді Дем`яновій О.А.

12 лютого 2026 року Татарбунарським районним судом Одеської області винесено ухвалу про відкриття провадження у справі та призначення її до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Судом в порядку ч. 6 ст. 187 ЦПК України направлявся запит до ВОМІРМП УПРЕ ГУ ДМС в Одеській області щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) фізичної особи - відповідача у справі ОСОБА_1 .

Згідно з відповіддю ВОМІРМП УПРЕ ГУ ДМС в Одеській області на запит суду №5188/3724 від 05.02.2026 року, зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є: АДРЕСА_1 (а.с.57).

Представник позивача у прохальній частині позову заявив про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін та за відсутності представника позивача, проти ухвалення заочного рішення не заперечував.

Відповідачу судом за зареєстрованим у встановленому законом порядку за місцем його проживання направлялася ухвала про відкриття провадження у справі з позовною заявою та матеріалами, доданими до неї. Матеріали справи містять поштовий конверт, яким відповідачу надіслано ухвалу про відкриття провадження у справі з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, який повернувся до суду з відміткою "Адресат відсутній"(а.с.60).

Згідно з ч.7 ст.128 ЦПК України у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.

Відповідно до п.4 ч.8 ст.128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду близька за змістом правова позиція, викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).

Судом вжито всіх можливих та розумних заходів щодо повідомлення відповідача про розгляд справи, та неподання у встановлений судом строк заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та/або клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін та/або письмового відзиву на позов, справа вирішується за наявними матеріалами у відповідності з нормою ч. 5 ст. 279 ЦПК України.

Між тим, відповідач не скористався своїм правом подати відзив у встановлений судом строк.

Відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до вимог ст.ст.19,279 ЦПК України вказана справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Положеннями ст. 174 ЦПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку спрощеного позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

Заперечення щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до суду не надходили. Станом на дату розгляду справи на адресу суду клопотання про розгляд справи у загальному позовному провадженні чи про розгляд справи за участю сторін учасниками справи не подавалися.

У зв`язку із не виявленням обставин, які перешкоджають проведенню судового засідання, враховуючи заяви учасників провадження, керуючись частиною першою статті 223 ЦПК України суд дійшов висновку про можливість розгляду даної справи за відсутності учасників справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК).

Дослідивши та всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному та всебічному дослідженні обставин справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з наступних підстав.

Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 15 лютого 2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «МІЛОАН» та ОСОБА_1 було укладено договір про споживчий кредит № 6524247.(а.с.6-11).

Пунктом 1 договору про споживчий кредит встановлено, що кредитодавець зобов`язується на умовах визначених цим договором, на строк визначений в п.1.3.договору надати позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі визначеній у п. 1.2 договору (далі - кредит), а позичальник зобов`язується повернути кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом (далі - плата) у встановлений п.1.4 договору термін та виконати інші зобов`язання у повному обсязі на умовах та в строки/ терміни, що визначені договором. Кредит надається з метою задоволення потреб позичальника не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю та виконанням обов`язків найманого працівника. Типом кредиту є кредит.

Сума кредиту становить 5 000,00 грн. Кредит надається загальним строком на 345 днів з 15.02.2025. Остаточний термін повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом 26.01.2026. (п.1.2,1.3,1.4 договору про споживчий кредит).

Загальні витрати позичальника за кредитом складають 16650,00 грн, денна процентна ставка складає - 0,97%. Орієнтовна реальна річна процентна ставка дорівнює 3257,21% річних. Орієнтовна загальна вартість кредиту для позичальника складає 21650,00 грн. Загальні витрати позичальника за кредитом, денна процентна ставка та орієнтовна реальні річна процентна ставка, орієнтовна загальна вартість кредиту для позичальника, а також строк кредиту розраховані з припущення, що кредитний договір залишиться чинним протягом погодженого строку та позичальник виконає свої обов`язки на умовах та у строки, визначені в цьому договорі, зокрема здійснить періодичні платежі в останній день кожного розрахункового періоду (дату платежу) відповідно до графіку платежів (пункт 1.5 договору).

Згідно п.1.5 п.п.1.5.1-1.5.4.кредитного договору, проценти за користування кредитом протягом першого розрахункового періоду, визначеного графіком платежів 0,0010% річних, які нараховуються на фактичну заборгованість за кредитом; проценти за користування кредитом протягом решти строку кредитування 0,0010% річних, які нараховуються від фактичного залишку кредиту починаючи з другого розрахункового періоду, визначеного графіком платежів; тип процентної ставки фіксована; комісія, пов`язана з наданням кредиту 25% від суми кредиту та становить 1250 грн; комісія за обслуговування кредитної заборгованості нараховується за ставкою 14%.

Згідно пункту 2.1. договору, кредитні кошти надаються позичальнику шляхом переказу на картковий рахунок № НОМЕР_1 .

Згідно п.п.2.4.1. п. 2. договору сторони погодили розміри та терміни повернення кредиту, сплату процентів, комісії за надання та обслуговування кредиту, відповідно до графіку платежів, до договору про споживчий кредит.

Відповідно до п. 6.1 договору про споживчий кредит цей договір укладається в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно- телекомунікаційній системі товариства та доступний зокрема через сайт товариства та/або відповідний мобільний додаток чи інші засоби. Приймаючи пропозицію товариства про укладення цього договору позичальник погоджується з усіма додатками та невід`ємними частинами договору (п.6.3. договору про споживчий кредит).

До матеріалів справи долучений Додаток № 1 до договору про споживчий кредит № 6524247 від 15.02.2025 року, в якому наведена таблиця обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (графік платежів) та додаток № 2 до договору про споживчий кредит № 6524247 від 15.02.2025 (заявка на отримання кредиту).

Перед укладанням кредитного договору 15 лютого 2025 року ОСОБА_1 заповнив заяву на отримання кредиту № 6524247 та анкету - заяву на кредит, в якій зазначив свої персональні дані, а також інформація стосовно бажаного кредиту, в якій зазначив: суму бажаного кредиту - 5000,00 грн, дату отримання кредиту - 15.02.2025 року, свою електронну адресу: ІНФОРМАЦІЯ_2 , фінансовий номер телефону: НОМЕР_2 , номер банківського рахунку/банківської картки для перерахунку коштів НОМЕР_1 (а.с.13,17).

До договору долучено паспорт споживчого кредиту, з яким позичальник також ознайомлений перед укладанням кредитного договору (а.с.14-15).

Отже, судом встановлено, між сторонами укладено електронний договір №6524247 від 15.02.2025 року. Договір підписано відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором - 936900.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори.

За змістом частин першої та другої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Приписами частини першої статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст. 205, 207 ЦК України). Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19.

Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Положеннями статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 1047 ЦК України передбачено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

Електронні правочини оформлюються шляхом фіксації волі сторін та його змісту. Така фіксація здійснюється за допомогою складання документу, який відтворює волю сторін. На відміну від традиційної письмової форми правочину воля сторін електронного правочину втілюється в електронному документі.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно із пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронним підписом одноразового ідентифікатору є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (частина перша, друга статті 640 ЦК України).

З наданих матеріалів вбачається, що між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору, який оформлений сторонами в електронній формі, з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Отже, судом встановлено, що укладений між сторонами договір від 15 лютого 2025 року № 6524247 відповідає вимогам Закону та є обов`язковим до виконання.

Суд враховує, що ОСОБА_1 факту укладення кредитного договору не заперечував, правом на подання відзиву по справі не скористався, доказів на спростування не надав.

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язання це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Таке визначення розкриває сутність зобов`язання як правового зв`язку між двома суб`єктами (сторонами), відповідно до якого на одну сторону покладено обов`язок вчинити певну дію (певні дії) чи утриматись від її (їх) здійснення; іншій стороні зобов`язання надано право, що кореспондує обов`язку першої. Обов`язками боржника та правами кредитора вичерпується зміст зобов`язання (стаття 510 ЦК України).

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із частиною першою статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлено строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до вимог частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцю таку ж суму грошових коштів (суму позики). Договір позики є укладеним з моменту передання грошей.

Згідно з платіжного доручення №148016157 від 15 лютого 2025 року ТОВ «Мілоан» через ТОВ ФК «Контрактовий дім» здійснив перерахування на картковий рахунок ОСОБА_1 № НОМЕР_1 коштів у сумі 5000,00 (а.с.18).

28 липня 2025р. між ТОВ«Мілоан» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» укладено Договір факторингу №28072025, у відповідності до умов якого ТОВ «МІЛОАН» передає (відступає) ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» приймає належні ТОВ«Мілоан» права вимоги до боржників, вказаними у Реєстрі боржників.

Згідно п. 1.1. Договору факторингу, Фактор зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта (ціна продажу) за плату, а клієнт відступити Факторові Право грошової Вимоги, строк виконання зобов`язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб боржників, включаючи суму основного зобов`язання (кредиту), плату за кредитом, пеню за порушення грошових зобов`язань та інші платежі, право на одержання яких належить Клієнту.

Згідно п. 1.2 Договору факторингу, Сторони Погодили, що Перехід від Клієнта до Фактора Прав Вимоги Заборгованості до Боржників відбувається в момент підписання Сторонами Акту прийому-передачі Реєстру Боржників згідно Додатку №2, після чого Фактор стає кредитором по відношенню до Боржників стосовно Заборгованостей та набуває відповідні Права Вимоги. Підписаний Сторонами та скріплений їх печатками Акт прийому-передачі Реєстру Боржників підтверджує факт переходу від Клієнта до Фактора Прав Вимоги Заборгованості та є невід`ємною частиною цього Договору.

Відповідно до Реєстру боржників №2 від 28 липня 2025 р. до Договору факторингу № 28072025 від 28.07.2025, ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до Відповідача в сумі 19300,00 грн, з яких: 5 000,00 грн. сума заборгованості за основним зобов`язанням; заборгованість по комісії за обслуговування кредиту - 6300,00 грн, заборгованість за неустойкою (штраф, пеня) - 8000,00 грн.

Таким чином, суд дійшов висновку про доведеність укладених між сторонами правочинів.

За приписами п.1 ч.1 ст.512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ч.1 ст.513 ЦК України, правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Згідно ст.514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину.

Нормами ч.1 ст.1077 ЦК України визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

За змістом ч.1 ст.1078 ЦК України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Згідно ст.1081 ЦК України, клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.

Правовою підставою заявлених Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» вимог є положення цивільного законодавства, які регулюють зобов`язальні правовідношення.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Відповідачем не виконано зобов`язань, визначених Договором, порушено умови щодо погашення кредиту та нарахованих відсотків за його користування.

Відповідно до частини другої статті 1048 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до статей 1049, 1054 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути кредитору надані грошові кошти (кредит) та сплатити проценти у строки та на умовах, встановлених договором.

Отже, судом встановлено, що на виконання умов укладеного з відповідачем кредитного договору від 15 лютого 2025 року № 6524247 ТОВ «Мілоан» у той же день надало відповідачу кредитні кошти в розмірі 5000,00 грн, шляхом вчинення переказу грошових коштів на картковий рахунок.

Відповідач свої зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконав, а лише частково сплатив кошти у сумі 1950,00 грн(а.с.19), у зв`язку з чим станом на 28.07.2025 року утворилась заборгованість у розмірі 19300,00 грн, що складається із заборгованості за кредитом - 5000,00 грн; заборгованості по комісії за обслуговування кредиту- 6300,00 грн, заборгованості за неустойкою- 8000,00 грн, що підтверджується реєстром боржників (а.с.28).

Відповідач розміру заборгованості не спростував, свого контррозрахунку суду не надав.

Враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку, що між сторонами виникли договірні відносини, які регулюються укладеним між сторонами кредитним договором, та у зв`язку із неналежним виконанням боржником умов зазначеного договору, у позивача як кредитора за спірними зобов`язаннями, виникло право вимоги стягнути з відповідача заборгованість по кредиту, та відсотками за користування кредитом.

Між тим, з наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що станом на 28.07.2025 року відповідачу окрім заборгованості по тілу кредиту та відсотках за користування кредитом, нараховано також 6300 грн 00 коп - заборгованості по комісії за обслуговування кредиту та 8000,00 грн заборгованості по неустойці (штраф, пеня).

Разом з тим, у постанові Верховного Суду від 20 липня 2022 року у справі за № 343/557/15-ц зроблено висновок: «Так, за змістом частини п`ятої статті 11, частин першої, другої, п`ятої, сьомої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній станом на 08 травня 2007 року) до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

Відповідно до частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.

Згідно зі статтею 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Частиною третьою вищезазначеної статті передбачено, що банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг.

Згідно із частиною третьою статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Отже, виходячи із принципів справедливості, добросовісності на позичальника не може бути покладено обов`язок сплачувати платежі за послуги, які ним фактично не замовлялись і які банком фактично не надавались, а встановлення платежів за такі послуги було заборонено нормативно-правовими актами.

Відповідно до правового висновку, викладеного Верховним Судом України у постанові від 06 вересня 2017 року у справі № 6-2071цс16 послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.

У постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16 зазначено, що встановлення банком у кредитному договорі обов`язку боржника сплачувати щомісячну комісію за управління кредитом без зазначення, які саме послуги за вказану комісію надаються клієнту, а також нарахування комісії за послуги, що супроводжують кредит (саме як компенсацію сукупних послуг банку за рахунок клієнта), є незаконним.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у своєму правовому висновку у постанові від 09 грудня 2019 року в справі № 524/5152/15 (провадження № 61-8862сво18) зазначив, що надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при виконанні прав та обов`язків за кредитним договором, а тому такі дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику.»

Верховний Суд звертає увагу на те, що умови договору про сплату позичальником на користь банку винагороди за надання фінансового інструменту, відсотків за дострокове погашення кредиту та винагороди за проведення додаткового моніторингу, тобто за дії, які банк здійснює на власну користь, що є несправедливим, суперечить принципу добросовісності, є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов`язків на погіршення становища споживача, за своєю природою є дискримінаційним та таким, що суперечить моральним засадам суспільства.

Між тим, позивач не зазначив та не надав доказів наявності витрат, у розмірі 6300,00 грн, пов`язаних із обслуговуванням кредиту, тому положення пункту 1.5.2 кредитного договору в частині встановлення комісії обслуговуванням кредиту у розмірі 6300,00 грн є нікчемними, відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування», тому задоволенню не підлягають.

Щодо стягнення з відповідача заборгованості по неустойкі (штраф, пеня) у сумі 8000,00 грн, суд зазначає наступне.

Відповідно до п.4.1 Договору у разі прострочення Позичальником зобов`язань з повернення кредиту ( частини кредиту, згідно Графіку платежів) та/ або сплати процентів за його користування та /або комісій та/ або інших платежів згідно з умовами цього Договору та Графіку платежів, позичальник зобов`язаний сплатити на користь кредитодавця штраф у розмірі 1000 грн за кожний випадок порушення ( невиконання або неналежного виконання ) зобов`яання зі сплати платежів у визначені Графіком платежів дати платежів, якщо порушення відповідної дати платежу триває більш ніж 2 днів.

У ч. 2 ст. 625 ЦК України зазначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який неодноразово продовжено і триває по теперішній час.

Відповідно до пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Також, Верховний Суд у своїй постанові від 31.01.2024 року № 183/7850/22 (61-14740св23) зазначив тлумачення п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, що свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань: в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; в договорах на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ч.2 ст.625 ЦК, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.

Ураховуючи зазначене вище, позовні вимоги в частині стягнення з ОСОБА_1 заборгованості по неустойкі (штраф, пеня) задоволенню не підлягають.

Стаття 263 ЦПК України регламентує, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною 3 статті 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.

Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно - правового спору.

Як вбачається з положень ч.1 ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Належними доказами в розумінні статті 77 ЦПК України є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд вважає, що заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме стягненню підлягає заборгованість за кредитним договором від 15 лютого 2025 року № 6524247 у загальному розмірі 5000,00 грн, тобто за тілом кредиту.

Визначаючи розмір понесених витрат суд виходить з наступного.

Відповідно до п.6 ч.1 ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання як слід розподілити між сторонами судові витрати.

Згідно зі ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема на професійну правничу допомогу.

Відповідно до вимог ч. 1ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Із матеріалів справи вбачається, що вказана позовна заява подана через систему «Електронний суд», та відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір сплачено із застосуванням понижуючого коефіцієнту відповідного розміру ставки судового збору - 0,8, що становить 2662,40 грн.

Таким чином, враховуючи, що позов ТОВ «ФК ЄАПБ» задоволено частково, суд, відповідно до положень ст. 141 ЦПК України, визначає позивачу судові витрати пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Беручи до уваги, що суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог у загальній сумі 5000,00 грн, що становить 25,91% від пред`явленої позивачем суми стягнення, при поданні позовної заяви сплаченого судового збору в розмірі 2662,40 грн, відтак до стягнення з ОСОБА_1 на користь позивача належить судовий збір у сумі 689,83 грн (2662,40х25,91/100).

На підставі викладеного, керуючись статтями 12, 13, 16, 76, 79,89, 81, 141, 259, 263-265, 354 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ :

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованість за Договором № 6524247 про надання кредиту від 15 лютого 2025 року у загальному розмірі 5000,00 (п`ять тисяч) грн 00 коп, що складається із суми прострочених платежів по тілу кредиту.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» сплачений судовий збір в розмірі 689 (шістсот вісімдесят дев`ять ) грн 83 коп.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Копію рішення направити учасникам справи.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відомості про учасників справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (код ЄДРПОУ: 35625014, адреса: 07400, місто Бровари, вул.Лісова, будинок, 2, ел.пошта 35625014eapb@gmail.com тел. НОМЕР_4).

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (РНОКПП НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , ел. пошта: ІНФОРМАЦІЯ_2 , тел. НОМЕР_2 ).

Суддя О.А.Дем`янова